Практична робота №1
1. Визначте роль і значення мистецтва скоморохів для розвитку національної хореографії.
Актуальність теми дослідження. Хореографічне мистецтво сучасності характеризується тематичним, стилістичним, лексичним розмаїттям. Поряд із традиційними сюжетами, темами, виникають нові чи майстерно інтерпретовані вже давно відомі. Одним із невичерпних лексичних, стилістичних, тематичних джерел хореографічного мистецтва протягом багатьох століть залишається культура скоморохів, що справила потужній вплив на становлення професійної виконавської діяльності в багатьох видах мистецтва – цирковому, театральному, вокальному, хореографічному. Систему художніх образів балету ХХ століття неможливо уявити без яскравих персонажів, створених під впливом естетики скоморохів (вистави славетної трупи С. Дягілева «Петрушка» та «Блазень», образи скоморохів у балетах «Іван Грозний», «Мідний вершник» та ін.), що заслуговують на окреме дослідження в річищі комплексного відтворення мистецької палітри балетного театру. Аналіз досліджень і публікацій. Ролі скоморохів у становленні танцювальної культури побіжно торкалися автори фундаментальних праць А. Бєлкін, О. Фамінцин. У контексті виявлення народних джерел російського професійного танцю діяльність скоморохів розглядала Л. Блок. Досліджуючи проблеми розвитку танцювального мистецтва періоду Київської Русі на території сучасної України, О. Єльохіна в дисертаційному дослідженні розкриває питання взаємозв‘язків традицій скомороства в Київській Русі та Європі. Шляхам становлення, розвитку та занепаду танцювального мистецтва скоморохів в Україні присвячено публікацію Л. Козинко.
Найяскравішим прикладом продовження традицій скомороства на Русі, на думку Р. Шамеса, є балет «Петрушка», створений І. Стравінським та поставлений М. Фокіним 1911 року для «Російських сезонів» С. Дягілева. Картина «Петрушка» виникла спочатку у Стравінського як самостійний твір, музика припускала контраст між Петрушкою-лицедієм, персонажем-ексцентриком, що епатує публіку, і Петрушкою-особистістю, втіленням зворушливої беззахисності. «Це одноактний балет, що залишає враження яскравої стрімкої каруселі, де танцювальні номери злилися воєдино із жанровими сценками… За механічними шарнірними рухами Петрушки весь час живе біль розбитого серця. Лялькові ―пристрасті‖ виплескуються в бунті і протесті проти несправедливості», – зазначає М. Фокін, для якого «Петрушка» став вершиною балетмейстерської творчості.
2. Зробити порівняльну характеристику професійної діяльності скоморохів і жонглерів.
Скоморóхи — східнослов'янські професійні мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор. Репертуар скоморохів складався з жартівливих пісень, п'єсок, соціальних сатир («глум»), виконуваних в масках і «сукні скомороха» під акомпанемент гудка, гусель, балалайки, домри, волинки, бубна. За кожним персонажем був закріплений певний характер і маска, які не змінювалися роками.
Жартівливі пісні та приказки, які виконували скоморохи, були далекі від вимог християнських чеснот. Записані вірші та тексти пісень скоморохів дивують сучасного слухача і дослідника ненормативною лексикою. Під час створення художнього фільму «Андрій Рубльов» кінорежисер Тарковський Андрій Арсенійович (1932—1986) вивчав тексти скомороших пісень, соромицьких віршів та жартів, які зберігає особливий фонд Російської національної бібліотеки у Москві. Їх використаня у фільмі визнали абсолютно неприйнятним через цензурні обмеження у СРСР та через сучасні настанови кіномистецтва, які засуджують немотивоване використання соромицької стилістики.
Подібна тематика текстів скоморохів обумовлена тогочасною низовою сміховою культурою жартів та нерозвиненістю слов'янської літератури тих часів, літератури, що була зосереджена на літописанні, виданні церковної чи богословсько-полемічної літератури. Театральних літературних жанрів в слов'янських літературах ще не існувало.
Жонглер— мандрівний лицедій, професійний співак, часто музикант або фокусник. Як правило, такі музиканти були і композиторами, і виконавцями пісень, складених трубадурами, відмінно володіли мистецтвом гри на багатьох музичних інструментах.
Жонглерство характерне для багатьох європейських країн феодального середньовіччя Жонглери були соціально строкатою групою. Здебільшого жонглери були нижчого походження, ніж трубадури, яких обслуговували. Досьогодні дійшли імена деяких з них:
Папіоль -був постійним виконавцем пісень Бертрана де Борна,
Пістолета -жонглер Арнаута де Марейля— автор популярної кансони «Мені б тисячі марок сріблом …».
Часто трубадур в завершальних строфах кансони (у так званому посиланні) звертається до свого жонглера з проханням донести пісню до адресата. В Fadet juglar трубадура Гіро Калансона— жартівливому застереженні для жонглера — перераховуються літературні твори, теми і герої, популярні в епоху середньовіччя.
3. Розкрийте значення балетних вистав трупи поміщика Д. Ширая для розвитку українського балету.
Перші балетні вистави у Києві були показані у травні 1801 р. Труппою поміщика Д.Ширая. У Києві його трупа показала балет «Венера і Адоніс», поставлений балетмейстером Ф.Морелі, який працював у Петербурзі та Москві. У 1805 р. Д.Ширай відкрив своїми виставами міський загальнодоступний театр. У російсько-українській музично-драматичній трупі Д.Ширая, що складалася здебільшого з акторів-кріпаків, балет посідав особливе місце, налічуючи близько 40 професійно підготовлених танцюристів. Балетні вистави Д.Ширая справили величезне враження на киян. Саме тому гостро постало питання про будівництво постійного міського театру. Упродовж 1805 – 1809 рр. ця ж трупа, постійно давала балети у знов відкритому театрі у Києві.
У 1814 році було збудовано Харківський міський театр, де розпочала свою діяльність російсько-українська трупа І.Штейна з досить різноманітним балетним репертуаром. І.Штейн як балетмейстер проявляв великий інтерес до народного танцювального мистецтва.
4. Підготуйте реферативне повідомлення про історію становлення та розвитку українських театрів опери і балету (Донецьк, Дніпропетровськ, Київ, Львів, Одеса і Харків).
Одеський національний академічний театр опери та балету
Одеський оперний театр входить до переліку найдивовижніших пам’яток архітектури Східної Європи і сьогодні є пам’яткою національного значення. Театр розташований в історичній частині міста, на півдорозі між Дерибасівською вулицею та Приморським бульваром.
Задумка театру належить градоначальникові, герцогу Дюку де Рішельє. Його побудували за проєктом архітектора із Петербурга Тома де Томона у класичному стилі з колонадним портиком, і 10 лютого 1810 року театр відчинив свої двері для відвідувачів. Таким чином Одеса стала третім містом Російської імперії, що мало оперний театр. Першою виставою тут була одноактна опера Фреліха «Нове сімейство» і водевіль «Утішена вдова» російської трупи Порфирія Фортунатова.
Для виправлення недоліків в будівлі театру проводилися неодноразові перебудови, втім, через 64 роки місцевий театр (як його називали тутешні мешканці) згорів вщент через загоряння газового ріжка, що висвітлює годинник в нічний час.
Для виправлення недоліків в будівлі театру проводилися неодноразові перебудови, втім, через 64 роки місцевий театр (як його називали тутешні мешканці) згорів вщент через загоряння газового ріжка, що висвітлює годинник в нічний час.
Будівництво нового театру запропонували віденським архітекторам Фердинандові Фельнеру та Герману Гельмеру. Вони були відомі своїми монументальними храмами в Дрездені, Будапешті та інших містах Європи. В результаті їхньої праці за рекордні три роки було зведено абсолютно новий театр.
Театр був зведений у трьох архітектурних стилях: віденське бароко, італійський ренесанс та французьке рококо. Найкрасивіша частина будівлі – це зал для глядачів. Він розкішно прикрашений ліпними орнаментами із тонкою позолотою. Підлога будівлі викладена з мармурової крихти, кожен поверх має свій унікальний малюнок. Театр облаштований оксамитовими кріслами, бронзовими світильниками та кришталевими бра.
В театрі є колонади, скульптури, барельєфи, тут витримується симетрія та пропорційність. Під час останньої реконструкції театру було використано 7,5 кг сусального золота, яким вдалося покрити об’єкти театру загальною площею 4 тис. кв. м.
Підковоподібна глядацька зала театру з галереями на 1635 місць виконана в стилі пізнього французького рококо. Зала прикрашена ліпними орнаментами з найтоншою позолотою. Головний мотив орнаменту — мушля у вигляді завитків різної форми. Малюнок орнаменту ніде не повторюється. Поміж лож виділяється «царська» — в центрі бельетажу просто навпроти сцени.
Усередині театру є два великих дзеркала, вироблених з венеційського скла. Звичайне скло з роками втрачає свої властивості та темніє. Венеційське скло залишається цілісним поза часом, має ефект присутності. Секрет виготовлення венеційського скла давно втрачено, тому відтворити такі дзеркала сьогодні вважається неможливим.
Цікаві факти
Під час Другої світової війни саме на балконі театру 10 квітня 1944 р. підняли прапор визволення міста від гітлерівських загарбників (німці планували при відступі підірвати театр).
Унікальна акустика підковоподібного залу дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени у будь-який куточок зали.
В Одеському оперному театрі міститься найбільша костюмерна, що налічує понад 800 костюмів. Найбільш раритетному з них — понад 100 років.
Всередині театру міститься найбільша театральна люстра у світі. Заввишки вона 9 метрів та 4 метри в діаметрі. Люстра налічує 214 лампочок та 900 кристаликів і вражає своїм масштабом і розкішшю.