Реферат
з предмету: екологія в туризмі
на тему: Стан навколишнього середовища і перспективи розвитку екологічного туризму
Зміст
Зміст 2
Вступ 3
1. Сучасний стан навколишнього середовища 4
2. Особливості екологічного туризму як засобу збереження навколишнього середовища 8
3. Перспективи та тенденції розвитку екологічного туризму 12
Висновки 16
Список використаних джерел 17
Вступ
Сучасний туризм з його тенденціями і характеристиками не може розвиватись без урахування особливостей навколишнього середовища, адже останнє є основним компонентом, що забезпечує економічну ефективність туристичної діяльності. Одним з таких нових напрямків є екологічний туризм, який активно розвивається у всьому світі.
Екологічний туризм є новим позитивним явищем на початку ХХІ століття, що відповідає екологічним і соціальним вимогам сьогодення і майбутніх поколінь, сприяє захисту природи, підвищує рівень екологічної культури, виконує освітню, екологопросвітницьку та виховну функції. Основною ідеєю екологічного туризму є, насамперед, турбота про навколишнє природне середовище, що використовується у туристичних цілях. Саме використання в туристичних цілях багатств природи в сполученні з вихованням любові до неї, утвердження важливості її захисту і є відмінною рисою екологічного туризму. Сучасна концепція екотуризму підкреслює обов’язковість збереження природного і культурного спадку, біотичної різноманітності і покращення екологічного, соціального і економічного стану регіонів, які відвідують екотуристи.
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що нещадне і безкультурне споживання природних ресурсів охопило нині численні сфери життєдіяльності людини, що є проявом загальної дегуманізації свідомості. Таке ставлення людини до свого довкілля неминуче призводить до втрати біорізноманіття та збідніння природи. Адже саме остання є запорукою інтелектуального, морального розвитку й основою матеріального благополуччя. У зв’язку з погіршенням стану навколишнього середовища останнім часом відбувається пошук альтернативних напрямів використання туристичних ресурсів, де достатньо вагомою є природна складова. Одним з таких напрямів, що активно розвивається в усьому світі, дослідники називають екологічний туризм.
1. Сучасний стан навколишнього середовища
Природа весь час була і залишається основною умовою існування людства, джерелом одержання матеріальних благ. До певного часу природа протидіяла діяльності людини і самовідтворювалася. Але в результаті бурхливого розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, будівництва і транспорту, сфери послуг, гонитви за прибутками, відбулося накопичення в біосфері значної частини елементів, певна доля яких не включається у природній кругообіг, що приводить до деградації навколишнього середовища. На порозі ХХІ століття екологічні проблеми набули статусу глобальних. Тож у стосунках з природою людство зіткнулося із серйозними і складними проблемами.
Одна з глобальних проблема це - проблема прісної води. Адже одним з найбільш використовуваних людством ресурсів була і залишається вода (рис. 1.1). Останнім часом виникають складні проблеми із водопостачанням міст питною водою, погіршується якість природних водних джерел.
Рис. 1.1. Світові потреби води У більшості країн світу прісні води значною мірою забруднені і не повністю відповідають екологічним нормам. Основні форми забруднення прісної води є такі:
кількість розчиненого у воді кисню;
показник біохімічного споживання кисню;
вміст у воді мікроорганізмів, індикатором яких служить кількість у ній кишкової палички:
вміст у воді аміаку, нітратів, нафти і нафтопродуктів, фенолів, синтетичних поверхнево-активних речовин, тяжких металів, та інших токсичних речовин;
кислотність води [3, с. 284].
Сьогодні в багатьох куточках нашої планети потреба в прісній воді починає перевищувати її доступність. Дефіцит води у світі пов'язаний з її нерівномірним розподілом, що спостерігається в Японії, Алжирі, Тунісі, Італії, Пакистані. Загальний його обсяг оцінюється у 20 км3 [14]. Відповідно до даних ООН, до 2025 р. більш ніж половина країн земної кулі або зазнає серйозного перевантаження (наприклад, коли потрібна більша кількість прісної води, ніж є), або ж там виникне відвертий її дефіцит. До середини століття вже до трьох чвертей населення Землі зіткнеться з проблемами прісної води.
Ще одна з гострих проблем це - виснаження земельних ресурсів. Оскільки площа суші Землі становить 133,4 млн. км2, то на кожного мешканця планети припадає 0,4 га ріллі, але ця цифра постійно скорочується, оскільки площі земель нового освоєння обмежені, а населення планети постійно зростає.
Більшість земель піддається деградації. Під деградацією ґрунтового покриву розуміють процес погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних чинників. Така деградація відбувалася протягом усієї історії людства.
Найбільшої шкоди ґрунтам завдає водна ерозія, яка призводить до руйнування і знесення ґрунтового покриву потоками води. Шкідливою є й вітрова ерозія, найбільш поширена в посушливих степових районах, для яких характерні пилові бурі. На обидва ці види ерозії припадає приблизно 85% загальних втрат ґрунту (рис. 2.2.).
Рис. 1.2. Процеси деградації ґрунтів у світі
Загальна площа деградованих земель особливо велика в Азії, Африці і Південній Америці. Частка таких земель найбільша в Європі, але перевищує середньосвітовий рівень і в Центральній Америці, і в Азії, і в Африці. Великою часткою високого і дуже високого ступеня деградації особливо виділяються Центральна Америка й Африка. Що ж стосується чинників деградації, то, як і слід було очікувати, в Африці та Австралії на першому місці виявляється перевипасання худоби, в Азії та Південній Америці – знеліснення, а в Північній і Центральній Америці та Європі – нераціональне землеробство. За таких темпів деградації ґрунтовий покрив планети, як вважають деякі вчені, може бути повністю виснажений вже через 100 років [1, с. 187].
У результаті господарської діяльності людини піддаються масштабній деградації й лісові масиви. Нині найнещаднішому знищенню підлягають тропічні ліси у Африці, Південній і Центральній Америці, Південно-Східній Азії. За історичний період лісопокрита площа скоротилася на третину, а площі тропічних лісів скорочуються щороку на 17 млн. га.
Існує також ще одна проблема - забруднення атмосфери. Повітряну оболонку Землі забруднюють 500 шкідливих речовин, і їхня кількість зростає.
Сучасна атмосфера містить приблизно двадцяту частину кисню, що є на нашій планеті. Головні запаси кисню зосереджені в карбонатах, органічних речовинах і окислах заліза, частина кисню розчинена у воді. В атмосфері склалася приблизна рівновага між виробництвом кисню у процесі фотосинтезу та його споживанням живими організмами. Але останнім часом з'явилась небезпека, що в результаті людської діяльності запаси кисню в атмосфері можуть зменшуватися. Особливу небезпеку становить руйнування озонового шару, яке спостерігається впродовж останніх років. Більшість учених пов'язує це певною мірою з діяльністю людини [4, с. 6].
Від забруднення атмосфери, ґрунту, води потерпають рослини та тваринний світ, Погіршення навколишнього природного середовища існування призводить до зникнення багатьох живих організмів, що загрожує порушенням екологічного балансу в природі на різних рівнях.
Негативний вплив, на навколишнє середовище має і туризм, зокрема, це вплив на якість води в річках, озерах, морях і на якість повітря, зростання викидів шкідливих речовин транспортними засобами, самовільне розміщення тимчасових баз відпочинку, забруднення відходами навколишнього середовища, самовільне розпалювання вогнищ. Такі види туристичного відпочинку, як полювання, риболовля, збирання рослин, завдають значної шкоди живій природі і призводять до зменшення чисельності або навіть до повного зникнення фауни та флори певних територій. Зростання населення в туристських регіонах, будівництво нових туристичних потужностей потребує залучення якомога більшої кількості природних ресурсів, що, своєю чергою, збільшує навантаження на навколишнє середовище.
Отже, стан навколишнього природного середовища у світі погіршується протягом усього існування та розвитку людства. Спостерігається дегуманізація свідомості суспільства, яка пов’язана з понадмірним споживанням природних ресурсів. Безжалісна експлуатація має катастрофічні наслідки. Відбувається надмірне забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель. Саме тому екологічні проблеми так гостро постали перед людством. Погіршення стану навколишнього природного середовища зобов’язує вести пошук альтернативних напрямів використання природних ресурсів, які повинні зменшувати шкідливий вплив на природу.
2. Особливості екологічного туризму як засобу збереження навколишнього середовища
Виникнення і формування ідеї екологічного туризму розпочалося в 70-80х роках ХХ сторіччя. Перше визначення екологічному туризму було дано Г.Міллером в 1978 році "екотуризм – життєздатний туризм, чутливий до навколишнього середовища, що включає вивчення природного і культурного навколишнього середовища і має на меті покращення стану цього середовища"[8, с. 164]. Недоліком цього визначення є те, що воно не бере до уваги ні визначальної ролі місцевого населення, ні поєднання видів рекреації.
Міжнародна організація екологічного туризму (ТІЕS) в 1991 році дала таке визначення "екологічний туризм – це відповідальна подорож в природні території, яка сприяє охороні природи і покращує добробут місцевого населення" [10, с. 41].
В 1996 році Міжнародною спілкою охорони природи (МСОП) офіційно було прийняте частково змінене визначення, запропоноване ще в 1983 році мексиканським економістом, архітектором, екологом Гектором Цебалосом-Ласкурейном "екологічний туризм або екотуризм – подорож з відповідальністю перед навколишнім середовищем стосовно непорушених природних територій з метою вивчення і насолоди природою і культурними пам’ятками, що сприяє охороні природи, має "м’який" вплив на навколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевих жителів і одержання ними переваг від цієї діяльності" [5, с. 133].
Всесвітній фонд дикої природи визначає "екотуризм – це туризм, що включає в себе подорожі в місця з відносно незміненою природою з метою отримати уявлення про природні і культурно-етнографічні особливості даної місцевості, який не порушує при цьому цілісності екосистем і створює такі економічні умови, за яких охорона природи і природних ресурсів стає вигідною для місцевого населення" [6, с. 7].
Важливим кроком стало розроблення у 1996 році Світовою Туристичною Організацією (СТО) та Світовою радою з подорожей і туризму "Порядку денного на ХХІ століття у сфері подорожей та індустрії туризму". Тоді ж були визначені базові принципи екотуризму – сприяння збереженню, охороні і відновленню екосистем, участь в туристичному процесі місцевих жителів, підтримка культури і інтересів корінних громад. Крім цього, протягом 1990-х років була ухвалена ще низка міжнародних документів.
Зокрема, Міжнародна конференція з туризму, яка відбулася у Ланшеро (Канарські острови) в 1995 році, ухвалила "Хартію зі сталого туризму". У квітні 1999 року рішенням Генеральної Асамблеї та Комісії зі сталого розвитку ООН була ухвалена "Міжнародна програма зі сталого розвитку туризму". У цьому ж році у Сантьяґо (Чилі) був ухвалений "Глобальний етичний кодекс туризму". "Розвиток туризму, – зазначено у "Хартії зі сталого туризму", – має бути оснований на критерії сталості. Це означає, що він є екологічно прийнятним на тривалий період часу, економічно життєздатний, а також етично та соціально справедливий і рівноправний щодо місцевих громад" [12, с. 166].
Екотуризм став предметом низки важливих офіційних міжнародних декларацій: Берлінська декларація з біологічного різноманіття і стійкого туризму (1997 р.), Квебекська декларація з екотуризму (2002 р.). Зокрема, в Квебекській декларації вказується ряд критеріїв, яким повинен відповідати екотуристичний продукт. Це політична і фінансова підтримка захисту навколишнього середовища, визнання і повага до прав місцевих і корінних громад, а також культурна і природоохоронна освіта туристів.
Закономірно, що в усіх вищезгаданих документах значна увага приділяється взаємозв’язку між природоохоронною діяльністю і сталим туризмом. Адже, зрештою, галузь може розвиватися лише за умови збереження високої якості довкілля. Зокрема, в екологічних принципах сталого розвитку туризму наголос робиться на раціональному використанні ресурсів, яке передбачає мінімізацію і утилізацію відходів, впровадження систем очищення та повторного використання води, матеріалів та технологій із якнайменшим впливом на природне та культурне довкілля, ефективне використання енергії та залучення альтернативних джерел енергії, зменшення шкідливої дії транспорту, активне застосування дружних до довкілля його видів. Акцентується також увага на збереженні біорізноманітності та необхідності обережного поводження із вразливими природними системами.
Головна проблема сталості, яка полягає у пошуку збалансованої форми розвитку, що дає змогу зберігати довкілля і, водночас, допускає його експлуатацію для забезпечення економічного зростання, є досить актуальною щодо розвитку туризму на природоохоронних територіях.
В даний час найбільш широко використовується трактування екотуризму як сталого туризму (sustainable tourism). Згідно з визначенням СОТ і Всесвітньої Ради з туризму та подорожей (WTTC), "сталий туризм відповідає потребам як туристів, які відвідують туристичні центри, так і населення останніх; крім того, він передбачає забезпечення та оптимізацію перспектив майбутнього розвитку. Ресурси використовуються таким чином, щоб задовольнити економічні, соціальні та естетичні потреби, але при цьому зберегти культурну унікальність, найважливіші екологічні особливості, різноманіття біологічних видів і життєво важливі системи". На додаток до цього на Міжнародному форумі "Довкілля та розвиток" зазначено, що "Сталий туризм повинен відповідати критеріям соціальної, культурної, екологічної та економічної сумісності. Сталий туризм – це той туризм, який в довгостроковій перспективі, тобто в проекції на сучасне та майбутні покоління, може адаптуватися до конкретних етнічних і культурних особливостей, відповідає вимогам соціальної справедливості, екологічно-сумісний, а також доцільний і вигідний в економічному плані" [5, с. 134]. Однак, слід зауважити, що поняття екологічного та сталого туризму потрібно розмежовувати, оскільки терміном екологічний туризм позначають лише один із сегментів туристичної сфери діяльності, тоді як принципи сталості розвитку мають бути дієвими для різних видів туристичної діяльності, включаючи як альтернативні, так і традиційні.
Туризм як багатостороннє явище, що поєднує економічні, соціальні, екологічні та культурні аспекти, має величезний потенціал для постійного прогресу, сприяє розвитку багатьом галузям економіки, має меншу порівняно із сучасними промисловими галузями капіталомісткість. Однак, не дивлячись на беззаперечні переваги, розвиток традиційних видів масового туризму створює значне антропогенне навантаження на природне середовище. Розвиток екологічного туризму, на відміну від інших видів туризму, потребує менших витрат на роз виток інфраструктури (він не вимагає будівництва нових готелів на заповідних територіях – екотуристів розміщують в прилеглих населених пунктах). Крім того, розвиток екологічного туризму потребує забезпечення охорони, комплексного використання ресурсів, екологічної безпеки та доступності рекреаційних ресурсів, що є особливо актуальним в умовах, коли заповідні території розмежовуються приватними землевласниками, котеджними забудовами тощо. А за правильної організації і вмілого управління екологічним туризмом можливе дотримання балансу екологічних, соціальних і економічних інтересів.
Отже, екологічний туризм це – вид активного відпочинку в межах неторканих і природоохоронних територій, де поряд із науково-пізнавальними, культурно-виховними і спортивно-оздоровчими функціями, акцентується увага на зв’язках між природним та соціальним середовищем, на наслідках антропогенного тиску, набуваються навички гармонійних стосунків між людиною та природою, формується ресурсозберігаючий стереотип поведінки на рівні особистості. Можна стверджувати, що екологічний туризм являє собою перспективний напрям охорони навколишнього середовища. Він передбачає сукупність ресурсозберігаючого природокористування та підвищення здоров’я населення. За допомогою екологічного туризму відбувається екологізація свідомості суспільства. Негативні наслідки, які мають екологічний та соціокультурний характер, зводяться до мінімуму.
3. Перспективи та тенденції розвитку екологічного туризму
Сучасні негативні тенденції згубного впливу людського фактору на природу, нераціональне використання природних ресурсів в кінцевому результаті призведе до її руйнування. Саме тому оптимальним і ефективним механізмом стримування таких негативних процесів є екологічний туризм.
Розвитку екологічного туризму сприяло кілька тенденцій:
По-перше, туризм перетворився в одну з найбільших галузей світової економіки. Число туристів в усьому світі настільки зростало, що збиток, який вони нанесли й потенційно можуть нанести багатьом місцевостям і навіть країнам, особливо природним екосистемам, почав викликати серйозну заклопотаність. У той же час стало очевидно, що при раціональній організації туризм здатний зробити реальну фінансову підтримку охороні природи й підвищити значимість тих територій, які повинні зберігатися в первозданному виді. Фахівці в області навколишнього середовища, уже присвятили чимало досліджень тому, як змусити туризм "працювати" на охорону природи, щоб охоронювані території в такий спосіб могли "платити за себе".
По-друге, досвід показав, що успіх природоохоронних дій немислимий на основі лише заборонних мір, особливо якщо вони суперечать інтересам місцевого населення. Необхідно, щоб місцеві жителі відчули себе партнерами й щоб дбайливе відношення до природи було для них економічно вигідно. Туризм може зіграти в цій справі ключову роль.
По-третє, відбулася зміна пріоритетів в устремліннях туристів. Городяни, особливо в розвинених країнах, всі частіше воліють проводити відпустки в куточках непорушеної природи. На противагу традиційному пляжному відпочинку зріс попит на тури активно-пізнавальної спрямованості [2, с. 32].
Отже, можна назвати, як мінімум, дві основні причини активного розвитку екотуризму. По-перше, зараз у всіх регіонах світу головним завданням є збереження навколишнього середовища, і, по-друге, люди із причин урбанізації стали відчувати потребу в спілкування із природою. Завдання екотуризма - навчити людей любити й поважати природу, розуміти її закони, ставитися до неї дбайливо.
Координація й сприяння розвитку екологічного туризму в глобальному масштабі здійснюється за допомогою міжнародних організацій і фондів. Незважаючи на відносну "молодість", екологічний туризм має чітко виражену міжнародну організацію. Допомогу розвитку екологічного туризму здійснюють найбільші міжнародні структури, що мають широкий спектр природоохоронних цілей і економічно підтримуючий розвиток екологічного туризму як одного з напрямків діяльності, що сприяє стійкому використанню природних ресурсів.
Тенденції розвитку екологічного туризму визначені Всесвітньою Туристською Організацією, за прогнозами якої цей вид туризму входить до числа основних стратегічних напрямків світового розвитку на період до 2020р. Відповідно до експертних оцінок, кількість населення, стурбованого станом природи, безупинно росте. Основний потік екотуристів у світі становлять жителі промислово-розвинутих країн, що цікавляться природою й побутом, які збереглися в незайманих куточках планети. Особливий інтерес представляють екзотична природа й культура країн Африки, Азії, Центральної Америки. Цілеспрямована політика приймаючих країн сприяє формуванню великого потоку екотуристів у Кенію, Танзанію, ПАР, Китай, Таїланд, Еквадор, Коста- Рику, Нову Зеландію, Австралію й ін. [7, с. 167].
У перспективі діяльність Всесвітньої Туристської Організації по розвитку екологічного туризму буде спрямована на:
поширення методів і прийомів планування, управління, регулювання й моніторингу екологічного туризму для забезпечення його довгострокової стійкості;
розширення можливостей для ефективного маркетингу й просування екотуристських напрямків і продуктів на міжнародних ринках;
сприяння поширенню позитивного досвіду в сфері екологічного туризму й мінімальних стандартів якості, а також авторитетних і порівнянних систем сертифікації для постачальників екотуристських продуктів і послуг.
Тенденція зростання популярності екологічного туризму у світі почала поширюватись і на Україну. На території України є достатньо сприятливі умови та ресурси для розвитку екологічного туризму. Але низький рівень розвитку туристичної інфраструктури призвів до того, що екологічний туризм відстає від загальносвітових тенденцій.
Що ж стримує розвиток екотуризму в Україні при наявності потужної екотуристськой бази. В основному це економічні й організаційні причини. До числа економічних причин відносяться:
1) відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення екоцентрів, що приступили б до проробки всього комплексу питань, що відносяться до формування цільових програм екологічних подорожей;
2) незначність інвестицій в інфраструктуру екотуризму, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування туристів;
3) відсутність засобів на проведення рекламної компанії з метою притягнення уваги потенційних туристів до відвідання хоча б тих територій, що мають у своєму розпорядженні деяку інфраструктуру для прийому, розміщення й обслуговування гостей.
До організаційних причин можна віднести: обмеженість туристичних маршрутів у місцях екологічного туризму і їхньої слабкої облаштованості; відсутність спеціалізованих турорганізацій у сфері екотуризму; бюрократичні заборони й обмеження на відвідання екотуристами привабливих у природному відношенні місць в основному внаслідок нерозробленого механізму взаємодії адміністрації природних територій, що охороняються зорганізаторами екотуристських подорожей і екскурсій; скромний набір рекреаційних послуг для туристів; відсутність реклами екотуризму; обмеженість кваліфікованих спеціалістів в області екотуризму, спроможних взяти на себе розробку, організацію і проведення екологічних турів; відсутність необхідної законодавчої бази екотуризму.
На подолання приблизно таких проблем напрямлені вітчизняні та зарубіжні програми розвитку екотуризму.
До основних завдань програм розвитку екотуризму в Україні відкосяться наступні:
законодавче оформлення здійснюваної в межах територій екотуристичної діяльності;
впровадження економічного механізму надання платних туристичних послуг, створення на засадах самозабезпечення, самофінансування та самоокупності госпрозрахункових рекреаційних структурних підрозділів України;
забезпечення національних природних парків рекреаційно-туристичною інфраструктурою відповідно до міжнародних стандартів (умови проживання і харчування туристів, транспортні засоби, спостережні вежі тощо);
розробка та облаштування науково-пізнавальних туристських маршрутів та еколого-освітніх екскурсійних стежок відповідно до параметрів внутрішнього та зовнішнього пейзажного різноманіття природних ландшафтів (малі архітектурні форми, інформаційно-охоронні знаки, інформаційні щити тощо);
обґрунтування і механізм визначення допустимих величин рекреаційних навантажень па ландшафтні комплекси природно-заповідних територій, використовуваних в цілях відпочинку, туризму і лікування;
формування у туристів, відпочиваючих інтелектуально-гуманістичного світобачення та патріотичного ставлення до природної і культурної спадщини країни [11, с. 84].
Отже, спонукальна причина росту інтересу до екологічного туризму - це стійке погіршення якості навколишнього середовища. І оскільки в майбутньому тенденція урбанізації й забруднення природних територій буде зростати, ріст інтересу до екологічного туризму буде підсилюватися.
Висновки
У зв’язку із значним забрудненням навколишнього природного середовища людиною, зокрема її діяльністю, в тому числі й туристичною, нині потужних обертів набирає розвитку такий вид туризму як екологічний.
Екологічний туризм являє собою перспективний напрям охорони навколишнього середовища. Він передбачає сукупність ресурсозберігаючого природокористування та підвищення здоров’я населення. За допомогою екологічного туризму відбувається екологізація свідомості суспільства. Негативні наслідки, які мають екологічний та соціокультурний характер, зводяться до мінімуму. Результатом розвитку екологічного туризму є запобігання негативного впливу на навколишнє природне середовище. Екологічний туризм також передбачає підтримку екологічної стійкості навколишнього природного середовища
Спонукальна причина росту інтересу до екологічного туризму - це стійке погіршення якості навколишнього середовища. І оскільки в майбутньому тенденція урбанізації й забруднення природних територій буде зростати, ріст інтересу до екологічного туризму буде підсилюватися. Основні переваги екологічного туризму, що забезпечили його бурхливий розвиток у сучасному світі, - стійкий розвиток територій, залучення в сферу екотуризму, природоохоронний характер екотуристських програм і технологій, використання ринкових механізмів формування екологічного світогляду населення.
Список використаних джерел
Біда О. Аналіз деградації ґрунтів у світі. // Вісник Львівського національного аграрного університету. Сер : Економіка АПК . - 2013. - № 20(2). - С. 186-192.
Вартанян, А.В. Экологический туризм и перспективы его развития на Украине. // Екологічний менеджмент у загальній системі управління : тези доповідей Десятої щорічної Всеукраїнської наукової конференції (Суми, 20-21 квітня 2010 року). - Суми: СумДУ, 2010. - Ч.1. - С. 31-34.
Давиденко В. М., Цхвітава О. К. Вода – важливий фактор екології і вичерпний ресурс органічного життя на землі. // Матеріали ХІ міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми сучасної біології та здоров'я людини" присвяченої 50-річчю кафедри теорії і методики фізичного виховання та здоров'я людини (16-17 грудня 2011 р.). — Миколаїв : Миколаївський нац. університет ім. В.О. Сухомлинського, 2011. — Вип. 11. — С. 284—287.
Клименко В.Г., Цигічко О.Ю. Забруднення атмосферного повітря: Методична розробка. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2010. – 26 с.
Лебідь С. Г., Левашов В.В. Методологічні основи розробки концепції розвитку екологічного туризму на території РЛП "Кінбурнська коса" / М. І. Радченко, О. В. Макарова. // Наукові праці: науково-методичний журнал. Т. 73. Вип. 60. Техногенна безпека / ред. Л. П. Клименко та ін. - Миколаїв: МДГУ ім. П. Могили, 2007. - С .132-138.
Михеева Е.Г. Экологически ответственный туризм. // Экотуризм: глобальный контекст и национальные особенности: рекомендательный библиографический список / Краснодарская краевая универсальная научная библиотека им. А.С. Пушкина. / сост. Ю.В. Макаренко. – Краснодар, 2013. – 28 с.
Мункуева Н. В. Развитие экологического туризма. // Экологическое образование и экологическая культура населения: материалы международной научно-практической конференции 25–26 февраля 2013 года. – Прага: Vědecko vydavatelské centrum «Sociosféra-CZ», 2013 – С. 166-170.
Новицька С. Р. Екологічний туризм як пріоритетний напрямок сталого розвитку туристичної сфери. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер.: Географія . - 2013. - № 2. - С. 164-169.
Ржепецька Н.М. Екологічний туризм як засіб збереження навколишнього середовища.// Географія та туризм: Наук. зб. /Ред. кол.: Я.Б. Олійник (відп. ред.) та ін. – К.: Альтерпрес, 2011. – Вип. 15. – С. 103-111.
Русев И.Т. Основи экотуризма. – Одесса.: КП ОГТ, 2004. - 294 с.
Сак Л.А., Конопчук Б.О.,Корбут М.Б. Розвиток екотуризму в Україні в межах Європейської інтеграції. // Тези Міжвузівської науково-практичної конференції студентів аспірантів і молодих учених “Екологічний розвиток країни в рамках Європейської інтеграції”, 28 травня 2014 року. – Житомир: ЖДТУ, 2014. – С. 83-84.
Смаль В., Смаль І. Туризм і сталий розвиток. // Науковий вісник Львівського ун-ту ім. І. Франка.Серія:Географія. № 32 – Львів, 2005. – С.163-173.
Сорокіна Г. О. Екологічний туризм: навч. посіб. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. – 206 с.
Тимощук Т.О., Ольшевська Л.В., ст. викл. Бойко О.О. Сучасний стан навколишнього середовища як важлива складова національного та глобального розвитку суспільства// Материалы X Международной научно-практической конференции «Научный прогресс на рубеже тысячелетий – 2014» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/16_NPRT_2014/Ecologia/6_171281.doc.htm.
Царик Т. Є., Файфура В. В. Основи екології: конспект лекцій. – Тернопіль: ТНЕУ, 2009. – 131 с.