Ім'я файлу: 5 Лікувальна фізкультура при серцевосудинних хворобах.docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 27.01.2022
скачати

Міністерство охорони здоров'я України

ДВНЗ « Тернопільський національний медичний університет ім.І.Я.Горбачевського »

Кафедра фізичного виховання

Реферат

на тему:

« Лікувальна фізкультура (ЛФК) при серцево-судинних хворобах »

Виконала: студентка 2 групи

ІІ курсу

Медичного факультету

Січова Вікторія
План:

1. Вступ;

2. Механізми впливу фізичних вправ на серцево-судинну діяльність;

3. Лікувальна фізична культура при ішемічній хворобі серця;

4. Лікувальна фізична культура при інфаркті міокарда;

5. Лікувальна фізична культура при гіпертонічній хворобі;

6. Лікувальна фізична культура при гіпотонічній хворобі;

7. Висновок;

8. Список використаної літератури.

Вступ

Серцево-судинні захворювання, незважаючи на прогрес медичної науки у XXI ст., продовжують охоплювати широкі верстви населення різного віку.

При цьому спостерігається тенденція до ураження все більш молодого, працездатного населення розвинених країн, що, безсумнівно, стає причиною росту економічних витрат у вигляді тимчасової втрати працездатності, зниження ділової активності й інвалідизації контингенту, який страждає на серце-во-судинні захворювання. Але і серед осіб літнього віку, незважаючи на появу сучасних методів лікування, помітного прогресу щодо збільшення тривалості життя не спостерігається.

Фізична активність людини, що відіграла головну роль в еволюції, сьогодні знову набуває біологічної та соціальної актуальності. Науковотехнічний прогрес у всіх галузях життя різко скоротив рухову активність (гіпокінезія).

Сучасна людина відчуває на собі вплив дисгармонії нервових і фізичних подразників зі значною перевагою нервових факторів.

Ця дисгармонія в умовах гіпокінезії далеко не байдужа організмові, вона є одним із важливих етіологічних факторів, здатних спричинити зниження природної опірності організму і порушення функції нервової та серцевосудинної систем (ССС).

У механізмі негативного впливу гіподинамії необхідно враховувати зниження стимуляції нервових центрів пропріорецепторами м’язів із подальшим ослабленням трофічних впливів на внутрішні системи.

При зниженій фізичній активності сучасної людини виникає дефіцит пропріоцептивних подразнень, унаслідок чого знижується здатність внутрішніх систем пристосовувати свою реактивність до зовнішніх подразників навколишнього життя, що, у свою чергу, може спричинити низку функціональних порушень із боку внутрішніх органів або систем.


Механізми впливу фізичних вправ на серцево-судинну діяльність

При різних захворюваннях системи кровообігу і розвитку серцевосудинної недостатності до патологічного процесу залучаються різні механізми, що регулюють кровообіг.

Тому дані захворювання характеризуються розвитком функціональних відхилень не тільки з боку центрального апарату кровообігу, але й різних систем, що функціонують із ним у тісній взаємодії.

У зв’язку з цим майже вся терапія хвороб системи кровообігу є функціональною. Ідеї функціональної терапії особливо яскраво виражені при використанні ЛФК, коли діючий на хворого фактор — фізична вправа — через нервову систему і подальші гуморальні зрушення активно втягує у вправу всі ланки системи кровообігу.

Провідне значення в регуляції кровообігу належить нервовим механізмам. Нервова регуляція не тільки підтримує на певному рівні артеріальний тиск, але й здійснює швидкий перерозподіл крові, зокрема при переході організму від спокою до діяльного стану. Нервовий механізм регуляції кровообігу функціонує в органічному зв’язку з гуморальними впливами.

При захворюваннях ССС необхідно враховувати, що в основі розвитку функціонального пристосування хворого до фізичних навантажень лежить процес дозованого тренування.

Як відомо, ССС здійснює функцію розподілу крові, що характеризується чотирма основними гемодинамічними факторами: - скороченнями міокарда (кардіальний фактор);

- участю судинної системи у просуванні крові (екстракардіальний фактор судинного походження);

- впливом процесів обміну на функцію кровообігу (фактор тканинного обміну);

- групою екстракардіальних факторів кровообігу (присмоктувальна функція грудної клітки, кардіоваскулярна функція діафрагми, м’язовий насос, суглобний насос).

У механізмі кардіального фактора гемодинаміки слід враховувати збудження функції центрального апарату кровообігу.

Фізичні вправи у процесі їх виконання стимулюють взаємопов’язані трофотропні й енерготропні впливи. При фізичних вправах значно збільшується приплив крові у коронарну систему, розширюються судини міокарда, збільшується кількість функціонуючих капілярів, посилюються окисно-відновні процеси, що приводить до поліпшення трофічних процесів у м’язі серця.

При підвищенні артеріального тиску на 50 % через вінцеві судини протікає втричі більше крові, ніж у спокої, розширення ж судин міокарда зумовлено як нервовими, так і гуморальними впливами (вуглекислий газ, адреналін, молочна кислота та ін.).

Зі зниженням дії на рух крові кардіальнoгo фактора посилюється вплив судинного фактора.

Екстракардіальні впливи на гемодинаміку зумовлені пружністю й еластичністю артеріальної стінки.

Остання, розширюючись під дією хвилі крові, накопичує потенційну енергію, яка через пружність стінки судини переходить у кінетичну, і судина повертається у вихідний стан, здійснюючи посилюючий вплив на просування хвилі крові у периферичному напрямку.

Лікувальна фізична культура при ішемічній хворобі серця

Ішемічна хвороба серця (ІХС) проявляє себе через погіршення функції міокарда внаслідок невідповідності кровопостачання його вимогам, спричиненої обструктивними порушеннями коронарного кровообігу. Навіть для нормальних умов характерна майже гранична екстракція міокардом кисню із припливної крові.

Змішана венозна кров, що відтікає у вінцевий синус, містить 5–7 % кисню, кров із порожнистих вен — 13–15 %. Кількість кисню у крові вінцевого синуса є постійною незалежно від навантажень, виконуваних серцем. Збільшення екскреції кисню та відповідне зниження його кількості у вінцевому синусі відбувається при коронарній недостатності. Цей феномен може бути замаскований посиленням перфузії здорових ділянок міокарда.

При коронарній недостатності запаси кисню у міокарді, пов’язані з міоглобіном, зменшуються. Коронарна недостатність виникає внаслідок дисбалансу між потребою міокарда у кисні та його надходженням із кров’ю. У здоровому серці в разі потреби спрацьовують механізми, що регулюють пропускну здатність вінцевих судин згідно з енерговитратою організму.

Період напруження — найбільш енергоємна фаза серцевого циклу. Існує тісний зв’язок між кількістю споживання кисню міокардом, швидкістю ізометричного скорочення лівого шлуночка, деякими іншими показниками і скоротністю.

Коронарний кровотік здійснюється переважно у період діастоли (час наповнення). У період систоли, як тільки тиск у лівому шлуночку перевищить діастолічний тиск в аорті, коронарний кровотік практично зупиняється, навіть спостерігається регургітація. Це особливо стосується глибоких субендокардіальних шарів лівого шлуночка, де під час систоли діє найвища сила внутрішньокардіального стиснення. Саме ці шари міокарда знаходяться у найбільш несприятливих, з точки зору кровотоку, умовах.

При ІХС відбувається зниження тиску наповнення за рахунок підвищення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку, а також зменшення часу наповнення, спричиненого укороченням діастоли.

Систематичне фізичне навантаження викликає низку змін, які зумовлюють підвищення величини співвідношення між постачанням і потребою міокарда у кисні. З одного боку, це пов’язано зі зменшенням систолічного, з другого — зі збільшенням діастолічного індексу «тиск — час».

При фізичному тренуванні хворих на ІХС зростає хронотропний резерв серця, збільшується ударний об’єм крові, підвищується перфузія міокарда, поліпшується мікроциркуляція.

Внаслідок тривалих тренувань у хворих на ІХС доставка кисню збільшується від 15 до 56 %.

Отже, зниження кисневої потреби відбувається за рахунок:

- зменшення частоти серцевих скорочень, зниження рівня АТ, зменшення величини «подвійного добутку»;

- зниження кінцевого діастолічного тиску в порожнинах серця;

- переваги холінергічних механізмів регуляції;

- розвитку «регульованої гіподинамії» міокарда.

збільшення доставки кисню забезпечується за рахунок:

- розширення вінцевих артерій під впливом метаболічного ацидозу; - поліпшення коронарного кровотоку внаслідок збільшення об’єму та швидкості циркулюючої крові;

- збільшення часу та тиску наповнення;

- збільшення амплітуди швидкості скорочення і розслаблення кардіоміоцитів;

- підвищення резистентності міокарда до гіпоксії та ішемії за рахунок збільшення потужності апарату мітохондрій кардіоміоцитів;

- удосконалення і підвищення рівня окислювально-відновних процесів.

Протипоказаннями до занять ЛФК хворих на ІХС є:

- стан, що характеризується частими інтенсивними нападами стенокардії, які не купіруються нітратами та коронаролітиками;

- високий АТ (220/ 120 мм рт. ст.) і поєднання ІХС із гіпертонічною хворобою;

- низький АТ (90/50 мм рт. ст.) на фоні за-довільного стану хворого при поєднанні ІХС із гіпотензією;

- часті гіпер- або гіпотонічні кризи;

- наростання серцево-судинної недостатності.

Показаннями до призначення ЛФК є різні форми ІХС:

- стенокардія напруження I–IV функціональних класів,

- інфаркти міокарда,

- постінфарктний кардіосклероз,

- серцева недостатність,

- порушення серцевого ритму, що не супроводжується тахікардією або вираженою брадикардією.

Основні критерії початку застосування фізичних вправ такі: - позитивна динаміка захворювання за сукупністю клініко-функціональних даних,

- загальний задовільний стан хворого,

- зменшення частоти й інтенсивності нападів стенокардії,

- стабілізація або поліпшення показників ЕКГ.

Лікувальна гімнастика призначається, в середньому, на 4–5-й день перебування у стаціонарі, при більш тяжкому перебігу хвороби — на 7–10- й день.

Методика лікувальної гімнастики повинна передбачати спокійний темп виконання вправ, помірну кількість повторень кожної вправи, чергування фізичного навантаження з паузами відпочинку (по 30–40 с), гімнастичних та дихальних відповідно 1:1, 1:2.

Лікувальна фізична культура при інфаркті міокарда

Реабілітація хворих на інфаркт міокарда (ІМ) починається з перших днів перебування у стаціонарі.

Особливістю реабілітації хворих на ІМ є багатоплановість. Виходячи з цього, можна виділити кілька аспектів реабілітації. Фізична реабілітація покликана відновити фізичну працездатність хворих, які перенесли ІМ, що досягається адекватною активізацією на ранніх етапах одужання, призначенням лікувальної гімнастики вже через 2–3 доби після початку захворювання за умови ліквідації гострого больового синдрому і відсутності ускладнень або їх швидкому купіруванні.

Фізична реабілітація хворих на ІМ покликана розв’язати низку важливих завдань:

- створення умов, що зменшують гемодинамічне навантаження на серце;

- корекція психоемоційного стану пацієнта;

- профілактика тромбозу дрібних гілок легеневої артерії;

- нормалізація функцій вегетативної нервової системи;

- навчання хворого правильного типу дихання;

- підвищення кисневої ємності крові;

- нормалізація білкового й азотистого обміну, профілактика м’язової гіпотрофії;

- поліпшення центральної гемодинаміки;

- помірна стимуляція кровообігу.

Абсолютними протипоказаннями для призначення фізичних вправ є:

- нестабільна стенокардія і стенокардія спокою,

- артеріальна гіпертонія з діастолічним АТ 110 мм рт. ст. і вище,

- порушення ритму (пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія, шлуночкові екстрасистоли та ін.),

- атріовентрикулярні блокади понад II–III ступінь,

- серцева недостатність вище II А ступеня,

- ускладнений ІМ,

- перикардит,

- тромбофлебіт нижніх кінцівок.

При призначенні ЛФК необхідно пам’ятати, що з моменту надання першої медичної допомоги починається процес адаптації ураженого серцевого м’яза до фізичного навантаження, оскільки здоровим кардіоміоцитам доводиться брати на себе роботу, яку не зможе більше виконувати зона, що потерпіла від некрозу.

Основними принципами поетапної системної реабілітації хворих, що перенесли ІМ, є:

- ранній початок;

- комплексне використання всіх видів;

- безперервність і наступність між фазами;

- запровадження системи фізичних навантажень для кожного хворого, здатної підтримувати достатній рівень активності протягом тривалого часу.


Лікувальна фізична культура при гіпертонічній хворобі

Гіпертонічну хворобу (ГХ) розглядають як захворювання, що розвивається на ґрунті порушень кортико-вісцеральних співвідношень у зв’язку з виникненням осередку застійного порушення на ділянці судинорегулюючих центрів у корі головного мозку і підкірці.

Лікувальнопрофілактичне значення фізичних вправ характеризується їх здатністю впливати на процеси збудження і гальмування в корі головного мозку.

Застосування фізичних вправ значно посилює виникнення рефлекторних зв’язків — кортико-м’язових, кортико-судинних, а також м’язово- і вісцерокортикальних, моторно-вісцеральних.

При застосуванні ЛФК, здійснюваної з активною діяльністю всіх ланок нервової системи, відбувається поліпшення центральної нервової регуляції, у тому числі й системи кровообігу. Застосування ЛФК при ГХ виправдано також позитивним впливом різних видів фізичних вправ на судинну реактивність, тому що існує рефлекторний зв’язок між кровоносними судинами і скелетною мускулатурою.

Виходячи з розуміння ГХ як вегетативного неврозу центрального походження, де провідну роль відіграє розлад нейрогуморальних регуляторних механізмів, ЛФК розглядають як метод, що активно впливає на поліпшення функції центральних і вегетативних механізмів, що регулюють кровообіг.

Отже, безпосередній вплив ЛФК на хворих із ГХ проявляється в такому:

- нормалізуються функціональний стан кори головного мозку, поліпшується самопочуття хворих;

- розвивається позитивна реакція ланок центрального і периферичного апарату кровообігу;

- поліпшується окисно-відновна фаза обміну;

- поліпшується функція нейрогуморальної регуляції системи кровообігу.

Протипоказаннями до призначення ЛФК при ГХ є:

- гіпертонічний криз або передуючий інсультові стан, супроводжуваний різким головним болем, нудотою, блюванням, порушенням координації рухів;

- гострий ІМ у стадії розвитку,

- перші дні гострого ІМ;

- порушення ритму серця (пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія),

- екстрасистолія більше ніж 4 екстрасистоли на 40 скорочень серця);

- гостро виникла повна і неповна атріовентрикулярна блокада 2-го і 3-го ступеня;

- високий рівень АТ (більше 220/130 мм рт. ст.) і відсутність його стабілізації на більш низьких цифрах;

- тяжкий перебіг цукрового діабету, який потребує постійної корекції;

- схильність до крововиливів,

- наявність кровотечі;

- тромбози і тромбоемболії.

Лікувальна фізична культура при гіпотонічній хворобі

Гіпотонічна хвороба — це захворювання, пов’язане з порушенням функціонального стану нервової системи і нейроендокринної регуляції судинного тонусу і супроводжуване артеріальною гіпотензією.

У розвитку первинної артеріальної гіпотонії, очевидно, має важливе значення недостатність аферентних імпульсів із боку працюючої скелетної мускулатури, що призводить до зниження тонусу вегетативних центрів (зокрема судинорухових).

У хворих спостерігаються також гіпотонічні кризи, що супроводжуються значним занепадом сил, запамороченням і болями за грудниною, пов’язаними з недостатністю коронарного кровообігу.

При гіпотонічній хворобі хворі потребують здійснення регулярного дозованого фізичного тренування протягом усього життя, щоб підтримувати і розвивати функціональний стан ССС, загальну працездатність усього організму.

До спеціальних вправ при лікуванні гіпотензії належать вправи швидкісно-силового, силового, статичного характеру.

Статичні вправи доцільно включати після силових і швидкісно-силових (попередньо знизивши навантаження), які викликають найбільші зміни в тонусі скелетних м’язів і, отже, системній гемодинаміці та стані основних нервових процесів.

Після статичних вправ призначають вправи малої інтенсивності й на розслаблення або дають відпочити.

Ефективність використання засобів ЛФК при гіпотензії визначається впливом фізичних нормалізуючих вправ на кіркову нейродинаміку, підвищенням функціональної потужності кіркового шару надниркових залоз, удосконаленням регуляції співвідношення «серцевий викид — просвіт судинного русла».

Для одержання стійких результатів фізичні вправи необхідно застосовувати систематично і тривалий час.

Внаслідок постійно повторюваних м’язових скорочень збільшується кількість імпульсів, що надходять у кору головного мозку і судинорухові центри.

Підвищення збудливості судинорухових центрів сприяє нормалізації тонусу периферичного русла і проявляється підвищенням АТ.

Протипоказанням до призначення лікувальної гімнастики при гіпотонічній хворобі можуть бути виражені розлади суб’єктивного стану (сильний головний біль і запаморочення, пригнічений настрій, небажання хворого тренуватися), а також колаптоїдний стан типу гіпотонічного кризу.

Однак ці протипоказання тимчасові й при зменшенні їх виразності ЛФК здійснюється у повному обсязі.

Завдання ЛФК при гіпотонічній хворобі:

- нормалізація основних нервових процесів, удосконалення регуляції системи кровообігу, а також вісцеральних і вісцеромоторних рефлексів,

- підвищення скорочувальної функції міокарда, нормалізація судинного тонусу;

- поліпшення функціонального стану ССС шляхом активізації екстракардіальних факторів кровообігу,

- підвищення скорочувальної функції міокарда, нормалізації судинного тонусу;

- інтенсифікація обмінних і трофічних процесів;

- підвищення м’язового тонусу.

- навчання правильному диханню;

- підвищення загальної витривалості організму;

- трудова реабілітація.


Висновок

Захворювання серцево-судинної системи є основною причиною інвалідності і смертності людей у більшості країн світу. До них відносять – ішемічну хворобу серця, гіпертонічну і гіпотонічну хвороби, міокардит, ендокардит, набуті вади серця та інші.

Щодо лікувальної фізичної культури (ЛФК), то її використовують на всіх етапах реабілітації.

Фізичні вправи підвищують тонус ЦНС, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності.

А в основному, ЛФК – це комплекс вправ для реабілітації при різних захворюваннях, також метод профілактики цих захворювань.

ЛФК використовує спеціально підібрані фізичні вправи, а також прийоми правильного дихання, як то кажуть: « рух – це життя ».

ЛФК – це ефективний і доступний метод відновлення здоров’я, невід’ємний елемент захотів, які необхідні для людей, що зазнали травм чи будь-яких інших пошкоджень.


Список використаної літератури

1. Апанасенко Г. Л., Волков В. В., Науменко Р. Г. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. — К.: Здоров’я, 1987. — 120 с.
2. В.И. Дубровский. Лечебная физическая культура.– Москва. – 2004. – 602 с.
3. Епифанов В. А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: Учебник. — М.: Медицина, 1999. — 304 с.
4. Зайцев В. П. Физическая реабилитация больных, перенесших инфаркт миокарда. — Харьков: ХГИФК, 1995. — 147 с.
5. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. За ред. проф. В.В. Клапчука. - Київ. - 1995.
6. Николаева Л. Ф., Аронов Д. М. Реабилитация больных ишемической болезнью сердца. — М.: Медицина, 1988. — 288 с.
7. Нові аспекти лікування та реабілітація хворих на інфаркт міокарда. — К.: УкрНДІ кардіології ім. акад. М. Д. Стражеска, 1997. — 34 с.
8. Соколовський В.С. та ін. Лікувальна фізична культура: Підручник / В.С. Соколовський, Н.О. Романова, О.Г. Юшковська. – Одеса: Одес. держ. мед. ун-т. – 2005. – 234 с.
9. Сорокина Е. И. Физические методы лечения в кардиологии. — М.: Медицина, 1989. — 384 c.
10. Інтернет джерела.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас