Вищий Навчальний Заклад»Міжрегіональна Академія
Управління Персоналом»
Навчально-Науковий Інститут Менеджменту,Економіки та Фінансів
Індекс групи Е-12-16-Б1МР(4.6з)
ПІП студента:Головач Олег Андрійович
Контрольна робота
З навчальної дисципліни»Бухгалтерський облік»
Викладач:Цімошинська О.В.
Резульат_________Дата________
Перевірка____________________
(підпис)ПІП викладача
Київ 2019
1)Витрати виробництва
Виробнича діяльність підприємства завжди пов'язана з витратами. Насамперед це затрати на оплату праці найманих працівників, купівлю засобів виробництва, тобто устаткування, машин, обладнання, сировини, матеріалів, на оплату електроенергії та інше. І перш ніж розпочати виробництво тих чи інших товарів, підприємці вивчають попит і ціни на товари, потім розраховують витрати на виробництво товарів та очікувані доходи і на цій основі приймають остаточне рішення про організацію виробництва. Далі розраховують, яку кількість товарів вони зможуть запропонувати на ринку.
Кількість товару, яку фірма планує запропонувати на ринку, залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, та ефективності їх використання, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, — з іншого.
Що ж таке економічні витрати виробництва? Розгляньмо їх із позиції фірми. Економічні витрати виробництва — це сукупні затрати на виробництво товару. Іншими словами, економічні витрати — це ті видатки, які фірма повинна зробити для того, щоб придбати ресурси для організації виробництва товарів.
Витрати виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішні витрати — це видатки на ресурси постачальникам, які не є співвласниками даної фірми. Це плата за сировину, паливо, транспортні та трудові послуги, енергію тощо. Внутрішні витрати — це затрати власних, неоплачуваних, внутрішніх ресурсів. До них належать використання власної праці, власних приміщень, транспорту, кормів для худоби тощо. З точки зору фірми ці внутрішні затрати рівнозначні грошовим видаткам, які довелося б зробити, купуючи відповідні ресурси. Підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал — з відсотком на нього в банку, використання площі — з доходом від здавання її в оренду, особисту працю — за найманням на іншу фірму. Одним з елементів внутрішніх витрат є нормальний прибуток підприємця як винагорода за підприємницькі функції, які він виконує. Нормальний прибуток — це плата за виконання підприємницьких функцій, це плата, необхідна для того, щоб утримати підприємницький талант на даному підприємстві.
Розрізняють також постійні та змінні витрати. Поділ витрат на постійні і змінні зумовлений тим, що збільшення або зменшення змінних витрат зумовлює зміни загальних витрат і обсягу виробництва продукції.
Постійними називаються такі витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них належать оплата зобов'язань із позик, орендна плата, амортизаційні відрахування, заробітна плата вищого управлінського персоналу тощо. Постійні витрати пов'язані з самим існуванням фірми і тому повинні оплачуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.
Змінними називаються такі витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва товарів. До них належать затрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги і більшість витрат на оплату трудових ресурсів (працівників, задіяних у виробництві). Основу постійних витрат становлять затрати, пов'язані з використанням основних фондів, а змінних — з використанням оборотних фондів.
Постійні й змінні витрати в сумі становлять загальні або валові витрати. Якщо постійні витрати не змінюються, а величина змінних зростає в міру збільшення обсягів виробництва, то загальні витрати також будуть зростати. Величина постійних витрат не залежить від обсягу виробництва, а сума змінних витрат змінюється залежно від зміни обсягу виробництва.
Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства. Змінні витрати — це затрати, якими підприємство може керувати. А постійні в основному є поза впливом адміністрації, вони є обов'язковими і мають бути оплачені незалежно від обсягу виробництва.
Для виробників продукції важливе значення мають і середні витрати виробництва, тобто витрати в розрахунку на одиницю продукції. Порівнюючи середні витрати виробництва з ціною продукції, можна створити уявлення про прибутковість роботи підприємства. Середні витрати виробництва поділяються на середні постійні, середні змінні та середні загальні.
Наведена вище характеристика витрат виробництва є загальноприйнятою в західній економічній літературі. У нашій літературі і на практиці поряд з терміном "витрати виробництва" продовжує вживатись термін "собівартість продукції". Собівартість — це виражені в грошовій формі сумарні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Це частина вартості продукту праці. Структура собівартості продукції визначається постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1994 р. Вона включає:
— матеріальні затрати,
— затрати на оплату праці,
— відрахування на соціальне страхування,
— амортизацію основних фондів,
— інші витрати (затрати на науково-дослідні роботи, рекламу, управління тощо).
Витрати виробництва або собівартість продукції є основою калькуляції цін. Але треба відзначити, що в ринкових умовах економічні витрати виробництва й обігу безпосередньо цін не визначають. На ціни суттєвий вплив робить співвідношення попиту і пропозиції. Однак витрати виробництва повинні бути об'єктом постійної уваги з боку підприємств, тому що економічні витрати у порівнянні з цінами товарів показують, який прибуток може одержати фірма, реалізуючи товари за наявними цінами. Вони показують, коли діяльність підприємства є прибутковою і коли стає збитковою.
Для підприємства витрати виробництва або собівартість — це мірило витрат і доходів. При стабільному рівні цін зменшення витрат забезпечує збільшення доходів. Собівартість відображає реальні прямі витрати підприємства на виробництво продукції, що дає можливість визначити ефективність його роботи.
Витрати виробництва, які робить фірма на виробництво продукції, залежать від тривалості заміни всіх задіяних ресурсів. Багато видів ресурсів можна замінити легко і швидко (сировину, паливо, енергію і таке інше). Інші ресурси вимагають більше часу для освоєння. Наприклад, виробничі будівлі, машини, обладнання. їх заміна вимагає тривалого часу. На деяких підприємствах заміна виробничих ресурсів може тривати кілька років. Оскільки на заміну різних використовуваних у виробничому процесі ресурсів витрачається різний час, розрізняють короткостроковий і довгостроковий періоди.
Короткостроковий період — це період часу, протягом якого підприємство не може замінити своїх виробничих потужностей, але може змінити ступінь інтенсивності їх використання й обсяг виробництва продукції. Обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої (чи меншої) кількості живої праці, сировини та інших ресурсів, тобто наявні виробничі потужності протягом короткострокового періоду можуть використовуватися більш або менш інтенсивно.
Довгостроковий період з точки зору фірми — це період, достатній для заміни всіх задіяних ресурсів, включно з виробничими потужностями. З точки зору галузі він дозволяє підприємству розформуватися і залишити галузь, а новим фірмам організуватися і ввійти в галузь. Потрібно відзначити, що короткостроковість і довгостроковість є поняттями умовними і різними для різних галузей. їх тривалість залежить від характеру виробництва і його технологічного циклу.
Уже зазначалося, що протягом короткострокового періоду фірма може змінити обсяг виробництва шляхом застосування більшої кількості змінних ресурсів. А тепер простежмо, яким чином буде змінюватися обсяг виробництва в міру застосування щораз більшої кількості змінних ресурсів при незмінних виробничих потужностях.
Наведемо такий приклад. Припустімо, на виробництві працював 1 робітник і виробляв 10 одиниць продукції. Поява другого дала ще 16 одиниць. Залучення 3, 4, 5 дають менший приріст продукції (12, 10, 8). Продуктивність або віддача наступних робітників спадає, а сьомий став граничним. Його праця дала найменший приріст продукту. Залучення 8-го не дає ніякого приросту, а 9-й зумовлює зменшення приросту продукції. Його продуктивність є спадною. Такою буде продуктивність кожного наступного робітника.
Отже, на певному етапі кожен додатковий вклад праці у виробництво (при інших незмінних умовах) дає менший приріст продукту, ніж попередні. Приріст продукції за рахунок змінного фактора, за яким починається спад (скорочення) виробництва, називається граничним приростом.
Ця залежність між збільшенням кількості ресурсів і зменшенням обсягу виробництва становить закон спадної віддачі. Він полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне залучення одиниць змінного ресурсу до незмінного дає менший додатковий ефект (у розрахунку на кожну одиницю змінного ресурсу)
2)Пасивні рахунки
Пасивні рахунки – рахунки бухгалтерського обліку, призначені для обліку стану, руху і зміни джерел коштів підприємства.
На пасивних рахунках відображаються операції, що змінюють суму коштів підприємства (активів підприємства), а також операції, що змінюють склад боргів (переміщення коштів між двома пасивними рахунками, наприклад утримання податків з зарплати).
Вони призначені для обліку зобов’язань компанії перед партнерами, співробітниками або державою.
Види пасивних рахунків
У числі основних пасивних рахунків виділяються:
амортизація основних засобів (рахунок 02);
амортизація нематеріальних активів (рахунок 05);
торгова націнка (рахунок 42);
розрахунки за короткостроковими (рахунок 66) і довгостроковими кредитами і позиками (рахунок 67) – застосовуються для обліку стану короткострокових (до року) і довгострокових (понад рік) запозичень;
розрахунки з персоналом по оплаті праці (рахунок 70) – використовується для обліку відомостей по виплаті зарплат;
статутний (рахунок 80), резервний (рахунок 82) і додатковий капітал (рахунок 83) – служать для обліку відомостей про рух всіх видів капіталу компанії;
доходи майбутніх періодів (рахунок 98).
Структура пасивних рахунків
Пасивні рахунки бухгалтерського обліку мають залишок (сальдо) на початок періоду або його кінець тільки по кредиту.
Можна дати наступну характеристику пасивному рахунку:
на пасивних рахунках ведеться облік джерел утворення господарських засобів підприємства, тобто капіталу і зобов’язань (заборгованості) підприємства;
сальдо початкове завжди кредитове і показує величину капіталу або наявність зобов’язань підприємства на початок звітного періоду;
обороти за дебетом показують зменшення капіталу або зобов’язань підприємства;
обороти по кредиту показують збільшення капіталу або зобов’язань підприємства;
сальдо кінцеве завжди кредитове і показує величину капіталу або зобов’язань підприємства на кінець звітного періоду.
Сальдо кінцеве розраховується за формулою:
Залишок на кінець періоду = Залишок на початок + Оборот по кредиту – Оборот по дебету.
Сальдо відбивається в балансі, в пасивній його частини, і показує величину капіталу або зобов’язань підприємства на кінець звітного періоду.
При відкритті рахунків у них записують початкові сальдо на підставі даних статей балансу. Оскільки господарські засоби розміщені в лівій стороні балансу - активі, то і сальдо в активних рахунках записують зліва в дебеті рахунка. Так як джерела господарських засобів відображають у балансі з правої сторони, то і сальдо в пасивних рахунках записують справа у кредиті рахунка. Отже, активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні рахунки - кредитове, що засвідчує тісний взаємозв'язок між балансом і рахунками.
Обороти по рахунках - підсумки записів за дебетом і кредитом рахунків бухгалтерського обліку за визначений період (місяць, квартал, рік). Обороти по рахунках відповідно називаються дебетовими і кредитовими. Обороти підраховуються в кінці кожного місяця. Дебетовий оборот означає в активному рахунку збільшення, а в пасивному - зменшення об'єкта обліку за місяць. Кредитовий оборот показує в активному рахунку зменшення, а в пасивному - збільшення об'єкта обліку за місяць. Для того, щоб визначити сальдо по рахунку, потрібно спочатку визначити по ньому обороти.
3) Інвентаризація
Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" №996-ХІУ від 16 липня 1999 р. (стаття 10) підприємства для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.
Основними завданнями інвентаризації є:
o виявлення фактичної наявності основних засобів, матеріальних цінностей, бланків суворої звітності, грошових коштів у касах, на регістраційних, бюджетних, валютних та поточних рахунках;
o встановлення лишку або нестачі цінностей і їх регулювання та відображення в обліку;
o виявлення товарно-матеріальних цінностей, які втратили свою первісну якість, застаріли і не використовуються;
o дотримання умов зберігання матеріальних цінностей і грошових коштів, а також правил утримання та експлуатації матеріальних цінностей;
o перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, забезпечень та резервів наступних витрат і платежів.
(Підпункт "д" пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів N 832 ( z0922-10 ) від 05.08.2010) Інвентаризація класифікується: 1) Залежно від повноти охоплення засобів (коштів):
o повна - інвентаризація, що охоплює всі засоби, кошти і розрахунки підприємства. Повні інвентаризації - річні;
o часткова - інвентаризація, яка охоплює лише один вид засобів, коштів (матеріальних цінностей, основних засобів, господарського інвентарю, каси, незавершеного виробництва тощо). Часткові інвентаризації провадяться для забезпечення точності звітних даних, посилення заходів по збереженню майна, для попередження втрат і зміцнення фінансової дисципліни.
2) За організаційною ознакою:
o планова - проводиться у встановлені наперед терміни;
o позапланова - проводиться за вимогами судово-слідчих органів або за наказом керівника підприємства в разі потреби.
Відповідальність за організацію проведення інвентаризації, дати їх проведення, перелік майна і зобов'язань, що підлягають інвентаризації, визначаються підприємством, установою, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим.
Проведення інвентаризації є обов'язковим:
1) при передачі майна державного підприємства, установи в оренду, приватизації майна державного підприємства, а також в інших випадках, передбачених законодавством;
2) перед складанням річної фінансової звітності, крім майна, інвентаризація якого проводилася раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних засобів може проводитись один раз на три роки, а бібліотечних фондів - один раз на п'ять років;
3) при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ);
4) при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей, а також за рішенням судово-слідчих органів;
5) у разі пожежі або стихійного лиха;
6) при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі). Інвентаризація може не проводитися у випадку передачі підприємств та їх структурних підрозділів у межах одного органу, до сфери управління якого належать ці підприємства;
7) у випадку ліквідації підприємства.
Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки, визначити об'єкти, кількість і терміни проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим.
Установи зобов'язані проводити інвентаризацію:
1) будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів - не менше одного разу на три роки;
2) музейних цінностей - відповідно до строків, встановлених Міністерством культури і туризму України;
3) бібліотечних фондів - один раз на 5 років;
4) інших основних засобів, малоцінних і швидкозношуваних предметів: у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, виконавчих органах місцевих рад - не менше одного разу на два роки; в інших установах - не менше одного разу на рік.
Крім того, інвентаризація окремих видів активів проводиться з наступною періодизацією:
o основних засобів - не раніше 1 жовтня;
o капітальних робіт інвентарного характеру і капітальних ремонтів - не менше одного разу на рік, але не раніше 1 грудня;
o молодняку тварин, тварин на відгодівлі, птиці, кролів, хутрових звірів і сімей бджіл - не менше одного разу на квартал;
o готових виробів, сировини, пального та інших матеріалів, кормів, фуражу - не менше одного разу на рік, але не раніше 1 жовтня;
o продуктів харчування і спирту - не менше одного разу на квартал;
o незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виробництва - не раніше 1 жовтня звітного року, крім того, періодично у терміни, встановлені відповідними вищими органами;
o грошових коштів, грошових документів, цінностей та бланків суворої звітності - не менше одного разу на квартал;
o розрахунків платежів до бюджету - не менше одного разу на квартал; аналогічно з вищою організацією;
o розрахунків із дебіторами та кредиторами - не менше двох разів на рік, розрахунків у порядку планових платежів і з депонентами - не менше одного разу на місяць.
Для проведення інвентаризації створюються інвентаризаційні комісії на основі наказу керівника підприємства.
Комісії можуть бути постійними - ті, що проводять поточні інвентаризації протягом року. В їх склад входять керівники структурних підрозділів, головний бухгалтер, замісник керівника підприємства чи сам керівник.
Для безпосереднього проведення інвентаризації в місцях зберігання і виробництва формуються робочі інвентаризаційні комісії в складі інженера, технолога, механіка, товарознавця, економіста, бухгалтера та інших робітників, які добре знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік.
Забороняється призначати головою робочої інвентаризаційної комісії тих самих матеріально-відповідальних осіб та одного і того ж працівника два роки підряд.
Організація і проведення інвентаризації передбачає формування пакету документів:
1. Наказ керівника про створення постійно діючої робочої комісії;
2. Наказ про проведення інвентаризації;
3. Інвентаризаційні описи;
4. Порівняльні відомості результатів інвентаризації;
5. Акти інвентаризації;
6. Протокол засідання інвентаризаційної комісії;
7. Наказ про затвердження протоколу засідання інвентаризаційної комісії.
До початку проведення обов'язкової або призначеної підприємством чи установою інвентаризації в присутності комісії матеріально відповідальні особи складають звіт про останні проведені операції, відображають їх у складському обліку і разом з описом документів під розписку здають до бухгалтерії. Матеріально відповідальні особи дають комісії розписку, в якій підтверджують, що всі прибуткові та витратні документи здані до бухгалтерії, а всі матеріальні цінності, довірені їх зберіганню, знаходяться в приміщенні складу або в інших визначених місцях. Якщо підрозділ здійснює реалізацію матеріальних цінностей за готівку, то насамперед підраховується наявність готівки: регіструються показники лічильників касових апаратів, готівка звіряється з показниками касового апарата. Під час інвентаризації прибуткові й витратні операції з матеріальними цінностями, як правило, не здійснюються. Також до початку інвентаризації перевіряється стан ваговимірювального господарства - точність ваги, гир та інших вимірювальних пристроїв.
Дані про наявність тих чи інших цінностей із зазначенням назви, відмітних ознак, включаючи номенклатурний номер, одиниці виміру і кількості фактично виявлених натуральних одиниць, записуються до інвентаризаційного опису.
Інвентаризаційний опис є документом, який фіксує наявність і склад засобів на певну дату. Кожна сторінка опису підписується всіма членами комісії та матеріально відповідальними особами. Наприкінці кожної сторінки цифрами і словами записується загальна сума натуральних одиниць, відображених на даній сторінці.
На останній сторінці інвентаризаційного опису матеріально відповідальні особи підтверджують, що всі матеріальні цінності облічені й відображені в інвентаризаційному опису правильно і повністю, жодних пропусків і не включених до опису предметів немає. Інвентаризаційні описи складаються в необхідній кількості примірників, один з яких вручається матеріально відповідальним особам.
Якщо інвентаризація триває понад один день, то інвентаризаційні описи залишаються в сховищі матеріальних цінностей до завершення інвентаризації. На час перерви в роботі інвентаризаційної комісії сховища зачиняються двома замками, ключі від одного з них зберігаються у матеріально відповідальних осіб, від другого - у голови інвентаризаційної комісії. Сховище запечатується відтиском печатки, яка зберігається у голови або одного із членів інвентаризаційної комісії.
Одержані дані, що містяться в інвентаризаційному описі, зіставляються з обліковими даними про залишки тих самих матеріальних цінностей. Таке зіставлення називають звірянням фактичних та облікових залишків і записують до Зрівняльних відомостей результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей.
У результаті зіставлення облікових даних з фактичними можуть бути виявлені такі факти:
o фактичний і бухгалтерський залишки збігаються;
o фактичний залишок менше облікового - нестача;
o фактичний залишок більше бухгалтерського облікового - надлишок;
o пересортиця.
Розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з даними бухгалтерського обліку, встановлені під час інвентаризації та інших перевірок, регулюються в бухгалтерському обліку у такому порядку:
o основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти та інше майно, що виявилося у надлишку, підлягають оприбуткуванню та зарахуванню відповідно на результати фінансово-господарської діяльності або збільшення фінансування з наступним встановленням причин виникнення надлишку і винних у цьому осіб;
o убування цінностей у межах затверджених норм списування за рішенням керівника підприємства, установи відповідно до витрат виробництва, обігу або на зменшення фінансування. Норми природного убування можуть застосовуватися лише в разі виявлення фактичних нестач. За відсутності норм убування розглядається як понаднормова нестача;
o понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування цінностей відносяться на винних осіб за цінами, за якими обчислюється розмір шкоди від розкрадання, нестач, знищення та псування матеріальних цінностей;
o понаднормові втрати і нестачі матеріальних цінностей, включаючи готову продукцію, в тих випадках, коли винуватці не встановлені або у стягненні з винних осіб відмовлено судом, зараховуються на збитки або зменшення фінансування.
У документах, якими оформлюються списання втрат і понаднормові нестачі цінностей, мають бути зазначені вжиті заходи щодо запобігання таких нестач і втрат.
Свої висновки і пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних різниць комісія оформляє протоколом і подає на затвердження керівнику підприємства, який у 5-денний термін розглядає і затверджує протокол.
Матеріали інвентаризацій та рішення щодо регулювання розбіжностей затверджуються керівником підприємства, установи з включенням результатів до звіту за той період, в якому закінчено інвентаризацію, а також і до річного звіту.
Література:
Аналіз зовнішньоекономічної діяльності Вічевич А.М., Максимець О.В. Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2004. – 140 с.
Бухгалтерський облік:Навчальний посібник.—К.; Алерта 2004 рік.
Організація і методика аудиту. Л.П. Кулаковська, Ю.В. Піча. Київ Каравела. 2005 рік.
Сащеко П.М. Теорія бухобліку, Мн: БГЕУ, 2004 р.
Саленко М.П. Бухгалтерський облік і статистична звітність, Мн.: Нове знання, 2007 р.
Палій В.Ф., Соколов Я.В. Теорія бухгалтерського обліку. - М.: Фінанси і статистика, 2001р.
Лишиленко О.В. Бухгалтерський облік: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Київ: Вид-во «Центр учбової літератури
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.99 р. № 996-ХІV зі змінами та доповненнями.
Інструкція з інвентаризації основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. №69 зі змінами та доповненнями.