Ім'я файлу: 100 років боротьба за незалежність.PPTX
Розширення: pptx
Розмір: 1432кб.
Дата: 01.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Рух.гра 8.docx
Об'єкти спадщини ЮНЕСКО в Латинській Америці.pptx

100 рокі боротьби за незалежність

Підготувала Сніжанна Дзуль

УНР

  • Українська революція (також Перші визвольні змагання) — низка подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917—1921 роках.
  • Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. В Україні утворився альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР), яка стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський.
  • У період 1917—1921 років Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська Держава, ЗУНР, Кубанська НР, а також Кримська НР. Українські етнічні території були розділені між Українською СРР, Польською Республікою, Королівством Румунія та Чехо-Словацькою Республікою. Таким чином, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка стала наслідком незгуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторам. Однак, не досягши своєї мети, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації та відродила традицію української державності.

ХОЛОДНИЙ ЯР

У 1918—1922 роках православний Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та російських «білих» і «червоних» інтервентів), який очолювали брати Чучупаки. У зв'язку з переворотом, жителями села Мельники, на прохання ігумені, щоб вберегти монастир від пограбування, було створено загін самооборони Мотронинського монастиря під керівництвом Олекси Чучупака. До складу загону входило 22 особи. Пізніше, у 1919 році, загін перетворився на полк, а Василя Чучупака було обрано командиром полку (до цього він був прапорщиком Російської Імператорської армії, а ще раніше — сільським вчителем). Його брат Петро Чучупак став начальником штабу полку. Під час окупації України денікінцями полк брав участь у їхньому вигнанні із Черкас. Полк увесь час поповнювався, його чисельність досягала 2000 осіб. Згодом утворилася Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами (на згадку про військову традицію козаччини).

УПА

Украї́нська повста́нська а́рмія (УПА́) — військово-політичне формування, що діяло в Україні протягом 1942—1956 років, озброєне крило Організації українських націоналістів.

Розпочала свою діяльність з весни 1943 року на територіях, які входили до складу: райхскомісаріату Україна (Генеральна округа Волинь-Поділля) — з кінця березня 1943, Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943, Холмщина — з осені 1943) та румунської Трансністрії (Північна Буковина) — з літа 1944. Окремі загони також діяли і на території східної України, на Донбасі та навіть на Кубані. Головною метою створення УПА стало об'єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року, коли польовий командир Сергій Качинський (псевдо «Остап») сформував перший відділ УПА в місті Сарни, хоча деякі історики вважають цю дату умовно пропагандистською та переносять період заснування приблизно на пів року вперед. У 1943 році загони ОУН(б) почали офіційно іменуватися «Українською повстанською армією». Ряди УПА поповнювалася за рахунок добровольців з числа ідейних націоналістів, перебіжчиків з допоміжної поліції, дезертирів з Червоної Армії. Своїм головним завданням УПА декларувала підготовку потужного повстання, яке має розпочатися в сприятливий для того часу момент, коли СРСР і Німеччина виснажать один одного в кровопролитній війні, а потім створення самостійної єдиної української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі. Крім українців, яких була переважна більшість, в складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей. З самого початку свого існування УПА воювала на три фронти: з військами Третього Рейху та його союзниками, польським Рухом опору (Армією Крайовою, Армією Людовою) та радянськими партизанами. З поверненням радянського режиму на західноукраїнські землі, УПА ще кілька років змогла чинити активний спротив каральним загонам НКВС. УПА діяла до 1954 року, коли активні її дії припинено. Окремі вогнища спротиву продовжувались впродовж 1950-1960-х років. З травня по листопад 1943 року Головним Командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік — генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік — Василь Кук. Ставлення до УПА в українському суспільстві протягом років після відновлення незалежності 1991-го коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним («німецькі колаборанти»): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. З 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. Боротьба Української повстанської армії — складова Українського визвольного руху 1920—1950 років. У грудні 2018 року прийнято закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій, яким покладено додатковий соціальний захист, в тому числі пільги на оплату комунальних послуг та проїзд у громадському транспорті, а також медичне обслуговування і забезпечення медикаментами.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

  • 8 жовтня Верховна Рада прийняла закон про громадянство, 14 листопада — про державний кордон. На всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року незалежність підтримали 90,3 % населення, одночасно першим президентом держави було обрано Леоніда Кравчука, «партія влади» залишилась при владі. Вже 2 грудня незалежну Україну визнали Канада та Польща, а за наступні 2 місяці ще 90 держав. 24 серпня 1991 року була прийнята постанова «Про військові формування на Україні», а 6 грудня прийнято закон «Про Збройні Сили України», згідно якого до нової присяги було приведено перших військових. Ця подія відзначається як день Збройних сил України. 8 грудня у Біловезькій пущі лідери Білорусі, Росії та України підписали угоду про припинення існування СРСР та утворення нового об'єднання — Співдружності Незалежних Держав (СНД). 25 січня 1992 року Михайло Горбачов склав повноваження першого й останнього президента СРСР. Українці у січні-лютому 1992 року затвердили свій прапор, малий герб, мелодію національного гімну й розпочали розбудову самостійної держави й ринкової економіки. 1992 року Україна стала членом Міжнародного валютного фонду. 1994 року Сполучені Штати, Росія та Велика Британія надали Україні «безпекові гарантії» в обмін на відмову від третього за розмірами у світі ядерного арсеналу (Будапештський меморандум), країна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї й позбавилась до 1996 року стратегічного озброєння. Україна, як і інші колишні країни соцтабору, потрапила до величезної економічної кризи, але, на відміну від інших країн, не спромоглася достатньо швидко й ефективно провести ринкові реформи, одночасно намагаючись виконувати обтяжливі для державного бюджету соціальні зобов'язання перед населенням, тому застрягла в перехідному етапі на декілька десятиліть. Промисловість опинилась у патовій ситуації, коли вона не мала коштів на модернізацію енергоміської складової та одночасно залежала від російських енергоносіїв. За часів президентства Кравчука ВВП країни впало вдвічі (56 %), як за часів Великої депресії в США. Гіперінфляція карбованця перших років становила тисячі %, тоді мільйонером себе відчув кожен українець. Україні вдалося обійти військові конфлікти, що розгорялись в інших пострадянських республіках, але вона не змогла скористатися з шансів, які відкривалися під час розпаду СРСР, через неготовність нових політичних еліт, короткозорість істеблішменту, романтизм національних рухів, саботажу з боку старої еліти та притаманне радянській свідомості пристосуванство.

Революція Гідності

  • 30 грудня 2013 року на мітингу лідери трьох опозиційних партій, Віталій Кличко, Олег Тягнибок і Арсеній Яценюк оголоси рішення про створення Штабу національного спротиву. Наступного дня відбувається спроба провокації біля будівлі адміністрації президента. На Майдані розбивають постійний табір з наметів у вихідні дні на народне віче збираються сотні тисяч прихильників — «Марш мільйонів», організовується автомайдан. Одночасно партія влади зганяє на провладні мітинги бюджетників та «тітушок», у Маріїнському парку організовують табір Антимайдану. 8 грудня був знесений пам'ятник Леніну — перша ластівка майбутнього ленінопаду. 11 грудня, не зважаючи на офіційні обіцянки світовим лідерам не застосовувати силу, була здійснена перша спроба очистити Майдан від мітингувальників. Стійкість демонстрантів змусила владу розпочати марудні перемовини. Перед новим роком Янукович отримав від Росії 15 млрд доларів на підтримку економіки, фактично ж — сигнал підтримки його авторитарного режиму. 16 січня 2014 року Верховна Рада пропрезидентською більшістю прийняла «диктаторські закони», які ще більше підняли напругу в суспільстві. Наприкінці січня відбуваються захоплення адміністративних будівель, переважно на заході країни, активні зіткнення поблизу стадіону імені Лобановського, спроби штурму урядового кварталу мітингувальниками та перші загиблі (Сергій Нігоян та Михайло Жизневський). 28 січня Микола Азаров подав у відставку, а наступного дня Верховна Рада скасувала свої «диктаторські закони» і оголосила амністію «мирним мітингувальникам». Штаб національного спротиву ухвалив рішення про початок «мирного наступу» до Верховної Ради, що розглядала зміни до Конституції. 18-20 лютого під час ходи протестувальників до Верховної Ради правоохоронці відкрили вогонь на ураження. Людські жертви «Небесної сотні» засудила Верховна Рада, частина підрозділів «Беркуту» були виведені з Києва. 21 лютого Янукович вночі тікає до Росії, столицю покидають й інші високопосадовці, виконувачем обов'язків президента став спікер парламенту Олександр Турчинов.

ВІЙНА НА СХОДІ

Війна на сході України або Війна на Донбасі — збройний конфлікт, розпочатий російськими загонами, які вторглися у квітні 2014 року на територію українського Донбасу після захоплення Російською Федерацією Криму, серії проросійських виступів в Україні і проголошення «державних суверенітетів» ДНР та ЛНР. Конфлікт має характер міжнародного і став продовженням російської збройної агресії проти України. За географічним масштабом є локальним і охоплює частини Донецької і Луганської областей України. Попри численні факти участі Збройних сил РФ та докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, тому з українського боку війна розглядається як неоголошена. Ряд українських політиків називає війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України.Юридично на сході України триває антитерористична операція (2014—2018) та операція Об'єднаних Сил (з 2018). Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції й вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками. Бойові дії війни на Донбасі почалися із захоплення 12 квітня 2014 року російськими загонами, керованими офіцерами спецслужб РФ, українських міст — Слов'янська, Краматорська і Дружківки, де захопленою у відділках МВС зброєю російські диверсанти озброїли місцевих колаборантів і прийняли до своїх лав. В умовах неспротиву місцевих силових структур України, а іноді й відкритої співпраці, невеликі штурмові загони російських диверсантів в наступні дні взяли під контроль Горлівку та інші міста Донеччини і Луганщини. 13 квітня 2014 року, у відповідь на вторгнення диверсійних загонів, в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції. Перекинуті у район Слов'янська та Краматорська спецпідрозділи СБУ й Збройних сил України прийняли перший бій зранку 13 квітня у Семенівці, передмісті Слов'янська, потрапивши у засідку проросійських бойовиків, у якій загинув капітан СБУ «Альфа».

Дякую за увагу!


скачати

© Усі права захищені
написати до нас