1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: Мануально-мязове тестування у фізичній терапії..docx
Розширення: docx
Розмір: 144кб.
Дата: 07.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Кінезіологічна діагностика.docx
ОБСТЕЖЕННЯ ОРА.doc
Протипоказання до підводного витягування хребта та до сухої трак


мануально-м’язового тестування




  1. Мануально-мязового тестування у фізичній терапії.

  2. Оцінка м’язової сили.

  3. Дослідження м’язового тонусу.

  4. Мануальне тестування м'язів за Ловеттом.




    1. Мануально-м’язове тестування - це науково обґрунтований метод визначення тонусу та сили скелетного м’яза, який має зв’язок з відповідним внутрішнім органом, хребцем, меридіаном, нейролімфатичною, нейроваскулярною зонами тощо. М’язовий тест – це можливість біологічно зворотнього зв’язку з тілом досліджуваного. Правильно оцінений тест допомагає виявити структурні, обмінні та психоемоційні порушення, встановити основні дисбаланси та причину захворювання, зрозуміти, що необхідно внутрішнім органам для нормальної роботи, провести індивідуальну корекцію виявлених порушень та цілеспрямоване лікування.

На сьогодні мануально-м`язове тестування займає помітне місце в діагностиці функції м’язів. Оцінка отриманих результатів відображає можливість пацієнта зробити вольове скорочення м’язів і здійснити певний рух. При м’язовому тестуванні для кожного м’яза або м’язової групи використовують специфічний рух, названий тестовим рухом. Методом мануально-м`язового тестування є розробленні і систематизовані рухи для окремих м’язів чи м’язових груп, при чому кожен рух відбувається з певного вихідного положення. За характером здійснення тестового руху, по опору, яке при цьому долається, ми можемо зробити висновки про силу і функціональні можливості досліджуваних м’язів. Основні поняття, що застосовуються при мануально-м`язовому тестуванні:

а) вихідне положення хворого при тестуванні; б) тестовий рух;

в) важкість пересування досліджуваними м’язами частини тіла; г) мануальний опір;

д) оцінка м’язової сили.

Вихідне положення. Початкове положення є точно визначеним і постійним для даного руху. Його вибирають таким чином, щоб забезпечити умови для здійснення відповідного руху. Локалізація і ступінь цього порушення служать для оцінки функції м’язів-стабілізаторів.

Тестовий рух являє собою дію м’язів, при якому вони пересувають відповідний сегмент тіла за допомогою певного обсягу руху і в чітко

визначеному напрямку. Зазвичай обсяг тестового руху для односуглобових м’язів це, як правило, повний обсяг руху суглоба, на який вони діють. Однак бувають випадки, коли тестовий рух являє собою лише одну частину, один сектор всього руху в суглобі. Якщо потрібно встановити тільки антигравітаційний тестовий рух, як, наприклад, при тестуванні згинання (флексії) колінного суглоба при вихідному положенні лежачи головою вниз, то використовується тільки та частина руху, при якій згинання гомілки здійснюється від 0° до 90°. Подальший рух, тобто флексія за межами 90° від вихідної позиції, буде здійснюватися вже під впливом гравітації і тому не включається в тестовий рух.

Неможливість виконати необхідний тестовий рух в повному обсязі може бути пов’язана не тільки з м’язовою слабкістю, але й з механічними перешкодами: укороченням зв’язок м’язів-антагоністів, фіброзом капсули, нерівностями поверхонь, тощо.

Важкість частини тіла, що переміщується досліджуваними м’язами, є важливим критерієм оцінки їх сили. Для позначення цієї важкості в мануально- мязовому тестуванні використовують термін «гравітація». Залежно від вихідного положення тестовий рух може бути направлений абсолютно вертикально вгору, проти гравітації, тобто бути антигравітаційним. Відповідно і позиція називається антигравітаційною.

Здатність тестованих м’язів здійснювати антигравітаційний рух в повному обсязі прийнято вважати одним з головних критеріїв при оцінці мануальном`язового тестування – задовільний ступінь, або трьом балам за шестибальною системою, що відповідає 50% функції, що збереглася. Цей ступінь вказує на функціональний поріг, та на займане середнє положення між повною втратою м’язової функції і нормальною силою м’язи. Виконання руху при гравітації відповідає слабкому ступеню (2 за шестибальною системою), або близько 30% збереженні м’язової сили.

Мануальний опір є іншим основним критерієм для оцінки м’язової сили. Щоб мануально-м`язове тестування могло бути максимально об’єктивним, точним і відтвореним діагностичним методом, необхідно щоб мануальний опір завжди був стандартним щодо локалізації, напрямку і способу застосування.

Існуєтриспособизастосуваннямануальногоопору:

  1. Безперервнийрівномірний опір в обсязі всього тестового руху. Цей спосіб пов’язаний з деякими незручностями і неточностями. Дослідження викликає втому як для досліджуваного, так і для реабілітолога. Даний метод не можна застосувати в тих випадках, коли є обмеження тестового руху – контрактура суглоба, болючість.

  2. Тест«спотворення». Пацієнт виконує тестовий рух, протидіючи спочатку легкому і поступово посилюючому опору. В певній точці обсягу руху опір збільшується до ступеня, що дозволяє подолати силу досліджуваних м’язів, перемогти її і «переломити» рух. Саме опір, необхідний для «спотворення», є критерієм м’язової сили. Досліджуваний повинен посилювати опір поступово. Це дає можливість зробити більш точну оцінку, а досліджуванні м’язи зможуть відповісти на підвищення вимоги і розвинути свою максимальну силу.

  3. Ізометричнийтест. Пацієнт робить спробу здійснити тестовий рух, протидіючи адекватному, зафіксованому опору з боку піддослідного. Опір повинен бути трохи більшим сили досліджуваних м’язів, так що вони будуть знаходитися в ізометричному скороченні. Цей тест може бути також використаний при обмеженні руху (контрактури суглобів) або при захворюванні, так як його можна здійснити в будь-якій точці об’єму руху.

Мануально-м’язове тестування проводиться за шестирозрядною міжнародною системою.

0 балів - Відсутність ознак напруження при спробі довільного руху (повна відсутність);

  1. бал - Відчуття напруження м’язів при спробі довільного руху (мінімальний рух);

  2. бали - Виконання руху в повному обсязі в умовах розвантаження (пасивний рух, легкий опір);

  3. бали - Виконання руху в повному обсязі в умовах дії сили ваги частини тіла, що тестується (значний опір);

  4. бали - Виконання руху в повному обсязі в умовах дії сили ваги частини тіла, що тестується та помірної протидії (незначне зниження сили);

  5. балів -Виконання руху в повному обсязі в умовах дії сили ваги частини тіла, що тестується з максимальною протидією (норма);

Таким чином, роль мануально-м`язового тестування особливо зросла за станні роки у зв’язку з використанням його при визначенні реабілітаційного потенціалу та рухових можливостей пацієнтів. Майже всі системи нашого організму безпосередньо пов’язані з м’язами, а порушення чи дисбаланси зі сторони цих органів міняють силу м’язів. А це є досить важливим для оцінки функціонального стану внутрішніх органів, оскільки можна тестувати та оцінювати м’язи, поряд з цими органами.
2. Сила м'яза - кількісна міра, яка виражає здатність м'яза до скорочення під час протидії її зовнішній силі, в тому числі силі тяжіння. Клінічне дослідження сили м'язів перш за все виявляє її зниження. Попередню, орієнтовну оцінку м'язової сили починають зі з'ясування того, чи може обстежуваний здійснювати активні рухи у всіх суглобах і відбуваються ці рухи в повному обсязі.

Виявивши обмеження, реабілітолог або лікар виконує пасивні рухи в відповідних суглобах, щоб виключити місцеві ураження опорно-рухового апарату (м'язові і суглобові контрактури). Обмеження пасивних рухів в суглобі, викликане кістково-суглобової патологією, не виключає, що у хворого може бути знижена сили м'язів. У той же час відсутність або обмеження активних довільних рухів при повному обсязі пасивних рухів у пацієнта свідчить, що причиною розладу, швидше за все, є патологія нервової системи, нервово- м'язових з'єднань або м'язів.

Для оцінки м'язової сили пацієнта просять виконати рух, що вимагає скорочення певної м'язи (м'язів), зафіксувати позу і утримувати м'яз в положенні максимального скорочення, в той час як дослідник намагається

подолати опір випробуваного і розтягнути м'яз. Таким чином, при дослідженні сили м'язів в клінічній практиці найчастіше керуються принципом«напругиі подолання»: Реабілітолог або лікар протидіє напруженої пацієнтом досліджуваної м'язі і визначає ступінь сили потрібних для цього зусиль. По черзі досліджують різні м'язи або групи м'язів, порівнюючи праву і ліву сторони (так легше виявити незначну м'язову слабкість).

Важливо дотримуватися певних правил обстеження. Так, при оцінці сили м'язів, що відводять плече, лікар повинен стояти перед пацієнтом і чинити опір руху однієї тільки рукою (але не схилятися над тим, хто сидів хворим, чинячи тиск на руку пацієнта всією масою тіла). Аналогічно, оцінюючи силу згиначів пальців, лікар використовує тільки свій палець, еквівалентний тестируемому, але не застосовує силу всієї кисті або руки в цілому. Необхідно також робити поправки на дитячий або похилий вік пацієнта. Силу м'язів зазвичай оцінюють в балах, найчастіше по 6-бальною системою.

Для оцінки м'язової сили окремих м'язів і груп м'язів використовується шестибальною шкала - від 5 до 0. Проводиться порівняльна оцінка хворий і здорової сторони. Балом 5 оцінюється відсутність парезу, парез оцінюється як легкий при відповідно сили 4 балам, помірний - 3 балами, виражений - 2 балами, грубий - 1 балу і при паралічі - 0 балів.

При дослідженні неврологічного статусу необхідно з'ясувати силу наступних м'язових груп: згиначі шиї, знизування плечима, відведення плеча, згинання розгинання у ліктьовому, променево-запястковому суглобах, протиставлення великого пальця кисті, відведення мізинця, розгинання основних фаланг II-V пальців, згигання і розгигання стегна в кульшовому, колінному суглобах, тильне розгинання і підошовне згигання у гомілковостопному суглобі

Перерахованівищегрупим'язівоцінюютьзадопомогоюнаступнихтестів:

  1. Згинання шиї - тест для визначення сили грудино-ключично-соскоподібного і сходових м'язів. Хворого просять нахилити (але не висувати) голову в сторону, а особа повернути в сторону, протилежну нахилу голови. Реабілітолог протидіє цьому руху.

  2. Розгинання шиї - тест, що дозволяє визначити силу розгиначів голови і шиї (вертикальної порції трапецієподібного м'яза, ремінних м'язів голови і шиї, м'язів, що піднімають лопатки, полуостистой м'язів голови і шиї). Пацієнта просять нахилити голову назад, надаючи протидію цьому руху.

  3. Знизування плечима - тест, за допомогою якого визначають силу трапецієподібного м'яза. Хворому пропонують «потиснути плечима», долаючи протидію реабілітолога або лікаря.

  4. Відведення плеча - тест для визначення сили дельтоподібного м'язи. Пацієнт на прохання лікаря відводить плече в бік по горизонталі; руку при цьому рекомендується зігнути в ліктьовому суглобі. Чинять опір руху, намагаючись опустити його руку. Слід враховувати, що здатність дельтоподібного м'язи утримувати плече в відведеному положенні порушується не тільки при

слабкості цієї м'язи, але і тоді, коли порушені функції трапецієподібної, передньої зубчастої та інших м'язів, що стабілізують плечовий пояс.

  1. Згинання руки в ліктьовому суглобі - тест, призначений для визначення сили двоголового м'яза плеча. Двоголовий м'яз плеча бере участь в згинанні і одночасної супінації передпліччя. Для дослідження функції двоголового м'яза плеча реабілітолог просить випробуваного супинировать кисть і згинати руку в ліктьовому суглобі, чинячи опір цьому руху.

  2. Розгинання руки в ліктьовому суглобі - тест, який використовується для визначення сили триголовий м'язи плеча. Реабілітолог стає ззаду чи збоку від пацієнта, просить його розігнути руку в ліктьовому суглобі і перешкоджає цьому рухові.

  3. Розгинання в променево-запястковому суглобі - тест, що допомагає визначити силу променевого і ліктьового розгиначів кисті. Пацієнт розгинає і приводить кисть з випрямленими пальцями, а реабілітолог перешкоджає цьому рухові.

  4. Протиставлення великого пальця кисті - тест для визначення сили м'язи, протиставляє великий палець. Обстежуваному пропонують міцно притиснути дистальную фалангу великого пальця до основи проксимальної фаланги мізинця тієї ж кисті і чинити опір спробі розігнути основну фалангу великого пальця. Використовують і тест з смужкою щільного паперу: пропонують стиснути її між I та V пальцями і відчувають силу притиснення.

  5. Відведення мізинця - тест для визначення сили м'язи, що відводить мізинець. Реабілітологі намагається привести до решти пальцях відведений мізинець пацієнта всупереч його опору.

  6. Розгинання основних фаланг II-V пальців - тест, застосовуваний для визначення сили загального розгинача пальців кисті, разгибателя мізинця і разгибателя вказівного пальця. Хворий розгинає основні фаланги II-V пальців кисті, коли середні і нігтьові зігнуті; реабілітолог долає опір цих пальців, а іншою рукою фіксує його променезап'ястковий суглоб.

  7. Згинання стегна в тазостегновому суглобі - тест, що дозволяє визначити силу клубової, великої і малої поперекових м'язів. Просять сидить хворого зігнути стегно (привести його до живота) і одночасно, чинячи опір цьому руху, впливають на нижню третину стегна. Можна досліджувати силу згинання стегна і в положенні пацієнта лежачи на спині. Для цього пропонують йому підняти випрямлену ногу і утримувати її в такому положенні, долаючи тиск вниз долоні лікаря, що упирається в область середини стегна хворого.

  8. Розгинання ноги в колінному суглобі - тест для визначення сили чотириголового м'яза стегна. Дослідження проводять в положенні пацієнта лежачи на спині, нога зігнута в тазостегновому і колінному суглобах. Просять його розігнути ногу, піднявши гомілку. Одночасно підводять руку під коліно пацієнта, притримуючи його стегно в напівзігнутому положенні, іншою рукою натискають на гомілку у напрямку донизу, перешкоджаючи її розгинання. Для тестування сили цієї м'язи пацієнта, який сидить на стільці, просять розігнути ногу в колінному суглобі. Однією рукою чинять опір цьому руху, інший - пальпують скорочується м'яз.

  9. Згинання ноги в колінному суглобі - тест, необхідний для визначення сили м'язів задньої поверхні стегна. Дослідження проводять в положенні пацієнта лежачи на спині, нога зігнута в тазостегновому і колінному суглобах, стопа щільно стикається з кушеткою. Намагаються випрямити ногу пацієнта, попередньо давши йому завдання не відривати стопу від кушетки.

  10. Розгинання (тильне згинання) стопи в гомілковостопному суглобі - тест, що допомагає визначити силу передньої болипеберцовой м'язи. Пацієнта, лежачого на спині з випрямленими ногами, просять тягнути стопи у напрямку до себе, кілька приводячи внутрішні краї стоп, при цьому реабілітолог чинить опір цьому руху.

  11. Підошовне згинання стопи в гомілковостопному суглобі - тест, який використовується для визначення сили триголовий м'язи гомілки і підошовної м'язи. Хворий, що лежить на спині з випрямленими ногами, робить підошовне згинання стоп, всупереч протидії долонь лікаря, які чинять тиск на стопи в протилежному напрямку.

    1. Дослідження м'язового тонусу здійснюють шляхом пальпації м'язів і на підставі рефлекторної скоротливості м'язів. Пальпація проводиться шляхом повторних стискань пальцями реабілітолога або лікаря м'язів або тиском їх рукою на черевце м'яза зверху. При оцінці способом пасивних рухів реабілітолог виконує пасивні руху розгинання і згинання в суглобі.

Ступінь спастичності визначають за модифікованою шкалою спастичності Ашфорт. Однак, спастичність виявляється через 1-2 місяці від початку інсульту, тому ця шкала повинна використовуватися до кінця раннього і в пізньому відновлювальному періоді.


  1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас