Охорона авторських прав

360
ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК, 2020/6
© О. Лубчук, 2020
УДК 347.78.02:791.43]:006.32
DOI https://doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2067
О. Лубчук,
аспірантка кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права
Львівського національного університету імені Івана Франка
ОХОРОНА АВТОРСЬКИХ ПРАВ
НА КІНЕМАТОГРАФІЧНИЙ ТВІР ЗА БЕРНСЬКОЮ
КОНВЕНЦІЄЮ ПРО ОХОРОНУ ЛІТЕРАТУРНИХ
І ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ТА ВСЕСВІТНЬОЮ
КОНВЕНЦІЄЮ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Постановка проблеми.
В останні десятиліття спостерігається стрімкий розвиток кінематографічної індустрії.
Водночас одним із пріоритетних завдань залишається вдосконалення національної системи охорони прав
інтелектуальної власності на кінема- тографічний твір. В цьому контексті вагомого значення набуває виокрем- лення ключових міжнародних стан- дартів охорони прав інтелектуальної власності у кінематографічній сфері та усунення прогалин у правовому регулюванні наведених відносин e національному законодавстві. Усі вищезазначені фактори вплинули на вибір теми здійснюваного дослі- дження.
Аналіз останніх досліджень
і публікацій.
Розкриттю змісту основних положень Бернської кон- венції про охорону літературних
і художніх творів, а також втіленню та розвитку її принципів у Всесвіт- ній конвенції про авторське право присвячено монографію професора
В.С. Дроб’язка «Історичні й теоре- тичні аспекти Бернської конвенції про охорону літературних і художніх тво- рів». До того ж проблему конвенцій- ної охорони авторських прав частково проаналізовано у працях К.О. Афа- насьєвої, Т.М. Вахонєвої, І.І. Дахно,
Т.О. Коваленко.
Метою статті
є виявлення клю- чових аспектів охорони авторських прав на кінематографічний твір на підставі аналізу відповідних положень
Бернської конвенції про охорону літе- ратурних і художніх творів та Всес- вітньої конвенції про авторське право.
Виклад основного матеріалу.
На міжнародному рівні кінематогра- фічний твір вперше було визнано об’єктом правової охорони у Берн- ській конвенції про охорону літе- ратурних і художніх творів [1] від
1886 року внаслідок перегляду поло- жень останньої під час Берлінської конференції у 1908 році, адже саме на початку ХХ століття відбувалося ста- новлення кіномистецтва як самостій- ного виду творчості, у зв’язку з чим сформувався самостійний об’єкт авторського права – кінематографіч- ний твір. Перегляд основних поло- жень Конвенції був зумовлений серед низки причин необхідністю забезпе- чення належного нормативно-право- вого захисту авторів кінематографіч- них творів. Як наслідок, «берлінський текст» Конвенції розширив перелік об’єктів авторського права, зокрема, шляхом включення до нього кінема- тографічних творів. Україна приєдна- лась до Бернської конвенції про охо- рону літературних і художніх творів
31 травня 1995 року [2].
І.І. Дахно відзначає такі ключові стандарти з охорони авторських прав, встановлені Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів:

361
ТРИБУНА МОЛОДОГО ВЧЕНОГО
1) охорона моральних (немайно- вих) прав авторів;
2) чинність авторських прав впро- довж усього життя відповідних авто- рів та п’ятдесяти років після їх смерті;
3) заборона на виконання будь- яких формальностей для набуття авторських прав;
4) низка положень щодо охорони авторських прав у країнах, що розви- ваються [3, с. 155–156].
Серед низки літературних та художніх творів, які підлягають охороні, у ст. 2 (1) Бернської конвен- ції відзначено кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, вира- жені способом, аналогічним кінемато- графії. Варто наголосити на тому, що стосовно кінематографічних творів можуть застосовуватись як основні положення й принципи зазначеної
Конвенції, так і низка спеціальних положень, які безпосередньо вирішу- ють питання охорони кінематографіч- них творів та творів, які використову- ються під час їх створення [4, с. 21].
Аналіз спеціальних положень доцільно розпочати зі звернення до порядку охорони авторських прав на кінематографічний твір. Насамперед зазначимо, що гарантований Конвен- цією мінімальний строк охорони прав авторів становить весь час життя автора й п’ятдесят років після його смерті. Згідно зі ст. 7 (2) Бернської конвенції про охорону літературних
і художніх творів для кінематогра- фічних творів, країни Союзу вправі передбачити, що термін охорони закінчується через п’ятдесят років після того, як твір за згодою автора було зроблено доступним для загаль- ного відома, або, якщо протягом п’ят- десяти років з часу створення такого твору ця подія не настане, термін охорони закінчується через п’ятдесят років після створення твору.
Положення про можливість вста- новлення особливого терміну охорони кінематографічного твору було закрі- плено внаслідок Стокгольмського перегляду Конвенції у 1967 році.
Одним із ключових аргументів на користь внесення відповідних змін слугував той факт, що використання дати смерті автора (або останнього з живих співавторів, оскільки фільми майже завжди є творами, створеними у співавторстві) як дати початку строку охорони було б важким для практичного застосування [5, с. 60].
Особливо з огляду на той факт, що перелік відповідних авторів у краї- нах-членах Союзу є неоднаковим. До того ж у деяких країнах авторство визнається за виробником фільму, який переважно є юридичною особою
[5, с. 31].
Особливості правового режиму кінематографічного твору враховано під час врегулювання Конвенцією порядку визначення осіб, наділених авторськими правами на кінотвір.
Важливість вироблення єдиної кон- цепції зумовлювалась тим фактом, що законодавства різних країн дотри- мувались відмінних підходів до вирі- шення питання авторства кінема- тографічного твору. Узагальнивши відповідні підходи, В.С. Дроб’язко виокремив такі теорії авторства кіне- матографічного твору:
1) система «авторського права на фільм», яка визнає як володільця авторського права тільки виробника фільму;
2) система, за якою фільм роз- глядається як спільний твір кількох авторів, що роблять свій художній внесок, та яка передбачає, що вироб- ник зобов’язаний одержати повнова- ження у цих авторів, щоб мати мож- ливість використати твір;
3) система, названа «відступлен- ням прав за законом», яка розглядає кінематографічний твір як спільний твір кількох авторів, але при цьому законодавство країн презюмує контр- акт із виробником, який містить пере- відступлення прав на використання фільму [5, с. 51].
З огляду на відмінності у врегулю- ванні питання авторства кінотвору між законодавствами держав-учасниць

362
ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК, 2020/6
Конвенції в пп. (а) п. 2 ст. 14bis останньої закріплено правило, згідно з яким визначення осіб, що мають авторські права на кінематографічний твір, зберігається за законодавством країни, в якій витребується охорона, тобто положення Бернської конвен- ції сформульовані таким чином, що дають змогу національним законодав- ствам не тільки встановлювати різні положення про перехід прав автора до виробників аудіовізуальних творів, зокрема передбачати різні презумп- ції про перехід авторських прав, але й визнавати початковими власниками прав на аудіовізуальний твір його виготовлювачів, в тому числі юридич- них осіб [6].
Крім того, доволі часто кінемато- графічний твір створюється на під- ставі переробки чи іншого викори- стання творів, що є самостійними об’єктами авторського права. Отже, постає необхідність забезпечення належної охорони прав авторів таких творів. В цьому контексті заслугову- ють на увагу положення ст. 14 Берн- ської конвенції, сформульовані під час
Стокгольмського перегляду (1967 рік) останньої. В ній, зокрема, зазначено, що автори літературних і художніх творів мають виключне право доз- воляти кінематографічну переробку
і відтворення своїх творів та поши- рення перероблених або відтворених таким способом творів; публічний показ і виконання перероблених або відтворених таким способом творів
і повідомлення їх по проводах для загального відома. До того ж закрі- плено, що переробка в будь-яку іншу художню форму кінематографічної постановки, похідної від літературного або художнього твору, незалежно від дозволу його автора вимагає дозволу автора оригінального твору.
Щодо кінотвору, похідного від того чи іншого літературного чи худож- нього твору, то у ст. 14bis закріплено правило, згідно з яким без збитку авторським правам на будь-який твір, який міг би бути перероблений або відтворений, кінематографічний твір підлягає охороні як оригінальний твір. Отже, особа, яка має авторське право на кінематографічний твір, користується такими ж правами, як
і автор оригінального твору, включа- ючи права, передбачені у ст. 14 Кон- венції.
Специфіку правового режиму кінематографічного твору в процесі
Стокгольмського перегляду (1967 рік)
Бернської конвенції було враховано під час формулювання визначення поняття «випущені у світ твори». Під останніми, згідно зі ст. 3 (3) Конвен- ції, запропоновано розуміти твори, випущені за згодою їхніх авторів, який би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, якщо ці при- мірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору. До того ж зазначено, що не
є випуском у світ представлення дра- матичного, музично-драматичного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, публічне читання літературного твору, повідомлення по проводах або передача в ефір літе- ратурних або художніх творів, показ твору мистецтва й спорудження твору архітектури.
Серед положень Бернської кон- венції, присвячених охороні прав на кінематографічний твір, варто також відзначити пп. b п. 2 ст. 14bis, згідно з яким у країнах Союзу, законодав- ство яких включає у число осіб, що мають авторське право на кінемато- графічні твори, авторів, що зробили внесок у його створення, ці автори, якщо вони зобов’язалися зробити такий внесок, не вправі за відсутності будь-якої протилежної або особливої умови виступати проти відтворення, поширення, публічного показу й вико- нання, повідомлення по проводах для загального відома, передачі в ефір або будь-якого іншого публічного повідом- лення твору, а також субтитрування
і дублювання його тексту, тобто Берн- ська конвенція встановлює презумпцію

363
ТРИБУНА МОЛОДОГО ВЧЕНОГО
передачі авторами своїх прав на кіне- матографічний твір його виробни- кові. Водночас необхідно зауважити, що зазначена презумпція діє лише за умови відсутності інших домовле- ностей з авторами і лише щодо тих категорій авторів, які зазначені в наці- ональних законодавствах як автори кінематографічного твору [6].
Таким чином, саме прийняття
Бернської конвенції про охорону літе- ратурних і художніх творів заклало підвалини міжнародної системи охорони авторських прав, зокрема, у кінематографічній сфері. Щоправда, протягом тривалого часу вона зали- шалась неприйнятною для низки країн, зокрема, тому, що її рівень мінімальної охорони був досить висо- ким порівняно з відповідними наці- ональними законодавствами чи не відповідав їхній системі авторського права [7, с. 29].
Як наслідок, на міжурядовій кон- ференції в Женеві у вересні 1952 року було прийнято Всесвітню конвенцію про авторське право [8], яка набула чинності у вересні 1955 року. Як зазна- чає В.С. Дроб’язко, остання була ство- рена, щоб надати низці країн, зокрема тодішньому СРСР і США, можливість приєднатися до багатостороннього між- народного договору про охорону автор- ського права та забезпечити охорону авторського права на світовому рівні, тоді як розрив між багатосторонніми американськими договорами та євро- поцентричною Бернською конвенцією загрожував загальній меті світової охо- рони [7, с. 29]. Україна приєдналась до Всесвітньої конвенції про авторське право 23 грудня 1993 року [9].
Стаття 1 Конвенції зобов’язує країн-учасниць вжити усіх заходів, необхідних для забезпечення достат- ньої та ефективної охорони прав авторів і всіх інших власників автор- ських прав на літературні, наукові й художні твори, в тому числі твори кінематографічні. Як правильно від- значає Т.М. Вахонєва, зазначеною нормою не закріплюються конкретні заходи, які мають застосовуватись для досягнення цього результату.
Передбачається, що кожна держава сама повинна визначити, наскільки доцільне застосування цивільно-пра- вових норм, а також використання адміністративного впливу або засто- сування кримінального законодав- ства для охорони авторських прав
[10, с. 17].
Вибравши своїм основним прави- лом охорони власників авторських прав принцип національного режиму,
Всесвітня конвенція про авторське право містить низку матеріально-пра- вових норм, наявність яких забез- печує необхідний мінімум охорони авторських прав у країнах-учасницях
[11, с. 41]. Йдеться, зокрема, про ч. 2 ст. IV Конвенції, згідно з якою строк охорони творів, на які поши- рюється її дія, не може бути корот- шим за період, що охоплює час життя автора й двадцять п’ять років після його смерті, на відміну від Бернської конвенції про охорону літературних
і художніх творів, термін охорони, встановлений якою, охоплює весь час життя автора й п’ятдесят років після його смерті.
По-іншому у Всесвітній конвенції про авторське право врегульовано також питання набуття правової охо- рони. Так, у ст. III Конвенції зазна- чено, що будь-які формальності, якщо такі визначені у внутрішньому зако- нодавстві держави-учасниці Конвенції як неодмінна умова охорони автор- ського права (депонування примір- ників, реєстрація, застереження про збереження авторського права, нота- ріальні посвідчення, сплата зборів, виготовлення або випуск у світ при- мірників твору на території зазначеної держави), вважаються виконаними щодо всіх творів, які охороняються на підставі цієї Конвенції і які вперше випущені у світ поза територією цієї держави, і автори яких не є її громадя- нами, якщо з першого випуску у світ цих творів усі їхні примірники, випу- щені з дозволу автора або будь-якого

364
ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК, 2020/6
іншого власника його прав, носити- муть знак «С» із зазначенням імені власника авторського права й року першого видання. Водночас Конвен- ція не забороняє будь-якій договірній державі вимагати додержання фор- мальностей або інших умов для одер- жання та здійснення авторських прав на твори, вперше випущені у світ на
її території, або на твори її громадян незалежно від місця випуску їх у світ.
Згідно з п. 2 ст. 5 Бернської конвен- ції про охорону літературних і худож- ніх творів, користування авторськими правами та їх здійснення не пов’язані з виконанням будь-яких формальнос- тей; таке користування й здійснення не залежать від існування охорони у країні походження твору. В цьому ж пункті зазначено, що, крім установле- них цією Конвенцією положень, обсяг охорони, як і засоби захисту, що забез- печують автору охорону його прав, регулюється виключно законодав- ством країни, в якій виникає потреба в ній. Таким чином, Бернська кон- венція не пов’язує виникнення автор- ських прав на твір з дотриманням тих чи інших формальностей (реєстрація, депонування примірників тощо).
Щодо колізій, які можуть виникати на практиці з огляду на одночасне
існування вищезазначених конвен- цій, то варто зауважити, що режим охорони авторських прав, викладений у Всесвітній конвенції про авторське право, слугує доповненням уже чин- них міжнародних систем охорони, не зачіпаючи їх, про що зазначено у Преамбулі розглядуваної Конвен- ції. Згідно з п. 1 ст. XVIII Всесвітньої конвенції, вона ні в чому не зачіпає постанови Бернської конвенції про охорону літературних і художніх тво- рів і належності до Спілки, утвореної цією Конвенцією.
Задля зміцнення наявної міжна- родної системи охорони авторських прав державами-учасницями Всесвіт- ньої конвенції було також прийнято
Декларацію щодо ст. XVIII Конвенції.
Згідно з нею, твори, країною похо- дження яких, згідно з положеннями
Бернської конвенції, є держава, яка вийшла після 1 січня 1951 року зі складу Міжнародної спілки, утворе- ної цією Конвенцією, не користува- тимуться в країнах Бернської спілки охороною, яку надає Всесвітня кон- венція з авторського права. В Декла- рації також закріплено, що Всесвітня конвенція з авторського права не під- лягає застосуванню у відношеннях між країнами, пов’язаними Бернською конвенцією, в тому, що стосується охорони творів, країною походження яких, згідно з положеннями Бернської конвенції, є одна з країн Міжнародної спілки, утвореної цією Конвенцією.
Висновки.
Підсумовуючи, наголо- шуємо на тому, що Бернська конвен- ція про охорону літературних і худож- ніх творів та Всесвітня конвенція про авторське право закріплюють клю- чові міжнародні стандарти охорони й захисту авторських прав, зокрема, у кінематографічній сфері. Водночас варто погодитися з К.О. Афанасьєвою в тому, що положення Всесвітньої конвенції про авторське право мають більш загальний характер та від- різняються від положень Бернської конвенції про охорону літератур- них і художніх творів підходами до низки принципових питань [12, с. 38].
Відповідне зауваження вбачається об
ґрунтованим щодо кінематографіч- ного твору, адже,
на відміну від Всес- вітньої конвенції про авторське право, яка обмежується лише визнанням кінотвору об’єктом охорони автор- ським правом, Бернська конвенція містить низку спеціальних положень, присвячених врегулюванню порядку реалізації та захисту авторських прав на кінотвір.
У статті розкрито основні
аспекти охорони авторських прав
на кінематографічний твір на під-
ставі аналізу положень Бернської
конвенції про охорону літератур-
них і художніх творів та Все-
світньої конвенції про авторське

365
ТРИБУНА МОЛОДОГО ВЧЕНОГО
право. Звернено увагу на те, що
саме Бернська конвенція заклала
підвалини міжнародної системи
охорони авторських прав на кіно-
твір шляхом включення останньо-
го до переліку об’єктів авторського
права за результатами Берлінської
конференції у 1908 році. Відзначено
той факт, що стосовно кінемато-
графічних творів можуть застосо-
вуватись не лише основні принципи
зазначеної Конвенції, але й низка
спеціальних положень, які безпосе-
редньо вирішують питання охоро-
ни останніх. Так, особливості пра-
вового режиму кінематографічного
твору враховано під час урегулю-
вання Конвенцією таких питань:
строк охорони кінотвору; порядок
визначення осіб, наділених автор-
ськими правами на нього; поря-
док передачі авторами своїх прав
на кінематографічний твір його
виробникові.
Зазначено, що з огляду на висо-
кий порівняно з відповідними наці-
ональними законодавствами рівень
мінімальної охорони, встановлений
Бернською конвенцією, протягом
тривалого часу вона залишалась
неприйнятною для низки країн. Як
наслідок, задля забезпечення необ-
хідних передумов для подальшого
розширення міжнародного співро-
бітництва у сфері охорони автор-
ського права на міжурядовій конфе-
ренції в Женеві у вересні 1952 року
було прийнято Всесвітню конвен-
цію про авторське право.
Виокремлено ключові відмінно-
сті у врегулюванні низки питань
між положеннями Бернської кон-
венції про охорону літературних
і художніх творів та Всесвітньої
конвенції про авторське право.
Серед останніх відзначено, зокре-
ма, розбіжності у визначенні стро-
ку охорони літературних і худож-
ніх творів та порядку набуття
правової охорони. До того ж у
статті наголошено на тому, що,
на відміну від Бернської конвен-
ції, яка містить низку спеціальних
положень, присвячених врегулюван-
ню порядку реалізації та захисту
авторських прав на кінотвір, Всес-
вітня конвенція про авторське пра-
во обмежується лише визнанням
останнього як об’єкта охорони.
Ключові слова:
кінематографіч- ний твір, авторські права, міжнародні стандарти охорони авторських прав,
Бернська конвенція про охорону літе- ратурних і художніх творів, Всесвітня конвенція про авторське право.
Lubchuk O. Berne Conven-
tion for the Protection of Liter-
ary and Artistic Works and the
Universal Copyright Convention
The article reveals the main
aspects of copyright protection
for a cinematographic work based
on an analysis of the provisions
of the Berne Convention for the
Protection of Literary and Artistic
Works and the Universal Copyright
Convention. It is noteworthy that it
was the Berne Convention that laid
the foundations of the international
system of copyright protection for
films by including the latter in the
list of copyright objects following
the results of the Berlin Conference
in 1908. It is noted that not only the
basic principles of the Convention can
be applied to cinematographic works,
but also a number of special provisions
that directly address the protection of
the latter. Thus, the peculiarities of
the legal regime of a cinematographic
work are taken into account when
regulating such issues as: the term
of protection of a cinematographic
work; the procedure for determining
the persons endowed with copyright
to it; the procedure for transferring
authors’ rights to a cinematographic
work to its producer etc.
It is noted that, due to the high level
of minimum protection established by
the Berne Convention as compared to
the relevant national legislations, it
has long remained unacceptable for a

366
ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК, 2020/6
number of countries. As a result, the
Universal Copyright Convention was
adopted at the Intergovernmental
Conference in Geneva in September
1952 in order to provide the necessary
preconditions for further expansion of
international co-operation in the field
of copyright protection.
The key differences in the settlement
of a number of issues between the
provisions of the Berne Convention for
the Protection of Literary and Artistic
Works and the Universal Copyright
Convention are highlighted. Among
them are differences in determining
the term of protection of literary
and artistic works and the procedure
for acquiring legal protection. In
addition, it is emphasized that, unlike
the Berne Convention, which contains
a number of special provisions on
the regulation and protection of
copyright in a cinematographic work,
the Universal Copyright Convention
is limited to recognizing the latter as
an object of protection.
Key words:
cinematographic work, copyright, international standards of copyright protection, the Berne
Convention for the Protection of
Literary and Artistic Works, the
Universal Copyright Convention.
Література
1.
Бернська конвенція про охо-
рону літературних і художніх творів.
URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/995_051.
2. Про приєднання України до Берн-
ської конвенції про охорону літературних
і художніх творів (Паризького акта від
24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня
1979 року) : Закон України від 31 травня
1995 року № 189/95-ВР. Відомості Вер-
ховної Ради України. 1995. № 21. Ст. 155.
3.
Дахно І.І. Право інтелектуаль-
ної власності : навчальний посібник.
2-ге вид., перероб. і доп. Київ : Центр
навчальної літератури, 2006. 278 с.
4. Ромашин Э.С. Особенности право-
вой охраны аудиовизуального произведе-
ния как сложного комплексного объекта
интеллектуальной собственности :
дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03.
Москва, 2016. 170 с.
5. Дроб’язко В.С. Історичні й теоретичні
аспекти Бернської конвенції про охорону
літературних і художніх творів : моногра-
фія. Київ : НДІ інтелектуальної власності
НАПрНУ ; Інтерсервіс, 2018. 124 с.
6.
Близнец И.А., Леонтьев К.Б.
Авторское право и смежные права :
учебник. Москва : Проспект, 2014.
374 с. URL: https://books.google.com.ua/
books?id=FCD9AgAAQBAJ&pg.
7. Дроб’язко В.С. Всесвітня конвенція
про авторське право 1971 року. Теорія
і практика інтелектуальної власності.
2017. № 3. С. 27–31.
8. Всесвітня конвенція про авторське
право. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/995_052.
9. Про участь України у Всесвітній
конвенції про авторське право 1952 року :
Постанова Верховної Ради України. Відо-
мості Верховної Ради України. 1994.
№ 13. Ст. 70.
10.
Вахонєва Т.М. Вплив міжнарод-
ного права на формування та правову
охорону авторських і суміжних прав в
Україні. Альманах міжнародного права.
2016. Вип. 11. С. 12–22.
11.
Коваленко Т.О. З історії роз-
витку міжнародного законодавства
щодо захисту авторського права. Теорія
і практика інтелектуальної власності.
2013. № 3. С. 35–43.
12.
Афанасьєва К.О. Авторське
право : практичне посібник. Київ : Атіка,
2006. 224 с.