Органи досудового розслідування в України та їх система.
Поняття, правова основа діяльності Міністерства внутрішніх справ України.
Національна поліція: система, завдання, повноваження.
Державна прикордонна служба України.
Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
Державна міграційна служба.
Національна гвардія України.
1. ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ЇХ СИСТЕМА.
Органи досудового розслідування – уповноважені згідно з компетенцією, передбаченою кримінальним процесуальним законодавством, здійснювати дізнання і досудове слідство у кримінальному провадженні. Такими органами згідно з ст. 38 КПК України є:
1) слідчі підрозділи органів: - Національної поліції; - СБУ; - що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; - ДБР.
2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю НАБУ.
До завдань досудового розслідування можна віднести:
1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;
2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;
3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Обставини, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні, форма вини, мотив і мета;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Після встановлення перерахованих обставин – злочин визнається повністю розкритим. Констатація цього факту є можливою тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закриття кримінального провадження за нереабілітуючих обставин - після набрання чинності відповідної ухвали суду.
Поняття та форми досудового розслідування
Досудове розслідування – початкова стадія (дальнейшие стадии влоть до Верховного суда - но уже в рамках судебного рассмотрения) кримінального провадження, яка починається з внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР)і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням матеріалів до суду.
Форми досудового розслідування – врегульований КПК порядок здійснення кримінального провадження в залежності від ознак кримінального правопорушення. Передбачено дві форми досудового розслідування: дізнання – розслідування кримінальних проступків та досудове слідство – розслідування злочинів.
Злочин від проступку вдрізняється ступенем суспільної небезпеки, серйозністю покарання, особами, які підлягають притягненню до відповідальності та складом (злочин – об’єктивна, суб’єктивна частина, об’єкт, суб’єкт; проступок – наявність суб’єктивної частини в окремих випадках необов’язкова. Наприклад, до адміністративної відповідальності можуть залучатися батьки дітей, які вчинили правопорушення). При дізнанні (згідно з КПК)не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою, не проводяться негласні слідчі (розшукові) дії .
Загальні положення досудового розслідування
Правила як стадії досудового розслідування:
- початок досудового розслідування;
Невідкладно, але не пізніше 24 годин після будь яким шляхом отримання інформації про вчинене кримінальне правопорушення, інформація про нього вноситься до ЄРДР. Розслідування до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність. Слідчий, що здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. Виключенням коли досудове розслідування розпочинається негайно, є огляд місця події у невідкладних випадках, або кримінального правопорушення яке скоєно на судні, за межами України (відомості вносяться до ЄРДР при першій можливості). Реєстрація матеріалів в ЄРДР - обов’язкова, відмова не допускається.
До ЄРДР, згідно положення, вноситься певний обов’язковий перелік відомостей, що всебічно і повно відображають обставини винення кримінального правопорушення, включаючи попередню правову кваліфікацію, а також дані посадової особи яка внесла відомості та/або розпочала досудове розслідування. Аавтоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження.
- підслідність;
це врегульована законом сукупність ознак кримінального провадження, на підставі яких конкретне кримінальне провадження підлягає розслідуванню тим чи іншим органом досудового розслідування. Види підслідності:
1. підслідність предмета (родова) – ст. 216 КПК містить перелік кримінальних правопорушень, розслідування по яких відноситься до конкретних органів досудового розслідування.
2. підслідність персональна (суб’єктна) – пов’язується з особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.
3. підслідність за зв’язком кримінальних проваджень – досудове розслідування здійснюється слідчим того органу, до підслідності якого відноситься злочин, у зв’язку з яким почато досудове розслідування.
4. підслідність територіальна (місцева) – досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
- об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування;
в одному провадженні можуть бути об’єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, по одному кримінальному правопорушенню, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами). Не можуть бути об’єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину. У разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень. Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором і не може бути оскаржене.
Підо́зра у кримінальному процесі – формальне твердження (припущення) уповноважених правоохоронних органів про причетність певної особи до злочину, засноване на неостаточних (неповних, проміжних) результатах розслідування. Кримінальне переслідування конкретної особи починається саме з часу оголошення їй про підозру.
Повідомлення про підозру — це офіційне ознайомлення певної особи з наявністю в уповноваженого правоохоронного органу припущення про вчинення цією особою злочину.
Повідомлення про підозру здійснюється у таких випадках:
затримання особи на місці вчинення злочину чи безпосередньо після його вчинення;
обрання до особи запобіжного заходу (тільки після повідомлення);
наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
Строки досудового розслідування: обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження. При цьому:
Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру становить:
1) 6 місяців - у кримінальному провадженні щодо кримінального проступку;
2) 12 місяців - у кримінальному провадженні щодо злочину невеликої або середньої тяжкості;
3) 18 місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Строк досудового розслідування з моменту повідомлення особі про підозру до закінчення досудового розслідування становить:
1) протягом 1 місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
2) протягом 2 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Строк досудового розслідування може бути продовжений, при цьому загальний строк не може перевищувати:
1) 2 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
2) 6 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;
3) 12 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Продовження строку досудового розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за відповідним клопотанням прокурора або слідчого.
У разі відмови слідчим суддею у продовженні строку досудового розслідування прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування, зобов’язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій (ст. 283 КПК):
1) закрити кримінальне провадження;
2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Ухвала слідчого судді, прийнята за результатами розгляду клопотання про продовження строку досудового розслідування, оскарженню не підлягає.
Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення
Слідчий, прокурор зобов’язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, окрім матеріалів, ознайомлення з якими, на цій стадії кримінального провадження, може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, не допускається. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою встановлену кримінальну відповідальність.
2. ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ
МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ.
МВС є органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах:
– забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг;
– захисту державного кордону;
– цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, їх ліквідації, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;
– міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. (еміграція – за межі держави, імміграція – всередину)
Правову основу діяльності МВСскладає перелік законодавчо-правових актів держави від Конституції – до Положення про МВС.
Чисельність МВС – відповідно до Закону України “Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України” (за винятком Національної гвардії України) визначається із розрахунку приблизно 300 осіб на 100 000 населення.
МВС відповідно до покладених на нього завдань:
Здійснює координацію діяльності структур що входять до його складу з питань: виработки та застосування законодавства згідно визначеної компетенції, моніторингу стану публічної безпеки та правопорядку, реалізації державної політики в сфері протидії злочинності, охорони державного кордону, захисту об’єктів від виникнення надзвичайних ситуацій, а також з питань міграці, проведення судових експертиз, поводження з вибуховими матеріалами, надання сервісних послуг МВС, ресурсного забезпечення діяльності апарату МВС, на базі навчальних закладів, що належать до сфери управління МВС – підготовку та професійне навчання кадрів, забезпечення силами і засобами Національної гвардії охорони: важливих державних об’єктів, дипломатичних представництв, та ін.
МВС у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, а також з підприємствами, установами та організаціями.
МВС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов ВРУ, видає накази, які є обов’язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
МВС очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем’єр-міністра України і звільняється з посади Верховною Радою України.
Міністр: здійснює керівництво діяльністю міністерства; визначає пріоритети роботи та шляхи виконання покладених завдань; організовує та контролює виконання Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на об’єктах що належать до сфери управління.
Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МВС, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у МВС може утворюватися колегія.
До загальної структури МВС України входять:
апарат Міністерства внутрішніх справ України:
2) Головний центр з надання сервісних послуг та центри з надання сервісних послуг як територіальні органи Міністерства внутрішніх справ;
3) навчальні заклади та науково-дослідні установи;
4) заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України.
Міністерство внутрішніх справ України складається з:
Національної поліції; Державної прикордонної служби; Державної служби України з надзвичайних ситуацій; Державної міграційної служби; Національної гвардії.
3. НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ:
СИСТЕМА, ЗАВДАННЯ, ПОВНОВАЖЕННЯ.
Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, основними завданнями якого, є забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Діяльність поліції спрямовується та координується КМ України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом (Закон України «Про Національну поліцію»).
Принципи діяльності поліції
Верховенство права - людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями.
Дотримання прав і свобод людини – їх обмеження допускається виключно на підставах та в порядку, визначених діючим законодавством, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.
Забороняються будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками.
Законність
Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази заборонено. Будь яка доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським діючого законодавства України.
Відкритість та прозорість
Поліція здійснює свою діяльність на засадах відкритості та прозорості в межах, визначеного функціоналу, у порядку та відповідно до вимог, визначених законом.
Політична нейтральність
Поліція забезпечує захист прав та свобод людини незалежно від політичних переконань та партійної належності, при цьому у підрозділах поліції заборонено провадити політичну діяльність.
Поліцейським заборонено висловлювати особисте ставлення до діяльності політичних партій, під час виконання службових повноважень, а також використовувати службові повноваження у політичних цілях.
Взаємодія з населенням на засадах партнерства
Діяльність поліції здійснюється в тісній співпраці та взаємодії з населенням, територіальними громадами та громадськими об’єднаннями.
Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.
Безперервність – виконання покладених завдань безперервно та цілодобово.
Загальна система поліції складається з: центрального органу управління та територіальних органів.
У складі поліції функціонують:
1) кримінальна поліція;
2) патрульна поліція;
3) органи досудового розслідування;
4) поліція охорони;
5) спеціальна поліція;
6) поліція особливого призначення.
Поліцейський - громадянин України, який склав Присягу, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Основні обов’язки поліцейського
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, діючого законодавства, Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов’язки;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну (в т.ч. медичну) допомогу постраждалим особам, внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків;
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього, зобов’язаний вжити необхідних заходів з метою надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Вимоги до кандидатів на службу в поліції – громадяни України віком від 18 років, з повною загальною середньою освітою, які володіють українською мовою, з відповідним рівнем здоров’я та фізичної підготовки.
На поліцейських поширюються обмеження, визначені Законом України "Про запобігання корупції".
Не може бути поліцейським:недієздатна або обмежено дієздатна особа, що має непогашену або незняту судимість, відмовляється від процедури спеціальної перевірки або оформлення допуску до державної таємниці, має захворювання, втратила громадянство України та/або має громадянство іноземної держави, особа без громадянства, надала завідомо неправдиву інформацію під час прийняття на службу.
Професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у ВНЗ із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок, з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.
Звільнення зі служби в поліції:
1) закінчення строку контракту;
2) через хворобу;
3) за віком;
4) у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
5) через службову невідповідність;
6) у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби;
7) за власним бажанням;
8) у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
9) у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення;
11) у зв’язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
4. ДЕРЖАВНА ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ.
ДПСУ- правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує недоторканість державного кордону та охорону суверенних прав України в її винятковій (морській) економічній зоні.
Основні функції: 1) охорона державного кордону України на суші та воді з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; 2) прикордонний контроль і пропуск через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; 3) ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативнорозшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону; 4) участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції 5) участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, 6) охорона закордонних дипломатичних установ України.
5. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ.
ДСНС - орган виконавчої влади, основними функціями якого є: забезпечення цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідація надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежну та техногенну безпеки, діяльність аварійнорятувальних служб, профілактику травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.
6. ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРЇНИ.
ДМС - орган виконавчої влади, основними функціями якого є: реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
7. НАЦОНАЛЬНА ГВАРДІЯ УКРАЇНИ
НГ - військове формування з правоохоронними функціями, яке виконує завдання: захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань; охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки (массові заходи); охорони ядерних установок, важливих державних об’єктів, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв в Україні; виконаня заходів у взаємодії з іншими правоохоронними органами, згідно з визначеними завданнями (припинення збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, припинення діяльності не передбачених законом воєнізованих, збройних або терористичних формувань, припинення масових заворушень, групових протиправних дій осіб, узятих під варту та засуджених в установах виконання покарань)