АКАДЕМІЯ ПРАЦІ, СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН І ТУРИЗМУ
Факультет економіки, соціальних технологій і туризму
Кафедра соціальна робота
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Психологія особистості»
Виконав: студент 3 курсу
заочної
форми навчання
Ковальчук
Перевірив: доцент Зубчик О. М.
Дніпро-2020
Типології особистості в різних психологічних теоріях
1. Дайте визначення поняттю «типологія особистості» («психологічний тип»);
2. Розкрийте типології особистості З.Фрейда, А.Адлера, К.Юнга, К.Хорні, І.Павлова, А.Айзенка та ін. (підґрунтя для виокремлення типів, назви та визначення основних типів);
3. Класифікуйте теорії за схожістю підходів до виокремлення типів, узагальніть відмінності в різних типологіях;
4. Зробіть висновок щодо можливості застосування проаналізованих типологій особистості при вирішенні різних завдань соціальної роботи з клієнтом.
Під психологічним типом особистості розуміється те поєднання особистісних рис в людині, що дозволяє віднести його до однієї з умовно виділених за певним критерієм груп. При цьому мова йде не про будь-якій ознаці, а про найістотніший, що грає вирішальну роль. Знання типового у партнері дає можливість удосконалювати систему заходів активної взаємодії з ним, що сприяє досягненню мети ділового спілкування.
Відповідно до поглядів З. Фрейда, структуру особистості утворюють три основних компоненти: «Воно», «Я» і «Над-Я» [2].
«Воно» (Ід) – це базова і найдавніша структура психічного життя особистості. У ній зосереджені інстинктивні, примітивні, спадкові аспекти особистості. Це скарбниця примітивних інстинктивних прагнень, емоцій, спогадів, забутих дитячих образ, травм, вороже ставлення до своїх батьків, невтілені сексуальні бажання. «Воно» – темне, хаотичне, біологічне несвідоме, що не знає законів та не підпорядковується правилам, вільне від обмежень. Провідні компоненти Ід – це сексуальні та агресивні потяги, які вимагають негайного втілення, реалізації.
Друга структура особистості – «Я» (Его), на думку З. Фрейда, також є вродженою і розташовується як в свідомому шарі так і в передсвідомості. Таким чином, ми завжди можемо усвідомити своє «Я», хоча це і нелегко. На відміну від Ід, природа якого виявляється в пошуку задоволення, Его підпорядковується принципу реальності, мета якого – збереження цілісності організму. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати або поступово давати вихід грубої енергії Ід у рамках соціальних обмежень.
«Над-Я» (Суперего) – це третій, найпізніший компонент особистості, інтерналізована версія суспільних норм і стандартів поведінки, морально-етична інстанція особистості. Людина не народжується із Суперего. Суперего у процесі соціалізації формується з Его і слугує цензором вчинків та думок останнього. Це внутрішня репрезентація традиційних цінностей та ідеалів суспільства в тому вигляді, який сформовано виховними впливами, насамперед сім’ї. Суперего виконує такі функції: совість, самоспостереження і формування ідеалів.
За К. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам’яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження.
К. Юнг створив типологію особистості, в основі якої лежить спрямованість людини на себе або на зовнішнє. Відповідно до цього він розподіляв людей на інтровертів та екстравертів. Інтроверти в процесі індивідуалізації звертають більше уваги на внутрішню частину своєї душі, будують свою поведінку на основі власних ідей, власних норм і переконань. Екстраверти, навпаки, більше орієнтовані на Персону, на зовнішню частину своєї душі, вони легше встановлюють соціальні зв’язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них [3].
Відомим учнем 3. Фрейда, який виступив проти біологізаторських тенденцій свого вчителя, був А. Адлер.
А. Адлер вважав соціальне почуття природженим, хоча специфічність взаємин людей й визначається характером суспільства, в якому проживає людина. Отже, у цьому аспекті точка зору А. Адлера так само біологічна, як і погляди З. Фрейда і К. Юнга. В той же час Адлер був єдиним, хто вважав найважливішою тенденцією в розвитку особистості її прагнення зберегти в цілісності свою індивідуальність, усвідомлювати і розвивати її. З. Фрейд в принципі відкидав ідею про унікальність кожної особистості, досліджуючи те загальне, що властиве сфері несвідомого.
На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на три інстанції («Воно», «Я» та «Над-Я»). Детермінантою розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення влади, самоствердження. Однак цей потяг не завжди може бути реалізований, наприклад, внаслідок дефектів у розвитку або несприятливих соціальних умов виникає почуття неповноцінності.
К. Хорні стверджувала, що в структурі особистості домінують не інстинкти агресії або лібідо, а несвідоме почуття тривоги, занепокоєння, яке вона називала почуттям корінної тривоги і вважала, що воно пов’язане з самотністю і безпорадністю, що «з’являється у дитини в потенційно ворожому їй світі».
Айзенк - представник диспозиційного напряму у вивченні особистості. Використовуючи складну психометричну техніку факторного аналізу, Айзенк намагався показати, як базисна структура рис особистості впливає на поведінкові реакції індивіда. Для Айзенка в особистості надзвичайно важливі три основні параметри: інтроверсія — екстраверсія, стабільність—нейротизм, психотизм — сила суперего.
Павлов пов’язував темперамент із функціонуванням центральної нервової системи. Під час вивчення вищої нервової діяльності людини йому вдалось виявити три основні її властивості: силу, врівноваженість і рухливість. В залежності від співвідношення цих процесів були виділені чотири типи вищої нервової діяльності і відповідні темпераменти: сангвінічний (сильний, врівноважений, рухливий), флегматичний (сильний, врівноважений, інертний), холеричний (сильний, неврівноважений, рухливий), меланхолічний (слабкий, неврівноважений, інертний).
Павлов прийшов до висновку про приховування властивостей темпераменту рисами поведінки, набутими протягом життя. На основі цього припущення було сформоване уявлення про генотип і фенотип. Павлов підкреслював, що необхідно відрізняти природжену особливість нервової системи (генотип) від характеру (фенотип).
На відміну від глибинної психології З. Фрейда, в теорії А. Адлера немає жодних постулатів про приховані неосяжні сили і структури психічного життя. Не природжені потяги, не природжені архетипи, а відчуття спільності з іншими людьми, що стимулює соціальні контакти і орієнтацію на інших людей, – ось та головна сила, яка визначає поведінку і життя людини, стверджував А. Адлер.
На відміну від К. Юнга і А. Адлера, які підкреслювали, що не погоджуються з З. Фрейдом з принципових питань, пов’язаних перш за все зі структурою особистості і механізмами її розвитку, К. Хорні стверджувала, що вона лише прагне скоригувати деякі недоліки теорії Фрейда, залишаючись його послідовницею з принципових питань. Таким чином, в її теорії зберігається не лише ідея З. Фрейда про значення несвідомого, але і його думка про антагонізм між зовнішнім світом і людиною. К. Хорні вважала, що причинами розвитку цієї тривоги можуть бути помилки сімейного виховання, а саме: непослідовна поведінка батьків, глузування, невиконання обіцянок, надмірна опіка або ж емоційна відчуженість батьків [1].
Використання проаналізованих типологій особистості в роботі з клієнтами полягає в урахуванні типових несвідомих механізмів, що обумовлюють їхні вікові або поведінкові особливості. Наприклад, для спеціалістів, які працюють з правопорушниками, важливо аналізувати психологічні чинники, що можуть впливати на скоєння злочинів, якими можуть бути негативні уявлення правопорушника про себе; недостатній розвиток Я, Над-Я та Я-ідеалу, посередні розумові здібності [4].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Столяренко О.Б. Психологія особистості : навч. Посібник. – Київ: Центр учб. літ., 2018. – 279 с.
2. Фрейд 3. Психология бессознательного. – М., 1989.
3. Юнг К. Психологические типы. – Спб. : “Ювента” – М. : “Прогресс-Универс”, 1995. – 380 с.
4. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миговича.- К.: Академвидав, 2005. – 328 с
5. Соціальна робота. В 3-х ч. / За ред. Семигіної Т. В., Григи І. М. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004. — Ч. 2. Теорії та методи соціальної роботи. Стор 44-55.