Римське право і політика
суспільний держава цицерон політичний
Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві зміни соціально-економічного і політичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди – царський, республіканський, імператорський.
В умовах рабовласницького суспільства, де раби не були самостійними суб'єктами політичного життя і залишалися лише об'єктами чужої власності, боротьба за політичну владу розгорталася в середині привілейованої меншості.
Давньоримська політична наука перебувала під впливом відповідних давньоримських концепцій. Коли в середині V ст. до н. е. плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством Солона. У Римі були прийняті знамениті закони – XII таблиць.
Великий вплив на давньоримських мислителів справили Сократ, Аристотель, епікурейці, стоїки, Полібій. Так, уявлення Демокрита про прогресивний розвиток ідей від первісного суспільного становища до створення упорядкованого суспільного життя і держави, погляди Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинуті Тітом Лукрецієм Каром у поемі «про природу речей». Його погляди на політику і державу теоретично відобразили ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в обстановці, якої він жив і діяв.
Марк Тулій Цицерон – знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель приділяв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про закон», Про обов'язки», численні політичні і судові публікації. Ціцерон у своїй творчості протягом усієї практичної діяльності виступав за устрій сенатської республіки, проти повновладдя окремих осіб. У 45 р. до н.е., коли сенат зазнав поразки у боротьбі з тріумвітаром, ім'я Цицерона було занесене у проскрипційні списки осіб, що підлягали страті без суду.
Цицерон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що «народ – не будь-яке об» єднання людей, зібраних разом хоч яким би то було способом, а об» єднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою щодо питань права і суспільності інтересів». Тим самим держава в трактуванні Цицерона бачиться не лише виявом загальних інтересів усіх її вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно і як одностайна правова єдність тих членів, окреме правове утворення.
Основну причину походження держави Цицерон вбачав у вродженій потребі людей жити разом. Поділяючи в цьому питанні позицію Аристотеля, він розходиться з поширеним на той час уявленням епікурейців про договірний характер виникнення держави. вплив Аристотеля помітний і в трактуванні Цицероном ролі як первинного осередку суспільства, з якого поступово і природним шляхом виникає держава. Цицерон визначає споконвічний зв’язок держави та власності і відтворює положення стоїків про те, що причиною утворення держави є охорона власності.
Критерій розрізнення форм державного ладу Цицерон вбачав у характері і волі тих, хто править державою.
Залежно від кількості правлячих він виділяв три прості форми правління: царську владу, владу оптиматів і народну владу. Під помітним впливом Аристотеля і особливо Полібія Цицерон зробив висновок, що достоїнство цих трьох форм у їхньому взаємозв'язку та єдності. Зразком змішаного державного ладу він вважав Римську республіку III початку II ст. до н. е.
Спотворені форми панування не є формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інтереси і загальнообов'язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може перетворитися правління кліки багатих. Хоч така влада і продовжує помилково називатися правлінням оптиматів, але насправді, зазначає Цицерон,» немає більш спотвореної форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими». Запобігти виродженню державності, на думку Цицерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. «Бажано, – писав він, – щоб у державі було щось визначне і величне, щоб одна частина влади була виділена і виручена авторитетові провідних людей, а деякі справи були дані на розсуд і волю народу». Найважливішим достоїнством такого ладу Цицерон вважав міцність держави і правову рівність громадян.
У дусі утвердження саме форми змішаного правління Цицерона слідом за Полібієм інтерпретував еволюцію державності від первісно царської влади до сенаторської республіки.
Ряд важливих положень про правову регламентацію державної діяльності висловлював Цицерон у висунених ним проектах законів про магістрати. Цицерон зазначав, що імперій повинен бути законним. Слід, зауважував він, встановити» не лише для магістратів міру їх влади, але й для громадян міру їх послуху».
Концепція Цицерона про змішане правління і взагалі його судження про державу як справу народу явно розходилися з тогочасними соціально-політичними реаліями і дійсними тенденціями розвитку римської державності. Як теоретик і практичний політик, що був у гущі тодішньої боротьби за владу, Цицерон не міг не бачити тенденції перегрупування сил і влади, відплив реальних повноважень від попередніх республіканських інститутів і їх концентрації в руках окремих осіб, насамперед тих, хто спирався на армію. Про це красномовно свідчили приклади возвеличення Сулли, цезаря. Концепція змішаної держави була частково здійснена в Римській республіці в той час, коли Цицерону вдалося об» єднати блок сенатського і вершниківського станів проти змови Каталіни – претендента на монархічну владу.
Людський ідеал Цицерона – «перша людина у республіці, утихомирювач, опікун – в епоху криз поєднував у собі грецьку філософську теорію, А також римську політичну ораторську практику. Зразком такого діяча він вважав себе. Відповідність чи не відповідність людських законів у природі виступає, за Цицероном критерієм справедливості чи не справедливості. Природне право виникло раніше, ніж будь-який писаний закон. Вірніше, будь-яка держава взагалі була заснована.
Сама держава з її встановленими законами є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедливість і право.
В історії політичної і правової думки найбільшу увагу численних авторів привертали, зокрема, положення Цицерона про правовий характер держави, про державу як справу народу і правове суспільство, про справедливість і правдивий закон, про природне право, про громадянина як суб’єкта держави і права.
Луцій Сенака – один із основних представників стоїцизму Стародавньому Римі перебував під великим впливом давньогрецьких стоїків. Не відкидаючи рабства як соціально-політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність раба і закликав гуманно з ним як з духовно рівним суб'єктом. За Сенекою, неминучий і божественний за своїм характером «Закон долі грав роль того права природи. Якому підкорені всі людські відносини, в тому числі держава і закон. Вселена, за Сенекою, природна держава зі своїм природним правом – справа необхідна і розумна. Членами такої держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Щодо окремих державних утворень, то вони випадкові і значні для всього людського роду.
Найбільш цінним і безумовним згідно з Сенекою, є велика держава. Розуміння «закону долі» власне полягає в тому, щоб протидіяти випадку, визнати необхідність світових законів і керуватися ними.
Подібні ідеї розвивав стоїк – раб за походженням Епіктет. Він закликав до особистого морального удосконалення і відповідного виконання тієї ролі, яка послана кожному долею. Його теорія доповнюється різкою критикою багатства і засуджує рабство. Акцент при цьому робиться на аморальності рабства.
Стоїк, імператор Марк Аврелій Антоній учив, що дух цілого вимагає спілкування, але не хаотичного, а такого, що відповідає злагодженому порядку світу. Звідси випливає повсюдне в світі «підкорення і су підкорення», а серед людей – «однодумство», досягненню чого, за Марком Аврелієм, і служить стоїцизму.
Історична зумовленість політичної думки Стародавнього Риму означає в той же час її історичну обмеженість. Разом з тим теоретичні досягнення цієї думки використовувалися в наступних концепціях, модифікуючись і набуваючи нових значень в умовах, які змінювалися.
Сучасний цивілізований світ перейняв від Стародавньої Греції феномен публічної влади, а від Стародавнього Риму – принцип розподілу влади. Особливо треба відзначити роль Цицерона котрий стояв біля витоків тієї юридизації поняття «держава», яка в майбутньому здобула багато прихильників.
Пильний інтерес до ідей Цицерона виявляли мислителі епохи Відродження, а потім французькі просвітники, які вбачали у Ціероні свого великого предтечу.
Література
Жан Боден – основоположник концепції державного суверенітету: Науч.-аналит. обз./ (Г.Б. Агабеков). М., 1990
Чечуров И.С. Политическая идеология средневековья: Византия и Русь. М., 1990.
Замалеев А.Ф, Зоц В.А. Мыслители Киевской Руси. 2-е изд., перераб. и доп. Киев, 1987
Игнатенко А.А. В поисках счастья: Общественно-политические воззрения арабо-исламских философов средневековья. М., 1989 р.