Міністерство освіти і науки України
Вінницький національний технічний університет
Факультет інтелектуальних інформаційних технологій та автоматизації
Кафедра Комп’ютерних наук
Лабораторна робота №1
з дисципліни «Комп’ютерні мережі та хмарні технології»
Виконав: ст. гр.
Перевірив викладач: Арсенюк І.Р.
Вінниця 2022
Лабораторна робота №1
Тема: Настроювання та дослідження мережних IP параметрів на приладі ОС windows.
Мета: Детально ознайомитись з функціями та призначеннями IP параметрів. Проаналізувати способи отримання пристроєм цих параметрів.
Хід роботи
IP-адреса, адреса Ай-Пі (від англ. InternetProtocoladdress) — це ідентифікатор (унікальний числовий номер) мережевого рівня, який використовується для адресації комп'ютерів чи пристроїв у мережах, які побудовані з використанням стеку протоколів TCP/IP (н-д Інтернет). У мережі Інтернет потрібна глобальна унікальність адрес, у разі роботи в локальній мережі — у межах мережі.
У версії протоколу IPv4 IP-адреса має довжину 4 байти, а у версії IPv6 — 16 байтів.
Прикладом IP-адреси може бути адреса 127.0.0.1 (локальна IP-адреса, змінити її неможливо, і вона на кожній ОС лише одна — localhost).
IPv4 використовує 32-бітні (4 байтні) адреси, які обмежують адресний простір 4 294 967 296 (себто 28×4) можливими унікальними адресами.
Формою запису IP-адреси (IPv4) зазвичай є запис у вигляді 4 десяткових чисел від 0 до 255 (28), розділених крапками, наприклад: 127.0.0.1 (посилання пристрою на самого себе), або 91.198.174.225 (адреса ресурсу http://uk.wikipedia.org)
Деякі адреси IPv4 зарезервовані для спеціальних цілей та не можуть бути глобально маршрутизованими (доступними з будь-якого пристрою, що підключений до мережі інтернет). Так для приватних IP-адрес («сірих IP») в локальних мережах зарезервовано близько 18 млн адрес. Ще близько 270 млн адрес зарезервовано для групових передач (англ. multicast).
Обмежене число унікальних адрес у
4.3 млрд у зв'язку з бурхливим розвиток Інтернету та резервуванням діапазону
290 млн було вичерпане. 3 лютого 2011 року організація IANA видала останні 5 блоків IP-адрес організації Регіональних Інтернет Регістрів (RIR).Міністерство освіти і науки України
Вінницький національний технічний університет
Факультет інтелектуальних інформаційних технологій та автоматизації
Кафедра Комп’ютерних наук
Лабораторна робота №1
з дисципліни «Комп’ютерні мережі та хмарні технології»
Виконав: ст. гр.
Перевірив викладач: Арсенюк І.Р.
Вінниця 2022
Лабораторна робота №1
Тема: Настроювання та дослідження мережних IP параметрів на приладі ОС windows.
Мета: Детально ознайомитись з функціями та призначеннями IP параметрів. Проаналізувати способи отримання пристроєм цих параметрів.
Хід роботи
IP-адреса, адреса Ай-Пі (від англ. InternetProtocoladdress) — це ідентифікатор (унікальний числовий номер) мережевого рівня, який використовується для адресації комп'ютерів чи пристроїв у мережах, які побудовані з використанням стеку протоколів TCP/IP (н-д Інтернет). У мережі Інтернет потрібна глобальна унікальність адрес, у разі роботи в локальній мережі — у межах мережі.
У версії протоколу IPv4 IP-адреса має довжину 4 байти, а у версії IPv6 — 16 байтів.
Прикладом IP-адреси може бути адреса 127.0.0.1 (локальна IP-адреса, змінити її неможливо, і вона на кожній ОС лише одна — localhost).
IPv4 використовує 32-бітні (4 байтні) адреси, які обмежують адресний простір 4 294 967 296 (себто 28×4) можливими унікальними адресами.
Формою запису IP-адреси (IPv4) зазвичай є запис у вигляді 4 десяткових чисел від 0 до 255 (28), розділених крапками, наприклад: 127.0.0.1 (посилання пристрою на самого себе), або 91.198.174.225 (адреса ресурсу http://uk.wikipedia.org)
Деякі адреси IPv4 зарезервовані для спеціальних цілей та не можуть бути глобально маршрутизованими (доступними з будь-якого пристрою, що підключений до мережі інтернет). Так для приватних IP-адрес («сірих IP») в локальних мережах зарезервовано близько 18 млн адрес. Ще близько 270 млн адрес зарезервовано для групових передач (англ. multicast).
Обмежене число унікальних адрес у
Задля вирішення цієї проблеми ще з 1990-их розвивався протокол IPv6, запущений з 2006 року.
IPv6 (англ. InternetProtocolversion 6) — нова версія IP-протоколу — IP версії 6. Розробка протоколу IPv6 почалася 1992 року, а з 2003 р. його підтримку забезпечують виробники більшості телекомунікаційного устаткування (корпоративного рівня). IPv6 — новий крок у розвитку Інтернету. Цей протокол розроблено з урахуванням вимог до Глобальної мережі, що постійно зростають. 3 лютого 2011 року IANA виділила останні п'ять блоків IP-адрес /8 (IPv4).
Найбільш суттєва різниця між IPv4 та IPv6 полягає в тому, що раніше на інтернет-адресу виділяли 4 байти (32 біти), що відповідає стандартній на сьогодні чотириблоковій адресі IP, а протокол IPv6 виділяє на адресу 16 байтів (128 бітів). Це відповідає 340 секстильйонам адрес (3,4x1038) або по 5x1028 адрес на кожну людину.
Вночі 5 лютого 2008 року організація ICANN, яка наглядає за використанням інтернет-протоколів, почала додавати в DNS-сервери записи, що містять адреси у форматі протоколу IPv6. Це поклало початок переходу з нинішнього протоколу IPv4 на сучасніший IPv6.
У квітні 2009 у мережі UA-IX запущено процес перевірки протоколу IPv6. Серед перших компаній, що ухвалили рішення про участь в тестуванні, — «ТопНЕТ» і «Датагруп». Вони встановили IPv6 BGP-з'єднання з маршрутизатором UA-IX і здійснили обмін маршрутною інформацією між ними. У квітні 2011 розпочалось масове впровадження IPv6 серед домашніх користувачів інтернет.
DNS-сервер — програма, призначена для відповідей на DNS-запити за відповідним протоколом. Також DNS-сервером можуть називати хост, на якому запущено відповідну програму.
Маска підмережі — двійкове число, яке містить одиниці в тих розрядах, які відносяться до розширеного мережевого префікса. Маска підмережі дозволяє поділити ІР-адресу на дві частини: номер підмережі та номер пристрою у цій підмережі.
Мереже́вий шлюз (англ. gateway) — апаратний маршрутизатор або програмне забезпечення для сполучення комп'ютерних мереж, що використовують різні протоколи (наприклад, локальної та глобальної).
Проксі-сервер (від англ. proxy — «представник, уповноважений») — сервер (комп'ютерна система або програма) в комп'ютерних мережах, що дозволяє клієнтам виконувати непрямі (через посередництво проксі-сервера) запити до мережевих сервісів. Спочатку клієнт з'єднується з проксі-сервером і запитує який-небудь ресурс (наприклад, e-mail), розташований на іншому сервері. Потім проксі-сервер або підключається до вказаного сервера та отримує ресурс у нього, або повертає ресурс з власного кешу (у випадках, якщо проксі має свій кеш). У деяких випадках запит клієнта або відповідь сервера може бути змінена проксі-сервером з певною метою. Також проксі-сервер дозволяє захищати клієнтський комп'ютер від деяких мережевих атак і допомагає зберігати анонімність клієнта.
Стек протоколів TCP/IP, TCP/IP-модель — набір протоколів мережі Інтернет.
TCP Фактично це систематизований стек протоколів, що поділяється на чотири рівні, які корелюються з еталонною моделлю OSI.
DHCP (англ. Dynamic Host Configuration Protocol — протокол динамічної конфігурації вузла) — це стандартний протокол прикладного рівня, який дозволяє комп'ютерам автоматично отримувати IP-адресу та інші параметри, необхідні для роботи в мережі. Для цього комп'ютер звертається відповідно — до DHCP-сервера. Мережевий адміністратор може задати діапазон адрес, які будуть розподілені між комп'ютерами. Це дозволяє уникнути ручного налаштування комп'ютерів мережі й зменшує кількість помилок. Протокол DHCP використовується в більшості великих мереж TCP/IP
Що до налаштування мережі, є 2 способи настроювання: вручну або автоматично.
При автоматичному налаштуванні комп’ютер звертається до DHCP сервера, який налаштує IP- адресу, маску підмережі адреси серверів DNS та ім’я домену DNS.
Але що робити якщо DHCP сервер не відповідає? В такому випадку буде доцільно використовувати ручний спосіб налаштування, цим методом зручно користуватись коли в мережі декілька комп’ютерів.
Висновок: в цій лабораторній роботі я Детально ознайомився з функціями та призначеннями IP параметрів. Проаналізував способи отримання пристроєм цих параметрів.