КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Система права та її основні елементи»
Місто, 2024
ЗМІСТ
2
ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ПРАВА ЯК ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАВА 4
1.1 Поняття системи права 4
5
1.2 Система права і правова система 5
ВИСНОВОК ДО 1 РОЗДІЛУ 8
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВА 9
2.1Норми права 9
2.3 Галузі та підгалузі права 15
ВИСНОВОК ДО 2 РОЗДІЛУ 18
ВИСНОВКИ 19
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 21
ВСТУП
У сучасному світі багато теоретиків і практиків розуміють, що закони та законодавство будь-якої країни є складною системою, а не просто набором правил поведінки. Система, як філософське поняття, представляє собою інтегративний феномен, що складається з взаємопов'язаних та взаємодіючих частин. Як цілісність, вона не може існувати без своїх складових, а окремі елементи не можуть функціонувати незалежно від системи.
Останнім часом відзначається розрізнення між "системою законодавства" та "правовою системою". Термін "правова система" охоплює широкий спектр правових явищ, таких як правові та законодавчі системи, правові відносини, правосвідомість, правова культура та правопорядок. Отже, система права складається з правової системи та системи законодавства, які мають спільну мету - регулювати відносини між людьми, виражати право в різних формах.
Побудова державної системи права передбачає чітке визначення початкового стану та мети на майбутнє. При розробці нової правової системи необхідно користуватися досвідом більш розвинених зарубіжних інституцій, обираючи найкращі практики. На жаль, у багатьох випадках урядовці не розуміють цього або не роблять нічого, щоб змінити ситуацію. Часто вони лише бездумно переносять найкращі положення іноземного законодавства, не вирішуючи корінних проблем. Для забезпечення успішної трансформації майбутнім поколінням слід розуміти природу проблеми і розв'язувати її системно.
Тема "Система права та її основні елементи" має велике значення в сучасному світі. У контексті розвитку правової системи, особливо в умовах ринкових відносин, розуміння системи права стає ключовим, оскільки вона регулює та охороняє суспільні відносини.
Метою цієї курсової роботи є докладне освітлення поняття та сутності правової системи, а також аналіз основних складових, що формують національну систему права. Для досягнення цієї мети ставляться такі завдання, як повне виявлення поняття правової системи, пояснення її елементів, аналіз основних принципів побудови та функціонування, а також визначення ключових аспектів.
У цій курсовій роботі розглянуті вступ, два розділи з підрозділами, висновок та список використаних джерел. Тема привертає увагу багатьох дослідників, які детально досліджують її з різних поглядів, що свідчить про її важливість та актуальність.
Об'єктом дослідження є правова система в цілому та суспільні відносини, які формують її як цілісність. Предметом дослідження є комплекс правових елементів, явищ та актів, що становлять правову систему.
Таким чином, робота містить аналіз поняття правової системи, її складових та принципів функціонування, що є важливим для розуміння сучасної правової реальності.
РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ПРАВА ЯК ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАВА
1.1 Поняття системи права
Категорія "система" широко використовується у різних галузях людського знання. Філософський підхід до цього терміну визначає "систему" як комплекс елементів, виокремлених з навколишнього середовища та взаємодіючих між собою за певними внутрішніми відносинами. У юридичній літературі також широко використовуються поняття "правова система", "система законодавства", "політична система" тощо. Розкриття змісту цих термінів передбачає визначення їх складових та способу організації під час становлення та розвитку.
Правова система або система права описується як комплекс діючих правових норм, що відрізняються єдністю та узгодженістю, а також поділом на відносно самостійні структурні одиниці, такі як норми, інститути, галузі права тощо. Ці елементи показують, які зв'язки існують між частинами системи права та на яких принципах вони базуються.
Єдність та узгодженість правової системи полягають у тому, що всі закони базуються на загальних принципах справедливості та відповідають універсальним стандартам, що створює правову основу. Узгодженість виявляється у наявності норм, інститутів та відносин субординації та координації між різними правовими дисциплінами.
Диференціація (поділ) правової системи включає поділ на окремі структурні елементи, такі як структура держави права, структура системи права та структура галузей права. Цей поділ допомагає у розумінні та організації системи права як цілісної системи.
Об'єктивність правової системи визначається її закономірним виникненням та розвитком як виразом загальнолюдських відносин у відповідному суспільстві. Це свідчить про те, що правова система виникає на основі потреб суспільства та його устрою, а держава надає форму цій об'єктивно сформованій системі права.
Таким чином, система права є одним із утворень суспільства, що виникає як вираз його потреб у регулюванні відносин. Її характеризує стабільність та динаміка, інституційний характер та прямий зв'язок з функціями держави.
1.2 Система права і правова система
Кожна країна має свою власну правову систему, яка є невід’ємною частиною національної соціальної структури. Ця система має свої особливості, структуру та завдання, і вона формується впродовж певного історичного періоду, відображаючи риси, характерні лише для даної країни.
Правова система представляє собою складний комплекс взаємопов'язаних, взаємодіючих і взаємоузгоджених правових інструментів, за допомогою яких держава регулює соціальні відносини. У юридичній теорії розрізняють два поняття: «система права» і «правова система», і вони мають свої відмінності. Правова система є складовою системи права і відображає внутрішню структуру права як сукупності правових норм.
Характеристика правових систем розкриває їх як різновид суспільних систем, які формуються в межах певної держави або можуть виходити за її межі, охоплюючи різні соціальні системи. Ці системи виникають під впливом об'єктивних історичних факторів та характеризуються своєю завершеністю і відносною стабільністю в довгостроковій перспективі.
Структура правової системи є стійкою єдністю різноманітних її складових, зв'язків між ними, цілісністю та співвідношеннями між окремими елементами та системою в цілому. Вона включає такі компоненти як суб'єкти права, правові норми та принципи, правові відносини, ідеологічний аспект, а також відносини, що визначають законність і правопорядок.
На основі взаємодії цих елементів правової системи суспільство може бути узагальнено п'ятьма підсистемами: інституційною, нормативною, ідеологічною, функціональною та комунікативною. Кожна з них відіграє свою роль у забезпеченні ефективного функціонування правової системи та підтриманні правопорядку в суспільстві.
Правова система є складною внутрішньою структурою права, яка формується під впливом об’єктивних факторів і характеризується єдністю та взаємодією всіх її норм, включаючи поділ права на галузі, підгалузі та інститути.
Також, подібно до політичних та державних систем, правові системи виявляють різноманітність та мають свою специфічну структуру. Кожна правова система, будучи продуктом конкретних історичних умов та впливу соціальних факторів, має визначальний елемент, який впливає на її характер.
У кожній правовій системі можна виділити різні елементи, а саме:
Різноманітні правові акти, які включають в себе правові норми та їх джерела, а також об’єктивні акти, що стосуються тлумачення та застосування цих норм. Ці акти часто приймаються суб'єктами права.
Різні форми правосвідомості, які формуються в рамках конкретної правової системи.
Стан законності та його різновиди, включаючи як правові, так і неправові акти.
В залежності від домінуючого елементу, що визначає характер правової системи, можна виділити різні типи правових систем, такі як:
Статутні системи, які базуються на домінуванні нормативно-правових актів та їх ієрархічній структурі.
Судово-прецедентні системи, які визначаються судовими рішеннями та прецедентами.
Ідеологічні та релігійні системи, які базуються на певних ідеологічних або релігійних принципах.
Традиційні общинні системи, які формуються на основі традицій та звичаїв спільноти.
Кожна з цих правових систем має свої особливості і характеристики, які визначаються великою мірою історичними, культурними та соціальними умовами свого розвитку.
Різновидом цієї правової системи вважається також законодавство скандинавських країн. Ця правова система характеризується певною гармонізацією та уніфікацією чинних правових актів, а також важливою роллю прецедентного права [13].
Розглянута правова система також є домінуючою в багатьох країнах Латинської Америки (наприклад, у Венесуелі, Мексиці, Аргентині та Бразилії), але з певними особливостями, зокрема через вплив Конституції США.
Судово-прецедентна система:
а) Основним принципом цієї системи є утворення правових рішень на основі прецедентів, тобто попередніх судових рішень, які мають силу прецеденту для подальших розглядів подібних справ.
б) Функціонування судово-прецедентної системи полягає у тому, що суди розглядають аналогічні справи і виходять з попередніх судових рішень при прийнятті власних рішень. Таким чином, судова практика та її тлумачення визначають, які правові акти будуть застосовуватися у конкретних ситуаціях.
в) Це призводить до гнучкості та адаптивності правових норм, оскільки вони формуються на основі конкретних обставин кожної справи. Більшість таких норм можуть бути казуальними та погано визначеними, що робить їх суперечливими у деяких випадках.
г) Норми цієї системи є в основному некодифікованими, оскільки вони виникають з судової практики та рішень судів. Це може ускладнювати їх вивчення, виконання та застосування, особливо з урахуванням використання сучасних комп'ютерних технологій.
У межах судово-прецедентної системи виділяють дві групи права: англійське право та право США. Обидва ці типи правової системи мають свої особливості, що визначаються конкретними історичними та соціальними умовами їх розвитку.
В англійському праві велику роль відіграє судова практика та рішення вищих судових інстанцій. Вона характеризується великою кількістю нормативних актів та федеративним устроєм.
У праві США прецеденти також мають важливе значення, проте система менш формалізована, що дає судам більшу свободу у прийнятті рішень. Крім того, вона характеризується великою кількістю законодавчих актів та федеративним устроєм країни.
Таким чином, судово-прецедентна система відіграє важливу роль у правовому житті країн, де вона застосовується, і визначається значним впливом судової практики на формування правових норм.
ВИСНОВОК ДО 1 РОЗДІЛУ
Концепція "система" в різних сферах включає в себе і правову систему, яка визначається своєрідною єдністю, узгодженістю, диференціацією та об'єктивністю. Ця єдність та гармонія випливають із загальноприйнятих принципів, використання державного примусу та адаптації до соціальних умов. Диференціація відбувається за рахунок різних структурних елементів, таких як правило, норма, галузь і система. Важливо відрізняти правову систему від "системи права", оскільки перша включає в себе також правосвідомість, відносини та діяльність держави.
Кожна країна має свою унікальну правову систему, яка є складовою національної соціальної системи і має свої власні специфічні риси та структуру. Правова система регулює суспільні відносини за допомогою комплексу взаємопов'язаних юридичних інструментів. Вона становить лише частину більш широкої "системи права", яка також включає в себе нематеріальні елементи.
Система права складається з п'яти основних компонентів: суб'єкти права, правові норми, правові відносини, правова ідеологія та відносини, що визначають законність. Ці елементи формують п'ять підсистем: інституційну, нормативну, ідеологічну, функціональну та комунікативну. Кожна правова система має свої характеристики, що визначаються її історією, культурними особливостями та суспільними потребами.
Начало формы
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВА
2.1Норми права
У системі соціальних норм норма права займає особливе місце і служить індикатором стану розвитку правової думки в певний період. Проте в сучасній вітчизняній юриспруденції відсутній єдиний підхід до визначення норми права та його ознак. Різноманіття поглядів на цю проблему відображається в широкому спектрі думок вчених-правознавців, що впливають на формування належного розуміння природи норми права.
Синтезуючи різні науково-теоретичні позиції, можна дати наступне визначення. Норма права – це загальнообов'язкова, формально визначена, цілісна, логічно завершений комплекс правил загального характеру, що відповідає визнаному в суспільстві ступеню свободи, рівності та справедливості.
Характеристики норми права включають такі аспекти:
Це вольове правило, що регулює поведінку суб’єктів у суспільних відносинах і відображає волю суб'єктів правотворчості, таких як суспільство, народ і держава.
Норма права повинна відповідати визнаному в суспільстві рівню свободи, рівності та справедливості, базуючись на рівні моралі та етики, що характеризує суспільство.
Вона приймається або санкціонується державою чи суб'єктами, наділеними правотворчими повноваженнями, у чітко визначеному порядку.
Норма права має бути загальнообов'язковою, тобто обов'язковою для виконання всіма суб'єктами права, незалежно від їх ставлення до неї.
Ці характеристики визначають природу та функції норми права, встановлюючи основні принципи правового регулювання в суспільстві.
5. визначається з точки зору формальності. Категорія форми є дуже важливою для розуміння права, оскільки від форми залежить юридична сила закону, його місце в правовій системі та ефективність регулювання. Природа формально визначених правових норм полягає в наступному:
а) суб'єкт права чітко усвідомлює її зміст, що досягається точністю і ясністю певних мовних форм;
б) буквальне закріплення в нормативно-правових актах або інших джерелах права (конкретна юридична сила та сфера дії в часі, просторі та за колом осіб);
6. має загальний характер. Ця особливість правової держави полягає в тому, що вона в певній формі набуває соціальної цінності і може бути ототожнена зі сферою свободи. Нормативність як характеристика верховенства права може бути зведена до
а) неспецифічності суб'єкта;
б) поширюваності на невизначену кількість випадків (повторюваності);
7. забезпечується державою або іншими компетентними суб'єктами правотворчості, включаючи можливість примусу. Водночас примус не можна ототожнювати зі свавіллям. Якщо законодавець послідовно втілює ідеали свободи, рівності та справедливості, примус до дотримання норм права буде справедливим і чесним, в іншому випадку він буде свавільним. Можливість примусу з боку уповноваженого суб'єкта гарантує дотримання верховенства права. Це вносить елемент стабільності та безпеки в життя людей;
8. є юридично узгодженими та логічно завершеними. Кожна правова норма є логічно завершеним і внутрішньо узгодженим цілісним правилом, структурні елементи якого схожі між собою спільним змістом, утворюючи єдність і завершеність. Правова норма може бути чинною і бути «живою нормою», коли вона є цілісною. У цьому випадку ознаки «повноти і логічної цілісності» означають, що правова норма розглядається як єдине синтетичне ціле з власними якісними характеристиками;
9. має на меті регулювання суспільних відносин. Верховенство права спрямоване на раціоналізацію суспільних відносин, забезпечення стабільності їх функціонування та підтримання суспільних процесів у гармонійному стані. Верховенство права регулює суспільні стосунки в тій мірі, в якій вони безпосередньо врегульовані самим правом.
Складність суспільних відносин, що регулюються правом, дає можливість класифікувати правові норми за різними критеріями [8].
Сучасна юриспруденція класифікує правові норми наступним чином:
1. за суб'єктом правотворчості (норми законодавчої влади, норми глави держави, норми виконавчої влади та норми органів місцевого самоврядування);
2. за органами законодавчої влади, глави держави, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо.
3. за способом правового регулювання (шляхом встановлення диспозицій):
а) імперативні норми права – категоричні норми, які чітко і однозначно визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин;
б) диспозитивні норми права – дають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні обов’язки та права. Прикладом можуть слугувати абзацу 2 37 Статуту патрульно-постової служби міліції України – «Якщо на місці несення служби вживаються заходи, що потребують значного збільшення щільності наряду у зв'язку із залученням особового складу до несення служби у вихідні та святкові дні, то для компенсації вихідного дня командир лінійного підрозділу на наступний день після обов'язкової норми наряду може бути знижена»;
в) рекомендаційні норми права – встановлюють бажаний, з точки зору правотворчого органу, спосіб дій для регулювання суспільних відносин.
г) заохочувальні норми права – встановлюють форми і розміри винагороди за схвалену державою і суспільством поведінку. Наприклад, стаття 9 частини З Закону України «Про дисциплінарну відповідальність МВС України»: «За хоробрість, мужність, героїзм і особливі заслуги перед державою у боротьбі зі злочинністю та охороні громадський порядок. Що стосується нагород, то ними можуть бути нагороджені особи вищого рангу почесними званнями, нагородження державними нагородами та відзнаками Президента України. Може присуджуватися як почесна грамота, державна нагорода або відзнака Президента України»;
4. за способом правового регулювання або за характером диспозиції регулятивної (правоохоронної) норми права:
а) уповноважуючі (дозвільні) норми права вказують на існування певних можливостей для суб'єктів здійснювати позитивні дії у власних інтересах. До таких норм належать такі конструкції, як: «має право», «може» тощо.
б) зобов'язуючі норми права – вказують на необхідність вчинення певних дій та покладають на суб'єктів певні обов'язки. Ці норми містять такі слова: «зобов'язаний», «повинен». Наприклад, стаття 50З Кримінального кодексу України: «Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду подати всі необхідні документи, що стосуються позову».
в) заборонні норми права – вказують на необхідність утримання від певних видів поведінки та встановлюють заборони. Заборонні норми містять слова «забороняється», «не допускається» тощо. Наприклад, у пункті 15 Постанови Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження Положення про проходження служби за званнями і посадами в органах внутрішніх справ» зазначено, що «Особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ можуть безпосередньо або через інших осіб займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (викладацькою, науковою і творчою роботою, що проводиться у позаробочий час діяльність, медична практика, інструкторська та суддівська практика із спорту), а також організовувати страйки та брати участь у страйках як безпосередньо, так і через інших осіб, забороняється».
5. За функціональним призначенням правових норм у механізмі правового регулювання (спеціалізацією):
а) норми правового регулювання (правотворчі) – спрямовані на раціоналізацію та гармонізацію різноманітних суспільних відносин шляхом визначення прав та зобов’язень учасників правовідносин (складають основну частину правових норм). Наприклад, частина 1 статті 151 Закону України «Про міліцію»: «Працівник міліції має право відкрити вогнепальну зброю і привести її в готовність, якщо вважає, що в обстановці, що склалася, є підстави для її застосування»;
б) охоронні норми права (застосування право) – передбачають засоби, за допомогою яких держава може забезпечити відповідальність за невиконання прав та зобов’язень учасників правовідносин, встановлених нормами права (застосування право). Наприклад, у статті 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено: «Злісне ухилення від явки свідка, потерпілого, експерта чи перекладача до слідства або до слідчого органу тягне за собою накладення штрафу від 3 до 8 неоподатковуваних доходів громадян».
в) спеціалізовані правові норми – це неодмінні, формально розкриті та цілісні, відповідні визнаному в суспільстві ступеню свободи, рівності та справедливості, встановлені або санкціоновані і гарантовані державою чи іншими уповноваженими суб'єктами правотворчості з метою забезпечення однаковості та однорідності в додатковому (субсидіарному) регулюванні суспільних відносин і механізмів правового регулювання, неодмінні, формально розкриті, інтегровані, логічно завершені та мають високий ступінь загальності правила.
2.2 Інститут права
Для забезпечення повноти та ефективності правових норм у сучасних системах джерел права створюються взаємопов'язані та взаємодіючі правові норми, які формують правові інститути, галузі та інші системні одиниці. Основною системною одиницею цього комплексу є правовий інститут, який представляє собою самостійну нормативну підсистему, що забезпечує послідовність і гармонізацію всередині галузі, регулюючи відносини незалежно від інших інститутів у відповідних рамках.
Термін "нормативний правовий інститут", а не просто "правовий інститут", використовується для підкреслення необхідності існування регуляторних інститутів як автономних нормативних комплексів та забезпечення цілісності правової системи. Роль інститутів права в цій сфері продовжує обговорюватися.
Якщо правова система складається з галузей, то самі галузі діляться на підгалузі, правові системи і правові норми. Взаємопов'язані складові, з яких складаються галузі, формують інститути права.
Інститут права є відокремленою і взаємопов'язаною системою норм права, що регулює певну групу однорідних суспільних відносин. Інститути права є необхідною ланкою цілісної правової системи. В принципі, кожна галузь права має свою власну правову систему як самостійний структурний підрозділ.
Наприклад, галузь конституційного права включає систему цивільного права, систему виборчого права тощо.
Інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей або перетинатися з іншими галузями. Основна мета інституту права полягає в забезпеченні загального і відносно повного регулювання однорідної групи соціальних відносин.
Принципи правової системи є ідеями, які лежать в основі побудови конкретної правової системи. Ці принципи функціонують у межах однорідних суспільних відносин, регульованих нормами певної правової системи.
Оскільки принципи конкретної правової системи можуть бути виведені із загальних або галузевих правових принципів, їх існування іноді ставиться під сумнів. Однак принципи окремих правових систем є цілком самостійними науковими категоріями і функціонують як визначальні елементи системи загальних принципів права.
Наприклад, система призначення покарання у кримінальному праві регулюється системою принципів, що є логічним наслідком загальних принципів, характерних для демократичних і гуманістичних держав.
2.3 Галузі та підгалузі права
Важливим елементом системи права є галузь права.
Галуззю права називають відносно самостійний комплекс норм права, що регулює якісно однорідну сферу (типологію) суспільних відносин, має власний специфічний режим правового регулювання (тобто об'єкти, методи, завдання, способи та типологію правового регулювання) і є підсистемою правової системи.
Різні галузі права можна поділити на такі типи:
1. фундаментальне право: традиційно включає конституційне право, цивільне право, адміністративне право, кримінальне право, цивільне процесуальне право та кримінально-процесуальне право. Характерними рисами фундаментального права є, по-перше, його юридична первинність, тобто те, що воно містить перший правовий матеріал, який так чи інакше використовується для формування правових систем інших юридичних дисциплін, а по-друге, те, що воно є комплексним зібранням загальних правових систем і методів галузевого правового регулювання;
2. спеціальне (профілююче): основна правова система модифікується з урахуванням специфіки окремих сфер життя суспільства (трудового, земельного, сімейного тощо);
3. комплексний тип характеризується поєднанням різних систем профілюючих (базового типу) та спеціальних галузей, таких як підприємницьке (комерція, торгівля, господарство), морське тощо.
Матеріальні та процесуальні галузі права розрізняють за їх субординацією у правовому регулюванні.
Матеріальне право безпосередньо регулює соціальні відносини. Воно включає конституційне (національне) право, цивільне право, адміністративне право, кримінальне право та інше законодавство.
Процесуальне право визначає порядок реалізації норм матеріального права і є похідним від матеріального права.
Матеріальне право (цивільне та кримінальне право) регулюється процесуальним правом (цивільним та кримінальним процесуальним правом).
Процесуальне право має власні об'єкти регулювання, які відрізняються від матеріального права. Це так звані організаційні відносини, які складаються в результаті діяльності компетентних органів, що застосовують норми матеріального права. Такі організаційні відносини становлять особливу ієрархію, відмінну від об'єктів регулювання матеріального права [16].
Це система конституційних принципів і норм, яка регулює суть суспільного і державного ладу, форми керівництва і державного порядку, механізми державної влади та правовий статус особи. Через призму конституції можна пізнати правовий образ держави як цілісне явище. Конституційне право в питанні взаємовідносин між державою та її громадянами виходить з того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження і випливають з її статусу як особистості. Завданням держави є створення належних умов для реалізації прав і свобод людини.
Уся правова система побудована на Конституції як основному правовому полі: з одного боку, адміністративне та цивільне право є двома спеціалізованими галузями права, які втілюють основні принципи суспільного та особистогомайнові права, відповідно, в об'єктах та методах регулювання.
Кримінальне право, з іншого боку, є спеціалізованою галуззю права, спрямованою насамперед на підтримання громадського порядку.
Адміністративне право - це система норм права, що регулюють управлінські відносини у сфері виконавчої влади, адміністративну діяльність державних органів та їхні відносини з іншими державними і недержавними органами та громадянами.
Цивільне право – система норм права, що регулює майнові та особисті немайнові відносини між фізичними та юридичними особами як рівноправними партнерами.
Кримінальне право – система норм права, що охороняють права і свободи людини і громадянина, конституційний устрій України, власність усіх форм власності від злочинних посягань та визначають міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.
Міжнародне право – це особлива галузь права, комплекс норм права, що регулюють публічні відносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні відносини між громадянами різних держав та їх об'єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави як рівні, незалежно від чисельності населення, багатства чи могутності. Міжнародне право покликане підтримувати стабільність у міжнародному житті, заохочувати торгівлю та інші контакти між державами. Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, норми яких мають пріоритет над національним правом, тобто коли вони суперечать національному законодавству держави.
Політичні відносини, такі як мир і міжнародна безпека, суверенітет держав і невтручання у внутрішні справи, відіграють важливу роль у міжнародному публічному праві.
Предметом регулювання міжнародного приватного права є цивільно-правові відносини, що виникають у міжнародному житті та схожі з розширенням міжнародної торгівлі, економіки, науково-технічного та культурного співробітництва. Міжнародне приватне право набуває все більшого значення в міру поглиблення міжнародних економічних зв'язків, взаємодії та співпраці організацій, компаній і приватних осіб з різних країн.
Міжнародне публічне і міжнародне приватне право дуже схожі між собою, і норми цих двох галузей права служать для формалізації мирного міжнародного співробітництва в різних сферах.
Підгалузь права – це суттєво пов'язана між собою однорідна система підгалузей певного права. Багато галузей права мають підгалузі. Наприклад, цивільне право включає право власності, боргове право, спадкове право та авторське право; фінансове право включає банківське право та податкове право; екологічне право включає лісове, гірниче та водне право.
Підгалузі права також називають розширеними органами. Наприклад, публічне адміністрування здійснюється в різних сферах життєдіяльності суспільства, таких як оборона, освіта, наука, культура, медицина, будівництво. Залежно від цих сфер регулювання формуються розширені комплекси (галузі) адміністративного права. Підгалузі адміністративного права існують у багатьох, але не у всіх галузях. Цивільне право включає право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та сімейне право. Банківське право, податкове право та бюджетне право. Поява підгалузей права зумовлена:
1. автономним характером предмета правового регулювання (наприклад, сімейні відносини);
2. поглибленням (деталізацією) традиційних внутрішньогалузевих відносин та їх диференціацією (наприклад, лісове, гірниче, водокористування).
Формування нових правових спеціалізацій (космічне, комп'ютерне, інформаційне тощо) супроводжується появою багатьох інститутів, а деякі галузі права стають фрагментованими [8].
ВИСНОВОК ДО 2 РОЗДІЛУ
Норми права - це узгоджений набір формальних правил, що відображають суспільні цінності свободи, рівності та справедливості та регулюють соціальну поведінку. Вони створюються державою або іншими уповноваженими суб'єктами і є обов'язковими до виконання. Правові норми можна класифікувати за органом законодавчої влади, суб'єктом правотворчості та методом правового регулювання: імперативні, диспозитивні, рекомендаційні та заохочувальні норми. Верховенство права спрямоване на регулювання суспільних відносин та забезпечення стабільності.
Сучасна правова система - це складний комплекс взаємопов'язаних норм, що формують інститути, галузі та інші системні утворення. Правові інститути, як самостійні регулятивні підсистеми, забезпечують узгодженість і гармонію всередині галузі права та регулюють відносини. Ці інститути можуть складатися з норм різних галузей або перетинатися з іншими галузями. Принципи правових інститутів - це основні ідеї, що регулюють однорідні суспільні відносини в межах певної системи. Вони виступають елементами, які конкретизують систему загальних принципів права. Нові принципи можуть виводитися із соціальної дійсності і вивчатися як відносно самостійні явища.
Правові системи включають галузі права, які є сукупністю норм, що регулюють певні сфери суспільних відносин. Вони можуть бути основними, спеціальними або комплексними. Матеріальне право безпосередньо регулює суспільні відносини, тоді як процесуальне право регулює реалізацію норм матеріального права. Правова система базується на Конституції, яка встановлює права і свободи людини, а також адміністративне та цивільне право. Кримінальне право захищає від злочинних посягань. Міжнародне право регулює відносини між державами і може бути публічним або приватним. Підгалузі права - це однорідні системи всередині галузі, які виникають внаслідок автономного характеру правового регулювання або поглиблення традиційних відносин.
ВИСНОВКИ
Завершення аналізу понять, пов'язаних з темою курсової роботи, дозволяє зробити кілька висновків.
Правова система, як структура права, визначається не лише юридичними нормами, а й економічною та соціальною системою. Внутрішня узгодженість та єдність правових норм, а також їх розгалуження і поділ на підієрархії визначають її характеристики. Утворення установ, таких як філії, важливо для функціонування правової системи.
Характеризуючи правові системи, важливо враховувати, що вони виникають об'єктивно, відповідно до існуючих систем суспільних відносин. Суспільний устрій суспільства та держави визначає конкретну правову систему та її структуру. Правова система відображає, з чого складається право і як воно співвідноситься між собою.
Правові норми є невід'ємною частиною правової системи і забезпечують її динамізм та стабільність. Вони мають об'єктивність, узгодженість, єдність, відмінність і відокремленість у правовій системі.
Великий інтерес до питання правових систем обумовлений їх важливістю як у теоретичному, так і у практичному плані. Правильне розуміння цього питання є ключовим для правової кодифікації, наукових досліджень та освіти в галузі юридичних наук.
Структура - це незмінна одиниця елементів, в якій закони взаємозв'язку виражають порядок і стабільність зв'язків. Це забезпечує збереження цілісності і включає взаємодії, що є суттю системи. Взаємодія дозволяє кожному елементу набувати властивостей, притаманних системі в цілому, і без системи ця функція була б неможливою.
Отже, правова система - це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права суспільства, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх правових норм та їх розгалуженням за галузями, підгалузями та інститутами. Єдність правових норм узагальнюється в складній структурі, розділеній на конкретні правові суб’єкти за принципом ієрархії, а також пояснюється волею держави, правовою системою, механізмами правового регулювання, єдністю правових принципів, а також найвищими цілями та викликами суспільства.
Правова система характеризується:
Розкриттям внутрішньої будови та організації права і взаємозв'язком між його структурними елементами.
Відображенням реальності загальнолюдських відносин і об'єктивністю.
Відповідністю всім вимогам систематизації, проходженням процесу інтеграції та диференціації.
Характеризується єдністю, диференціацією, взаємодією, узгодженістю та подільністю її компонентів, що зумовлено матеріальними умовами суспільного життя, об'єктивними потребами та інтересами суспільного прогресу.
Галузь права - це сукупність правових норм, які утворюють самостійну частину правової системи і регулюють конкретні соціальні відносини.
Начало формы
Основними галузями правової системи є конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, цивільне право, фінансове право, трудове право, шлюбно-сімейне право, кримінально-процесуальне право, адміністративно-процесуальне право, земельне право та житлове право.
Галузь права можна класифікувати на:
а) профільне (традиційне) право, яке включає конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право;
б) процесуальне право, яке визначає порядок застосування норм матеріального права (цивільного, кримінального, адміністративного процесу);
в) спеціальне право, яке розвиває основні галузі права на основі спеціалізованих галузей і забезпечує створення спеціальних правових систем для конкретних суспільних відносин, таких як праця, сільське господарство, навколишнє середовище, земля.
Ця класифікація допомагає у розумінні структури та організації правової системи, визначаючи основні напрями та специфіку кожної галузі права. Крім того, вона дозволяє уникнути плутанини та дублювання правових норм, забезпечуючи систематизований підхід до регулювання різноманітних суспільних відносин.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Адміністративне право, як галузь права.Система джерела, наука адміністративного права. Донецький юридичний інститут МВС УКраїни, Донецьк, доцент Ніколаєв О.А., 2-й курс, 2011р., 49 слайдів. Дисципліна «Адміністративне право»
Бандурка О.М., Гетманець О.П. (ред-ри) Фінансове право. підручник. Х. : Екограф, Харків 2015 . 500 с.
Безимян А. Теорія держави і права. Курс лекцій. Суми, 2009. 689 с.
Войціховський А.В. Міжнародне право. Підручник. Харків : Харківський національний університет внутрішніх справ, 2020. 544 с.
Дахно І.І. Історія держави і права. Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2013. 658 с.
Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / Р.А. Калюжний, С.М. Тимченко, С.М. Лещина. Київ : Вид. Паливода А.В., 2007. c. 82.
Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. Харків: Право, 2009. C. 106-112.
Ківалов С.В., Біла-Тіунова Л.Р., Білоус-Осінь Т.І. Адміністративне право. Навчальний посібник (для здобувачів вищої освіти денної форми навчання). Одеса: ОЮА, 2019. 136 с.
Килимник І.І., Коляда Т.А., Науменко А.В. Правознавство. Навчальний посібник. Харків: Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова, 2014. 309с.
Кримінальне право. Мультимедійний навчальний посібник. 2023. 1045 слайдів.
Ліпкан В.А. (ред.) Міжнародне право. Підручник. К. : КНТ, 2009. 752 с.
Мороз С.П. Правничі системи сучасності. навч. посібн. Дніпро : Університет митної справи та фінансів, 2019. 86 с.
Наукова стаття: Зіменко. О.В Система права та правова система: поняття та особливості співвідношення. 2011 р.
Система законодавства. Поняття, структура. ХНУВС, Масленикова, 2013р. 41 с.
Стрельбицька Л.М. (ред.), Тихомиров О.О., Мікуліна М.М., Іванов Ю.А. та ін. Теорія держави і права. навч. посіб. для підгот. фахівців з інформ. безпеки. Київ : Кондор-Видавництво, 2016. 332 с.
Терещенко Л.В. Міжнародне право. К.: НАВС, 2014. 224 с.
Цивільне право. Київ, 2012. 25 слайдів.
Цивільне право. Навчально-методичні матеріали. Херсон: Міжнародний університет бізнесу і права, 2020. 400 с.
Черевко К.О. Кримінальне право. Навчально-методичні матеріали. — Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2022. 874 с.
Загальне поняття, предмет, методологія та функції теорії держави і права http://pidruchniki.com/10561127/pravo/zagalne_ponyattya_predmet_metodologiya_funktsiyi_teoriyi_derzhavi_prava Дата звернення 10.02.24