Підготував
Студент 55 мгпрпс групи
Практичний психолог ДНЗ№40
Ларін Д.І
Групова психотерапія - психотерапевтичний метод, який цілеспрямовано використовує групову динаміку в лікувальних цілях. Групова динаміка - сукупність взаємовідносин і взаємодій, що виникають між членами групи, включаючи групового психотерапевта.
У якості самостійного методу групова психотерапія виступає в тому сенсі, що розглядає клієнта в соціально - психологічному плані, в контексті його взаємин і взаємодій з іншими людьми, фокусуючись при цьому не тільки на індивідуальній проблематиці людини, а й на сукупності його реальних взаємин з навколишнім світом . Група виступає моделлю реального світу, де її учасники проявляють ті ж емоційні реакції, моделі поведінки, конфлікти, відносини, установки, що і в житті.
Історія розвитку групової психотерапії.
2.Попередники: (Арістотель, Фридрих Месмер, Густав Лебон, Вільям Мак - Дугалл, З. Фрейд). Аристотель називав людину «суспільною твариною» і розглядав його потреба в спілкуванні з собі подібними як джерело його сили.
Попередником групової психотерапії можна вважати Фрідріха Антона Месмера (нім. Friedrich Anton Mesmer; Франц Месмер; народився 23 травня 1734-помер 5 березня 1815) Фрідріх Антон Месмер - народився в Швабії, єврейський австрійський лікар, творець вчення про «тваринний магнетизм» («месмеризм »). У 1776 році прийшов до висновку, що магнітотерапія сприятливо діє на пацієнта, але не завдяки самому магніту, а в результаті дії таємничої сили - флюїду, що виходить від магнетизера. Ця сила, названа ним «тваринним магнетизмом», може накопичуватися і передаватися іншим з метою усунення хвороб.
Під впливом цих ідей Месмер розробив психотерапевтичний прийом лікування, який був названий ним «Бакеу» (від фр. Baque - чан). Суть його в тому, що кілька пацієнтів розташовується навколо дерев'яного чана з водою, в кришку якого через спеціальні отвори вставлені намагнічені залізні стрижні. В умовах групового сеансу пацієнти торкалися до них і один до одного, створюючи ланцюг, за якою «циркулював флюїд». Магнетизер при цьому повинен був торкнутися чана, передаючи через нього цілющу енергію всім пацієнтам одночасно. Месмер вважав, що в стані магнетичного сну або трансу деякі люди можуть передбачати майбутнє і прозрівати далеке минуле, здатні бачити внутрішні органи свої та інших людей, розпізнавати хвороби, визначати засоби лікування і т. п. При цьому механізм лікування мав, на його думку, суто фізіологічне, але не психологічний зміст. Він ввів термін «раппорт», що означає фізичний контакт, завдяки якому відбувалася передача «флюїду». Вважається, що одним з механізмів, завдяки якому Месмер все ж добивався успіху в лікуванні своїх пацієнтів, якраз і полягав в ефекті їх групової взаємодії.
Наукові дослідження впливу групи на людину почалися в рамках соціальної психології з 1895 р.. коли французький соціальний психолог Густав Лебон ввів поняття «групової свідомості». У ті часи досліджувалися великі групи людей і психологія натовпу. Люди, стаючи частиною натовпу, починають відчувати на собі її гіпнотичний вплив: їх поведінка під вплив групової свідомості стає ірраціональним, інстинктивним, некерованим, непередбачуваним і агресивним. У натовпі розум, контроль, воля і людські функції слабшають, поведінка стає несвідомим, регресує, примітивним, нецивілізованим, жорстоким і варварським.
Г. Лебон пов'язував ці явища з трьома факторами: у групі люди починають відчувати свою силу і непереможність, у групі відбувається ефект емоційного зараження, в групі людина стає особливо вселяється.
Англійський психолог Вільям Мак - Дугалл в 1920 р. опублікував роботу «Групова свідомість», в якій прийшов до тих самих висновків, що і Г. Лебон, що в групі людина виявляє крайню збудливість, імпульсивність, грубі пристрасті, відсутність відповідальності та самоповаги. Але разом з тим, вказав на позитивні моменти групового впливу: групу можна організувати (організація групи може служити противагою деградації), для цього вона повинна мати ясні спільні цілі і завдання.
З. Фрейда цікавив вплив групи на поведінку індивіда. У 20-ті роки ХХ ст. він звернувся до питань соціальної психології в роботах «Тотем і табу», «Масова психологія і аналіз людського Я». Він вважав, що всі соціальні зв'язки включають в себе елемент еротики, неврози - притулок в якому людина ховається від суспільства, а соціальні вимоги безпосередньо впливають на виникнення неврозів. Соціальні відносини людини за своєю природою - прообраз едіпальной конфлікту, а у всіх людей є вроджене «стадне почуття». З. Фрейд розглядав дві штучно створені маси людей: церкву і армію, де є володар з необмеженою владою і люблячий рівною любов'ю всіх членів групи. Саме ілюзія цієї любові з'єднує людей в групу. Група за своєю природою надзвичайно довірлива, схильна до різних крайнощів, не має критичними здібностями, схильна до впливу, поважає силу, доброту розглядає як слабкість, бажає бути керованою і примушує сильною особистістю, перед якою хоче відчувати страх. І, нарешті, група ніколи не шукає правди, їй потрібні ілюзії. У членів групи виникає лібідозная залежність від керівника і один від одного. На основі либидозной залежності члени групи ідентифікуються один з одним і з лідером. Індивід регресує і відмовляється від власної індивідуальності в ім'я інтересів групи.
Відомо, що терапевтичні можливості групової взаємодії використовував в 1905 р. амер. лікар - хірург Джозеф Пратт, який лікував в Бостоні незаможних хворих на туберкульоз колективними бесідами. Далі практичний розвиток групової психотерапії було здійснено в «Психологічних середовищах» З. Фрейда 1902 р., Віденському психоаналітичному суспільстві 1908р. У 1919 р. Едвард Лейзелл у Вашингтоні в психіатричній лікарні створив групу хворих шизофренією. А. Адлер в 1919 р. у Відні створив інститут дитячої психопрофілактики. У 1949 р. Олександр Вольф застосував методи психоаналізу в групі, ввів альтернативне групові збори без психоаналітика на самоврядуванні групи. У 1935 р. в США Вільямом Вільсоном (біржовий маклер, сам колишній алкоголік) організовано рух «Анонімних алкоголіків». В даний час існують суспільства анонімних наркоманів, гравців, боржників, самогубців, ненажер, жертв насильства, жертв інцесту і пр. У 1949 р. Ендрю Солтер заклав основи поведінкової групової психотерапії в форматі тренінгів умінь. У 50-ті р. Арнольд Лазарус і Ганс Айзенк ввели термін «поведінкова психотерапія». У 1984 р. ньому. психолог М. Форверг розробив CПТ - рольові ігри з моментами драматизації, виступаючі імітацією проблемних ситуацій ділового спілкування.
У Росії в 20 - і роки Бірман і Чалисов розробили методику проведення зборів хворих неврозами, Дружинін і Іткина застосовували в лікуванні групову та індивідуальну психотерапію. Бехтерєв в 1911 р. проводив групову раціональну та гіпносуггестівной психотерапію хворим на алкоголізм. У 30 - ті роки А. Макаренко зробив колективну психокоррекцию підлітків.
Класичний етап
Групова психотерапія була запроваджена в практику психологічної допомоги у 1932 році Дж.Морено, а через 10 років вже існували журнал з групової психотерапії та професійна організація групових психотерапевтів.
Під груповою психотерапією розуміють такий метод психотерапії, при якому одночасно надається допомога кільком клієнтам. Поява групової психотерапії обумовлена, на думку Морено, недостатньою кількістю психотерапевтів та значною економією часу [46].
Найпершим методом групової психотерапії була психодрама.
У 40-х роках з'являються Т-групи (К.Левін), що передбачали формування міжособистісних стосунків і вивчення процесів у малих групах та у їх різновиді — групі сенситивності.
Сьогодні ці групи трансформувалися у групи, які розвивають спеціальні вміння, та групи особистісного розвитку або групи зустрічей.
Психотерапевтичні групи — це невеличкі тимчасові об'єднання людей під керівництвом психолога або соціального працівника, які мають спільну мету міжособистісного дослідження, особистісного зростання та саморозкриття.
Це групи, в яких відбувається цілісний глибинний розвиток особистості та самоактуалізація здорової людини, прискорюється процес її психічного визрівання.
Залежно від загальної мети група має відносно чітку ієрархічну структуру. Один з членів психотерапевтичної групи виступає в ролі лідера, інші перебувають в ролі підлеглих. Ця структура може змінюватися залежно від цілей психотерапії. Загальні цілі в поєднанні з потребами окремих членів групи визначають групові норми, тобто форми і стиль поведінки всіх учасників групи.
Варто, на думку Лемкуля, відрізняти груповий тренінг та роботу з групою від власне групової психотерапії. Ремшмідт пояснює це так: «Груповий тренінг сконцентрований на подоланні певних порушень поведінки і вимагає високої структурованості (цілеспрямовані вправи, жорсткий терапевтичний план), при груповій психотерапії йдеться про набуття емоційного досвіду і досягнення інтрапсихічних змін; при цьому ступінь структурування малий»
Всі форми групової терапії застосовують переважно вербальні методи, а також методи, орієнтовані на дію або біхевіоральні методи. Останнім часом все більшого значення набувають підходи, орієнтовані на діяльність. Вони містять терапевтичні елементи і основні принципи обох вказаних вище методів, але відрізняються від них акцентом на активну діяльність і проведення групових вправ.
Успішність групової психокорекції та психотерапії багато в чому залежить від особистості керівника (тренера групи). Керівник групи виконує, зазвичай, чотири ролі: експерта, каталізатора, диригента та зразкового учасника. Тобто він коментує групові процеси, допомагає учасникам об'єктивно оцінювати свою поведінку та її вплив на ситуацію; сприяє розвитку подій; вирівнює внески кожного учасника до групової взаємодії; відкритий та автентичний.