Ім'я файлу: ЛЕКСИКОГРАФІЯ У ЇЇ СУЧАСНИХ ВИКЛИКАХ.docx
Розширення: docx
Розмір: 222кб.
Дата: 13.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсова робота план vasylyna_makara.docx
business-inform-2020-3_0-pages-112_119-converted.docx
Розширення: docx
Розмір: 222кб.
Дата: 13.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсова робота план vasylyna_makara.docx
business-inform-2020-3_0-pages-112_119-converted.docx
ЛЕКСИКОГРАФІЯ У ЇЇ СУЧАСНИХ ВИКЛИКАХ
Капранов Я. В. Київський національний лінгвістичний університет
За визначенням В. В. Дубічинського, лексикографією прийнято трактувати як розділ мовознавства, який вивчає принципи укладання різних типів словників. Проте і дотепер відкритим залишається питання про статус лексикографії як науки зі своєю теорією, методологією та інструментарієм.
Сам термін “лексикографія” має грецьке походження (λεξικός – те, що відноситься до слова, словниковий і γράφω – пишу), що підтверджується у визначеннях різних науковців.
Лексикографія як науковий термін не в усіх наукових довідникових джерелах має свою дефініцію. Наприклад, в “Энциклопедическом словаре Брокгауза и Ефрона” немає статті на слово “лексикографія”, однак є стаття на слово “лексикологія”. Слід зазначити, що у статті на слово “словник” цього ж довідника використовується термін “лексикографія”, де він є синонімом словосполучення “словникова техніка”. Лише у 1916 році “Энциклопедический словарь братьев А. и И. Гранат” подає статтю на слово “лексикографія”, де ідеться про “наукові способи обробки словесного матеріалу мови для укладання лексикону”.
На думку Л. П. Ступіна, лексикографія – це не просто техніка, не просто практична діяльність з ускладання словників і навіть не мистецтво, а самостійна наукова діяльність, яка має свій предмет вивчення (словники різних типів), свої наукові та методологічні принципи, свою власну теоретичну проблематику, своє місце серед інших наук про мову.
Л. В. Щерба окреслив коло завдань теоретичної лексикографії:
1) типологія словників;
2) природа слова, його значення і вживання, його зв’язки з іншими словами тієї ж мови, завдяки яким (зв’язкам) “лексика кожної мови у кожний конкретний момент часу творить систему”;
3) побудова словникової статті, виходячи з семантичного, граматичного і стилістичного аналізу слова.
У радянському російському мовознавстві існують різні погляди, думки “за” і “проти” теоретичного vs. практичного характеру лексикографії.
Наприклад, Б. Ю. Городецький свого часу помітив комплексний характер лексикографії як наукової дисципліни, яка включає:
1) гносеологічну складову – зумовлену сутністю словників як способу організації і представлення знань, накопичених суспільством;
2) історико-філологічну, пов’язану з вивченням типології словників та їх зв’язків з культурологією;
3) семантико-гносеологічну, яка стосується питання узагальнення словникових відомостей в аспекті моделювання плану змісту мови. Але всетаки визначальною рисою лексикографії є її прикладна орієнтованість.
У зарубіжній лексикографії теоретичний напрям заявив про себе лише в останні 15-20 років. Якщо проаналізувати іномовні лексикографічні джерела (Advanced Learner’s Dictionary of Current English by A. S. Hornby, Longman Dictionary of Contemporary English, Merriam-Webster’s Collegiate Dictionary , Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English та ін.), то побачимо, що у всіх англомовних словниках термін “лексикографія” визначається як “практична діяльність”. Той же статус відводиться лексикографії у німецьких і французьких словниках: Kleines Wörterbuch Sprachwissenschaftlicher (“Короткий словник німецьких лінгвістичних термінів”) визначає лексикографію як “Abfassung von Wörterbüchern” (“укладання словників”); Dictionnaire De La Linguistique (“Французький словник з лінгвістики”) також підкреслює практичний характер лексикографічної діяльності, називаючи її як “l'élaboration des dictionnaires” (“укладання словників”).
Слід згадати дві статті R. R. K. Hartmann: 1) “Lexicography as an Applied Linguistic Discipline” і 2) What is “Dictionary Research”, які висвітлюють лексикографічну діяльність в її науково-дослідному аспекті. У пешій статті R. R. K. Hartmann обґрунтовує теорію лексикографії (Dictionary Research) як багатоаспектну структуру, що включає історію словників (Dictionary History), типологію словників (Dictionary Typology), критичний аналіз (Dictionary Criticism) і використання словників (Dictionary Use). Схематично цю структуру автор представляє так:
H. E. Wiegand, який визнає теоретичний статус сучасної лексикографії, називаючи її meta-lexicography, де предметом загальної лексикографії (the proper subject of a general theory of lexicography) є сукупність трьох видів лексикографічної діяльності:
1) планування словника (the dictionary plan);
2) розробка основи (the lexicographic file);
3) написання тексту словника (dictionary).
У польській лінгвістичній науці лексикографію трактують або як ремесло, яке не має нічого спільного з лінгвістикою, або ж як самостійну науку з власною теорією.
В. Піотровський заперечує “науковість” лексикографії, зводячи її завдання до
а) специфічної техніки укладання й опису невеликого обсягу інформації з метою спрощення швидкого доступу до неї;
б) укладання лексикографічних праць, чи укладання філологічних і енциклопедичних словників;
в) укладання словників й енциклопедій загалом.
Термін “металексикографія” (µετά – поза, понад, λεξικός – те, що відноситься до слова, словниковий і γράφω – пишу), за визначенням H. E. Wiegand, вживають у західній лінгвістичній традиції. Учений уважає, якщо західна лексикографія однозначно виводить дихотомію лексикографія – мета лексикографія, то російська, не вдаючись до категоричності, говорить про те, що наука про принципи словникової справи називається теоретичною лексикографією, а її застосування, відповідно, практичною лексикографією; тимчасом українське мовознавство схильне говорити про теорію і практику укладання словників, не експлікуючи питання реальності / ірреальності теоретичної лексикографічної науки чи металексикографії. Це, передовсім, засвідчують дефінітивні описи самого терміна лексикографія:
1) визначення Л. А. Булаховського – “лексикографією називається наукова робота з укладання словників”;
2) визначення Л. С. Паламарчук – “лексикографія як окрема галузь лінгвістичної науки, що займається теорією і практикою створення словників, покликана, поряд з розв’язанням багатьох складних проблем теорії словникової справи, задовольнити практичну потребу суспільства в лексикографічних працях різного типу й призначення”;
3) визначення в підручнику “Сучасна українська літературна мова: Лексика і Фразеологія” – “лексикографія – це наука, що займається не лише розробкою теоретичних проблем укладання словників, але й призбируванням, упорядкуванням і описуванням різного роду словникових матеріалів”;
4) визначення О. Кровицької – “лексикографія – це розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників; це також процес збирання слів певної мови, їх упорядкування, опис словникового матеріалу; це також сукупність словників певної мови і наукових праць із цієї галузі”.
Підсумовуючи викладене вище, зауважимо:
1) якщо у 1983 році H. E. Wiegand своїми категоричними твердженнями підкреслював, що лексикографія ще не стала академічною дисципліною, то вже у 2008 році В. В. Дубічинський писав, що “творчий науково-аналітичний характер лексикографії зобов’язує нас сьогодні сприймати її не тільки як мистецтво, “науку” прекрасного, але і як окрему повноправну наукову дисципліну, яку, в першу чергу, необхідно розглядати разом із лінгвістикою” ;
2) сучасна лексикографія – це наука як діяльність, що становить “пошук порозуміння (пояснення якогось аспекту реальності) за допомогою формулювання загальних законів або принципів, які можуть бути перевірені експериментально”;
3) термін лексикографія на сьогодні має три значення:
а) наука, розділ мовознавства, який вивчає принципи укладання словників різних типів;
б) практика словникової справи (укладання словників);
в) сукупність словників певної мови.