Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Факультет: Початкова освіта
Спеціальність: Початкова освіта з методиками спеціальної освіти
Реферат
Тема: Характеристика психічного інфантилізму у дітей
Виконала:
студенткка групи 322
Шигабієва О.Ю
Харків 2019
План:
Вступ ……………………………………………………………………...……...3
Зміст ……………………………………………………………………….……..4
Загальна характеристика інфантилізму ………………………………..….4
Синдром психічного інфантилізму у дітей………………………………...5
Список використаних джерел …………………………………………………..9
Вступ
Труднощі правильної кваліфікації психічного стану підлітків зв'язані з наступними обставинами: з перевагою в клінічній картині вікової, нозологічне нейтральної психопатології, частотою появи на ініціальній стадії захворювання психічних еквівалентів і поведінкових масок із клінічною нечерговістю психопатологічних характеристик, перебільшеними проявами психологічного кризу дозрівання, зі схильністю до нозологічне неспецифічних поведінкових реакцій опозиції, імітації, відмови; частотою проявів порушеної соціалізації особистості.
При клініко-катамнестичному вивченні виявлена дуже важлива обставина. Виявилося, що ті самі сполучення синдромів можуть виступати в період пубертата і як етап динаміки відомих нозологічних форм, і як відносно самостійні, як би поза рамками прийнятої нозографії, стану, прив'язані тільки до періоду дозрівання.
Однією із самих характерних рис психічних порушень у підлітковому віці є наявність у клінічній картині симптомів психічної незрілості (інфантильності).
Загальна характеристика інфантилізму
Синдром психічного інфантилізму займає особливе положення не тільки тому, що зустрічається часто. Він значною мірою визначає особливості клінічної картини, характер і мотивацію ООД, адаптаційні й критичні здатності й тому може мати значення для експертної оцінки. При певних обставинах психічна незрілість, властивому віку, може здобувати патологічні форми. Залежно від характеру причинних факторів інфантилізм виявляється в різні вікові періоди, що накладає свій відбиток на його клінічну характеристику.
Розрізняють інфантилізм тотальний і парціальний. Останній Т. Е. Сухарева позначила як дисгармонічний. Затримки розвитку можуть стосуватися тільки психічної сфери, але нерідко зачіпають і соматичну (психофізичний інфантилізм). По походженню виділяють інфантилізм конституціональний, органічний, ендокринний, соціокультуральний. У тих випадках, коли психічна незрілість захоплює всі сфери психіки й особливо інтелект (органічний інфантилізм), виникають більші труднощі його відграничення від олігофренії. На етапі пубертатного кризу інтелектуальна незрілість органічного походження стає більше парціальної, сполучається з посиленої в цей час психо-органічної симптоматикою, афективними коливаннями й віковими реакціями. Інтелектуальна незрілість проявляється в недостатній здатності до обмірковування, внутрішній переробці подій, імпульсивності рішень без боротьби мотивів, у нездатності до прогнозування своїх учинків. Навіть при формальному розумінні караності тих або інших дій і знань узаконених норм поводження здатність критично оцінювати конкретну ситуацію й надходити відповідно до цього виявляється недостатньою. Незрілість вольових функцій з характерними явищами сугестивності збільшує ризик випадкових рішень, продиктованих бажаннями. У період пубертатної кризи в результаті його "асинхронного" протікання, психічний інфантилізм протікає по "кризовому" варіанту. При цьому переважає гротескне загострення рис і тенденцій молодшого підліткового віку з опозиційністю й критицизмом, зниження здатності до соціально схвалюваної діяльності при виразній схильності до збагачення негативним досвідом, прагнення до ювенільного самоствердження, затримка у формуванні почуття боргу, відповідальності, критичної самооцінки. Цей варіант інфантилізму особливо тісно корелює з порушеннями поводження адаптації. Серед форм інфантилізму, обумовленого соціо-психологічними факторами, відомі описи "синдрому єдиної дитини", в основі яких лежить неправильне виховання по типу "кумира родини" і "гіперопіки", а також явища "госпіталізму", що виникають у підлітків в умовах депривації. При цьому виникають такі прояви незрілості, як несамостійність, неорганізованість, недостатність практичних навичок і ініціативи, мала витривалість до психічних навантажень, збереження дитячого характеру прихильностей і інтересів, егоцентризм, недостатність соціальної зрілості й адаптованості. Окремі прояви психічної незрілості можуть виникати й при педагогічній занедбаності, однак тут вона звичайно не складається в цілісний синдром. Знання клінічних форм інфантилізму виявляється необхідним при рішенні питання про відповідність рівня психічного розвитку паспортному віку, питання, що нерідко ставиться перед судовими психіатрами при наявності в підлітка ознак затриманого розвитку. У цих випадках призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза.
2.Синдром психічного інфантилізм у дітей
Психічний інфантилізм – форма психологічної незрілості дитини, яка приводить при неправильному вихованні до затримки вікової соціалізації та поведінки дитини, які не відповідають віковим вимогам до неї. Сприяє інфантилізму: гіпоксія, інфекції, інтоксикації під час вагітності, конституційно-генетичні, ендокринно-гормональні фактори, асфіксія при пологах, тяжкі інфекційні хвороби у перші місяці життя. Також егоцентричні та тривожно-вразливе виховання. Перший варіант психічного інфантилізму – істинний чи простий (по В.В. Ковальову) – базується на затримці розвитку лобних ділянок головного мозку, зумовлений вищеперерахованими факторами. Як результат, у дитини затримується формування поняття норм поведінки та спілкування, вироблення понять «неможна» і «треба», почуття дистанції у відносинах з дорослими, затримка дозрівання здатності вірно оцінювати ситуації, передбачити розвиток подій, загрози. Діти з простою формою психічного інфантилізму за своєю поведінкою оцінюються як молодші від свого істинного віку на 1-2 роки. Психічний інфантилізм – це не загальна затримка розумового розвитку При його наявності діти засвоюють фразову мову в звичайні терміни і навіть раніше, задають запитання в повній відповідності до вікових нормативів, своєчасно засвоюють читання, рахунок, психічно активні. Часто висловлюють оригінальні думки і свіжо сприймають природу. Батьків та вихователів бентежить їх безпосередність, невідповідність поведінки віку і непристосованість до реальності. Вони не те, що не здатні обдумати свої вчинки, вони скоріше всього просто над ними не задумуються. Жвавість інфантильної дитини – не розгальмованість, а емоційність, яка б'є через край. їх необережність – це результат не розумового відставання, а наївності дитини, яка не уявляє, що ЇЇ можна образити. Вони добрі і не чекають зла. їх манера вільного звертання до дорослих не від грубості чи безцеремонності, а від щенячої радості життя і тієї безоглядної жвавості, коли відсутнє уявлення про те, що можна, а чого не можна. Психічно інфантильні діти наївно пропонують дорослому побігати чи погратись з ними, не розуміючи, що дорослим не до цього. Вони у всьому йдуть від себе, свого сприйняття життя. Тому вони проявляють веселість, якщо плачуть, то недовго і не пам'ятають зла. Дорослі часто любуються безпосередністю малюка доти, поки реальність адаптації в школі не штовхає батьків на консультації до психіатра Ровесники підходять до таких дітей як до рівних, але спілкування не виходить, бо вони у спілкуванні явно молодші. Діти дуже не самостійні, нічого не вміють, бо те, що потребує зусиль, робили за них інші. Відчувши реалії життя, така дитина спочатку дивується, потім сильно засмучується – аж до проявів істеричного неврозу. Для інфантильних дітей характерна багата природна емоційність, але вона не збагачується паралельним розвитком якостей істинного розуму, які забезпечують повноцінну орієнтацію і соціалізацію, а тому не досягають рівня зрілих почуттів. Вони непідробно радіють, гніваються, сумують, симпатизують, відчувають страх – і все бурхливо, через край. їх міміка, жестикуляція жвава, виразна. Але вони не знають глибокої любові, істинної печалі, смутку. їм не притаманні тривожність і стриманість. В них немає емоційної основи, щоб плакав, так плакав, або радів, так вже радів. їх емоційність – як літній дощик: і капає і сонце, а в результаті – ні того, ні іншого. Більше того, у таких дітей страждає вольове начало. Затримка розвитку лобних ділянок головного мозку з їх функцією довготривалого ціле утворення і планування визначає тенденцію до затримки формування волі. Неправильне виховання ускладнює інфантильність вольового фактору у дітей. Вольовий компонент закладений у темпераменті, але і цю сторону як і інші, не розвивали. Таким чином, у виникненні психічного інфантилізму зримо прослідковується взаємозв'язок біологічних і мікросоціологічних причин, які породжують дитячу нервовість чи трудність. Другий варіант психічного інфантилізму – загальна психофізична незрілість по інфантильному типу. Причини ті ж, що і в першому варіанті. Однак у другому варіанті незрілість стосується також фізичного розвитку. Це діти мініатюрні, слабкі, тендітні. Дитина своєчасно розвиваються у моторному, психомовному розвитку, вона своєчасно засвоює всі навички та вміння, малювання, рахунок, читання. Часто дитина має нахил до музики, емоційно жвава, але у неї, як і в першому варіанті затримується дозрівання вищих орієнтаційних функцій. Час іде, а дитина, не готова до спілкування з однолітками і нестерпно несамостійна. Тендітність, мініатюрність дитини викликає тривогу у батьків. Дитина часто хворіє, на відміну від дітей з першим варіантом психічного інфантилізму. Дитина себе часто поводить як «тіхоня», не вимотує батьків, а викликає щемний жаль. Виховання такої дитини, як правило, набуває тривожного спрямування. В дитячому садку вихователь оберігає дитину, це у неї не викликає протесту, бо вона боїться однолітків. Вчителька водить за руку, мимовільно знижуючи вимоги. Всі сприймають дитячість, і навіть однолітки охоче граються з такою дитиною, відводячи їй роль маленької, проектуючи на неї свій майбутній батьківський інстинкт захищають, втішають і дитина приймає відведену їй роль. Вона зручна і приємна. Дитина не хоче дорослішати в шкільні роки. Якщо події розвиваються в такому спрямуванні, то будучи дорослим, продовжує грати цю роль. Тоді мова йде про чоловіка-сина, жінку-дочку уже в шлюбних стосунках. У психічно інфантильної дитини за другим варіантом відсутнє почуття невідповідності, сприймає себе такою, якою є, тому рідко розвивається невроз. Тривожне виховання «захищає» дитину і закріплює в її інфантильності. Правильне ж виховання може позбавити інфантильності. У 6-8 років йде дозрівання вищих психічних функцій і йде набуття якостей змужніння. Після завершення статевого дозрівання дитина відрізняється від однолітків малим зростом та мініатюрністю при фізичній міцності та нормальному здоров'ї. Психічно інфантильну за другим типом, дитину не підганяють з розвитком. Дитина буде слідувати за ровесниками з відставанням від них приблизно на рік, і до початку навчання в школі наздожене їх. Фізичну слабкість та малий зріст компенсують розвитком спритності. І знову ми бачимо - виховання вирішує все. Необхідні лише терпіння, любов і мудрість батьків. Зовсім неприпустимим є третій варіант психічного інфантилізму. Дитина народжується психічно та фізично здоровою, але захищаючи її від життя -батьки штучно затримують ЇЇ соціалізацію егоцентричним чи тривожним характером виховання. Часто такі випадки трапляються у тих батьків, які мріяли про дитину, дуже чекали її. І ось шестеро дорослих любуються і тішаться одним малюком і затримують його у 2-Зрічному віці. Цей вид інфантилізму цілком зумовлений неправильним вихованням, коли здорового зробили незрілим і розвиток лобних функцій мозку штучно затримали. Інфантилізм в такому випадку культивують гіперопікою, від ровесників та життя відгороджують. За дитину думають батьки, прибирають усі труднощі з її шляху, все прощають. І дитина не відаючи ні про що, йде назустріч життю, і ця зустріч не передвіщає нічого доброго. Психічний розвиток йде за жорсткою програмою і упущення за віком багато в чому виявляється упущеним назавжди. У дитини не було об'єктивних даних для подолання інфантилізму, його викликали штучно. В результаті, після 5,5 років, дитина інфантильна об'єктивно, так, ніби їй пошкодили мозок. У перших двох варіантах почалось з пошкодження, в третьому – закінчується ним. Третій варіант гірший за перших два, гірший і прогноз, тяжчі наслідки В кінці кінців батьки впадають в паніку. Дитина, яка зовсім нічим не поступається одноліткам на уроці забавляється іграшками, не звертає уваги на заборони вчительки, розмовляє з сусідами і проситься до мами. Вдома дитина лише грається, поводить себе егоїстично, не визнає відмови ні в чому. Вона капризна, вимоглива, істерична. Дитячість вже нікого не радує і батьки звертаються до лікаря. А в цьому випадку батьки перетворили здорову дитину у хвору. При цьому виді інфантилізму можливий шлях дитини в істеричний невроз. Дитину з вродженим психічним інфантилізмом або з набутим у перші місяці життя – лікує лікар-психоневролог. Лікування має сприяти дозріванню вищих нервово-психічних функцій. За показами дитину консультують і у лікаря-ендокринолога.
Головне в подоланні психічного інфантилізму – правильне виховання. Зусилля спрямовуються передусім на соціалізацію дитини. Підкреслено та настійливо відрізняються поняття «потрібно», «можна», «не можна», «добре», «погано». Дотримання з перших місяців життя режиму сну годування і відпочинку, в даному випадку, важливе і як дисциплінуюче, соціалізуюче виховання. Дитині роз'яснюють наслідки її помилок, надають свободу і самостійність, дозволяють помилятися, відчути коли і від чого буває боляче. Постійно побуджують переборювати труднощі, допомагаючи та радіючи разом з нею. Інфантильну дитину слід навчати та формувати уміння. Заохочувати до спілкування з ровесниками, а не з молодшими дітьми. Велику увагу слід приділяти вихованню поглибленої емоційності, особливо чуйності. Вихователі, батьки здійснюють вплив на дитину засобами гри, відпрацьовуючи необхідні для успішної адаптації в дитсадку. Якщо ж інфантильна дитина до 7 річного віку виявиться не готовою до школи, то краще затримати таку дитину ще на 1 рік і відправити в школу з сформованою позицією школяра, ніж зіпсувати початок шкільного навчання і, можливо, все навчання в цілому.
Список використаних джерел
1. Агавелян О. К. Соціально-перцептивні особливості дітей з порушеннями розвитку. - М., 1999.
2. Виготський Л. С. Собр. соч .: В 6 т. - М., 1983. - Т. 5 .-- М., 1993.
3. Діти з затримкою психічного розвитку / За ред. Т. А. Власової В. І.Лубовского, Н.А. Ципін. - М., 1984.
4. Дмитрієва О.Є. Про особливості спілкування з дорослим шестирічних дітей з ЗПР // Дефектологія. - 1988. - № 1.
5. Забрамная С.Д. Психолого-педагогічна діагностика розумового розвитку дітей. - М., 1993.
6. Кулагіна І. Ю., Пускаева Т.Д. Пізнавальна діяльність і її детермінанти при ЗПР // Дефектологія. - 1989. - № 1.
7. Кучма В.Р., Платонова А.Г. Дефіцит уваги з гіперактивністю дітей Росії. - М., 1997..
8. Лубовский В.І. Загальні і специфічні закономірності розвитку психіки аномальних дітей // Дефектологія. - 1971. - № 6.