Ім'я файлу: Сисин А. Іна-24 Есе Стівенсон (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 19кб.
Дата: 27.11.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 19кб.
Дата: 27.11.2021
скачати
ЕСЕ НА ТЕМУ : ПОСТМОДЕРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ. Роберт – Луїс Стівенсон. «Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом».
Виконала студентка групи ІНА-24
Сисин Анастасія
Постмодернізм у літературі – це один з найяскравіших феноменів, що має характерні риси літератури другої половини 20 століття та є, власне, реакцією на просвітницькі ідеї, що є властивим модерній літературі. Маю на увазі те, що постмодерністи вже давно кинули спроби покращити світ, втратили ідеологічні ілюзії. Звісно, якщо формувати остаточну думку про постмодернізм, то можна порівняти його з модернізмом.
В першу чергу, постмодернізм заперечує модерністичну ідею пошуку сенсу в світі хаосу, а навпаки уникає її, здебільшого в ігровій формі, позбавляє сенсу твір та показує роман, як пародією на пошук сенсу. Це явище можна охарактеризувати, як критично-іронічний погляд на життя. Не залишимо без уваги комбінацію різноманітних тем і жанрів.
Модерністи мали віру у високе мистецтво та мали чітку межу між мистецтвом та немистецтвом, в той час, як автори постмодернізму вважали, що все може називатись мистецтвом. Найважливішою ознакою постмодерну є сумнів, а також виступ проти насильства у будь-якій формі. Ще одною ознакою є відсилки на твори та інші витвори мистецтва минулих століть.
Також, одні з основних ознак постмодернізму являється бачення реального повсякденного життя, як театр абсурду, акцент на ненормальності та несправжності в реаліях життя.
Отже, почну з того, що в першу чергу у своєму романі «Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом» я би трішки інтерпретувала імена головних персонажів. Не пасує в 21 столітті використовувати слова «містер» та й саме ім’я має бути простішим. Тому у протеже Джекіла просто було б ім’я Люціус. Чому саме Люцій? Тому, що походить це ім’я від імені «Люцифер», а як ми знаємо, що істота з таким іменем було спершу ангелом на небесах, а потім, впавши, стала справжнім дияволом в пеклі. Це має сенс, адже у романі йдеться про видатного фармацевта доктора Адама Джекіла, який своїм шаленим розумом та неабиякою пристрастю до неможливого винайшов препарат у власній лабораторії, завдяки якому зміг відокремити дві свої сутності – злу сторону себе та доброго таки чоловіка. Таким чином можемо провести аналогію між ангелом та демоном.
Також, слід почати роман інакше. Я вважаю, що потрібно дати невелику відсилку до сенсу всього роману словами: «Кожна медаль має дві сторони, зрештою, як і людина». Тому, що роман починається розповіддю зовсім не про головного антагоніста, а про відомого лондонського шерифа Аттерсона. Він безперечно відіграє велику роль у романі, адже саме шериф буде розслідувати вбивства та злочини тої самої темної сторони доктора Джекіла. Отримавши на електронну скриньку дивні листи від свого давнього друга, тобто Адама, про речі, які таємно коїлись під покровом ночі, полісмен вищого ґатунку вирішує негайно допомогти йому та з’ясувати що трапилось. Коли він вперше зустріне Люціуса після побиття маленької дівчинки, він відчує неабияку огиду від його зовнішності та сутності загалом.
« - Описати його непросто. Є в його зовнішності щось дивне, щось відразливе, позначене грубим несмаком. Я ніколи не стрічав людини, яка настільки мені не подобалася, але не можу з певністю сказати, чому. Чимось він потворний, - тільки не знаю, чим саме. Чимось він впадає в око, - й знов-таки не знаю, чим. Ні, я справді не можу його описати. Однак не через погану пам’ять, бо він досі наче стоїть переді мною.»
Повернемось до трансформації тексту. На мою думку, зовнішність Адама та Люціуса повинна бути однакова. У перших моїх думках щодо твору, я описувала темну сторону доктора, як куцого, потворного, зі зморщеними руками та обличчям, від якого у людей застигав жах в очах. Але я хочу відкинути цю ідею, та інтерпретувати це в іншу сторону. Образ Адама та Люціуса повинен бути однаковим. Абсолютно ідентичні ріст і зовнішність. Єдине, що їх буде відрізняти один від одного – це манера письма, тон голосу, та непереборне бажання Люціуса одягати чорне вбрання, а Адама – біле. Також, під час скоєння злочинів та вбивств Люціус одягав маску, щоб ніхто не міг впізнати його.
Люціус – окремий персонаж мого твору. Маю на увазі, що слід їх розділити. Зовсім. Тобто, коли Адам Джекіл змішав свій препарат у лабораторії, використовуючи новітні технології, які базуються на основі клонування, він тим самим чином звільнив своє тіло від зла, поселивши його в новому тілі самого себе. Це два ідентичних чоловіка з різними душею та характером. Ці слова доводять принцип їх несхожих рис, як вони діють в критичних ситуаціях:
«Я був приголомшений, але не втратив остаточно голови. Вже й декілька разів перед тим я помічав, що риси характеру другого мого єства забраніші і твердіші, і там, де Джекіл занепав би на дусі, Люціус виявився на висоті.»
Також, розглянемо вбивства, які скоїв безжалісний протеже доктора. Чесно кажучи, читаючи те, що написав мій колега пан Стівенсон, я здивувалась, наскільки скудно він описує вбивства. У 2021 році все так легко не відбувається, тому Люціусу слід придумати бездоганний план кожного свого злочину, особливо вбивств. Вони мають бути більш чіткі, без зайвих балачок з незнайомими людьми та, звісно ж, використовувати він має найкращу зброю останніх років, адже його «брат» Адам має багато мільйонів доларів на своєму банківському рахунку.
Я не можу не змінити фінал цієї історії. В такий час, читачів вже нічим не здивуєш, тому потрібно набагато більше драми, бойових дій та несподіваного фіналу. Отже моє бачення фіналу таке: шериф дізнається, хто такий Люціус через розслідування та сповіді Адама у своїх листах, які зберігались у нього на комп’ютері без паролю. Коли шериф складає всю картину цілком, він відчайдушно біжить до лабораторії, де відбувалось протистояння. Адам, який усвідомив свою помилку, хотів знищити Люціуса, щоб запобігти подальшим вбивствам. Він розумів, що Люціус – віддзеркалення його душі та найпотаємніших бажань, які приховувала його сутність до появи клона. Зберігаючи здоровий розум, доктор знищив препарат та націлив пістолет на своє друге «я». Але, як я зазначила вище, зла сторона таки була кмітливішою та хитрішою. Про наявність пістолета у вбивці я взагалі мовчу. Люціус, незадовго до сутички, поставив пастку, яка зв’язала руки та ноги Адаму за лічені секунди. Коли перед нерухомим доктором Джекілом постав диявол в його образі, готовим його вбити, Адам заплющив очі, рахуючи секунди до своєї смерті. Люціус в той час нестримно зареготав над своєю владою. Після смерті Адама, Люціус більше не буде стримуватись в своїх бажаннях, адже добра сторона помре та більше не буде його докоряти.
Але в цей момент забігає шериф Аттерсон. Вбачаючи картину чергового вбивства, він стріляє у Люціуса. Ви передбачаєте щасливий кінець, але ні. Разом з душею Люціуса, помирає і Адам. Слід нагадати, що це одна і та сама людина, в якій коїться одна душа, лиш темною і світлою стороною вона наділяється. Так і вирішилась проблема роздвоєння особистості, яка є досить популярною в наш час.
««Я підводжу риску під життям нещасливого Адама Джекіла», - востаннє вимовив шериф Аттерсон.» Такими словами закінчиться мій роман.
Своєю трансформацією я довела, що такий роман завжди буде актуальним. Незалежно в який час його будуть читати, він завжди висвітлюватиме проблеми, які ніколи не зникнуть з життя людей. Тут розкривається не тільки проблема подвійної особистості, а також протистояння добра і зла, одержимість ідеєю (до прикладу можна навести роман Мері Шеллі «Франкенштейн», де також описувалась одержимість над ідеєю). Також, інтерпретувавши текст під свій лад, я можу сказати, що тепер тут присутня не тільки атмосфера страху і інтриги, а також прокляття яке нависло над головним героєм. І на останок, можна додати атмосферу інтриги та шокуючого та відкритого фіналу, адже ми до кінця не можемо знати, як далі чинив шериф.