Реферат за монографією «Сучасне господарство: постнеокласична методологія як основа розгортання антикризових трансформацій»

Ім'я файлу: Реферат за монографією Сучасне господарство постнеокласична мето
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 07.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат за монографією Сучасне господарство постнеокласична мето

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Економічний факультет

РЕФЕРАТ

за монографією

«Сучасне господарство: постнеокласична методологія як основа розгортання антикризових трансформацій»

Студента групи ЕМ-31

Корецького Богдана Сергійовича

Викладач

Задорожний Григорій Васильович

Харків 2021

ВСТУП

Для практичної реалізації імперативу виживання людства потрібні, з одного боку, прискіплива оцінка сучасного кризового стану національного і глобального господарства; з іншого боку, необхідність наукової розробки нової життєстверджуючої стратегії посткризового розвитку, яка б змогла забезпечити людині як представнику роду Homo Sapiens подальше гідне її якісне життя.

Розвиток науки, за думкою нобелівського лауреата з економіки М. Аллє, полягає у тому, що «в науці твердження, що вважалися найбільш вірними у тому чи іншому столітті, поступалися потім місцем іншим, які також замінялися під натиском фактів. Така одна із тих закономірностей, яку з повним правом можна екстропулювати на майбутнє. Деякі точки зору, що вважаються сьогодні у світі безспірними, завтра будуть розглядатися як безпідставні». Проте представники існуючого нині мейнстріму вірять у вічність його постулатів, які не вкладаються у межі наукового формату, і не хочуть розуміти, що «згода чи згода більшості не може розглядатися як критерій істини».

Перехід до постнекласичної економічної науки має актуалізувати проблему висхідного гуманістичного, людяного наукового пошуку, а це потребує кардинальної зміни методології економічної науки, перш тому, що особистість господаря, розуміння його як базового свободо-відповідльного творчого суб’єкта має стати основною 7 категорією господарських розмислів щодо потрібних для людини та її блага антикризових трансформацій.

Практичні результати проведеного наукового дослідження можуть стати добротною методологічною основою для подальшого розкриття ціннісно-раціонального змісту необхідних країні цілісних господарських реформ заради зростання добробуту українського народу

РОЗДІЛ 1

ПОСТНЕКЛАСИЧНА ЕКОНОМІЧНА НАУКА ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗРОБКИ АТИКРИЗОВИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

В сучасній соціально-економічній літературі широко використовуються дві категорії: економіка і господарство. Проте за традиційною звичкою ці поняття часто вживаються як синоніми, не виявляючи їх чіткого розрізнення у науковому плані. Це свідчить, що такий стан не повністю відповідає науковому формату дослідження, бо наука базується на добре визначених і визнаних науковою спільнотою категоріях.

Насамперед звернемося до розкриття змісту категорії «економіка», яка є основоположною і центральною категорією традиційної та неокласичної економічної науки. Вона визначається тим, що економіка є конкретною формою господарства, суть якої полягає у всебічному огрошевленні господарських відносин і зв’язків, коли саме гроші перетворюються у загальне мірило обмінних операцій.

Найбільш показовою у рамках неокласичного мейнстріму стала так звана «теорія раціонального вибору», яку розробила американська «фабрика думки» – корпорація «РЕНД». Головною метою цієї теорії була заперечення співпраці, справедливості, моралі, першочергової значимості сім’ї та її цінностей, а тому вона породила «світ, рішенняв якому приймаються в невіданні» в результаті неправильно намічених цілей за принципом «якщо вам не подобається результат, необхідно просто поміняти параметри». [Підрозділ 1.1]

Економічна наука, яка не лише зводиться до аналізу певних кількісних показників і тенденцій соціально-економічного функціонування та розвитку суспільства, але й повинна розкривати глибинну сутність процесу господарювання та його спрямованість на забезпечення гідного життя людини, в кінці ХХ століття опинилася в глибокій затяжній кризі. Кінець ХХ – початок ХХІ століть ознаменувалися корінною якісною зміною тренду світового господарського розвитку: його головною засадою стало сполучення інноваційних технологій з національно-культурною ідентичністю господарюючих суб'єктів. Це свідчить про те, що в новому тренді розвитку, який розпочався, відбувається актуалізація духовно-творчої складової. Зрозуміти сам сучасний процес господарювання поза такою актуалізацією стає навряд чи можливо.

Що ж стосується безпосередньо визначення предмета вивчення постнекласичної людиномірної економічної науки, то слід наголосити, що він є постійним ще з періоду зародження політекономічної науки як науки про багатство. Проте сама панівна форма багатства з плином часу змінювалася, що відображає й устрій предметного простору політичної економії у широкому розумінні. [Підрозділ 1.2]

Криза традиційної, включаючи економічну і соціальну, науки свідчить, що вона знаходиться на далеких підступах до осягнення цілісної реальності та цілісності людини як ядра живих людинорозмірних комплексів – головного предмета нового постнекласичного знання.

Метою даного підрозділу є обґрунтування необхідності кардинальної зміни змісту методології економічних, соціальних досліджень за допомогою переходу від діалектики до триалектики, що дозволяє цілісно і глибинно досліджувати життєдіяльність господарюючої людини, осмислити стратегію виходу з сучасної глобальної кризи-лабіринту і створення людяного суспільства.

Перший крок в обгрунтуванні необхідності зміни методу осягнення цілісної реальності майже півстоліття назад зробив Теодор В. Адорно в книзі «Негативна діалектика», де розкрив недостатність традиційної діалектики, зокрема і в ставленні до окремих категорій, і через розробку негативної діалектики якісно видозмінив їх. [Підрозділ 1.3]

РОЗДІЛ 2

ПРОБЛЕМИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В ГОСПОДАРВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ У ФОРМАТІ ПОСТНЕКЛАСИЧНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

Полісистемна сучасна криза проявляється у всіх сферах і формах людської діяльності й тому, що неокласична економічна теорія, покликана забезпечувати повсюдне панування економічної влади в громадському функціонуванні та розвитку, майже не досліджувала цілісної людини як суб'єкта господарської діяльності. Поверхневе сприйняття цієї кризи дало можливість говорити про неї як фінансово-економічну. Але в форматі постнекласичної науки, що має свій чітко визначений об'єкт аналізу – людинорозмірний комплекс, виявлена більш глибинна основа сучасної кризи.

Свідомість людини здійснює зв'язок з усім і всіма, але сам зміст свідомості залежить від рівня розвитку людини в полі духовно моральнісних цінностей. Останні в більшості своїй пов'язані з колективним несвідомим, де «мешкають» архетипи. Взаємодія свідомості та несвідомого відкриває двері того, що прийнято називати соціальним світом, де відбувається об'єктивація такої взаємодії.

Духовність сьогодні стає центральним поняттям людинознавчих наук у зв’язку з тим, що безпосереднім об’єктом їх досліджень є саме людина. Духовність розглядається як складне багаторівневе утворення, що має іпостасі (сутності, виміри), на відміну від психіки їй властиві деякі вищі, не вловимі наукою стани – самосвідомість, совість, воля, інтуїція і т. п. [Підрозділ 2.1]

Душа, як показала ще древня філософія, є щось «найбільш вдосконале», «справедливе» і «найкраще», що певним чином «фіксує» вищий порядок буття і виводить людей «за межі природного світу і визначає сутність людських вчинків. В людині є «дещо», що керує уявленнями і знаннями. Це «дещо» є душа».

Актуальність дослідження душі як того внутрішнього стану особистості, у якому виражається духовність, зумовлюється тим, що сама життєдіяльність людини, її господарство немов би «витікає» з душі. «Справа в тому, що в людині сутність представлена як в загальному – ідеї людини, так і в особливому – її душі. Ідея людини – сутність, загальна для усіх людей, а душа людини – особлива сутність кожного індивіда. Завдяки душі людина, на відмінну від речі, може впливати на своє майбутнє, визначати його». В душі присутня цілісність, що відрізняє її від стихії.

«Простір» душі неможливо виміряти метрично і навіть у топологічних категоріях, хоча душа має свою топологію, яка «не єдина, а множинна, тобто топологія не сцієнтичною, а гуманітарною, що припускає навіть взаємну поворотність простору і часу».

Проблема душі у господарських розмислах пов’язана з проблемою моральності, бо людина, опановуючи природу через свою економічну, господарську діяльність, через свій розум виробляє моральнісні умови життєдіяльності, які знаходяться у її владі. [Підрозділ 2.2]

Осмислення сучасної кризової дійсності та кризовий стан неокласичної економічної науки вимагає кардинальних змін в мисленні вчених і політиків, переходу в формат постнекласичної людинорозмірної науки. Головним її завданням стає осягнення внутрішнього духовного світу людини, поза яким пізнання цілісності Універсуму буде продовжувати залишатися лише бажаним ідеалом природознавства як форми вираження точного знання.

Для оновлення методології економічної науки доцільно досить критично сприймати спроби і намагання реактуалізувати методологію індивідуалізму, яка існує вже кілька століть, але поки-що не довела своєї продуктивності для розробки і реалізації стратегії підвищення якості життя усіх людей планети. А. С. Гальчинський пише, що «на основі цієї логічної конструкції (першості homo sociologicus – О. З.) все більшого значення в методології набувають принципи методологічного індивідуалізму. Ми повинні зрозуміти й завжди виходити з того, що, з одного боку, «справжнє життя має виключно особистісний вимір» і «природа визначається особистістю, а не навпаки».

Страх, табу, обрядність, інститут як норма – це і є те, що перешкоджає досягати внутрішньої цілісності особистості, бо спрямовані на пошуки безпеки і гарантованості не у духовній, вищій сфері, а у нижчій – там, де панує причинність, закон і влада, які в щоденності-об’єктивації стають самоцінними, зайнятими самі собою і аж ніяк не служать самореалізації особистості. [Підрозділ 2.3]

Самореалізація особистості є процесом творчості господарства, який засновується на відносинах приватної власності. Тому розуміння такої власності постає як першочергове завдання осмислення її природи і властивостей, що надзвичайно актуалізується в період наростання глобальної апокаліптичної кризи. Це зумовлено насамперед тим, що однією з глибинних причин становлення кризового стану є не зовсім вірне розуміння природи і ролі приватної власності як безпосередніми її суб’єктами, так і державними органами управління та міжнародною спільнотою.

Традиційний підхід до розуміння приватної власності є здебільшого правовим, тобто в певній мірі поверхневим, який базується на методології індивідуалізму і біосоціальній природі людини. Цей методологічний підхід нехтує тим головним, що людина, як досить повно доведено людинознавчою наукою і релігійною філософією, є духовною істотою, а зараз новітні розробки трансперсональної психології, космології, квантової фізики, нейрофізіології, сучасної біології надали докази, що людина є нескінченим полем свідомості та духовності. [Підрозділ 2.4]

РОЗДІЛ 3. УНОМ «СВОБОДА-ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ» ТА ГОСПОДАРСЬКА СВІДОМІСТЬ

Визнання єдиної триіпостасного духовно-біо-соціальної природи людини як аксіоми постнекласичної людиномірної науки відкриває нові можливості, новий формат осягнення господарства в дусі триалектики. Господарство є перш за все цілісною сферою життєвідправлення цілісної людини, яке ґрунтується на онтологічних духовно-моральнісних цінностях.

Біологічна засада природи людини в сучасній науці не викликає сумніву, а ось соціальне начало все ж вимагає більш сутнісного погляду.

По суті, проблема зводиться до того, що необхідно кардинальне оновлення методології науки, яка повинна стати повноцінною людиномірною, на що і спрямована четверта наукова революція, за допомогою якої «техногенна цивілізація нині вступає в смугу особливого типу прогресу, коли гуманістичні орієнтири стають висхідними у визначенні стратегій наукового пошуку».

Якщо залишатися в межах кризової соціальної науки, яка майже всю життєдіяльність людини зводить до соціального, то роздуми про соціогеном, природно, претендують на якусь новизну, але вона зовсім не сприяє зміні-поглибленню координат роздумів про біосоціальну природу людини, а тим самим залишає за дужками і цілісність людини, і її особистість, як і власне їх глибинну духовну специфіку засаду – людяність, а також і саме господарство як цілісну сферу життєвідправлення людини-особистості. [Підрозділ 3.1]

Кінець ХХ – початок ХХІ століття стали полікризовою дійсністю, глибинне розуміння якої виявилося не під силу сучасній матеріалістично налаштованій науці. Кожна людська особистість потенційно носить в собі увесь всесвіт… Цим принципово і обґрунтовується господарство як єдиний процес, у якому розв’язується загальне завдання і твориться загальна справа всього людства».

Сьогодні необхідним стає переосмислення істинних людяних цінностей, що націлені на пошук більш глибинних рівнів цілісної життєдіяльності людини, де проблема свободи, особливо в неоліберальній, неокласичній теорії, бачиться дуже поверхневою і спрощено-схематичною, що повсякчас зводиться до примітивного свободного вибору.

Довіра є однією з фундаментальних цінностей розвитку людства і національного суспільства, бо вона є властивість-ознакою саме людяності, де совість особистості виконує роль її внутрішнього судді щодо правильності кожного рішення і вчинку, що реалізовуються в господарствотворенні.

Розуміння уному «свобода-відповідальність» не піддається пізнанню у звично-догматичному діалектичному форматі розмислів, бо його дві сторони: свобода і відповідальність не можуть знищувати одна одну – вони існують постійно завдяки третьому – совісті – тому духовному зв’язку, який безперервно «забезпечує» єдність сторін.

Розуміння свободи-відповідальності пов'язане з тим глибинним висхідним-первинним форматом осмислення існування «я» до того, коли воно ще не роздвоюється, не виявляється в зовнішньому об'єктивованому світі.

Раціонально-прагматичний світогляд і мислення, яке в нинішній ситуації представлено в імперіалізмі економізму і його сучасних огламурених формах, ігнорує і всіляко замовчує-затушовує начальний взаємозв'язок свободи і відповідальності, свободи відповідальності, так би мовити, праобразу їх висхідної єдності, синкретичності, яка «діє» в сутнісних основах-характеристиках і вчинках особистості. [Підрозділ 3.2]

Загальний вектор сучасних наукових досліджень зводиться до тези про те, що, якщо наука ХХ століття вивчала навколишній відносно людини світ, то головне завдання і основний об’єкт аналізу науки ХХI віку зводиться до пізнання внутрішнього духовного світу людини.

Знання, яке повинне забезпечувати такий цілісний розвиток, не може зводитися лише до наукового знання, бо є багато таких вимірів і дій людини, які наука ще не може пояснити в силу обмеженості свого предмету досліджень, тобто не піддаються ні логіці, ні точним підрахункам, ні можливостям повторення дослідним шляхом.

Головне завдання ментальної еволюції полягає в тому, щоб через вплив на свідомість і підсвідомість людини за допомогою маніпулятивних інформаційних метатехнологій – high-hume, які приходять на зміну high-tech технологіям, «перетворити» людину в бездумного споживача і сучасного раба-чіповія. [Підрозділ 3.3]

Неокласична економічна наука є породженням традиційної механіко-матеріалістичної науки, що забезпечує панування технократичного підходу у сучасному світогляді. Він не спрямований на дослідження людини як визначальної цінності життєдіяльності.

Через розум людина створила не лише штучний, на відміну від природного, світ, але й сама опинилася у кризовому стані саме як людина. Вона сьогодні більше нагадує деякого заручника техніки, що, в принципі, відповідає меті сцієнтизму, який став ідеологією панування технократії.

Негативні наслідки панування технократизму, з одного боку, зменшують потенціал національного господарського розвитку; з іншого боку, вказують на актуальну потребу виходу світосприйняття за його межі. Мова йде про необхідність заміни технократичного підходу більш широким і глибинним розумінням нинішнього світу, проблема виживання людини у штучно створеному завдяки механіко матеріалістичній науці та повсюдному впровадженню її досягнень в сучасних технологіях світі вінчає питання про подальшу доленосність людства і взагалі життя.

Проблема вивчення «м’якої сили» стає однією з головних у форматі постнекласичної людиномірної науки, головним об’єктом дослідження якої – людинорозмірного комплексу – людина особистість є його ядром, що реалізує потенціал господарського розвитку. [Підрозділ 3.4]

РОЗДІЛ 4. ГОСПОДАРСЬКИЙ ХРОНОТОП В ОНТОЛОГІЇ-ДИНАМІЦІ СУМІСНО-РОЗДІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА АРЕАЛІ ОСОБИСТОСТІ

В аспекті біосоціального підходу до трактування природи людини соціальність є якоюсь нейтральною сферою дійсності, бо ціннісний вимір – перш за все: добро чи зло – не входить в предмет пізнання суті соціального. Тому біосоціальний підхід є не просто недостатнім для розуміння природи (сутності) людини, але в якихось фундаментальних моментах пізнання цілісної життєдіяльності постає викривленим, навіть спрощено-шкідливим для людини і суспільства. Проте, мабуть, він виступає позитивно-нейтральним в технократичному плані формування майбутнього постлюдини, кіборга

Господарський ареал особистості займає центральне місце в господарському хронотопі, виходячи з того що окрема людина як базовий суб’єкт господарювання вносить якісну визначеність взаємодій в господарстві (в цьому виявляються моменти роздільності). З іншого боку, різноякісність мислення, умінь і діяльності, їх відмінність і відокремленість створюють передумову для спільного досягнення господарських ефектів, які не забезпечуються при простому додаванні індивідуальних сил. [Підрозділ 4.1]

Для розуміння господарства як цілісної сфери життєдіяльності людини, що розгортається у фізичному (простір-час) та духовному (свобода-відповідальність) органічно поєднаних світах, стає плідною методологія використання хронотопічного підходу. Він дозволяє певним чином поєднати ті аспекти реальності, які традиційна механіко-матеріалістична наука штучно розривала, а часом й прямо ігнорувала наявність духовної іпостасі як у природі людини, так і в Універсумі. [Підрозділ 4.2]

РОЗДІЛ 5. НЕОДИРИЖИЗМ ДЕРЖАВИ І РОЗГОРТАННЯ АНТИКРИЗОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ ДУХОВНО-НООСФЕРНО-СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Головна специфіка функції неодирижизму держави визначається не суто економічними устремліннями щодо ринкового реформування у форматі неокласичного, неоліберального сценарію, а знаходиться на більш глибинному рівні рефлексії щодо самопізнання людини як суб’єкта цілісного господарювання, перетворення суб’єктом самого себе у свій власний об’єкт. Тобто мова йде перш за все про той рівень, який сягає онтологічних засад реальності та співвідноситься з гено-мемо-уним началом, що задає і запліднює розгортання єдино-розділеної духовно-біо-соціальної природи людини як цілісної особистості.

Більш ніж двадцять років існування незалежної України характеризувалися в основному кризовими соціально-економічними процесами, які віддзеркалювали глобальну кризову ситуацію. Очевидне намагання сліпого копіювання зарубіжних зразків та неоліберальних інститутів не може в принципі привести до комплексного національного розвитку, але ще й сприяло нарощенню ризиків, небезпек, зривів та руйнуванню цілих сфер суспільного відтворення. Головний урок, який повинен винести з такого наявного стану вчені та політики, полягає у тому, що для відродження країни і створення умов для зростання добробуту українського народу потрібна своя національна антикризова стратегія. [Підрозділ 5.1]

Осмислення глибинних засад соціального партнерства в форматі дослідження єдиної триіпостасної духовно-біо-соціальної природи людини та глибинного особистісного уному-архетипу «свобода-відповідальність» актуалізує ще одну методологічну проблему – проблему соціальності. Хоча майже вся суспільствознавча наука займалася насамперед аналізом соціальної складової біосоціальної сутності людини, все ж доводиться констатувати, що традиційне визначення соціального, яка включає все, що не є біологічним, є досить поки непереборною межею спрощення розуміння цілісності реальності, в тому числі й людини-особистості.

Стратегічна суть і спрямованість дій держави-влади повинна базуватися саме на її духовно-ідеальних засадах, цінностях, поза якими неможливо говорити про продуктивність антикризових державних заходів, державної соціоекономічної політики. Найбільш важливі завдання держави в антикризовій діяльності зводяться до створення сприятливих умов для повсюдного розгортання архетипу свободи-відповідальності та виховання членів суспільства в дусі особистої, соціальної та універсумної відповідальності, осмисленої організації середовища соціального партнерства та довіри, як головного механізму національного відродження.

Неодирижизм у такому розумінні стає вищим проявом духовноідеального в господарському перетворенні матеріального світу: ідеально-свідоме створює бажану картину-проект якісно іншого буття і через неодирижизм такий проект може бути втілений в цілісну життєдіяльність людини. [Підрозділ 5.2]

У постнекласичній науці формується мегаметодологія – філософія господарства, яка за великим рахунком є філософією цілісної життєдіяльності людини через взаємини і співпрацю, партнерство усіх господарів. Філософія господарства, осмислюючи сутність цілісної життєдіяльності людини-особистості у сфері господарства, визначає її цінності, мотиви та інтереси щодо свого розвитку, а також намагається всебічно обгрутовувати напрями, форми і методи господарювання як цілісного феномену, який повинен забезпечувати коеволюційний розвиток людини і Природи у площині Культури.

Суть соціального партнерства на глибинному рівні полягає в тому, що всередині системи ринкових, товарно-грошових відносин з’являється і визріває якісно новий вид взаємодії людей, що підриває безперечне панування грошей, а на перший головний план виходить ціннісна раціональність, коли не прибуток цікавить партнерів, а створення блага, яке є насамперед для них цінністю, у якій розгортаються онтологічні засади співпраці щодо задоволення потреби людини. [Підрозділ 5.3]

Спеціфіка сучасної університетської освіти в глобальному кризовому світі визначається, тим, що, з одного боку, для виживання людства потрібно виходити з того, що значно зростає роль сфери освіти, яка стає одним із головним пріоритетом глобальних трансформацій руху спасіння-відновлення істинного людського і людяного суспільства; з іншого боку, стала очевидною свідомо сформована нездатність сучасної системи освіти розв’язувати своє головне завдання – формування цілісної розумно-мислячої людини, яка вміє через самопізнання себе і осягнення реальності сприймати життя як цілісність.

При цьому сучасність університетської освіти задаєтьсявизначається новою презумпцією світопізпання – фундаментальною онтологією, що відкриває первинне, незатьмарене буття речей, природно доповнене вченням про порятунок і Спасителя. Тут «освіта як нова антропологічна школа, заснована на презумпціях порятунку, вчить підпорядковувати всі інструментальні засоби, сформовані конкретним науковим знанням, вищій меті порятунку світу і сотеріологічному покликанню людини», а університетське духовне освітнє виробництво покликане формувати особистість, в глибині якої свобода-відповідальність як предзаданий ціннісний архетип повинна розкривати-здійснювати код людяного господарство-творення. [Підрозділ 5.4]

ВИСНОВОК

Загальна проблема формування постнекласичної людиномірної науки є надзвичайно актуальноюз точки зору реалізації імперативу виживання людини/людства. Сучасна глобальна криза дійсно свідчить про те, що неоекономічна, неоліберальна наука не може запропонувати рекомендацій щодо виходу з неї. У цьому аспекті стає очевидним, що перш за все існуюча методологія не просто привела економічну науку до свого кризового стану. Тому питання про антикрозові трансформації існуючої системи господарювання стає пріоритетним як для економічної, так і соціальної науки.

З іншого боку, проблема виживання людства не може вирішуватися в традиційних рамках методології економізму. У цьому аспекті виникає необхідність переходу до іншого – благоносного формату методології вивчення господарських трансформацій.

Фундаментальним фактором реалізації національної стратегії духовно-ноосферно-сталого господарського розвитку має стати університетська постнекласична економічна освіта, яка має сприяти формуванню у українців духовно-ноосферно-сталого господарського світогляду в руслі реалізації імперативу виживання людства. Економізація освіти через беззастережну установку на ринок і прибуток сприяла свідомому перекручуванні дійсного сенсу людської життєдіяльності та морально-ціннісних цілей функціонування і розвитку суспільства. Університетська економічна освіта має формувати постнекласичний людиномірний світогляд не як хаотично-осколковий набір безлічі поверхнево-уривчастих спеціальних знань, а як єдине, цілісне знання людини і світу, в якому вона має цілісно господарювати.
скачати