Реферат з дисципліни «Моральне богослов’я»

Ім'я файлу: Семчук А. Агностицизм.docx
Розширення: docx
Розмір: 44кб.
Дата: 02.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
лікарські засоби.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА АКАДЕМІЯ ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Кафедра богослов’я

СЕМЧУК Андрій Ярославович

АГНОСТИЦИЗМ

Реферат з дисципліни «Моральне богослов’я»

Науковий керівник:

викладач кафедри богослов’я,

кандидат наук з богослов’я

П’яста Руслан Михайлович

м. Івано-Франківськ

2020

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 4

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ АГНОСТИЦИЗМУ 4

1.1.Агностицизм у стародавній Греції 4

1.2.Запровадження терміну «Агностицизм» 5

РОЗДІЛ 2 10

АГНОСТИЦИЗМ ТА СУЧАСНА КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА 10

2.1. Порівняння та різниця між гностицизмом та агностицизмом 10

ВИСНОВКИ 16

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 18

ВСТУП

Віра в розум супроводжувала людство всю його історію. Але вплив цієї віри на суспільні процеси було різним. Якщо в до-індустріальному суспільстві розумні починання окремих людей жорстко обмежувалися традиціями і забобонами, то в Новий час раціональність стала претендувати на центральне місце серед принципів організації соціального життя.

В розум вірили всі і, перш за все, філософи. Гносеологічний оптимізм знаходить своє підтвердження в безлічі філософських концепцій XVIII-XIX століть. У цей період вважалося просто аморальним говорити про обмеженість пізнавальної діяльності людини.

Актуальність проблеми, пов’язаною з виявленням сутності і причин агностицизму, специфічності різних позицій відносно можливості досконалого пізнання світу полягає у тому, що на теперішньому етапі розвитку пізнавальних технологій, що сприяють науковцям у їхніх дослідженнях і розумінні розвитку світу, досі важко сказати, що наука і філософія наблизилися до розв’язання проблеми виникнення людини і світу або проблеми матеріального та ідеального. Тобто незважаючи на щоденний технологічний прогрес, людство так і не наблизилося до відкриття істини. Саме тому агностицизм, головним принципом якого є неможливість досконалого пізнання світу, існує та розвивається у сучасній філософії, а проблема розуміння його причин і можливостей виникнення завжди залишиться актуальною для філософії.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ АГНОСТИЦИЗМУ

Агностицизм у стародавній Греції

Ще в Стародавній Греції філософи Піррон, Карнеад, Енесідем висловлювали ідеї філософського скептицизму, посилаючись на той факт, що по кожному обговорюваному теоретичному питанню висловлюються протилежні, взаємовиключаючі думки, античні скептики робили висновок, що істина принципово недосяжна, доводили, що ані чуттєві сприймання, ані правила логіки не забезпечують можливості пізнання речей, що всяке знання є не більш ніж вірування¹.

Первісні форми агностицизму виникають у зв'язку з виявленням недосконалості, мінливості знання. Це особливо стосувалося проблеми первинних підстав усього сущого: уже на ранньому етапі розвитку філософії була запропонована велика кількість варіантів картини світобудови, кожен з яких спирався на свій особливий набір таких першооснов або на одну з них; але жоден з варіантів не видавався достатньо логічно переконливим. Усвідомлення цього факту й породило скептицизм, а його крайньою формою виступив агностицизм - принципове заперечення можливості проникнення розуму в справжню суть речей².

Засновник античного скептицизму Піррон (біля 365- 275р. до н.е.) вважав достовірними почуттєві сприйняття (якщо щось здається гірким або солодким, то відповідне твердження буде істинним). Він зазначав, що виникає омана, коли від явища ми намагаємося перейти до його основи, сутності. Усілякому твердженню про предмет може бути з рівним правом протипоставлене твердження що йому суперечить. Саме такий хід думки привів до висновку, що слід утримуватися від остаточних суджень³.

Ідея нескінченності - найбільше досягнення людської думки. Ще стародавні греки при всій розвиненості їх мислення і актуальності їх філософських побудов віддавали собі звіту в нескінченності світу. Вони завжди нанизували ланцюг причинно-наслідкових закономірностей на якийсь «першопоштовх», на якийсь початок всього. Саме «першопоштовх» робив картину світу античних філософів стабільною і завершеною. «Першопоштовх» - це загальна причина; від неї нескінченними ланцюжками розходяться слідства, утворюючи структуру, яку в принципі можна пояснити до кінця. Потрібно тільки, так би мовити, «дійти до самої суті»⁴.

В намаганні відповісти на питання пізнання людиною світу в історії філософії виділяються два напрямки. Перший: філософи визнають пізнаванність світу. Другий: філософи, які заперечують (або піддають сумніву) принципову пізнаванність природної або соціальної реальності. Другий напрям, незважаючи на широкий спектр вчень, можна охарактеризувати як філософський (гносеологічний) скептицизм (так здебільшого їх називали в стародавності), або агностицизм.

Запровадження терміну «Агностицизм»

Філософія Нового часу відома своїм інтересом до проблем пошуку тих шляхів і методів пізнання, що приводять до наукової істини. Але саме в англійському емпіризмі ми знаходимо найбільш яскраві й аргументовані форми агностицизму.

Термін «агностицизм» був запропонований у 1869 р. Томасом Генрі Гекслі (1825-1895рр.) в одному з його публічних виступів для позначення позиції вченого-натураліста в релігійно-філософських дискусіях того часу. Гекслі розглядав агностицизм в якості альтернативи тим, хто вважав, що в об'єктивну істинність ряду тверджень слід вірити навіть у відсутності логічно задовільних свідчень досвіду. У своїй аргументації агностицизм в цілому слідує гносеологічним ідеям Д. Юма і І. Канта, але вибудовує ці ідеї особливим чином. Помітну роль у формуванні агностичних поглядів серед англійських філософів і вчених зіграв критичний розбір Гамільтона. Гамільтон, виходячи з ідей Канта, стверджував, що наш досвід, що лежить в основі знання, обмежується лише причинно обумовленими сутностями, знання ж, виходять за межі досвіду, стають антиномічними⁵.

Агностицизм як філософська позиція в історії філософії представлений, перш за все, представниками суб'єктивного ідеалізму, а в деяких випадках - і матеріалізму. Агностичні концепції можуть розбігатися за своїми філософськими підставами: існують матеріалістичний й ідеалістичний агностицизм, сенсуалістичний і раціоналістичний, ґ’юмівський, кантівський і т.д.

Фізичні обмеження людського пізнання цілком очевидні. У макросвіті вони визначаються потужністю телескопів, в мікросвіті - потужністю мікроскопів. Але ці обмеження не настільки важливі в порівнянні з обмеженнями сутнісними. По-перше, свідомість людини просто по природі своїй не може до кінця пізнати саму себе. Адже, для пізнання чогось більш простого потрібно щось більш складне⁶.

Другий аргумент на користь агностицизму, який багаторазово відтворюють у своїх творах критики науки, в тому числі і багато постмодерністів, пов'язаний з наслідками її впливу на природу і суспільство. Перше, що приходить на розум, це екологічні проблеми. Наука довела світ до смерті, знищивши нормальне середовище проживання і поставивши саме життя під загрозу (ядерну зброю, техногенні катастрофи, руйнування озонового шару Землі і т. П.). Але видається, що як раз наслідки впливу науки на природу сама наука і може усунути. Боротьба з шкідливими викидами і потеплінням може бути цілком успішною, що ми часто і спостерігаємо⁷.

Раціональне пізнання - це оперування поняттями. З часів Платона і Аристотеля саме однозначне поняття є основою пізнавальної діяльності людей. Але в науках гуманітарних цей інструмент пізнання аж ніяк не завжди працює. Поняття виявляються багатозначними, а деякі з них використовуються тільки в працях одного учасника (і його послідовників, коли вони є)

Вульгарний агностицизм заперечує можливість будь-якого певного пізнання, що виходить поза межі безпосереднього, поточного пізнання чи поза межі безпосереднього, що спирається на цю пізнаваність.

Витончений агностицизм намагається зберегти те. Що є релігійне, в ділянці, де воно наперед є незаперечним: раціональне пізнання повинно залишити відповідь на останнє питання про сенс, замінюючи його «вірою». Такий релігійний агностицизм має рацію, якщо твердити, що Бог є пізнавальним як Бог лише тоді, коли визнається незрозумілою таємницею, і як такий є визнавальний⁸.

На межі XХ-XXІ ст. сформувався різновид агностицизму - конвенціоналізм. Всередині науки передумовою його формування були теоретизація природничих наук, посилення ролі наукових понять, законів, теорій як засобів пізнання, що виявляють можливість вибору засобів теоретичного відбиття дійсності, тим самим розширюючи діапазон конвенцій у середовищі натуралістів. Конвенціоналізм (від лат.conventіo - договір, угода) визначаться як філософська концепція, відповідно до якого наукові теорії й поняття є не відбиттям об'єктивного світу, а продуктом угоди між ученими.

Найвизначнішим представником конвенціоналізму є французький математик та методолог науки А.Пуанкаре (1854- 1912). Він відокремлював відносини між речами від сутності самих речей, вважав, що пізнаванні тільки відносини, але природа речей є непізнаванною. «Не тільки наука не може відкрити нам природу речей; ніщо не має сил відкрити нам її, і якби її знав який-небудь бог, то він не міг би знайти слів для її вираження».

Конвенціоналізм як система світоглядних поглядів і принципів наукового пізнання широко поширився в останні десятиліття в західній філософії, а також у логіку й методології науки. Позицію конвенціоналізму поділяли Поппер, Лакатос, Фейєрбах. Агностицизм представлений у вигляді конвенціоналізму, нині широко поширений у сучасній філософії та є одним з головних концепцій сучасної теорії пізнання⁹.

Сьогодні розрізняють релігійний та епістемологічний агностицизм. Агностики відрізнялися від теїстів і атеїстів, бо й перші, й другі трималися погляду, що ми з певністю можемо знати, що Бог існує або що Бог не існує. Питання про існування Бога та суперечка навколо того, чи можна раціональними засобами довести існування Бога, проходить крізь усю середньовічну християн. теологію (досить згадати про п’ять способів доведення Бога Т. Аквінським)¹⁰.

Отже, питання «Чи пізнаваний світ?», аналіз агностицизму, його специфічних рис як світоглядної позиції сприяє усвідомленню особливостей проблемних ситуацій що виникають у гносеології. Представники агностицизму вловили реальну складність проблеми, у якій опиняється людина, коли перед нею постає питання «Що я можу знати?». Звертання до трактування агностиками пізнання, його можливостей, засобів й умов є так само значимим для розуміння закономірностей пізнання, як і тих, що постали в історії філософії на позиції гносеологічного оптимізму.

РОЗДІЛ 2

АГНОСТИЦИЗМ ТА СУЧАСНА КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

2.1. Порівняння та різниця між гностицизмом та агностицизмом

У філософії існують дві основні точки зору на процес пізнання:

гностицизм;
агностицизм.

Прихильники гностицизму (як правило, матеріалісти) оптимістично дивляться на сьогодення і майбутнє пізнання. На їхню думку, світ пізнати, а людина володіє потенційно безмежними можливостями пізнання.

Агностики (часто - ідеалісти) не вірять або в можливості людини пізнавати світ, або в пізнаваність самого світу або ж допускають обмежену можливість пізнання. Серед агностиків найбільш відомим є Еммануїл Кант. Їм була висунута послідовна теорія агностицизму, згідно з якою:

сама людина має обмежені пізнавальними можливостями (завдяки обмеженим пізнавальним можливостям розуму);
сам навколишній світ непізнаваний в принципі - людина зможе пізнати зовнішню сторону предметів і явищ, але ніколи не пізнає внутрішню сутність даних предметів і явищ – «речей в собі».

Агностицизм і гностицизм не є головними відмінностями в підході до пізнання матеріалістів і ідеалістів. Відмінність їх підходів в тому, що:

ідеалісти вважають пізнання самостійною діяльністю ідеального розуму;
матеріалісти вважають пізнання процесом, в результаті якого матерія через свою відбивну здатність - свідомість - вивчає сама себе¹¹.

Життєвий агностицизм варто відрізняти від теоретичного агностицизму, оскільки можна розвивати агностичну теорію в наукових книгах, але не жити за агностичною формулою, як це було, наприклад, із Дейвидом Гюмом, теоретична філософія якого була агностичною, тим часом як життя будувалося на засадах деїзму. І можна бути агностиком по суті, але при цьому не пропагувати агностичні погляди (що найчастіше і трапляється).

Доля людини, з погляду агностицизму, може докорінно змінитися в будь-яку мить, і життя завжди може раптом піднести щось цілком несподіване. Неспроможний пророкувати подальший плин подій, агностик не має на що обпертися у своїй діяльності. У такому світі людина ні па що не може зважитися, вона майже завжди залишається пасивною. Уявлення про світ, у якому немає на що обпертися, залишається у всіх подальших вченнях про розпорядження життям як жахливий хаос, наповнений первозданними монстрами. Сам же агностик не переживає ці страхіття так гостро, бо для нього будь-яка небезпека є настільки ж ефемерною, як і будь-яка вигода¹².
2.2. Документи Церкви щодо агностицизму
«Агностика» визначається як «відсутність знань». Фактично, агностицизм – це більш інтелектуально чесна форма атеїзму, адже атеїсти стверджують, що Бога не існує, і для них це неспростовний факт. Агностики ж, у свою чергу, вважають, що існування Бога не може бути доведене, чи спростоване, тому ми не можемо знати, існує Він чи ні. У цьому агностики, звичайно ж, праві. Існування Бога не може бути емпірично підтверджене, ані заперечене¹³.

Що забороняє Бог, наказуючи: «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих. 20, 2)? Ця заповідь забороняє:

-політеїзм та ідолопоклонство, тобто обоження сотворених речей, влади, грошей і навіть диявола;

-забобони, тобто відступ від належного поклоніння правдивому Богові. Цей відступ виявляється, зокрема, у різних формах ворожби, магії, чаклунства та спіритизму;

-безбожництво, що виявляється у спокушуванні Бога словами або вчинками; у богохульстві, що оскверняє святих або святощі, особливо Євхаристію; у симонії, або святокупстві, – бажанні продати чи купити духовні речі;

-атеїзм, що заперечує існування Бога й дуже часто ґрунтується на хибному трактуванні людської автономії;

-агностицизм, згідно з яким про Бога нічого не можна знати і який передбачає байдужість і практичний атеїзм¹⁴.

Біблія стверджує, що ми повинні приймати існування Бога «на віру». Послання до Євреїв 11:6 говорить: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду». Бог є дух (Ів. 4:24), тому Його не можна побачити чи відчути. До тих пір, поки Господь Сам не вирішить показати Себе, Він буде непомітним для нас у фізичному плані (Рим. 1:20). Окрім цього, Біблія говорить, що існування Бога чітко помітне у всесвіті (Псалом 18:1-4), відчутне у природі (Рим.1:18-22) і отримує підтвердження у наших серцях (Екл. 3:11)¹⁵.

Агностицизм має багато форм. У деяких випадках агностицизм не заперечує Бога; навпаки, він визнає існування трансцендентного єства, яке не може себе об'явити і про яке ніхто не може нічого сказати. В інших випадках агностик не приймає існування Бога, заявляючи, що Його неможливо ні довести чи хоч би підтвердити, ні заперечити. Агностицизм може іноді містити певні пошуки Бога, як і виявляти повну байдужість, уникати остаточного вирішення питання щодо Його існування, а також виявляти лінивство морального сумління. Дуже часто агностицизм прирівнюється до практичного атеїзму¹⁶.

Фактично, агностицизм просто не бажає приймати рішення ні за, ні проти існування Бога. Така позиція дозволяє оминути основні «камені спотикання». Теїсти вірять у те, що Бог існує. Атеїсти стверджують, що Бога немає. А агностики кажуть, що нам не слід ні вірити, ні не вірити в Бога, оскільки ні те, ні інше, у будь-якому випадку, довести неможливо¹⁷.

Найглибша основа людської гідності полягає в тому, що людина покликана до спільності з Богом. Бог створив її з любов’ю, і з любов’ю завжди оберігає її. Однак, багато людей не розуміють цього зв’язку з Богом, або відкрито відкидають його. Церква, щиро віддана Богові й людям, не може не засуджувати – хоч і з болем, але рішуче, як вона й досі засуджувала, - ті згубні вчення та дії, які суперечать розумові й загальнолюдському досвіді та відбирають у людини її приналежну гідність. Церква вчить, що визнання Бога жодним чином не суперечить гідності людини, оскільки ця гідність має свою основу й завершення в самому Богові. Зцілення від атеїзму слід сподіватися за належного викладання церковного вчення і за бездоганного життя всієї Церкви та її членів. Проявити присутність Бога найбільше допомогає братня любов між вірними. Хоч Церква цілковито відкидає атеїзм та агностицизм, однак щиро визнає, що всі люди, віруючі й невіруючі, мають співпрацювати у правильній побудові цього світу. Для віруючих Церква вимагає реальної свободи, щоб вони могли вільно будувати в цьому світі також і храм Божий. Атеїстів вона запрошує з відкритим серцем роздумувати над Євангелієм Христовим¹⁸.

За словами Папи Бенедикта XVI, сильний агностицизм, зокрема, суперечить сам собі в утвердженні сили розуму знати наукову істину. Він звинувачує виняток міркувань з релігії та етики в небезпечних патологіях, таких як злочину проти людяності та екологічні катастрофи. «Агностицизм», - сказав Ратцінгер, - «завжди є результатом відмови від того знання, яке фактично пропонується людині ... Пізнання Бога існувало завжди». Він стверджував, що агностицизм - це вибір комфорту, гордості, влади і корисності над істиною, і йому протистоять такі установки: гостра самокритика, смиренне вислуховування всього сущого, наполегливе терпіння і самокорекція людини, науковий метод, готовність очиститися істиною. Католицька церква бачить заслугу в вивченні того, що він називає «часткову агностицизм», зокрема ті системи, які «не спрямовані на побудову повного філософії непізнаваним, але виключаючи спеціальні види істини, зокрема релігійної, з галузі знань». Однак Церква історично протистоїть повного заперечення здатності людського розуму пізнати Бога. Рада Ватикану заявляє, «Бог, початок і кінець усього, може природним світлом людського розуму, відомо достеменно від робіт зі створення»¹⁹.

Якщо ми поставимо доктрини теїзму й атеїзму (агностицизму) на один рівень, то в яку з них буде більше змісту повірити, хоча би в плані життя після смерті? У випадку, якщо Бога не існує, то теїсти, як й атеїсти/агностики, припинять своє існування відразу ж після смерті. А ось якщо Господь насправді існує, то атеїстам й агностикам після смерті доведеться звітувати перед Ним²⁰.

Отже, сумніватися природно. У цьому світі так багато незрозумілого для нас. Часто люди сумніваються в існуванні Бога лише через те, що не можуть зрозуміти або погодитися з тим, що Він робить. Нам як обмеженим людським істотам не слід прагнути до розуміння Божої безмежності. Ми повинні покладатися на Бога і на Його шляхи лише своєю вірою. Бог готовий – більше того – Він бажає показати Себе дивовижним чином тим, хто повірить у Нього.

ВИСНОВКИ

ХІХ-ХХ століття часто називають століттям секуляризації. В цей період вперше з’явилися відкриті і масові секуляристські прямування, які не тільки успішно конкурують із традиційними релігіями, але і створюють окремі цивілізації на сласній основі. Головна відмінність секулярних навчань про сенс життя від сласне релігійних полягає в тому, що зв’язок між людським зусиллям і результатом формується як автоматичний, випадковий.

Як результат дослідження випливає, що агностицизм вважається виразом первісної дезорієнтації людини у світі, яка вбирає в себе усі можливі середовища існування, в що і деколи можна включати чисто «тваринне існування». Античні філософи-софісти стверджували агностичну позицію посиланнями на недосконалість, мінливість, суб’єктивність, відносність та постійний перегляд знань.

Згідно агностичними поглядами, недосконалість людської природи не дозволяє людині протягом життя повністю упевнитися хоча б в одному із зроблених узагальнень розуму. Повне підтвердження можна отримати тільки маючи знання про всі випадки. Віровчення агностицизму зводиться до формули: людські здібності обмежені, тому причини й цілі життя людини йому самому недоступні. А це означає : краще не вірити в те, що не дослідженно, а навіть і якщо б було дослідженно, нема гарантії що в це можна повірити.

Агностицизм – це не релігія і не релігійний напрямок, це заблуканість душі, віри, розуму; це байдужість до власного життя та до самого себе; це байдужість пізнати хто ми є та яка мета нашого життя.

У світі є багато різних людей із різним вихованням та різними суспільними та релігійними переконаннями. Всіх їх змінити не можна, оскільки це суперечитиме праву свобідної волі людини, але на мою думку, таких людей потрібно підтримувати, навчати їх, навіть попри те, що вони відкидають науку Церкви та навмисно не хочуть сприймати. Папа Іван ХХІІІ у своїй енцикліці «Pacem in terries» (Мир на землі) офіційно та чітко твердив про релігійну свободу кожної людини. Папа виходив із концепції природнього права, аргументуючи зв’язок між правом та обов’язком. Також, ця ідея папи Івана ХХІІІ набула чинності на ІІ Ватиканському соборі та увійшла до Документів ІІ Ватиканського собору.

Також, на мою думку, слід триматися настанови самого Ісуса Христа : «Ідіть і зробіть учнями всі народи…» (Мат. 28: 19-20), оскільки, до Христа приходили усі, а особливо погани, які шукали Істину, і знайшли її у Ньому. Показувати добрий приклад християнина – ось чим має Церква і кожен зокрема християнин приваблювати всіх : тих, хто не пізнав Бога привертати до навернення, а тих хто з Богом – підтримувати та укріплювати у вірі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Агностицизм в теории познания и в жизни. ВикиЧтение. URL : https://culture.wikireading.ru/92413 (дата звернення 04.10.2020)
Агностицизм як пізнавальна позиція. URL : http://masters.donntu.org/2012/fknt/dymchak/library/article10.htm ( дата звернення 04.10.2020)
Агностицизм. Электронная библиотека ИФ РАН. Новая философская энциклопедия. URL :https://iphlib.ru/library/collection/newphilenc/document/HASH98603d2099be3e6b945098 (дата звернення 04.10.2020)
Агностицизм. Основи філософських знань. URL: https://subject.com.ua/philosophy/osnovi/126.html (дата звернення 04.10. 2020)
Андрущенко В. П. Соціальна філософія : курс лекцій ; 2-ге вид., випр. і доп. Київ, 2002. С. 52.
Беркли Дж., Соч. В 2т. Т. 2., М., 1965, - 830с.
Гностицизм и агностицизм о познаваемости мира. Studfiles. URL : https://studfile.net/preview/7488181/page:10/ ( дата звернення 06.10.2020)
Катехизм Католицької церкви. Жовква : «Місіонер», 2002. § 2767-2768.
Лубський В. І., Лубська М. В. Секулярні вчення релігійного характеру. Studfiles. URL : https://studfile.net/preview/5014318/page:113/ ( дата звернення 06.10.2020)
Рангер К., Форгрімлєр Г. Короткий теологічний словник. Пер. з нім. О. Авраменка. Львів, 1996. С. 14.
Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Перекл. о. Івана Хоменко. Львів : Місіонер, 2007. 1480 с.
Секулярні вчення релігійного характеру. Агностицизм. Навчальні матеріали онлайн. URL : https://pidru4niki.com/00000000/religiyeznavstvo/sekulyarni_vchennya_religiynogo_harakteru (дата звернення 06.10.2020)
Український католицький університет. Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965).Конституції, декрети, декларації, коментарі. Львів : Свічадо, 2014. Частина І: Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes. С. 346-349.
Фролов И. Т. Введение в философию. Учебник для вузов. Ч. 1. Москва, 1990. С. 62
Христианский агностицизм. URL : https://ru.qaz.wiki/wiki/Christian_agnosticism#Roman_Catholic ( дата звернення 06.10.2020)
Що забороняє Бог…? CREDO. URL : https://credo.pro/2014/04/132461 (дата звернення 06.10.2020)

1Агностицизм.Основи філософських знань. URL: https://subject.com.ua/philosophy/osnovi/126.html (дата звернення 04.10. 2020)

2 Фролов И. Т. Введение в философию. Учебник для вузов. Ч. 1. Москва, 1990. С. 62.

3 Агностицизм.Основи філософських знань. URL: https://subject.com.ua/philosophy/osnovi/126.html (дата звернення 04.10. 2020)

4 Агностицизм в теории познания и в жизни. ВикиЧтение. URL : https://culture.wikireading.ru/92413 (дата звернення 04.10.2020)

5 Агностицизм. Электронная библиотека ИФ РАН. Новая философская энциклопедия. URL :https://iphlib.ru/library/collection/newphilenc/document/HASH98603d2099be3e6b945098 (дата звернення 04.10.2020)

6 Агностицизм в теории познания и в жизни. ВикиЧтение. URL : https://culture.wikireading.ru/92413 (дата звернення 04.10.2020)

7 Агностицизм в теории познания и в жизни. ВикиЧтение. URL : https://culture.wikireading.ru/92413 (дата звернення 04.10.2020)

8 Рангер К., Форгрімлєр Г. Короткий теологічний словник. Пер. з нім. О. Авраменка. Львів, 1996. С. 14.

9 Агностицизм як пізнавальна позиція. URL : http://masters.donntu.org/2012/fknt/dymchak/library/article10.htm ( дата звернення 04.10.2020)

10 Лубський В. І., Лубська М. В. Секулярні вчення релігійного характеру. Studfiles. URL : https://studfile.net/preview/5014318/page:113/ ( дата звернення 06.10.2020)

11 Гностицизм и агностицизм о познаваемости мира. Studfiles. URL : https://studfile.net/preview/7488181/page:10/ ( дата звернення 06.10.2020)

12 Секулярні вчення релігійного характеру. Агностицизм. Навчальні матеріали онлайн. URL : https://pidru4niki.com/00000000/religiyeznavstvo/sekulyarni_vchennya_religiynogo_harakteru (дата звернення 06.10.2020)

13 Андрущенко В. П. Соціальна філософія : курс лекцій ; 2-ге вид. Київ, 2002. С. 50.

14 Що забороняє Бог…? CREDO. URL : https://credo.pro/2014/04/132461 (дата звернення 06.10.2020)

15 Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Перекл. о. Івана Хоменко. Львів : Місіонер, 2007.

16 Катехизм Католицької церкви. Жовква : «Місіонер», 2002. § 2767-2768.

17 Гностицизм и агностицизм о познаваемости мира. Studfiles. URL : https://studfile.net/preview/7488181/page:10/ ( дата звернення 06.10.2020)

18 Український католицький університет. Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965).Конституції, декрети, декларації, коментарі. Львів : Свічадо, 2014. Частина І: Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes. С. 346-349.

19 Христианский агностицизм. URL : https://ru.qaz.wiki/wiki/Christian_agnosticism#Roman_Catholic ( дата звернення 06.10.2020)

20 Андрущенко В. П. Соціальна філософія : курс лекцій ; 2-ге вид., випр. і доп. Київ, 2002. С. 52.

скачати