Конспект лекцій з дисципліни «Безпека праці на підприємствах в установах І організаціях та цивільна безпека» змістовний модуль «Безпека праці»

Конспект лекцій з дисципліни «Безпека праці на підприємствах в установах і організаціях та цивільна безпека», змістовий модуль – «Безпека праці на підприємствах в установах і організаціях» для студентів факультету
Комп’ютерні науки і технології усіх спеціальностей і форм навчання. / Укл. : О.
В. Коробко. – Запоріжжя : Каф. ОП і НС, НУ «Запорізька політехніка», 2022. –
54 с.
Укладачі: О. В. Коробко, ст. викл.
Рецензент: О. В. Нестеров, доцент
Відповідальний за випуск: Ю. І. Троян, асистент
Затверджено на засіданні кафедри «Охорони праці і навколишнього середовища»
Протокол № 10 від 25.05.2022 р.
Рекомендовано до видання
НМК Факультету будівництва, архітектури та дизайну
Протокол № 05 від 01.06.2022 р.

3
ЗМІСТ
1. Міжнародні норми та основні нормативно -правові акти
України в галузі ОП .................................................................. 4 1.1
Соціальний діалог в Європейському Союзі й Україні ............... 6 1.2 Основні принципи державної політики України в галузі охорони праці ................................................................................. 7 1.3 Нормативно-правові акти з охорони праці та особливості їх кодифікації ..................................................................................... 8 2. Аналіз умов праці при дослідженні, оцінці, розробці новітніх комп’ютерних технологій ............................................................... 12 2.1 Оцінка чинників виробничого середовища і трудового процесу .......................................................................................... 14 2.2 Вимоги до організації трудового процесу та робочих місць ..... 18 2.3 Особливості умов праці при роботі з комп’ютерною технікою ......................................................................................... 19 3. Забезпечення безпеки при виконанні професійних обов’язків у галузі комп’ютерних технологій .................................................... 21 3.1 Заходи забезпечення безпеки .................................................... 21 3.2 Заходи з електробезпеки у виробничих приміщеннях ............... 25 3.3 Особливості умов праці при роботі з ПЕОМ ...................................... 30 3.4 Мікроклімат виробничих приміщень ........................................ 33 3.5 Освітлення приміщень та робочих місць .................................. 35 3.6 Захист від шуму у виробничих приміщеннях ............................ 36 3.7 Захист від вібрації у виробничих приміщеннях ........................ 37 3.8 Захист від впливу іонізуючих та неіонізуючих електромагнітних полів та випромінювання моніторів ................... 38 3.9 Захист від статичної електрики, використання нейтралізаторів статичної електрики ............................................. 40 3.10 Застосування засобів індивідуального захисту ....................... 40 3.11 Пожежна безпека виробничих приміщень ............................... 42 4. Рекомендована література .......................................................... 47
Додаток А – Небезпечні та шкідливі виробничі чинники ............... 51
Додаток Б – Перелік питань для підготовки студентів-магістрів до модульної контрольної роботи з дисципліни
(змістовного модулю) – «Безпека праці на підприємствах в установах і організаціях» ................ 53

4
Тема1
1 МІЖНАРОДНІ НОРМИ ТА ОСНОВНІ НОРМАТИВНО -
ПРАВОВІ АКТИ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ОП
Міжнародне співробітництво України в галузі охорони праці полягає у використанні світового досвіду організації праці щодо поліпшення умов та підвищення безпеки праці. Воно здійснюються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі.
Переважна більшість міжнародних договорів та угод з питань охорони праці, в яких бере участь Україна – це наступні три групи документів:
1. Конвенції та Рекомендації Міжнародної Організації Праці;
2. Директиви Європейського Союзу;
3. Двосторонні договори та угоди.
Визначальне місце серед міжнародних організацій, діяльність яких охоплює питання охорони праці, займає Міжнародна організація праці (МОП),
її членами сьогодні є понад 180 країн.
Найвищим органом МОП є Міжнародна конференція праці (МКП), на якій кожна держава-член представлена чотирма делегатами з правом вирішального голосу: двома − від уряду, по одному − від працівників і роботодавців. МКП визначає стратегічні напрями роботи МОП, розробляє та затверджує міжнародні норми праці у вигляді концепцій і рекомендацій, раз на
три роки обирає адміністративну раду.
Адміністративна рада керує роботою МОП у період між конференціями та спрямовує діяльність Міжнародного бюро праці (МБП), а також різних комітетів, що створені при ньому. Рада має тристоронній склад із 56-ти членів, зокрема, 28 представників урядів, 14 працівників та 14 роботодавців.
Міжнародне бюро праці є постійним секретаріатом МОП, її адміністративним і виконавчим органом, дослідним та інформаційним центром.
Головна форма діяльності МОП – розробка нормативно-правових документів, стандартів, проведення наукових та аналітичних досліджень у галузі виробничої безпеки та гігієни праці, аналіз, узагальнення та розповсюдження інформації з охорони праці; технічна допомога тощо. Крім
МОП, вагомий внесок у створення міжнародного права з питань охорони праці роблять Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна
організація зі стандартизації (ІСО), Міжнародне агентство з атомної енергії
(МАГАТЕ), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ін.
В європейських країнах питанням охорони праці, які спрямовані на запобігання травматизму й забезпечення сприятливих виробничих умов,

5 приділяють значну увагу як з боку держави, так і з боку суб’єктів трудових правовідносин. Головний принцип, який підтримують усі країни, що є членами
Європейського Союзу, – відповідність національних систем охорони праці до нових технологій та систем організації праці.
Адаптація національного законодавства з питань охорони праці до міжнародного законодавства – важливий етап входження України у світові та
європейські структури. Україна ратифікувала 69 конвенцій (8 фундаментальних
із 8-ми, 4 пріоритетних із 4-х та 57 технічних) із 177-ми конвенцій МОП, які прийняті сьогодні.
Основоположною серед конвенцій МОП є конвенція №155 “Про безпеку,
гігієну праці та виробниче середовище”, яка слугує міжнародно-правовою основою політики щодо реалізації розгалуженої та всебічної системи профілактики травм і аварій на виробництві та професійних захворювань.
МОП здійснює контроль за реалізацією у країнах, що є її членами, ратифікованих конвенцій і рекомендацій. Кожна країна повинна надсилати в
МОП звіти щодо застосування на своїй території ратифікованих Конвенцій та
інформацію про стан законодавства з питань, що порушують у деяких, ще не ратифікованих країною конвенціях. Система контролю передбачає регулярне надання доповідей урядами держав-членів МОП, а також спеціальні контрольні процедури, що полягають у розгляді подань та скарг. Держави-члени повинні періодично надсилати до Міжнародного бюро праці звіти про стан свого трудового законодавства з питань, що є предметом нератифікованих конвенцій
і рекомендацій.
Міжнародне технічне співробітництво передбачає надання експертами
МОП допомоги країнам у вирішенні найрізноманітніших соціально-трудових проблем. Окрім роботи експертів, технічна допомога передбачає постачання необхідного обладнання, надання стипендій для підготовки національних кадрів як на місцях, так і шляхом їхнього відрядження до інших країн, організацію різних семінарів.
Нормотворча діяльність та технічне співробітництво МОП ґрунтуються на проведенні систематичних досліджень і публікацій. Їх ведуть головні департаменти Міжнародного бюро праці, Міжнародний інститут соціально- трудових досліджень МОП у Женеві, Туринський центр (з питань освіти).
Дослідні програми охоплюють багато країн світу і їхні результати може використати будь-яка із держав-членів МОП.
Міжнародний досвід засвідчує, що законодавство про охорону праці необхідно регулярно переглядати та удосконалювати, враховуючи досягнення

6 як науково-технічного прогресу, так і постійні зміни чинників політичного, економічного, соціального і технічного характерів.
Міжнародне бюро праці випускає літературу на різних мовах. Серед публікацій − доповіді, підготовлені для щорічної сесії Міжнародної конференції праці, різних спеціалізованих нарад, конференцій, міжнародні огляди-дослідження з різних питань, а також монографії, керівництва з безпеки та гігієни праці, конспекти курсів лекцій робочої освіти, підручники з управління персоналом, довідники тощо.
Міжнародний досвід засвідчує, що законодавство про охорону праці необхідно регулярно переглядати та удосконалювати, враховуючи досягнення як науково-технічного прогресу, так і постійні зміни чинників політичного, економічного, соціального і технічного характерів.
1.1 Соціальний діалог в Європейськ ому Союзі й Україні
У Європейському Союзі соціальний діалог є прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила конкурентоспроможну позицію Європи у стосунках з основними партнерами у світі. Країни, які взяли орієнтацію на членство в ЄС широко застосовують успішно випробувані на практиці форми соціальної демократії з участю громадян в ухваленні політичних і економічних рішень, контролю за їх реалізацією у важливих напрямах політичної діяльності владних інститутів.
В Україні, згідно з законом «Про соціальний діалог в Україні», який набрав чинність з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення, склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах.
Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Соціальний діалог здійснюється на принципах:
- законності та верховенства права;
- репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;
- незалежності та рівноправності сторін;
- конструктивності та взаємодії;
- добровільності та прийняття реальних зобов'язань;
- взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;
- обов'язковості розгляду пропозицій сторін;
- пріоритету узгоджувальних процедур;
- відкритості та гласності;

7
- обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;
- відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.
Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.
До сторін соціального діалогу належать:
- на національному рівні: профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є
Кабінет Міністрів України;
- на галузевому рівні: профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;
- на територіальному рівні: профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;
- на локальному рівні: сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.
1.2 Основні принципи державної політики України в галузі
охорони праці
Закон України «Про охорону праці» (стаття 4) визначає, що засади державної політики в галузі охорони праці базуються на 10 основних принципах:
1. Пріоритет життя і здоров'я працівників: повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.
2. Підвищення рівня промислової безпеки: відбувається шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв,

8 технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці.
3.
Комплексне розв'язання завдань охорони праці: на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля.
4. Соціальний захист працівників: повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
5. Встановлення єдиних вимог з охорони праці: для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
6. Адаптація трудових процесів: до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану.
7. Використання економічних методів управління охороною праці: участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству.
8. Інформування населення: проведення навчання, професійної підготовки
і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.
9. Забезпечення координації діяльності органів державної влади: установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.
10. Використання світового досвіду організації роботи: щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
1.3 Нормативно-правові акти з охорони праці та особливості їх
кодифікації
Конкретні вимоги охорони праці до виробничого середовища, обладнання, устаткування, порядку ведення робіт, засобів захисту працюючих, порядку навчання працюючих тощо регламентуються відповідними нормативноправовими актами, які розробляються у відповідності з

9 законодавством про охорону праці і становлять нормативно-технічну базу охорони праці.
Нормативно-правовий акт – це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов‘язкові правила
(норми). Законом України «Про охорону праці» визначено, що нормативно- правові акти з охорони праці (НПАОП) – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.
Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.
НПАОП поширюються також і на сферу трудового і професійного навчання. НПАОП, що затверджує Держпраці України (спеціально уповноважений орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці), підлягають включенню до Державного реєстру нормативно-правових актів з охорони праці (Реєстру НПАОП).
Реєстр НПАОП – це банк даних, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування відповідного інформаційного фонду цих актів.
У Реєстрі НПАОП кожному нормативному акту присвоєно відповідне позначення (код) – для можливості машинного обліку, ефективного зберігання і зручності користування ним. Кодове позначення міжгалузевих нормативних актів складається з абревіатури НПАОП і трьох груп цифр:
НПАОП Х.ХХ-Х.ХХ-ХХ (далі повна назва нормативно-правового акту).
Перша група цифр (Х.ХХ-)– це код групи, до якої належить нормативний акт відповідно до Державного класифікатора України ДК 009-96
“Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД)”, наприклад, якщо НПАОП поширюється на всі або декілька видів економічної діяльності, у коді зазначається 0.00 (Держпраці).
Друга група цифр (-Х.ХХ) – перша цифра означає вид нормативного акту
(1 – правила; 2 – стандарт; 3 – норми; 4 – положення, статути; 5 – інструкції,
вказівки; 6 – рекомендації, вимоги; 7 – технічні вимоги безпеки; 8 – переліки та
інші документи);
– дві наступні – порядковий номер нормативного акту у межах даного виду в порядку реєстрації.