ПРОБЛЕМИ УТИЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОННОГО СМІТТЯ
Визначення
Під поняттям електронне сміття розуміють комп’ютери, побутову електроніку, мобільні телефони та будь-яке обладнання, що втратило свої корисні властивості чи застаріло, та було викинуте початковими власниками.
Генерація
Головна з проблем, що пов’язані з е-сміттям – це його постійно зростаюча кількість. Лише у 2019 р. у світі його було створено 53,6 млн тон, а до 2030 це число, за прогнозами, має зрости до 74 млн тон. Загалом, кожного року кількість е-сміття збільшується на 5-10%. Таким чином, це є найбільш швидко зростаючий сектор побутових відходів.
У загальному обсязі сміття, яке потрапляє на полігон, електронні відходи становлять лише 6-8% питомої ваги, але ця, задавалося б, незначна кількість дає 40% важких металів, які потрапляють зі звалища в ґрунтові води і до нашого організму.
Така статистика дає привід розглянути, з чого складається е-сміття.
Склад
Е-сміття містить різноманіття цінних – і потенційно токсичних – матеріалів. Конкретний склад дуже залежить від таких характеристик як тип пристрою, модель, виробник та дата виробницта. Наприклад, у мобільних телефонах можна знайти більше 40 різних елементів: серед них метали, такі як мідь, олово, більш рідкісні – літій, кобальт, індій, стибій, та благородні метали – срібло, золото, паладій.
Такі матеріали, як золото та паладій, можна видобувати ефективніше з електронних відходів порівняно з видобутком руди.
Друковані плати більшості електронних пристроїв можуть містити арсенік, кадмій, хром, свинець, ртуть та інші токсичні речовини, при чому у великих кількостях. Типові плати, оброблені свинцевим припоєм, містять приблизно 50 г олов'яно-свинцевої суміші на квадратний метр.
Застарілі холодильники, морозильники та кондиціонери містять фреони, що руйнують озоновий шар. Це безпосередньо сприяє глобальному потеплінню. Вважається, що близько 98 млн тон витікають зі сміття на рік, що еквівалентно 0,3% глобальних викидів енергетичного сектору.
Необхідно виконувати спеціальну обробку електронних відходів для охорони середовища та запобігання витрачання цінних матеріалів.
Збір, обробка та утилізація
Системи збору, обробки та утилізації критично важливі для правильного поводження з будь-якими відходами, в тому числі електронними. У більшості розвинених країн вони регулюються на законодавчому рівні, з впровадженням таких принципів як розширена відповідальність виробника, попередня оплата переробки, 3R – Reduce, Reuse, Recycle (зменшення, повторне використання, переробка), тощо. В ЄС було прийнято дві директиви, що зобов’язують виробників електроніки безкоштовно збирати відпрацьовані пристрої, щоб зменшити кількість е-сміття на звалищах. Нормативні акти в розвинених країнах є жорсткими та послідовними та існує ефективний контроль їх дотримання.
Отже, як має відбуватися утилізація е-сміття?
Роздільний збір е-сміття має бути організований органами управління, виробниками чи підрядниками. Зручність для громадян при цьому дуже важлива, оскільки розділення сміття вже потребує від них певних зусиль.
З зібраного сміття вилучають цінні та токсичні компоненти: свинець, кадмій, ртуть, діоксини, фурани тощо. Після цього знешкоджені залишки захоронюють на спеціальних звалищах за попередньо розробленими схемами.
У країнах, що розвиваються та країнах з перехідною економікою, електронні відходи часто збирають і обробляють підпільно, використовуючи методи спалювання під відкритим небом, вилуження з використанням ціанідів та плавлення. Обробка здійснюється лише для видобутку дорогоцінних металів, переважно міді, золота та срібла - з порівняно низькими виходами. В інших випадках електроніка потрапляє з твердими побутовими відходами на звалища, чим забруднює навколишнє середовище та негативно впливає на здоров'я жителів.
Країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою не мають настанов та інформаційних кампаній щодо поводження з електронними відходами. Нормативні акти, що регулюють утилізацію електронних відходів, в основному роздроблені та не мають моніторингу, через це є неефективними.
Проблеми, пов’язані з переробкою е-сміття
- Неконтрольований оберт
Через невпинно зростаючі об’єми електронних відходів та різницю в законодавчому регулюванні в різних країнах, багато проблемних моментів виникає з імпортом і експортом. Завдяки тому, що в менш розвинених країнах набагато нижчі екологічні та соціальні стандарти стосовно е-сміття, вартість переробки в них суттєво нижча. Це стимулює неконтрольоване транспортування сміття з таких країн як США, Японія, ЄС до, наприклад, Індії та Китаю. Конкретний приклад – щорічно близько 2 млн б/у телевізорів експортують з Японії до Філіпін.
В країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою переробка електронних відходів з використанням ефективних технологій та відповідного обладнання – це рідкість. Більшість компонентів, що не можна використати повторно за прямим призначенням, просто викидають, після чого захоронюють на відкритих звалищах.
- Підпільна переробка
Підпільна переробка є практично єдиним видом переробки. Як вона відбувається? Розглянемо на прикладі видобутку золота з друкованих плат. Їх збирають з телевізорів, комп’ютерів тощо. Робітники, майже в рабських умовах, без засобів індивідуального захисту, таких як рукавиці, маски, окуляри, спалюють друковані плати, промивають сухий залишок азотною кислотою і розчиняють все, що залишилося, в царській горілці. Після такої «очистки» золото відновлюють метабісульфітом натрію. Усю забруднену воду, що використовується, звісно, зливають в водойми без очистки. Через цн концентрація важких металів (мідь, кадмій, хром, свинець, нікель, цинк) у стічних водах поблизу центрів переробки набагато перевищує гранично допустимі концентрації, встановлені ВООЗ.
Переробка е-сміття забруднює не лише воду, а й повітря та ґрунт. Під час спалювання сміття утворюються ПАВ (поліциклічні ароматичні вуглеводні), діоксини, фурани, потрапляють до атмосфери поліхлор- та полібром- сполуки. Також у повітрі в районах переробки е-сміття підвищені концентрації диспергованих важких металів. Ці речовини накопичуються в повітрі, ґрунтах, воді. Через це страждає флора, фауна та зникають цілі екосистеми.
Ці ж самі речовини можуть накопичуватися в тканинах людського тіла. Наприклад, дослідження, проведене в місті Гуйю в Китаї, де знаходиться найбільший центр переробки е-відходів, показало, що у 80% дітей до шести років рівень свинцю в крові перевищував безпечні норми. Це спричиняє багато негативних наслідків для здоров’я, серед них: підвищена кількість вагітностей з ускладненнями (викидні, передчасні пологи, знижена маса тіла новонароджених), рак, довгострокові та постійні невралгічні проблеми, хронічні захворювання щитовидної залози, легень, печінки та нирок.
- Заборони на торгівлю
Виходячи з перелічених негативних наслідків, здається, що уряди розвинених країн повинні заборонити експорт електронних відходів. Припускаючи, що заборона ефективно впроваджена, скорочення поставок електроніки для підпільної переробки зменшило б вплив на екологію. Проте низькі доходи жителів країн, що розвиваються, часто означають, що купити пристрій, що був у вжитку – це єдина можливість його купити взагалі. Таким чином, заборона на експорт з боку розвинених країн може суттєво збільшити цифровий розрив між багатими та бідними країнами, сповільнити розвиток освіти та бізнесу.
Варто пам’ятати також, що продаж та переробка б/у електронних пристроїв наразі створює робочі місця – та заборона на експорт означала б втрату джерела доходу для тисяч та десятків тисяч людей.
- Забруднення, пов’язане зі звалищами
Надзвичайна шкода переробки електронного сміття для довкілля піднімає також питання про альтернативи цього процесу. Захоронення е-сміття зазвичай пов’язують з погіршенням якості води, отруєнням ґрунтів та збільшенням концентрації парів ртуті у повітрі. Це все відбувається, якщо електронні відходи захоронюють на відкритих звалищах. В розвинутих же країнах зараз сміття утилізують на відокремлених, тобто зовнішній грунт відділяють від звалищного поліетиленовими мембранами, що дуже сповільнює поширення токсичних речовин.
Згідно з дослідженнями Міністерства охорони навколишьного середовища США та незалежних вчених, через недосконалість процедури оцінки проникнення токсинів в грунт, реальна концентрація важких металів в грунті відокремлених звалищ може бути в 10-100 разів менше значень, що вважаються небезпечними за законом.
На звалищах також можуть встановлювати системи вловлювання газів, завдяки чому полібром- сполуки та пари ртуті не потраплятимуть напряму в атмосферу.
Отже, здається, що сучасні стримувальні системи на звалищах можуть стати вирішенням цієї проблеми. Проте потрібно враховувати, що при простому захороненні електронних відходів усе, що може бути потворно використано як сировина, втрачається для промисловості – і побічно спричиняє виробництво нових матеріалів та пристроїв, а виробництво електроніки дуже енерго- та ресурсомістке. Наразі не існує досліджень, що оцінюють та порівнюють, який з варіантів – захоронення чи переробка – призводить до меншої кількості викидів протягом усього життєвого циклу техніки.
Ситуація в Україні
В Україні, на відміну від розвинених країн, проблема збирання та утилізації ВЕЕО чекає свого вирішення.
Питання щодо створення системи поводження з електронними відходами має два аспекти. Перший напрям повинен охоплювати систему збирання та утилізації для населення, а другий – у підприємств, установ, організацій та інших корпоративних користувачів.
На сьогодні на державному рівні будь яка система приймання ВЕЕО від населення взагалі відсутня, проводяться лише окремі акції виробниками електроніки, певними торговими мережами та волонтерськими організаціями.
Електронні відходи від корпоративних користувачів за законодавством мають списуватися під облік. Списана з балансу підприємства техніка підлягає обов’язковому знищенню (утилізації) на спеціалізованих підприємствах. Неправильна утилізація оргтехніки карається, згідно з чинним законодавством. Проте насправді контроль часто виявляється недостатнім, і списана електроніка стоїть на складах роками, допоки її не вивозять на звичайне сміттєзвалище. Серед причин, чому е-сміття не утилізують одразу – застарілість законодавства і недостатня кількість підприємств, що займаються переробкою та утилізацією. На сьогодні в країні налічують лише близько півтора десятка підприємств, які приймають різного виду електронні відходи. Переробкою, зокрема, займається лише львівський завод "Аргентум" – і він вже десять років не виходить на робочі об'єми через недостатню кількість сировини.
І, наостанок, треба сказати про недостаню поінформованість населення стосовно електричних відходів. Це включає і інформацію про те, чому вони небезпечні, і яким чином безпечно їх утилізувати. Для того, щоб знайти пункт прийому, де техніку у вас приймуть з доплатою, потрібно витратити декілька годин. У цей же час спостерігається негативний процес, коли шукачі кольорових і чорних металів купують побутову техніку у населення, вилучають цінні компоненти не завжди екологічно безпечним шляхом та здають на переробку, а рештки, незважаючи на наявність небезпечних складників, відправляють на сміттєзвалища. Таких перекупщиків знайти набагато легше, ніж легальне підприємство, тож ще одна причина, чому інформації повинно бути більше.
Джерела
https://www.intechopen.com/books/e-waste-in-transition-from-pollution-to-resource/the-generation-composition-collection-treatment-and-disposal-system-and-impact-of-e-waste
https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/18800513/
https://www.irf.ua/files/ukr/programs/euro/survey_final.pdf
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80#Text
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/NT3758.html