Ім'я файлу: МПсС 9.221 Романенко Аліна _Реферат_Щастя і час. Негативні та по
Розширення: docx
Розмір: 100кб.
Дата: 18.10.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 100кб.
Дата: 18.10.2022
скачати
Київський Національний університет
імені Тараса Шевченка
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
ПСИХОЛОГІЯ САМОПІЗНАННЯ ТА ПОЗИТИВНА ПСИХОЛОГІЯ
реферат:
“Щастя і час. Негативні та позитивні часові перспективи”
| | Здобувача вищої освіти І курсу групи МПсС 9.221 спеціальності 053 «Психологія» заочної форми навчання Романенко Аліни Володимиріни Викладач: професор Власова Олена Іванівна |
Київ – 2022р.
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………… 3
Основна частина. Огляд вивчення поняття “часова перспектива ” ………….…… 4
Висновки………………………………………………………………………………. 9
Список літератури…………………………………………………………………… 10
Вступ
У сучасній психологічній науці постає необхідність вивчення часової перспективи і сприйняття часу особистістю, оскільки дані поняття взаємообумовлюють одне одного. Існують різноманітні підходи до визначення понять «часова перспектива» та «сприйняття часу», незважаючи на це, залишаються недостатньо вивченими особливості часової перспективи і сприйняття часу особистістю.
Поряд з поняттям «часова перспектива» розповсюдженні такі поняття, як: «життєва перспектива», «перспектива майбутнього», «психологічна перспектива», «особистісна перспектива», «сприйняття часу», «насиченість часу» та ін. Деякі з даних понять є синонімами, інші – мають відмінності. Згідно до словника час розглядається в межах декількох аспектів:
психофізичний – пошук механізмів психічного відображення топологічних (послідовність, одночасність) та метричних (тривалість) характеристик «фізичного» часу;
психофізіологічний – дослідження впливу різнорівневих біологічних ритмів та закономірностей організації «біологічного» часу на динаміку психічних процесів;
соціально-психологічний – розгляд особливостей відображення людиною «соціального» часу, специфіки цього відображення в різноманітних спільнотах та культурно-історичних умовах;
особистісно-психологічний – дослідження часової організації індивідуального життєвого шляху, структури психологічного часу особистості.
В узагальненому смислі, поняття “часова перспектива” розуміється як уявлення особистості про майбутнє, сьогодення та минуле, які існують у її свідомості в даний момент часу.
Основна частина
Поняття «часова перспектива» було введено в психологію Куртом Левіним, який її розуміє, як: «загальність поглядів індивіда на психологічне майбутнє та минуле, які існують в даний час на реальному та різноманітних ірреальних рівнях» [1, с. 139].
Учень Левіна К., Франк Л. К. запропонував вивчати часову перспективу як самостійний предмет психологічного дослідження. Франк Л. К. зауважує, що існує взаємозв’язок та взаємообумоленість минулого, сьогодення та майбутнього у свідомості людини [2, с. 293]
Рис.1Майбутнє визначає сьогодення (а), теперішнє працює, щоб контролювати минуле (b), але минуле також допомагає створити майбутнє (с), що дозволяє минулому нав’язати свої цінності теперішньому
З точки зору Зейгарнік Б. В. часова перспектива включає майбутнє та минуле, реальний та ірреальний план життя та план даного моменту [3, с. 60].
У руслі мотиваційного підходу уявлення про часову перспективу розвивали Ж. Нюттен, В. Ленс, Т. Гісме, З. Залескі та інші. Ж. Нюттен розуміє часову перспективу як простір, в якому будується когнітивно перероблена мотивація людської діяльності. Часова перспектива задається об'єктами, локалізованими в часі. Саме ці об'єкти відіграють роль детермінант, що регулюють поведінку. Уявлення мети, яка пов'язана з певною потребою, невіддільне від локалізації цієї мети в певній точці майбутнього і, тим самим, від внесення часового виміру в динаміку поведінкового акту [4, c.608].
Ж. Нюттен запропонував при розгляді часової перспективи виділяти:
власне часову перспективу;
часову установку;
часову орієнтацію.
Часова перспектива у безпосередньому значенні цього слова характеризується протяжністю, глибиною, насиченістю, ступенем структурованості й рівнем реалістичності. Дослідження показали, що люди з протяжною і структурованою часовою перспективою здатні краще бачити взаємозв'язки між поведінкою в даний період і віддаленими цілями в майбутньому. Так, висока навчальна мотивація характерна для тих учнів, які будують віддалені професійні плани і розглядають навчання як спосіб досягнення кар'єрних цілей.
Часова установка являє собою більш-менш позитивну або негативну налаштованість суб'єкта по відношенню до минулого, теперішнього чи майбутнього.
Часова орієнтація характеризує домінуючу спрямованість поведінки людини на об'єкти (або події) минулого, теперішнього або майбутнього [4, c.712].
Ж. Нюттен робив акцент на розробці когнітивної складової часової перспективи, а ось його послідовники - на вивченні емоційної складової даного конструкту.
Заслуга Ж. Нюттена та його послідовників в тому, що вони ввели часову перспективу в наукову психологію як фундаментальну частину інтенціональності людської поведінки, людської мотивації. Найбільшу розробку в рамках мотиваційного підходу отримала часова зона майбутнього, бо саме в майбутньому розташовані цілі, проекти, тобто мотиваційні об'єкти, до яких прагне людина. На жаль, проблема взаємозв'язку минулого, сьогодення і майбутнього, а також значення минулого досвіду практично повністю виключені з розгляду в рамках даного підходу.
Типологічний підхід у вивченні часової перспективи отримав своє поширення в рамках концепції особистісної організації часу. У логіці даного підходу центром виступає особистість як активний суб'єкт, як інтегратор, організатор, координатор часу на різних рівнях регуляції. К.О. Абульханова-Славська розглядає здатність особистості до організації свого часу як найважливішу життєву здатність людини. Вона виявила, що темпоральна структура особистості, і тим більше її функціонування в діяльності, в житті не мають єдиного для всіх особистостей характеру, єдиних способів зв'язку між різними рівнями особистісної організації. К.О.Абульханова виділила три типи життєвих перспектив (або три типи особистостей з вираженими особливостями їх життєвих перспектив): психологічну (когнітивну), особистісну і власне життєву перспективи [5, c.304]
Серед сучасних уявлень про часову перспективу особистості слід особливо виділити підхід Ф. Зімбардо, в якому найбільш повну розробку отримала категорія часової орієнтації. Ф. Зімбардо і колеги стверджують, що часова перспектива - це основний аспект у побудові психологічного часу, який виникає з когнітивних процесів, котрі поділяють життєвий досвід людини на часові рамки минулого, сьогодення і майбутнього. Часова перспектива відображає установки, переконання і цінності, пов'язані з часом. Часова перспектива може підпадати під вплив зовнішніх факторів, ситуації, але при цьому вона може стати відносно стабільною характеристикою особистості, коли в поглядах людини на життя починає переважати орієнтація на певний часовий період. Ф. Зімбардо спільно з А. Гонзалесом виділили п'ять основних часових орієнтацій:
негативне минуле,
позитивне минуле,
гедоністичне сьогодення,
фаталістичне сьогодення
майбутнє,
які відображають характер відношення до часових періодів життя і загальну спрямованість поведінки індивіда [6, c.956].
Орієнтація на негативне минуле виражається в загальному песимістичному, негативному ставленні до минулого. Таке ставлення може бути обумовлене реальними неприємними і травматичними подіями, негативною реконструкцією позитивних подій, або тим й іншим одночасно.
Часова перспектива «позитивне минуле», навпаки, передбачає тепле, ностальгічне, сентиментальне ставлення по відношенню до минулого і характеризується позитивною реконструкцією минулого. Для таких людей минуле стає джерелом досвіду і надії. Але при цьому ностальгічні настрої можуть звужувати перспективу майбутнього.
Люди, у яких домінує часова орієнтація на гедоністичне сьогодення, організовують своє життя навколо діяльності і відносин, які доставляють насолоду, є хвилюючими і новими. Вони зосереджені на безпосередньому задоволенні своїх бажань і короткострокових виграшах та уникають усього, що вимагає зусиль або дотримання правил.
Часова орієнтація на фаталістичне сьогодення виражається в безпорадності і безнадійності. Люди з цієї часовою перспективою твердо переконані, що майбутнє визначене, а теперішнє має прийматися з покорою. Вони рідше враховують наслідки своїх дій в майбутньому, малоенергічні, характеризуються низькою самоповагою.
Люди, орієнтовані на майбутнє, розглядають минуле як сховище помилок, які можна виправити, і успіхів, які можна повторити і збільшити. Вони не схильні до депресії, стежать за своїм здоров'ям. Їх поведінка більшою мірою визначається прагненнями до цілей і винагород майбутнього [6, c.1013].
Описані часові орієнтації не є взаємовиключними, тобто сильна вираженість однієї орієнтації не призводить до більш слабкої представленості у свідомості іншої
Ф. Зімбардо зі співавторами також виділяють збалансовану, гнучку часову перспективу, яка дозволяє вибирати часову орієнтацію, що відповідає кожній конкретній ситуації. Така часова перспектива є найбільш оптимальною з точки зору психологічного та фізичного здоров'я, а також функціонування індивіда в суспільстві. На думку Ф. Зімбардо і Дж. Бойда, збалансована часова перспектива передбачає високий рівень позитивного минулого, помірно високий рівень гедоністичного сьогодення й майбутнєго та низький рівень негативного минулого і фаталістичного сьогодення [6, c.1023].
Збалансована часова перспектива дозволяє людині вчитися на минулому, черпати енергію і бажання у сьогоденні та керуватися уявленнями про майбутнє. Безсумнівною перевагою теорії Ф. Зімбардо є розгляд часових відносин в просторі усього життя з урахуванням їх збалансованості, що дозволяє вивчати часову орієнтацію особистості в різних життєвих обставинах.
Ще однією перевагою даного підходу є його методична оснащеність. Методика визначення часової перспективи Зімбардо (Zimbardo Time Perspective Inventory, ZTPI), яка була розроблена Ф. Зімбардо спільно з А. Гонзалесом, має необхідні психометричні властивості, зручну факторну структуру та легка у використанні. Крім того, методика адаптована в низці країн, що дозволяє проводити крос-культурні дослідження. Разом з тим слід зазначити, що зміст і структура часової перспективи не розглядаються в рамках даної теорії, що істотно звужує предмет дослідження. [7, с.56]
Формування часової перспективи – це процес, на який впливають безліч факторів: вік, стать, культурні і ціннісні особливості особистості, релігійна орієнтація, рівень освіти, соціальний статус, різні життєві (кризові) ситуації, як-от ситуації соціально-економічної нестабільності, стресогенні, кризові і критичні, переломні та екстремальні тощо. Ці ситуації об’єднуються В.В. Нурковою та К.Н. Василевською в конструкт «важких для особистості ситуацій» [8, с.96]. Останні відрізняються своєю новизною (схожих ситуацій немає в її життєвому досвіді – Н.К.), несподіваністю та незв’язаністю із системою цінностей і світоглядом особистості. Ці несподівані зміни уявляються як загроза онтологічній безпеці з тривалим впливом на особистісну ідентичність щодо очікуваного майбутнього, із часом призводять до деформації як часової перспективи особистості, так і до зниження у неї психологічного благополуччя зокрема. Майбутнє людини стає проблемним, оскільки більш не є передбачуваним. Утрата визначеності призводить до дезорієнтації мети і виникнення тривожності. Водночас майбутнє також втрачає свою позитивну валентність, стає хаотичним та неблагополучним, а доступ до минулого, який може бути ресурсом, припиняється.
У повному ступені здатність до адекватної оцінки часу формується у 15-16 років. Сприйняття часу у похилому віці є більш швидкоплинним, ніж у зрілому віці. Зниження точності оцінки часу відбувається у глубокій старості. Психологічний час може прискорюватись або уповільнювати свій плин, сжиматись або розтягуватись, сприйматися безперервним або преривчастим, розірваним на окремі частини.
Час – це один з важливих, але вкрай мало використовуваних резервів психічної організації особистості, її самореалізації в соціумі. У складних соціальних умовах проблема «людина і час» актуалізується. У ситуації нестабільності людина по-іншому переживає час власного життя, переосмислює минуле, сьогодення і майбутнє, іноді втрачає відчуття часу, а отже, і цілі власного буття, що вказує на кризу вікового періоду. Дезорганізація діяльності особистості багато в чому посилюється непередбачуваними і некерованими подіями, що часто супроводжується розвитком станів тривоги і стресу, різкими змінами усього життєвого шляху, ламкою життєвих планів і уявлень про майбутнє .
Відповідно час разглядається в межах декількох аспектів, як: психофізічний, психофізіологічний, соціально-психологічний та особистіснопсихологічний. Поняття «часова перспектива» розглядається з різних точок зору, з одного боку, як: загальність поглядів індивіда на психологічне майбутнє та минуле, які існують в даний час на реальному та різноманітних ірреальних рівнях, з другого – як взаємозв’язок та взаємообумоленість минулого, сьогодення та майбутнього у свідомості людини, з третього – як психологічна складова, пов’язана з гнучким перемиканням між роздумами про минуле, сьогодення і майбутнє, з четвертого – як майбутнє та минуле, реальний та ірреальний план життя та план даного моменту. Поняття «часова перспектива» в узагальненому смислі, розуміється як уявлення особистості про майбутнє, сьогодення та минуле, які існують у її свідомості в даний момент часу. Сприйняття часу залежить від вікових особливостей, стресових ситуацій та життєвих труднощів переживаємих особистістю. Процеси глобалізації та поширення комп’ютерних технологій впливають на сприйняття часу сучасною молоддю, що негативно впливає на життєві плани та формування уявлення про образ майбутного.
Кореляційний аналіз показав наявність значущих додатних зв’язків між показниками психологічного благополуччя та гедоністичним теперішнім, орієнтацією на майбутнє та фаталістичним теперішнім, а також від’ємних зв’язків із негативним минулим
За допомогою якісного аналізу встановлено, що представники групи з високим рівнем психологічного благополуччя характеризуються орієнтацією на майбутнє, наявністю цілей, планів і спрямованістю поведінки на їх реалізацію, а також на відмову від негативної часової орієнтації, їм притаманні більш високі показники психологічної стійкості, витривалості. Такі люди не сприймають власне минуле як щось негативне та переконані у своїй здатності впливати на події власного життя. Вони також легше будують близькі і довірливі стосунки з людьми, схильні піклуватися про інших та розраховувати на взаємну підтримку, вони вміють співпереживати.
Висновки
Отже, чим вище рівень психологічного благополуччя людини, тим яскравіше виражена міра віднаходження балансу між реалізацією власної індивідуальності і вимогами соціального оточення. Чим більшим буде цей баланс, тим більш позитивно особистість оцінюватиме власне минуле.[9, с.16]. Водночас особистості з низьким рівнем психологічного благополуччя, на відміну від групи з високим рівнем, характеризуються як такі, що пережили травматичний та негативний минулий досвід, фаталістично сприймають час свого життя, їм притаманний низький рівень активності і залученості в навколишні події, їм бракує наполегливості в подоланні труднощів і вміння протистояти життєвим негараздам. [10, c.11]. Як наслідок – у таких особистостей формується негативний образ себе та своєї здатності досягати бажаного, що разом із розвитком емоційної нестабільності, напруженості і схильності до імпульсивної поведінки сприяє розвитку негативного настановлення на минуле і фаталістичного настановлення на теперішнє
Список літератури:
1 Левин К. динамическая психология: избранные труды / К. Левин. — М.: Смысл, 2001. —
2.Frank L K. Time Perspective / L. K. Frank. // Journal of Social Philosophi. — 1939. — № 4. — Р. 293-312.
3 Зейгарник Б. В. Теория личности Курта Левина / Б. В. Зейгарник. — М.: Изд-во МГУ, 1981. — 118 с.
4. Нюттен Ж. Мотивация, действие и перспектива будущего / Ж. Нюттен. – М.: Смысл, 2004. – 608 с
5. Абульханова К.А. Время личности и время жизни / К.А. Абульханова, Т.Н. Березина. – СПб.: Алетейя, 2001. – 304 с.
6. Зимбардо Ф. Психология временной перспективы / Ф. Зимбардо. — СПб: Факультет психологии СПбГУ, 2008. — 956 с
7. Zimbardo, P. G. and Boyd, J. N. (1999) ‘Putting Time in Perspective: A Valid, Reliable Individual-difference Metric’, Journal of Personality and Social Psychology 77: 1271–88.
8. Нуркова В.В, Василевская К.П // Вопросы психологии._2003 №5.- 93-102
9. Zimbardo, P. G., Keough, K. A. and Boyd, J. N. (1997) ‘Present Time Perspective as a Predictor of Risky Driving’, Personality and Individual Differences 23: 1007–23
10. Boniwell, I. and Zimbardo, P. G. (2004) ‘Balancing One’s Time Perspective in Pursuit of Optimal Functioning’, in P. A. Linley and S. Joseph (eds) Positive Psychology in Practice. Hoboken, NJ: Wiley.