ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №1
ТЕМА: ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТ. ДОБА РОМАНТИЗМУ.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.
ЛІТЕРАТУРА РОМАНТИЗМУ В НІМЕЧЧИНІ.
ТВОРЧІСТЬ ЕРНСТА ТЕОДОРА АМАДЕЯ ГОФМАНА
ТА ГЕНРІХА ГЕЙНЕ
План
1. Загальна характеристика доби Романтизму: історико-соціальні джерела, течії в літературі, жанри.
2. Особливості літератури доби Романтизму: найвидатніші представники та їх художні здобутки.
3. Романтична література в європейських країнах.
4. Література Романтизму в Німеччині: джерела, жанрова своєрідність, періодизація.
5. Загальна характеристика життєвого і творчого шляху Е. Т. А. Гофмана.
6. Особливості творчої та художньої манери Е. Т. А. Гофмана.
7. Романтична концепція людини та світу у новелі-казці «Золотий горщик».
8. Світ філістерів та засоби його викриття у новелі-казці «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер».
9. Художня фантазія та реальність у творах Е. Т. А. Гофмана «Золотий горщик» та «Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер».
10. Алегорія у романі «Життєва філософія кота Мурра». Світ філістерів та ентузіастів.
11. Життєвий і творчий шлях Г. Гейне.
12. «Книга пісень» – зразок народнопісенного стилю. Образ ліричного героя, образ коханої поета. Конфлікт героя з філістерським оточенням. Мотив «втечі від дійсності». Образ казкової країни. Образ сну.
13. Другий період творчості Г. Гейне. Книга «Дорожні картини»: образ ліричного героя.
14. «Подорож на Гарц» – сатира на філістерство.
15. Політична тема у віршах Г. Гейне («Сілезькі ткачі»).
16. Поема «Німеччина. Зимова казка»: роздуми про майбутнє країни.
17. Г. Гейне і Україна.
Романтизм– це один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей. Визначальні риси романтизму: - заперечення раціоналізму доби Просвітництва; - ідеалізм у філософії; - вільна побудова творів; - апологія (захист) особистості; - неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія); - культ почуттів; - ліричні та ліро-епічні форми; - захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів; інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.
Хронологічні рамкиромантизму характеризуються відносною одночасністю початку (1790-і роки) і невизначеністю завершення (1820–1830-і – в Англії й Німеччині, 1870–1880-і – у Франції).
Один з основних ознак романтизму – культ особистості, тобто героя, що не просто усвідомив своя самоцінність, як у сентименталістів, а активного суб'єкта, що визначає й формує навколишню дійсність. Проблема особистості – центральна для романтиків.
Народно-фольклорна (початок XIX ст.) - течія, орієнтована на фольклор і народнопоетичне художнє мислення. Спершу вона проявилася в Англії, у "Ліричних баладах" У.Вордсворта, перше видання яких з'явилося в 1798 р. В Німеччині вона була стверджена гейдельберзькою школою романтиків, потім набула поширення в інших європейських літературах, особливо у слов'янському світі. Особливості:
o не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви, а й знаходили в ній архетипи своєї творчості, дотримувалися принципів і структур народнопоетичного мислення;
o їх приваблювала простота поетичного вислову, емоційна наснаженість і мелодійність народної поезії;
o не сприймали буржуазну цивілізацію, прагнули знайти опору в протистоянні їй у народному житті, свідомості, мистецтві.
"Байронічна" (Дж Байрон, Г.Гейне, А.Міцкевич, О.Пушкін, М.Лермонтов та ін.), бо завершене втілення вона отримала у творчості Байрона. Особливості:
-серцевину течії складала ментально-емоційна установка, котру можна визначити як "ідеалізацію заперечення";
-розчарування і меланхолія, депресія, "світова скорбота" - ці "негативні емоції" набули абсолютної художньої цінності, стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів;
-культ духовного й душевного страждання, без якого не мислили повноцінну людську особистість;
-гостре протиставлення мрії і життя, ідеалу й дійсності;
-контраст, антитеза - головні елементи художнього твору.
Гротескно-фантастична, яку ще називали "гофманіеською", за іменем її найвідомішого представника. Основна риса: перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, їх своєрідне переплетіння, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні, розкриваючи при цьому непривабливу сутність. До цієї течії можна віднести пізній готичний роман, у певних аспектах творчість Е.По, Гоголя "петербурзьких повістей".
Утопічна течія. Набула значного розвитку в літературі 30-40-х років XIX ст., проявляючись у творах В.Гюго, Жорж Санд, Г.Гейне, Е.Сю, Е.Джонса та ін.
Особливості:
o перенесення акценту з критики і заперечення на пошуки "ідеальної правди", на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя;
o проповідування оптимістичного погляду на життя і його перспективи;
o виступ проти "індивідуалізму сучасної людини" і протиставлення йому героїв, сповнених любові до людей і готовності до самопожертви;
o вираженння оптимістичної надії і пророцтва, стверджування ідеальної правди;
o широке використання риторичних засобів.
Романтизм призів до створення романтичного світогляду та романтичного стилю і становлення нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини; увага до особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення «життя духу»; наявність провідних мотивів самостійності, світової скорботи (національної туги) та романтичного бунту, нескореності, історизму та захоплення фольклором.
Улюбленим героєм романтиків був одинак, людина пристрасна і недосконала, яка діє в надзвичайних обставинах, змінює себе та життя навколо, і навіть свою загибель перетворює на перемогу незламного духу. Взірці для наслідування послідовники романтизму шукали вже не в античності, а в Середньовіччі, захоплювалися народними звичаями та іншими проявами «національного духу»
Представники романтичної літератури:
у Франції — Віктор Гюго, Жорж Санд, Александр Дюма-батько;
у Німеччині — єнська школа (А. В. та Ф. Шлегелі, Новаліс, Ф. Шлеєрмахер, Л. Тік), гейдельберзький романтизм (Г. фон Клейст, брати Грімм), Генріх Гейне, Е. Т. А. Гофман;
в Англії — «озерна школа» (В. Вордсворт, С.Колрідж, Р. Сауті), «лондонські романтики» (Ч. Лем, В. Гацліт (Хезлітт), Лі Хант), П. Б. Шеллі, В. Скотт, Дж. Байрон;
у США — В. Ірвінг, Г. В. Лонгфелло, Ф. Купер, Г. Мелвілл.
у Польщі — А. Міцкевич, Ю. Словацький.
в Україні — М. Костомаров, Є. Гребінка, Т. Шевченко, П. Куліш, А. Тронько, М. Скрипник, М. Стадник.
Романтизм в Німеччині мав досягнення у філософії і, частково, в живописі, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особистості наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнаванністю смерті чи Бога (меланхолійні портрети Отто Рунге, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Шпіцвега). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія — не в дійсності» — проголосив Тік у «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що життя особи може минути, а вона так і не дочекається «полум'я майбутнього», до Тіка так не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» особи, нездатні на активні дії.
Німецька література XVIII століття дала світові двох видатних митців: Йоганна Вольфганга Ґете і Фрідріха Шиллера. їхній творчий шлях — це спроба створити самобутню німецьку літературу, яка не залежить від іноземних впливів, адже німецька література доби Просвітництва перебувала під потужним французьким впливом.
Здобутки згаданих вище видатних митців стали підґрунтям для появи романтизму в Німеччині, і багато дослідників обстоюють думку, що їхня творчість мала передромантичний характер.
Романтизм виник у Німеччині як оригінальний напрям, без зовнішніх літературних впливів, як це було в попередні історичні епохи. Німецькі філософи та митці першими сформулювали його основні принципи в теоретичних працях, і найвищі досягнення німецької літератури всього XIX століття пов’язані з романтизмом. Як батьківщина цього потужного мистецького напряму, Німеччина стала місцем паломництва романтиків з інших країн.
Напрям розвитку німецького романтизму різко змінився після 1805 року у розпал війн французького імператора Наполеона в Європі. До цього часу незалежною від Наполеона залишалася лише одна німецька держава — королівство Пруссія, але й вона була розгромлена в 1806 році і втратила значні території. По всій Німеччині стояли французькі гарнізони, і долю країни вирішували не німці, а французи. Завойовники почали нав’язувати французькі порядки підкореному населенню, через високі податки суттєво погіршився рівень життя.
У німецькому романтизмі формується народно-фольклорна течія. Точкою відліку стала публікація у 1806 році збірки німецьких народних пісень. Ця значна літературна подія справила велике враження на всіх німецьких митців, а найвідоміший із них — Йоганн Вольфганг Ґете сказав, що в цих піснях «б’ється серце німецького народу».
ГОФМАН
Народився 24 січня 1776 в Кенігсберзі (нині Калінінград). Син чиновника. Батьки розійшлися, коли хлопчикові було три роки; його виховував дядько – юрист за професією.
У 1800 році Гофман прекрасно закінчив курс юридичних наук в Кенігсберзькому університеті і пов’язав своє життя з державною службою. До 1807 року працював у різних чинах, у вільний час займаючись музикою і малюванням. Після університету він отримав місце ассесора в Познані, де був радо прийнятий в суспільстві. У Познані молодий чоловік так пристрастився до гульні, що був переведений в Полоцьк з пониженням на посаді. Там Гофман одружився з полькою з добропорядної буржуазної сім’ї і одумався.
Кілька років родина бідувала, Гофман періодично працював як диригент, композитор і декоратор в театрах Берліна, Бамберга, Лейпціга і Дрездена, писав статті про музику для журналів.
Після 1813 справи його пішли краще після отримання невеликої спадщини. Місце капельмейстера в Дрездені ненадовго задовольнило його професійні амбіції.
Він став одним з основоположників романтичної естетики, представляв музику як «невідоме царство», що розкриває людині сенс його почуттів і пристрастей.
Йому належить романтична опера «Ундіна» (1813), симфонії, хори, камерні твори та ін.
Під час битви при Ватерлоо Гофмани опинилися в Дрездені, де пережили всі тяготи і жахи війни. Саме тоді Гофман підготував до друку збірку «Фантазії в дусі Калло» (у чотирьох томах, 1815), куди увійшли новели «Кавалер Г’люк», «Музичні страждання Йоганна Крейслера, капельмейстера», «Дон Жуан».
У 1816 р Гофман отримав в Берліні місце радника юстиції, що забезпечує твердий дохід і дозволяє присвячувати час мистецтву. У літературній творчості він проявив себе як класичний романтик.
У новелах, повістях «Золотий горщик» (1814), «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» (1819), романі «Еліксир диявола» (1816) світ представлений немов видимий в двох планах: реальному і фантастичному, причому фантастичний постійно вторгається в реальний (феї п’ють каву, чаклунки торгують пиріжками і т. п.).
Характерна особливість Гофмана, що він і близькі йому герої живуть у двох світах, реально-побутовому й уявно-фантастичному.
Тема існування в двох світах, двійництва загалом притаманна романтизмові, знаходить в його творчості нову й оригінальну розробку. Порівняно з попередниками, трактування цієї теми зміщується у Гофмана із сфери метафізичної в реально-життєву.
З цим поділом світу на два світи тісно пов'язаний у Гофмана поділ всіх персонажів на дві нерівні половини — філістерів і ентузіастів. Філістери — це ті, які живуть у наявній дійсності і цілком задоволені всім, які не мають ніякого уявлення про "вищі світи" і не відчувають ніякої потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складається суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди "корисних професій", які приносять вигоду й достаток, люди з твердо встановленими поняттями й цінностями, що базуються на утилітарному підході до всього сущого.
Філістерам протиставлені у Гофмана ентузіасти, які живуть в іншій системі координат. Над ними не мають сили ті поняття й цінності, за якими ведеться життя в світі філістерів. Наявна дійсність викликає у них відразу, до її благ вони байдужі, живуть же духовними інтересами й мистецтвом. В цілому притаманний романтизмові захист духовності, її абсолютної цінності складає суть і пафос образів гофманівських ентузіастів: вони- її захисники й поборники в світі, де торжествує буржуазна проза й меркантильність.
Ентузіасти у Гофмана — це майже всі без винятку митці: поети, художники, актори і особливо музиканти. Найвживанішим і найефективнішим художнім засобом стає у Гофмана гротеск, який він розуміє глибше й органічніше, ніж, наприклад, Віктор Гюго ("краса, підкреслена потворністю"). За своєю суттю і первісною природою гротеск — це вільне й примхливе поєднання різних образів і мотивів, вільна гра з ними, викличне ігнорування раціоналістичної розсудливості й зовнішньої правдоподібності. У Гофмана він зберігає зв'язок з своєю первісною природою і водночас успішно виконує сатирично-викривальні функції. У цьому плані дуже характерним твором Гофмана є повість-казка«Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер», яка поспіль складається з образів-гротесків, гротескних ситуацій і вся є узагальненим гротескним образом німецької дійсності.
Основний конфлікт гофманівської повісті, який полягає у зіткненні ентузіаста митця з користолюбним філістером, найбільш яскраво втілений в образах центральних героїв твору – студента поета Бальтазара і лицемірного кар’єриста Цахеса на прізвисько Цинобер.
Світ Гофмана — це особливий художній світ, створений могутньою фантазією автора. Майже завжди у центрі його уваги знаходилося протистояння двох світів — романтичного і буденного, ілюзорного і реального. За визначенням письменника, «Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер» — це «казка про реальне», у якій він подав власне філософське бачення сенсу життя людини. У повісті — казці дія розгорнулася у казковій країні — князівстві Керпес. Серед героїв були маги, феї, які впливали на життя звичайних людей (фея Розабельерде подарувала Цахесу три магічні волосини, щоб захистити малу потвору). Гофман вдався також до чарівних речей і чарівних перетворень при змальовані головних подій у творі. Автор використав прийом двоплановості дії з метою висвітлити проблеми реального життя Німеччини («мікрокнязівства», німецькі імена більшості героїв, типова німецька їжа тощо).
Гейне народився 13 грудня 1797 в Дюссельдорфі в родині єврейського купця (торговця). Особистість сформувалася під впливом матері, шанувальниці французького просвітництва та енциклопедистів. Духовному вихованню юнака й розвитку його інтересу до поезії сприяв його дядько, пристрасний бібліофіл, який надав у його розпорядження свою бібліотеку.
Закінчивши ліцей, Гейне служив в банкірській конторі, прикажчиком на бакалійному складі, комісіонером. Але служба обтяжувала його, на відміну від поезії.
У 1819 р він вступив на юридичний факультет Боннського університету, захоплення філософією і літературою не залишив. Провчившись вельми недовго в університеті, він перебрався до Берліна.
З 1821 по 1823 Гейне вчиться в Берлінському університеті, де слухає курс лекцій у Гегеля. У 1821 р вийшов його перший поетичний збірник «Книга пісень», а ще через два роки трагедії «Алманзор», «Ратклиф» і збірник віршів «Ліричне інтермецо».
У 1825 р. отримав ступінь доктора права в Геттінгенському університеті та … повністю віддався літературній праці.
У 1826-1831 рр. Гейне видав прозові «Колійні картини», в яких розповідалося про подорожі по Німеччині.
Поезія Гейне була спрямована на розкриття найважливіших соціальних проблем у суспільстві. Особливо різко поет відгукувався про монархію та утиск євреїв. Критики були суворі до творчості Гейне, і він вирішив вирушити у подорож.
Подорожуючи по Європі, Гейне став палким прихильником Парижа і оселився в цьому місті. У Франції він залишився назавжди як політичний емігрант. Видав кілька книг про сучасне становище в Німеччині, і французького політичного і культурного життя.
Гейне народився 13 грудня 1797 в Дюссельдорфі в родині єврейського купця (торговця). Особистість сформувалася під впливом матері, шанувальниці французького просвітництва та енциклопедистів. Духовному вихованню юнака й розвитку його інтересу до поезії сприяв його дядько, пристрасний бібліофіл, який надав у його розпорядження свою бібліотеку.
Закінчивши ліцей, Гейне служив в банкірській конторі, прикажчиком на бакалійному складі, комісіонером. Але служба обтяжувала його, на відміну від поезії.
У 1819 р він вступив на юридичний факультет Боннського університету, захоплення філософією і літературою не залишив. Провчившись вельми недовго в університеті, він перебрався до Берліна.
З 1821 по 1823 Гейне вчиться в Берлінському університеті, де слухає курс лекцій у Гегеля. У 1821 р вийшов його перший поетичний збірник «Книга пісень», а ще через два роки трагедії «Алманзор», «Ратклиф» і збірник віршів «Ліричне інтермецо».
У 1825 р. отримав ступінь доктора права в Геттінгенському університеті та … повністю віддався літературній праці.
У 1826-1831 рр. Гейне видав прозові «Колійні картини», в яких розповідалося про подорожі по Німеччині.
Поезія Гейне була спрямована на розкриття найважливіших соціальних проблем у суспільстві. Особливо різко поет відгукувався про монархію та утиск євреїв. Критики були суворі до творчості Гейне, і він вирішив вирушити у подорож.
Подорожуючи по Європі, Гейне став палким прихильником Парижа і оселився в цьому місті. У Франції він залишився назавжди як політичний емігрант. Видав кілька книг про сучасне становище в Німеччині, і французького політичного і культурного життя.
КНИГА ПІСЕНЬ
Більша частина віршів створена під впливом яскравого почуття до двоюрідних сестер — Амалії та Терези, в яких поет по черзі закохувався. Його почуття залишилися без відповіді. Але під пером талановитого митця розповідь про нещасливу любов вийшла далеко за біографічні межі: «Книга пісень» — справжня перлина німецької літератури.
Збірка складається з трьох частин: «Юнацькі страждання» — кохана з’являється до нього в уяві; «Ліричне інтермецо» — кохання розцвітає у сновидіннях; «Знову на батьківщині» — любов оживає лише в пам’яті поета.
“Самотній кедр на стромині” аналіз
Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні.
І бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самотині
На спаленій сонцем землі.
(Переклад Л. Первомайського)
Саме цей вірш можна вважати зразком романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Здавалось би, ми читаємо про звичайні події з життя людини. Але звичайне любовне розчарування переростає в трагедію самотності людини в бездуховному міщанському оточенні. Перед нами постають образи-символи самотності.
Однією з особливостей збірки можна вважати пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: подібно героєві вона сумує і радіє. Вірш звучить як пісня мінорної тональності. У поезії знаходимо образи фіалки, трави, жайворонка…
Центральна тема вірша — тема розлуки, прощання. Відчуття втрати завжди приходить пізніше, особливо, якщо йдеться про нерозділене кохання. Поет любить і страждає через те, що кохана дівчина не відповідає йому взаємністю.
Пісня написана на зразок народних пісень. Ключовим у творі є образ, традиційний для німецького фольклору,— образ Лорелей, дівчини-сирени з Рейну, що чарувала рибалок своїм співом. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, яка випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто пропливає Рейном. Зачаровані красою русалки, човнярі втрачають пильність і гинуть. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш став народною піснею.
Любовні страждання юності сприймаються автором на відстані часу та переосмислюються події тієї пори. Юнацькі страждання тепер дорогі для поета лише як спогади.