Ім'я файлу: Особливості інтелектуального розвитку молодших школярів.docx
Розширення: docx
Розмір: 94кб.
Дата: 23.04.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 94кб.
Дата: 23.04.2021
скачати
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Особливості інтелектуального розвитку молодших школярів
1.1 Поняття та структура інтелекту
1.2 Загальна характеристика розумового розвитку молодшого школяра
1.3 Процес формування інтелектуальних вмінь і навичок у молодших школярів
Розділ 2. Діагностика інтелектуального розвитку молодшого школяра
2.1 Методика організації дослідження
2.2 Аналіз результатів експериментальної роботи
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи. Дуже довго існувало дві думки відносно інтелекту. Згідно першої думки, інтелект - риса суто спадкова: або людина народжується розумною, або ні. Відповідно до другої точки зору, інтелект пов'язаний зі швидкістю сприйняття або реагування на зовнішні стимули.
Сьогодні більшість психологів згідні з визначенням інтелекту, який розглядається як здатність індивідуума адаптуватися до навколишнього середовища.
Становлення інтелекту людини на сучасному етапі розвитку суспільства пов'язане з динамічними перетвореннями і змінами на початку нового століття, необхідністю встигати за цими перетвореннями й адекватно реагувати на них, зберігаючи і накопичуючи інтелектуально-творчий потенціал. Проблема інтелектуального розвитку молоді, накопичення сукупного інтелекту в наш час є проблемою зберігання еліти нації, суспільства, більше того, проблемою виживання людства. Не можна не зазначити, що ця проблема - нагальна для нашої країни, де сьогодні гостро актуальною є необхідність перетворення застарілих, ригідних ментальних моделей світу.
Суспільна актуальність проблеми дослідження інтелектуального розвитку саме в молодшому шкільному віці, суттєво зросла у зв'язку з перебудовою системи освіти в Україні, яка потребує відповідного психолого-педагогічного забезпечення.
Актуальність досліджень проблем інтелектуального розвитку, учбової мотивації, обдарованості і механізмів її розвитку на різних вікових етапах, обумовлена перш за все наявною потребою у визначенні загальних істотних ознак обдарованості дитини у психологічному та соціальному аспектах. Враховуючи розбіжності у підходах до проблеми та у визначеннях поняття, загальноприйнятою є визначна роль мотиваційного компоненту обдарованості. Стимулювання внутрішньої активності особистості забезпечує повне та всебічне розкриття її потенційних можливостей у будь-якому віці, але ж ранній прояв здібностей найбільш ефективно забезпечує їх подальший розвиток.
Дослідження вчених виявили той факт, що основний інтелектуальний розвиток особистості відбувається перші двадцять років життя, а період максимально інтенсивної зміни інтелекту вони виділяють вік від двох до дванадцяти років. В результаті експериментальних досліджень вчені дійшли висновку про те, що починаючи з шестирічного віку спостерігається помітний спад у розвитку творчих здібностей, але в той же час відмічається значний зріст інтелектуальної активності.
Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що саме молодший шкільний вік є одним з сензитивних періодів розвитку інтелектуальних здібностей особистості, що й обумовлює актуальність даної курсової роботи.
Розробленість теми:
Аналіз вітчизняної та зарубіжної психологічної літератури показує, що вивченню наукової проблеми психолого-педагогічного забезпечення розвитку інтелекту в молодшому шкільному віці приділялося багато уваги.
Процеси становлення мислення в молодшому шкільному віці досліджували Л.А. Венгер, В.В. Давидов, О.К. Дусавицький, Д.Б. Ельконiн, О.В. Запорожець, С.Д. Максименко, Л.Ф. Обухова, М.М. Поддяков, В.В. Рєпкін, В.В. Рубцов, О.В. Скрипченко, Л.І. Фомічова та інші фахівці. В цих дослідженнях показані можливості ампліфікації та прискорення інтелектуального розвитку, зокрема становлення теоретичного мислення в молодшому шкільному віці.
В концепціях Л.С. Виготського, Ж. П'яже, Д. Перкінса, Р. Стернберга розглядаються проблеми розвитку інтелекту.
З проблемою інтелектуального розвитку в молодшому шкільному віці пов'язані дослідження загальних питань психічного розвитку та його періодизації (Б.Г. Ананьєв, Д.Б. Ельконін, Е. Еріксон, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, В.А. Роменець), а також вікових особливостей учнів початкової школи (Л.І. Анциферова, М.Й. Боришевський, Е. Еріксон, І.С. Кон). Мислення, мова і мовлення, уява досліджувались як провідні когнітивні складники інтелекту. Вивчалися також окремі проблеми, принципові для розвитку інтелекту, а саме: процеси розв'язування різних типів задач і проблемних ситуацій, в тому числі творчих, а також смисли (О.Ю. Артем'єва, Д.О. Леонтьєв, В. Франкл), цілеутворення і цілепокладання (О.К. Тихомиров, Ю.М. Швалб), рефлексія (В.В. Давидов, Я.О. Пономарьов, В.І. Слободчиков, І.Н. Семенов, С.Ю. Степанов, Г.П. Щедровицький).
Мета курсової роботи-обґрунтувати інтелектуальний розвиток молодшого школяра.
Завдання курсової роботиобумовлені її метою:
з'ясувати поняття та структура інтелекту;
дати загальну характеристику розумового розвитку молодшого школяра;
проаналізувати процес формування інтелектуальних вмінь і навичок у молодших школярів;
провести дослідження інтелектуального розвитку молодшого школяра та проаналізувати результатів експериментальної роботи.
Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є учні молодшого шкільного віку.
Предметомє діагностика інтелектуального розвитку молодшого школяра.
Методи дослідження:аналіз психологічних та педагогічних джерел; методи математичної обробки експериментальних даний. При опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення.
Теоретична та практична цінність курсової роботиполягає в тому, що в дослідженні проаналізований матеріал про особливості інтелектуального розвитку молодших школярів, процес формування інтелектуальних вмінь і навичок у молодших школярів, проведено дослідження розумових здібностей учнів молодшого шкільного віку.
Структура роботи:Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків.
Основна частина складається з двох розділів. У першому розділі розглядається загальна характеристика розумового розвитку молодшого школяра, особливості інтелектуального розвитку молодших школярів та процес формування інтелектуальних вмінь і навичок у молодших школярів.
У другому розділі проводиться експериментальне дослідження інтелектуального розвитку молодшого школяра та аналізуються результати експериментальної роботи
У вступі курсової роботи обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження.
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
1.1 Поняття та структура інтелекту
Інтелект - це мислительні здібності людини.
Вітчизняні науковці поділяють здібності людини на такі групи:
загальні здібності (здатність до виявлення закономірностей, загальний рівень інтелекту);
модально-загальні здібності (вербальний інтелект, неметричний інтелект, що дозволяє здійснювати обчислення, просторовий інтелект, техніко-практичний інтелект);
спеціальні здібності (обумовлюють легкість та успішність оволодіння спеціальними видами діяльності: музичні здібності, технічні здібності, артистичні, педагогічні тощо);
часткові здібності (рівень розвитку психічних пізнавальних функцій: пам'яті, уваги, сприйняття, мислення, уяви) [24, с. 55].
Сукупність пізнавальних процесів людини складає її інтелект.
Термін “інтелект” вживається як синонім до слова “розум”. Разом з тим, неправомірно зводити інтелект тільки до мислення. Як ми вже розглядали, мислительні здібності складають основу інтелекту, але невід'ємними елементами інтелекту є також увага (аттенційні), пам'ять (мнемічні), уява (імажинативні) та інші види розумових здібностей [25, с. 48].
За тлумаченням психологічного словника за редакцією М.А. Холодної,інтелект є відносно стійкою структурою розумових здібностей індивіда [39, с. 124].
Сучасні західні фахівці визначають його як здатність до логічного мислення, планування, розв'язання проблем, абстрактного мислення, сприйняття складних ідей, швидкого навчання та навчання на основі досвіду.
Існує три форми інтелектуальної поведінки:
вербальний інтелект, який включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти прочитане;
здатність вирішувати проблеми;
невербальний або практичний інтелект, складовою частиною якого є вміння адаптуватися до навколишнього середовища. Тобто, здатність адекватно сприймати та розуміти навколишні події, адекватно оцінювати свої можливості, раціонально діяти в новій обстановці [9, с. 105].
За визначеннямЛ.І. Божовича, інтелект - це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами [11, с. 134].
Виділяють також форми організації інтелекту: здоровий глузд, свідомість та розум, які відображають різні способи пізнання об'єктивної дійсності, сфери міжособистих контактів.
Під здоровим глуздом мають на увазі процес адекватного відображення реальної дійсності, який базується на аналізі реальних мотивів поведінки навколишніх людей, а також використання раціонального способу мислення. Здоровий глузд допомагає людині уникати логічних помилок в оцінці та інтерпретації зовнішніх ситуацій та відповідно до цього вибирати найбільш адекватний спосіб взаємодії з навколишніми [14, с. 114].
Свідомістю в даному значенні позначається процес пізнання реальності і спосіб діяльності, який базується на використанні формалізованих знань, трактування мотивів діяльності учасників комунікації.
Розум - це вища форма організації інтелекту, при якій мислительний процес сприяє формуванню теоретичних знань та творчого перетворення дійсності. Тобто, мислити розумно - означає мислити максимально логічно, проявляти раціональність, відмежовуватися від будь-яких проявів спонтанності, довільності, фантазії, інтуїтивних передбачень [11, с. 135].
В останні роки достатньо широкої популярності набула теорія, в якій при розгляді проблем інтелектуального розвитку людини виділяютьдва різних типи інтелекту.Причому вважається, що ці два типи інтелекту можна відносно легко виміряти звичайними інтелектуальними тестами.
Перший тип інтелекту, який поєднує в собі досить широку область інтелектуального функціонування, називають текучим інтелектом. Це ті здібності, з допомогою яких людина вчиться чомусь новому. До них належать швидкість і результативність запам'ятовування, індуктивні судження, оперування просторовими образами і сприймання нових зв'язків і відношень [10, с. 211].
Більшість авторів, які розглядають проблему інтелекту в рамках даної теорії, вважають, що поступовий розвиток текучого інтелекту продовжується до закінчення юнацького періоду життя людини, а потім відбувається поступове його зниження. Цей тип інтелекту, на думку вчених, відображає біологічні можливості нервової системи - її працездатність та інтегративність.
Другим типом інтелекту є кристалізований інтелект, який приходить до людини з досвідом та освітою. Набуття даної форми інтелекту пов'язане з освідомленістю людини і тими знаннями, які вона набула на протязі довгого часу життя. Це здатність людини встановлювати відносини, формулювати судження, аналізувати проблеми і використовувати засвоєні нею стратегії для вирішення задач [10, с. 214].
На відміну від попереднього типу інтелекту, кристалізований інтелект часто підвищується протягом життя, поки люди зберігають здатність одержувати і зберігати інформацію. Коли проводяться тести когнітивних навиків, які передбачають використання даного типу інтелекту, піддослідні часто показують в свої 50 років результати більш високі ніж ті, які були в 20.
Два типи інтелекту мають різний характер динаміки свого розвитку. Максимального розвитку текучий інтелект досягає в юності, а в період середньої дорослості його показники знижуються. Для кристалізованого інтелекту характерна друга особливість. Його максимальний розвиток робиться можливим тільки при досягненні періоду середньої дорослості. Дана закономірність динаміки розвитку текучого і кристалізованого інтелекту була підтверджена великою кількістю різних досліджень.
Разом з тим розвиток і збереження інтелектуальних можливостей, проходить в різних людей по різному.
Так, Т.І. Семенова вважає, що в загальному оптимум інтелектуальних функцій людини досягається в юності - ранній молодості, а інтенсивність їх інволюції залежить від двох факторів:
Внутрішнім фактором є обдарованість. В більш обдарованих людей інтелектуальний прогрес тривалий і інволюція настає пізніше, ніж у менш обдарованих.
Зовнішнім фактором, який залежить від соціально-економічних і культурних умов, є освіта, яка на думку Т.І. Семенової, протистоїть старінню, гальмує інволюційний процес [34, с. 8].
Тому, особливості інтелектуального розвитку і показники інтелектуальних можливостей людини залежать від її особистісних особливостей, життєвих установок, планів і життєвих цінностей.
На думку деяких психологів, розв'язок одних задач потребує конкретного, а інших - абстрактного інтелекту.
Конкретний, або практичний інтелект допомагає розв'язувати повсякденні проблеми і орієнтуватися у взаємовідносинах з різними предметами. У зв'язку з цим Йенсен відносить до першого рівня інтелекту і так звані асоціативні здібності, які дозволяють використовувати певні навички чи знання і взагалі інформацію, що зберігається в пам'яті. Що стосується абстрактногоінтелекту, то за його допомогою люди оперують словами і поняттями і Йенсен відносить його до другого рівня інтелекту - рівня когнітивних здібностей.
На думку Йенсена, співвідношення між цими двома рівнями у кожної людини визначається спадковими факторами [8, с. 46].
Найбільш розробленою і впливовою із когнітивних теорій розвитку інтелекту вважається генетична епістемологія Ж. Піаже. В ній об'єднані уявлення про внутрішню природу інтелекту і його зовнішні прояви.
Згідно Піаже, процес розвитку інтелекту складається із 3-х великих періодів, в межах яких відбувається зародження і становлення 3-х основних структур (видів інтелекту). Перша із них - це сенсомоторний інтелект[30, с. 215].
Період сенсомоторного інтелекту (0-2 роки). У рамках цього періоду немовля сприймає світ, не знаючи себе як суб'єкта, не розуміючи своїх власних дій. Реально для нього лише те, що дано йому через його відчуття. Він дивиться, слухає, торкає, нюхає, пробує на смак, кричить, згинає, кидає, штовхає, тягне, робить інші сенсорні і моторні дії. На цій стадії розвитку ведуча роль належить безпосереднім відчуттям і сприйняттю дитини. Його знання про навколишній світ складається на їхній основі. Тому для цієї стадії характерні становлення і розвиток чуттєвих і рухових структур - сенсорних і моторних здібностей.
Інтелектуальний розвиток протягом двох перших років життя йде від безумовних рефлексів до умовних, їх тренуванню і виробленню навичок, встановленню між ними координованих взаємин, що дає дитині можливість експериментувати, тобто робити дії по методу проб і помилок. При цьому маля починає передбачати розвиток нової ситуації, що, разом з наявним інтелектуальним потенціалом, створює основу для символічного, чи допонятійного інтелекту.
Сенсорні здібності - властивості сенсорної системи, що виявляються в ході її взаємодії з зовнішнім середовищем.
Моторні здібності - властивості моторної системи, що виявляються в ході її взаємодії з зовнішнім середовищем.
Символічний інтелект - характеризує в концепції Ж. Піаже 6-у субстадію в розвитку сенсомоторного інтелекту, що приходиться на період з 18 до 24 місяців. На цій стадії предмет з'являється для дитини у виді символу, він вживається нею як заступник об'єкта, що виявляється у відстроченому наслідуванні, грі "понарошку" і в розвитку мови [30, с. 234].
Період конкретних операцій (2-11/12 років). У цьому віці відбувається поступова інтеріоризація схем дій і перетворення їх в операції, що дозволяють дитині порівнювати, оцінювати, класифікувати, розташовувати в ряд, вимірювати і т.д. Якщо в період розвитку сенсомоторного інтелекту основними засобами розумової діяльності дитини були предметні дії, то в даному періоді є операції. Принципова відмінність полягає в тому, що народження операції - це передумова становлення власне логічного мислення людини.
Якщо мислення дитини на стадії сенсомоторного інтелекту з'являється у виді системи зворотних дій, виконуваних матеріально і послідовно, то на стадії конкретних операцій воно представляє систему операцій, виконуваних в розумі, але з обов'язковою опорою на зовнішні наочні дані.
Центральними характеристиками розумової діяльності дитини в цей період її пізнавального розвитку є егоцентризм мислення дитини і уявлення про збереження. Егоцентризм мислення обумовлює такі особливості дитячого мислення, як синкретизм, невміння зосереджуватися на змінах об'єкту, необоротність мислення, трансдукція, нечутливість до протиріччя, сукупна дія яких перешкоджає формуванню логічного мислення.
Поява в дитини представлення про збереження - це умова виникнення оборотності мислення. Саме тому, егоцентризм, представлення про збереження й оборотність мислення є діагностичними ознаками інтелектуального розвитку дитини.
Всередині цього періоду Піаже виділив доопераційну стадію, яка характеризує інтуїтивне, наочне мислення у віці від 2 до 6/7 років, і стадію конкретних операцій (6/7-11/12 років).
В рамках доопераційної стадії формуються образно-символічні схеми, засновані на довільному сполученні будь-яких безпосередніх вражень, наприклад, "місяць яскраво світить, тому що він круглий". Це висловлення 4-річної дитини багато чого пояснює в її інтелектуальному розвитку. Дитина в цьому віці активно спирається на представлення про предмети. Відсутність власне операцій спонукає дитину встановлювати зв'язки між об'єктами не на основі логічного міркування, а інтуїтивно. Якісна своєрідність мислення дошкільника складає егоцентризм - центральна особливість мислення, схована розумова позиція дитини [30, с. 241]. Суть її полягає в тому, що дитина бачить предмети такими, якими їх дає безпосереднє сприйняття. Наприклад, вона думає, що місяць слідує за нею під час прогулянки: зупиняється, коли вона зупиняється, біжить за нею, коли вона тікає. Дитина розглядає навколишній світ зі своєї точки зору, не усвідомлюючи її. Її точка зору абсолютна. Вона -- центр всесвіту, і все обертається довкола неї, як планети навколо Сонця. Навколишній світ невіддільний від "Я" дитини, будучи його продовженням. Егоцентризм означає відсутність у дитини усвідомлення власної суб'єктивності, а з нею і відсутність об'єктивної міри речей. Це є причиною того, що дитина в цьому віці не розуміє, що в інших людей можуть бути свої представлення про що-небудь, відмінні від її власних. Вона не розуміє, що можливе існування різних точок зору на той самий предмет. Тому вона не може поглянути на об'єкт із позиції іншої людини.
1 2 3 4 5