Ім'я файлу: Історія винекнення статистики.doc
Розширення: doc
Розмір: 83кб.
Дата: 15.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
БУДОВА РОСЛИННОЇ КЛІТИНИ.docx
Розширення: doc
Розмір: 83кб.
Дата: 15.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
БУДОВА РОСЛИННОЇ КЛІТИНИ.docx
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ МЕХАНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ»
Реферат
На тему: «Історія виникнення статистики»
Виконала:
Студентка групи ОВ-18-1
Савчий Діана Валеріївна
Викладач: Чівіленко Л.А.
Київ 2020
План
Вступ
1. Формування статистики як науки
2. Історія статистики України
Висновок
Використана література
Вступ
Статистична робота цінилася завжди. Витоки української статистики сягають часів Київської Русі. Вже тоді було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси, про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала суто практичний характер і для стягнення податків. У ХVI-XVII ст. у зв’язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої збиралися статистичні дані для складання реєстрів, які включали об’єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. У козацько-гетьманській державі статистичні матеріали (про кількість населення, його майнове становище, ведення сільського господарства, ремесла тощо) одержувались під час проведення переписів населення для обкладання подвірним податком. Матеріали цих переписів збереглися у рукописних книгах другої половини XVII ст. і першої чверті XVIIІ ст. (перепис Лівобережної України 1666 р. та ін.).
Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році. Переписи всього чоловічого населення , так звані ревізії, проводились на Україні з 1782 до 1857 р.
З першої половини ХІХ ст. Осередками статистичних досліджень були губернські комітети і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях , здебільшого у формі щорічних пам’яткових книг.
У середині ХІХ ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах.
Пореформений період (1861-1917рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі.
Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводились значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці першого радянського ні десятиліття допускався плюралізм ідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду.
Однак вже наприкінці 20-х рр. ставав усе відчутнішим тиск адміністративно-бюрократичної системи.
Із розпадом колишнього СРСР і здобуттям України незалежності почалася нова ера розвитку статистики.
Зараз органи державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коли впроваджуються у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації, розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для України методологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіці та суспільстві.
Нині сміливо можна стверджувати, що закінчився перший етап реформування української статистики. При цьому вдалось зберегти національні особливості побудови та організації статистики.
1. Формування статистики як науки. Предмет і методи статистики
Статистика є самостійною суспільною наукою, яка має свій предмет і методи досліджень. Статистика виникла з практичних вимог суспільного життя.
Слово “статистика” походить від латинського слова status - становище, стан явищ. Спочатку займалася описовою діяльністю, наприклад описом державного устрою (інша назва – державознавство).
Статистика – це наука, яка вивчає кількісну сторону масових суспільних, соціально-економічних та інших явищ в нерозривному зв’язку з їх якісною стороною в певних умовах місця і часу.
Вже в стародавньому світі виникла необхідність підрахунку чисельності мешканців міст та країн, необхідність враховувати кількість людей, придатних до військової справи. Інформація такого гатунку необхідна була для збору податків, ведення війн і т.д.
Надалі кількість “підконтрольних” явищ збільшується, особливо з розвитком капіталізму, коли виникає потреба у акумуляції інформації про ринки праці, ринки збуту, ресурси.
В середині 17 століття в Англії виник науковий напрямок, що пізніше отримав назву “політична арифметика”. Цей напрямок був започаткований Вільямом Петті (1623-1687) та Джоном Граунтом (1620-1674). “Політичні арифметики” на основі вивчення інформації про масові суспільні явища намагалися виявити закономірності суспільного життя і таким чином відповісти на питання, що виникали з розвитком капіталізму.
Разом зі школою “політичних арифметик” в Англії та Германії розвивались школи описових статистик - так звані “державоведення”. Виникнення “державоведення” відносять до 1660 року.
Розвиток політичної арифметики та “державоведення” призвів до появи науки статистики.
Поняття “статистика” походить від латинського “status”, що означає - положення, стан, порядок явищ. В науковий обіг термін “статистика” ввів професор Геттингенського університету Готфрид Ахенваль (1719-1772).
В залежності від об’єкту вивчення статистика як наука поділяється на соціальну, демографічну, економічну, промислову, торгівельну, банківську, фінансову, медичну і т.д. Загальні властивості статистичних даних незалежно від їх природи та методи їх аналізу вивчаються математичною статистикою і загальною теорією статистики.
Кілька слів про предмет статистики. Статистика має справу перш за все з кількісною стороною явищ і процесів суспільного життя. Однією з характерних властивостей статистики є те, що при вивченні кількісних аспектів явищ, вона віддзеркалює якісні особливості цих самих явищ, тобто вона вивчає кількість у нерозривному зв’язку з якістю. Якість у науковому розумінні - це властивості, притаманні предмету чи явищу, які відрізняють даний предмет чи явище від інших.
Користуючись філософською термінологією, можна стверджувати, що статистика вивчає суспільні явища як єдність їхньої якісної та кількісної визначеності, тобто вивчає міру суспільних явищ.
Важливими складовими статистичної методології є 1) масове спостереження, 2) групування, узагальнені характеристики, 3) аналіз і узагальнення статистичних фактів та виявлення закономірностей у досліджених явищах.
1. Для того, щоб описати довільне масове явище з кількісної сторони, необхідно спочатку зібрати інформацію про його відповідні елементи. Це досягається за допомогою масового спостереження, яке базується на статистичних правилах.
2. Зібрані статистичні спостереження підлягають початковому науковому аналізу, в результаті якого зі всієї сукупності обстежених одиниць виділяють характерні частини (групи). Виділення груп та підгруп зі всієї сукупності називається статистичним групуванням. Групування в статистиці є основою для обробки і аналізу зібраної інформації. Обробка здійснюється за певними принципами і правилами.
3. В процесі обробки статистичної інформації сукупність досліджених одиниць та виділені підгрупи характеризують системою числових характеристик: абсолютних та середніх величин, відносних величин, показників динаміки і т.д.
Статистика – багатогалузева наука, вона складається з окремих розділів (галузей).
Для вивчення свого предмету статистика розробляє та використовує різні методи, сукупність яких утворює статистичну методологію.
Існують три основні стадії економіко-статистичного дослідження:
Збирання первинної статистичної інформації.
Статистичне зведення та обробка первинної інформації.
Аналіз статистичної інформації.
На першій стадії статистичного дослідження використовують метод статистичного спостереження.На другій стадії –метод зведення та групування. На третій стадії –метод узагальнюючих показників.
При аналізі статистичних даних використовують табличнийтаграфічний методи.
Передумовою використання статистичних методів у конкретному дослідженні має бути визначення суті явища, що вивчається, його істотних властивостей.
Методологічні підстави статистики надаються у загальній теорії статистики.
Масові соціально-економічні процеси життя суспільства вивчає соціально-економічна статистика.
Статистика окремих галузей – промислова, сільськогосподарська, торгівлі, фінансів, культури. В усіх галузевих статистиках використовують методи загальної теорії статистики.
Статистика має ряд суттєвих специфічних особливостей, що відрізняють її від інших суспільних наук. Ці особливості пов’язані з пізнанням суспільно-економічних явищ і процесів, тобто характеристикою кількісної їх визначеності, наприклад, характеристика зміни чисельності населення, його структури, випуску продукції в різних галузях суспільного виробництва, чисельності робітників, зміни показників ефективності в галузях економіки, співвідношення між обсягом виробленої і реалізованої сільськогосподарської продукції тощо.
При вивчення кількісної сторони масових суспільних явищ та процесів статистика використовує свої поняття і категорії, які складають її специфічну мову. Це такі поняття:
ознака – властивість, характерна риса або інша особливість одиниць, об’єктів, які можуть бути спостережені або виміряні (буває якісною та кількісною);
варіація – коливання величини ознаки у окремих одиниць сукупності явищ;
статистична сукупність – множина об’єктів або явищ, які мають одну або декілька загальних ознак і розрізняються між собою по інших ознаках;
статистичний показник – кількісна оцінка властивості явища, яке вивчається в умовах конкретного місця й часу;
статистична закономірність – кількісна закономірність зміни у просторі та в часі масових явищ та процесів суспільного життя, які складаються з множини елементів (одиниць сукупності);
респондент – особа або сукупність осіб, які підлягають статистичному спостереженню;
Держкомстат – центральний статистичний орган України.
2. Історія статистики України
Українська статистика пройшла важкий і складний шлях свого встановлення і розвитку. Її історія обумовлена особливостями історичної долі України, тривалими періодами бездержавності, а відтак, особливостями соціального устрою держав, до складу яких в той чи інший час входили окремі її регіони. Становлення і розвиток її сягають сивої давнини, що документально підтверджується "батьком історії" Геродотом в його згадках про скіфського царя Аріанта з Придніпров'я, який для вияснення кількості дорослого чоловічого населення наказав кожному принести наконечник стріли, з яких було зроблено великий казан пам'ятник. Уже за часів Київської Русі було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси, про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала суто практичний характер і використовувалася для стягнення податків. У XVI-XVII ст. у зв'язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої збиралися статистичні дані для складання реєстрів, які включали об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. У козацько-гетьманській державі статистичні матеріали (про кількість населення, його майнове становище, ведення сільського господарства, ремесла тощо) одержувались під час проведення переписів населення для обкладання подвірним податком. Матеріали цих переписів збереглися у рукописних книгах другої половини XVII ст. і першої чверті XVIII ст. (перепис Лівобережної України 1666 р. та ін.). Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 р. Переписи всього чоловічого населення, так звані ревізії, проводились на Україні з 1782 до 1857 р. З першої половини XIX ст. осередками статистичних досліджень були губернські комітет і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях, здебільшого у формі щорічних пам'яткових книг. У складі земських статистичних органів активно працювали українські інтелектуальні сили, тим самим прислужуючись рідному народові. Описуючи кожні господарства "хата за хатою" на основі багатого статистичного матеріалу, вони розкривали реальний стан соціально-економічного життя широких верств населення, в тому числі українського селянства. Висновки їх досліджень в більшості випадків не співпадали з офіційними, що випливали з економічної і соціальної політики Російської імперії.
Статистична думка розвивалася одночасно на всіх українських землях, однак їхнє перебування у складі різних держав залишало свій певний відбиток, перш за все у сфері економічних відносин, бо виконання завдань тієї чи іншої адміністрації нерідко вело до фальсифікації. Це усвідомлювали українські економісти, прагнучи об'єктивно висвітлювати життя українців у колонізованих провінціях. Особливо продумано і глибоко це зробив В.М. Навроцький, якого вважають першим статистиком-економістом Галичини. Сказане вище підтверджується науковим новаторством і тернистим життєвим шляхом видатних земських статистиків на терені Російської імперії - П.П. Чубинського, О.О. Русова, представників чернігівської школи, Ф.А. Щербини та інші. Всі вони зробили помітний внесок у розвиток статистичної науки в Україні, сприяли її авторитету в інших країнах, однак зазнали і переслідувань. Так П.П. Чубинський зібрав статистичний і етнографічний матеріал, цінність якого, на думку М.П. Драгоманова, варта "європейського виміру". Але за це невтомний дослідник був виселений з України і помер у тяжких муках на чужині. Був нагороджений і покараний О.О. Русов, якого називали "батьком української земської статистики". Його опис Чернігівської губернії справжній статистичний подвиг. Фундатором бюджетної статистики був Ф.А. Щербіна, якого спершу відзначили золотими медалями за наукові здобутки, а на початку XX століття відправили на Кубань, бо в центрі він виявився небажаним. У середині XIX ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах. Значний внесок у справу розвитку статистики в Україні і у всій Російській імперії зробив український статистик Д.П. Журавський, який брав активну участь у складанні зводу її законів. У праці "Про джерела і використання статистичних відомостей" (1846 р.) він розробив теоретичні основи статистики і створив систему статистичних показників.
Пореформений період (1861-1917 рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі. Чернігівський статистик О.П. Шликевич розробив так звані комбінаційні статистичні таблиці, які стали важливим внеском у статистику, складовою частиною статистичного аналізу. Статистичним бюро Переяславського земства одним із перших у світі узагальненого і опублікованого у 1898 р. матеріали про селянські бюджети Полтавщини. На українських землях в Австрійській імперії статистичну роботу спрямувала Центральна статистична комісія у Відні, у численних виданнях котрої ("Die osterreichische Statistik" та ін.) містилося чимало статистичних матеріалів про Галичину й Буковину. У Львові діяло статистичне бюро Галицького крайового відділу, яке видавало журнал "Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych" та довідник "Podrecznik statystyki Galicji". При науковому товаристві ім. Т.Г. Шевченка діяла (з 1908 р.) статистична комісія, яка видавала "Студії з поля суспільних наук і статистики". У 30-х рр. ця комісія функціонувала під назвою "Комісія з національної економіки, соціології і статистики". Український науковий інститут у Варшаві опублікував статистичні дані про населення всіх українських земель в СРСР, видав, зокрема, збірник "Українська людність СРСР". Кафедра статистики діяла також при Українському вільному університеті. Українське економічне бюро у Варшаві з 1933 р. видавало українською та англійською мовами українські статистичні щорічники (ред.комітет: В. Кубійович, Л. Лукасевич, Є. Гловінський). Статистичні дані на Закарпатті збирало і публікувало Угорське статистичне відомство у Будапешті (з 1874 р.), питаннями національної статистики займалися С. Томашівський, В. Гнатюк. На початку ХХ століття великий внесок у розвиток статистичної думки зробив економіст-статистик Є.Є. Слуцький, який вважав статистику вілгалудженням математичної науки. Його наукові розробки у математичній статистиці здобули світове визнання. Із проголошенням 80 років тому назад створення незалежної держави - Української Народної Республіки, яка проіснувала недовго, діяльність губернських бюро (відділів) статистики була спрямована на організацію і проведення збору данних про національне майно, природні і трудові ресурси, населення.
Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводилась значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці першого радянського десятиліття допускався плюралізм ідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду. Ця інтенсивність статистичної діяльності, пошуки нових форм обстежень, опитувань, технічного оснащення впродовж 20-х рр. Предметно показана на сторінках цих нарисів. Хоча і в той, відносно ліберальний період радянського виробництва, вже мав місце певний диктат владних структур, що зумовлювало особливий характер статистичної практики. В основі своїй витримувалась традиційна система збору, перевірки й опрацювання статистичних даних, що відображали хід виконання державних програм розвитку економіки, культури, освіти, розміщення продуктивних сил, впровадження нової техніки.
Однак вже наприкінці 20-х рр. ставав усе відчутнішим тиск адміністративно-бюрократичної системи. Згодом почались масові репресії, які завдали непоправної шкоди українській економічній науці і особливо статистиці. На зміну об'єктивній інформації і науковому аналізу статистичних даних прийшла інформація регульована, суворо контрольована і підпорядкована владі, залежна від ходу виконання державних планів.
Отож, у 30-х рр. і в наступні десятиліття аналітичні функції статистики використовувалися на догоду тоталітарній системі, все ширше практикувались фальсифікація даних, затушовування справжнього стану економіки і соціальної сфери, помилок у плануванні і здійсненні програмних завдань. В окремих випадках статистичні дані за різні роки неможливо було порівнювати, оскільки методика ведення обліку змінювалась залежно від виконання чи невиконання широко розрекламованих планів і програмних завдань, які ґрунтувались не на об'єктивних, визнаних світом законах розвитку суспільства і економіки, а на нерідко вольових рішеннях владних структур.
Прив'язана до центру статистика України мусила знову і знову пристосовуватись до всіх перипетій змін економічних курсів, реорганізацій системи керівництва і планування. Серйозним випробуванням для статистики України стали роки Великої Вітчизняної війни. Уже в перші дні війни багато працівників органів державної статистики України стали на боротьбу з фашистською навалою, ціною життя захистивши свою землю від неволі. Водночас велася велика статистична робота з питань мобілізації людських і матеріальних ресурсів. Статистичні дані, правдиві, а не фальсифіковані, були необхідні для прийняття важливих рішень уряду, що примусило повернути статистиці її справжнє призначення.
Складна і тяжка робота випала на долю старшого покоління статистиків по відбудові і налагодженню функціонування системи статистичних державних органів у післявоєнний період. Новий етап у статистиці України було обумовлено змінами планування народного господарства (1956 р.), скороченням кількості міністерств, створенням територіальних раднаргоспів. Було розгорнуто балансові роботи, привернуто увагу до розробки індексного методу, впровадження економіко - математичних моделей і методів.
Однак з роками (70-80рр.) з погіршенням справ в економіці і суспільному житті, хронічним невиконанням планових завдань за багатьма важливими показниками, перш за все у розвитку соціальної сфери, почалося обмеження важливої функції статистики - гласності, суворе дозування, а то й замовчування даних для засобів масової інформації, широких верств населення і міжнародних організацій. Багато важливих показників підпали під гриф "Для службового користування", що не давало змоги мати справжню уяву про стан справ у країні. Це збіднювало інформацію по Україні, яка надсилалась ЦСУ до різних статистичних видань і у відповідях на запитальники органів ООН, що викликало з їхнього боку здивування, а то й негативну реакцію. Із розпадом колишнього СРСР і здобуттям Україною віками омріяної нашим народом незалежності почалася нова ера розвитку статистики в умовах всебічного реформування і поступової адаптації її економіки до ринкових відносин, інтеграції з європейським і світовим співтовариством. Нині статистика переживає період кардинальних змін цільового, теоретичного і практичного характеру. Прийнято закон "Про державну статистику", укази Президента України "Про заходи щодо поліпшення роботи органів державної статистики України" та про Національну раду з питань статистики при Президентові України, постанову Кабінету Міністрів України "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики", яка поступово впроваджується в життя. Ці та інші законодавчі нормативні акти та положення створили правові засади розвитку національної статистики і її реформуванню відповідно до світової практики.
Висновок
Усе вищевикладене приводить до наступних висновків:
Витоки української статистики сягають часів Київської Русі.
Статистика є самостійною суспільною наукою, яка має свій предмет і методи досліджень.
Розвиток політичної арифметики та «державоведення» призвів до появи науки статистики.
Статистика – багатогалузева наука, вона складається з окремих розділів (галузей).
Українська статистика пройшла важкий і складний шлях свого встановлення і розвитку. Її історія обумовлена особливостями історичної долі України, тривалими періодами бездержавності, а відтак, особливостями соціального устрою держав, до складу яких в той чи інший час входили окремі її регіони.
Використана література
1. Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І. Статистика підприємництва: Підручник. Київ: Вища школа, 1999.
2. Головач А.В., Єріна А.М., Козирєв О.В. Статистика: Підручник. Київ: Вища школа, 1993. 623с.
3. Єріна А.М., Пальян З.О. Теорія статистики: Практикум. 2-е вид.-К.: Знання, КОО, 2001.
4. Закон України “Про державну статистику” // Відомості Верховної Ради України. –1992. -№ 43.
5. Закон України “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради України. –1992. -№ 48. –1 грудня.