Війна... Скільки страждань, горя, болю, гіркоти, і смертей, несе її холодний подих. Ворог вбиває дітей, молодь, дорослих і немічних, спалює на своєму шляху все, що ми любимо, цінуємо, оберігаємо, все чим пишаємось. прагне вбити українську душу, їй це не під силу, то вона вбиває тіла наших воїнів-захисників. Вони йдуть на небо нескореними, незламними, незабутніми, залишаючи нам пам'ять про себе, свої мрії, свою любов, свої надії.
Захисники України сьогодні – це герої, які щодня віддають своє життя і здоров’я за нас усіх, нашу свободу, наше майбутнє. Майже в кожній родині є свої захисники, своя пам’ять, свої символи опору, свій привід для гордості і, на жаль, гіркої скорботи. Пам’ятати, знати і берегти імена, хоробрі, красиві й світлі обличчя, життєві історії захисників, які загинули за Україну — наш священний та громадянський обов’язок.
Одним з таких героїв є Олег Куцин
Олег Куцин народився 23 листопада 1965 року в Івано-Франківську.
У 1982—1984 роках навчався в Івано-Франківському інституті нафти і газу. Після строкової служби, яку проходив у 1986—1989 роках, продовжив навчання у Львівському політехнічному інституті.
У 1989 році Олег Куцин вступив у «Народний рух України за перебудову». 4 жовтня 1989 року, попри сувору заборону комуністів, вперше вивісив синьо-жовтий прапор у рідному Тячеві. Сталося це під час установчих зборів Тячівської районної організації Руху.
Брав активну участь у виборах до Верховної ради 1990 року. Учасник «Революції на граніті».
Був головою Закарпатської обласної організації Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України».
28 травня 2003 року Верховний Суд України зняв з реєстрації Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» як таке, що не відповідає нормам українського законодавства. Олег Куцин стає членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода».
З початком війни на сході у 2014 році він організував волонтерську групу, яка почала збирати та доправляти допомогу українським військовим, які несли службу в районі окупованого Слов’янська Донецької області.
Влітку 2014-го спільно з побратимами створив та очолив окрему добровольчу чоту «Карпатська Січ» 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, яка отримала назву на честь української парамілітарні організації «Карпатська Січ», яка існувала на Закарпатті у 1938–1939 роках.
Воїни «Карпатської Січі» витримали бої в районі Донецького аеропорту, біля Пісків, Водяного, Опитного, шахти «Бутівка». У бою за селище Піски Олег Куцин був поранений.
13 квітня 2016 року Окрема зведена штурмова рота «Карпатська Січ» була розформована.
У 2015-му очолив комбатантське об’єднання «Легіон Свободи». У березні 2017 року слідчий комітет Російської Федерації порушив проти олега Куцина кримінальну справу. Як любив говорити командир: «Ця війна завершиться або в Чопі, або у Владивостоці».
З початком повномасштабної російської агресії 24 лютого 2022 року Олег Куцин разом із побратимами відновив Добровольчий батальйон «ОДЧ Карпатська Січ».
Січовики під його командуванням вчергове проявили себе на полі бою, тому було ухвалено спільне рішення про створення 49-го окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України «Карпатська Січ». Уперше в історії командиром батальйону ЗСУ став молодший лейтенант.
Загинув на командному пункті у селі Вірнопілля під час боїв за Ізюм від прямого влучання російської артилерії
Сьогодні Олегу Куцину було би 57.
Ми не маємо права забути бодай одне ім’я тих, хто віддав своє життя за нас, за наше майбутнє. Ми всі у вічному боргу перед матерями й батьками, які виростили мужніх і сміливих патріотів. Їх імена мають бути навіки закарбований в пам'яті теперішнього та прийдешнього поколінь.
Герої не вмирають, доки їх пам’ятають!