Ім'я файлу: РЕФЕРАТ МЕВ.docx
Розширення: docx
Розмір: 34кб.
Дата: 09.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Задача 1.docx

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра менеджменту інноваційного підприємництва

та міжнародних економічних відносин

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Міжнародні економічні відносини»

на тему:

«Сутність та види міжнародної виробничої кооперації»

Виконав студент

Гр. 1.БЕМ1118в

Клименко Р. О

Керівник

Проф, д.е.н., Черепанова Вікторія Олександрівна

Харків 2020

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………3

1. Міжнародний поділ праці як передумова міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва ……………………………………………………….5

2.Форми міжнародної кооперації……………………………………………..9

3.Практичні завдання міжнародної кооперації в сучасних умовах ……….11

4.Міжнародне виробнича кооперація в Україні……………………………14

Висновок ……………………………………………………………………....17

Список використаних джерел ………………………………………………..18

ВСТУП

Міжнародна економіка являє собою багатогранне економічне явище, що включає суму національних господарств і економічних взаємозв'язків. Міжнародні економічні відносини - це теоретичні концепції, які відображають основні закономірності міжнародного економічного життя, відносини, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; рушійні сили і фактори створення та міжнародного обміну благ. Міжнародні економічні відносини характеризують спосіб і характер взаємодії всіх країн світу в сфері економічного співробітництва, розвитку торгівельних, наукових, виробничих та фінансових зв'язків.

Створення динамічної соціальної системи відкритої економіки, одним із завдань якої є активізація участі в процесі міжнародного кооперування, стає необхідним атрибутом та цільовою функцією побудови відкритого суспільства, передумовою розв'язання складних та суперечливих завдань українського розвитку.

Без важелів міжнародного кооперування неможливо розв'язати ряд завдань розвитку усієї системи міжнародної економічної діяльності, зокрема:

- додатково збільшити фізичні обсяги експорту та імпорту багатьох видів продукції;

- подолати тенденції відпливу капіталу через несприятливі умови його докладання всередині країни;

- оптимізувати структуру торгівлі, зокрема подолати значною мірою сировинний характер вивезення та надто помітну фієнтацію неекономічного імпорту на товари некритичного імпорту, збільшивши частину машинотехнічного обладнання;

- знизити вразливість експорту від антиденнінгових санкцій країн-споживачів;

- запобігти поширенню безгрошових, часто невигідних для держави, товарообмінних операцій;

- збільшити питому вагу складних технологічних виробів та наданих інтелектуальних послуг інформаційного, дослідницького та науково-технічного характеру в структурі експорту.

Міжнародний поділ праці як передумова міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва

У сучасному світі рівень економічного розвитку країн визначає розвиненість інфраструктури її господарства, що є наслідком поділу праці та кооперування виробників товарів і послуг різних напрямків діяльності. Поділ праці виникає з появою людського суспільства, коли первісні общини (щоб забезпечити кращі умови виживання) мали визначатися, як найдоцільніше застосувати здібності чоловіків, жінок, дітей, старих, яку роботу може виконати конкретна особа для забезпечення життєдіяльності роду, товариства, сім'ї найкращим чином (скоріше, якісніше, з найменшим напруженням фізичних та психічних здібностей). Таким чином, життєвий господарський досвід завжди був основою поділу праці як засіб забезпечення сталих умов людської життєдіяльності.

Протягом еволюціонування людства відбувається процес розгалуження діяльності: відокремлення від полювання мисливства, риболовства та збирання дарів землі, спершу скотарства і землеробства, потім лихварства, торгівлі і ремесел, управління та охорони (адміністративний апарат, військо), транспорту, зв'язку, банківсько-фінансової, судової та всіх інших виробничих, побутових і посередницьких видів діяльності.

Нині таке відокремлення на макрорівні організаційно сформовано у структурованості господарства країни за сферами, галузями, підгалузями, підприємствами, домогосподарствами з безліччю професій та спеціальностей на мікрорівні господарювання окремої особи 

Має бути дуже важлива причина невпинного процесу поглиблення поділу праці у світі. Це прагнення скоротити, мінімізувати як індивідуально-особистісні (на мікрорівні) так і суспільно необхідні (на макрорівні) витрати праці.

В умовах ринкового господарства (в аспекті закону попиту і пропозиції) поділ праці, його поглиблення диктується прагненням до зниження витрат пропозиції (пошук найкращої відповіді на питання виробника «Як виробляти, з якими витратами пропонувати?»). Це, у свою чергу, веде до необхідності постійного порівняння власних витрат з витратами інших виробників аналогічної (та частковою до неї) продукції (послуг).

У межах окремої держави із самодостатньою закритою економікою (яка не вступає в економічні відносини з іншими державами) витрати на виробництво і реалізацію споживачу продукції (послуг) становлять одночасні витрати основного капіталу у виробничі фонди (капіталомісткість продукції як минула праця), поточні витрати оборотного капіталу (матеріаломісткість і енергомісткість як минула праця; трудомісткість як жива праця у складі собівартості), витрати на переміщення товару від виробника до покупця (транспортомісткість) і витрати на весь необхідний спектр невиробничих послуг (страхових, фінансово-кредитних, збуто-посередницьких тощо у вигляді минулої та живої праці), що супроводжують процес купівлі-продажу товарів у ринковій економіці.

У державах з відкритою економікою (які є суб'єктами міжнародного економічного простору) до вказаних вище витрат додаються ще й витрати на оплату митних тарифів і зборів як при імпорті сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для виготовлення власного товару, так і при його подальшому експорті. Тому за наявності суттєвого прибутку при подрібненні процесу сукупної праці з виготовлення та реалізації товару на будь-якій ланці виробничого чи позавиробничого процесу, всередині власної країни чи за її межами, відбувається подальший поділ праці, а відтак - її спеціалізація.

Класична теорія порівняних витрат виробництва пояснює розвиток зовнішньої торгівлі відмінністю об'єктивних умов виготовлення та реалізації одного й того ж товару в різних країнах під впливом природнокліматичних, техніко-технологічних, організаційно-економічних та соціально-політичних факторів функціонування національних господарств.

Під поділом праці взагалі слід розуміти відокремлення різних видів трудової діяльності людей від загального цілого та закріплення їх за певними групами працівників.

У кожній країні, незважаючи на витрати, можливо випускати будь-яку продукцію чи послуги (як у моделі закритої економіки). Але немає жодної країни, яка була б абсолютно ізольованою. І саме ступінь відкритості економіки суверенної країни до світового економічного співробітництва підштовхується невигідністю певних ланок власного виробництва товарів чи послуг, які можуть бути значно дешевше за придбані у виробників інших країн. Це складає засади вже міжнародного поділу праці. Вирізняють такі форми поділу суспільної праці: загальний поділ праці; частковий поділ праці; одиничний поділ праці.

Під загальним поділом праці слід розуміти відокремлення різних видів діяльності у суспільстві як поділ між виробничою та невиробничою сферами і між галузями в кожній з них (розмежування на сільське господарство, промисловість, транспорт, будівництво, зв'язок, фінансово-кредитні, страхові та інші послуги, наука, освіта, охорона здоров'я та інше).

Під частковим поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності не лише за сферами, але й всередині них (диференціація на галузі сільського господарства, промисловості, транспорту тощо).

Під одиничним поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності між підприємствами, та підрозділами в них, закріплення за конкретними працівниками певним чином обмежених трудових функцій.

Найбільшого поширення набули такі види поділу праці: технологічний (за відмінностями у технологічних процесах, галузях); предметний (за видами виробництва окремих завершених виробів); подетальний (за виготовленням окремих деталей до якогось виробу); функціональний (за окремими функціями обслуговування виробничих та невиробничих потреб). Всі вони поширені в окремих країнах і у світі в цілому.

Кожний суб'єкт МПП знаходить в ньому свій економічний інтерес: чи то в отриманні більших доходів від реалізації свого товару не на внутрішньому, а зовнішньому ринку за рахунок більш привабливих зовнішніх цін; чи то в здешевленні виготовлення власної продукції при залученні у виробництво більш дешевої сировини, напівфабрикатів чи комплектуючих виробів.

Таким чином, міжнародний поділ праці (МПП) - це така система (чи спосіб) організації взаємозалежного виробництва, при якій підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів і послуг, а потім обмінюються ними.

З погляду на світове господарство як на систему можна з впевненістю стверджувати, що МПП є тим об'єднуючим началом, яке створило систему світового господарства. Зовні МПП виявляється через спеціалізацію.

Форми міжнародної виробничої кооперації

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування: здійснення спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками — учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:

  • за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

  • за стадіями — передвиробниче, виробниче, комерційне;

  • за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

  • за структурою зв'язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

  • за територіальним охопленням — між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

  • за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

  • за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

Практичні завдання міжнародної кооперації в сучасних умовах

Багатостороння кооперація в умовах сучасного науково-технічного прогресу, особливостей соціально-економічного розвитку стає ключовою передумовою підвищення ефективності окремих національних відтворювальних комплексів, зокрема й нашої держави.

Ефективність участі національної економіки в процесах виробничої кооперації значною мірою залежить від правильності її макроекономічного регулювання.

Функцією державного втручання є, наприклад, створення сприятливого для коопераційної взаємодії законодавства, укладання відповідних угод, забезпечення стабільності внутрішнього ринку та умов діяльності комерційних структур у разі зіткнення зі стихією світової конкуренції, а можливо і з централізовано скерованими експасіоністськими або протекціоністськими діями з боку інших держав. У більш загальному плані держава повинна дбати про оптимізацію якості відтворення.

Технічно міжнародна кооперація у вигляді спільного виробництва виражається передусім у поставках (взаємних чи односторонніх) субпродуктів, вузлів та деталей, із подальшою доробкою, доведенням та збиранням кінцевої продукції на підприємствах партнерів або одного з партнерів.

Очевидно, що для реалізації цілей такого співробітництва потрібне узгодження не тільки на мікро-, а й на макроекономічному рівні численних підходів до питань метрології та стандартизації, уніфікації технічних правил та нормативів, типізації або включення до числа прийнятих стандартів окремих параметрів готових виробів, агрегатів, вузлів та деталей (експансія – розширення сфери впливу окремих країн, монополій, транснаціональних корпорацій, внаслідок витіснення інших країн, компаній, корпорацій, захоплення ринків збуту).

Спільне виробництво передбачає обмін вузлами та деталями з наступним складанням готової продукції на підприємстві одного або двох партнерів. Передумовою для успішного здійснення цієї форми співробітництва слугує вирішення питань стандартизації, уніфікації та типізації окремих деталей та вузлів, кінцевої продукції. Воно супроводжується. як правило, більшим обсягом взаємних поставок і веде до більшої взаємозалежності та більшого взаємозв'язку партнерів.

Спільне виробництво може здійснюватися в різних формах. Найбільш простим його варіантом є підряд. Проте в традиційному значенні цей вид коопераційного співробітництва існує у двох формах: на основі розподілу виробничих програм та на основі спеціалізації. Ці форми угод будуються на контрактних відносинах типу "дебітор - кредитор" і не включають розподіл ризиків та прибутку. На відміну від підрядів в останніх випадках встановлюються відносини більш рівноправного характеру. Вони передбачають поставку кожним партнером визначеної кількості вузлів, деталей та інших компонентів для виготовлення кінцевого продукту на підприємстві одного або обох партнерів. Сюди ж включається розробка технічних умов на вказані компоненти, розподіл їх виробництва між партнерами з встановленням обсягу та специфіки виробництва. Часто подібне співробітництво зачіпає або розповсюджується й на проведення спільних НДДКР. В цьому випадку може мати місце передача розробленої технології в обох напрямах і співробітництво повинно бути суворо збалансовано.

Розподіл програм та спеціалізація дозволяють забезпечити випуск продукції великими партіями, покращати матеріально-технічне постачання, передбачити організацію спільних збутових каналів або використання збутової мережі одного з партнерів.

Спільне виробництво на основі спеціалізації у порівнянні з коопераційним співробітництвом на основі розподілу програм дозволяє більш повно використовувати потужності, підвищувати конкурентоспроможність продукції, скоротити витрати виробництва тощо. Міжнародна практика свідчить, що досягнення угод з високим ступенем спеціалізації між партнерами є складним і довготривалим процесом, який потребує чіткого визначення обов'язків сторін, що передбачає встановлення цін на продукцію, яка взаємно обмінюється, технічних нормативів, строків поставок та постачання сировинних матеріалів, процедури контролю за якістю компонентів та кінцевої продукції та порядку врегулювання розбіжностей, а також ефективної координації дій.

Які класичний приклад спільного виробництва на основі спеціалізації можна привести коопераційне співробітництво між автобудівними фірмами Франції ("Юнік") та Італії ("ОМ"), які спеціалізувалися на випуску вантажних автомобілів. За рахунок взаємних поставок двигунів обидві фірми, маючи майже однакове обладнання, без збільшення чисельності робітників та виробничих площ і без додаткових капіталовкладень отримали можливість розширити номенклатуру важких вантажівок, які вони випускали, знизити собівартість їх виготовлення і тим самим покращати свої позиції на ринку автомобільної продукції.

Міжнародне виробнича кооперація в Україні

Відсутність в Україні державних програм у галузі науки, розвитку сучасних технологій, наукомістких галузей і видів послуг об’єктивно знижує коопераційний потенціал економіки. І навпаки, виявлення пріоритетів промислово-галузевого розвитку, з’ясування переліку тих реальних міжнародних проектів, в яких можуть взяти участь Україна, її підприємства, може відіграти велику позитивну роль для розвитку міжнародного кооперування виробництва. Це пов’язано з прагненням компенсувати розрив тих прямих зв’язків між виробництвами, які існували за часів СРСР.

Одним із базових документів щодо цього є Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (ратифікований Верховною Радою України у вересні 1995 року). Як підстави для створення сприятливих умов виробничої кооперації на території СНД відзначаються наявністю технологічних взаємозв’язків, що склалися між технічними та виробничими потенціалами держав, вирішальна роль прямої виробничої взаємодії суб’єктів господарювання держав – учасниць Співдружності у створенні загального економічного простору на базі ринкових відносин, прагнення забезпечувати сприятливі умови для підтримання і взаємовигідного розвитку виробничої кооперацій і прямих зв’язків між підприємствами та галузями в межах Співдружності.

Україна заінтересована в розвитку різноманітних кооперативних форм спільного господарювання. Адже дуже часто міжнародне кооперування передбачає технологічне лідерство однієї зі сторін, а стан різних галузей вітчизняної економіки обумовлює як можливість упровадження передових технічних ідей інших країн на власних підприємствах, так і потенціал виходу з власними технологіями на ринки інших країн сумісно з фірмами-резидентами. Прикладом останнього може стати проект випуску літаків моделі АН за участі українських фахівців в Ірані.

Прикладом поєднання виробничих потенціалів є співробітництво українського НВП “Машинопроект” та російського ВАТ “Рибінські мотори” з метою створення двигунів потужністю 60 МВт. Попередній проект, в якому взяли участь миколаївські та російські машинобудівники, мав результатом створення газотурбінного двигуна потужністю 110 МВт на Іванівській ГРЕС. Перспективним є українсько-російський проект щодо створення найкращого в світі літака нового покоління АН – 70. У Сімферополі працює підприємство, яке здійснює складання автомобілів “Газель” і комплектуючих, що надходять до російського АТ “ГАЗ”.

Є перспективи спільного виробництва в авіаційній галузі за участі авіаційного об’єднання ім. Антонова (м. Київ) та білоруського НВО “Агат”.

Україна має великі коопераційні та кредитно-інвестиційні можливості у сфері космічного співробітництва з Європейською космічною агенцією (ЄКА). Адже в Україні існує потужний космічний потенціал, який далеко не завжди може претендувати на самостатність, як один із конкуретнихавтономних світових центрів промисловості. Серед напрацювань, які могли б становити перспективний напрям комерційної взаємодії з ЄКА, можна навести технології супутникового зв’язку, дистанційного зондування Землі, систем космічного транспортування, а також виробництва ракет “Зеніт” та “Циклон”, створення системи орієнтації й управління орбітальними станціями та багато іншого.

Таке співробітництво та аналогічні його форми могли б значно посприяти розвиткові окремих виробництв, а також збільшенню експорту товарі і послуг, надходжень до державного бюджету, поліпшенню макроекономічних параметрів.

Інструментами державного регулювання кооперації може бути пільгове митне регулювання поставок обладнання або виробничих ліній, цілях, виробничих комплексів, сприяння торгівлі ліцензіями. Особливий напрям уваги – сприяння розвитку нових видів технологій, відповідному забезпеченню інформацією, ноу-хау. Товарообмін, який відбувається відповідно до міжнародних договорів підряду, цілком обґрунтовано може претендувати на значно сприятливіший режим регулювання.

Таким чином, для забезпечення економічної безпеки українських товаровиробників у співробітництві з російськими підприємствами їм необхідно обирати такі форми кооперування, які б базувалися на наступних принципах:

  • рівноправний і довготривалий характер відносин між партнерами із співробітництва;

  • справедливий розподіл ризиків та прибутку між учасниками кооперування;

  • спільна зацікавленість партнерів у досягненні кінцевих результатів співробітництва

ВИСНОВОК

Міжнародне кооперування виробництва являє собою процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами різних країн. Воно допомагає фірмам скоротити витрати на виробництво та обіг, а як наслідок, собівартість продукції, яка випускається ними, зниження витрат виробництва, посилення конкурентоспроможності продукції, яка виготовляється на умовах міжнародного кооперування виробництва. Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою ознакою промислового співробітництва є комплексність.

Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є: виробничо-технічне співробітництво; співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції; співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

Список використаних джерел

  1. Карпенко С. В., Карпенко О.А. Міжнародна економіка. — К.: Університет "Україна", 2007. — 252с.

  2. Липов В.В. Міжнародна економіка. — Х.: ВД "ІНЖЕК", 2005. — 408 с.

  3. Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини. - Луцьк: Надстир'я, 2001. — 328 с

  4. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України:Підручник - К.-КНЕУ 2003-948с.

  5. Паньковська Л.С. / Міжнародні економічні відносини. Конспект лекцій - Хмельницький:ХНУ, 2006-110с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас