Мова - це душа народу і суть духу. ЇЇ значення може зробити розвиток людини вищим. Мова - це не лише засіб спілкування. Це властива расова категорія кожної країни. На сучасному етапі нашого суспільного розвитку мова отримала статус національної. Сьогодні це велике досягнення, адже історія розвитку української мови трагічна, а також надихає представників інших народів. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати. Мові довелося пройти хитру дорогу знущань, заборони та тортур найкращих представників інтелігенції. Звичайно, це залишає слід у ставленні людей до мови. Зараз проблема адаптації до рідної мови стала серйозною. Адже лише за допомогою нашої рідної мови милозвучна мова солов’я може відновити духовну цінність. Без цього ми не змогли б назвати себе країною в повному розумінні. Оскільки ми входимо в життя рідною мовою, ми переживаємо всі соціальні негаразди та радість від пізнання нового. У той же час мова зберігає наш минулий досвід, знання та характеристики. Звичайно, з часом багато слів застарівають, а деякі слова вже не використовуються. Однак фундамент все ще є, саме тому так важливо не лише любити рідну мову, але якомога більше вивчати її. Я думаю, що це один із способів пізнати себе, своїх людей та свою країну та продемонструвати свій патріотизм. Тож пам’ятаймо що мовні обов’язки написані для нас. Поки житиме українська мова - існуватиме народ, бо мова – це душа народу!