Позитивна психотерапія
ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Позитивна психотерапія є крос-культурним методом, інтегруючим у собі, з одного боку, філософську та інтуїтивну мудрість Сходу, а з іншого боку, раціональну системність і науковість Заходу. Позитивна психотерапія (ППТ) акцентує увагу на цілющій можливості позитивного потенціалу життєвого досвіду
людини.
Метод позитивної психотерапії ґрунтується на 3-х принципах:
Принципу надії підхід полягає у баченні здібностей та можливостей людини.
Принципу балансу відповідає змістовний диференціальний аналіз психодинаміки особистості, результатом якого є гармонізація первинних та вторинних актуальних здібностей людини.
Принципу самодопомоги відповідає 5-крокова метамодель, використовується як стратегія гармонізації, адаптації та розвитку особистості - спочатку, у процесі психотерапії, і потім, в подальшому процесі самодопомоги людини собі та своєму оточенню: свого партнера, своєї сім'ї, своєї організації, своєї громади тощо.
Позитивний підхід до пацієнта та захворювання.
Позитивна психотерапія виходить із того, що будь-яка людина незалежно від раси, соціального стану та віросповідання має від природи дві основні здібності: здібність до пізнання та любові.
Перша виражає раціональну, інтелектуальну суть людини (ліва півкуля головного мозку), а друга – його емоційну та душевну суть (права півкуля).
Позитивна психотерапія виходить не тільки зі здібностей людини, але також із культуральних особливостей середовища, в якому вона виховується та живе.
Позитивна інтерпретація симптомів чи всього захворювання нерідко протиставляється загальноприйнятою, «традиційною». З точки зору позитивної психотерапії в кожному симптомі можна знайти не тільки погане (негативний), але й хороший (позитивний) початок. Біль, наприклад, можна
інтерпретувати як сигнал про лихо, підвищену температуру тіла – як хорошу опірність організму, і т.д.
Основною метою позитивної психотерапії є зміна точкизору пацієнта на свою хворобу і як наслідок – нові можливостіпошуку резервів у боротьбі з недугою. А оскільки в основі багатьохпсихічних та психосоматичних захворювань лежить конфлікт, то змінаточок зору на симптоми або синдроми дозволяє терапевту (і пацієнту)найбільш диференційовано підійти до конфлікту. Так, психотерапевт,
визначивши депресію, насамперед як «здатність людини глибоко, емоційно реагувати на конфлікт», далі займатиметься не стільки депресією, як конфліктом, який стоїть за цим синдромом. У
позитивної психотерапії широко використовуються притчі, повчальні історії, "психотерапевтичні казки".
Відповідно до концепцій позитивної психотерапії, реакція наконфліктну ситуацію у будь-якої людини проявляється через чотириосновні «сфери вирішення конфлікту»: через тіло, діяльність,контакти та за допомогою фантазії.
Аналіз конфлікту. Одна людина реагує на конфлікт переважно емоціями, що спричиняє вегетативні дисфункції, психосоматичні захворювання (тіло); інший з головою занурюється в роботу або впадає в неробство, що веде до порушень корково-підкіркових взаємозв’язків, які у свою чергу виявляються у порушеннях рівнів вісцерально-вегетативних функцій.
Діяльність. Можливі дві взаємовиключні реакції на конфлікт - відхід у роботу та уникнення роботи. В основі реакцій лежить завищена чи навпаки занижена самооцінка, добре контрольована свідомістю. Ці форми відреагування притаманні населенню індустріально розвинених країн.
Контакти. Так само як і в попередній сфері, можливі дві протилежні форми реакцій. Одні пацієнти у пошуках виходу з конфліктної ситуації шукають контактів із оточуючими, виявляють
гіперактивність, вимагаючи підвищеної уваги. Інші, навпаки, уникають контактів, замикаються у собі.
Фантазії. Реакції на конфлікт проявляються в основному в активізації фантазії. Пацієнт уявляє собі оптимальні виходи із створеної ситуації, подумки «заохочує» чи «карає» себе і часом інтуїтивно знаходить правильний вихід. Нерідко бажання уникнути конфлікту у світ фантазій штовхає людину до вживання алкоголю чи наркотиків. На короткий час штучно створені ілюзії дозволяють уникнути
реальних труднощів, але ці труднощі виявляються знову.
Людина зі здоровою психікою - це не той, хто не має проблем, а той,який знає, як їх подолати. Тому одне із завдань психотерапевта,практикуючого позитивну психотерапію, полягає в тому, щоб вникнути всуть конфлікту та спробувати рівномірно перерозподілити енергію,спрямовану на його вирішення, за основними чотирма сферами.
З ІСТОРІЇ МЕТОДУ
Засновник ППТ Пезешкіан Носсрат (нар. 1933) – німецький психолог іранського походження фахівець у галузі психіатрії, невропатології, психотерапії. Н. Пезешкіан звертає увагу на походження терміна позитивне психотерапія від лат. positum – «має місце, що реально існує», а не від positivum – «позитивне», підкреслюючи цим необхідність опрацювання і позитивних, і негативних аспектів проблеми та життя пацієнта, діалектичного розширення його світогляду. Це термінологічне уточнення дозволяє використовувати як синонімів даного виду позитивної психотерапії назву «психотерапія реальністю» або «психотерапія здоровим змістом».
Психотерапевтичний напрямок, створений М. Пезешкіаном, можна назвати "психотерапією, центрованою на конфлікті". Вона ґрунтується: на позитивному підході до пацієнта та захворювання; на змістовній оцінціконфлікту; на п'ятиступінчастій терапії, в основі якої лежить самодопомога.
ПРАКТИЧНІ ТЕХНІКИ, ПРИЙОМИ, ВПРАВИ МЕТОДУ (ПРИКЛАДИ З ДЕТАЛЬНИМ ОПИСОМ, ЯК ПРОВОДИТИ)
Етапи роботи з пацієнтом
Позитивна психотерапія ґрунтується на 3 принципах – надій,балансу (гармонізації) та консультування, які відповідають 3 етапамроботи з пацієнтом як у процесі окремого заняття, так і протягомвсього психотерапевтичного курсу (у середньому 10 занять з 1-2 години).
На етапі роботи з урахуванням принципу надії використовуються:
1) позитивна інтерпретація проблеми пацієнта (наприклад, нервова анорексія – прояв здатності терпіти обмеження, співпереживати голодуючим всього світу тощо);
2) транскультурний підхід - розширення уявлень пацієнта про проблеми через знайомство з іншим (часто – прямо протилежним) реагуванням та ставленням до суті його проблеми в інших культурах
(наприклад, відмінності щодо їжі та голодування у східних та західних культурах);
3) притчі та анекдоти з психотерапевтичним радикалом (автори виділяють 9 психотерапевтичних функцій притчі: посередництво між лікарем та пацієнтом, модель вирішення проблеми, залучення культури пацієнта і т. д.).
На етапі роботи з урахуванням принципу гармонізації використовується
розподіл енергії за 4 основними сферами життєдіяльності – тілесної, ментальної, соціально комунікативної та духовної.
До тілесноївідносяться їжа, сон, секс, тілесні контакти, турбота про зовнішність, фізичні
вправи, переживання болю та тілесного комфорту-дискомфорту; до ментальної – задоволенняпізнавальної потреби тадопитливості, професійні досягнення; до соціальнокомунікативної –спілкування людини; до духовної – світоглядні тарелігійні переживання, фантазії про майбутнє.
В ідеальній, гармонійній моделіна кожну сферу виділяється 25% життєвої енергії.
Реальний розподіл енергії виявляється за допомогою неформалізованого тесту; дисбаланс відзначається при спільному його обговоренні та розподілі 10 значних подій за останні 4 роки життя по 4 сферам життєдіяльності. Дисбаланс у тілесній сфері створює ризик соматичних та психосоматичних захворювань, у ментальній – агресивних дистресових реакцій та перфекціонізму, у комунікативній – почуття самотності та депресії, а в духовній – почуття тривоги та психотичних
порушень. При виявленні дисбалансу (менше 10% або більше 50%) у будь-якій сфері з пацієнтом спочатку розглядають можливості гармонізації, перерозподілу решти 3 сфер і лише на останньому етапі
цілеспрямовано обговорюють заходи для збалансування найбільш проблемної сфери, якщо у цьому залишається. Досягається це за допомогою директивних, конкретних та простих розпоряджень за
зміни стилю життя пацієнта, а також за допомогою методики планування майбутнього з урахуванням усіх чотирьох сфер життєдіяльності.
На етапі гармонізації виявляються та опрацьовуються актуальні та базальні конфлікти пацієнта. Актуальний конфлікт складається під впливом зовнішніх подій (наприклад, зміна місця роботи, смерть
близьких і т. д.), мікротравм у значних міжособистісних відносинах при недостатyій здатність до подолання цих проблем.
Автори виділяють первинні (любов, надія, довіра) та вторинні здібності (ввічливість, чесність, слухняність, ощадливість, пунктуальність тощо).
Типовим базальним конфліктом є конфлікт між «чесністю та ввічливістю». Яскраво виражена ввічливість сприяє соціально обумовленій поведінці агресії, парасимпатикотонії та тривозі;
домінування ж чесності призводить до симпатикотонії та агресії. Ці «пускові механізми» викликають функціональні розлади, а при наявності «зон найменшого опору» (див. вище про дисбаланс 4 сфер
життя) -і соматичні чи психічні порушення. На концептуальному рівні мова йде про гармонізацію «правопівкульних» проявів і об'єктів (любов – інтуїція – тіло – пошук сенсу) та «лівопівкульних»
аспектів (знання – час – пошук значення).
Реалізація принципу консультування означає передачу пацієнту функцій психотерапевта (аутопсихотерапія). Такий підхід відповідає принципам психологічного консультування. У практиці вже з першого заняття використовуються структуроване інтерв'ю та опитувальники (диференціальний аналітичний та вісбаденський), при заповненні яких пацієнт сам може прийти до осмислення різних аспектів своїх проблем. Широко практикуються «домашні завдання», виконання яких пацієнт звітує наступному занятті.
Техніка позитивної психотерапії зазвичай передбачає п'ять рівнів роботи:
1) Дистанціювання від конфлікту (спостереження) - відмова від критики, від стереотипних оцінок;
2) Опрацювання конфлікту – інвентаризація (опис) – оцінка здібностей партнера, як негативних, так і позитивних, характерних для самого пацієнта чи бажаних йому;
3) Ситуативне підбадьорення – підкріплення хорошого та правильного, з погляду пацієнта, поведінки партнера;
4) Вербалізація – вибір відповідної ситуації та стратегії обговорення проблеми із партнером;
5) Розширення життєвих цілей – вибір нових цілей та сфер взаємодії з партнером з урахуванням його позитивних якостей та без перенесення негативний досвід.
Перший рівень. Дистанціювання від конфлікту На цьому етапі психотерапевт має допомогти клієнту дистанціюватися від проблеми, яка завдає йому дискомфорту і заважає бачити весь навколишній світ реальний. Це нагадує гештальт-терапію, коли якась проблема, невиправдано посівши місце центральної фігури, закрила собою фон, який насправді набагато гідніший бути фігурою.
Другий рівень. Опрацювання конфлікту
На цьому етапі психотерапевт разом із клієнтом намагається визначити ступінь виразності даного конфлікту у кожній із чотирьох вищезгаданих сфер. Вони, творчо співпрацюючи, довірливо
з'ясовують, який вплив зробив цей конфлікт на самого клієнта (йогостан, професійні справи тощо), його сім'ю (або її окремих членів), побутові та ділові відносини з іншими людьми, соціальний
статус та ін.
Одночасно робиться спільний максимально відвертий аналіз того, як і наскільки на цей конфлікт могли вплинути взаємини батьків клієнта, інші люди, з якими він спілкується, події, її власні індивідуально-психологічні особливості.
Після ретельного опрацювання цього рівня позитивного психотерапії можна переходити до наступного етапу.
Третій рівень. Ситуативне схвалення
На цьому рівні акцент робиться на позитивних якостях та моделях поведінки клієнта. При цьому помилки та негативні якості не ігноруються, але відступають на задній план, оголюючи щось найкраще в клієнті, на що можна спертися в подоланні негативних моментів та невірних поведінкових моделей.
Ситуативне схвалення можна розуміти і ширше як прагнення уникати різноманітних негативних оцінок і думок, тому що будь-які негативні висловлювання і навіть думки та почуття посилюють патогенну конфліктну ситуацію.
Четвертий рівень. Вербалізація
Тільки пройшовши перші три рівні, клієнт за допомогою психотерапевта переходить до четвертого етапу позитивної психотерапії – вербалізації. На цьому рівні терапевт починає привчати клієнта якнайбільше точно словесно описувати стан свого конфлікту, все більш відкрито і
вільно обговорювати його. Для цього дуже важливо створити атмосферу
доброзичливості, довіри та повної конфіденційності. Клієнт повинен бути переконаний не тільки в тому, що будь-які його одкровення не стануть комусь відомі, але й у тому, що психотерапевт навіть мовчазно не засудить жодного з отриманих зізнань та висловлювань.
При цьому психотерапевт не займає угодову позицію, а в тактовною формою висловлює свої думки та поради, але не нав'язує їх клієнту, лише допомагає краще оцінити ситуацію.
На цьому рівні застосовується широко поширений у багатьох психотерапевтичних напрямках принцип «тут і тепер», тобто психотерапевт ненав'язливо, але постійно повертає клієнта до обговорення даної ситуації та теперішнього відчуття її, відволікаючи його думки від минулого та від роздумів про майбутні наслідки її розвитку.
П'ятий рівень. Розширення життєвих цілей
Після того, як клієнт наскільки можливо відсторонився від конфлікту (побачив його збоку), пропрацював його (розклав по поличках на складові), постарався побачити все, що можливо, у позитивному сенсі, навчився спокійно обговорювати свій конфлікт, він переходить до завершального
рівню позитивної психотерапії – розширення життєвих цілей.
Клієнт за допомогою психотерапевта бачить, як багато енергії (у здебільшого негативною) він безуспішно витрачав на подолання конфлікту. Після усвідомлення цього факту може бути намічено два шляхи дії.
Перший – розширити сфери на конфліктну ситуацію, тобто. вирішувати її не через одну з вищезгаданих сфер (тіло, діяльність, контакти та фантазії), а оптимально задіяти кожну з них – піти на вирішення конфлікту ширшим фронтом і стихійно, а, по наміченої (разом із психотерапевтом) стратегії.
Можливо і другий вихід (за аналогією з фрейдівською сублімацією енергії лібідо), коли клієнт відмовляється від дозволу фрустрируючої його ситуації (прямого вирішення конфлікту) і спрямовує вивільнену енергію для досягнення найважливіших життєвих цілей. Природно, що такому рішенню може добре допомогти додавання елементів психоаналізу, поведінкової та інших видів психотерапії за їх кваліфікованого здійсненні.
Для вербалізації проблеми рекомендується низка конструктивних правил:
1) пропонуйте партнеру обговорення у зручний для нього час та в відсутність сторонніх;
2) починайте розмову зі згадки про переваги партнера та позитивних аспектів поведінки;
3) перейшовши до проблеми, не підвищуйте голос, говоріть від першої особи;
4) уникайте зміщення обговорення самої проблеми на особисті особливості партнера;
5) пам'ятайте, що відмінності, що виявляються в думках і поглядах – це показник довіри та щирості;
6) намагайтеся обмежити тривалість обговорення 1 годиною;
7) нагадуйте собі та партнеру, що конструктивне вирішення проблеми – виграш для вас обох;
8) при інтенсивних, але невдалих спробах дійти відвертого діалогу з партнером зверніться за допомогою до психолога чи психотерапевта як до посередника.
Істотна роль психотерапії належить релігійноміроглядному аспекту. Автори зазначають, що в жодній іншій області не витісняються так чітко релігія і зміст, як у психології, медицини та психотерапії. Тим часом віру, релігію та світогляд можна вважати загальною системою відносин (базовою концепцією), що формує установки та способи поведінки. Так, релігійно-світоглядні установки можуть бути базовою інформацією про ставлення до сексуальності (сексуальні заборони та норми, звичаї сексуального
поведінки), про виховання (роль батьків, авторитарне виховання, антиавторитарні тенденції, перевага сина чи дочки), про професію (обмеження професійних можливостей, мотивація, що стоїть в основі
професійної діяльності, наприклад служіння людству, прагнення до самореалізації, робота як мета життя, робота як громадське доручення, робота як навантаження чи ухилення від реальних
завдань), про партнерство (рівноправність між чоловіком і жінкою, світоглядна оцінка партнерства як засобу виховання дітей, як осередки суспільства, як спілки для отримання задоволень, як спільного
прогресу), про соціальні контакти (передбачувані соціальні відносини, наприклад між індійськими кастами чи соціальними угрупованнями, шарами та класами; запропоновані релігією ситуації
спілкування, наприклад спільні молитви, спільні свята, хорові співи, медитація чи робота, вимоги соціального аскетизму).
Автори не протиставляють свою психотерапевтичну систему іншим концепціям, що використовують при необхідності психодинамічні та поведінкові прийоми, підкреслюючи важливість своєї концепції
формуванні контакту з пацієнтом та доступних його розумінню психотерапевтичних цілей (балансу). На відміну від інших позитивно орієнтованих сучасних методів, позитивна психотерапія Пезешкіана не фіксується лише на позитивних аспектах, а послідовно опрацьовує і позитивні, і негативні.