Ім'я файлу: Об'єкти спадщини ЮНЕСКО в Латинській Америці.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 5548кб.
Дата: 30.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
100 років боротьба за незалежність.PPTX
Рух.гра 8.docx
Розширення: pptx
Розмір: 5548кб.
Дата: 30.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
100 років боротьба за незалежність.PPTX
Рух.гра 8.docx
Презентація на тему “Об’єкти спадщини ЮНЕСКО в Латинській Америці
Підготував: Каричорт Ігор 10-А
Куско
Місто на південному сході Перу, біля долини Урубамба (Священна долина) в Андах, на висоті близько 3300 м. Історично місто було столицею Імперії Інків, і було засноване близько 1100 року. Археологічні розкопки виявили, що люди селилися у цих місцях вже більше 3 тисяч років тому. Згідно з іспанським хроністом Сармьєнто де Гамбоа Педро, є індіанська легенда за якою засновником міста є перший Інка — Манко Капак. Він зі своєю сім'єю, пішовши від озера Тітікака, шукав де б золотий посох Манко Капак «увійшов у землю». Таким місцем виявилося поселення племені Савасера Панака, яке довелося знищити, після чого ніщо не заважало створенню столиці імперії інків
Після Манко Капак, місто було значно розширено Пачакуті. Йому вдалося перетворити Королівство Куско із сплячого міста-держави у величезну імперію. Проте археологічні дані говорять про більш повільне і органічне зростання міста до інків — так, вважається, що саме перше поселення тут заснували люди племені Варі. Пачакуті ж побудував декілька палаців і фортець, відновив Храм Сонця, відомий зараз як Коріканча. Перші іспанці з'явилися в місті 15 листопада 1533. Іспанський конкістадор Франсиско Пісарро, за офіційною традицією, заново заснував Куско в 1534 році. Багато будівель, побудовані після іспанського завоювання Перу, виконані в іспанських традиціях з домішкою інкської архітектури; в основному в округах Санта-Клара і Сан-Блас. Іспанці перейняли структуру старого інкського міста, побудувавши на місці інкських храмів — церкви, на місці палаців — житло завойовників. Протягом колоніального періоду Куско був процвітаючим містом завдяки сільському господарству, гірничій справі і торгівлі з Іспанією. Були побудовані багато церков і монастирі, а також кафедральний собор, університет і архієпископство. Часто іспанські споруди розташовувалися по сусідству і навіть були побудовані прямо на масивних кам'яних стінах, вибудуваних раніше інками.
Вид на Куско з гори Кристо-Бланко.
Площа Армас в Куско.
Паленке
Паленке — археологічне місто та історичне поселення майя, біля річки Усумасінти. Це місто середніх розмірів, менше порівняно з такими величезними містами, як Тікаль або Копан, але у ньому знайдено прекрасні та найкраще збережені зразки архітектури, скульптури і барельєфів класичної цивілізації майя. Існувало приблизно з 226 до н. е. до 799 року. Після прибуття іспанців до Чіапасу руїни міста протягом тривалого часу лишалися невідомими. Першим європейцем, який відвідав руїни та опублікував їхній опис, був отець Педро Лоренсо де ла Нада, в 1567 році. У той час місцевою мовою майя Чоль руїни називалися «Отолум» (Otolum), що означає «земля з міцними будинками». Де ла Нада грубо переклав цю назву іспанською мовою, давши місту назву «Palenque» — «огорожа», маючи на увазі фортифікаційні споруди. Після прочитання ієрогліфічних написів стало відомо, що самі давні майя називали це місто Лакам Ха' (Lakam На), що перекладається як «велика вода» або «широка вода». Очевидно, таку назву місто отримало за те, що в його межах було багато джерел та водоспадів. Лакам Ха' (Паленке) була столицею держави майя класичного періоду, яка називалася Баакуль (B'aakal, що означає «кістяний» або «місце кісток»).
Копан
Копан — одне з найбільших археологічних городищ на території Гондурасу (одна зі стародавніх назв городища та околиць — Хушвітік). Розташоване на заході Гондурасу, у центральній частині долини однойменної річки. Існувало з перших століть до н. е., у період розквіту (VII–VIII століть) Копан був центром царства Шукууп — самостійної держави стародавніх мая, що охоплювала територію сучасної південно-східної Гватемали та південно-західного Гондурасу. Згасання Копану, імовірно, пов'язано із загальною кризою держав мая у IX столітті. Царські написи в Копані, за деякими винятками, інтроспективні та приділяють набагато більше уваги ритуалам, аніж політичним подіям. Можливо, подібне замовчування пов'язано з тим, що місцевим правителям набагато частіше доводилось мати справу з володарями не-мая, натомість бурхливе політичне життя решти царств мая нерідко оминало їх. Археологічні дані свідчать, що розквіт царства припав на VII — першу чверть VIII століття
Калакмул
Калакмул — одне з найбільших розкопаних міст майя, зараз розташоване на території біосферного резерву Калакмул в мексиканському штаті Кампече серед джунглів. Руїни міста були відкриті американським біологом Сайрусом Ланделлом з повітря 29 грудня 1931 року. Назва була надана Ланделлом, що створив її зі слів мови місцевих майя ca — «два», lak — «поруч» і mul — «піраміда», тобто назва перекладається як «місто двох пірамід, що стоять поруч». Калакмул був одним з головних політичних центрів майя на півночі регіону Петен, на півдні сучасної Мексики, а його головним суперником у регіоні було місто Тікаль. Під управлінням міста знаходилася велика територія — гліф-емблема міста з головою змії використовувалася на будівлях великого числа навколишніх міст, що входили до країни, яка зараз має назву Держави Зміїної Голови. Ця держава проіснувала протягом більшої частини класичного періоду майя. Максимальне населення міста становило близько 50 тисяч мешканців, а межі держави простягалися в деякі часи на 150 км від міста. У місті нараховують 6750 стародавніх споруд, найбільша — Велика піраміда 55 м заввишки, що робить її найбільшою з пірамід майя. У ній знаходяться чотири могили. Як і велика кількість пірамід Месоамерики, ця піраміда надбудовувалася над старішим храмом з метою досягнення великого розміру з меншими витратами. Площа центральної частини міста з монументальною забудовою становить близько 2 км², а площа всього міста, переважно зайнятого житловими будинками, — близько 20 км².
Тікаль
Тікаль — найбільше із зруйнованих стародавніх доколумбівських міст майя, розквіт якого припав на 700 рік нашої ери, розташоване у департаменті Ель-Петен (El Petén, Гватемала). Зараз є частиною гватемальського Національного парку Тікаль, який був створений у 1955 році і є пам'яткою світової спадщини ЮНЕСКО, а також є дуже популярною принадою серед туристів. Назва Тікаль (Tikal — «місце голосів» або «місце мов» місцевою мовою майя) може бути дуже старим, хоча ієрогліфічні тексти класичного періоду зазвичай згадують його як Мутуль (Mutul) або Йаш-Мутуль (Yax Mutul), що означає «зелена в'язка», і, можливо, метафорично «перше пророцтво». Населення Тікаля в період розквіту (тобто протягом класичного періоду) за оцінками дослідників становило між 100 тис. і 200 тис. мешканців. Тікаль був одним з найбільших культурних, політичних і населених центрів цивілізації майя. Монументальна архітектура почала з'являтися тут ще в 4-му столітті до н. е., у Тікалі знаходять червоно-помаранчевий посуд, що датується 700 роками до н. е. Місто досягло розквіту протягом класичного періоду, приблизно з 200 року н. е. до 850 року. Будується комплекс «загублений світ» з пірамідою заввишки 10 метрів, котра ще 4 рази буде добудовуватись та досягне 32 метрів. Після 850 року будівництво монументальних споруд припинилося, деякі з палаців були знищені, а населення знизилося, поки місто не було зовсім покинутим у 10 столітті.
Чичен Іца
Чичен Іца — стародавнє місто на півночі Юкатану. Засноване, приблизно 455 року (згідно з книгою М. Стінгла, «Таємниці індіанських пірамід») невідомими натепер племенами мая. Тоді місто носило назву, яку дослідники розшифровують як Вук-Йабналь. Стосовно державного устрою замало відомостей, у написах того періоду зовсім відсутні згадки про священних ахавів. Між 890 та 910 роками було захоплено представниками маянського племені іца, які перейменували місто на Чичен-Іца. У середині X століття, за часів царя Пдриха, перетворилося на провідну державу регіону. На цей час припадає будівництво у місті величних споруд у стилі Пуук — зокрема були зведені палац і славнозвісна обсерваторія, яку іспанці пізніше назвали Ель-Караколь («Равлик»). Наприкінці XV століття Чичен-Іца остаточно спорожніла. На жаль, політика іспанських завойовників, які вторглися на територію Юкатану в XVI столітті, включала в себе спалення манускриптів і вбивство священнослужителів народу мая. Таким чином, більша частина його історії була втрачена. 1843 року Чичен-Іца стала відомою широкому загалу завдяки книзі Джона Ллойда Стефенса «Інциденти подорожей на Юкатані» (з ілюстраціями Фредеріка Катервуда). У книзі розповідалось про поїздку Стефенса на Юкатан і його подорожі стародавніми містами мая, включаючи Чичен-Іцу. Книга підштовхнула до подальших досліджень міста.
Цомпантлі або Платформа черепівчерепів
Вид Чичен-Іци з повітря
Храм Воїнів
Теночтітлан
Теночтітлан — одна з стародавніх назв столиці Мексики, міста Мехіко. Місто було столицею Ацтекської імперії з XIV століття до 1521 року. Назва «імперія» умовне, бо європейські загарбники назвали так державне утворення ацтеків на зразок іспанської імперії. Місто засноване приблизно 1325 року на острові, серед солоного озера Тескоко, поблизу давнішого поселення Тлателолько. Острови привабили своїм розташуванням посеред води, що утворювало природну фортецю. Войовничі ацтеки в такий спосіб захищалися від не менш войовничих сусідів. Давні ацтеки були мисливцями-кочівниками. Вони кочували на території сучасної Північної Америки. За легендою, Бог сонця та війни Уіцилопочтлі сказав ацтекам-індіанцям, щоб вони заснували місто там, де побачать таку картину: орел буде тримати в своїх кігтях змію на кактусі. Блукаючи в південних землях Північної Америки майже 130 років, вони побачили те, що їм заповідав побачити Бог сонця. В 1325 р. вони заснували місто на західному березі озера Тескоко і назвали його Теночтітлан, що в перекладі означає «місце колючих кактусів». В озері було багато риби та птахів, на березі було багато дичини. За іншою версією, місто назване на честь вождя Теноча. Орел, що вполював змію і сів на кактус, перейшов на сучасний прапор держави. Місто швидко зростало. 7,5 км2 та 100 000 мешканців — такими були дані приблизно через 100 років після його заснування. А ще через 100 років місто збільшилося до 13,5 км2 та до 212 500 мешканців (за іншими даними 350 000 і навіть до 500 000 мешканців). Ймовірно, що до 1500 р. це було найбільше місто на землі. Місто було прорізане каналами, тому пересувалися з допомогою човнів, як у сучасній Венеції. Теночтітлан поділявся на чотири квартали: Теопан, Мойотлан, Куепопан и Астакалько. В центрі міста знаходився ритуальний центр, оточений захисною стіною Коатепантлі («зміїна стіна»). Місто було забудоване храмами, школами, службовими будівлями та будинками. Споруди через неміцний і вологий ґрунт будували на довгих палях.
У місті було розвинуте сільське господарство, незважаючи на те, що воно стояло на воді. Ацтеки створювали цілі смуги родючої землі, використовуючи мул і водорості. Ці штучно створені поля мали назву чінампи. Чінампи відрізнялися виключною родучістю (іноді врожай отримували 7 разів на рік), і ацтеки вміли та любили на них вирощувати багато овочів, прянощів і квітів. Все це слугувало для споживання і торгівлі. Надлишки відвозили на великий ринок у центрі Теночтітлана, що як ярмарок приваблював від 25 до 100 тисяч людей. Те, що ацтекське місто було розташоване на острівці посередині озера Тешкоко (або Техкоко), змусило ацтеків побудувати штучні острови і створити систему каналів, щоб дозволити зростання столиці. Фактично озеро було солоним, але греблі, побудовані ацтеками, утримували місто оточеним прісною водою з річок, які вливалися в озеро. Два подвійні акведуки постачали до міста питну воду, вода з озера використовувалася переважно для поливу рослин та побутових потреб. Вирощування рослин на плотах на поверхні озера було одним з основних джерел постачання їжі у місті. Іспанці, що завоювали Теночтітлан, були вражені, побачивши, наскільки добре була развинута торгівля в ацтеків. Ацтеки були неперевершеними вояками і торговцями, наче стародавні римляни. Усі товари на ринках Теночтітлана проходили ретельний огляд, перш ніж потрапити на прилавок. Іспанці стверджували, що грошей в ацтеків не було. Покупці обмінювалися своїми товарами з продавцями на зразок бартеру. Іноді розраховувалися за товар бобами какао. Злодіїв, якщо вони траплялися, жорстоко карали.
У центрі міста стояли два головні 60-метрові храми у вигляді пірамід: для богів Уіцилопочтлі та Тлалока. Тлалок був богом води та дощу. Храми-піраміди слугували для жертвоприношень, зокрема людських. Жертвами були військовополонені індіанці-сусіди. Для поповнення нових жертв ацтеки вели безупинні війни з сусідами. Під час жертвоприношення у живої людини кам'яним (обсидіановим) ножем виймали серце, яке потім клали на вівтар. Найдавнішу з пірамід віднайдено під час розкопок у 1917 році. Її знайдено в передмісті сучасного Мехіко. Вона має колоподібні підмурки, діаметр яких сягає 134 метри. Поряд з храмом-пірамідою віднайшли і давній цвинтар. Місце зараз музеєфіковано. Пересічні ацтеки мешкали в невеликих одноповерхових будівлях, зроблених з лози, мулу, глини. В таких маленьких будинках мешкали цілі купи людей, що спеціалізувались на певних різновидах ремесел чи послуг. Кожний клан мав власний квартал. Вожді ацтеків мешкали в величезних палацах, оточених великими, красивими садами. Їхні палаци розташовувались ближче до храмів.
У місті була мережа акведуків для постачання питної води. Головний акведук починався з джерела на пагорбі Чапультепєк. Іспанські загарбники, що прибули в Америку в XVI столітті, були вражені багатством міст ацтеків, їхньою красою та величчю. Ернан Кортес зі своїми воякамими та союзниками-індіанцями увійшов у місто 8 листопада 1519, але вже 1 липня 1520 був змушений тікати. Іспанці знову атакували місто 4 липня 1521 року. Теночтітлан було взято через 70 днів після початку облоги 13 серпня. Вождь ацтеків Монтесума II був убитий, а місто — зруйноване. Завойовник міста Ернан Кортес оголосив Теночтітлан володінням короля Іспанії. Разом із Теночтітланом занепала й держава ацтеків — що перестала існувати у 1520—1522 роках. На її залишках почалася розбудова нової колоніальної держави під верховенством іспанських завойовників.
Панама-В'єхо
Панама-В'єхо або Стара Панама — залишки старої Панами та колишня столиця країни, розташована в приміських районах сучасного міста. Разом з історичним центром Панами входить до складу Світової спадщини ЮНЕСКО. Місто було засноване 15 серпня 1519 року Петером Аріасом і сотнею поселенців та стало першим постійним іспанським поселенням на узбережжі Тихого океану. Через два роки, в 1521 році, поселення отримало статус міста королівським наказом та отримало власний герб. Вже через кілька років з міста почали вирушати експедиції до Перу, а місто стало важливим транзитним центром для перевезення золота і срібла до Іспанії.
В 1539 та 1563 роках місто значно постраждало в результаті пожеж, що не зашкодило його швидкому розвитку. В 1610 році його населення становило 5000 мешканців, тут знаходилися собор та лікарня. На початку 17 століття місто було кілька разів атаковане піратами та місцевими індіанцями, а 2 травня 1620 року постраждало від землетрусу. В 1644 році нова пожежа зруйнувала більшу частину релігійних будівель, включаючи собор. На цей час населення міста становило 8000 мешканців, а в 1670 році — 10 тис. 28 січня 1671 року на місто напала піратська армія у 1400 чоловік на чолі з Генрі Морґаном, що перетнула Панамський перешийок. Пірати взяли місто в облогу, під час якої у місті почалася пожежа, розпочата або піратами, або його губернатором, в результаті якої місто було практично зруйновано, а значна частина населення загинула. В результаті місто було відновлене, але на новій ділянці, за декілька кілометрів на захід, на місці сучасного центра Панами.
Святилище Ісуса Конгоньяського
Святилище Ісуса Конгоньяського — базиліка, розташована в місті Конгоньяс в штаті Мінас-Жерайс. Відома своїм архітектурним стилем та своїми скульптурами. Вона була спроєктована Алейжадінью, одним з найвидатніших архітекторів стилю бароко у світі. Стеатитові скульптури старозаповітних пророків на терасі вважаються одними з його найкращих робіт. З 1985 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Згідно з легендою, храм був зведений на кошти Фелісіано Мендеса, португальського іммігранта, який і вирішив побудувати тут базиліку, яка схожа на базиліку розташовану в його рідному місті Брага в Португалії. Фактично ж будівництво комплексу на пагорбі над містом Конгоньяс почалося вже після смерті Мендеса, в 1773 році, і тривало протягом кінця XVIII і початку XIX століття. Комплекс включає в себе церкву в стилі рококо, розташовані на великій галявині під пагорбом з церквою сім каплиць Хресної дороги зі сценами із зупинок Христа на цьому шляху і Страстей Христових, і розташовані уздовж сходів, що ведуть до храму, скульптури пророків роботи Алейжадінью.
Фасад церкви виконаний в стилі бароко, тоді як внутрішні приміщення церкви — в стилі колоніального рококо. Уздовж сходів, що ведуть до церкви, встановлено дванадцять скульптур пророків Старого Завіту, за розмірами перевищують натуральну величину. Скульптури пророків були вирізані Алейжадінью з талькохлориту в період 1800—1805 років. Сім каплиць Хресної дороги, розташовані нижче церкви, прикрашені кольоровими скульптурними групами, виконаними також Алейжадінью, що відображають різні сюжети з останніх днів земного життя Христа (від Таємної вечері до Розп'яття). Будівництво каплиць було завершено в 1809 році.
Кафедральний собор в Мехіко
Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці — католицький храм у столиці Мексиканських сполучених штатів місті Мехіко. Один з найбільших і найдавніших соборів в Латинській Америці, кафедра католицького архієпископа Мехіко. Розташований на вершині пагорба в центрі Мехіко — на північній стороні площі Конституції. До собору приєднується скинія, що має баптистерій і слугує для реєстрації відвідувачів. Разом з Національним Палацом собор утворює величний ансамбль центральної площі мексиканської столиці. Після іспанського завоювання столиці імперії ацтеків Теночтітлана, конкістадори зруйнували храм бога війни Уїцилопочтлі. З каменів зруйнованого ацтекського святилища і на тому ж самому місці було вирішено побудувати християнську церкву[3]. Будівництво тринавної церкви — престолу першого єпископа Нового Світу Хуана де Сумаррага — відбувалося з 1524 по 1532 рік під керівництвом архітектора Мартіна де Сепульведа. Перший камінь у фундамент собору заклав особисто Ернан Кортес[4]. Однак перша церква простояла лише півстоліття — скоро її розміри перестали відповідати важливості столиці Нової Іспанії. На місці першої церкви нині знаходиться північно-східна частина сучасного собору. Вже у 1544 році король Іспанії Філіп II вирішив створити для архієпископа Нової Іспанії новий, величніший собор, покликаний символізувати остаточне затвердження іспанської корони в Новому Світі. Будівництво храму, розпочате 1573 року навколо існуючої церкви архітекторами Клаудіо де Арсін'єгою і Хуаном Мігелем де Агуеро, тривало до 1813 року. Протягом всього часу свого існування собор залишався найважливішим релігійним і державним центром.
Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці в Мехіко є одним з чудових зразків колоніальної архітектури Нового Світу, що поєднує риси ренесансу, бароко і неокласицизму. Перших архітекторів собору надихали величні іспанські зразки, такі як собор святого Павла у Вальядоліді і кафедральний собор в Малазі. Собор являє собою п'ятинавну базиліку з сірого каменю та граніту, що в плані має форму латинського хреста й увінчана масивним центральним куполом заввишки 65 метрів. Довжина центрального нефа собору — 110 метрів, ширина — 55 метрів; 51 звід підтримується 74 арками на 40 стовпах. Чотири фасади собору оздоблені багатими порталами в обрамленні колон і статуй. Бароковий головний портал собору, що виходить на південь, — найвищий, — знаходиться в центрі головного фасаду. Тут ми побачимо скульптурні зображення апостолів Петра, Павла, Андрія Первозваного та Якова. Прямо над дверима знаходиться горельєф Успіння Діви Марії, якому присвячений собор. Вище розташовується різьблений герб Мексики — орел з розпростертими крилами. Над порталом здіймається башта з годинником, прикрашена статуями Віри, Надії і Любові скульптора Мануеля Тольса.
На двох 70-метрових баштах собору, розташованих ліворуч і праворуч від головного порталу, знаходиться 25 дзвонів (18 на східній та 7 на західній вежі). Найбільший дзвін, присвячений святій Марії Гваделупській, важить понад 13 тонн. З півдня до собору примикає будівля скинії Саграріо Метрополітано, побудованої в середині XVIII століття архітектором Лоренсо Родрігесом. Фасад скинії відрізняється особливою пишністю оздоблення. На тлі червоно-коричневого каменю яскраво виділяється велика кількість філігранних архітектурних деталей і скульптур, висічених зі світлого пісковику. Різьблені портали скинії нагадують своєю пишністю ретабло — рясно оздоблений католицький вівтарний образ.
Через те, що фундамент собору закладений на колишньому дні озера, за чотири з половиною століття собор дав нерівномірне осідання. Внаслідок тектонічних зсувів і падіння рівня ґрунтових вод, будівля опустилася в середньому на 3 метри нижче рівня площі. Величезні вежі осіли більше, ніж сама будівля собору, що спричинило викривлення фундаменту, помітне неозброєному оку. З цієї причини собор був навіть внесений Всесвітнім фондом пам'яток WMF до списку 100 пам'яток, котрі знаходяться під загрозою зникнення у найбільшій мірі. Однак відновлювальні роботи 90-х років XX століття стабілізували стан собору, і у 2000 році він залишив скорботний список. Біля західної стіни собору щодня збирається невеликий ринок, де місцеві ремісники (теслі, скульптори, лютарі) виставляють свої витвори.
Кафедральний собор в Бразиліа
Кафедральний собор в Бразиліа — католицький собор архієпархії Бразиліа. Споруджений у стилі модернізм за проектом відомого архітектора Оскара Німейєра. Під час проектування Оскар Німейєр надихав Ліверпульський собор. Сама будівля складається з 16 гіперболоїдних колон, що символізують руки, піднесені до неба. Простір між колонами закритий вітражами. Через особливості архітектури внутрішній простір заповнений світлом, для більшого візуального ефекту архітектор задумав досить довгий і темний коридор перед входом до головного приміщення. Оскільки Німейєр атеїст, то католицька церква дуже довго відмовлялася його освячувати. Через певні прорахунки, в залі дуже слабка акустика, і не продумана система вентиляції, а через те, що будівля знаходиться в сонячній місцевості і практично не має світлозахисту, внутрішній простір дуже швидко нагрівається. Глобальна реконструкція, що проходить у всіх значних будинках столиці, повинна усунути дані проблеми.
Театр Колумба в Буенос-Айресі
Театр Колумба в Буенос-Айресі — оперний театр в Буенос-Айресі , один з найвідоміших оперних театрів у світі. Сучасна будівля театру, друга під цією назвою, була відкрита 25 травня 1908 року після 20 років будівництва. Театр був закритий на реконструкцію в жовтні 2006 року. Його урочисте відкриття відбулося 24 травня 2010 року у рамках святкування двохсотріччя Травневої революції. Площа театру 8 200 м². Зала для глядачів має форму підкови та вміщує 2487 сидячих місць (близько 4000 стоячих місць). Сцена розмірами 35,25 м завширшки, 48 м заввишки і 34,5 м завглибшки. Зала також відома чудовою акустикою. До спорудження сучасної будівлі, оперні вистави проводилися в кількох інших театрах міста, серед яких найвідомішими були перший театр Колумба та театр Опери , трупи яких переїхали до нового театру у рік його відкриття. Крім них в Буенос-Айресі існували театр Політеама та театр Колісео, відкриті в 1907 році.