2
Собівартість продукції та її вплив на прибуток
Виконана на матеріалах Відкритого акціонерного товариства «Енергія»
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи собівартості продукції та її впливу на прибуток.
1.1 Собівартість продукції як показник ефективності виробництва
1.2 Структура собівартості продукції
1.3 Методика визначення собівартості
1.4 Взаємозв’язок собівартості продукції та прибутку
Розділ 2. Аналіз собівартості продукції ВАТ «Енергія».
2.1 Організаційно-економічна характеристика ВАТ «Енергія»
2.2 Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції
2.3 Дослідження структури витрат на виробництво продукції
2.4 Аналіз впливу зміни собівартості продукції на формування прибутку ВАТ «Енергія»
Розділ 3. Шляхи зниження собівартості продукції ВАТ «Енергія»
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Актуальність дослідження. Основним показником, що характеризує рівень витрат на виробництво продукції ти результати виробничо-господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів є собівартість продукції, яка охоплює всі сфери діяльності підприємства. Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства. Чим краще працює підприємство, чим економніше воно використовує власні ресурси, чим успішніше удосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовленої продукції. Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.
В останні роки собівартість продукції, її складові, нормативи витрат за окремими елементами, система формування й управління витратами у зв’язку з ціноутворенням стала об’єктом глибоких наукових досліджень великої групи вітчизняних і зарубіжних учених. Зокрема, це Семенов А. Г., Філінков О., Несвєт В.І., Крисанов Д.Ф., Варченко О.М., Рогоза М.Є. Проблемам обліку і аналізу собівартості продукції присвячені праці таких вчених, як Чумаченко Н., Басманов І., Нападовська Л., Апчерч А., Друри К., Голов С.
Об`єктом дослідження є витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.
Предметом курсової роботи є дослідження собівартості продукції підприємства та її впливу на прибуток.
Основною метою роботи є характеристика теоретичних аспектів собівартості продукції та її взаємозв’язок із формуванням прибутку, а також проведення аналізу собівартості на прикладі Відкритого Акціонерного Товариство «Енергія» та розробка на основі цього шляхів її зниження.
Відповідно до поставленої мети в процесі виконання роботи були поставлені наступні завдання:
опрацювати теоретичні аспекти сутності собівартості та її структури;
розглянути методику визначення собівартості та її вплив на прибуток;
охарактеризувати вибране для дослідження підприємство – Відкрите акціонерне товариство «Енергія»;
дослідити загальну суму та структуру витрат ВАТ «Енергія»;
проаналізувати вплив зміни собівартості продукції на формування прибутку;
визначити шляхи зниження собівартості продукції ВАТ «Енергія».
Методологічною основою дослідження є системний аналіз собівартості, конкретизація, синтез та порівняння.
Основними джерелами інформації для розрахунку аналітичної частини курсової роботи є фінансова звітність ф.№2 «Звіт про фінансові результати» та інформація про основну продукцію, що виробило ВАТ «Енергія» у 2004-2006 роках.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВУ НА ПРИБУТОК
1.1 Собівартість продукції як показник ефективності виробництва
Собівартість продукції – один з найважливіших показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, адже у ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально – технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції.
На думку С.В. Степаненка, собівартість – це один з основних показників роботи підприємства, що використовують для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва загалом, для внутрішньозаводського планування; а також для формування цін [11, с. 201].
Поняття собівартості продукції базується на двох положеннях:
● це затрати на виробництво продукції, здійснювані на підприємстві;
● всі затрати, що містяться у собівартості, виражені в одній, загальній для всіх формі.
Перша характеристика служить для чіткого обстеження, кола затрат, що містяться у собівартості продукції. Друга характеристика спричинена тим, що затрати на виробництво продукції здійснюються в багатьох формах.
Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності.
Собівартість показує, в що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива і інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна платня).
Більш розгорнуто — собівартість продукції, робіт або послуг це грошовий вираз суми витрат, необхідних на виробництво і збут даної продукції, а більш точно її одиниці. Під витратами розуміються виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його вдосконалення [17, c.130]. Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їх класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькуляції - самими підприємствами.
Показник собівартості продукції є дуже важливим і використовується для обґрунтування багатьох економічних рішень, зокрема:
- під час встановлення ціни на продукцію. У цьому разі собівартість є нижньою межею і базою для встановлення ціни на продукцію підприємства. Тому зниження собівартості продукції є важливим чинником, що дає змогу підприємству при діючих ринкових цінах отримувати більший прибуток;
- під час економічного аналізу господарської діяльності підприємства показник собівартості продукції застосовується для контролю за використанням матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів;
- при схвалені рішень щодо вдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показник доцільності впровадження організаційно-технічного заходу [6, c.127].
Як економічна категорія собівартість:
є основою для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізацію продукції;
служить базою ціни товару і її нижньою межею;
визначає прибуток і рентабельність;
відображає ефективність використання виробничих ресурсів, удосконалення системи організації та управління виробництвом;
є важливим елементом економічного обгрунтування управлінських та інвестиційних рішень.
Об'єктами аналізу собівартості є такі показники:
витрати на одну гривню продукції;
виробнича собівартість продукції за калькуляційними статтями та за елементами витрат;
собівартість одиниці окремих видів продукції.
Собівартість продукції, будучи витратами підприємства на виробництво і обіг, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокуповування - основоположної ознаки ринкового господарського розрахунку. Собівартість - один з найважливіших показників ефективності споживання ресурсів.
В залежності від етапів формування витрат розрізняють собівартість:
технологічну;
виробничу;
повну.
Технологічна собівартість - це собівартість яка включає витрати пов’язані з технологією виробництва, а також витрати на організацію і управління виробництвом в цехах, бригадах, фермах (це загальновиробничі витрати).
Виробнича собівартість – це сукупність технологічної собівартості та витрат на організацію і управління підприємством в цілому (загальногосподарські витрати).
Повна собівартість – це сукупність виробничої собівартості та витрат на реалізацію і зберігання продукції [5, c.236].
В залежності від часу :
планова собівартість тобто це собівартість яка планується на початку року;
звітна або фактична собівартість - це собівартість яка складається в кінці звітного періоду
провізорна собівартість - собівартість яка складається з фактичних даних за 3 квартали та планових витрат за 4 квартал.
Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості [22, с. 25].
Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „ Витрати ” [1].
Собівартість показує всі успіхи і невдачі підприємства в організації виробництва того або іншого продукту. Якщо собівартість такого ж або аналогічного продукту конкурентів нижче, то це означає, що виробництво і збут на нашому підприємстві були організовані нераціонально. Отже, необхідно внести зміни. Вирішити, які потрібні зміни, допоможе знову ж таки собівартість, оскільки вона є одним з чинників формування асортименту.
Зростання собівартості продукції підприємств різний галузей ринкової перехідної економіки України стало звичайним явищем. Воно супроводжується збитковістю підприємства. Дані, що характеризують питому вагу збиткових підприємств як у цілому по країні, так і в галузеві розрізі, «вражають» і практично не знижуються [21, c. 42].
1.2 Структура собівартості продукції
Склад і порядок калькулювання витрат, які включають до собівартості продукції, регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати". У відповідності з цим Положенням витрати звітного періоду трактуються як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). При цьому витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо хоча б одна з умов визнанні активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбанні цього активу списуються у поточному періоді на “Інші операційні витрати”.
Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.
До витрат господарської діяльності згідно з П(С)БО 1 та П(С)БО 3належать також нестачі запасів, списання запасів або необоротних активів, які визнано активами, сплата штрафних санкцій, витрати на заохочування, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків.
Структура собівартості продукції – це відсоткове відношення певної статті витрат до загальної їх кількості [2, c.191].
Виробництво продукції (робіт, послуг) пов'язане з певними витратами, які мають назву „виробничі". До виробничої собівартості продукції включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі виробничі витрати та загальновиробничі витрати. Докладний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції підприємство встановлює самостійно.
До прямих матеріальних витрат належить вартість сировини та основних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Оцінку прямих матеріальних витрат здійснюють одним із таких методів:
— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
— середньозваженої собівартості;
— собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);
— собівартості останніх за часом надходжень запасів (ЛІФО);
— нормативних затрат;
— ціни продажу.
До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну платню та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
До складу інших прямих витрат належать усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи з прямої заробітної штати, плата за оренду земельних і майнових паїв, втрати від браку та витрати на виправлення браку, що належить до певного виду продукції [3, c.178].
Склад загальновиробничих (накладних) витрат:
витрати на управління виробництвом (оплата праці та відрахування на соціальні заходи і медичне страхування персоналу апарату управління виробничими підрозділами, оплата службових відряджень працівників виробничих підрозділів);
амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів загальні виробничого призначення;
витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих і удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції);
витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші витрати на утримання виробничих приміщень;
витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт і послуг);
витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного серередовища;
інші витрати (внутрішньогосподарське переміщення матеріалів, продукції на складах; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей; оплата простоїв тощо).
За оцінкою виробничої собівартості здійснюється облік готової продукції на складі та проводиться її списання в реалізацію.
Собівартість готової (товарної) продукції (Ст) визначають коригуванням суми виробничих витрат підприємства у звітному періоді на величину незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду:
Ст = НВп + Св- НВк,(1.1)
де НВп — незавершене виробництво на початок звітного періоду, грн;
Се — виробничі витрати підприємства за звітний період, гри;
НВк — незавершене виробництво на кінець звітного періоду, грн.
Собівартість реалізованої продукції (Ср) обчислюють як алгебраїчну суму собівартості товарної продукції та зміни за лишків готової продукції на складах підприємства на початок і кінець звітного періоду за формулою:
Ср = 3п + Ст- Зк, (1.2)
де Зп — залишки готової продукції на початок звітного періоду, грн;
Ст — собівартість виготовленої продукції за актини період, грн;
Зк — залишки готової продукції на кінець звітнього періоду, грн.
При списанні продукції в реалізацію виробнича собівартість виготовленої продукції коригується на залишки нереалізованих виробів на початок і кінець відповідного періоду. Тобто встановлюється обсяг проданої продукції за виробничою собівартістю.
Витрати загальногосподарського характеру (адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати) відносяться прямо на результати діяльності.
1. Адміністративні витрати:
• загальні корпоративні витрати (проведення зборів акціонерів, представницькі витрати тощо);
• витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством;
• амортизація основних фондів і нематеріальних активів загальногосподарського призначення;
• витрати на утримання основних фондів (операційна оренда, ремонт, страхування майна, опалення, освітлення, охорона тощо);
• витрати на зв'язок, плата за розрахунково-касове обслуговування;
• витрати на врегулювання суперечок у судових органах тощо;
• податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім тих, що входять до собівартості продукції).
2. Витрати на збут містять :
• витрати пакувальних матеріалів, витрати на ремонт тари;
• оплата праці та комісійні винагороди працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
• витрати на рекламу та дослідження ринку;
• витрати на передпродажну підготовку;
• витрати на відрядження працівників підрозділів, що забезпечують збут;
• витрати на утримання основних фондів, пов'язаних зі збутом продукції (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, охорона);
• витрат на транспортування, перевалку і страхування продукції,
транспортно-експедиційні послуги тощо;
• витрати на гарантійний ремонт та інші витрати.
3. Інші витрати операційної діяльності: витрати на дослідження і розробки; собівартість реалізованої іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів; втрати від знецінення запасів, нестачі, визнані штрафи тошо.
Загальнониробничі витрати поділяються на змінні й постійні.
• змінні: витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу діяльності {витрати на придбання сировини, матеріалів комплектуючих виробів; електроенергію і паливо; технологічні; відрядна заробітна плата робочих та інші прямі витрати). Змінні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності), виходячи з фактичної потужності звітного періоду;
• постійні витрати: витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності (амортизаційні відрахування, орендна плата, погодинна заробітна плата та інші постійні витрати).
Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат) при нормальній потужності [18, c.111].
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати вводять до складу собівартості проданої продукції у періоді їх виникнення.
Наднормативні виробничі витрати виникають за фактом при наявності відхилень від встановлених норм списання матеріальних цінностей у виробництво.
1 2 3 4 5 6 7