Поняття, ознаки та структура політичних партій. Типологія політичних партій.
Безумовно термін «політична партія» має велику кількість визначень, але одне з перших належить відомому англійському політичному діячеві та філософу XVIII ст. Едмунду Берку. На його думку, партія — це організація людей, які об'єднуються з метою просування спільними зусиллями національного інтересу, керуючись певними специфічними принципом, щодо якого всі вони дійшли згоди.
Aле найбільш змістоване визначення було оприлюднене у XIX —на початку XX ст. Максом Вебером. Він писав, що партіями вважаються суспільні організації, які спираються на добровільний прийом членів, ставлять за мету завоювати владу для свого керівництва і забезпечити активним членом відповідні умови(духовні та матеріальні) задля отримання матеріальних вигод чи особистих привілеїв або того й іншого одночасно.
Найбільш поширеним та точним є таке визначення: політична партія — це добровільна й стійка політична організація, що об'єднує осіб з певними соціально-класовими, політико-економічними, культурно- національними інтересами й ідеалами, яка прагне до державної влади з метою їх реалізації.
Політична партія в політичному процесі — та ланка, що зв'язує державу і народ, бере участь практично в усіх фазах політичного процесу всього політичного життя суспільства. Партія діє публічно.
Також партії відіграють роль "несучої конструкції" як політичної системи, так і громадянського суспільства. Вони належать до особливого типу громадянських організацій, що ставлять чітку мету на завоювання вищих владних інстанцій.
Джузеппе Сарті розглядав партії "як основного посередника між суспільством та урядом". Це означало, що партії ретранслюють органам державної влади ті інтереси, які формуються на рівні впливових соціальних груп. Специфіка партії полягає в тому, що вона бере участь у реалізації соціальних інтересів за допомогою державних структур. Таким чином політичні партії та партійні кандидати стають основними учасниками політичної боротьби і політичної конкуренції в демократичній політичній системі.
Ознаки політичних партій:
певна тривалість існування в часі цієї організації - від місяців до сотень років;
розробка чіткої політичної лінії поведінки, яка випливає з програмних засад;
метою політично-організаційної діяльності є досягнення, утримання або повалення (прагнення) влади;
чітко сформульована політична програма дій на певний період;
певна ідеологія, система загальних цінностей і норм;
тісний зв'язок з певним класом або соціальною групою, вираз і обстоювання їхніх інтересів;
соціальна база партії;
пошук народної підтримки;
публічність діяльності;
організоване об’єднання людей досить тривале і добровільне;
загальнонормативне регулювання діяльності партії.
Американський дослідник Джозеф Лапаломбара виокремлював такі констатуючі партію елементи:
Ідеологія — певна політична орієнтація, специфічне бачення соціального світу та розташування в ньому людини й соціальних груп;
Організація — доволі тривале у часі об'єднання людей, які здійснюють політичну взаємодію на основі певних норм і дають змогу партії здійснювати діяльність, спрямовану на досягнення далекосяжних цілей;
Мета — завоювати владу;
Мобілізація — забезпечення підтримки з боку суспільства.
Сутність політичної партії залежить від таких основних характеристик:
Соціальний склад, соціальна база партії;
Хто очолює партію;
Чиї інтереси представляє і захищає керівний центр партії;
Яка спрямованість політичних дій партії.
Структура політичних партій
Структура партії є складним організмом, що складається з таких компонентів:
• вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;
• бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.
Інколи бюрократичний апарат може відособлюватися від інших ланок партії і навіть брати партійне керівництво у свої руки.
Класичний приклад: висунення в 20-і pp. в РКП (б) секретаріату ЦК на чолі з Й. Сталіним на перше місце у структурі партії.
• активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;
• пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;
• соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але й постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.
Існують чотири рівні структури партійної організації:
партійно-електоральний (на даному рівні відбуваються контакти між членами, активістами, лідерами та виборцями, формулюється електоральна політика, гасла);
організаційно-партійний (на цьому рівні відбувається внутрішньопартійна робота);
партійно-коаліційний (розробляється коаліційна політика, відбувається взаємодія між лідерами, партійними апаратами);
партійно-державний (визначається політичний курс партії у випадку її перемоги на виборах)
Типологія політичних партій
Політичні партії є відмінними за своєю соціальною основою, організаційною побудовою, характером членства, ідеологією, місцем у системі влади, цілями, методами й засобами діяльності тощо.
Класифікація партій може здійснюватись за їх організаційною структурою, відповідно до якої сучасні партії поділяються на: кадрові і масові.
Кадрові партії:
об’єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків;
спираються на фінансову підтримку підприємницьких структур;
є децентралізованими об’єднаннями, які, як правило, не мають фіксованого членства, звертаються до громадян лише в період виборчої кампанії. Такими є, наприклад, консервативні і ліберальні партії країн Західної Європи, Республіканська й Демократична партії США.
Масові партії:
орієнтуються на залучення до своїх лав як найбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності;
характеризуються фіксованим членством;
є розгалуженою організаційною структурою із порівняно значною кількістю членів, між якими встановлюється тісний постійний зв’язок;
цим партіям притаманна чітка ідеологічна орієнтація. До них належить більшість соціал-демократичних, соціалістичних, комуністичних, християнських партій. Кадрові і масові партії чітко відрізняються за кількісними показниками.
За місцем у політичній системі партії поділяються: на нелегальні та легальні.
Нелегальні – це партії, яким було відмовлено у реєстрації або вони самі від неї відмовились через невизнання існуючого державного ладу.
Легальні партії поділяються на правлячі та опозиційні, що визначається перемогою або поразкою на останніх виборах. Правлячі – це такі партії, що самостійно або в коаліції з іншими партіями легітимним шляхом здобули і здійснюють державну владу. Опозиційні партії – це ті, які не є правлячими в даний момент і перебувають в опозиції до здійснюваного правлячими партіями політичного курсу. Неподільно пануючі в політичній системі, як це буває за тоталітарних і авторитарних режимів (наприклад, комуністична партія в СРСР).
Відповідно до того, що послужило безпосередньою підставою для виникнення партії (ідея, приваблива постать лідера, необхідність організувати вибори) розрізняють:
ідеологічні партії є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості:
комуністичні,
соціал-демократичні,
консервативні,
фашистські,
християнські.
прагматичні або виборчі партії — це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців;
харизматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його підтримки. Ці партії мають також певну ідеологічну спрямованість, але вони визначаються не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.
За критерієм територіальної репрезентативності партії поділяються на загальнонаціональні та регіональні. Необхідно зазначити, що законодавство деяких країн забороняє реєстрацію регіональних партій (наприклад, України). Регіональні партії діють в регіональному масштабі і відображають інтереси населення певного адміністративно-територіального утворення, автономії чи суб’єкта федерації. В діяльності таких партій часто проявляються сепаратистські і націоналістичні тенденції.
За стилем керівництва партії поділяються на демократичні і авторитарні.
Демократичні партії – це такі, в яких керівництво обирається і контролюється партійними масами. Демократичною вважається партія, яка:
дозволяє своїм членам вільно висловлювати свої погляди;
сприяє членству жінок;
підтримує залучення до роботи всіх членів;
терпимо відноситься до різних ідей;
дотримується узгоджених правил та процедур прийняття рішень;
робить лідерів підзвітним членам партії та її прихильникам.
Авторитарною є партія, за якої керівництво є незалежним від партійних мас і засноване на принципах вождизму. Прикладом цього є фашистські партії.
За ідеологічною орієнтацією партії переважно можна поділити на
націоналістичні,
консервативні,
ліберальні,
соціал-демократичні,
комуністичні.
Для політичних партій характерний різний рівень заідеологізованості. Так, високий рівень властивий тоталітарним партіям, а нижчий – демократичним.
За відношенням програм і політичних курсів суспільного прогресу партії поділяються на:
Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим.
Реформістські партії виступають за поступові, еволюційні зміни, запровадження їх шляхом реформ.
Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші зміни.
Контрреволюційні борються за відновлення попереднього суспільно-політичного устрою.
Отже, типологія політичних партій є надзвичайно важливим напрямком у сучасній політології, оскільки вона класифікує політичні партії та сприяє можливостям орієнтації у широкому розмаїтті партійних структур, які різняться побудовою, функціями і особливостями діяльності.
Джерела:
1) С. С. Бульбенюк, Н. Ю. Іванова «Політологія у запитаннях і відповідях. Навчальний посібник» КНЕУ 2010, 132-133с.
2) В. Ф. Смолянюк, Н. Ю. Іванова «Політологія. Навчальний посібник» КНЕУ 2011, 133-136с.
3) В.В.Мадіссон, Т.І.Кадлубович, Д.С.Черняк «Політична система сучасного суспільства. Навчальний посібник» КНУТД 2014, 150-151 c.
4) М. А. Бучин, О. О. Волинець «Політологія» Національний університет «Львівська політехніка» 2009, 78-79 с.
5) http://politics.ellib.org.ua/pages-1316.html