Особливості функціонування основних фондів полягають у тому, що їхня натуральна форма є

2007’4 99
І. Вступ. Особливості функціонування основних фондів полягають у тому, що їхня натуральна форма є
незмінною упродовж тривалого часу, а їхня вартість поступово зменшується внаслідок зносу. Зносу підда- ються всі основні фонди, як діючі, так і недіючі, неза- лежно від участі в процесі виробництва. Економічний знос представляє собою процес втрати вартості засо- бами праці та є основною амортизації.
К. Маркс розглядав амортизацію як динамічне явище, характерну особливість обороту основного ка- піталу. У процесі функціонування засоби праці «не вхо- дять в продукт або ту споживчу вартість, утворенню якої вони сприяють, а, навпаки, зберігають по відно- шенню до неї свою самостійну форму до повного їх зносу» [2]. У той самий час вартість свою вони пере- дають по частинах. «Машини завжди повністю беруть участь в процесі праці і завжди тільки частиною в про- цесі утворення вартості. Вони ніколи не приєднують вартості більше, ніж втрачають в середньому унаслі- док свого зношування. Таким чином, існує велика різниця між вартістю машини і тією частиною вартості,
яка періодично переноситься з неї на продукт. Існує
велика різниця між машиною як елементом утворен- ня вартості і машиною як елементом утворення про- дукту» [2].
Амортизацію (від лат. amorti — погашення, сплата боргів) можна визначити як процес поступового пе- ренесення вартості засобів праці на вартість готової
продукції [1].
Питання про можливість використання аморти- заційних відрахувань на розширене відтворення — одне з найбільш складних, дискусійних. Воно обговорюєть- ся в економічній літературі вже багато років, але оста- точно не вирішено. Висловлюється думка, згідно з якою амортизаційний фонд не може служити джере- лом накопичення основних фондів. Водночас більшість економістів стверджують, що в сучасних умовах амор- тизаційні відрахування закономірно є джерелом роз- ширеного відтворення основних фондів, джерелом їх накопичення. Багато дослідників, визнаючи пряме еко- номічне призначення амортизаційного фонду як дже- рела простого відтворення, не виключають разом з тим можливості використання його й для розширеного відтворення [1].
ІІ. Постановка проблеми. Визначення реаль- ної ролі амортизаційного фонду в накопиченні прин-
В.А. Грекова,
аспірант Дніпропетровського університету економіки та права
РОЛЬ АМОРТИЗАЦІЇ У ВІДТВОРЕННІ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
В.А. Грекова ципово важливе не тільки й не стільки для теорії,
скільки для вирішення практичних завдань в галузі
розвитку матеріально-технічної бази. У зв’язку зі зро- станням виробничого потенціалу, необхідністю інтен- сифікації його використання висуваються особливі ви- моги до політики відшкодування засобів праці, недо- ліки якої в цей час виявляються в зниженні темпів за- міни зношених фондів, скупченні в деяких галузях народного господарства значної кількості застарілого устаткування зі всіма витікаючими з цього негативни- ми наслідками. Тому раціональне витрачання аморти- заційного фонду є істотним резервом підвищення ефективності виробництва [1].
Так, З.Н. Борисенко вважає, що амортизація по- винна виконувати двоєдину функцію — відображати реальні витрати засобів праці на виробництво продукції
й відшкодувати авансовані вкладення до основних фондів. Уся решта функцій, що приписуються амор- тизації і що покладаються на неї, їй не властиві. Так,
вона не може виконувати стимулюючу роль в процесі
виробництва. Не її завдання й забезпечення розшире- ного відтворення основних фондів [1].
С.Ф. Голов повністю заперечує ідею створення амортизаційного фонду як джерела фінансування ка- пітальних інвестицій, спираючись на витратну концеп- цію розуміння цих процесів. Він вважає амортизацій- ний фонд «сумою грошових коштів, що є на під- приємстві, для відтворення основних засобів» [3].
Академік М.Г. Чумаченко, дискутуючи з С.Ф. Голо- вим, доводить протилежне. Зокрема, він стверджує,
що амортизаційні відрахування — важливе джерело
інвестицій в оновлення основних засобів підприєм- ства; витратна концепція амортизації є необґрунтова- ною й не випливає з економічної суті амортизаційних відрахувань [5].
ІІІ. Результати дослідження. На нашу думку,
кожна з вище перерахованих характеристик є функ- цією амортизації. Так, у зв’язку з науково-технічним прогресом росте продуктивність праці, тому вартість відтворення основних фондів повинна знижуватися.
У результаті для відшкодування їх споживчої вартості
потрібно менше засобів, ніж накопичено в амортиза- ційному фонді. Іншими словами, щоб відновити су- купну дієздатність знарядь праці, що вибувають, тре- ба витрачати менше засобів, ніж передбачено норма- ми амортизації. Відновлення застосованих засобів

100
Економічний вісник Донбасу виробництва в колишніх розмірах обумовлює підви- щення їх потужності, дієздатності. У такому разі роз- міри накопиченої амортизації дозволяють забезпечити потреби не тільки простого, але й розширеного відтво- рення [1]. «Поки відтворення здійснюється в незмінно- му масштабі, — відзначав К. Маркс, — кожен спо- житий елемент постійного капіталу повинен відшкодо- вуватися in natura за допомогою нового екземпляра відповідного роду, якщо не тієї самої кількості і форми,
то тієї ж дієздатності. Якщо продуктивна сила праці
залишається тією самою, то це натуральне відшкоду- вання буде в той же час і відшкодуванням тієї вартості,
яку постійний капітал мав в своїй колишній формі. Якщо ж продуктивна сила праці збільшується так, що ті ж самі речовинні елементи можна відтворити меншою працею, то менша частина вартості продукту може цілком відшкодувати in natura постійну частину. Над- лишок може у такому разі послужити для утворення нового додаткового капіталу, або можна буде більшій частині продукту надати форму предметів споживання,
або ж зменшити додаткову працю. Навпаки, якщо про- дуктивна сила праці зменшиться, то на відшкодування колишнього капіталу буде потрібна значніша частина продукту; додатковий продукт зменшиться» [2].
Дійсно, якщо відновлення зношеного основно- го капіталу відбувається на інноваційній основі, що призводить до підвищення продуктивності праці, то й амортизаційний фонд треба відносити до фонду нако- пичення (інвестиційних джерел). Отже, за економіч- ним значенням амортизаційний фонд повинен акуму- лювати фінансові ресурси простого відтворення, тоб- то забезпечувати заміну засобів праці, що вибувають,
але практично він відіграє значно більшу роль, оскільки оновлення основних фондів з цього джерела прово- диться на новій технологічній основі.
І тут, на нашу думку, необхідно поєднання фаз науково-технічного циклу з моментом оновлення ос- новних фондів.
Науково-технічний прогрес становить безперер- вний процес отримання і накопичення наукових знань,
їхню матеріалізацію в елементи техніки і впроваджен- ня техніки у виробництво та інші сфери суспільства.
Науково-технічний прогрес як цілісна система скла- дається із трьох взаємопов’язаних елементів: науки,
техніки і виробництва [4].
Виявленням закономірностей розвитку базових,
технологічних, соціально-економічних підсистем по- чали займатися ще в XIX ст. Х. Кларком тоді було виявлено піввікові цикли. Потім у ХХ ст. Ван Гелде- рен намагався їх пояснити довготривалими коливан- нями попиту й пропозиції, Де Вольф — життєвим цик- лом основного капіталу, вкладеного в транспортну
інфраструктуру й капітальні споруди.
Існування 25-річних циклів, тривалість яких за- лежить від періодичності реконструкції промислових споруд і технологічних ліній, доводиться Саймоном
Кузнецем. Н. Д. Кондратьєв розробив цілісну теорію півстолітніх циклів у промислово-економічному роз- витку. Його теорія «довгих хвиль» розкриває механіз- ми, що приводять до змін в цих технологічних, еконо- мічних і суспільних структурах. «Довгі хвилі» відоб- ражають довгострокові періодичні коливання соціаль- но-економічного і науково-технологічного розвитку.
Н.Д. Кондратьєв установив органічну «змонтованість»
ритмів технічного прогресу в півстолітній цикл, у його довгу хвилю. Великі цикли кон’юнктури визначають- ся періодичністю порушення рівноваги між резервом
«основних капітальних благ» і головними факторами,
які визначають техніко-технологічний спосіб виробниц- тва. Такі коливання супроводжують науково-техніч- ний прогрес, накопичення капіталу, зрушення в тех- нологічній структурі виробництв. Цикли частішають
із прискоренням науково-технічного прогресу.
Технологічні зміни відображаються на траєкторії
економічного розвитку, а розвиток техніки підпоряд- ковується економічним закономірностям. Так, висо- ка норма прибутку не сприяє впровадженню техноло- гічних нововведень через те, що вони пов’язані з ри- зиком. При економічному спаді, падіння норми при- бутку, накопиченні інвестиційного капіталу й мораль- ному зносі техніки вкладення в нові технології стають вигідними й перспективними.
Для виходу з циклічного середньострокового спаду не потрібні якісні зміни виробничо-господарсь- кої структури промисловості. Довгохвильова стагна- ція — це етап, на якому відмирає попередня техноло- гічно-економічна база, закладається фундамент кар- динальних зрушень в системі виробничих сил. Тут загострюється конфлікт між виробничою структурою,
потребою її технологічного оновлення, яку неможли- во здійснити при застарілій організації.
Тобто у фазі спаду кон’юнктура диктує не- обхідність пошуку ефективних технологій, а в період економічного піднесення науково-технічний прогрес гальмується, дослідження фінансуються тільки тоді,
коли вони дають швидку віддачу. У ринкових умовах потрібно синхронізувати ритми розвитку техніки, онов- лення технологій, споживання ресурсів, організації
виробництва й руху капіталу.
Існування такої циклічності пояснюється багать- ма причинами. Наприклад, існування споживчого по- питу спонукає підприємців розширювати виробничі
потужності і збільшувати капіталовкладення. Круго- обіг індивідуальних капіталів протікає безперешкод- но, знижується гострота конкурентної боротьби. Та- кому стану речей можна дати наступне пояснення: у
В.А. Грекова

2007’4 101
період економічного підйому зменшуються стимули для ризикованих дослідницьких робіт, нових упрова- джень, оновлення виробництва, йде рутинний процес удосконалення технологій, що забезпечують хороші
прибутки (ординарні інновації). Тому зменшуються стимули нових впроваджень, оновлення виробницт- ва. Відтворення протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток продовжується до тих пір, поки темпи зростання виробництва не починають випере- джати темпи зростання платоспроможного попиту.
В період економічного спаду ситуація змінюєть- ся, ринок затоварений, устаткування простоює, вини- кають збитки, виробництво скорочується, відбуваєть- ся перенакопичення грошового капіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво), роз- повсюджується безробіття й неминуче починається процес зниження заробітної плати й інших доходів,
немає сенсу вкладання засобів в поліпшення власти- востей нікому не потрібних товарів.
Загальним результатом перенакопичення капіталу стає зростання витрат виробництва, падіння цін і, отже,
прибутку (економічна криза). Необхідні радикальні зміни,
схильність до ризикованого, новаторського дослідниць- кого фінансування зростає (базові інновації).
Але економічна криза виявляє не тільки межу,
але й імпульс у розвитку економіки, виконуючи сти- мулювальну («очисну») функцію. Утворює початко- вий момент для нових масових капіталовкладень. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скоро- чення витрат виробництва й збільшення прибутку, по- силюється конкуренція.
Це пов’язане з тим, що, по-перше, криза призво- дить до морального зносу основного капіталу й тим самим створює умови для оновлення виробничого апа- рату. По-друге, криза примушує до оновлення основ- ного капіталу на новій технічній основі, що викликає
зниження витрат виробництва й відновлення докризо- вого рівня прибутку. Масовий моральний знос основ- ного капіталу, викликаний кризою, примушує всіх підприємців застосовувати нову техніку. Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій, допомагаючи економіці перейти в іншу фазу (інтенсивного розвитку економіки). Тому оновлення основного капіталу є ма- теріальною основою періодичності криз і тривалості
циклу. У ході всього економічного циклу динаміка ви- робництва нерозривно пов’язана з рухом основного капіталу та здійснюється на базі цього руху. Криза за- вершує період обороту більшості індивідуальних капі- талів і водночас дає початок новому циклу обороту.
Тим самим створюється нова матеріально-технічна база для наступного економічного циклу.
Отже, у своєму розвитку науково-технічний про- цес проходить революційну й еволюційну фази. Рево- люційна фаза розвитку науково-технічного процесу пов’язана із результатами фундаментальних досліджень,
з відкриттям нових глибинних законів розвитку приро- ди, техніки, суспільства. На основі таких фундамен- тальних відкриттів формується потенціал інноваційного розвитку економіки, інноваційних технологій. Еволюц-
ійна фаза проявляється в послідовному використанні
потенціалу наукових фундаментальних відкриттів через залежності й механізми інноваційного розвитку еконо- міки. Зміст науково-технічного процесу розкривається теорією його циклічного розвитку. Залежності окремих фаз розвитку повного науково-технічного циклу тех- нологій наведено на рис. 1 [4].
В.А. Грекова
М
ас ов е по ш
ир ен ня но во
ї т ех ні
ки
М
ас ов е ви ко ри ст ан ня но во
ї т ех ні
ки
П
ош ук ов
і д ос лі
дж ен ня
П
ри кл ад ні
д ос лі
дж ен ня
Е
кс пе ри м
ен та ль но
- ко нс тр ук то рс ьк
і р об от и
О
св оє
нн я пр ом ис ло во го ви ро бн иц тв а
Інвестиційний цикл
(8—12 років)
Ф
ун да м
ен та ль ні
д ос лі
дж ен ня
Інноваційний цикл (30—40 років)
С
та рі
нн я
і з ня тт я те хн
ік и з ви ро бн иц тв а
Науково-технічний цикл технологій (60—70 років)
Рис. 1. Складові повного науково-технічного циклу технологій

102
Економічний вісник Донбасу
Відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань
Фази впровадження інновацій та використання нової техніки
Усі інші фази: старіння техніки, фундаментальних, пошукових, прикладних досліджень тощо знижується
Просте відтворення зростає
Розширене відтворення залишається незмінною
Різке зростання цін на обладнання, великий відсоток
інфляції
Часткове відтворення
Якщо в результаті НТП вартість відтворення одиниці виробничої потужності
Визначальну частину повного науково-технічно- го циклу технологій займає інноваційний цикл. На основі наукових відкриттів фундаментальних законів розвитку природи і техніки формуються складові
інноваційного циклу, тривалість якого залежно від галузей діяльності може становити 30—40 і більше років.
Відповідно до потреб суспільства й з урахуван- ням фундаментальних відкриттів формуються науко- во-технічні ідеї, проводяться пошукові і прикладні
дослідження та інші трансформації інноваційного цик- лу, які завершуються створенням нових технічних за- собів, що пройшли промислове освоєння й придатні
до масового виробничого використання. Заключною складовою інноваційного циклу є інвестиційний цикл,
тобто безпосередньо: упровадження в експлуатацію нових технічних засобів і технологій виробничої діяль- ності. У часових рамках інноваційного циклу може реалізуватись 3—4 інвестиційних цикли оновлення ак- тивної частини основних засобів. Кожен із інвестиц-
ійних циклів реалізує нове покоління технічних засобів,
економічна ефективність яких має постійно зростати.
Потенціал інновацій, і відповідно й фінансово-еконо- мічної ефективності, може бути вичерпаний упродовж життєвого циклу 3—4 поколінь технічних засобів.
Безперервне зростання ефективності може бути забез- печене при своєчасному започаткуванні наступного
інноваційного циклу, що базується на нових фунда- ментальних наукових відкриттях із вищим потенціалом
інновацій, який стрибкоподібно зростає, а відповідно й фінансових результатів [4].
На нашу думку, поєднуючи саме ці, вище названі,
цикли з моментом оновлення основних фондів мож- на зробити висновок про відтворення просте, розши- рене, чи про те, що коштів амортизаційного фонду не- достатньо навіть для простого відтворення. Ми вва- жаємо, що відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань відбувається за схемою,
наведеною на рис. 2.
Отже, якщо оновлення основних фондів відбу- вається на фазах інвестиційного циклу (рис. 1), то розміри накопиченої амортизації можуть забезпечити потреби не тільки простого, але й розширеного відтво- рення. А саме: якщо в результаті науково-технічного прогресу вартість відтворення одиниці виробничої
потужності знижується, то амортизаційний фонд може покрити потреби й розширеного відтворення. І навпа- ки, при зростанні вартості відтворення одиниці вироб- ничої потужності, коштів амортизаційного фонду не- достатньо навіть для простого відтворення (часткове відтворення). В умовах, коли в результаті науково-тех- нічного прогресу вартість відтворення одиниці вироб- ничої потужності залишається незмінною, мова йде про просте відтворення.
В.А. Грекова
Рис. 2. Схема відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань

2007’4 103
Щодо інших фаз повного науково-технічного цик- лу, тобто до впровадження інновацій, то відтворення основних фондів у цьому випадку може бути не більше як простим.
IV. Висновки. Викладені результати досліджень доводять, що визначення реальної ролі амортизацій- ного фонду в накопиченні принципово важливо. На нашу думку, поєднуючи фази науково-технічного цик- лу з моментом оновлення основних фондів, можна зробити висновок про відтворення просте, розшире- не, чи про часткове відтворення (коштів амортизацій- ного фонду недостатньо навіть для простого відтво- рення).
Заперечуємо думку, згідно з якою амортизацій- ний фонд не може служити джерелом накопичення основних фондів. Більш того, він може забезпечува- ти розширене відтворення основних фондів. Якщо оновлення основних фондів відбувається на фазах впровадження інновацій, то розміри накопиченої амор- тизації можуть забезпечити потреби розширеного відтворення. А саме: якщо в результаті науково-техніч- ного прогресу вартість відтворення одиниці виробни- чої потужності знижується, то амортизаційний фонд може покрити потреби розширеного відтворення.
Література
1. Борисенко З.Н. Амортизационная политика.
— К.: Наук. думка, 1993, — 136 с. 2. Маркс К. Капи- тал. — Т.1. — С. 399; Т.2. — С. 178; Т.3. — М.,
1962. — (Соч.: 2-е изд./ К. Маркс, Ф. Энгельс: Т. 25,
ч.2). — С. 419. 3. Голов С. Ф. Концепції амортизації
та їх вплив на облік і управління в сучасних умовах //
Бухгалтерський облік і аудит. — 2004. — № 8. —
С. 12. 4. Онищенко В.О., Пазинич В.І. Методичні
підходи до оцінки інноваційного змісту інвестиційних проектів розвитку суб’єктів господарювання // Фінан- си України. — 2006. — №7. — С. 30—37. 5. Чума-
ченко М.Г. Ще раз про амортизацію як важливе дже- рело інвестиційної діяльності підприємства // Бухгал- терський облік і аудит. — 2004. — №11. — С. 11.
В.А. Грекова