ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………......4
РОЗДІЛ 1. Теорія виробництва і граничних продуктів фірми-виробника…...6
1.1. Концептуальні підходи до витрат виробництва…………………………... 6
1.2. Класифікація витрат………………………………………………………...10
РОЗДІЛ 2. Теорія затрат виробництва ………………………………………..19
2.1. Витрати виробництва в короткостроковому періоді……………………..19
2.2. Витрати виробництва в довгостроковому періоді………………………..21
РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА……………………………………………….…22
ВИСНОВОК……………………………………………………………………...24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….26
ВСТУП
Головним напрямком реформ, які здійснюються в Україні, є перехід до ринкових умов господарювання, в яких підприємство несе повну економічну відповідальність за результати своєї діяльності. При цьому успіх у досягненні визначених цілей будь-якого підприємства нерозривно пов'язаний з обсягом витрачених коштів і отриманим прибутком. Як показує досвід високорозвинених країн, ключовим фактором економічного зростання є концепція зниження витрат, яка передбачає, що кожна складова одиниця затрачених коштів повинна витрачатися доцільно. У той же час необхідність вивчення витрат виробництва, розуміння їх ролі і сутності в сучасних умовах господарювання зумовлені рядом практичних завдань, що виникають у процесі розвитку пов'язаних, зокрема, з характерними для України процесами перехідного періоду. Це зумовлено тим, що витрати виробництва безпосередньо впливають на процес ціноутворення продукції, визначають рівень ефективності виробництва.
Сучасна економічна ситуація в Україні не сприяє оптимальному використанню виробничих ресурсів. У результаті зростає їх споживання, що негативно відбивається на рентабельності виробництва, конкурентоспроможності української продукції, нестачі власних коштів, загостренні проблем покриття витрат. У зв'язку з цим дослідження шляхів зниження витрат виробництва на вітчизняних підприємствах набуває особливого значення. Прибуток підприємства являє собою підсумок його господарської діяльності та є джерелом його життєдіяльності. Величина прибутку залежить від рівня витрат підприємства.
Для досягнення максимальних розмірів прибутку, підприємство повинно забезпечити ефективне управління фінансовими результатами господарської діяльності та добиватися зменшення витрат.
Одними із елементів системи управління витратами підприємства є економічний аналіз. Економічний аналіз витрат підприємства є основним напрямком аналізу майбутнього, тому що його методика дозволяє при наявності стислого обсягу інформації про результати діяльності господарюючого суб’єкта визначити його потенційні можливості, внутрішні резерви, використання яких дозволить досягти позитивних змін фінансових результатів діяльності. Особливого значення це набуває в сучасний період, коли більшість інформації про господарську діяльність підприємці відносять до категорії комерційної таємниці, та у розпорядження аналітика надходить в основному офіційна фінансова звітність. Саме тому тема курсової роботи є досить актуальною.
Метою курсової роботи є дослідження витрат фірми, їх видів, взаємозв’язку та динаміки.
Виходячи з мети роботи, перед нами постають до розв’язання наступні завдання:
- розглянути концептуальні підходи до витрат виробництва;
- проаналізувати динаміку загального, середнього та граничних ресурсів;
- розглянути виробничу функцію зі змінними ресурсами;
- розглянути витрати виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах.
Об’єктом дослідження виступають витрати фірми в сучасних умовах господарювання.
Предметом курсової роботи є дослідження поведінки витрат фірми-виробника в умовах ринку.
Робота складається з вступу, двох розділів, розрахункової частини, висновків, списку використаних джерел та додатків
РОЗДІЛ 1. Теорія виробництва і граничних продуктів фірми-виробника
1.1. Концептуальні підходи до витрат виробництва
Процес праці – це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею.
Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. В такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні всім суспільно-економічним формаціям.
Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.
При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.
В сучасний період управління витратами, як єдиного цілісного процесу, що визначає політику підприємства в Україні практично не існує. На це звернув увагу Калініченко Є.О., який зазначив, що "в даний час ще немає чіткої системи управління процесом скорочення собівартості".
Основними передумовами управління витратами є наступні напрями:
1. В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.
2. Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.
3. Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.
4. Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості на прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організацію контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.
5. Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись в хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.
6. Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв'язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності.
Розглянемо сутність категорії „витрат" з точки зору різних літературних джерел.
1. Згідно Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002р. № 145 поточні витрати підприємства - це грошове відбиття витрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально - речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів [16, с. 72].
2. Такі економісти як: М.І. Баканов, С.М. Капелюш, Л.П. Петров, A.M. Фрідман, А.А. Макарова та інші головну увагу приділяли витратам обігу, під якими розумілись суспільно - необхідні витрати живої та уречевленої праці. Таке тлумачення витрат було зумовлено тим, що витрати розглядалися у зіставленні з витратами виробництва з одного боку, та витратами споживання - з іншого, а також з домінуванням економічної теорії К. Маркса щодо економічної природи витрат.
3. У своїх працях Ф.Ф. Бутинець, Л.М. Янчева, Т.П. Остапчук, С.І. Якименко при розгляді витрат визначають їх як загальноекономічну категорію, що характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Відрізняють поняття витрат в бухгалтерському розумінні від витрат в економічному тлумаченні. Так, під економічними витратами розуміють „затрати втрачених можливостей", тобто суму грошей яку можна отримати при найбільш вигідному із усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь - якого ресурсу обраного для виробництва продукції дорівнюють його вартості при найкращому із всіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів у порівнянні з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору витрати - це тільки конкретні витрати ресурсів. Дане тлумачення базується на ресурсному розумінні природи господарства, не беручи до уваги інші аспекти.
4. Якщо розглядати роботи іноземних авторів, то особливостями вирішення проблеми розкриття сутності витрат є:
- присутність однакового підходу до розглядання витрат підприємств, що здійснюють різні види діяльності із зазначенням галузевих особливостей;
- розглядання витрат як елемента всієї системи управління у нерозривному зв'язку з іншими важливими показниками фінансово - господарської діяльності;
- створення умов для практичного впровадження наукових робіт до системи управління підприємством.
К. Друрі визначає термін „витрати" як засоби, що витрачено на одержання прибутку. Дане тлумачення є одностороннім, адже здійснюється ототожнення витрат з використанням фінансових ресурсів.
Д.К. Шим, Д.Г. Сігел трактує витрати як показник у грошовому виразі кількості ресурсів, використаних для досягнення визначеної мети. Це тлумачення виражає сутність витрат лише через натурально - речовий склад, не беручи до уваги сутнісний, часовий аспекти даної проблеми [20, с. 39].
У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи.
Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.
Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.
По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.
Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.
По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавче закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.
Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Згідно з наведеним раніше визначенням виробничого обліку можна вирізнити три напрями класифікації витрат, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.
1.2. Класифікація витрат.
Для визначення фінансових результатів підприємства слід розуміти різницю між вичерпаними та невичерпаними витратами. Як відомо, фінансовий результат (прибуток або збиток) — це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає питання: які витрати належать до звітного періоду?
Припустімо, підприємство витратило гроші на придбання товарів та устаткування. Чи є це витратами звітного періоду? Безумовно, ні, оскільки мав місце лише обмін грошей, тобто одного виду активів на інші види активів (товари й устаткування).
Отже, витрачені кошти — це невичерпані (ще не спожиті) витрати, які принесуть користь у майбутньому.
Тепер припустімо, що ми реалізували товари і ввели в експлуатацію устаткування. Отже, замість товарів ми отримали дохід (у вигляді грошей або дебіторської заборгованості), і для отримання цього доходу була використана певна частина вартості устаткування (у вигляді амортизації). Тому собівартість реалізованих товарів та амортизаційні відрахування — це вичерпані (спожиті) витрати. Якщо частина товарів була втрачена внаслідок пожежі або іншого випадку, це означає збитки, оскільки товари не були обмінені на інші речі й не дали жодної користі. Наші міркування щодо обміну активів можна відобразити таким чином.
Але витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами активів. Наприклад, нарахована заробітна плата за січень, яку буде виплачено на початку лютого. Чи є ця зарплата витратами за січень, чи вона належить до витрат лютого, коли буде сплачено гроші робітникам і службовцям?
Оскільки праця робітників і службовців була використана в січні, а зарплата є грошовою формою витрат на оплату праці, зрозуміло, що ці витрати пов'язані з виникненням зобов'язань, для погашення яких пізніше буде передано активи.
Виходячи з цього, можна дійти висновку, що вичерпані (спожиті) витрати (Expired Costs) — це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.
Своєю чергою, невичерпані (неспожиті) витрати (Unexpired Costs) — це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.
Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати — у звіті про фінансові результати (звіті про прибуток). В узагальненому вигляді концепцію вичерпаних та невичерпаних витрат .
На практиці не всі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом або придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати па продукцію та витрати періоду.
Витрати на продукцію (Product Costs) — це витрати, пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції.
У торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.
Витрати періоду (Period Costs) — це витрати, що не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.
Підприємства, що виробляють продукцію, вважають такими витратами витрати на здійснення всіх інших функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо) вартісного ланцюжка.
У торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу. У звіті про прибуток витрати періоду звичайно включають до складу операційних витрат .
Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, наприклад, витрати на оренду слід сплачувати незалежно від кількості придбаних або реалізованих товарів. Але витрати на придбання товарів будуть вичерпані лише тоді, коли ці товари реалізують і отримають дохід.
Вичерпані витрати на продукцію (товари) відображаються у звіті про прибуток як собівартість реалізованої продукції (товарів).
Собівартість реалізованої продукції або товарів визначають з урахуванням зміни залишків запасів.
У сфері виробництва попередньо слід визначити собівартість готової продукції. Для цього слід зважити на зміну залишків незавершеного виробництва .
Важливою рисою витрат у виробничій і невиробничій сфері є характер їхнього зв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом тощо. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі і непрямі.
Прямі витрати (Direct Costs) — це витрати, які можна віднести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.
Відповідно, непрямі витрати (Indirect Costs) — це витрати, що не можна віднести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.
Вираз "економічно доцільним шляхом" означає, що при розв'язанні питання щодо віднесення витрат до певного об'єкта слід керуватися принципом співвідношення витрат і вигід. Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості цвяхів до кожного конкретного виготовленого стільця перевищують саму вартість цвяхів, то доцільніше й дешевше розподіляти ці матеріали між виробами непрямим шляхом, тобто пропорційно до прямих витрат.
Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат.
Наприклад, амортизація верстатів та опалення цеху є прямими витратами щодо цього цеху, але є непрямими витратами щодо окремих видів продукції, яка виробляється в цьому цеху.
Отже, одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об'єктів.
У підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду — невиробничими витратами.
Виробничі витрати традиційно поділяють на основні та накладні витрати.
Основні витрати (Prime Costs) — це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У практиці основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.
Прямі матеріальні витрати (Direct Materials) — це вартість витрачених матеріалів, які стають частиною готової продукції і які можна віднести до певного виробу економічно доцільним шляхом.
Прикладом прямих матеріальних витрат є деревина у виробництві меблів, тканина, що використовується для виготовлення одягу, тощо.
У деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виробленої продукції, не включають до складу прямих витрат.
Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у виробництві одягу тощо.
Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, ґрунтуючись на принципі економічної доцільності, залічують до виробничих накладних витрат.
Прямі витрати на оплату праці (Direct Labor) — це заробітна плата робітників, яка може бути включена у собівартість певних виробів економічно доцільним шляхом.
Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і зарплату робітників, яку не можна прямо віднести на продукцію (оплата простою, додаткові виплати тощо), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.
Інші прямі витрати (Other Direct Costs) — це решта прямих витрат, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці.
Прикладом таких витрат є амортизація або оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції тощо.
На практиці ці витрати не завжди мають місце, тож і в літературі основні витрати нерідко обмежують прямими матеріалами та прямими витратами на оплату праці.
Виробничі накладні витрати (Manufacturing Overheads) — це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом. В Україні такі витрати називають загальновиробничими.
Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, непряма зарплата, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.
Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.
Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати в сумі становлять конверсійні витрати.
Конверсійні витрати (Conversion Costs) — це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.
У багатьох сучасних автоматизованих виробництвах прямі витрати на оплату праці доволі часто не перевищують 5% виробничих витрат. Тому їх включають до складу виробничих накладних витрат.
Зрештою у таких підприємствах виробничі витрати мають тільки два елементи: прямі матеріальні витрати та виробничі накладні витрати.
Невиробничі витрати охоплюють: витрати на управління, дослідження і розробки, збут продукції та інші функції бізнесу.
В Україні вони згруповані у три статті: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Склад виробничих і невиробничих витрат в Україні визначає Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".
Для прийняття управлінських рішень конче необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.
Релевантні витрати (Relevant Costs) — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати (Irrelevant Costs) — це витрати, що не залежать від прийняття рішення.
Наприклад, якщо керівник фірми має вибрати, викупити торгове помешкання або взяти його в оренду, то вартість торгового приміщення і сума оренди будуть релевантними витратами, а вартість торгового обладнання і зарплата продавців — нерелевантними.
Витрати, що становлять різницю між кількома рішеннями, називають диференціальними витратами (Differential Costs).
У наведеному вище прикладі диференціальними витратами є різниця між вартістю торгового приміщення та сумою орендної плати за період його використання.
Минулі витрати зазвичай є нерелевантними для прийняття рішень стосовно майбутніх витрат. Приміром, підприємство розглядає питання щодо списання застарілих матеріальних запасів. Вартість цих запасів є нерелевантною, оскільки кошти на їх придбання вже були витрачені й їх неможливо повернути. Проте у разі списання цих запасів у підприємства можуть виникнути витрати на сплату податку на додану вартість, які є релевантними щодо ухваленого рішення.
Розглядаючи варіанти рішень, слід зважати не лише на дійсні (реальні), а й на альтернативні витрати.
Дійсні витрати (Outlay Costs) — це витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів.
Альтернативні витрати (Opportunity Costs) — це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.
Наприклад, у разі подальшого зберігання застарілих запасів підприємство не лише витрачатиме кошти на їх зберігання, а'й позбавляється можливості розмістити на складі потрібні матеріали.
Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними. Детальніше поведінку витрат буде розглянуто далі.
Маржинальні витрати (Marginal Costs) — це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.
Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржинальні, так і середні витрати. Скажімо, менеджер приватного коледжу може вивчати можливість додаткового набору, виходячи з маржинальних витрат, і аналізувати середні витрати на методичне забезпечення студентів для складання бюджету.
Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників вирізняють контрольовані та неконтрольовані витрати.
Контрольовані витрати (Controllable Costs) — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або справляти на них значний вплив.
Відповідно, неконтрольовані витрати (Non-Controllable Costs) — це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати.
Практичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера.
Одні й ті самі витрати можуть бути контрольованими з боку начальника цеху одного підприємства та неконтрольованими для начальника цеху іншого підприємства.
Прикладом традиційно контрольованих витрат з позицій начальника цеху є основні матеріальні витрати і основна зарплата, а неконтрольованих — амортизація верстатів.
Таким чином, при з'ясуванні сутності витрат слід пам'ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару.
Витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.
Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.
Виробнича функція з одним змінним ресурсом має вигляд:
Q = f (F),
де F — обсяг змінного ресурсу.
Ця функція дає можливість дослідити вплив приросту кожної додаткової одиниці змінного ресурсу на обсяг загального випуску (загальний продукт ТР або Q) на величину середнього продукту (АРf) та на величину граничного продукту (MPF).
Загальний продукт (ТР або Q) — це максимальний фізичний обсяг продукту (обсяг продукту в натуральній формі), вироблений певним обсягом змінного ресурсу, за незмінного обсягу всіх інших ресурсів та незмінного технологічного рівня (способу) виробництва. Загальний продукт є мірилом сумарної (загальної) продуктивності змінного ресурсу.
Для прийняття управлінських рішень виробником (підприємством) на основі виробничої функції, важливим індикатором (показником) є також обсяг середнього продукту.
Середній продукт (АР) — це загальний продукт у розрахунку на одиницю змінного ресурсу, що використовується у виробництві:
де ТР = Q — загальний продукт,
L — обсяг змінного ресурсу "праця".
Важливість цього показника визначається тим, що він є мірилом середньої продуктивності змінного ресурсу.
Дослідження найбільш прийнятної комбінації ресурсів з метою максимізації обсягу випуску на основі виробничої функції потребує визначення граничної продуктивності кожного ресурсу.
Граничний продукт ресурсу — це додатковий продукт (або додатковий приріст виробництва), отриманий у результаті приросту обсягу одного із ресурсів на одну додаткову одиницю (нескінченно малу величину), за умови, що обсяги всіх інших ресурсів (а тому й затрати на них) залишались незмінними.
Таким чином, граничний продукт (МР) показує зміну обсягу загального продукту внаслідок зміни на одну одиницю змінного ресурсу, тобто:
де AF — приріст змінного ресурсу.
РОЗДІЛ 2. Теорія затрат виробництва.
2.1. Витрати виробництва в короткостроковому періоді
У миттєвому періоді всі ресурси і всі затрати постійні (FC). Підприємство, що перебуває у миттєвому періоді, має єдину комбінацію ресурсів, що забезпечує йому оптимальний обсяг випуску продукції.
У короткостроковому періоді одні ресурси залишаються постійними, а інші можуть змінюватися, за умови зміни підприємством обсягу виробництва.
У зв'язку з цим виникає потреба розглянути структуру затрат короткострокового періоду на основі поділу їх на постійні та змінні.
Загальні (сукупні) короткострокові затрати (STC — short total costs) складаються із постійних затрат (FC — fixed costs) та змінних затрат (VC — variable costs), тобто:
STC(Q) = FC + VC(Q).
Постійні затрати (FC) — це затрати підприємства, які не залежать від обсягу випуску продукції; вони залишаються незмінними як внаслідок збільшення цього обсягу, так і внаслідок його зменшення. Такі затрати підприємства здійснює навіть тоді, коли продукт не виробляється. І тільки призупинення діяльності підприємства може позбавити його необхідності здійснювати постійні затрати.
Постійні затрати можуть мати таку структуру:
- затрати на утримання підприємства;
- затрати на оплату страхових послуг для підприємства;
- затрати на основний капітал;
- затрати на оплату праці мінімально необхідної кількості працівників;
- неявні затрати.
Змінні затрати (VC) — це затрати, що змінюються в тому самому напрямку, в якому змінюється обсяг випуску продукції.
Структура змінних затрат:
- затрати на виплату заробітної плати;
- затрати на сировину, матеріали, енергію тощо.
Прийняття підприємством рішення щодо розширення обсягу випуску продукції ставить перед керівництвом запитання: як зростуть змінні затрати зі збільшенням запланованого обсягу виробництва.
Розглянемо нові для нас категорії граничних та середніх затрат.
Граничні затрати короткострокового періоду (SMC — short marginal costs), або прирістні затрати, — це затрати на виробництво додаткової одиниці продукції.
У зв'язку з тим, що постійні затрати не змінюються зі зміною обсягу випуску, граничні затрати визначаються зростанням тільки змінних затрат на кожну додаткову одиницю продукції.
Граничні затрати показують, в яку суму обходиться підприємству зростання обсягу виробництва на 1 одиницю.
Підприємство не може бути байдужим до інформації про затрати на одиницю продукції. Таку інформацію дають середні затрати.
Середні затрати (SAC — short average costs) — це затрати на одиницю виробленої продукції. Є декілька видів середніх затрат.
Середні загальні затрати (SATC — short average total costs) — це загальні (валові) затрати на одиницю виробленої продукції:
Середні загальні затрати в зіставленні їх з ціною одиниці продукції дають інформацію про прибутковість продукції.
Середні постійні затрати (SAFC — short average fixed costs) визначаються діленням постійних затрат на обсяг випуску.
Оскільки FC = const, то в міру зростання обсягу випуску SAFC зменшуються.
Середні змінні затрати (AVC — average variable costs) визначаються діленням змінних затрат на обсяг випуску.
Для дослідження впливу чинників, що впливають на обсяг затрат, слід скористатися функцією затрат.
2.2. Характеристика загальних витрат
Загальні затрати зростають зі зростанням обсягу виробництва. Оскільки в короткостроковому періоді постійні затрати залишаються незалежними від обсягу випуску, то на зростання загальних затрат у міру його збільшення впливають тільки змінні затрати. Міра зростання сукупних і змінних затрат при зростанні обсягів випуску залежить від сили дії закону спадної граничної продуктивності змінного ресурсу.
Припустимо, що підприємство має єдиний змінний ресурс — працю. Якщо підприємство хоче збільшити обсяг виробництва, воно наймає більше працівників. Якщо MPL з кожною додатковою одиницею залученої праці зменшується стрімко, то затрати змінного ресурсу теж мають швидко зростати, щоб забезпечувати приріст обсягу виробництва. Отже, стрімко зростають змінні та валові (загальні) затрати.
Якщо MPL зменшується повільно, то й затрати зростають повільно.
В короткостроковому періоді граничні затрати SMC прямо пропорційно залежать від ціни змінного ресурсу (праці) та оберненопропорційно — від граничного продукту змінного ресурсу.
Закон спадної граничної продуктивності змінного ресурсу показує також залежність між середніми змінними затратами та середньою продуктивністю
РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА
Задача 1. Є такі дані про запаси підприємства, грн.:
| Запаси | На початок звітного періоду | На кінець звітного періоду |
| Готова продукція | 100 000 | 95 000 |
| Незавершене виробництво | 65000 | 80000 |
| Матеріали | 90 000 | 100 000 |
Виробничі витрати звітного періоду включають, грн.:
| Прямі матеріали | 9 |
| Пряма зарплата | 416 000 |
| Виробничі накладні витрати | 153 000 |
Упродовж звітного періоду придбали матеріалів на суму 130 000 грн. Для розрахунку собівартості виробленої продукції спершу необхідно визначити прямі матеріальні витрати, які дорівнюють:
90 000 + 130 000 - 100 000 = 120 000 грн.
Звідси собівартість виробленої продукції становитиме:
65 000 + (416 000 + 153 000 + 120 000) - 80 000 = 674 000 грн.
Відповідно, собівартість реалізованої продукції дорівнює:
100 000 + 674 000 — 95 000 = 679 000 грн.
Задача 2.
Припустімо, загальні витрати на виробництво одного стола — 2000 грн., а на виробництво двох столів було витрачено 3900 грн.
Отже, маржинальні витрати на виробництво другого стола дорівнюють 1 900 грн. Виникає запитання: чому собівартість двох столів дорівнює 3 900 грн., а не 4000 грн.?
Відповідь на це запитання можна дати, розглянувши поведінку витрат. Тепер визначимо середні витрати на виробництво одного стола:
З 900 : 2 = 1950
Як бачимо, в середньому собівартість одного стола дорівнює 1 950 грн., хоча фактично столи мають різну собівартість.
ВИСНОВОК
Таким чином, найбільшу питому вагу у всіх витратах підприємства становлять витрати на виробництво і реалізацію продукції. Сукупність виробничих витрат показує виробничу собівартість продукції. Підприємства виробляють також витрати на збут продукції, тобто позавиробничі витрати. Відповідно витрати підприємства в процесі виробництва є витрати виробництва, а збутові, постачальницькі, торгово-посередницькі витрати - витрати обігу.
Друга категорія-це витрати на оплату праці основного виробничого персоналу, а також витрати на оплату праці не складаються в штаті підприємства працівників, зайнятих в основній діяльності. Третій елемент - відрахування на соціальні потреби або у позабюджетні соціальні фонди.
На підприємстві виділяють загальногосподарські, загальновиробничі і комерційні витрати. Вони пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, з управлінням підприємством в цілому, з витратами на тару і упаковку, витрати на транспортування, витрати на рекламу, інші витрати по збуту відповідно.
Ще один основний великий елемент витрат - знос основних виробничих фондів, який дорівнює сумі амортизаційних відрахувань. Всі об'єкти основних фондів піддані фізичному і моральному зносу, тому періодично виникає необхідність заміни основних фондів.
До складу витрат підприємства включаються і податки:
Податок на додану вартість;
акцизи;
податок на прибуток;
мито;
податку на майно підприємств і організацій;
Податки, що надходять в дорожні фонди:
податок на реалізацію ПММ,
податок на користувачів автодоріг,
податок з власників транспортнихзасобів,
податок на придбання автотранспортних засобів;
земельний податок;
податок на операції з цінними паперами;
єдиний соціальний податок.
Після сплати всіх податків і вкладення частини виручки знову у виробництво грошові кошти можуть направляти у фонди підприємства.
Шляхом розподілу чистого прибутку на фонди споживання і фонди нагромадження визначаються напрямки її подальшого цільового використання. Фонд накопичення акумулює в себе грошові кошти, які направляються на вдосконалення процесу виробництва, фонд споживання - на стимулювання та заохочення працівників.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Алексєєва М.М. Планування діяльності фірми: Навчально-методичний посібник. - М.: Фінанси і статистика, 2004. - 200 с.
2. Афітов Е.А. Планування на підприємстві: Навчальний посібник.-Мн.: Висш.шк., 2001 - 340 с.
3. Балабанов І.Т. Аналіз і планування фінансів господарюючого суб'єкта: Учеб. посібник. М.: Фінанси і статистика, 2004. - 220 с.
4. Бухалков М.І. Внутрішньофірмове планування: Підручник.-2-е вид., Испр. І доп.-М.: ИНФРА-М, 2003 - 400 с.
5. Вил Р.В., Палій В.Ф. Управлінський облік. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 200
6. Гнєздилова Л.І., Леонов А.Є., Стародубцева О.А. Основи планування: Учеб. посібник / За ред. Л.І. Гнєздилова. - К.: Вид-во НГТУ, 2005. - 165 с.
7. Горемикін В.А., Бугулов Е.Р., Богомолов А.Ю. Планування на підприємстві. Підручник.-М.: Інформаційно-видавничий дім «Філін», 2003. - 430 с.
8. Дадашев А. З., Черник Д. Г. Фінансова система Росії: Навчальний посібник. - М.: ИНФРА - М, 1997 - 342 с.
9. Друрі Колін. Введення в управлінський і виробничий облік: Пер. з англ. / Под ред. С.А. Табаліной. - М.: Аудит; ЮНИТИ, 2004.-560 с.
10. Євстигнєєв О.Н. Основи податкового планування. - СПб.: Пітер, 2004
11. Ільїн А.І., Сініцина Л.М. Планування на підприємстві: Навчальний посібник. У 2 ч. Ч2 тактичне планування / Під загальною ред. А.І. Ільїна. -Мн. ТОВ «Нове знання», 2002. - 280 с.
12. Карпова Т.П. Управлінський облік: Підручник для вузів. - М.: ЮНИТИ, 2002-460с.
13. Кондраков Н.П. Бухгалтерський облік: Учеб. посібник. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 200 с.
14. Романовський М.В. Фінанси: Підручник - М.: Видавництво «Перспектива», Видавництво «Юрайт», 2001.-190с.
16. Царьов В.В. Внутрішньофірмове планування. СПб.: Пітер, 2002. - 400 с.
17. Горфинкель В.Я. Економіка підприємства - М.: ЮНИТИ, 2002. - 200 с.