МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Херсонський національний технічний університет
Кафедра хімічних технологій, експертизи та безпеки харчової продукції
РЕФЕРАТ
з дисципліни: Організація наукових досліджень та захист інтелектуальної власності
на тему: Сутність охорони права власності на «ноу-хау»
Студента 5 курсу групи 5БХП
спеціальності 181 Харчові технології
ОПП «Технологічна експертиза та безпека харчової продукції»
Євенка Гліба
Перевірив: Юрова Т. А.
м. Херсон – 2023 рік
ЗМІСТ
| | Вступ | 3 |
| | | |
| 1. | Місце «ноу-хау» в системі об’єктів інтелектуальної власності | 9 |
| | | |
| 2. | Механізм охорони права на ноу-хау | 12 |
| | | |
| | Висновки | 20 |
| | | |
| | Список літератури | 21 |
ВСТУП
Останнім часом усе більша увага зосереджується навколо питань, пов’язаних із інтелектуальною власністю загалом і її об’єктами зокрема. На думку багатьох фахівців, це зумовлено тим фактом, що вітчизняна сфера інтелектуальної власності повинна певною мірою відповідати новаціям і стандартам міжнародного правового регулювання у сфері інтелектуальної власності. Проте слід акцентувати увагу на тому, що питання зарахування «ноу-хау» до системи об’єктів інтелектуальної ускладнюється також і в контексті неоднозначності визначення «ноу-хау» у правовій доктрині України [1, с. 94]. Саме ці обставини актуалізують питання щодо визначення поняття «ноу-хау», його належності до об’єктів інтелектуальної власності, а також механізму охорони права на ноу-хау, який допоможе засвідчити авторство на нього, а також з’ясувати, в яких випадках охорона результату у вигляді ноу-хау є економічно вигіднішою порівняно з отриманням патенту, а коли охорона права у вигляді ноу-хау не є перспективною [2, с. 82].
Питання місця «ноу-хау» в системі об’єктів права інтелектуальної власності та специфіки правової охорони «ноу-хау» є й дотепер дискусійними, яким приділено значну увагу в роботах багатьох дослідників. Так, різні аспекти цього проблемного питання висвітлюються в роботах таких науковців:
Т. Бєгової, С. Довгого, В. Дмитренко, В. Жарова, В. Зайчука, О. Колосова,
Б. Прахова, О. Добриніна, О. Савіковської, М. Уткіної та ін.
Тому, зважаючи на проблематичність, складність і дискусійність цього питання, необхідно наголосити на тому, що проблематика зарахування «ноу-хау» до об’єктів інтелектуальної власності або ж їх розмежування потребує ґрунтовного аналізу та вивчення. Все ці обставини й обумовлюють актуальність роботи.
Метою написання даної роботи є ознайомлення з механізмом охорони права на «ноу-хау» та розмежувати охорону результату у вигляді «ноу-хау» від інших способів охорони об’єктів права інтелектуальної, творчої діяльності.
Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання: дослідити правову природу, поняття і зміст комерційної таємниці та «ноу-хау»; проаналізувати співвідношення цих понять; специфіку їх охорони.
Об’єкт дослідження: «ноу-хау».
Предмет дослідження: механізм охорони права на «ноу-хау»
1. Місце «ноу-хау» в системі об’єктів інтелектуальної власності
Основною рушійною силою розвитку науки і технологій у світі є об’єкти інтелектуальної власності, які потребують застосування ефективних засобів захисту. Основною гарантією на такі об’єкти їх правової охорони є державне посвідчення. Одним із перших засобів правової охорони інформації щодо незапатентованих технічних рішень стала категорія «ноу-хау». Термін
«ноу-хау» (з англ. know-how – знаю як) з’явився в контексті судової справи Дюранда проти Брауна, яка розглядалася в 1916 р. у США. Суть справи полягала в тому, що позивач набув у відповідача прав на використання винаходу, але не зміг його використати внаслідок того, що відповідач зберіг у таємниці окремі відомості щодо використання відповідних машин. Указана справа стала знаковою, і термін «ноу-хау» почав використовуватися в договірній практиці в США та Англії в значенні інформації, яка була пов’язана з винаходом, але зберігалася в таємниці. Згодом термін «ноу-хау» став охоплювати не тільки інформацію, пов’язану із запатентованими технічними рішеннями, але й самі технічні рішення. Це дозволило ввести до цивільного обігу ті технічні рішення, які через різні об’єктивні або суб’єктивні причини не реєструвалися як традиційні об'єкти патентного права [3, с. 8-9].
«Ноу-хау» неможливо захистити чи запатентувати: його можна тільки передати чи продати. Проте такий об’єкт, як «ноу-хау», фактично передбачає збереження в таємниці відповідної інформації. З метою правильного розуміння та тлумачення поняття «ноу-хау» варто вказати, що його основною якісною ознакою є конфіденційний характер, тому, якщо інформація є відомою необмеженому колу осіб, то така інформація не є «ноу-хау». Для виникнення права на «ноу-хау» лише факту створення результату недосить, важливим є одночасне збереження його в конфіденційності [2, с. 82].
На теперішній час не існує єдиної думки щодо визначення «ноу-хау» та його місця в системі об’єктів інтелектуальної власності тому визначення категорії «ноу-хау» у законодавстві нашої країни та правовій науці, залишається питанням доволі дискусійним. Так, за спостереженням Бєгової Т. щодо аналізу нормативно-правової бази, починаючи з 1991 року, слово «ноу-хау» уживалося більше ніж у 270 нормативно-правових актах України, але визначення даного терміну наведено лише в кількох з них
[3, c. 14].
В законодавстві України термін ноу-хау розглядається з трьох різних позицій, які встановлені: Податковим кодексом України, Законами України «Про інвестиційну діяльність» та «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій».
Вперше на законодавчому рівні закріпив визначення поняття «ноу-хау» Закон України «Про інвестиційну діяльність», де воно трактувалось як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [4]. Так, Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» у ст. 1 визначає ноу-хау як технічну, організаційну або комерційну інформація, що отримана завдяки досвіду й випробуванням технології та її складників, яка не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою й корисною для виробництва продукції, технологічного процесу та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною досить вичерпно, щоб можна було перевірити її відповідність критеріям не загальновідомості й істотності [5].
Але, наприклад в таких важливих актах законодавства, як Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про інформацію» – визначення ноу-хау відсутнє.
Проте наявність нормативного визначення цього поняття не вносило ясності у відносини, що виникали під час виникнення, використання та захисту прав на ноу-хау. У контексті гармонізації законодавства України з законодавством ЄС та вступу до СОТ проблема визначення місця ноу-хау мала б вирішитися, адже ці інтеграційні процеси передбачали законодавче закріплення даної дефініції.
Сучасне та найбільш повне визначення «ноу-хау», на наш погляд, наведено в законодавстві Європейського Союзу (ЄС). Регламентом Комісії ЄС № 772/2004 від 27 квітня 2004 року щодо застосування частини третьої статті 81 Договору про заснування ЄС до категорій угод про передачу технологій «ноу-хау» відноситься сукупність незапатентованої практичної інформації, що є результатом досвіду або випробувань і яка є:
– секретною, тобто не загальновідомою або легкодоступною;
– істотною (значимою), тобто важливою та корисною для виробництва товарів за угодою може поліпшити конкурентне становище володільця права на «ноу-хау»;
– ідентифікованою (визначеною), тобто описаною або зафіксованою у достатньо повний спосіб так, що можна підтвердити, що вона відповідає критеріям секретності та значимості [6].
При аналізі нормативно-правової бази, необхідно звернути увагу на те, що при визначенні поняття «ноу-хау» законодавець часто користується даною термінологією у дужках, підкреслюючи не однозначність у визначенні його правового статусу та ставлячи під сумнів взагалі його правову силу. Проблема закріплення на законодавчому рівні цього поняття існує не лише в Україні, сьогодні у світі немає єдиного загальноприйнятого визначення « ноу-хау», причому різними країнами в ці поняття вкладається різний зміст, а закріпленню підлягають інші офіційні терміни. Зокрема, у США – trade secret, у Франції – savoir, у Німеччині – wissen wie. На думку багатьох дослідників, закріплення єдиного визначення поняття «ноу-хау» дасть змогу вирішити низку проблематичних питань, пов’язаних із ним.
В таблиці 1 наведені визначення поняття «ноу-хау» в нормативно-правових актах.
Таблиця 1
Визначення поняття «ноу-хау» в нормативно-правових актах (складено за [4-8])
| Джерело | Визначення |
| Закон України «Про інвестиційну діяльність» | сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих |
| Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» | технічна, організаційна або комерційна інформація, що отримана завдяки досвіду й випробуванням технології та її складників, яка не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою й корисною для виробництва продукції, технологічного процесу та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною досить вичерпно, щоб можна було перевірити її відповідність критеріям не загальновідомості й істотності |
| Податковий кодекс України | інформація щодо промислового, комерційного або наукового досвіду |
| Регламент Комісії ЄС № 772/2004 від 27 квітня 2004 року щодо застосування частини третьої статті 81 Договору про заснування ЄС | сукупність незапатентованої практичної інформації, що є результатом досвіду або випробувань і яка є: секретною, тобто не загальновідомою або легкодоступною; істотною (значимою), тобто важливою та корисною для виробництва товарів за угодою може поліпшити конкурентне становище володільця права на «ноу-хау»; ідентифікованою (визначеною), тобто описаною або зафіксованою у достатньо повний спосіб так, що можна підтвердити, що вона відповідає критеріям секретності та значимості |
| Інструкція про порядок заповнення звіту про продаж за кордон ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності за формою № 6-нт (ліцензії) | конфіденційна інформація технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, яка є власністю продавця та не є доступною будь-якій особі при використанні патенту або в результаті простого виявлення |
Наведені в табл. 1 визначення дуже об'ємні, але можна зробити висновок, що «ноу-хау» – будь-які відомості про результати в науково-технічній сфері і про способи здійснення професійної діяльності. це термін, який означає практичне знання того, як щось зробити чи чогось досягти. Воно пов’язано з поняттям знання, яке важко або неможливо передати іншій особі.
Слід зробити акценти на тому, що для «ноу-хау» притаманними є певні ознаки. Передусім це його нематеріальна природа, відсутність терміну охорони, відсутність державної реєстрації та охороноспроможності [1]. Щоб вважатися ноу-хау, відомості повинні відповідати таким критеріям: мати комерційну цінність, не перебувати у вільному доступі і щодо них повинні бути встановлені заходи щодо збереження конфіденційності. Становити ноу-хау можуть практично будь-які відомості, які допомагають створити продукт і продати його споживачеві. Ноу-хау може бути технічна інформація, така, як способи і технології виробництва, формули, склади, рецепти і так далі. Крім технічної інформації в якості ноу-хау можна охороняти комерційну інформацію, таку, як дані про продажі, клієнтів або постачальників, відомості про цінову політику, знижки, бонусні програми, тарифні плани та ін. А також ноу-хау може бути управлінська інформація: бізнес-процеси, стратегія і плани розвитку компанії і навіть програмний код IT-систем. Негативна інформація теж може являти собою ноу-хау. Наприклад, відомості про експерименти, які не дали позитивного результату, або інформація про партнерську модель, яка виявилася нежиттєздатною. Таким чином, в якості ноу-хау можуть охоронятися відомості будь-якого характеру як технічні, так і комерційні, і організаційні [10]
З метою прийняття управлінського рішення щодо обрання режиму захисту результатів інтелектуальної діяльності, розглянемо переваги та недоліки ноу-хау [10].
Переваги ноу-хау:
1. Ноу-хау не вимагає державної реєстрації, а отже існування цього економічного активу починається відразу після його створення. Не потрібно, як у випадку з патентами, чекати, коли об'єкт буде зареєстрований і офіційно визнаний Державним департаментом інтелектуальної власності.
2. Ноу-хау не вимагає обов'язкових витрат у вигляді щорічних державних зборів за підтримання чинності патенту.
3. Необмежений термін існування. Ноу-хау буде існувати стільки, скільки підприємству вдасться зберегти його в таємниці від третіх осіб.
4. Ноу-хау не вимагає розкриття інформації про сутність охоронюваних рішень, а вимагає збереження інформації в таємниці. Інформація залишається невідомою конкурентам, що забезпечує фактичну неможливість її використання. На відміну від ноу-хау, патенти вимагають публічного розкриття інформації про технічне рішення. Інформація стає доступною конкурентам і всім іншим особам, які хоча і не можуть використовувати технічне рішення в період дії патенту без згоди власника авторських прав, проте можуть його вивчати і розвивати, робити приготування до його використання. Як тільки патент припинить дію, конкуренти зможуть почати використовувати запатентоване рішення. Оскільки конкуренти не витрачали коштів на проведення наукових досліджень, їх продукція може реалізовуватись за більш низькими цінами, що змусить підприємство – розробника теж знижувати ціни. Прикладом цього процесу є виробництво дженериків в фармацевтичній промисловості.
5. Екстериторіальний характер ноу-хау. При правильному поводженні з інформацією секрет залишається секретом в будь-якій країні. Це також відрізняє ноу-хау від патентів, які мають суто територіальний принцип дії. Для того, щоб отримати патент на охорону в іншій країні, необхідно отримати там патент. Подати патентну заявку в іншій країні можна тільки протягом обмеженого терміну з моменту першого розкриття винаходу. Тому існує безліч винаходів, які запатентовані в одних країнах, але можуть вільно використовуватися в інших. На відміну від цього, ноу-хау може охоронятися з моменту його створення одночасно в різних країнах.
6. Широта предметної області. Ноу-хау підходить для охорони не тільки технічної, а й бізнесінформації. Що не можна запатентувати, можна охороняти в режимі ноу-хау.
Недоліки ноу-хау:
1. Головний недолік ноу-хау – обмежені можливості судового захисту. Ноу-хау захищає інформацію тільки від незаконного втручання і використання, тобто порушенням виняткових прав будуть вважатися дії, пов'язані з порушенням зобов'язань конфіденційності або з порушенням заборон на доступ до інформації. Однак отримання інформації з публічно доступних джерел або самостійне створення аналогічного знання не будуть порушувати і не можуть бути заборонені правовласником.
2. Ноу-хау не захищає від зворотного інжинірингу. Покупець, який купив товар в свою власність, може його розібрати і вивчити його пристрій. Якщо він при цьому дізнається ноу-хау, з його боку це не буде порушенням будь-яких зобов'язань, а значить, він може використовувати отриману інформацію без жодних обмежень. Звичайно, якщо пристрій або механізм були запатентовані, то тоді використовувати отриману інформацію можна тільки за згодою патентовласника.
3. Неефективність режиму ноу-хау у випадку самостійного винаходу аналогічного рішення іншою особою, а також подача патентної заявки. Оскільки ноу-хау зберігається в таємниці, то факт його використання правовласником не влучає у джерела інформації, що формують світовий рівень техніки. Тому охорона технічного рішення в режимі ноу-хау не перешкоджає отриманню іншою особою патенту на аналогічне технічне рішення. З цієї причини в тих областях, де кілька компаній ведуть інтенсивні розробки і де отримання потрібного технічного результату – це головним чином питання часу, питання того, хто буде першим, компанії використовують патентування і не покладаються на ноу-хау.
4. Ноу-хау існує остільки, оскільки інформація зберігається в таємниці. У разі розголошення інформації об'єкт ноу-хау припиняється. Що вважати розголошенням ноу-хау, питання не завжди очевидне. Судова практика виходить з того, що окремі факти порушення зобов'язань не призводять до зникнення ноу-хау до тих пір, поки відомості залишаються невідомими іншим особам.
2. Механізм охорони права на ноу-хау
Строк чинності майнових прав на ноу-хау залежить від належно дотриманих умов конфіденційності. У випадку розголошення інформації про ноу-хау воно не завжди припиняє своє існування. Якщо таке розголошення не спричинило втрату інтересу осіб, які хочуть отримати дозвіл на його використання, і законний суб’єкт права на ноу-хау продовжує отримувати прибутки від свого результату, то право на ноу-хау існує й надалі [2].
Дмитренко В. запропоновано механізм охорони права на ноу-хау, який допоможе засвідчити авторство на нього, а також з’ясувати, в яких випадках охорона результату у вигляді ноу-хау є економічно вигіднішою порівняно з отриманням патенту, а коли охорона права у вигляді ноу-хау не є перспективною [2].
1. Прогнозування. Плануючи створення нового результату, зокрема технічного рішення, потрібно наперед продумати можливі способи його охорони. Необхідно прийняти рішення або щодо розкриття результату й отримання патенту, який матиме обмежений строк чинності, або збереження інформації в конфіденційності як ноу-хау. Необхідно продумати оптимальні варіанти, економічні переваги, мету, якої потрібно досягти.
Відразу варто застерегти від висвітлення суті результату у наукових та інших статтях чи іншого розголошення. Часто на практиці трапляються випадки, коли винахідник перед подачею результату на реєстрацію з метою отримання патенту заздалегідь описує свій результат і оприлюднює як твір (об’єкт авторського права). Такі дії є небезпечними, оскільки будь-яка особа зможе познайомитися із результатом і відтворити його, оскільки авторське право охороняє лише форму вираження твору, а не суть, якщо від часу розголошення до дати подачі заявки на винахід чи корисну модель мине 1 рік і більше часу – автор не зможе отримати патент на винахід чи корисну модель, оскільки він вже не буде новим (новизна є критерієм правової охорони для об’єктів патентного права). Якщо ж йдеться про ноу-хау, то у випадку розкриття суті результату він стане відомим іншим.
2. Створення результату та виникнення прав на нього. Якщо плануєте повністю не розголошувати інформацію, зберігати її як ноу-хау, необхідно з моменту створення результату вжити належних заходів щодо збереження інформації в конфіденційності. У випадку необхідності отримання патенту на результат, якщо ноу-хау в матеріалах заявки плануєте не розкривати, не потрібно гаяти часу та швидко подати результат на реєстрацію, щоб не втратити новизну (для винаходів, корисних моделей заявку потрібно подати протягом 12 місяців від дати розкриття інформації про суть результату). Варто пам’ятати, що патентна форма охорони є своєрідною угодою з державою: особа розкриває в розумних межах суть і від держави отримує патент, але не розкрита в матеріалах заявки інформація може охоронятися як ноу-хау його законним суб’єктом, оскільки дія патенту на ноу-хау не поширюється.
Ноу-хау не підлягає державній реєстрації у зв’язку з його конфіденційністю. Для виникнення права на ноу-хау недостатнім є факт його створення, необхідним є забезпечення належних заходів для збереження його в конфіденційності. Якщо йдеться про ноу-хау фізичних осіб, то охорона права на ноу-хау залежить від того, наскільки обачними вони будуть, розголошуючи інформацію іншим особам. Якщо ноу-хау є складником комерційної таємниці суб’єкта господарювання, необхідно обмежити доступ до ноу-хау сторонніх осіб, а осіб, які будуть працювати з такою конфіденційною інформацію, письмово повідомити про конфіденційність останньої, ризики її розголошення та їхню відповідальність.
У випадках, коли технічне рішення не є досить охороноспроможним для отримання патенту на винахід чи корисну модель, його автор може охороняти результат як ноу-хау. При створенні результату, який відповідає критеріям правової охорони як винахід чи корисна модель, автор може прийняти такі рішення:
1) розкрити суть технічного рішення та отримати охоронний документ – патент, який матиме обмежений строк чинності (до 20 років для винаходів і до 10 років для корисних моделей від дати подання заявки) з подальшим переходом майнових прав на ці об’єкти у суспільне надбання, що дозволить винахіднику в подальшому реалізувати лише своє особисте немайнове право на результат, однак більше не сприятиме отриманню прибутків. Це ефективно, коли прибуток від результату є потенційно можливим протягом нетривалого часу (до 10-20 років);
2) як альтернативу винахідник може не подавати свій творчий результат на реєстрацію, а залишити інформацію як конфіденційну (нерозкритою), тобто як ноу-хау, строк охорони якого буде тривати стільки часу, наскільки довго автор зможе зберегти його в конфіденційності. Це дозволить отримувати прибутки тривалий час до тих пір, поки ноу-хау не буде розкрите та зберігатиме актуальність;
3) трапляються випадки, коли винахідник, описуючи формулу винаходу чи корисної моделі, навмисне розкриває її частково (що не впливає на патентоспроможність такого результату), залишаючи особливо цінну інформацію в конфіденційності. В результаті винахідник отримує патент, але жодна особа вже не зможе повністю відтворити результат через брак повної інформації. В таких випадках для того, щоб використовувати повноцінно винахід чи корисну модель, необхідно з автором або іншим суб’єктом права на результат укласти договір не лише щодо дозволу на використання винаходу чи корисної моделі, а й щодо розкриття ноу-хау.
Тобто, ноу-хау може існувати окремо як цілісний результат інтелектуальної, творчої діяльності і як складник винаходу, корисної моделі, який не розголошується. Необхідно врахувати тривалість актуальності створеного результату та зважати, наскільки довго буде можливість отримувати прибутки від його корисних властивостей, чи варто в цьому випадку охороняти такі об’єкти у вигляді винаходу, корисної моделі, чи, можливо, ефективніше охороняти як ноу-хау. Говорити, що є кращим і перспективнішим, не завжди коректно, оскільки все залежить від мети автора чи іншого суб’єкта права, вагомості технічного рішення, його охороноспроможності та тривалості корисних властивостей.
3. Засвідчення права на ноу-хау. На відміну від майнових прав на винахід або корисну модель, які є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, яку забезпечує Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), майнові права на ноу-хау не підлягають державній реєстрації, адже інформація про ноу-хау є конфіденційною. Охорона права на ноу-хау покладається на його автора чи іншого суб’єкта права на нього.
З метою формування доказів про право на ноу-хау Дмитренко В. рекомендує подавати ноу-хау на депонування без оприлюднення чи нотаріально посвідчувати час пред’явлення документів про ноу-хау. В літературі з приводу реєстрації ноу-хау зустрічаються різні позиції щодо конкретних шляхів втілення такої реєстрації, зокрема реєстрація у нотаріуса факту подання документів про ноу-хау [11, с. 75], створення організацій з реєстрації ноу-хау, є позиції щодо необхідності перевірки потенційного ноу-хау критеріям правової охорони [12, с. 30–31], інші вказують на недоцільність реєстрації ноу-хау у зв’язку з ризиком розголошення конфіденційної інформації співробітникам, які здійснюють реєстрацію, та тривалістю процедури, за час якої ноу-хау може зменшити свою цінність та інші. В теорії часто вказують серед ознак ноу-хау на ідентифікованість, під якою розуміють опис чи фіксацію ноу-хау таким чином, щоб можна було перевірити його секретність і суттєвість. Дмитренко В. не вважає за необхідне створювати спеціальні реєстри ноу-хау, але, коли йдеться про надання дозволу на використання ноу-хау чи відчуження такого права за договором, опис ноу-хау, навчання осіб, методики впровадження ноу-хау є обов’язковими, оскільки без цього відчуження чи надання дозволу на використання ноу-хау є не можливим. Саме в цих випадках фіксація права про ноу-хау без розкриття його суті є важливою. В літературі також зустрічаються позиції про необхідність фіксації змісту таких результатів для забезпечення можливості їх передачі.
Як було вже зазначено, цінність ноу-хау в його конфіденційності, з припиненням якої здебільшого втрачається і ноу-хау, тому результат не варто розголошувати. Охорона об’єкта в конфіденційності покладається на суб’єкта, якому належать права на такий результат. Саме від належно дотриманих умов щодо охорони права на ноу-хау залежить тривалість останнього.
У зв’язку з конфіденційністю об’єкта у випадку порушення права на нього складно довести авторство на ноу-хау. Реєстрація суті ноу-хау, хоча на перший погляд і дозволить автору довести своє право на нього, але є ризикованою, оскільки сприятиме посиленому інтересу недобросовісних конкурентів до такого реєстру. Крім того, власне створення таких окремих реєстрів потребує створення додаткових робочих місць і посиленої відповідальності осіб, залучених до збереження конфіденційних результатів, що може бути невиправданим.
Слід зазначити, що в Україні існує можливість реєстрації ноу-хау без розкриття його суті шляхом депонування у Державній науково-технічній бібліотеці України (далі – ДНТБ України). Відповідно до п. 8.4 Інструкції про депонування результатів інтелектуальної діяльності науково-технічного змісту у ДНТБ України від 27 липня 2017 року за № 29 (далі – Інструкція про депонування) за наявності запитів користувачів на результати інтелектуальної діяльності, зокрема й комерційні таємниці (ноу-хау), що депоновані без оприлюднення, за згодою автора або співавторів бібліотека надаватиме їх контактні дані для подальшого спілкування щодо умов їх використання.
Для депонування ноу-хау без оприлюднення відповідно до п. 2.2−2.3 Інструкції про депонування особа укладає договір з ДНТБ України, а також подає відповідну заяву, реферат (в якому вказує прізвище, ім’я та по батькові автора, сферу застосування, розмір, мову та дату виконання), примірник об’єкта у запечатаному конверті, скріпленому підписом заявника та написом «Для депонування без оприлюднення», що засвідчується штампом ДНТБ України та документ, який підтверджує здійснення оплати за надання послуги. Датою та часом депонування вважаються дата та час отримання документів ДНТБ України відповідно до п. 4.6 Інструкції про депонування, а згідно п. 7.3 Інструкції про депонування автор має право на отримання Свідоцтва про депонування свого результату інтелектуальної діяльності [13]. Крім того, суб’єкт права на ноу-хау має право звернутися до нотаріуса за нотаріальним посвідченням часу пред’явлення документа відповідно до п. 16 абз. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року [14], що також може бути доказом у спорах щодо права на ноу-хау. Доказами права на ноу-хау також може бути будь яка інша інформація, яка це доводить, – договори щодо надання дозволу на використання ноу-хау, інформація на сайті про корисний ефект від ноу-хау (але без розкриття суті) тощо. Тому, на мою думку, автор чи інший суб’єкт права на ноу-хау має вирішувати потребу фіксації доказів права на ноу-хау, що полегшить процедуру захисту своїх прав, однак у будь-якому випадку суб’єкт права на ноу-хау має вживати належних заходів щодо охорони свого результату в конфіденційності. Рекомендую не затягувати суб’єкту права на ноу-хау з фіксацією доказів наявності такого права, бо є ризики, що недобросовісний конкурент, отримавши інформацію про ноу-хау, неправомірно випередить справжнього суб’єкта права на ноу-хау й тоді останньому доведеться доводити першість у створенні та використанні об’єкта.
4. Здійснення права на ноу-хау. Здійснення права на ноу-хау полягає зокрема у його використанні, наданні дозволу іншим особам на використання такого результату чи відчуження його за договором. Використанням ноу-хау є впровадження результату на практиці. Ноу-хау дозволяє отримати позитивний економічний ефект від його впровадження – це може бути економія ресурсів, коштів, часу та кращий результат, що позитивно впливає також на прибутки суб’єкта права на ноу-хау.
З метою розпоряджання правами на ноу-хау можна використовувати як ліцензійний договір (щодо надання дозволу на тимчасове використання), так і договір щодо передання (відчуження) виключних майнових прав (безповоротне передання майнового права). В разі укладення ліцензійного договору щодо ноу-хау необхідно пам’ятати, що ноу-хау є конфіденційною інформацією у сфері інтелектуальної власності, тому сторони зобов’язуються не розголошувати суть ноу-хау третім особам.
Крім того, не варто надавати на ноу-хау невиключну ліцензію, бо в такому випадку є ризики надмірного розголошення ноу-хау. Не варто дозволяти субліцензування щодо ноу-хау, що також призведе до поширення інформації про нього. При відчуженні права на ноу-хау також необхідно в договорі передбачити умови конфіденційності, щоб жодна зі сторін договору не поширювала інформацію про ноу-хау. Не варто щодо ноу-хау укладати договори купівлі-продажу, найму (оренди), тому що вони не призначені для об’єктів права інтелектуальної власності.
З огляду на те, що ноу-хау є об’єктом права інтелектуальної власності, розпоряджання майновими правами на нього здійснюють за допомогою договорів, визначених для об’єктів права інтелектуальної власності у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року [15], договорів про трансфер технологій відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 року [5], а також інших договорів, не передбачених актами законодавства, але які відповідають загальним його засадам і правовій природі ноу-хау.
5. Підстави та способи захисту права на ноу-хау. Ноу-хау належить до конфіденційної інформації у сфері інтелектуальної власності, що зумовлює специфіку охорони та захисту прав на нього. Якщо суб’єктом права на ноу-хау не вжито належних заходів для збереження такого результату в конфіденційності (а охорона права на ноу-хау покладається на його суб’єкта), не можна говорити про порушення прав на ноу-хау в такого суб’єкта.
Серед підстав захисту права на ноу-хау Дмитренко В. виділяє: за походженням – договірні (зокрема, порушення умов конфіденційності щодо ноу-хау (недотримання належних умов охорони інформації, розголошення інформації про ноу-хау та інші), неправомірне використання ноу-хау, несплата платежів за його використання за оплатним договором) і позадоговірні (неправомірне збирання інформації, яка становить ноу-хау, схиляння до розголошення ноу-хау, виготовлення, розповсюдження та інші дії щодо свідомого обходу технічних засобів охорони права на ноу-хау та інші); за характером неправомірних діянь – дії, що становлять реальну загрозу порушення цих прав, порушення права, його невизнання та оскарження.
Серед неюрисдикційних форм захисту права на ноу-хау значну роль відводжу самозахисту, який полягає у вирішенні спору без залучення судових, правоохоронних та інших уповноважених органів. Також спір може бути вирішено шляхом медіації, що дозволить швидко, економічно вигідно та ефективно вирішити спір і зберегти нейтральні стосунки з правопорушниками. Серед юрисдикційних форм захисту, крім звернення до суду, можливим є захист суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції шляхом звернення до Антимонопольного комітету України.
ВИСНОВКИ
«Ноу-хау» – найдавніша і дуже ефективна форма охорони результатів інтелектуальної діяльності. Це дуже ефективний режим захисту підприємцями своїх прав на будь-яку новацію, так як він, на відміну від патентування, не обмежений в термінах і не передбачає розкриття суті нововведення. Для «ноу-хау» притаманними є певні ознаки. Передусім це його нематеріальна природа, відсутність терміну охорони, відсутність державної реєстрації та охороноспроможності.
При аналізі нормативно-правової бази, виявлено, що при визначенні поняття «ноу-хау» законодавець часто користується даною термінологією у дужках, підкреслюючи неоднозначність у визначенні його правового статусу та ставлячи під сумнів взагалі його правову силу. Проблема закріплення на законодавчому рівні цього поняття існує не лише в Україні, сьогодні у світі немає єдиного загальноприйнятого визначення « ноу-хау», причому різними країнами в ці поняття вкладається різний зміст, а закріпленню підлягають інші офіційні терміни.
На нашу думку, закріплення єдиного визначення поняття «ноу-хау» дасть змогу вирішити низку проблематичних питань, пов’язаних із ним.
Ноу-хау є складним об’єктом дослідження. Не розуміючи його правову природу, складно правильно підібрати механізм його правової охорони. Механізм охорони ноу-хау є актуальною проблемою, зумовленою конфіденційністю результату, та безумовно потребує подальшого розвитку. Ефективна охорона творчих результатів не можлива без обізнаності їхніх авторів щодо правової природи створених об’єктів. Необхідно чітко продумати, який об’єкт планується створити, з якою метою, тому що від цього залежать можливі способи його охорони. Наведений механізм є спрощеним, він має на меті акцентувати увагу на конфіденційності результатів у вигляді ноу-хау, але дозволить продумати стратегію охорони таких конфіденційних результатів інтелектуальної, творчої діяльності.
Список літератури
1. Уткіна, М.С. «Ноу-хау» в системі об’єктів інтелектуальної власності в Україні та зарубіжних країнах / М.С. Уткіна, А.Л. Харченко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». – 2019. – № 54. –
С. 94-97. URL: http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/72651 (дата звернення 23.10.2023).
2. Дмитренко, В.В. Механізм охорони права на ноу-хау / В.В. Дмитренко// Часопис цивілістики: наук.-практ. журн. / редкол.: Є.О. Харитонов (голов. ред.), О.І. Харитонова (заст. голов. ред.), К.Г. Некіт (відп. секр.) [та ін.] ; НУ «ОЮА». - Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. – Вип. 37. – С. 82-87.
URL: https://hdl.handle.net/11300/17785 (дата звернення 23.10.2023).
3. Бєгова, Т.І. Поняття «ноу-хау» і договір про його передання [Текст]: монографія / Т. . Бєгова ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2009. - 160 с.
4. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 року
№ 1560-ХІІ / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1560-12 (дата звернення 24.10.2023).
5. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій: Закон України від 14 вересня 2006 року № 143-V. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/143-16 (дата звернення 24.10.2023).
6. Commission Regulation (EC) No 772/2004 of 27 April 2004 on the application of Article 81(3) of the Treaty to categories of technology transfer agreements (Text with EEA relevance) URL:https://eur-lex.europa.eu/eli/reg/2004/772/oj (дата звернення 24.10.2023).
7. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення 24.10.2023).
8. Інструкція про порядок заповнення звіту про продаж за кордон ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності за формою № 6-нт (ліцензії) / Міністерство статистики України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0240-95 (дата звернення 24.10.2023).
9. Прахов, Б. Чи є ноу-хау об’єктом інтелектуальної власності / Б. Прахов // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2006. - № 5. С. 22–25. URL: http://www.ndiiv.org.ua/Files2/2006_5/3.pdf (дата звернення 25.10.2023).
10. Свистун, Т.В. Ноу-хау як об’єкт управління правами інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів підприємства / Т.В. Свистун,
Т.В. Константинова // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2022. - № 1 (302). – С. 284-288. URL: http://journals.khnu.km.ua/vestnik/wp-content/uploads/2022/03/2022-en-1-47.pdf (дата звернення 25.10.2023).
11. Литвин, О. Охорона нових інноваційних технічних рішень без патентування / О. Литвин // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2012. - № 1. - С. 73–75.
12. Черкашин, В. Організаційно-правове регулювання ноу-хау і комерційних таємниць підприємства / В. Черкашин, Я. Ступінський // Інтелектуальна власність. - 2007. - № 5. - С. 26–34.
13. Інструкція про депонування результатів інтелектуальної діяльності науково-технічного змісту у Державній науково-технічній бібліотеці України від 27 липня 2017 року за № 29. URL: https://dntb.gov.ua/wp-content/uploads/2020/01/Інструкція-27.07.17-з-зправками.pdf (дата звернення 26.10.2023).
14. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 (дата звернення 26.10.2023).
15. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року
№ 435-IV / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення 26.10.2023).