Херсонський державний університет
Кафедра олімпійського та професійного спорту
РЕФЕРАТ
На тему: «Історія розвитку та виникнення спортивного туризму»
Виконала: студентка 3 курсу 311 групи
Лукасишена Олена
Керівник: доцент Стрикаленко Євгеній Андрійович
Херсон-2020
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………..3
Розділ 1. Теоретичні аспекти спортивного туризму..................................................4
1.1 Поняття про спортивний туризму……………………………………………….4
1.2 Основні види спортивного туризму……………………………………………..5
Розділ 2. Історія розвитку спортивного туризму на України……………………...8
2.1. Мандрівництво в Україні як прообраз спортивного туризму (ІХ-ХІХ ст.)…..8
2.2. Виникнення в Україні перших туристських організацій…………………….12
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку спортивного туризму на сучасному етапі…………………………………………………………………………………..15
Висновки …………………………………………………………………………….21
Список використаної літератури…………………………………………………...24
ВСТУП
Спортивний туризм завжди займав одне з провідних місць у суспільному житті України. Це значною мірою обумовлено тим, що бажання подорожувати по рідному краю, по його унікальних регіонах та важкодоступних, але прекрасних місцях, є органічною потребою неспокійних людей, в основному тих, хто дотримується здорового способу життя. Таким чином, спортивний туризм слід розглядати як складову загального унікального явища туризму не лише з точки зору прямих економічних надходжень, як галузь, що сприяє всебічному розвитку людини, її моральному та фізичному оздоровленню, виховує національну свідомість і патріотизм, особливо серед молодого покоління. На відміну від самодіяльного туризму, який охоплював у попередні роки й спортивний туризм, останній ґрунтується на чіткій нормативній базі, що регламентує організацію та проведення туристських походів, змагань, систему підготовки кадрів тощо.
Проблема історії виникнення спортивного туризму та етапів його розвитку стала предметом наукового дослідження нещодавно і знаходиться на стадії розробки. Аналізуючи історичний шлях людства, дослідники з цієї проблематики намагаються дати відповідь коли, на якому етапі з'явилося таке суспільне явище як туризм, що можна вважати початком його існування.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти спортивного туризму
1.1 Поняття про спортивний туризм
Як відомо, спортивний туризм - це такий вид туризму, який передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання механічних транспортних засобів, покладаючись лише на свої власні сили, реалізуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді та ін.
Активний рух є визначальною рисою спортивного туризму. За цією ознакою спортивний туризм можна назвати активним туризмом (іншомовні відповідники: adventure tourism - пригодницький туризм, extreme tourism - екстремальний туризм, action tourism - власне активний туризм).
Мета спортивного туризму полягає в:
- оздоровленні, відновленні сил, поліпшенні медико-фізіологічних даних за допомогою зміни форм діяльності, дозованого руху, раціонального харчування, нервового розвантаження, підвищення адаптації до незвичних умов;
- вдосконаленні загальної і спеціальної фізичної підготовки, виробленні витривалості, спритності, сили, рівноваги;
- наданні практичних навичок у доланні перешкод, оволодінні технікою пересування пішки, на лижах, їзди на велосипеді, греблі;
- психічному вдосконаленні та емоційному збагаченні внутрішнього світу людини, вихованні рішучості, сміливості, впевненості в собі, відповідальності;
- розширенні краєзнавчого кругозору, вдосконаленні навчально-методичної підготовки, поповненні знань з географії, біології, історії, етнографії і культури;
- засвоєнні теоретичних основ організації і проведення походів, розробки маршрутів, планування роботи туристських гуртків;
- набутті спортивного досвіду участі в походах і керівництва походами різної складності, одержанні спортивних розрядів і звань, підвищенні майстерності та інструментальної підготовки [10, 12].
Під час подорожей туристи знайомляться з природою, культурою, історією країни. Подорожі дають їх учасникам фізичне і моральне задоволення, сприяють їх духовному збагаченню.
Головними завданнями спортивного туризму є навчання громадян до корисного і раціонального використання вільного часу, забезпечення оптимального використання і збереження туристських ресурсів, турбота про особисту безпеку туристів, захист їх прав, інтересів, майна.
1.2 Основні види спортивного туризму
У спортивному туризмі, який здійснюється передусім через використання фізичних сил людини, види туризму поділяються за способом або середовищем пересування на пішохідний, велосипедний, водний, вітрильний, лижний, гірський, авто-мото і спелеотуризм.
До спортивного туризму можна віднести і такі екзотичні і рідкісні його види, в яких маршрути долаються верхи на конях, верблюдах, віслюках, ламах, слонах, оленях, на собачих упряжках, на повітряних кулях, на вітрильних суднах, за допомогою пірнання з аквалангом тощо. Ці види, в силу своєї унікальності, не мають значного поширення і, як правило, існують у вигляді тривалого катання екскурсантів на спеціально навчених тваринах, а також яхтах, повітряних кулях і т. ін., або індивідуального спорту.
Отже, основними видами спортивного туризму, що здатні забезпечити найбільшу масовість при значному фізичному навантаженні, обов'язковій всебічній тактичній і технічній туристській підготовці, наявності певного спортивного і оздоровчого ефекту, є пішохідний, лижний, водний (сплав і гребля на плотах і човнах) і велосипедний.
Кожний з видів спортивного туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його маршрутом, засобами пересування неважко віднести його до певного виду туризму - пішохідного, гірського, лижного, водного, велосипедного. Серед цих видів до певної міри умовно виділяється гірський туризм: його можна вважати різновидом пішохідного туризму, хоча існує не менше підстав для віднесення його до альпінізму. Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими туристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального спорядження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, і необхідністю висотної акліматизації тощо.
Необхідно зазначити, що у спортивному туризмі складність маршрутів і, відповідно, майстерність туристів, зростають поступово: від походів вихідного дня до дводенних не категорійних походів, а пізніше - і до спортивних походів І-VI категорії складності. Для учнівської молоді до проходження категорійних походів передбачаються подорожі І-ІІІ ступенів складності. Таке поступове зростання туристичного досвіду сприяє підвищенню безпеки туристичних заходів.
На відміну від багатьох інших видів спорту, спортивний туризм не потребує від держави великих матеріальних видатків, адже, по-перше, розвивається в існуючому навколишньому середовищі і не вимагає значних капіталовкладень для проведення туристичних заходів; по-друге, забезпечення цих заходів значною мірою здійснюється силами та засобами самих туристів; по-третє, вже склалася і діє громадська система підготовки та підвищення кваліфікації туристських кадрів, яка може ефективно функціонувати й надалі за мінімальної державної підтримки. Розвиваючись на межі спорту і дозвілля, у природному середовищі, спортивний туризм, через пропаганду досить "дешевого", але ефективного відпочинку, сприяє розвитку внутрішнього туризму. Це в умовах невисоких матеріальних доходів більшості населення України надає йому соціально-пріоритетного значення [20, 6].
Питаннями розвитку спортивного туризму в Україні опікуються державні органи та громадські організації. Як відомо, всі види спорту в Україні куруються Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України через відповідні федерації, від яких, до виходу у світ Закону України про громадські об'єднання, не вимагалося наявність статусу юридичної особи. Враховуючи необхідність останнього наприкінці 2000 року була створена як спадкоємець попередньої (нелегітимної) федерації нова Федерація спортивного туризму України.
РОЗДІЛ 2. Історія розвитку спортивного туризму на Україні
2.1 Мандрівництво в Україні як прообраз спортивного туризму (ІХ - ХІХ ст.)
Передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку давнину. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї.
Відомо, що перші подорожі здійснювалися ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з релігійними цілями.
Ще за 3 тис. років до н. е. давні єгиптяни плавали Нілом, перевозячи величезні брили для зведення славнозвісних пірамід. У часи Римської імперії, за 200 років до початку н. е., римляни подорожували на кораблях, конях, у колісницях і пішки, завойовуючи інші землі. Багаті римляни подорожували до Єгипту і Греції, де їх приваблювали місця поклоніння богам та морські курорти. Римські «туристи» цікавилися місцевою історією й релігією, відвідували грецькі храми в Афінах. Достовірно відомо, що вони, як і сучасні туристи, відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди.
І в період середньовіччя мільйони людей здійснювали подорожі. Релігійні переконання спонукали їх долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима.
Своєрідним «туризмом» можна вважати й хрестові походи, що тривали впродовж 200 років у XI -XIII ст. Адже десятки тисяч європейців познайомилися з Середнім Сходом та його культурою. Це сприяло піднесенню як торгівлі, так і готельної справи та подорожей.
У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами мандрівництво, метою якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавальної функції [11, 66].
З часом подорожі набували і оздоровчих функцій. Ще французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо у 60-х pp. XVIII ст., викладаючи свої погляди на виховання в романі «Еміль», наголошував на необхідності подорожей, організованих походів з метою фізичного вдосконалення молоді. А наприкінці XVIII ст. туристські подорожі стали складовою виховного процесу в багатьох школах та інших навчальних закладах країн Західної Європи.
Природно, подорожі, що здійснювались до XIX ст., не можна вважати туризмом у сучасному розумінні. Можна говорити лише про прообраз туризму. Сучасний туризм зі своєю структурою, матеріально-технічною базою, методами роботи і органами управління почав складатися тільки в XIX ст.
Туризм в Україні пройшов ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Прототипом його також було мандрівництво. Причому українськими землями подорожували як іноземці, так і вітчизняні шанувальники старовини, діячі культури та ін.
З найдавніших часів територію України постійно відвідували іноземні мандрівники, які в письмовій формі оприлюднювали цінні відомості про народи, що населяли її територію. Цікаві факти містяться, зокрема, в працях античних авторів.
Витоки вітчизняного туризму простежуються вже за часів утворення та існування першої давньоруської держави «Руська земля». Писемні джерела свідчать, що Русь X -XI ст. підтримувала широкі й багатогранні зв'язки з багатьма країнами світу: Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами і народами.
Мало приваблювала мандрівників територія України в часи татарської навали (XIII ст.). Більше їх стало з'являтися в XV, ще більше - в XVI ст.
Серед перших європейських мандрівників по Україні був Бруно з Кверфурта (Німеччина), що побував у Києві у Володимира Великого. В його листі до імператора Генріха II, написаному близько 1008 p., згадується «князь Русів, великий і багатий володар» [11, 68].
У XV-XVI ст. про Україну дедалі частіше починають писати різні мандрівники, що подорожували із Західної та Південної Європи на Схід. Це були переважно італійці, які взагалі багато мандрували світом. Деякі з них підтримували спеціальні зв'язки з Чорноморським узбережжям, де вже з XII ст. було багато генуезьких і венеціанських колоній. Здебільшого ці мандрівники перетинали Крим і причорноморські землі й лише зрідка - центральну Україну.
У 1437 р. відбулася подорож посла Венеціанської Республіки Амбро-зіо Контаріні до перського шаха. Він їхав через Німеччину, Польщу, Україну, Литву, Крим, Грузію. Повертаючись до Венеції через Москву, він відвідав Луцьк, Житомир, Білгородку, Київ, Черкаси.
Одним з найдокладніших описів України є щоденник подорожі Павла Алеппського, який подорожував Україною в 1654 і 1656 pp. разом зі своїм батьком, антіохійським патріархом Макарієм III. Україну він змальовує із захватом, як «прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен».
Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, який неодноразово подорожував українськими землями, залишив цікаві описи своїх вражень. Вони не тільки розкривають власне процес подорожування у XVII ст., а й є цінним джерелом відомостей з історії України тієї доби. Загалом Вердум здійснив по Україні чотири окремі подорожі. Перші дві були нетривалими. Половину грудня 1670 р. Вердум роз'їжджав навколо Львова, а потім через Жовкву повернувся назад, до Польщі. В квітні того самого року він здійснив тижневу поїздку через Яворів до Янова. Третя подорож, уже в складі військової експедиції, тривала з 11 липня до 30 серпня 1671 р. і пролягала Галичиною та Поділлям. Почалась вона у Львові і закінчилася в м. Барі, де Вердум провів увесь вересень. З 4 листопада мандрівник знову вирушив у поїздку, що тривала без перерви понад п'ять місяців і закінчилася у Львові 20 лютого 1672 р. Провівши у Львові два місяці, Вердум залишив Україну. Отже, всі його подорожі проходили на території сучасних Львівської, Тернопільської, Рівненської, Хмельницької, Івано-Франківської, Вінницької областей. Саме для західноукраїнського регіону «Щоденник» Ульріха фон Вердума є незамінним джерелом з історії міст і сіл. Він може використовуватися істориками, краєзнавцями, упорядниками туристських маршрутів, екскурсоводами.
Велику історичну цінність мають спогади датського посла в Росії Юля Юста, який у 1711 р. проїхав через усю Україну. Посол з особливою приємністю пише, що всюди в Україні його вітали, пригощали й виявляли особливу увагу не тільки в містах, а й у селах.
Не менш цікавою є праця французького дипломата XVIII ст. Жана-Бенуа Шерера «Літопис Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії». Про краєзнавчий характер матеріалів переконливо свідчать навіть назви розділів книги: «Загальні відомості про Україну, або Малоросію, та про її населення»; «Опис течії Дніпра від річки Самари до міст Очакова та Кінбурна» (нині Миколаївська обл.); «Річки, укріплені міста та пороги, що існують на Дніпрі від гирла Самари до Очакова»; «Риба, яка водиться в Малоросії»; «Тварини, що водяться на берегах Дніпра»; «Птахи, що водяться поблизу Дніпра» [11, 69]. Отже, історія подорожей іноземних мандрівників є переконливим підтвердженням прояву неабиякого інтересу до України з боку багатьох держав і народів Європи та Азії, а описи цих подорожей вміщують неоціненні відомості про географічні, історичні особливості нашої країни в різні історичні епохи.
2.2. Виникнення в Україні перших туристських організацій
Слова «туризм», «турист» з'явилися в англійській мові на початку XIX ст. Вебстерський словник англійської мови тлумачить tourist як «той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення або розширення культурного кругозору» (one who makes a tour for pleasure or culture).
Прийнято вважати, що початок розвитку сучасного туризму датується 1841 p., коли Томас Кук організував першу туристську поїздку для 570 членів товариства тверезості з Лейстера до Лафборо.
Уже в 1854 р. у Великій Британії вийшов у світ перший довідник, що містив відомості про 8 тисяч готелів. У 1855 р. Т. Кук організував першу закордонну поїздку туристів на Всесвітню виставку в Парижі, а з наступного року - до інших європейських держав. З 1866 р. він почав відправляти на круїзних суднах групи англійських туристів до США, а в 1882 р. відбулася перша навколосвітня подорож Т. Кука. Ім'я цієї людини золотими літерами вписане в історію світового туризму. Слід зазначити, що очолювана Т. Куком туристська організація приділяла турпоїздкам значну увагу.
Виникнення перших туристських організацій в Україні також припало на цей період.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. українські землі залишалися розподіленими поміж двома імперськими державами - Російською та Австро-Угорською. Тому історичні процеси формування туристської галузі в Україні нерозривно пов'язані з історією Росії і Австро-Угорщини. Визначальними на території Східної (Російської) України, що зазнала в ті часи значного індустріального піднесення, були активізація туристського руху та здійснення перших кроків до його організації.
У 1885 р. в Петербурзі організовується перше в Росії «Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу» Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійної діяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі, Москві, Казані та інших містах імперії. Значної популярності набув гірський туризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі [18, 45].
З'явилися перші спеціалізовані журнали «Екскурсійний вісник», «Шкільні екскурсії і шкільний музей», «Російський екскурсант», які можна було придбати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах України. Виходили вони, природно, російською мовою, оскільки видавалися в столиці Російської імперії.
У 1895 р. в Петербурзі організовується Російський туринг-клуб (товариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів (РТТ), що мало свої відділення і на території України - у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності РТТ вступило до Міжнародної ліги туристських товариств. Того ж 1901 р. у Росії створюється Російське гірське товариство. Воно мало свої відділення в Петербурзі, Москві, Владикавказі, П'ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Засновниками товариства були всесвітньо відомі вчені Д. І. Анучин, В. І. Вернадський, І. В. Мушкетов, П. П. Семенов-Тян-Шанський, Б. Ш. Федченко. У роботі товариства брав активну участь письменник В. О. Гіляровський, географи Ю. М. Шокальський, В. Є. Щуровський та інші вчені-ентузіасти. Товариство ставило перед собою мету - розвиток туризму в Росії, пробудження інтересу до її пізнання як у Росії, так і за кордоном.
Проте Російське товариство туристів і Російське гірське товариство не стали масовими туристськими організаціями. Російське гірське товариство, що об'єднувало у 1901 р. 50 фундаторів, змогло довести число своїх членів лише до 132 чоловік.
За статутом Російського товариства туристів його членами не могли бути учні й нижні чини. Як і туристські поїздки, товариство було недоступне простому люду. РТТ організовувало поїздки по країні і за кордон. До 1914 р. РТТ налічувало близько 50 тис. членів, переважно представників заможних класів.
Розділ 3.Проблеми та перспективи розвитку спортивного туризму на сучасному етапі
Одним із недоліків, що стримує подальше зростання спортивного туризму, є відсутність державної статистики про цей наймасовіший всенародний рух. Рух, який на сьогоднішній день викреслено із загального заліку всіх спортивних заходів у вищих навчальних закладах, колективах фізичної культури, комплексних спартакіадах місцевого та обласного рівнів. І це, незважаючи на те, що передумови для повноправного включення спортивного туризму в загальний залік передбачені затвердженими Державним комітетом фізичної культури і спорту України "Правилами змагань зі спортивного туризму" на новий олімпійський цикл 2001-2004 pp., що розроблені Федерацією спортивного туризму України. А про масовість можна сказати, пригадавши історію. До початку 90-х років в Україні діяло 18 тисяч секцій, в яких займалося туризмом більше 2,4 млн. осіб [1].
Необхідно підкреслити, що відносно ефективно розвивається туристсько-спортивна робота серед курсантської (Міністерство оборони України) та учнівської (Міністерство освіти і науки України) молоді. Згідно з державною статистикою на 01.01.2001 року в Україні діє 90 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді, станцій юних туристів (далі - центрів туризму), що становить 6% від загальної кількості всіх типів позашкільних навчальних закладів (у 1999 році працювало 87 таких закладів). Серед них: 2 - республіканських, 21 - обласний, 39 - міських та 28 районних. Збільшення чисельності центрів туризму відбулося за рахунок відкриття центрів у Донецькій, Полтавській, Тернопільській та Хмельницькій областях. Закрито один центр туризму у Волинській області.
Найбільшу кількість центрів туризму мають: Луганська, Полтавська, Хмельницька області - по 7 у кожній, Львівська, Черкаська Дніпропетровська, Волинська - по б, Запорізька - 5.
Основними показниками, що характеризують стан розвитку різних видів туризму, є наявність туристсько-спортивних гуртків, кількість здійснених походів, їх географія, категорійність, проведення Туристських змагань.
У 2003 році в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах України працювало 5550 бюджетних туристсько-спортивних гуртків, в яких навчалось 87964 учні; було проведено 3278 ступеневих та 211 категорійних походів з пішохідного, водного, велосипедного, гірського, лижного та спелеотуризму.
Традиційно найбільш масовим на Україні залишається пішохідний туризм. За даними звітів центрів туризму серед гуртків спортивно-туристського напряму переважають ті, які працюють за програмами "Юні туристи" та "Пішохідний туризм": так, у 2003 році їх налічувалось 3795 з охопленням 62702 учнів. Найбільше таких гуртків працює в Донецькій (976 гуртків - 12417 учнів), Вінницькій (358 гуртків - 5856 учнів), Дніпропетровській (343 гуртки - 6477 учнів), Херсонській (264 гуртки - 5060 учнів) областях.
Друге місце за чисельністю посідають гуртки, що працюють за програмами "Спортивний туризм" та "Спортивне орієнтування". Кількість таких гуртків у 2003 році становила відповідно 585 (7437 учнів) і 505 (7925 учнів). Крім того, у 2003 році діяли:
- 257 гуртків велосипедного туризму (3351 учень); проведено 77 велопоходів (з них - 2 категорійних), в яких взяли участь 1069 вихованців;
- 114 - гірського туризму (1697 учнів); здійснено 17 походів (312 учасників);
- 104 - водного туризму (1714 учнів); у 145 походах взяли участь 1781 учень;
- 57 гуртків, які працювали за програмою "Туристське багатоборство" (718 учнів);
- 50 спелео- гуртків (795 вихованців);
- 26 - лижного туризму (463 учні);
- 20 гуртків молодших інструкторів туризму (329 учнів);
- 17 - туристів-провідників (291 учень)/
Незначна кількість гуртків працювала за програмами "Юні судді змагань" (6/93 учні), "Гірськолижний туризм" (6/93 учні), "Кінний туризм" (2/30 учнів), "Туристське орієнтування" (6/126 учнів) [10, 112].
У 2000 році більш як вдвічі збільшилась кількість гуртків велосипедного туризму: якщо в 1999 році їх працювало 93 (1510 учнів), то в минулому році - 257 (3351 учень). Але при цьому кількість походів з даного виду туризму зменшилась: у 1999 році їх було проведено 86 (з них 7 категорійних), а в 2003 році - 77 (з них - 2 категорійних). Всього у велопоходах взяли участь 1069 учнів (1024 - учасники ступеневих походів, 45 - категорійних).
Також вдвічі збільшилась кількість гуртків юних туристів-лижників (1999 р.: 12 походів - 237 учнів, 2003 р.: 26 походів - 463 учні).
Зросла кількість гуртків гірського туризму. Якщо в 1999 році їх працювало 81 з охопленням 1500 учнів, то в 2003 році - 114 з охопленням 1697 учнів. Було проведено 16 ступеневих походів (306 учасників) та похід ІІ категорії складності (6 учасників).
У порівнянні з 1999 роком зменшилась кількість гуртків водного туризму: в 2003 році - 104 гуртки (1714 учні) проти 116 (2241 учні) в 1999р. Але незважаючи на це, кількість водних походів збільшилась. Якщо в 1999 році їх було проведено 89 (1049 учнів), то в 2003 році - 145 (з них 24 - категорійні), в яких побував 1781 учень.
Також дещо зменшилась кількість спелео- гуртків (1999 p.: 53 гуртки/ 926 учнів, 2003 р. - 50 гуртків/795 учнів), молодших інструкторів туризму (1999р.: 27 гуртків/429 учнів, 2003р.: 20 гуртків/329 учнів), туристів-провідників (1999 p.: 20 гуртків/326 учнів, 2003 p.: 17 гуртків/291 учень).
Важливим чинником розвитку дитячо-юнацького спортивного туризму є проведення змагань, під час яких юні туристи мають змогу продемонструвати свої знання і вміння, набуті під час навчання у гуртках. Центрами туризму проводяться обласні, районні, міські змагання з різних видів туризму. Найбільш поширеними є змагання з спортивного орієнтування (120 змагань - 18199 учасників) та з техніки пішохідного туризму (83 змагання - 13148 учасників).
Запроваджуються нові форми проведення змагань. Так, Миколаївським обласним центром туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді була проведена першість центру з естафети "Альпійські зв'язки". Переваги такого виду змагань - видовишність та швидке підведення підсумків.
Севастопольським міським центром дитячого і юнацького туризму учнівської молоді проведено новий вид змагань зі спортивного орієнтування - "Маркована траса з визначенням ситуації на КП за фрагментом карти". Як показав досвід, ця форма проведення змагань є ефективною для закріплення на практиці знань учнів з вивчення карти.
Донецьким обласним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді з метою пропаганди дитячого туризму проводилась "Неділя туризму" для вихованців Слов'яногорської школи-інтернату для дітей із захворюванням органів дихання, в якій взяли участь 200 учнів.
Практикуються відкриті туристські змагання учнівської молоді. Серед них - змагання з техніки пішохідного туризму "Лемковина" (Закарпатська область) та "Пам'яті товариша" (Миколаївська область), з пішохідного та гірського туризму "Кам'янецькі скелі" (Хмельницька область), "100 км за 10 годин по Поясу Слави" (Одеська область). А відкрита матчева зустріч з техніки пішохідного туризму на Кубок Південного Бугу між гуртківцями Миколаївської та Кіровоградської областей вже стала традиційною [10, 113].
Крім того, гуртківці центрів туризму беруть участь у міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту взяли участь у міжнародних змаганнях зі спортивного орієнтування в Чехії та Словаччині.
У 2003 році на базі Центрального табору туристського активу учнів України у Закарпатській області відбувся Всеукраїнський зліт-змагання зі спортивного туризму серед команд учнів навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України у старшій віковій групі. Програма зльоту-змагань включала змагання з техніки пішохідного туризму на дистанціях ІІІ класу, спортивного орієнтування та конкурсно-спортивну програму. Переможцями у загальному заліку змагань стали команди: м. Києва (1 місце), Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді (2 місце) та Донецької області (3 місце). У 2001 р. Всеукраїнські змагання з техніки пішохідного туризму не відбулися через нестачу фінансування.
Ефективною формою виявлення кращого досвіду організації спортивних походів та виявлення сильніших груп є щорічна заочна першість України на кращу туристсько-краєзнавчу подорож навчального року. У 2002-2003 навчальному році у фіналі Першості взяли участь 57 команд з 21 області України, м. Києва та Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді.
Більшість груп юних туристів провели подорожі по рідному краю. Основними районами походів залишаються Крим та Карпати. Лише туристські групи Чернігівського обласного центру дитячого та юнацького туризму здійснили водний похід 2 категорії складності (к.с.) по р. Шуї (Південна Карелія), Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю - пішохідний похід 2 к.с. по Сумській та Брянській областях, Дніпропетровського обласного дитячо-юнацького центру міжнародного співробітництва - гірський похід 2 к.с. по Кавказу.
Серед переможців фіналу першості - команди АР Крим, Чернівецької, Хмельницької, Херсонської, Харківської, Сумської, Одеської, Вінницької, Чернігівської, Дніпропетровської, Луганської областей, м. Києва та Укрдержцентру туризму і краєзнавства учнівської молоді.
Отже, не зважаючи на наявні потенційно великі можливості і важливість розвитку спортивного туризму для всебічного розвитку громадян України, зміцнення здоров'я населення, формування здорового способу життя, а також незважаючи на те, що рівень його розвитку впливає і на загальний розвиток вітчизняної туристичної галузі як високорентабельної галузі економіки, спортивний туризм в Україні розвинутий на недостатньому рівні. Труднощі, з якими зіткнувся спортивний туризм пов'язані з економічними проблемами розвитку суспільства; з майже повною відсутністю державної та громадської підтримки, недосконалістю сучасної нормативно-правової, методичної та інформаційної бази, яка б враховувала існуючі реалії розвитку спортивного туризму; з внутрішніми організаційними проблемами в самому туристсько-спортивному русі, що накопичились за останні роки.
ВИСНОВКИ
Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.
Як відомо, перші мандрівки та подорожі, які здійснювалися в давнину не можуть вважатися туристичними. Бо в основі цих подорожей лежали, насамперед, економічні й політичні цілі, а не бажання відпочинку й культурного пізнання.
У своєму сучасному вигляді туризм, на думку більшості дослідників-істориків, виник і оформився в середині XIX ст. Початком туризму вважається діяльність англійського підприємця Т. Кука, який зорганізував декілька екскурсій і подорожей спочатку всередині країни, а потім у 1855 р. здійснив і першу закордонну поїздку в Париж на Всесвітню виставку.
Вищевикладену періодизацію можна застосовувати відповідно й щодо українських земель і українського туризму. Відомо, що починаючи з найдавніших часів територію України постійно відвідували іноземні мандрівники, які оприлюднювали у письмовій формі цінні відомості про народи, що населяли її територію.
Значний внесок в історію європейських та світових географічних відкриттів належить мандрівникам, мореплавцям, вченим-дослідникам - вихідцям з українських земель. Почесне місце серед них по праву належить українському мореплавцю з Чернігівщини Юрію Федоровичу Лисянському, який прославився тим, що разом із Іваном Федоровичем Крузенштерном у 1803-1806 pp. здійснив на суднах "Надія" та "Ніва" першу російську навколосвітню подорож.
Початок організованої туристської діяльності на українських землях спостерігається з другої половини XIX ст. В цей час широкого розповсюдження набуває екскурсійна справа, розвитком якої займаються різноманітні організації. Значний внесок в цьому відношенні зробили наукові та професійні товариства, процес створення яких широко охопив українську провінцію наприкінці XIX - початку XX ст. До цього часу відноситься й поява перших екскурсійних товариств - у Києві (в 1885 p.), Ялтинського екскурсійного бюро (у 1895 р.) та ін. Товариства організовували різноманітні екскурсії для широких верств населення, видавали спеціалізовані журнали, літературу педагогічного характеру, а також займалися підготовкою керівників екскурсій. Розвиток екскурсійної діяльності також супроводжувався організацією різних виставок, музеїв, створенням та відкриттям історичних і культурних пам'ятників.
У другій половині XIX ст. популярним стає гірський туризм, який починає розвиватися на базі Криму. Розвиток гірського туризму в Криму, насамперед пов'язаний із діяльністю загальноросійських географічних товариств, які закладали свої філіали на Кавказі й Криму. Взагалі наприкінці XIX ст. Крим стає одним із найбільш популярних районів відпочинку в Росії. Він притягував туристів своїми кліматичними умовами й зручністю географічного положення.
Однією з перших туристичних організацій Криму став організований наприкінці 80-х років XIX ст. "Гурток любителів природи, гірського спорту і Кримських гір", який багато зробив для розвитку туризму й подорожей. На його основі був утворений Кримський горний клуб, правління якого знаходилося в Одесі, а два відділення діяли у Севастополі й Ялті. У подальшому Кримський горний клуб розповсюдив свою діяльність й на Кавказ і став називатися Кримсько-Кавказьким. Свою роботу клуб висвітлював у щорічнику "Записки гарного клубу". Значним надбанням у роботи клубу стала підготовка і видання путівників по Криму і Кавказу.
Таким чином, наприкінці XIX - початку XX ст. на українських землях, що були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, за зразком деяких європейських країн почали створюватися перші туристські організації й товариства, засвоюватися курортні зони.
За радянські часи можна виділити декілька періодів у розвитку вітчизняного туризму. 20-ті роки стали роками активного розвитку туристсько-екскурсійного руху. В цей час туризм розглядався як засіб піднесення культурного рівня народу, з огляду на що широко організовувалися різноманітні екскурсії, тури, походи і мандрівки, ініціаторами яких виступали відомі вчені, історики, громадські діячі. За ті часи в Україні було створено і перші керівні структури галузі туризму.
Пожвавлення туристичної діяльності в республіці спостерігається в післявоєнний період, зокрема у 60-80-ті роки. На основі певного економічного піднесення, покращання матеріального становища значної маси населення складаються сприятливі умови для туристично-екскурсійного руху. Насамперед, це торкається внутрішнього туризму, всі види якого досить активно і успішно розвиваються.
Широкі можливості для розвитку туризму з'являються з набуттям Україною державної незалежності. За десять років існування незалежної держави створюються тисячі туристичних організацій, активно починає розвиватися міжнародний туризм.
Таким чином, туризм на українських землях починає активно розвиватися з середини XIX ст., пройшовши еволюцію від мандрівок і подорожей, які були засобами вивчення історії та культури народу, до створення більш розвинутих форм. На сьогодні став однією із найрозвинутіших галузей економіки, важливим соціальним інститутом і каналом "народної дипломатії".
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Про туризм: Закон України // Урядовий кур'єр. - 1995. - 15.10.95.
2. Алешин В.М., Серебренников А.В. Туристская топография. - М., 1985.
3. Биржаков М.Б. Введение в туризм. - СПб: Изд-во Торговый дом Терда", 1999. - 192 с.
4. Власов АЛ. и др. Турист. Библиотека туриста. - М., 1974.
5. Гаврилюк С.В. Краєзнавча й екскурсійна діяльність церковних братств Волині наприкінці XIX ст. //З історії вітчизняного туризму. - К., 1997.- С. 39-44.
6. Економіка сучасного туризму. / Під ред. Карпової Г.А. - М.: Видавництво "Герда", 1998.
7. Євдокименко В. Регіональна політика розвитку туризму. (Методологія формування, механізм реалізації). - Чернівці: "Прут", 1996. - 288 с.
8. Квартальный В.А., Федорченко В.К. Туризм социальный: история и современность. - К.: Вища школа, 1989. - 342 с.
9. Квартальный В.А., Романов А.А. Международный туризм: политика развития: Учебное пособие. - М.: Сов. спорт, 1998. - 143 с.
10. Кулагіна Г.Д., Попелева С.В., Сенін В.С. Статистика туризму. Навчальний посібник. - М.: МЕСІ, 1996. - 176 с.
11. Луцький Я.В. Історія туризму в Галичині до 1939 р. // З історії вітчизняного туризму. - К., 1997. - С.66-75.
12. Основні показники Державної програми розвитку туризму до 2005 року та діяльності туристичних підприємств України. - К.: Державний комітет України по туризму, 1996. - 15 с.
13. Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні. К.: Вид-во КІТЕП, 2000. - 87 с.
14. Рухлов Ю.В. История развития туристско-экскурсионного дела. - М.: ЦРИБ "Турист", 1989. - 77 с.
15. Спутник туриста / Сост. К.И. Вахлис. - К., 1991.
16. Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (18-20 жовтня 1999 р., м. Київ). - К.: Вид-во "КІТЕП", 1999. - 268 с.
17. Туризм у XXI столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали ІІ-ої Міжнародної науково-практичної конференції (10-11 жовтня, 2001 р.) /Редкол.: Цибух В.І. (голова) та ін. - К.: Знання України, 2002. - 560 с.
18. Шаповал Г.Ф. История туризма: Пособие. - Минск: "Экоперспектива", 1999.-303 с.
19. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник: Навчальний посібник. - К.: Дніпро, 2000.
20. Цибух В. І. Туризм - це добробут в нашому домі // Гостиничный бизнес. - 2000. - № 1 - С. 6-8.
21. Цибух В. І. Туризм в Україні на зламі тисячоліть // 6 континентів. - 2000. -№ 5. - С. 3.