ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи ПАТ та галузі вирощування овочів
Поняття підприємництва. Організаційно-правові форми підприємства, зокрема ПАТ
Нормативно - правове регулювання діяльності ПАТ та галузі вирощування овочів
РОЗДІЛ 2. Загальні характеристики ПАТ у галузі вирощування овочів
2.1. Опис споживачів та територіальних меж підприємства
2.2. SWOT – аналіз реалізації ПАТ у галузі вирощування овочів
РОЗДІЛ 3. Розроблення найменування та товарного знаку підприємства
РОЗДІЛ 4. Формування алгоритму державної реєстрації підприємства
РОЗДІЛ 5. Фінансування на етапі започаткування підприємницької діяльності
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Найважливіше місце у соціально-економічному розвитку суспільства займає підприємницька діяльність, суб’єктом якої є насамперед підприємство – основна організаційно-економічна ланка будь-якої ринкової економіки. Сукупність фірм визначає ефективність національної, регіональної та світової економіки загалом. Від того, наскільки ефективно працюють фірми, наскільки стійким є його фінансовий стан, залежить здоров’я економіки та індустріальна сила держави.
Підприємницька діяльність значно впливає на добробут суспільства в цілому за допомогою підвищення рівня ВВП, пом’якшення безробіття, розвитку науково-технічного потенціалу, збільшення податкових надходжень до бюджету, формування масштабного середнього класу як економічно самостійного соціального суб’єкта.
Порядок створення та припинення діяльності підприємств, а також проблеми, що виникають при цьому, дуже актуальні для сучасної російської дійсності.
Метою роботи є визначення особливостей створення підприємства. Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:
дати визначення поняттю “приватне акціонерне товариство” та “підприємницька діяльність”;
розкрити організаційно-правові форми регулювання ПАТ;
зробити аналіз та охарактеризувати створення підприємства у галузі вирощування овочів.
Об’єктом дослідження є процес створення підприємства у галузі вирощування овочів.
Предметом дослідження – процес створення ПАТ «Комбінат «Тепличний».
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи ПАТ та галузі вирощування овочів
Поняття підприємництва. Організаційно-правові форми підприємства, зокрема ПАТ
Під підприємництвом розуміється діяльність, що здійснюється приватними особами, підприємствами чи організаціями з виробництва, надання послуг або придбання та продажу товарів в обмін на інші товари чи гроші до взаємної вигоди зацікавлених осіб чи підприємств, організацій. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів та отримання прибутку (ст. 43 ГКУ). [9]
Таким чином, підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного провадження виробничої, науково-дослідної, торгової, іншої господарської діяльності у порядку, передбаченому ГКУ та іншими законами . (ст. 62 ч. 1 ГКУ) [9].
Основним суб’єктом підприємницької діяльності виступає підприємець, який взаємодіє зі споживачем, як основним його контрагентом, а також з державою, яка у різних ситуаціях може виступати як помічник чи противник. І споживач, і держава також відносяться до категорії суб’єктів підприємницької активності, як і найманий працівник (якщо підприємець працює не поодинці), і бізнес-партнери (якщо виробництво не носить ізольованого від громадських зв’язків характеру).
Організаційно-правова форма – форма юридичної особи суб’єкта підприємництва, що характеризує специфіку її створення, майнового статусу, характеру його прав та прав засновника на майно та особливості відповідальності за зобов’язаннями. (ст.45. ч. 1 ГКУ) [9]. Відповідно до Господарського Кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян або суб’єктами господарювання
підприємство, що діє на основі колективної власності
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності
державне підприємство, що діє на основі державної власності
підприємство, засноване на змішаній формі власності (з урахуванням об’єднання майна різних форм власності) (ГКУ ст. 63, п.1). [9]
Якоїсь однозначно найкращої чи однозначно найгіршої форми підприємства немає. З погляду ведення господарської діяльності, режимів оподаткування будь-які форми підприємств за законодавством України – абсолютно рівноправні (якщо не враховувати деякі специфічні види діяльності – ломбардні операції, комерційна діяльність з цінними паперами, банківська діяльність тощо – для яких законодавством обмежено коло форм юридичних осіб, які можуть провадити відповідну діяльність). Суть різниці між формами підприємств – виключно “внутрішня” (порядок управління, взаємовідносини та відповідальність засновників, статутний фонд).
В усіх формах підприємств в Україні засновники (учасники, акціонери) не несуть відповідальності за зобов’язаннями підприємства. Інші (набагато менш поширені) організаційно-правові форми юридичних – це повне суспільство, командитне суспільство, і навіть товариство з додатковою відповідальністю (підприємства, у яких учасники повністю і/або частково (залежно від виду товариства, відповідають за боргами товариства). Також є споживче суспільство – давно існуючий вид юридичної особи, проте неврегульований чітко законодавством.
В залежності від здатності акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються на публічні та приватні. Здатність акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і контролю у товаристві, гнучкості інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма товариств може бути використана лише для тих товариств, число акціонерів в яких не перевищує певну величину.
Особливостями приватного акціонерного товариства є:
кількість акціонерів не може бути більшою 100 осіб;
товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій;
статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;
акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії;
акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону;
умовами емісії акцій може бути передбачена можливість сплати за них не грошима, а майном, майновими або немайновими правами, при цьому оцінка негрошового внеску здійснюється товариством і інвестором на власний розсуд, без залучення незалежного експерта;
статутом товариства може встановлюватися коло питань, вирішення яких вимагає більшої кількості голосів акціонерів, ніж проста більшість або кваліфікована більшість;
на розсуд товариства, члени наглядової ради можуть обиратися за принципом пропорційності представництва або шляхом кумулятивного голосування;
товариство не зобов’язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку[13], хоча зобов’язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.
Нормативно - правове регулювання діяльності ПАТ та галузі вирощування овочів
Існуюча нормативно-правова база не повністю відповідає характеру тих відносин, які склалися в акціонерних товариствах в Україні, не забезпечує належного захисту прав власників цінних паперів і не врегульовує багато питань управління підприємствами. Все це призводить до постійного прояву типових корпоративних конфліктів, що істотно зменшує інвестиційну привабливість і вартість вітчизняних об’єктів приватизації, знижує конкурентоспроможність українських АТ на ринках капіталів, гальмує розвиток фондового ринку тощо.
З 1 січня 2004 року в Україні діють три нормативних акти, якими регулюються правила створення та діяльності акціонерних товариств. Так, у Господарському кодексі України, загальним питанням створення підприємств присвячено ст.ст. 62-72, а господарським товариствам – ст.ст. 79-92. У Цивільному кодексі України загальним положенням про діяльність господарських товариств відведено ст.ст. 113 – 118, а спеціальним нормам щодо акціонерних товариств – ст.ст. 152 – 162. Також розповсюджується на акціонерні товариства і дія загальних норм про юридичних осіб, закріплена у ст.ст. 80 – 112 ЦК України.
Крім того, не втратив чинності та діє без будь яких застережень Закон України „Про господарські товариства”, останні зміни до якого вносилися ще у березні 2005 року. Окремі положення цього Закону не були приведені у відповідність з новими, чинними на сьогодні кодифікованим актами.
Так, законодавчі суперечності щодо регулювання статусу акціонерних товариств мають місце уже в загальних нормах, зокрема, які розкривають саме поняття господарського товариства. І хоча визначення саме акціонерного товариства в цілому в усіх трьох нормативних актах дане більш менш однаково, водночас, при визначенні його підвидів – закритого та відкритого акціонерних товариств – та порядку їх створення і розповсюдження акцій законодавець знову припускається неточностей.
Суттєво впливає на можливість реалізації акціонером своїх прав щодо участі в управлінні товариством положення ст. 98 ЦК України, згідно яких учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством. У той же час ГК і Законом не встановлено будь-яких обмежень щодо участі акціонерів у голосуванні.
Однак, мабуть, чи не найбільші розбіжності зазначених нормативних актів виявляються у тих статтях, якими врегульовано порядок припинення діяльності акціонерних товариств.
Слід зазначити, що Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” встановлює зовсім інший порядок, строки та зміст публікації повідомлення про прийняття рішення про припинення юридичної особи, ніж їх передбачено усіма трьома досліджуваними актами. При цьому, в ГК України більшість норм запозичені саме зі застарілих положень Закону.
Таким чином, чимало різночитань, що існують між Законом України „Про господарські товариства” та Господарським і Цивільним кодексами України, вносять зайву лепту неврегульованості до і так мінливого нормативно-правового середовища функціонування акціонерних товариств. Потерпає від цього не лише держава (проблеми ефективного управління державними корпоративними правами також обумовлені здебільшого недосконалістю законодавчої бази), але й крупні інвестори, про дрібних власників акцій — годі й говорити. Саме тому законодавство, що регулює сферу корпоративного управління, має бути значно осяжнішим, ніж те, що є чинним в Україні на сьогодні, водночас, кілька нормативно-правових актів не повинні регулювати одні й ті ж самі правовідносини, у тому числі прописувати і загальні і спеціальні його норми.
Овочівництво в Україні розвивається швидкими темпами. Цьому сприяють погодно-кліматичні та грунтові умови, дешева робоча сила, широкий споживчий ринок, постійне підвищення цін на вирощену продукцію. Крім того, важливу роль відіграють інвестиції, які останніми роками набули широкого розповсюдження в овочівництво. Причому, як у виготовлення кінцевих продуктів для споживчого столу, так і у створення сировинних зон переробних підприємств. Під впливом інвестиційних коштів змінюються технології виробництва, збирання, зберігання, підготовки до продажу та реалізації овочів, критерії її якості. [1]
Враховуючи специфіку овочівництва, державна підтримка повинна надаватися сільськогосподарським товаровиробникам через прийняття законодавчих та інших нормативних актів стосовно розвитку конкуренції, забезпечення виробників ринковою та статистичною інформацією, встановлення стандартів якості, постачання засобів виробництва та ресурсів за пільговими цінами, застосування ф’ючерсних контрактів, збільшення мита на імпорт свіжої продукції овочівництва і продуктів її переробки та звільнення від його сплати при завезенні ресурсів, необхідних для вирощування й переробки овочів, а також розширення зовнішнього ринку.
Окремі напрями державної підтримки овочівництва перелічені у розпорядженні Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану першочергових заходів з розвитку виробництва картоплі та овочів”. Зокрема, органи державної влади мають сприяти впровадженню новітніх агротехнологій вирощування і зберігання картоплі та овочів на інноваційній основі з метою підвищення рентабельності їх виробництва; утворенню кооперативів з виробництва, заготівлі і зберігання овочів; залученню сільськогосподарськими виробниками інвестицій та пільгових кредитів для виробництва овочів; забезпеченню дотримання науково обгрунтованої структури посівів овочевих культур; опрацюванню питання здешевлення цін на природний газ для підприємств, які вирощують овочеві культури у закритому ґрунті; забезпеченню безперебійної подачі води для зрошення овочевих культур.
Правове регулювання овочівництва здійснюється через систему уніфікованих та диференційованих нормативно-правових актів, а також за допомогою правових звичаїв, прецедентів, нормативно- правових договорів.
Уніфікованими нормативно-правовими актами є ті, що містять норми, загального характеру, зокрема Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, закони України “Про карантин рослин”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”. Ці нормативно-правові акти містять вимоги до використання майна в процесі виробництва овочевої продукції, укладання договорів на її реалізацію, здійснення виробничої діяльності, користування земельними ресурсами, права власності на об’єкти рослинного світу, якості та безпечності сільськогосподарської продукції та ін.
Окрему увагу слід приділити державним стандартам на овочеву продукцію, вимоги яких є обов’язковими для дотримання, а саме: ДСТУ 6009:2008 “Редиска свіжа. Технічні умови”, ДСТУ 6014:2008 “Морква і буряк столовий. Технологія вирощування. Загальні вимоги”, ДСТУ 6014:2008 “Огірок, кабачок, патисон. Технологія вирощування. Загальні вимоги”, ДСТУ 7037:2009 “Капуста білоголова свіжа. Технічні умови”, ДСТУ 6012:2008 “Цибуля. Технологія вирощування. Загальні вимоги”, ДСТУ 4327:2004 “Коренеплоди цукрових буряків для промислового переробляння. Технічні умови”. Зокрема, в останньому із перелічених державних стандартів визначено вимоги до якості коренеплодів (фізичний стан, цукристість, масова частка коренеплодів цвітушних, підв’ялених, з механічними пошкодженнями).
Таким чином, вирощування овочів в Україні врегульовано низкою законів та підзаконних нормативно-правових актів, особливе місце серед яких займають державні стандарти на овочі та державні програми підтримки овочівництва.
РОЗДІЛ 2. Загальні характеристики ПАТ у галузі вирощування овочів
2.1. Опис споживачів та територіальних меж підприємства
Підприємство ПАТ «Комбінат «Тепличний» спеціалізується на вирощуванні висококласних томатів: томат червоний, китицевий, рожевий, жовтий; і огірків: колючий, гладкий. Також займається оптовою та роздрібною торгівлею виробленими продуктами, торгівлею транспортними засобами та посередництвом у торгівлі продуктами харчування, операціями з нерухомістю.
ПАТ «Комбінат «Тепличний» несе відповідальність усім своїм майном, яким за законом може бути накладено стягнення, а акціонери – лише межах цінності належних їм акцій. Підприємство несе зобов’язання за борги акціонерів. При цьому ПАТ «Комбінат «Тепличний» має повну господарську самостійність у питаннях вибору форм управління, прийняття господарських рішень, збуту, оплати праці, формування цін, розподілу чистого прибутку
Види діяльності на підприємстві:
вирощування овочів і баштанних культур
вирощування пряних, ароматичних і лікарських культур
вирощування однорічних і дворічних культур
вирощування ягід, горіхів та інших фруктів
відтворення рослин
обробка насіння для відтворення
інші види переробки і консервування фруктів і овочів
неспеціалізована оптова торгівля
надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого майна
надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
Матеріально-технічна база підприємства включає основні фонди та оборотні кошти, а також інші матеріальні цінності та фінансові ресурси. Джерелом формування майна підприємства є:
статутний фонд
прибуток, отриманий від реалізації продукції
прибутки від цінних паперів
кредити банків та інших кредиторів
інші джерела, які не заборонені законодавством України.
Статутний фонд ПАТ «Комбінат «Тепличний» становить 333 661 гривень 52 коп., розділений на 141 382 іменні акції номінальною вартістю 2 грн. 36 коп. кожна.
Підприємство постійно забезпечує вдосконалення матеріально-технічної бази на прогресивній основі, ефективно використовуючи виробничі потужності та основні фонди, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік та звітність у порядку, передбаченому законодавством України.
Метою формування та діяльності підприємства є отримання прибутку, насичення ринку споживання, задоволення попиту населення продукцією підприємства, раціональне використання виробничих та трудових ресурсів. Основними завданнями підприємства є: виробництво та реалізація продуктів, а також вивчення ринку та знаходження партнерів для довгострокового співробітництва та постачання.
На внутрішньому та міжнародному ринку продукція підприємства представлена торговими марками «ГОРДІЙ» і «З ГРЯДКИ», які вже встигли заслужити визнання споживачів.
У 2009 році на комбінаті впроваджено міжнародний стандарт GLOBALG.A.P. – належної сільськогосподарської практики забезпечення безпеки продукції. Мета стандарту полягає в мінімізації ризиків сільськогосподарського виробництва шляхом відстеження всього виробничого циклу. Головними перевагами впровадження GLOBALG.A.P. є можливість виходу на європейський ринок торгівлі, а також впевненість споживачів в якості і безпеці продукції.
На сьогодні ПАТ «Комбінат «Тепличний» - це сучасне підприємство, яке забезпечене високопродуктивними технологіями виробництва та необхідною інфраструктурою. На підприємстві діють чотири виробничі цехи, які обладнані поточними механізованими лініями з повним циклом перероблення сировини та виробництва продукції. Виробництво обслуговують 5 допоміжних цехів.
Власний аграрний комплекс повністю забезпечує виробництво необхідними овочами, фруктами і ягодами. У процесі вирощування культур застосовуються тільки ручні методи обробки та збору. Полив і обробка ґрунту здійснюється найсучаснішою сільськогосподарською технікою. Для зберігання зібраного врожаю використовується спеціальне високотехнологічне холодильне обладнання на 5000 тонн. Якість кожного етапу виробництва, від вирощування і збору врожаю до відвантаження готової продукції, ретельно контролює кваліфікована команда.
ПАТ «Комбінат «Тепличний» протягом багатьох років не тільки пропонує продукцію під власною торговою маркою, але й успішно співпрацює з іншими відомими компаніями в сегменті PRIVATE LABEL. Уперше було розпочато співпрацю за напрямом PRIVATE LABEL у 2010 році.
На сьогодні підприємство постійно здійснює випуск продукції для різних відомих компаній/брендів. Серед замовників ПАТ «Комбінат «Тепличний»:
«Група Ритейлу України» (мережі гіпермаркетів Караван, «ТопМарт») ТМ «ПО-НАШОМУ» — Україна;
ТОВ «Укр-Трейд» ТМ «Щебпак» — Україна;
Мережа магазинів Фуршет — Україна;
Роздрібні мережі Велика Кишеня, ВК Експрес, ВК Select, Велмарт та Чумацький шлях ТМ «ХІТ ПРОДУКТ», «1» — Україна;
ТМ «Bonduelle» — Україна;
ТМ «Estel», «Emela», «ОГО» — Німеччина;
ТМ«RUBAN FOODS», «Бабушкины Помидоры» — США;
ТМ «KRONIS» — Литва;
ТМ «ROSITTEN», «GATVE» — Латвія;
ТМ «ПОСОЛЬСКИЙ ДВОР» — Ізраїль;
ТМ «БЕЛАЯ ХАТКА» — Білорусь;
ТМ «Roada Gliei» — Молдова та ін.
ПАТ «Комбінат «Тепличний» не зупиняється на досягнутому, постійно вдосконалює систему контролю над якістю продукції, упроваджує новітні технології у виробництво, розширює асортимент, робить усе можливе, щоби задовольнити смак і запити, навіть найвибагливішого споживача.
2.2. SWOT – аналіз реалізації ПАТ у галузі вирощування овочів
Імпорт товарів, в т.ч. овочів та фруктів, суттєво переважає їх експорт, що певною мірою пов’язано не лише із природними умовами, які впливають на швидкість зміни ринку, наприклад, ринку із збалансованою кількістю врожаю до дефіцитного через різку зміну кількості опадів в окремому регіоні і, як наслідок, зниження обсягів виробництва, але й залежить від наявності професійного догляду із використанням певних технологій, дотриманням вимог щодо стандартизації та сертифікації продукції в іноземних країнах у процесі поставок товарів рослинного походження, відповідного рівня законодавства та наявних обмежень.
На нашу думку, український уряд має намагатися знижувати рівень імпорту овочів та фруктів, які є аналогами вітчизняних, посилити конкурентні позиції вітчизняного виробника. Також, уряд повинен розробляти програми експорту овочів та фруктів, які б знизили витратну частину на виробництво високоякісної продукції (наприклад, зниження тарифів на енергоресурси); сприяли б формуванню високої ціни на зовнішньому ринку; сприяли б плодоовочевим підприємствам у напрямі збереження готової продукції. За результатами дослідження 25% врожаю втрачається через нестачу сховищ для їх зберігання.
Вагомо впливають на формування експорту овочів та фруктів: брекзіт та його наслідки для ринку ЄС; перегляд принципів «Спільної аграрної політик» (САП) ЄС та загроза екологічному поотекціонізму; активізація регіональних та двосторонніх угод на фоні послаблення СОТ, а також зміна споживацьких потреб наслідок карантину, пов’язаного із запобіганням поширенню гострої респіраторної хвороби Covid-19 (SARS-CoV-2) і популярним у ЄС тренду “здоровий спосіб життя”, який, на нашу думку, набуде вагоміших позицій та впливатиме на рівень експорту перероблених (консервованих) овочів та фруктів. Тож задля збільшення обсягів експорту овочів та фруктів необхідно особливу увагу приділяти критеріям харчової безпеки та якості, водночас збільшуючи частку переробленої продукції з високою доданою вартістю в загальному обсязі експорту.
Отже, для окреслення стратегічних напрямів реалізації експортного потенціалу підприємства у розрізі існуючого ринку овочів та фруктів попередньо проведемо комплексний SWOT-аналіз (табл. 1).
Таблиця 1
SWOT – аналіз експортного потенціалу підприємства
| Сильні сторони | Слабкі сторони |
| Великий потенціал та досвід; Сприятливі погодно-кліматичні умови для вирощування овочів та фруктів; Розвинута інфраструктура; Збережений науковий потенціал у галузі вирощування овочів; Наявність інститутів, які підтримують експортну діяльність; Наявність екпортно-кредитних установ. | Недостатній рівень розвитку регіональних інноваційних систем; Орієнтація вагомої частки підприємств на іноземнихй ринок; Високі ресурсні затрати; Застаріла інженерна інфраструктура; Недостатній рівень підтримки малого та середнього бізнесу; Низький рівень використання зв’язків із науково-дослідними установами; Відсутність реальних програм кредитування. |
| Перспективи | Загрози |
| Підписання договорів про зону вільної торгівлі із ЄС з мінімальними обмеженнями; Освоєння ринків ЄС, Азії та Африки; Розвиток технологій управління у переробній сфері та у сфері управління відходами; Зростання світового попиту на овочі та фрукти; Використання наявних ефективних міжнародних технологій; Запровадження інновацій; Розширення повноважень місцевих органів влади ; Тренд “Здоровий спосіб життя”. | Карантин пов'язаний із запобіганням поширення гострої респіраторної хвороби Covid-19 (SARS-CoV-2); Військовий конфлікт з Росією; Високий рівень міграції трудових ресурсів і податкове навантаження на одного працюючого; Низький рівень попиту на продукцію; Низький рівень державної політики в аграрній сфері та у сфері управління відходами; Несприятливий бізнес-клімат; Природні катаклізми, глобальне потепління; Низький рівень державного фінансування національних програм щодо підтримки аграрного . |
Проведений SWOT-аналіз дає підстави стверджувати, що виробник плодоовочевої продукції, плануючи виходити на іноземний ринок, повинен сформувати відповідний рівень унікальності та стійкості продукту, що дасть йому можливість змагатися за платоспроможний попит та вистояти перед викликами зовнішнього середовища й задовольнити потреби іноземних споживачів. Для цьоого необхідно проаналізувати наявні власні конкурентні переваги – як внутрішні, так і зовнішні, згідно з наведеною класифікацією та обрати ті ознаки, які переважають й будуть використані у процесі експорту вирощеної (переробленої) продукції.
Отже, в основу формування конкурентоспроможності плодоовочевого підприємства покладено внутрішні переваги, які є передумовою реалізації стратегії лідерства за витратами та стратегії диференціації та сприяють формуванню його експортного потенціалу шляхом формування зовнішніх переваг.
РОЗДІЛ 3. Розроблення найменування та товарного знаку підприємства
Завдання впізнанності продукту або послуги і лояльності до них споживача вирішується через створення торгової марки і шляхом розробки фірмового стилю, слогану і тому подібне. Комерційне (фірмове) найменування, торговельна марка (знак для товарів і послуг) є засобами індивідуалізації товарів та учасників господарської діяльності та визнаються об’єктами прав інтелектуальної власності.
Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов’язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.
Словесна назва як складова частина фірмового найменування має бути відмінною від інших, оригінальною і привабливою з погляду реклами. У зв’язку з цим, сформульовані правила розробки назви підприємства, торгової марки, а саме:
1. Новизна ідеї. Тільки нові оригінальні назви здатні ідентифікувати підприємство і пропоновані ним товари і ефективно виконувати свої функції. Якщо назва організації дуже сильно нагадує те, що вже існує, ім’я іншої компанії, власник цього бренду може пред’явити авторські права на це і суміжні з ним назви та вимагати не використовувати дану назву організації.
2. Незмінність (до назви звикають, вона міцно утримується у пам’яті). Це полегшує ділові контакти.
3. Асоціативність. Ця ознака має на увазі такий зв’язок між назвою фірми та її профілем, іншими характерними рисами, при яких фірмова назва викликає в свідомості уявлення про характер діяльності, продукцію, місцезнаходження підприємства. При цьому асоціативність не повинна зводитися до прямої описовості, до простої назви товару.
4. Лаконічність, зрозумілість. Назви фірм мають бути короткими. Лаконічне слово володіє значними перевагами з погляду сприйняття і запам’ятовування.
5. Естетичність. Назва має бути благозвучною, не викликати негативних емоцій. Назва не повинна зачіпати національних, релігійних і інших відчуттів людей, нагадувати нецензурні, неприємні на слух слова чи поняття, які не сприяють авторитету фірми.
6. Зручність у вимові. Ця ознака близько примикає до благозвучності. Відмінність між ними полягає в тому, що благозвучність має на увазі насамперед приємне звучання, тоді як зручність у вимові пов’язана з легкістю вимови. Для відповідності цій ознаці словесні знаки повинні мати чергування явних і приголосних букв.
7. Прийнятність для іноземців. Поняття естетичності для назв підприємств, що працюють на зарубіжному ринку, ширше. Чим більш інтернаціональною буде назва, тим краще. Цей підхід актуальний у тому випадку, коли у плани власників входить глобальний розвиток компанії, вихід її на міжнародний ринок, навіть якщо це здається маловірогідним і дуже далекою подією в майбутньому. Різні слова і звучання мають різне значення в різних країнах, культурах, тому буде доцільно провести невелике дослідження в цій області перед тим, як юридично закріпити за собою права на нову назву.
Якщо назва фірми викликає у клієнтів асоціацію з діяльністю підприємства і одночасно формує позитивні емоції, то висока вірогідність довіри з боку клієнтів і залучення безлічі нових клієнтів. За даними соціологічних досліджень, якщо назва фірми викликає у покупців відторгнення, то 10 відсотків з них відмовляються від товарів або послуг фірми.
Вдало підібрана назва сприяє створенню оригінальної емблеми, товарного знака підприємства, слогана. Фірмове найменування може бути логотипом підприємства.
Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації.
Зареєстрована торгова марка захищає компанію від недобросовісної конкуренції і дозволяє захистити її права в суді. Право власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, що видається Державним департаментом інтелектуальної власності. Термін дії свідоцтва – десять років з можливістю багаторазового подальшого продовження. Експертизу заявок на реєстрацію торговельної марки здійснює Український інститут промислової власності (Укрпатент). Заявка містить зображення торговельної марки, а також перелік товарів і послуг, щодо яких торговельна марка буде використовуватися.
Реєструвати торговельну марку необхідно для того, щоб захистити ім’я свого бізнесу, щоб заощадити гроші на рекламі, рекламуючи торговельну марку, а не кожний товар окремо, щоб забезпечити успішний розвиток сучасних форм бізнесу на основі передачі прав інтелектуальної власності на торговельну марку (франчайзинг, передача прав за ліцензією). Згідно з чинними правилами одержати доменне ім’я вигляду “NNN.UA” можна лише маючи на руках свідоцтво на торговельну марку “NNN”.
РОЗДІЛ 4. Формування алгоритму державної реєстрації підприємства
Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Щоб товариство вважалось створеним і таким, що набуло статусу юр. Особи, здійснюється державна реєстрація. Проте для повноцінного функціонування попередньо необхідно пройти процедуру реєстрації випуску акцій НКЦПФР (Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку). Це досить суттєва відмінність у порівнянні з порядком створення інших суб’єктів підприємницької діяльності. Наприклад, реєстрація приватного підприємства чи фізичної особи – підприємця проходить набагато простіше і швидше.
З метою здійснення реєстраційних дій (занесення ПАТ до ЄДР) готуються наступні документи:
Реєстраційна картка в заповненому вигляді
Оригінал (копія з нотаріальним посвідченням) рішення про створення – засновницький договір
Статут (у двох примірниках)
Підтвердження внесення засновниками вкладів до статутного фонду
Підтвердження сплати відповідного адмін. збору
Копії паспортів та ІПН засновників
Довіреність на адвоката, що вчиняє дії та приймає рішення від імені засновників в контексті супроводу реєстраційних дій.
Перелік документації розширюється, якщо серед засновників є юридичні особи та/ або нерезиденти. Зокрема, має бути представлена документація з відомостями про структуру власності юр. Особи, яка виступає засновником. Мета подачі такої інформації – з’ясування імен фізичних осіб-власників. Для нерезидентів додатково подаються документи про реєстрацію особи в країні її знаходження.
Успішна реєстрація акціонерних товариств, а згодом і їхня діяльність значною мірою залежить від правильного з правової точки зору оформлення статуту. Реєстрація приватного акціонерного товариства передбачає можливість укладення засновницького договору, де достатньо широко описуються засади діяльності суб’єкта. Але виключно статут визначається законодавством як установчий документ.
РОЗДІЛ 5. Фінансування на етапі започаткування підприємницької діяльності
Під фінансуванням підприємства розуміють залучення необхідного на придбання основних та оборотних фондів підприємства капіталу, інакше кажучи, покриття потреби у капіталі. При створенні підприємства статутний капітал спрямовується на придбання основних фондів та формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо – господарської діяльності, вкладається у придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим фактором, що додає. Таким чином, первісний капітал інвестується у виробництво, у процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму – форму виручки від вироблених товарів, яка надходить на розрахунковий рахунок підприємства.
Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок:
Власних заощаджень;
Вкладень або позик родичів та друзів;
Капіталів, вкладених партнерами задуманого бізнес-плану;
Коштів, отриманих від випуску облігацій;
Додаткових пайових внесків учасників у товариствах;
Коштів від випуску та розміщення акцій в акціонерних товариствах;
Довгострокових кредитів банків та інших кредиторів;
Програм державної допомоги;
Інші законні джерела.
Розрізняють 2 основних методи забезпечення підприємництва грошовими коштами: безповоротний, або фінансування, та зворотний, або кредитування. Безповоротне надання коштів не обумовлене їх поверненням у встановлені терміни. В якому порядку використовуються бюджетні асигнування, власні та залучені кошти інвесторів та, як правило, кошти спеціальних позабюджетних фондів.
Основними принципами фінансування є прямий та планово-цільовий характер, його безперервність, надання коштів у міру виконання плану (контракту), фінансовий контроль у процесі фінансування та безповоротність надання коштів. Прямий характер фінансування означає, що кошти надаються підприємствам і організаціям безпосередньо. Планово-цільовий характер фінансування у тому, що кошти видаються лише таку діяльність, яка забезпечена затвердженої проектно-кошторисної документацією.
Невід’ємною рисою фінансування є контроль за грошовою одиницею за цільовим та ефективним використанням коштів з боку банків та органів господарського управління. Особливого значення має при фінансуванні вкладень з допомогою бюджетних та інших централізованих коштів. При фінансуванні їх з допомогою власні кошти інвесторів останні самі зацікавлені у ефективності вкладень, тому банки можуть контролювати такі вкладення. Тільки на прохання інвесторів на договірних засадах за окрему плату вони можуть здійснювати такий контроль, наприклад, перевіряти якість проектно-кошторисної документації.
Важливим джерелом фінансування стає прибуток від основної діяльності, яка є частиною чистого доходу, що залишається у розпорядженні підприємства та організації. Амортизаційні відрахування виступають як джерело коштів на простого відтворення основних фондів. Окремі підприємства та організації можуть використовувати ці відрахування для розширеного відтворення основних фондів. Це зумовлено різницею у відшкодуванні основних фондів за вартістю та у натуральній формі, оскільки засоби праці зношуються поступово, а відновлюються у натуральній формі одночасно, через певний період часу.
ВИСНОВКИ
Підприємництво є найважливішим чинником економічного розвитку підприємства. Під підприємництвом розуміється діяльність, що здійснюється приватними особами, підприємствами чи організаціями з виробництва, надання послуг або придбання та продажу товарів в обмін на інші товари чи гроші до взаємної вигоди зацікавлених осіб чи підприємств, організацій.
У першому розділі даної роботи було розглянуто поняття приватного акціонерного товариства та підприємництва. Було визначено організаційно – правові форми підприємства та охарактеризувані нормативно – правові акти їх регулювання.
Також було з'ясовано, що створення будь-якого підприємства починається з визначення своєї господарської ніші в економічному просторі, вивчення стану ринку, пропозиції та попиту на реалізовані товари та послуги в галузі, що його цікавить, і регіоні, визначаються загальні умови інвестування коштів, вивчення рівня розвитку науки і техніки в відповідної галузі виробництва.
У другому розділі роботи було розглянуто утворення підприємства ПАТ «Комбінат «Тепличний». Коротко розглянуто його статут, діяльність, акції та капітал.
У третьому розділі були викладені аспекти розроблення назви та торгової марки підприємства.
У четвертому розділі було виявлено етапи створення підприємства від ухвалення рішення про створення підприємства власником капіталу до реєстрації підприємства в Єдиному Державному Реєстрі підприємств України.
У п’ятому розділі перераховані способи фінансування на початковому етапі створення підприємства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Акімов, О.Ю. Малий та середній бізнес: еволюція понять, ринкове середовище, проблеми розвитку / О.Ю Акімов // Фінанси та статистика. – 2003. – с.192
Весєлова, Н.В. Підприємство, цілі створення та принципи функціонування / Н.В. Веселова. – 2002. – с.34
Жилінський, С.З. Правові основи підприємницької діяльності/С.З. Жилінський // Курс лекцій. – 2001. – с.35-81
Карліка, А.Є. Економіка підприємства/А.Є. Карліка, М.Л. Шухгальтер. 2004. – с.431
Лапуста, М.Г. Основи підприємництва/М.Г. Лапуста, Л.Г. Скамай // Основи підприємництва: навчальний посібник для вузів. – 2005. – с. 301
Покропивний. Економіка підприємств/Покропивний// Навчальний посібник. – 2006. – 248 с.
Радєєв, В. Малий бізнес та проблеми ділової етики: надії та реальність / В. Радєєв // Питання економіки. – 2001 №7. – с.72-82
Рибак, О. Малий бізнес у великій статистиці/О. Рибак// «Економічна газета». -№20, 2003
Стефанов А. Проблемні питання створення підприємств// Стаття. – 2008
Порядок створення нового підприємства // Економіка підприємства, електронний підручник: http://www.businesscom.biz/biblio/ebooks/economics/7.html