Спеціальна педагогіка. Спеціальна педагогіка, її об’єкт, предмет і завдання. Основні категорії спеціальної педагогіки

Ім'я файлу: Спеціальна педагогіка Арестова.ppt
Розширення: ppt
Розмір: 542кб.
Дата: 27.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
реферат2022.docx
Соціологія особистості та девіантної поведінки.docx
ВИГОТОВЛЕННЯ ШВЕЙНОГО ВИРОБУ (ФАРТУХ).docx

Спеціальна педагогіка.

1. Спеціальна педагогіка, її об’єкт, предмет і завдання. Основні категорії спеціальної педагогіки.

Спеціальна педагогіка – це теорія та практика спеціальної (особливої) освіти) з відхиленнями у психічному чи фізичному розвиткові, для яких освіта у звичайних педагогічних умовах та за допомогою загальнопедагогічних методів і засобів є ускладненим чи взагалі неможливим.
Суб’єкт спеціальної педагогіки – особа, що має вади психофізичного розвитку, які перешкоджають їй засвоєнню освітніх програм без створення спеціальних умов для отримання освіти.
Об’єкт спеціальної педагогіки – спеціальна освіта осіб із особливими освітніми потребами як соціокультурний та педагогічний феномен.

Предмет спеціальної педагогіки –

теорія та практика спеціальної освіти, а саме, вивчення особливостей розвитку та освіти людини з обмеженими можливостями, особливості її становлення та соціалізації як особистості, знаходження найкращих шляхів, засобів, умов для корекції та компенсації діяльності порушених органів, функцій та систем, освіту такої людини з метою її максимальної соціальної адаптації та інтеграції у суспільство.

-вивчення педагогічних закономірностей розвитку особистості в умовах обмежених можливостей життєдіяльності;
- визначити корекційні та компенсаторні можливості людини відповідно до наявного порушення психофізичного розвитку її індивідуальних особливостей;
- обґрунтування та розробка класифікацію осіб з особливими освітніми потребами;
- вивчення закономірностей спеціальної освіти, існуючих педагогічних систем освіти осіб з особливими потребами прогнозування виникнення та розвитку нових педагогічних систем;
- розробка наукових основ змісту спеціальної освіти, принципів, методів, організаційних умов спеціальної освіти;

- розробка та реалізація освітніх корекційно-педагогічних, компенсаторних, реабілітаційних, попереджувальних та розвивальних програм освіти осіб з особливими потребами.
- вивчення та здійснення соціального та середовищного адаптування, абілітації та реабілітації, інтеграції осіб з обмеженими можливостями різних вікових груп.
- розробка та апробація програм профорієнтування профконсультування, професійної підготовки соціально-трудової адаптації осіб з обмеженою працездатністю.
- вивчає та розроблює та реалізує педагогічні засоби і механізми профілактики порушень розвитку
- розроблює та реалізує механізми інтеграції в освіті та соціокультурному середовищі, здійснює психолого-педагогічну підготовку батьків, що мають дітей з обмеженими можливостями.

Спеціальна педагогіка та спеціальна освіта.

Спеціальна освіта – дошкільна, загальна та професійна освіта, для отримання якої особам з порушеннями психофізичного розвитку створюються спеціальні умови.
1) олігофренопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі розумово-відсталих людей;
2) тифлопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням зору;
3) сурдопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням слуху
4) логопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням вимови;
5) дефектологія – вивчає особливості впливу різних фізичних та психічних вад на навчально-виховний процес;

Корекція і компенсація

Компенсація (від лат. compensatio –відшкодування, врівноваження) – у загальнобіологічному розумінні означає одну з форм пристосування організму до умов існування при випадінні або порушенні якоїсь його матеріальної структури або функції внаслідок перенесеного захворювання, травми, ушкодження.
Корекцією (від лат. correctio – поліпшення, виправлення) у спеціальній педагогіці в широкому плані називають сукупність педагогічних та лікувальних засобів, спрямованих на виправлення недоліків розвитку дитини.

Реабілітація та абілітація.

реабілітація – це застосування цілого комплексу заходів медичного, соціального, освітнього та професійного характеру з метою підготовки чи перепідготовки індивідуума до найвищого рівня його функціональних здібностей.
абілітація (від лат. habilis – бути здатним до чого-небудь) по відношенню до раннього віку мова може йти не про відновлення здатностей до чого-небудь, втраченої внаслідок травми, хвороби тощо, а про первинне їх формування.

2. Підрозділи спеціальної педагогіки: Олігофренопедагогіка

Предмет олігофренопедагогіки: теоретичні основи, методи навчання і виховання дітей і підлітків з порушенням інтелекту
Завдання олігофренопедагогіки:
Розкриття значення виховання в корекційному розвитку розумово відсталої дитини
Вивчення закономірностей психічного розвитку розумово відсталих
Розробка змісту методів, прийомів, засобів навчання і виховання людей, що страждають порушенням інтелекту й організація їх життя в спеціальних закладах

Форми розумової відсталості

Легка (IQ в межах 50-69)

Причини порушення інтелекту

Спадкові фактори (розумова відсталість батьків, порушення хромосомного набору, алкоголізм, наркоманія);
Паталогія внутрішньоутробного розвитку (різні інфекції, гормональні захворювання, інтоксикації, травми);
Патологічні фактори, що діють під час пологів і в ранньому віці дитини:

тифлопедагогіка

завдання:

робота з батьками

завдання:
врахування психологічних особливостей незрячих під час роботи з ними.
ознайомлення незрячого не тільки з існуючими в Україні законодавчими нормами щодо людей із порушеннями зору та тифлотехнічними засобами, а й з найкращими зразками світової практики;
спрямованість навчально-виховного процесу на подолання незрячими комплексу неповноцінності з одночасною акцентуалізацією на саморозвиток та досягнення якнайповнішої самореалізації;
виховання самостійної позитивно спрямованої особистості, котра здатна сама, своїми вміннями і талантом вибороти гідне «місце під сонцем», обстоюючи власні права й не забуваючи про обов'язки перед родиною та суспільством.

Сурдопедагогіка

(від лат. surdus – глухий) – розділ спеціальної педагогіки про розвиток, виховання та навчання дітей і дорослих з вадами слуху.
Предмет – процеси розвитку, виховання та навчання дітей і дорослих з вадами слуху.
Розрізняють два види слухової недостатності: туговухість (приглухуватість) і глухоту.

До основних завдань сурдопедагогіки відносяться:

1.Розробка методів діагностики порушень слуху, в тому числі – раннього виявлення.
2.Вивчення особливостей психічного розвитку дітей в умовах слухової депривації.
3.Дослідження закономірностей компенсації вад слуху.
4.Розробка теоретичних основ розвиваючої та корекційної роботи з глухими і слабочуючими дітьми.
5.Удосконалення методів корекційно-розвивальної роботи з дітьми з вадами слуху, в тому числі - формування мовлення, розвитку слухового сприйняття, навчання вимові.
6.Визначення задач, принципів, змісту і методів навчання та виховання дітей з вадами слуху на різних ступенях освіти.
7.Організація допомоги батькам у вихованні дітей з вадами слуху.
8.Сприяння повноцінній інтеграції осіб з вадами слуху в суспільство.

Методи сурдопедагогіки

1.Спостереження.
2.Бесіда, опитування, анкетування.
3.Педагогічний експеримент.
4.Аналіз документації.
5.Вивчення педагогічного досвіду.
6.Вивчення дитячих робіт.
7.Вивчення літературних джерел.

Туговухість –

таке зниження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті та самостійному оволодінні мовленням, але залишається можливість оволодіння за допомогою слуху хоча б обмеженим і викривленим запасом слів.
За Л.В.Нейманом розрізняють три ступеня туговухості в залежності від величини втрати слуху в мовному діапазоні частот (500-4000 Гц):
І ступінь – втрата слуху не перевищує 50 дБ;
Для дитини мовленнєве спілкування залишається доступним, вона може сприймати мовлення розмовної гучності на відстані більше 1-2 м.
ІІ – середня втрата слуху від 50 до 70 дБ;
Мовленнєве спілкування утруднене, розмовне мовлення сприймається на відстані до 1 м.
ІІІ – втрата слуху вище 70 дБ;
Мовлення розмовної гучності сприймається нерозбірливо навіть у самого вуха.

Глухота –

такий ступінь зниження слуху, при якому самостійне оволодіння мовленням виявляється неможливим.
Л.В.Нейман відзначає 4 групи глухих:
1 група – діти, які сприймають звуки найнижчої частоти, 125-250 Гц.
2 група – діти, які сприймають звуки до 500 Гц.
3 група – діти, які сприймають звуки до 1000 Гц.
4 група – діти, які сприймають звуки до 2000 Гц і вище.

Класифікація туговухості в шкільному віці

Ступінь	Відстань (м), на якій чутні		Установи, де звичайно навчаються діти з нормальною засвоюваністю при наявності дефекту слуху, і допоміжні засоби
	Розмовна мова	Шепіт
Легкий	Більше 6	3-6**	Нормальна школа. На особливому обліку шкільного лікаря-спеціаліста
Помірний	4-6	1-3	Нормальна школа. Парта в залежності від слуху
Значний	2-4	0,5-1	Нормальна школа. Читання з губ, 1-2 парта
Тяжкий	Менше 2	0-0,5	Школа або клас для туговухих. Мікрофон. Читання з губ

Розділи психолого-педагогічного обстеження

- спостереження за діяльністю дитини (грою, малюванням);
- обстеження розумового розвитку;
- перевірка стану слуху;
- перевірка стану мовлення;
- спостереження за поведінкою, виявлення особистісних особливостей.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас