Ім'я файлу: Курсова робота.DOCX
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 09.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
ЛБ 1 Фізиологія.docx

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені А.С. МАКАРЕНКА

Навчально-науковий інститут педагогіки і психології

Кафедра педагогіки

Курсова робота з педагогіки на тему: ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК СИСТЕМА ВЗАЄМОДІЇ ТРЕНЕРА І ВИХОВАНЦЯ


Здобувача освіти 2 курсу навчально-наукового інституту фізичної культури, 017 Фізична культура і спорт, група 923

Ткаченко Катерина Сергіївна

науковий керівник Бермудес Д. В. кандидат педагогічних наук, доцент

Національна шкала__________ Кількість балів______________ Оцінка ECTS________________

Суми – 2023

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ…………………………………………………………...

    1. Основні поняття, структура та функції……………………………...

    2. Стилі педагогічного спілкування в спорті і поняття про вербальну та невербальну комунікацію …………………………………………...

РОЗДІЛ 2. ПРОФЕСІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ В СПОРТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………………………..

2.1 Система комунікацій тренера і вихованця в тренувальному процесі……………………………………………………………….

ВИСНОВКИ…………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..

ВСТУП

Педaгогічне cпілкування визначається як різновид професійного спілкування, яке є невід’ємною частиною діяльності організатора, вихователя, керівника, педагога.

Дана робота присвячена дослідженням в галузі педагогіки, і стосується вивчення розвитку педагогічного спілкування в спортивній кар'єрі між тренером та вихованцями.

Актуальність даної теми полягає в тому, що сучасний етап розвитку українського суспільства, яке зазнає кардинальних змін у всіх сферах, значно підвищив вимоги до рівня професійної компетентності педагога. За таких обставин національний спорт потребує вчителів, здатних творчо підходити до вирішення нестандартних, поведінкових та конфліктних проблем, що вимагає відповідного розвитку комунікативних навичок педагогів.

Загальною метою педагогічного спілкування у спортивних відносинах є передача соціального та професійного досвіду (знання, уміння, навички, ідеали, цінності, тощо) від педагога до учня, та обмін значеннями між ними щодо об’єктів які вивчаються, та життя загалом.

Основними завданнями дослідження даної теми є:

  • розкрити теоретичні основи педагогічного спілкування;

  • розглянути структуру комунікативного процесу;

  • сформувати усвідомлення феномену педагогічного спілкування, як системи взаємодії тренера і вихованця.

  • охарактеризувати поняття вербальної і невербальної комунікації;

  • експерементaльне дослідження особливостей спілкування педагога з учнями, та впливу особистості тренера на згуртованість колективу.

Об’єктом дослідження є особистості тренера і вихованця.

Предметом дослідження є способи формування професійного спілкування в спортивній та педагогічній діяльності.

Методологічною основою для дослідження послужили наукові праці видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів. Теоретичним підґрунтям дослідження стали публікації та літературні джерела, присвячені темі педагогічне спілкування.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

1.1 Основні поняття, структура та функції

Спілкування — це взаємодія, сприйняття людьми один одного, здійснювані за допомогою мовних і немовних засобів впливу, що мають на меті досягнення змін у пізнавальній, мотиваційній, емоційній і поведінковій сферах осіб, які беруть участь у спілкуванні.[1]

Педагогічне спілкування – це професійне спілкування тренера зі спортсменами, а також з їхніми батьками, яке має певні освітні цілі, в тому числі виховні аспекти. Педагогічне спілкування не лише передає знання та навички, а й змінює характер учня-спортсмена, встановлює взаєморозуміння, змінює думки та ставлення.

Педагогічне спілкування як соціально-психологічний процес виконує такі функції:

1) організація діяльності і контроль;

2) обмін інформацією;

3) обмін емоціями;

4) регуляція поведінки та координація дій;

5) самоствердження.[2]

Завдяки спілкуванню створюється загальний фонд інформації, що акумулює досвід учасників спільної діяльності і яким користується кожен, хто включає себе в групові процеси. Формуються своєрідні і найбільш ощадливі способи обміну інформацією, прийоми і способи координації дій. Рівень їх регуляції стає більш високим. Разом із тим зростають і можливості творчого вирішення завдань, у спорті зокрема, тактичні прийоми гри. [3]

Істотною для організації спільної діяльності є роль спілкування при узгодженні дій у часі. Особливо важливим видається спілкування для узгодженості дій в ігрових видах діяльності, для яких характерна висока рухова активність спортсменів, що випливає з ліміту часу на виконання ігрових дій; умови, які постійно змінюються, змагальне протиборство, регламентоване правилами змагань.

В основі ігрових видів спорту лежить ігрова змагальна діяльність, результат якої визначають дії команди в цілому в процесі протиборства. Виходячи з цього, ігрові дії виконуються одночасно гравцями всієї команди, узгодження їх повинне відбуватися безупинно протягом усього здійснення технічних і тактичних прийомів у захисті й атаці.

Із метою оптимізації спортивної діяльності тренеру необхідно оцінити кожного спортсмена з позиції готовності, бажання і здатності взаємодіяти з товаришами по команді у процесі ведення оборонних і атакуючих дій. Це є визначальним під час вибору спортивного амплуа.

У дослідженнях В. І. Румянцевої були встановлені розходження за інтенсивністю, спрямованістю, концентрацією спілкування між гравцями, що виконують різні ігрові функції (амплуа) в команді.

Спілкування обумовлене спільною діяльністю, а характер, його активність, розміри визначаються відношеннями. Таким чином, відносини — це результативна сторона спілкування.

Спілкування у спортивній діяльності нерозривно пов'язане з відносинами спортсменів, тренерів, спортивних педагогів.[3]

Різноманітні форми та види спілкування: виділяють пряме та непряме спілкування; безпосереднє та опосередковане; вербальне та невербальне; міжособистісне та рольове; ритуальне, монологічне, діалогічне тощо.

Педагогічне спілкування характеризується своїм навчальним характером. Це пов'язано з тим, що, на відміну від інших видів спілкування (соціального, психологічного, побутового тощо), воно обов'язково передбачає вирішення освітніх завдань.

У спілкуванні можна виділити дві сторони: відношення і взаємодія. Відношення і взаємодія у спілкуванні ніби підводна і надводна частини айсберга, де видима частина – серія мовних і немовних дій, а внутрішня, невидима – потреби, мотиви, інтереси, почуття, все те, що спонукає людину до спілкування. [1]

Зважаючи на складність комунікації, необхідно окреслити її структуру, щоб можна було проаналізувати кожен елемент.

Структура педагогічного спілкування включає наступні зацікавлені сторони:

  1. перцептивну;

  2. комунікативну;

  3. інтерактивну.

Перцептивна сторона – спілкування як сприйняття людьми один одного. Міжособистісне сприйняття, чи пізнання людьми ОДИН одного, є необхідною складовою спортивно-педагогічної взаємодії. Момент взаємного пізнання (сприйняття) і його продукт (образ іншої людини) так чи інакше включені в будь-яке відношення, що пов'язує людей між собою. Міжособистісне сприйняття — це універсальна функціональна основа міжособистісних відносин і взаємодій.

Виділяють наступні форми міжособистісного сприйняття.

Конкретно-інструментальне (безпосередньо пов'язане з предметнопрактичною діяльністю суб'єкта). Спортивний педагог або спортсмен як об'єкт пізнання повинен бути охарактеризований як суб'єкт і об'єкт діяльності. У системі детермінант міжособистісного сприйняття основним системотвірним фактором є фактор діяльності, що формує сприйняття спортсменів. Основними якостями, що визначають знання спортсменів один про одного і про тренера, є ті, котрі характеризують суб'єкта як учасника діяльності.

Афективне (ставлення людей один до одного). Спілкування в спортивній діяльності тісно пов'язане з відносинами спортсменів, студентів і спортивних педагогів. Часто доводиться чути про улюбленців педагога або тренера, чи про ситуації упередженого ставлення. Так само при оцінюванні педагога учнями включається емоційний фактор. У процесі педагогічного спілкування не тільки вирішуються завдання навчання й тренування, а й неминуче при цьому формуються певні відносини.

Конкретно-почуттєве (уявлення людей один про одного). Людина, яка потрапила в поле зору іншої людини, для останньої являє собою повідомлення, в якому виділяється зовнішній бік — текст, і внутрішній бік — зміст. У процесі навчальної й тренувальної діяльності формується взаєморозуміння між учасниками цього процесу. Саме взаєморозуміння може бути витлумачене по-різному: як розуміння цілей, мотивів, установок партнера по взаємодії або не тільки як розуміння, а й прийняття та поділ їх. Як результат сприйняття формується узагальнене (поняття один про одного) ставлення до тренера, «образ» тренера.

Інтерактивна сторона – спілкування як взаємодія. Інтерактивна сторона спілкування — це умовний термін, що означає характеристику тих компонентів спілкування, які пов'язані із взаємодією людей, безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності: «обміном дій» і інформацією, плануванням загальних дій, виробленням форм, правил, стратегій і норм спільної операції. Доцільно для аналізу взаємодії виділити форму організації спільної діяльності.

Форми спільної діяльності. Деякий учений (Щекин) запропонував класифікувати взаємодію учасників спільної діяльності за шістьма рівнями:

  1. ізольованості (фізичної і соціальної);

  2. передбачуваного взаємозв'язку (виникає за потреби в спілкуванні);

  3. пасивного взаємозв’язку (мовчазна присутність інших людей);

  4. взаємозв'язку за тином «вплив і взаємовплив» (визначає зміну сприйняття і поведінки членів групи залежно від думок, оцінок, висловлених іншими учасниками);

  5. дійсного взаємозв'язку (коли дії одного члена групи неможливі без попередньої чи одночасної дії інших);

  6. колективістського взаємозв'язку (дозволяє розрізняти групи за ступенем їх розвитку — від дифузійного до колективу). Взаємозв'язок цього рівня може збільшуватися за рахунок посилення ціннісно-орієнтаційної єдності групи і збігу особистісно значущих і суспільно значущих цілей групової діяльності.[3]

Виходячи з того що в спортивній діяльності спілкування є чинником, котрий супроводжує її, переходить у категорію професійну, функціональну, можна зробити висновок, що від якості спілкування залежить успіх будь-якої діяльності.

1.2 Стилі педагогічного спілкування в спорті і поняття про вербальну та невербальну комунікацію

Стиль спілкування – це стійка система методів і прийомів що використовуються педагогом при взаємодії.

Емпіричним шляхoм булo виділено стилі педaгогічного спілкувaння і дослідженo їхні психoлогічні oсoбливості (Шеин, 1991).

Відмінності у проявах двох основних елементів спілкування в поведінці педагога - «сила – слабкість» і «гнів – любов» - дозволили нам виділити наступні стилі педагогічного спілкування.

Довірливо-діалоговий стиль (ДДС) характеризується активністю, контактністю, педагогічним оптимізмом, спиранням на позитивний потенціал особистості учня, поєднанням доброзичливої вимогливості і довіри, індивідуальним підходом до вирішення педагогічної ситуації. Тренер повинен мати адекватне сприйняття і розуміння поведінки вихованців, їхніх потреб, бути готовим до новизни, орієнтованим на дискусію. При цьому педагог прагне до власного професійного й особистісного росту, а також повинен мати адекватну самооцінку. [3]

Альтруїстичний стиль (АлС) виявляється в підпорядкуванні вчителя завданням професійної діяльності, у повній самовіддачі роботі й учням у поєднанні з недовірою до їхньої самостійності. Учитель прагне підмінити їхні зусилля власною активністю, при цьому відмічаються відсутність прагнення до особистого росту і, як правило, знижена самооцінка. [3]

Конформний стиль (КФС). У педагога переважає поверхневе, неконфронтаційне спілкування з недостатньо чітко визначеними педагогічними та комунікативними цілями, що перетворюється на пасивне реагування на мінливі обставини. Відсутнє прагнення до поглибленого розуміння учнів, переважає орієнтація на некритичну «згоду» (іноді — панібратство). Зовнішня формальна доброзичливість при внутрішній байдужності. Поступливість, непевність, брак вимогливості й ініціативи. Низька самооцінка.

Пасивно-індиферентний стиль (ПІС). Педагог демонструє холодну відстороненість. Орієнтований на поверхово-рольове спілкування. Емоційно байдужий.

Авторитарно-монологовий стиль (АМС). Педагог прагне до домінування, орієнтований на «виховання – примус». У його стилі переважають дисциплінарні прийоми над організуючими. Егоцентричний, вимагає згоди, ігноруючи точки зору і позиції учнів. Йому бракує педагогічного такту. Агресивний.

Так, довірливо-діалоговий стиль характеризується виразним проявом параметрів емоційності, доброзичливості та лідерства і має найнижчу оцінку з якості негативізму.

Якщо прийняти пасивно-індиферентний стиль за точку відліку в розвитку ситуації спілкування, в якій ще не виявлено позиції сторін, що взаємодіють, а сама взаємодія знаходиться на початковому етапі і носить поверховий характер, то отримана диференціація стилів педагогічного спілкування намічає дві протилежні лінії його розвитку: монолог та діалог. [3]

Стиль має значний вплив на систему та ефективність викладання. Він забезпечує готовність вихованців до навчання та тренування, допомагає усунути психологічні бар'єри віку та досвіду, а також зближує учня з тренером.

Спілкування на основі доброзичливого ставлення ґрунтується на особистій симпатії учнів до вчителів, які демонструють доброзичливість і повагу до дітей. Педагоги і керівництво не повинні говорити легковажним тоном, не повинні бути похмурими, дражливими або гучними.

Також розрізняють таке поняття як «індивідуальний стиль педагогічного спілкування».

На практиці різні тренери часто використовують одні й ті ж методи впливу з різним ефектом. Це відбувається не тому, що вони не адаптовані до ситуації, а тому, що вони є гетерогенними для особистості педагога.

Можливі випадки формування не індивідуального стилю, а псевдостилю, який пробивається у виробленні помилкових, хибних індивідуальних прийомів і способів роботи, що не забезпечують високі результати діяльності і затримують розвиток здібностей. Псевдостиль – це система прийомів, які мають ситуативний адаптивний ефект і не можуть бути прийняті з фундаментальної точки зору. Псевдостиль може формуватися по-різному: стихійно – на основі незнання справжніх прийомів і способів роботи, незнання своїх індивідуальних особливостей; шляхом наслідування "зразків" товаришів, викладачів, тренерів, учителів-наставників, у яких зовсім інші типологічні особливості. Формування псевдостилів небезпечне тим, що вчителі, які розвивають неправильний стиль, увічнюють його, а процес його переробки завжди складний і важкий.

Також в педагогічному спілкуванні розрізняють такі поняття як вербальне та невербальне спілкування.

Вербальна комунікація – це усна та письмова мова. Мова – це підґрунтя культури народу, безмежний невичерпний океан уселюдського досліду (Орбан-Лембрик, 2009). Завдяки мові люди передають та отримують інформацію, упливають один на одного, а також за її допомогою відтворюється думка людини, й у мові вона формується (Яшенкова, 2010).

Усне мовлення є найпоширенішим засобом комунікації. Саме за допомогою слів і систем слів (синтаксису) люди взаємодіють, а комунікативні агенти реагують на них, оскільки вони несуть певні конвенційні значення. У людському спілкуванні значуща інформація передається за допомогою знаків.

На вербальному рівні комунікації передається релевантна інформація зі змістовними аспектами, що вказує на ставлення суб'єктів взаємодії один до одного та до того, про що йде мова. Змістовні аспекти мовного впливу включають виклад історії проблеми, оцінка її значущості, обґрунтування пропозиції щодо вирішення проблеми тощо.

Експерти розрізняють такі види вербальної комунікації:

  • розмова – це усний обмін думками та інформацією, що здійснюється у вільній формі і характеризується присутністю двох або більше співрозмовників у невимушеній атмосфері за неформальною процедурою;

  • спір – процес обміну протилежними думками з метою нав'язати власні погляди іншому або вплинути на погляди співрозмовника, що характеризується прагненням сторін суперечки переконати один одного у правильності своїх позицій. [4]

Варто зазначити, що вербальна комунікація є найпоширенішим методом спілкування. Дослідники відзначають, що понад 75% усіх вказівок, що отримують учні від тренерів, надходять в усній формі.

Говорячи про невербальну комунікацію, її зазвичай визначають як оптичну та кінематичну знакову систему, що включає в себе жести, міміку та вирази обличчя, та є більш-менш чітким сприйняттям властивостей комплексної моторики різних частин людського тіла (голови, рук, ніг, тулубу тощо).

Невербальні прояви людини – це дії, за які вона здійснює передачу певної інформації свідомо або несвідомо, без будь-яких зрозумілих мовних екстраполяцій. Водночас, у процесі невербальної комунікації іноді можна донести до людини набагато більше інформації, ніж за допомогою вербальної комунікації. Наприклад, фахівці з'ясували, що людина під час безпосередньої комунікативної взаємодії передає від 60 до 90% інформації невербальним засобом спілкування.

Водночас відомо, що вербальні та невербальні сигнали кодуються по-різному. Вони можуть передаватися за допомогою внутрішньої (через референта), портретної (з вказівкою на певні властивості референта) та випадкові (не пов’язані з референтом) кодування. [4]

На експериментальному рівні було неодноразово підтверджено, що декодування мовних сигналів відбувається в лівій півкулі. Під час виконання вербальних когнітивних завдань у випробуваних спостерігалося підвищення швидкості кровотоку в судинах лівої півкулі, на відміну від правої півкулі. Але швидкість кровотоку в правій була дещо вищою під час виконання невербальних когнітивних завдань.

Таким чином, ліва півкуля відповідає за вербальні функції, в той час як права і ліва півкулі спільно відповідають за невербальні функції. Також процес невербальної комунікації складається з декількох видів форм передачі інформації. На сьогодні дослідники виділяють наступні:

  • оптико-кінетичні форми невербальної комунікації (пантоміміка (виразні рухи людського тіла), фізіогноміка (особливості побудови голови та виразні риси обличчя, що надають уявлення про психологічні якості та стан індивіда));

  • просторово-часові форми невербальної комунікації (проксеміка (просторове позиціонування з іншими в процесі комунікації), хронеміка (використання часу в невербальній комунікації));

  • такесичні форми невербальної комунікації (ольфактоніка (розпізнавання запахів та їхнє значення у процесі комунікаційної взаємодії), такесика (форми тактильних виражень людини в ситуації спілкування));

  • фонаційні форми невербальної комунікації (ектралінгвістика (позамовні способи спілкування, що складаються з пауз, покашлювання, подиху, схлипування тощо); паралінгвістика (система вокалізації, що продукує в тональності голосу, його тембрі, інтонації, мовних помилках тощо); просодія (наголос, темп і ритмічність мови тощо)). [4]

Тому, можна сказати що вміння розпізнавати невербальні знаки та символи значно підвищує продуктивність комунікаційного процесу, розширює можливості для ефективного вирішення проблем які виникають у процесі міжособистісної взаємодії.

РОЗДІЛ 2. ПРОФЕСІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ В СПОРТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Система комунікацій тренера і вихованця в тренувальному процесі

Особливості тренерської діяльності в основному пов'язані з метою, яка стоїть перед тренером, а саме досягненням учнем високої спортивної майстерності в результаті багаторічних тренувань. Для того, щоб зрозуміти психологічні особливості успішної спортивної діяльності, необхідно розібратися в одному з найважливіших її елементів – особистості тренера.

Спортсмени всіх рівнів, від початківців до просунутих, вдосконалюють свої навички та тренуються в умовах, що перевантажують нервову та фізіологічну системи. Високого рівня фізичної підготовки можна досягти лише за умови повного взаєморозуміння та співпраці між тренером і спортсменом.

Деякі автори, дослідники та науковці намагалися дати приблизні відповіді на такі питання, як: "Чи є ідеальний тип особистості тренера? Як особистісні характеристики тренера сприймаються його учнями? Якими ключовими характеристиками повинен володіти тренер результативного спортсмена?

Дослідження особистості розпочалися в середині 20-го століття. Багато психологів зробили значний внесок у вивчення цього питання: наприкінці 60-х років англієць П. Хендрі опитував спортсменів і самих тренерів, намагаючись виявити особистісні характеристики, необхідні для ідеального тренера. Ю. Огилві та Л. Татко вивчали особливості характеру. Такі дослідники, як М. Мостон, Джон Рой, Джон Вуден, Баррі Хасман, Ніл та багато інших зарубіжних психологів зробили значний внесок у вивчення особистості. [5]

У сучасному спорті роль наставника відіграє важливу роль у відносинах між тренером і спортсменом. Однією з найважливіших причин високих результатів спортсменів є хороші та загалом сприятливі стосунки. Сучасний спорт також знає випадки конфліктних ситуацій, пов'язаних з непорозуміннями та розбіжностями між двома сторонами. Коли в ході конфлікту вирішуються протиріччя і шукаються шляхи виходу з глухого кута, виникає питання, чи є функція позитивною чи негативною, поганою чи хорошою.

Зарубіжні вчені виявляють великий інтерес до вивчення якостей тренерів. Тому Д. Вуден та багато інших вважають, що робота тренерів тісно пов'язана з роботою вчителів на всіх рівнях, включаючи як академічний, так і позашкільний. Вони затвердили що:

  1. Засвоєння фактичного матеріалу залежить від чіткості та виразності викладу і вміння викладача подавати вихідний матеріал.

  2. Ступінь розуміння вихованцями залежить від енергії тренера та способу подання матеріалу;

  3. Дружня атмосфера в групі залежить від поведінки тренера, який здійснює помірний контроль над учнями і дозволяє певну свободу в їх діях.

Тренер - теоретик і практик. А. С Макаренко говорив, що «учні пробачать своїм вчителям і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, але не пробачать поганого знання своєї справи.» [6]

Також, проводилося дослідження на базі Харківської національної академії фізичної культури і охопило 40 студентів (майбутніх тренерів), які навчаються на першому та третьому курсах за спеціальністю "Фізична культура і спорт".

Дослідження проводилося в три етапи: на першому етапі за допомогою психологічних методик В. Синявського «Комунікативні та організаторські схильності» та Б. Федоришина "КОС", В.Бойка "Діагностика "перешкод" у встановленні емоційного контакту" та В. Бойка "Діагностика комунікативних установок" було визначено рівень сформованості комунікативних якостей та організаторських здібностей майбутніх тренерів.  На цьому етапі студенти також були випадковим чином розподілені на експериментальну (ЕГ) та контрольну (КГ) групи по 20 студентів у кожній.

На другому формувальному етапі для студентів експериментальної групи було проведено тренінг, спрямований на розвиток їхніх комунікативних знань, умінь і навичок.

На третьому контрольному етапі було перевірено ефективність психологічного тренінгу у розвитку комунікативних та організаторських навичок майбутніх тренерів.

Порівняння отриманих даних щодо комунікативних та організаторських схильностей тренерів з різних видів спорту з експериментальної (ЕГ) та контрольної (КГ) груп показує, що представники контрольної групи мають високий рівень розвитку як комунікативних, так і організаторських схильностей, тоді як представники експериментальної групи потребують систематичної роботи з формування та розвитку комунікативних та організаторських схильностей.

Дані, отримані в ході дослідження, свідчать про недостатній рівень сформованості комунікативних та організаторських здібностей у майбутніх тренерів, а також про необхідність впровадження спеціальних навчальних програм для формування та розвитку цих здібностей.

«Фігура тренера часто постає перед учнем в особливому світлі — як людина-ідеал, людина, від якої залежить здійснення або нездійснення особистих надій та бажань спортсмена» (Петровський). [3]

Беручи до уваги дане положення, дослідження питання "ідеального образу тренера" набуває особливого значення.

У процесі педагогічної взаємодії з іншими людьми особистісні характеристики тренерів та викладачів проявляються у певних стилях міжособистісної поведінки та взаємовідносин. Спортсмени або учні, при оцінюванні педагогів, дають характеристику не стільки його особистим якостям та показникам, скільки їхню присутність у поведінці.

Інтерперсональна поведінка професіоналів у сфері фізичної культури і спорту є важливою і маловивченою сферою спорту і педагогіки. Інтерперсональна поведінка вчителя дає розуміння особистісних якостей, які є важливими для оптимального та ефективного функціонування комунікативної системи "учень-вчитель" та "тренер-спортсмен". У процесі взаємодії з іншими людьми особистість проявляється як певний стиль міжособистісної поведінки.

Вивчення ідеалу вчителя з точки зору інтерперсональної поведінки, по-перше, доповнює існуючі дослідження в цій галузі і, по-друге, має практичне значення, оскільки поведінка відрізняється від особистісних рис і легше піддається корекції та адаптації в ідеальний спосіб. Тренери можуть отримати інформацію про свою поведінку не тільки від психологів, але й у спілкуванні з асистентами, адміністраторами, вболівальниками та спортсменами. Він здатний бачити, якою мірою його поведінка відображає особистісні якості, такі як самоконтроль і позитивне ставлення, інтелектуальний та творчий розвиток тощо. Результати самооцінки чи особистісного тесту тренера можуть бути не такими очевидними, як враження, яке складається від його поведінки, слів та вчинків.

Тренери повинні бути гнучкими у своїй поведінці. За необхідності вони повинні вміти користуватися владою, діяти з позиції сили, а іноді використовувати авторитарні методи. В інших випадках, наприклад, при оцінці нових методів тренування або розробці нових тактичних варіантів, рекомендується більш м'який, більш демократичний підхід. Відіграють важливу роль такі якості, як сприйняття, творчий підхід, розумна оцінка того, що підходить, а що ні. Іноді тренерам доводиться бути догматиками, особливо коли на змаганнях недосвідчені спортсмени опиняються в напруженому стані. Надмірна авторитарність тренера не тільки перешкоджає розвитку особистості та самостійності спортсмена, а й обмежує його власне бажання освоювати нові ефективні методи підготовки та різноманітні тактичні розробки.

Практичні дослідження дозволяють нам відкрити кількісно-якісні параметри «ідеального тренера» у сприйнятті спортсмена-юнака (Петровська, Проценко, 2005) та поведінки «ідеального тренера-вчителя» у сприйнятті спортсмена-студента (Петровська, Картузова, 2011). Дослідження проводилося за допомогою методик міжособистісної діагностики відносин Т. Лірі (Собчик, 2001).

Ця методика дозволяє діагностувати вісім характеристик поведінки тренера, які найбільше впливають на міжособистісні стосунки (у малих групах, педагогічних командах) і значною мірою визначають характеристики навчального лідерства та взаємодії.

  1. Тенденція до лідерства: владність — деспотичність.

  2. Упевненість у собі: самовпевненість —самозакоханість.

  3. Вимогливість: непримиренність —жорстокість.

  4. Скептицизм: упертість —негативізм.

  5. Самостійність: лагідність —пасивна підлеглість.

  6. Довірливість: слухняність — залежність.

  7. Добросердечність: несамостійність —надмірний конформізм.

  8. Чуйність: безкорисливість —жертовність. [3]

На основі опитування 93 студентів-спортсменів і 41 юнака за методикою Т. Лірі можна скласти образ «ідеального тренера». Провідна, сильна особистість, з високою самооцінкою, впевненістю в собі, яка має і відстоює власну думку, але не демонструє зверхності над іншими. Вони демонструють щирість і відвертість у спілкуванні, вільні від недовіри, підозрілості та прямої агресії по відношенню до спортсменів. Вони мають деякі міжособистісні риси, такі як скромність і коректність, але незалежні в думках і діях і приймають власні рішення. Демонструють знайомство, доброзичливість, емоційну підтримку і залученість, виражений інтерес до спортсмена і готовність допомогти. Добре розвинене почуття відповідальності, але емоційна підтримка збалансована, стримана, не надмірно або недостатньо контрольована і доброзичлива. Спортсменки-підлітки вважають, що їхній "ідеальний тренер" – не домінантний та не емоційний.

Отримані результати показують, що неуспішні спортсменки очікують від своїх тренерів співпраці, дружніх стосунків, турботи та врахування думки команди, а ті, хто був успішним, хотіли більше свободи у стосунках, більше незалежності та відповідальності.

Час, який тренери проводять зі спортсменами, поступається лише часу, який спортсмени проводять зі своїми сім'ями. Комунікація між тренером і командою особливо важлива в ігрових видах спорту. Спілкування повинне бути постійним, по можливості треба звертатися до кожного гравця, в іншому випадку деякі гравці думають, що тренер їх ігнорує, а інші – що тренер прискіпується до них. Порушення внутрішньогрупової комунікації зазвичай порушує ігрову взаємодію, а іноді призводить до конфліктів між гравцями. Спілкування тренера з командою може відбуватися у формі підказок під час гри, інструкцій під час замін гравців або пояснень і переконань під час тайм-аутів. Однак важливо вибрати правильний момент для такого втручання. Окрім спілкування з гравцями, тренери повинні вимагати від гравців спілкування в групі під час матчу. Якщо тренер бачить, що гравці не підбадьорюють і не підтримують один одного під час матчу, він повинен вказати на недоліки і спробувати вирішити їх на тренуванні.

Ефективність комунікації значною мірою залежить від того, як самі тренери взаємодіють зі своїми учнями. Психологічний такт – невід'ємна якість майстер - тренерів та тренерів - інтенсивів. К.Д. Ушинський писав, що так званий педагогічний такт – це, по суті, не що інше, як психологічний такт, без якого педагог ніколи не зможе бути хорошим практиком, скільки б педагогічної теорії він не вивчив. Психологічний такт тренера особливо важливий у роботі з молодими спортсменами. Психологічний такт ґрунтується на низці якостей, які зазвичай називають душевними, таких як доброзичливість, чутливість, чуйність і чесність.

Тактовний тренер швидко і точно оцінює ситуацію, розуміє комунікативні труднощі конкретного учня, оцінює його стан і, враховуючи це, знаходить єдино правильне рішення, обирає відповідну форму впливу і знаходить правильну мову та інтонацію, щоб не дратувати учня.

Тактовні тренери терплячі і не кричать, якщо повільність учня зумовлена темпераментом, з особливим тактом ставляться до мовленнєвих труднощів і з розумінням ставляться до незграбних підлітків і дівчат, які бояться виконати вправу.

Тактовний викладач не повинен дозволяти "вивертати душу" учня навиворіт, щоб докопатися до мотивів його поведінки та ставлення до навчання і життя. Психологічний такт вимагає постійного контролю над своїми думками і діями. Відсутність контролю над діями і словами може поставити інших у скрутне становище і призвести до конфлікту. Наприклад, на батьківських зборах у спортивному інтернаті керівник, який не хотів бентежити батьків своєї вихованиці, сказав: "Одна дівчинка зійшлась не з тією компанією", - і одразу ж запропонував залишитись на декілька слів батька дитини. Всім було зрозуміло, про кого йдеться. В результаті деякі батьки заборонили своїм дочкам спілкуватися з цією дівчинкою. Педагогічний такт особливо важливий, коли тренер приймає команду з усталеними традиціями, тактичними поглядами і стосунками з тренером і т.д.

Форма спілкування з тренером відображається на ставленні учня до спорту, загальному настрої гравців та емоційній атмосфері команди. У спілкуванні тренера зі спортсменами набуття власного стилю є складним процесом, який загалом тісно пов'язаний з розвитком творчої тренерської особистості. Правильна форма тренерської комунікації, яка відповідає особистості коуча, сприяє вирішенню багатьох завдань: коучинговий вплив узгоджується з особистістю наставника, спрощується процес комунікації з командою, спілкування стає більш комфортним і органічним для тренера, значно полегшується побудова відносин і підвищується ефективність ключової функції тренерської комунікації – передачі інформації.

Вище зазначене свідчить про те, що від стилю спілкування тренера залежить успіх виступу спортсмена на змаганнях. Отже, здатність тренера враховувати успіхи чи невдачі спортсмена та змінювати свій стиль спілкування визначає прогноз результатів команди. Тому, можна зробити висновок, що тип поведінки впливає на стиль спілкування і що різні стилі комунікативної взаємодії породжують певні моделі поведінки тренера у спілкуванні зі учнями/спортсменами. Дослідники умовно окреслюють їх через певні символічні образи.

ВИСНОВКИ

Педагогічне спілкування – це багатогранний організаційний процес, встановлення і розвиток зв'язку, взаєморозуміння і взаємодії, що випливають з цілей і змісту спільної діяльності – виховання. На відміну від інших видів спілкування (соціального, психологічного, побутового, професійного тощо),педагогічне спілкування незмінно передбачає вирішення навчальних питань з метою розвитку та виховання учнів та спортсменів. Крім того, специфічні особливості освітньої комунікації полягають у тому, що тренер повинен планувати і організовувати цей процес, а учні повинні його прийняти і залучитись (інакше комунікація буде неможливою).

Спілкування в освітній діяльності є засобом вирішення навчально-виховних завдань, соціально-психологічного супроводу освітнього процесу, а також способи організації взаємовідносин між педагогами та учнями, які визначають успіх чи не успіх навчання та розвитку. Соціальна та професійна позиція вчителя відображається на його стилі педагогічного спілкування, який можна розуміти як індивідуально-типологічні особливості взаємодії тренера та вихованця.

Стиль спілкування має безпосередній вплив на емоційну атмосферу в колективі, яка, в свою чергу, визначає ефективність освітньої діяльності. Стилі спілкування формуються під впливом виховання, оточення та професійної діяльності. Питання класифікації стилів педагогічного спілкування досліджували вітчизняні та зарубіжні педагоги. У загальній класифікації виділяють три групи: авторитарні, демократичні та ліберальні.

Педагогічна комунікація, як і будь-яка інша ділова комунікація – це насамперед взаємодія партнерів, обмін інформацією та узгодження позицій з метою ефективної педагогічної взаємодії. Зіткнення різних позицій, що неминуче створює труднощі у спілкуванні і навіть конфлікти. Труднощі у спілкуванні виникають як з об'єктивних, так із суб'єктивних причин.

Взаємодія може бути конфліктною і неконфліктною, орієнтованою на домінування і орієнтованою на взаєморозуміння, а також може набувати форми суперництва і співпраці. Методи взаємного впливу настільки ж різноманітні, включаючи навіювання, переконання, маніпуляції, примус і прохання. Комунікативні бар'єри проявляються як перешкоди для ефективної діяльності. Комунікативні бар'єри зумовлені природними, соціальними та психологічними факторами, які виникають у процесі спілкування.

Знання особливостей комунікативної поведінки може допомогти уникнути непотрібних конфліктів і непорозумінь у діловому спілкуванні, в тому числі між тренерами та спортсменами/учнями.

Таким чином, стиль спілкування педагогів – це індивідуально-типологічна особливість соціально-психологічної взаємодії між тренерами та вихованцями. Стилі спілкування педагогів з дітьми є соціально та етично насиченою категорією. Вона втілює соціальні та етичні установки суспільства і педагога як його представника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Модульне середовище для навчання. URL: https://msn.khmnu.edu.ua/pluginfile.php/185265/mod_resource/content/1/Тема%205.pdf 

  2. Основи професійно-педагогічного спілкування з тренінгом: навч.-метод. посіб. Чернівці: Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. 2022. 132с.

  3. Кошева Л.В. Опорний конспект лекцій «Педагогічна майстерність фахівців з фізичної культури і спорту». Краматорськ, 2020. 124 с.

  4. Гарькавець С. О., Волченко Л. П. Спілкування в педагогічному процесі: навчальний посібник. Житомир: ТОВ «Видавничий дім “Бук-Друк”», 2021, 100 с.

  5. Психологічні особливості особистості тренера. Українські реферати. URL: https://ukrbukva.net/38878-Psihologicheskie-osobennosti-lichnosti-trenera.html 

  6. М.Г Буйняк. Формування психологічної готовності вчителів до інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потрбами : дис. канд. психол. наук. Кам’янець - Подільський, 2019. 322 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас