Ім'я файлу: О.П.Документ Microsoft Word (7).docx
Розширення: docx
Розмір: 19кб.
Дата: 11.08.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 19кб.
Дата: 11.08.2021
скачати
Ольга Павлова – українська співачка з Канади
Ольга Павлова, канадська концертно-камерна співачка українського походження. Із ранніх років у неї виробився свій підхід до обов’язку перед Україною, і в тому, що в Канаді та США часто лунала українська пісня, її велика заслуга. Вона народилася 21 вересня 1919 року у Вінніпезі, в родині о. Пантелеймона Божика (1889-1944). Її батько разом із сім’єю прибув до Канади 11-річним підлітком із буковинського села Онута. 1908-го він вступив до православної семінарії в Міннеаполісі, а вже за рік опублікував досить популярну в українському середовищі брошуру «Оборона віри». По закінченні семінарії о. Пантелеймон служив у провінції Альберта, згодом — у церкві св. Михайла у Вінніпезі, від 1920-го був редактором часопису «Буковина», а за чотири роки перейшов на службу до Української католицької церкви. 1927-го вийшли у світ його український правопис «Буковина», книга «Українські церкви в Канаді», збірка новел «Канадійські оповідання» та поезій «Канадійська муза». То була людина, добре знана у Вінніпезі й усій Канаді. Саме він став ініціатором спорудження в місті пам’ятника видатному українському письменникові М. Шашкевичу.
У хаті Божиків часто лунала музика. Співав батько, співала мати й їхні діти. Ольга вже змалечку закохалася в пісню. Ще підлітком вона співала в хорі церкви св. Андрія, парохом якої був її батько, а в шкільні роки у хорі Рідної школи ім. Маркіяна Шашкевича, дириґентами якого були відомий громадський діяч Петро Юндак, згодом — композитор Євген Турула, а з 1936 року — музикознавець Павло Маценко. 1937-го дівчина взяла участь у постановці оперети «Чорноморці» М. Лисенка, виконавши партію Марусі. Запрошували Ольгу й до аматорського театрального товариства «Боян». Упродовж 1939-1943 рр. вона не раз виконувала партії Оксани в оперетах «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та Наталки в «Наталка Полтавка» М. Лисенка. Але все це було аматорством. Професійних знань вокального співу Ольга набула в академії св. Марії у Вінніпезі, Саскачеванському університеті, приватно в Норберта Арделлі в Нью-Йорку й удосконалювалася в Ді Філіппі (Маямі).
Свою пісенну кар’єру Ольга розпочала в британській корпорації Broadcasting Corporation у Канаді. А коли 1942-го вона вперше виступила по канадському радіо Бі-Бі-Сі, то її голос так сподобався радіослухачам, що на адресу радіо Нью-Йоркської компанії «Радіо Сіті Мюзік-гол» надійшла велика кількість відгуків і прохань американських слухачів її запросити на постійну роботу до Нью-Йорку. Так і сталося. 1944 року Ольга виїхала США й працювала як виконавець пісень народів світу в системі національного мовлення офісу стратегічних послуг країнам учасникам Другої світової війни в Нью-Йорку, Бостоні та Вашингтоні. І якщо раніше Ольга співала тільки українською й англійською, то невдовзі ще й вивчила німецьку, італійську й іспанську. Щодо українських пісень, то вона сама пропонувала свої послуги українським громадам і брала участь у концертах на різних святкових імпрезах. Один із них відбувся 25 березня 1945 року в приміщенні церкви Св. Юра в Нью-Йорку, де співачка виступила у великому концерті-академії пам’яті митрополита Андрея Шептицького. Крім неї, у концерті брали участь церковний хор під орудою Т. Онуфрика, славетний героїчний тенор Михайло Голинський і 17-річна скрипалька Донна Гресько.
Навесні 1954-го Ольга вийшла заміж і переїхала до Маямі, де 28 травня виступила на сцені «Бейфронт-парку». Музичний супровід їй забезпечив Маямський симфонічний оркестр під орудою відомого дириґента Цезаря Ля Моніки. Кілька тисяч людей захоплено слухало в її виконанні арії з опери «Кавалерія Рустикана» П. Масканьї, оперети «Царевич» Ф. Легара та в’язанку українських народних пісень, а на закінчення, одягнена в український національний стрій, блискуче виконала американський гімн «Зоряний прапор». І вже наступного дня українська преса писала: «На тлі оркестру просто заворожуюче звучав голос нашої співачки Ольги Павлової, а найкраще все ж таки — наші рідні українські народні пісні. Й як приємно було чути їх українцям, яких ці звуки примусили забути буденні турботи та полинути думками в наші зелені сади, під ясні зорі й тихі води».
Гарної зовнішності, активна, імпульсивна співачка швидко завоювала популярність у маямських шанувальників пісні. Так, після одного з її концертних виступів адвокат Енн Чопек сказав: «Ольга Павлова дуже талановита, енергійна та творча особистість. Вона — надзвичайна! Її особистість випромінює радість і захоплення. Вона з тих людей, котрі готові служити людям своїм талантом». Її радо зустріла українська громада міста, тим більше що вже невдовзі після приїзду, при 17-му відділі Союзу українок Америки імені О. Теліги вона заснувала жіночий хор «Веселка». Про це у філадельфійському журналі «Наше життя» за травень 1963 року повідомлялося: «Щораз більше талантів з’являється в нашому відділі Союзу українок Америки. Усе більше об’єднуються в служінні українській культурі наші талановиті мистецькі сили. Свою любов до пісні, свій дзвінкий голос, свою життєрадісність п. Ольга внесла в жіночий хор членів СУА». І хоч на першому виступі цього колективу в грудні 1962-го на вечорі, присвяченому творчості Ольги Кобилянської, прозвучали лише дві пісні — «Гей у лузі червона калина» та «Сонце низенько», але то було добрим початком. Уже в березні наступного року хор виступив із повною концертною програмою. У той час на Флориді існували лише сезонні оркестри й Ользі довелося заробляти на хліб насущний працюючи реєстратором готелів «Маямі-Біч» і «Цезар Ламоніка Вендшел Аудиторія». Нагадаємо, що на цей час вона вже була матір’ю двох дітей, сина Михайла та доньки Ольги. Та незважаючи на велику зайнятість догляду за дітьми та працею, вона не забувала рідного Вінніпеґа та 6 червня 1963 року навідалася туди з грамплатівкою «Популярні українські пісні», яку записала на фірмі «Монітор» у Нью-Йорку.
Водночас, співачка продовжувала свої концертні виступи на Флориді. Про один із них у газеті «Свобода» від 27 лютого 1971-го сповіщалося: «В неділю 24-го січня 1971 року українська громада в Маямі відзначила 53-тю річницю проголошення Української держави. 5 лютого 1971-го в «Бейфронт-парку» зібралося біля 2,5 тис. людей, аби почути спів Ольги Павлової. Вона виконала пісні наших і чужих композиторів, зокрема, арію з опери «Тоска», пісню «Сон Відня» та танго «Лети тужлива пісне» Б. Весоловського.
Навесні 1972-го Ольга наспівала дві нові великі платівки. До них було додано 23 пісні, зокрема, «Дощик», «Кину кужіль на полицю», «Ой, піду я до млина», «Червона рожа трояка», «Ой, ти, дівчино зарученая», «Їхав козак за Дунай», «Час додому, час», «Де згода в родині». Були тут і знаменита «Марічка» С. Сабадаша, «Київський вальс» П. Майбороди, «Подай рученьку» Б. Весоловського тощо. Для запису цих пісень співачка створила невеличкий оркестр зі шести осіб, який забезпечив їй музичний супровід. На гарно оздоблених конвертах платівок було зображено фото співачки в національному строї, а на зворотному боці — подано тексти українською й англійською мовами. На жаль, ці тексти викликають багато зауваг, бо якщо в українських піснях розбіжності ще припустимі, то в авторських цього робити просто не можна. Так, у пісні «Марічка» замість «В’ється, наче змійка, неспокійна річка», співається «В’ється коло хати неспокійна річка», що є порушенням авторського права. Є перекручення й у тексті «Київського вальсу» А. Малишка. На жаль, жодного разу не подається прізвищ авторів цих пісень.
Улітку цього ж року здійснилася давня мрія співачки — побачити землю своїх батьків. Вона побувала там як член американської крайової федерації музичних клубів. У Києві, під час концерту в музичній школі ім. композитора А. Штогаренка, Ольга роздала слухачам цілу валізу своїх платівок із записами українських пісень. Сама поява заокеанської співачки в правдивому українському вбранні була великим сюрпризом для багатьох присутніх у залі.
1977-го разом із відомим бас-баритоном Юрієм Богачевським Ольга Павлова випустила ще одну платівку, репертуар якої склали пісні «Ой, Марічко, чичері», «Їхав стрілець на війноньку» М. Гайворонського, «Пасла дівка лебеді», «Чорна хмара» (з опери «Запорожець за Дунаєм»), «Маєва нічка» Л. Лепкого, «Ти до мене не ходи», «Якби не Маруся», «Стоїть явір над водою» Т. Шевченка, «Ой, на горі там женці жнуть», «Козак від’їжджає, дівчинонька — плаче», «Буковино» та «Віє вітер, віє буйний». На жаль, цей мистецький проєкт двох відомих співаків для української діаспори залишився мало помітним, а для України — недоступним, хоч і сьогодні є найвартісним мистецьким здобутком. Це — справжній шедевр професійного рівня, починаючи від підбору репертуару й закінчуючи чистотою інтонації, дикції, культури виконання й ідеального злагодження голосів.
Того ж року Союз українок Америки (СУА) визнав Ольгу Павлову українкою року. Їй добігало до я 60, а вона все ще почувалася молодою та часто виступала перед громадою. У її репертуарі були твори «Айстри» на слова О. Олеся, «Стояла я і слухала весну» Лесі Українки з музикою К. Стеценка, знаменита «Синя чічка» М. Гайворонського, улюблені «Ніч яка, господи» за текстом Михайла Старицького та «Стоїть гора високая» Леоніда Глібова.
Ольга Павлова померла 6 жовтня 2004-го в Маямі. В останню путь її проводжали донька Ольга Щефер, син Михайло Павлов, брат Володимир Божик, восьмеро онуків, 16 правнуків і численні друзі. Похоронні відправи відбулися в українській католицькій церкві пресвятої Євхаристії. Тлінні останки співачки спочивають на цвинтарі «Всіх святих».
Зараз кожен із нас може почути голос співачки (сопрано), відшукавши її записи в Інтернеті, а водночас — усвідомити її жертовну відданість українській музиці, культурі, пісні для їх пропаганди на американських берегах. Залишається сказати, що головними рисами артистичного обличчя співачки завжди були українська пісня, національний колорит, непідробний артистизм, досконала інтерпретація твору та професіоналізм із легкими відтінками шарму.