МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
КАФЕДРА МЕТАЛУРГІЇ ЧАВУНУ І СТАЛІ
Індивідуальне завдання
з дисципліни «Логістика технологічних процесів в металургії»
на тему: «Логістика вторинних ресурсів»
Виконав: ст. гр. МЕ02-17 М
Журавльова І. В
Перевірив: доц., к.т.н.
Стоянов О.М.
м. Дніпро 2022
Логістика технологічних процесів в металургії
Ринкові відносини в Україні характеризуються динамічністю зовнішнього середовища, загостренням конкурентної боротьби між виробниками, підвищенням рівня комерційного ризику, що вимагають від підприємств гірничо-металургій ної галузі України пошуку ефективних шляхів, забезпечення конкурентоспроможності, зміцнення конкурентної позиції та конкурентного статусу. Своєчасне і безперебійне забезпечення металургійних комплексів якісною вторинною сировиною, в достатній для стабільного виробництва обсязі, є надзвичайно важливим завданням, що визначає економічну безпеку і конкурентоспроможність чорної металургії.
Управління конкурентоспроможністю підприємства передбачає впровадження сучасних логістичних систем з врахуванням специфічності конкурентного середовища ринку та є необхідним і найважливішим стратегічним напрямом підвищення конкурентоспроможності підприємства. Сьогодні на ринку вторинної сталі України прийняття тих чи інших управлінських рішень щодо моделі конкурентної поведінки відбувається в більшості випадків інтуїтивно, без фундаментального підґрунтя та ретельного стратегічного аналізу. Тільки збалансований підхід до оцінки та використання факторів конкурентоспроможності забезпечує розвиток бізнесу та його переваги у порівнянні з компаніями-конкурентами. Реалізація цього підходу є важливим завданням менеджменту та маркетингу підприємства. Багато в чому вирішення проблеми конкурентоспроможності вітчизняних металургійних підприємств буде залежати від можливості її якісного аналізу.
В металургійній галузі України ці проблеми мають особливе значення внаслідок масового використання старих ресурсів та енерговисоковитратних технологій, неякісної сировини. Зарубіжний досвід показує в металургії є значні резерви зниження утворення відходів. В середньому питоме утворення твердих відходів на одиницю продукції на металургійних підприємствах розвинених країн в даний час в 1,5-3 рази нижче, ніж в Україні. Утворення шлаків є одним з найважливіших процесів, що протікають в доменній печі і визначають її роботу, бо вони є одним з найбільш цінних вторинних матеріальних ресурсів. В останні роки зарубіжні металургійні підприємства взяли курс на стовідсоткове оборотне використання відходів, що утворюються. Тим більше, що протягом останнього десятиріччя було докладено значних зусиль для більш якісної обробки шлаків, щоб вони відповідали суворим екологічним нормам ЄС, тому їх слід розглядати вже не як відходи, а, скоріше, як побічні продукти промислового виробництва. Шлаки в основному застосовуються в: дорожній галузі – при будівництві доріг, сільському господарстві ‒ для вапнування ґрунтів, металургії – як залізовмісний матеріал для вторинної переплавки в доменних печах. Основним споживачем доменних шлаків є цементна промисловість. Європейськими нормами дозволяється вводити в портландцемент до 35% доменного гранульованого шлаку, а в шлакопортландцемент – до 80%. Введення доменних шлаків в сировинну суміш збільшує продуктивність печей і знижує витрати палива на 15%, а собівартість – на 25-30%. Крім того, шлак як активна добавка значно покращує ряд будівельно-технічних властивостей цементу. Зарубіжний досвід та розрахунки фахівців свідчать, що в Україні є не тільки значні резерви щодо зниження утворення доменних шлаків, але й необхідність в комплексній їх переробці за новими технологіями із застосуванням новітнього устаткування, що зробить перспективним переробку доменних шлаків як з економічної, так і з екологічної точки зору досягнення ними міцних конкурентних позицій.
| Країни | Витрата брухту чорних металів на виплавку 1 т сталі, кг | Витрата макулатури на виробництво 1 т наперу і картону, кг |
| Україна | 497 | 269 |
| Велика Британія | 393 | 557 |
| Італія | 647 | 447 |
| Китай | 269 | 255 |
| США | 559 | 255 |
| ФРН | 319 | 429 |
| Японія | 337 | 509 |
Логістика та сучасні проблеми розвитку регіонів
Ринковий механізм господарювання передбачає раціональне сполучення галузевих та територіальних аспектів розвитку. При цьому слід відзначити, що якщо представниками галузевих інтересів виступають міністерства та відомства, то конкуренція орієнтує підприємства на одержання прибутку, не враховуючи при цьому негативні соціальні наслідки в регіоні, а інвесторів – на вкладення капіталів в проекти з мінімальним терміном одержання прибутку. Такий підхід не завжди співпадає з регіональними інтересами раціонального розміщення виробничих сил.
Проблеми реформування економічної системи в Україні до останнього часу були орієнтовані на задачі макрорівня і залишали без уваги проблеми регіонів. Разом з цим в умовах ринкової економіки регіон стає центральною ланкою системи комплексного управління соціальними та економічними процесами. Саме в умовах формування ринкових стосунків та відмови від директивного централізованого управління гостро постають питання забезпечення ефективного економічного і соціального розвитку регіону. На сьогодні процес управління соціальним, економічним, промисловим, технічним, інфраструктурним розвитком регіонів є невідпрацьованим і потребує суттєвого удосконалення.
Кожній державі притаманні різні рівні соціального та економічного розвитку її регіонів. Забезпечити наближення цих рівнів тільки на основі стихії ринку, як свідчить дослідження, неможливо. Оскільки сутністю регіональної політики виступає, насамперед, процес управління регіональним розвитком, то здійснюючи економічну політику, держава має чітко та обґрунтовано сформувати цілі соціального та економічного розвитку, поставити завдання перед суб`єктами підвідомчих територій, розробити державні програми та забезпечити контроль за виконанням законодавчих актів, правових норм.
Досвід науковців в цьому питанні свідчить, що ідея еволюційної обумовленості розвитку, прогресу, соціальної еволюції знаходить своє практичне втілення не безпосередньо в окремо узятій соціально-економічній системі, а як загальна спрямованість, вектор руху країни в цілому Поглянемо на проблеми у соціально-економічному розвиткові Донецької області. Серед регіонів України Донецька область за чисельністю населення і рівню індустріального розвитку є самим великим регіоном. Для області характерна висока щільність населення і наявність великої кількості міст обласного підпорядкування, селищ міського типу, сільських населених пунктів.
Переважно жителі області проживають в міських поселеннях. Це єдиний регіон України з найбільшим відсотком міського населення – 90,1% при 68% по Україні.
Основу розвитку економіки області складає промисловість, питома вага
якої у виробництві України за показниками 2003 року становить 19,7%,
сільське господарство – 5,5%, основні виробничі фонди – 13,3%, експорт –
20,3% . В області працюють понад 822 промислових підприємства різних
Особливості соціально-економічного розвитку регіону проявляються за
рядом кількісних і якісних параметрів:
за численністю населення і своєму економічному потенціалу Донецька
область займає перше місце в Україні. По території і кількості населення її
можна порівняти з такими державами, як Данія, Ізраїль, Молдова, Сальвадор; область відноситься до числа старо-промислових регіонів. Значна частина
великих промислових підприємств почала тут діяти наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, інші були утворені в 30-ті роки в період індустріалізації.
У світі будівельна галузь є найбільшим споживачем таких відходів як металургійні шлаки. Ці залишкові продукти утворюються при виробництві чавуну та сталі. Будівельні підприємства використовують їх для виробництва цементу. Проте в Україні спостерігається дисбаланс потреб будівельної галузі в цих матеріалах та обсягу вже нагромаджених шлаків. Адже цементу виробляється близько 9 млн т на рік, а металургійних шлаків на сьогодні вже нагромаджено понад 100 млн т, і близько 10 млн т утворюється щорічно.
При цьому для виготовлення цементу може бути застосовано не більш як 35% шлаків від загальної рецептури. І за такого дисбалансу, якого немає в Німеччині, США чи Японії, домовитись із виробниками цементу про збільшення обсягів використання вторинних матеріалів складно, оскільки вони вже споживають на межі своїх потреб. Така ситуація призводить до того, що для успішної утилізації цього типу відходів треба знаходити інші сфери споживання, впроваджувати нові технології, і для цього потрібна підтримка і з боку держави, і з боку суспільства.
Сьогодні у країнах ЄС 90% золошлакових матеріалів, що їх утворюють європейські ТЕС, знаходять своє застосування. В Україні цей показник сягає 10%. Це лише поодинокий приклад. Щоб істотно змінити ситуацію з вторинною сировиною в Україні, треба переглянути наявні ДСТУ з додаванням специфікацій щодо побічних продуктів і відходів. Також потрібно створити систему зелених тендерів. Зокрема, запровадити «екологічний» критерій для закупівель за державні кошти. Потрібно створити умови, за яких надавався б пріоритет вторинній сировині, щоб у державі стимулювали споживання побічних продуктів у конкуренції з натуральними природними ресурсами. Корисним також було б створення системи сертифікації та стандартизації побічних продуктів для підтвердження факту, що ці товари сприяють зниженню навантаження на навколишнє середовище, яка існує, наприклад, у Японії.
Господарсько-правове забезпечення заготівлі та переробки
металобрухту
Не буде перебільшенням твердження про те, що заготівля та переробка металобрухту вважаються ключовими операціями. Власне, вказані операції і є логічним початком металургійної промисловості, оскільки виробничий ланцюг складного механізму гірничо-металургійного комплексу України бере свій початок із залучення, сортування та переробки брухту чорних та кольорових металів. Комплексного дослідження питань здійснення заготівлі та переробки металобрухту в контексті господарсько-правового забезпечення не проводилося. Однак організаційно-правові аспекти розглядуваних питань стали предметом дослідження багатьох вчених та практикуючих правників, зокрема Н. Сушко , В. Міщенко, В. Сисоєва, В. Мосейчук, В. Демидик, Н. Дорошенко та ін. Метою дослідження є системний аналіз господарського законодавства у сфері заготівлі та переробки металобрухту, а також надання власних пропозицій щодо вдосконалення господарсько-правового забезпечення здійснення розглядуваних операцій. Заготівля і переробка металобрухту має важливе економічне та екологічне значення для металургійного комплексу. Вигідність переробки брухту чорних і кольорових металів має багатосторонній характер: передусім це скорочення навантаження на родовища металів, які вже на цей час значно виснажені, як наслідок – поліпшення екологічної обстановки, крім того – скорочення обсягів паливних матеріалів для отримання металів на металургійних підприємствах, зменшення розсіювання і розпилення металів у глобальному масштабі тощо. Значення брухту як однієї з основних 75 складових частин металовмісної шихти у процесах виплавки чорних і кольорових металів невпинно зростає.
Разом з тим, в Україні не існує цивілізованого і прозорого ринку вторинних чорних металів. Суб’єкти господарювання не схильні розглядати металобрухт як товар з різними категоріями якості, і відповідно диференційованими цінами. Не зважаючи на те, що на сьогодні цілком сформоване господарсько-правове забезпечення здійснення вищезазначених операцій, на нашу думку, чинне законодавство суттєво відстає від розвитку самого об’єкта регулювання господарських правовідносин, пов’язаних із заготівлею та переробкою брухту металів. Це проявляється в тому, що глобальні технології процесів заготівлі,сортування та переробки металобрухту швидко розвиваються. Україна не є виключенням в аспекті тенденції раціоналізації функціонування металургійної промисловості, щоправда не такими швидкими темпами. Проте законодавець,на наш погляд, не реагує оперативно на зміни у самих господарсько – правових відносинах, що породжує небажані наслідки у сфері операцій з металобрухтом. По-перше, це утворення і розвиток тіньового сектору обороту металобрухту; по-друге, процеси сортування та переробки брухту залишаються на низькому рівні, що зумовлює формування негативного уявлення про репутацію вітчизняних суб’єктів господарювання під час здійснення зовнішньоекономічних операцій, а як наслідок – занижена ціна на брухт; по третє, використання брухту в Україні є не в повній мірі ефективним та раціональним, оскільки при здійсненні заготівлі, сортування та переробки,значний об’єм металобрухту просто втрачається в силу недосконалості технологій проведення зазначених операцій.
На сьогоднішній день, заготівля та переробка металобрухту регламентується різного роду нормативно-правовими актами, які прийняті з метою упорядкування діяльності з прийому, перевірки, сортування, зберігання, транспортування, переробки та інших операцій. Вказані нормативні акти спрямовані також на дотримання техніки безпеки, обов’язкову перевірку на небезпечність металобрухту та створення належних умов праці з мінімізацією можливості виникнення факторів ризику під час здійснення операцій з металобрухтом.
Серед надмірної кількості нормативних актів, регламентуючих досліджувані господарсько-правові відносини, слід виділити наступні: Закон України «Про металобрухт» від 05.05.1999 № 619 – XIV ; Наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із заготівлі,переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів» від 31.10.2011 № 183; Роз'яснення Національного банку України «Про розрахунки за металобрухт» від 06.02.2001 [2]; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності із заготівлі, переробки,металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду(контролю)» від 26.10.2011 № 1104 [1]; Наказ Міністерства промислової політики «Про затвердження форми звітності щодо металургійної переробки металобрухту кольорових металів та Інструкції щодо її заповнення» від 2.08.2004 № 380 [3]; Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду «Про затвердження Правил безпеки при заготівлі і переробці брухту та відходів чорних і кольорових металів» від 29.07.2009 № 119 [6]; Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо впорядкування підприємницької діяльності, пов'язаної з брухтом та відходами чорних і кольорових металів» від 14.11.1997 № 1262 [2];
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях» від13.12.1999 № 2287 [4]; Наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України «Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів» від 16.12.2011 № 350 [3]; Наказ Державного комітету промислової політики України «Про затвердження Порядку проведення перереєстрації ліцензій на здійснення операцій з металобрухтом та Порядку атестації спеціалізованого підприємства» від 08.02.2001 № 53 [8]; Наказ Держстандарту України про затвердження ДСТУ 4121-2002 «Метали чорні вторинні. Загальні технічні умови» від 30 вересня 2002 р. № 516 [7]; Наказ Держспоживстандарту України про затвердження ДСТУ 3211:2009/ГОСТ 1639:2009 «Брухт і відходи кольорових металів і сплавів. Загальні технічні умови» від 5 жовтня 2009 р.
Як бачимо, перелічені нормативно-правові акти потребують ґрунтовної систематизації. На наш погляд, раціональним вбачається об’єднання цих нормативних актів у рамках єдиного ЗУ «Про металобрухт», з відповідною структуризацією Закону на розділи. Цей крок буде безумовно ефективним для модернізації та вдосконалення системи господарсько-правового забезпечення використання металобрухту.
Господарсько-правовий механізм здійснення операцій з металобрухтом,будучи єдиною системою, передбачає собою сукупність наступних елементів:
1. Суб’єкти господарювання. Маються на увазі безпосередні учасники відносин обороту брухту – фізичні особи та суб’єкти господарювання (фізичні особи підприємці, юридичні особи), котрі надають послуги та займаються купівлею-продажем, зберіганням, переробкою, експортом, транспортуванням металобрухту тощо.
2. Об’єкт. Під об’єктом в господарсько-правовому механізмі обороту брухту розуміємо конкретні операції з металобрухтом, визначені чинним законодавством. Згідно ст. 1 Закону «Про металобрухт», операції зметало брухтом – заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів.
3. Предмет обороту. В якості предмета досліджуваних відносин виступає брухт чорних та кольорових металів. Відповідно до ст. 1 Закону «Про металобрухт», металобрухтом є непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів їх сплавів. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про металобрухт», суб’єктами господарсько-правових відносин в операціях з металобрухтом є:
1) власник металобрухту – юридична або фізична особа, яка володіє,користується і розпоряджається належним їй металобрухтом у межах, визначених законом;
2) спеціалізовані підприємства (суб'єкти господарювання всіх форм власності) – такі, які здійснюють операції з металобрухтом, мають у власності або закріплене за підприємствами на праві господарського відання вагове, брухто переробне та вантажопідйомне обладнання, забезпечують згідно із законодавством пожежну, вибухову, екологічну і радіаційну безпеку та отримали відповідні ліцензії;
3) спеціалізовані металургійні переробні підприємства – підприємства, які відповідають вимогам, що ставляться цим Законом до спеціалізованого підприємства, мають у власності виробниче обладнання, яке забезпечує технологію металургійної переробки металобрухту, пов'язану зі зміною структури металу, його хімічного складу відповідно до стандартів, та пройшли атестацію в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної промислової політики;
4) приймальний пункт спеціалізованого або спеціалізованого металургійного переробного підприємства – виробничий підрозділспеціалізованого або спеціалізованого металургійного переробногопідприємства, на базі якого проводяться операції із заготівлі та переробкиметалобрухту. Кожний приймальний пункт повинен мати вагове,брухтопереробне, вантажопідйомне обладнання, а також відповідну ділянку зтвердим покриттям, площа якої визначається його виробничими потребамивідповідно до Закону.Вказаних суб’єктів умовно можна поділити на дві групи – заготівникиметалобрухту (суб’єкти господарювання) та власники металобрухту (нимиможуть бути як фізичні особи, так і суб’єкти господарювання).Заготівниками брухту, відповідно до Закону «Про металобрухт» можутьбути суб’єкти господарювання всіх форм власності. Відповідно, в залежностівід можливості суб’єктів господарювання здійснювати металургійну переробку металобрухту, Законом виділяється два види спеціалізованих підприємств, це: спеціалізовані підприємства та спеціалізовані металургійні переробні підприємства. Також, кожне спеціалізоване підприємство може мати виробничий підрозділ, а саме – приймальний пункт спеціалізованого або спеціалізованого металургійного переробного підприємства. Як бачимо, реалізувати металобрухт можна виключно спеціалізованому підприємству чи його приймальному пункту. Господарська діяльність посередників Законом не передбачена.
На мій погляд, такий напрям регулювання є вагомим недолікомекономічної політики України. Заборона господарської діяльності звичайнимзаготівникам вторинної сировини зумовлює виникнення монополій танеформальних утворень у металургійному бізнесі. Якщо раніше заготівлябрухту здійснювалася підприємствами системи «Вторсировина», то ниніз’явилося багато інших суб’єктів господарювання, які значною міроюперебрали на себе функцію його збирання та підготовки . Якнаслідок – оборот металобрухту відбувається не за законами ринку, а взалежності від господарювання монополістів.
Також вказана проблема зумовлює розширення тіньового сектору обігу металобрухту, який в свою чергу постачає закуплений брухт спеціалізованим
підприємствам. Отже, вважається доцільним впровадити новий вид суб’єктів
господарювання в операціях з металобрухтом, а саме – приймальний пункт металобрухту, але як автономну одиницю на ринку сировини. Це дозволить зробити сектор обороту брухту більш прозорим та конкурентоспроможним, щов свою чергу зумовить підвищення якості заготовленої сировини та орієнтаціюна рівень високих цін, оскільки підняття ціни підвищує пропозицію.
Література:
World steel associstion [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.worldsteel.org/
Конкурентоспроможність підприємств в умовах трансформаційних процесів в економіці України : зб. наук. праць ІІІ Міжвузівської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених, Харків, 14 листопада 2018 р. / Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ. – Харків : ХТЕІ КНТЕУ, 2018. – 318 с.
Лупак Р. Л., Васильців Т. Г. Конкурентоспроможність підприємства : навч. посіб. / Р. Л. Лупак, Т. Г. Васильців. – Львів : Видавництво ЛКА,
Мазур В. Л., Тимошенко М. В., Мазур С. В. Проблеми регулювання ринку брухту чорних металів в Україні / В. Л. Мазур, М. В. Тимошенко, С. В. Мазур // “Економіка УкраїниРучаєвський Д. О
Стратегічний аналіз конкурентоспроможності підприємств гірничо-металургійного комплексу України / Д. О. Ручаєвський // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Менеджмент інновацій». – 2014. – Випуск 3
Рынок лома черных металлов. – Киев : ГП «Укрпромвнеш-экспертиза». – 2019. – № 11(214).
Хижняк О.С. Сучасний стан металургійних підприємств України: проблеми і перспективи розвитку / О.С. Хижняк // «Молодий вчений». – 2017. – № 5(45). – С. 762–768.
Шимко А. Р. Заготівля та переробка металобрухту: господарсько-правовий аспект / А. Р.