Ім'я файлу: ПР 7. ФРА. Братко Богдан 32вв1 .docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 29.10.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 29.10.2020
скачати
Практичне заняття №7
Фізіологія рухової активності і спорту
17.10.2020
Група: 32-BB1
Виконав: Братко Богдан
Практична робота № 7. Організація рухової системи спортсменів: скелет, скелетні м'язи, апарат управління рухами..
Контрольні завдання:
Організація рухової системи спортсменів: скелет, скелетні м'язи, апарат управління рухами.
Особливості будови та функції посмугованих (скелетних) м’язів
Скелетних м’язів налічується близько 6000 (становлять 44% загальної маси тіла.
Кожний скелетний м’яз являє собою складну конструкцію, котра побудована з:
Посмугованої м’язової тканини (формує скоротливу частину – тіло м’яза або м’язове черевце).
Сполучної тканини (формує нескоротливу частину – сухожилля та оболонки і фасції м’яза). Як правило, м’яз має 2 сухожилки, якими він прикріплюється до кісток (місце прикріплення сухожилка до кістки позбавлене окістя і називається горбистістю.
Нервової тканини (чутливі нервові закінчення).
Кровоносних судин, котрі кровопостачають м’яз.
Скелетний м’яз, складається з м’язових клітин (міоцитів) або м’язових волокон. Вони мають циліндричну форму і розташовані паралельно одне одному. Це багатоядерні клітини 0,01-0,1 мм у діаметрі, завдовжки близько 12 см. Зовні вкриті сарколемою (сполучна тканина). Кожне волокно має велику кількість міофібрил – м’язових ниток (скорочувальні волоконця). Міофібрили складаються з двох типів протофібрил: товстих – утворених скоротливим білком міозином; тонких – утворених білком актином.
Протофібрили надають м’язовим клітинам смугастості, що можна побачити у мікроскоп.
У клітинах м’яза є величезні запаси глікогену. Вони потрібні йому як джерело енергії під час скорочення, а організм може використати ці запаси у надзвичайних ситуаціях. Оскільки робота м’язової клітини дуже напружена і потребує багато енергії й кисню, то в ній міститься багато мітохондрій.
Нервово-м'язове з'єднання: будова і функції синапсу.
Будова синапсу
Типовим синапсом є аксо-дендритичний хімічний. Такий синапс складається з двох частин: пресинаптичної, утвореної булавоподібними розширенням закінченням аксона передавальної клітини і постсинаптичної, представленої контактною ділянкою цитолемми сприймальної клітини (у цьому випадку — ділянкою дендрита).
Синапс є простором, що розділяє мембрани контактуючих клітин, до яких підходять нервові закінчення. Передача імпульсів здійснюється хімічним шляхом за допомогою медіаторів або електричним шляхом, шляхом проходження іонів з однієї клітини в іншу.
Між обома частинами є синаптична щілина — проміжок шириною 10-50 нм між постсинаптичною і пресинаптичною мембранами, краї якої укріплені міжклітинними контактами.
Частина аксолемми булавоподібного розширення, прилегла до синаптичної щілини, називається пресинаптичною мембраною. Ділянка цитолемми сприймальної клітини, що обмежує синаптичну щілину з протилежного боку, називається постсинаптичною мембраною, в хімічних синапсах вона рельєфна і містить численні рецептори.
У синаптичному розширенні є дрібні везикули, так звані синаптичні пухирці, що містять або медіатор (речовину-посередника у передачі збудження), або фермент, що руйнує цей медіатор. На постсинаптичній, а часто і на пресинаптичій мембранах присутні рецептори до того чи іншого медіатора.
Функції синапсу:
Синапси відіграють важливу роль у функціях нейронів, клітин, що спеціалізуються на проведенні сигналів до певних клітин-мішеней, а синапси є засобом, за допомогою якого вони це роблять. В синапсі плазматична мембрана нейрона-провідника (пресинаптичного нейрона) вступає в близький контакт з мембраною цільової (постсинаптичної) клітини.
Односпрямованість передачі. Вивільнення нейромедіатора тільки пресинаптичною мембраною і локалізація рецепторів для нього тільки на постсинаптичній мембрані допускають передачу нервових імпульсів поданим шляхом тільки в одному напрямку. Це забезпечує надійність роботи нервової системи, тобто «доставки за призначенням» переданих нею сигналів.
Посилення. Кожен нервовий імпульс викликає в нервово-м'язовому синапсі вивільнення достатньої кількості ацетилхоліну, щоб деполяризация постсинаптичної мембрани зумовила скорочення м'язового волокна. Таким чином, нервові імпульси, що приходять до нервово-м'язевого з'єднанню, як би слабкі вони не були, можуть викликати реакцію еффектора, і це підвищує чутливість системи.
Адаптація і стомлення. При безперервній стимуляції кількість вивільняється нейромедіатора буде поступово зменшуватися до тих пір, поки його запас повністю не вичерпається; тоді говорять, що синапс стомлений. Подальша передача їм сигналів стане можливою тільки після деякого відновного періоду. Адаптивне значення стомлення полягає в тому, що воно запобігає пошкодження еффектора в результаті його гіперстимуляції.
Інтеграція, конвергенція і просторова сумація. Завдяки особливостям своїх рецепторів постсинаптический нейрон може одержувати сигнали одночасно від великого числа збуджуючих і гальмівних пресинаптичних нейронів. Це явище називається конвергенцією. Боротьба, що просторова сумація всіх стимулів дозволяє постсінап-тическому нейрону виступати в якості одного з центрів інтеграції сигналів від різних джерел і видавати координовані відповіді на них.
Полегшення. Це явище, що спостерігається в ряді синапсів, означає, що після кожного стимулу синапс стає більш чутливим до наступного. В результаті потенціал дії рано чи пізно може викликатися навіть слабким, раніше недостатнім для такої реакції сигналом. Полегшення не еквівалентне тимчасової сумації, оскільки пов'язано з хімічними змінами пресинаптичної мембрани (посиленням викиду нейромедіатора), а не простий електричної сум-мацией постсинаптических мембранних потенціалів.
Дискримінація (фільтрація) сигналів і тимчасова сумація. Тимчасова суммация в синапсах дозволяє відфільтровувати слабкі фонові стимули, не пропускаючи їх в центральну нервову систему. Наприклад, рецептори шкіри, очей і вух постійно отримують з навколишнього середовища сигнали, що не мають істотного значення для нервової системи; це - так званий фоновий шум. Важливу роль відіграють лише зміни інтенсивності сигналів, що призводять до збільшення частоти імпульсів, яке забезпечує їх передачу через синапс і належну реакцію.
Гальмування. Передачу інформації через синапси і нервово-м'язові з'єднання можна загальмувати певними блокуючими агентами, які впливають на постсинаптическую мембрану (див. Нижче). Можливо і пресинаптическое гальмування. Воно відбувається в сінапті-зації закінченні, що контактує з гальмівними синапсами інших нейронів. При стимуляції цих гальмівних синапсів знижується число синаптичних пухирців, що вивільняє нейромедіатор в збудливому синапсе. Така система дозволяє даному закінченню давати різні відповіді залежно від активності оточуючих його гальмівних і збуджуючих синапсів
Структура і функції скелетного м'яза:
максроструктура: рухові одиниці і волокна;
мікроструктура: організація м'язової клітини.
Структура:
М'язове волокно являє собою об'єднання багатьох клітин в межах однієї мембрани - сакролеми. Цитоплазми цих клітин зливаються, утворюючи саркоплазму. Волокно має багато ядер. Діаметр волокон становить зазвичай близько 100 мікрометрів, тоді як довжина може сягати від декількох міліметрів до 10-12 см.
Поперечні смуги, які можна спостерігати в мікроскоп, зумовлені наявністю скоротливих білків у саркоплазмі, які структуровані в чіткому порядку. Структурно-функціональною одиницею м'язового волокна є саркомер.
Скелетні м'язи поділяються на три види:
поперечносмугасті;
гладенькі;
серцевий м'яз.
Скелетні м'язи складаються з окремих м'язів, побудованих з м'язової сполучної тканини, нервів судин.Мязеві волокна ціліндричної форми, розміщені паралельно одне одному. Їхній діаметр становить 0,01 - 0,1 мм, а довжина може сягати кількох сантиметрів.
Кількість таких клітин або волокон неоднакова в різних м'язів:у дрібних - декілька сотень, у великих - декілька тисяч. У дорослої людини кількість м'язевих волокон стала, а їхній діаметр залежить від тренованості м'язів. Чим більше часу працює м'яз, тим його волокна товщі, а отже сам м'яз міцніший. Постійні тренування, напружена праця можуть призвести до збільшення діаметра м'язового волокна удвічі.
Фізіологія пропріорецепторов.
Пропріорецептори — чутливі нервові закінчення з групи механорецепторів; розташовані в скелетних м'язах, сухожиллях, зв'язках; дають інформацію про положення різних частин тіла відносно одна одної. До пропріорецепторів відносять також м'язові веретена (скелетних м'язів, сухожилків), що складаються з 2—12 інтрафузальних м'язових волокон (іннервуються так званими гаммамотонейронами); тільця Гольджі, що знаходяться в м'язових сухожилках; тільця Пачіні (зв'язок, сухожилків, фасцій). Подразниками пропріорецепторів є скорочення і розтягування або напруження і розслаблення м'язів.
Рухові системи мозку і рівні управління рухами.
У системі управління рухами виділені такі п’ять рівнів:
Рівень А – рубро(спинальний рівень центральної нервової системи, починає функціонувати з перших тижнів життя лю( дини. Це найбільш давній рівень. Самостійного значення в людини він не має, але визначає м’язовий тонус і бере участь у забезпеченні будь(яких рухів разом з іншими рівнями. Ке( ровані ним рухи – плавні й витривалі. Дії цього рівня цілком не довільні.
Рівень В – таламо(палідарний рівень, починає функціонува( ти на другому півріччі життя дитини. Він забезпечує перероб( лення сигналів від м’язово(суглобних рецепторів, що повідом( ляють про взаємне розташування частин тіла. Для рухів цього рівня характерне значне залучення м’язів у синергію, відсутність необхідності обліку особливостей зовнішнього про( стору, схильність до стереотипів, періодичності. Прикладом можуть бути довільні рухи обличчя і тіла.
Рівень С – пірамідно(стріарний рівень. Оскільки в забезпе( ченні функціонування цього рівня бере участь кора головного мозку, його дозрівання продовжується починаючи з першого року життя і до юності. На рівень С надходить інформація про стан зовнішнього середовища від екстерорецепторних аналіза( торів, тому він відповідає за побудову рухів, пристосованих до просторових властивостей об’єктів (усі види локомоції, тонка моторика рук і т.ін).
Рівень D – рівень предметних дій. Оскільки функціональні можливості цього рівня забезпечуються різними зонами кори мозку (тім’яними, премоторними й ін.), його розвиток в онто( генезі визначається динамікою дозрівання цих зон і віковими особливостями міжзональної взаємодії. Рівень забезпечує орган( ізацію дій із предметами, усі види дій із знаряддями і маніпу( ляторних рухів.
Рівень Е – вищий рівень організації рухів. Оскільки нейро( фізіологічні механізми цього рівня забезпечуються вищими інтегративними можливостями кори, як і на попередньому рівні, його розвиток в онтогенезі визначається динамікою доз( рівання цих зон. Рівень забезпечує рухові дії, що мають інте( лектуальний характер (виконання рухів при письмі, артику( ляційні рухи при вимові слів тощо).
Функціональна організація рухової кори мозку.
Будова рухової кори:
Прецентральна закрутка та пригаючі до неї з вентрального боку області належать гетеро типової гранулярної кори. У людини пре центральна закрутка характеризується значною глибиною кори (3.5 - 4.5 мм), а також наявністю гігантських пірамідних клітин Беца (діаметр 50-100 мкм), розташованих в 5 шарі. Аксони цих клітин, а також менших за розмірами клітин 3 шару формують еферентні шляхи від рухової кори, які проходять через внутрішню капсулу. Дендрити цих нейронів йдуть переважно у напрямку до поверхні кори.
Кортикальні вертикальні колонки:
Розташування пірамідних клітин рухової області в напрямку, перпендикулярному до поверхні кори, відповідає розташуванню більшості вставних нейронів. Тому у рухових областях кори (а також у всіх інших відділах нової кори) розрізняють гістологічні відмежовані колонки нейронів. В дослідженнях із подразненням поверхні кори було показано, що пірамідні клітини, які виконують подібні функції, розташовані поряд в іншому випадку було б важко пояснити точну соматотопічну організацію кори. Наявність функціональних колонок було підтверджено в дослідах, в яких подразнення нейронів кори здійснювали мікро електродами і оцінювали реакцію, за посиленням чи затуханням імпульсації при моносинаптичному рефлексі, або за змінами електроміографічної активності м`язів. Такі рухові колонки здатні збуджувати чи гальмувати групу функціонально однорідних мотонейронів, містять декілька сот пірамідних клітин і мають діаметр біля 1 мм. Сусідні рухові колонки часто перекриваються навіть в тому випадку, якщо при їх подразненні виникають протилежні рухи. Гістологічно виявляють колонки діаметром 80 мкм і тому в кожній функціональній руховій колонці може міститись декілька морфологічних колонок.
Механізми координації рухової діяльності.
У руховій активності людини можна виділити чотири рівні:
рівень цілісної діяльності;
рівень окремого акту діяльності;
рівень макрорухів, з яких через набуття предметності й реалізацію цільових програм будуються дії;
рівень мікрорухів, які є елементарними руховими актами; мікрорухи інтегруються в просторово-часовому співвідношенні в макрорухах.
К. К. Платонов, досліджуючи психомоторику людини у трудовій діяльності, дійшов висновку, що зв'язок сприймання і відповіді-руху може здійснюватися в різних формах, а саме:
проста сенсомоторна реакція — найбільш швидка відповідь заздалегідь відомим простим одиничним рухом (наприклад, натискування або відпускання кнопки) на завчасно відомий сигнал, який може з'явитися раптово;
складна сенсомоторна реакція (розрізненім, вибору) — відповідь на кілька можливих сигналів, які з'являються у певній (випадковій) послідовності, заздалегідь обумовленим способом;
сенсомоторна координація —найскладніший і найтиповіший для трудової діяльності сенсомоторний процес; у сенсомоторній координації динамічне не тільки сенсорне поле, як це має місце в реакції на об'єкт, що рухається, а й реакція рухового акту; сенсомоторна координація наявна, коли існує узгодження (координація) рухів з динамічним образом, наприклад, “реакція слідкування” — утримання з допомогою рухів у заданому положенні об'єкта, котрий має тенденцію до безперервних відхилень;
ідеомоторика — зв'язок уявлення про рух з його виконанням, взаємозв'язок слова й дії (першої та другої сигнальних систем); експериментальне встановлено, що рухові уявлення завжди супроводжуються мікроскороченнями мускульних груп, які реалізують уявлювані рухи.
Сенсомоторика — це процес, у якому відображений зв'язок психіки з мускульним рухом. Проте не кожен мускульний рух людини, наприклад, тремтіння від холоду або «клювання носом» того, хто засинає сидячи, є сенсомоторикою. Але всякий робочий рух, тобто рух, що входить у процес праці як засіб її існування, завжди становить вияв психомоторики.
Трудова діяльність реалізується внаслідок виконання дій різної складності й призначення. Трудові дії виражаються в рухах, які характеризуються силою, швидкістю, тривалістю, точністю, ритмічністю, координованістю.
Робочі рухи поділяються на:
основні — мінімально необхідні для досягнення цілі трудової дії;
поправочні — уточнюють основні щодо відхилень від «заданих* параметрів виконання дії;
додаткові — такі, що не стосуються основного завдання, але необхідні як допоміжні для основного трудового акту фактори;
аварійні — додаткові, необхідні для ліквідації наслідків аварійної (або передаварійної) ситуації;
зайві —ті, що заважають основним робочим рухам;
помилкові — ті, що виконуються замість правильних рухів, не пов'язані з ціллю й не приводять до її досягнення (К. К. Платонов).
Література:
1. Презентація Лекції № 3 (курс лекцій професора В.М. Ільїна з Фізіології рухової активності і спорту, - слайди 2-15, 24-=27).2