Гендерні аспекти лідерства в практиці управління
На мою думку, тема лідерства розглядається і застосовується протягом тисячоліть. Проте лише за останні 80 років лідерство стало темою серйозних дискусій. Важливо розуміти змінні, що стосуються ефективного лідерства. Стать є однією з таких змінних, яку необхідно вивчати з огляду на оптимізацію ефективності лідерства. Тема ґендеру та лідерства заслуговує серйозного та вдумливого розгляду та обговорення через професійні, політичні, культурні та особисті реалії двадцять першого століття. Жінки і чоловіки були, є і повинні бути лідерами. Необхідно враховувати стать, щоб визначити, як кожен лідер може досягти максимального потенціалу та ефективності.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ): «Стать» означає біологічні та фізіологічні характеристики, які визначають чоловіків і жінок. «Гендер» відноситься до соціально сконструйованих ролей, поведінки, діяльності та атрибутів, які певне суспільство вважає прийнятними для чоловіків і жінок.
Існує думка, що працювати під керівництвом жінки — завдання не з легких. Керівників розрізняють за статевою ознакою, а ділові якості при цьому залишаються "за кадром". Я вважаю, що функція керівника — об'єднувати людей в колектив, планувати і координувати їх дії і здійснювати контроль над виконанням своїх розпоряджень. Для цього мало бути професіоналом, необхідно стати лідером. Підлеглі повинні визнавати безперечний авторитет начальника, який здатний бачити далі, уміє брати на себе відповідальність.
Особливо гостро постає питання жіночого лідерства щодо прийняття рішень на державному, адміні/ страційному рівнях, прийнятті владних рішень. Багато хто вважає, що все це мало нагадує жінку — м'яку і опікувану. Та все таки, на мій погляд, жінки- керівники — це реальність. Їх, згідно сучасним підходам, можна класифікувати по наступних типах. 1. "Маскулінний підхід" — у жінок цього типу емоційна сфера розвинена недостатньо, і вони намагаються це компенсувати жорсткістю, підкресленою авторитарністю у відносинах з підлеглими. 2. "Жіночний підхід" — ця категорія жінок- керівників — пряма протилежність першої. Особиста чарівливість — один з головних робочих "інструментів" такого начальника, все будується на емоціях. Стиль її звернення до підлеглих — "хлопчики", "дівчатка", "давайте жити дружно". "Жіночний" начальник надліберальна, і тому в колективі панує плутанина. Всі висловлюють свою точку зору, ігноруючи думку сусіда, а погоджувати їх і вибрати єдино вірну нікому: керівник злився з натовпом. 3. "Ситуативний підхід" — тип жінки- керівника примикає до попереднього типа, тільки гасло "Давайте жити дружно" змінюється гаслом "Все для перемоги!". Такий начальник — ентузіаст: вона буквально горить на роботі, приходить раніше всіх і йде останньою. Робочий стіл її завалений паперами, де важливі перемішані з неважливими. Для підлеглого, що твердо знає свої службові обов'язки і що уміє спокійно роз'яснити їх, це найкращий тип керівництва. Таким чином, як показує практика та соціально-психологічний аналіз типів управління, жінка-керівник не тільки не поступається чоловікові в умінні управляти, але доволі часто і перевершує його.
Також я думаю, що нерівність жінок і чоловіків — це проблема взаємовідносин, і її неможливо викорінити, якщо зосереджувати увагу лише на проблемах однієї статі. Особливо це стосується розподілу праці, доступу до ресурсів та контролю над ними, а також можливостей брати участь у прийнятті різноманітних рішень. Тому перегляд гендерних ролей і відносин можливий тільки за умови участі у цьому процесі обох статей. Адже практика довела: поліпшення умов життя однієї статі не вирішує загальних соціальних проблем, та й навіть призводить до дискримінаційного становища іншої.
Таким чином, принцип рівності повинен містити у собі і право на відмінність, враховувати відмінні риси, характерні для жінок і чоловіків. Адже життя жінок і чоловіків значно відрізня ються через репродуктивну функцію жінок. Питання в тому, що ці відмінності не повинні негативно відбиватися на умовах життя жінок і чоловіків, вести до дискримінації. Навпаки, вони мають відповідним чином враховуватися, знаходити своє відображення у рівному розподілі економічних, соціальних і політичних можливостей.