МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Державний заклад «Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка»
ННІ фізичного виховання і спорту
Кафедра фізичної терапії, ерготерапії
Самостійна робота № 1
Тема: «Фізична терапія при інфаркті міокарда»
Виконала студентка 1-го курсу магістратури:
Головьошкіна Тетяна
Керівник: Радченко Аліна Володимірівна
м. Лубни – 2022-2023
ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПРИ ІНФАРКТІ МІОКАРДА
ЗМІСТ
1 Вступ
2 Завдання фізичної терапії
3 Етапи фізичної терапії
Ступінь 1
Ступінь 2
Ступінь 3
Ступінь 4
4 Список використаних джерел
1.Вступ
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, ішемічна хвороба серця (ІХС) посідає основне місце серед причин смертності дорослого населення у світі. Упродовж останніх років у США та Євросоюзі смертність від ІХС значно знизилася, проте в країнах Східної Європи з низьким і середнім рівнем доходів такої тенденції не виявлено. До основних і найнебезпечніших проявів ІХС відносять саме гострий коронарний синдром (ГКС), приблизно 20% випадків якого завершуються інфарктом міокарда. Важливим є організація системи діагностики і доставки пацієнтів з ГКС в спеціалізовані клініки в максимально ранні строки від початку симптомів. Гострий інфаркт міокарда є найважчим проявом ІХС та причиною понад 2,4 млн смертей у США, більше 4 млн летальних випадків в Європі та Північній Азії. Ефективність лікування при ІМ одночасно залежить, як від швидкого відновлення кровотоку по інфаркт-залежній коронарній артерії, так і від усунення важких гемодинамічних розладів в гострому періоді, що потребує суворого дотримання вимог діагностики ураження та відновлення інотропної функції лівого шлуночка.
2. Завдання фізичної терапії
Фізичні вправи на етапі стаціонару мають велике значення не тільки для відновлення фізичних можливостей хворих на інфаркт міокарда, але важливі як засіб психологічної дії, що вселяють у хворого віру в одужання і здатність повернутися до праці та в суспільство. Тому, чим раніше і з урахуванням індивідуальних особливостей захворювання почнуться заняття терапевтичними вправами, тим кращим буде загальний ефект. Фізична реабілітація на стаціонарному етапі спрямована на досягнення такого рівня фізичної активності хворого, при якому він міг би обслуговувати себе, піднятися на один поверх по сходинках і здійснювати прогулянки до 2–3 км у 2–3 прийоми протягом дня без істотних негативних реакцій. Завдання фізичної терапії на першому етапі передбачають: – профілактику ускладнень, пов'язаних з ліжковим режимом (тромбоемболія, застійна пневмонія, атонія кишечника та ін.); – поліпшення функціонального стану серцево-судинної системи (в першу чергу тренування периферійного кровообігу при щадному навантаженні на міокард); – створення позитивних емоцій і тонізуючої дії на організм; – тренування ортостатичної стійкості і відновлення простих рухових навиків.
3 Етапи фізичної терапії
На стаціонарному етапі реабілітації залежно від тяжкості перебігу захворювання всіх хворих на інфаркт поділяють на 4 класи. В основу цього поділу хворих покладені різні види поєднань таких основних показників особливостей перебігу захворювання, як величина та глибина ІМ, наявність і характер ускладнень, вираженість коронарної недостатності. Активізація рухової активності і характер фізичного навантаження залежать від класу тяжкості захворювання. Програма фізичної реабілітації хворих на ІМ на лікарняному етапі будується з урахуванням приналежності хворого до одного з 4-х класів тяжкості стану. Клас тяжкості визначають на 2–3- й день хвороби після ліквідації больового синдрому і таких ускладнень, як кардіогенний шок, набряк легенів, важкі аритмії. Ця програма передбачає призначення хворому того або іншого характеру побутових навантажень, методику занять лікувальною гімнастикою і допустиму форму проведення дозвілля.
Ступінь 1 охоплює період перебування хворого на ліжковому режимі. Фізична активність в об'ємі підступеня «а» допускається після ліквідації больового синдрому і важких ускладнень гострого періоду і зазвичай обмежується терміном в добу. З переходом хворого на підступінь «б» йому призначають комплекс терапевтичних вправ № 1. Основне призначення цього комплексу – боротьба з гіпокінезією в умовах ліжкового режиму і підготовка хворого до можливо раннього розширення фізичної активності. Фізична терапія грає також важливу психотерапевтичну роль. Після початку занять і вивчення реакції хворого на неї (пульс, самопочуття) проводиться перша спроба посадити хворого в ліжку, звісивши ноги, за допомогою фізичного терапевта на 5–10 хв 2–3 рази на день. Хворому роз'яснюють необхідність суворого дотримання послідовності рухів кінцівок і тулуба при переході з горизонтального положення в положення сидячи. Фізичний терапевт або медсестра допомагають хворому сісти і опустити ноги з ліжка та проконтролювати реакцію хворого на дане навантаження. Терапевтичні вправи включають рухи в дистальних відділах кінцівок, ізометричну напругу великих м'язових груп нижніх кінцівок і тулуба, статичне дихання. Темп виконання рухів повільний, підпорядкований диханню хворого. Після закінчення кожної вправи передбачається пауза для розслаблення і пасивного відпочинку. Вони складають 30–50 % часу, що витрачається на все заняття. Тривалість заняття 10–12 хв. Під час заняття слід стежити за пульсом хворого. При збільшенні частоти пульсу більш ніж на 15–20 ударів роблять тривалу паузу для відпочинку. Через 2–3 дні успішного виконання комплексу можна проводити його повторно у другій половині дня. Критерії адекватності даного комплексу : – прискорення пульсу не більше, ніж на 20 ударів; дихання не більше, ніж на 6–9 дих/хв; – підвищення систолічного тиску на 20–40 мм рт. ст., діастолічного – на 10–12 мм рт. ст. або ж уповільнення пульсу на 10 уд/хв, зниження АТ не більш, ніж на 10 мм рт. ст.
Ступінь 2 включає об'єм фізичної активності хворого в період палатного режиму до виходу його в коридор. Перехід хворих на 2-й ступінь здійснюється відповідно до терміну хвороби і класу тяжкості. Спочатку на ступені активності 2А хворий виконує комплекс №1 лежачи на спині, але число вправ збільшується. Потім хворого переводять на підступінь «б», йому дозволяють ходити спочатку навколо ліжка, потім по палаті, їсти, сидячи за столом. Хворому призначається комплекс №2. Основне призначення комплексу №2: попередження наслідків гіподинамії, щадне тренування кардіореспіраторної системи; підготовка хворого до вільного пересування по коридору і по сходах. Темп вправ, що виконуються сидячи, поступово збільшується, рухи в дистальних відділах кінцівок замінюються рухами в проксимальних відділах, що залучає до роботи більші групи м'язів. Після кожної зміни положення тіла слід пасивно відпочивати. Тривалість занять 15–17 хв. На підступені 2Б хворий може проводити ранкову гігієнічну гімнастику з деякими вправами комплексу №2, хворому дозволяються тільки настільні ігри (шашки, шахи та ін.), малювання, вишивання. Відповідно до вказаних в 46 табл. 3 термінів і при хорошій переносимості навантажень ступеню 2Б хворого переводять на 3-й ступінь активності. У хворих віком 61 рік і старше або які страждали до ІМ артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (незалежно від віку) або які вже раніше перенесли ІМ (також незалежно від віку) зазначені терміни подовжуються на 2 дні.
Ступінь 3 включає період від першого виходу хворого в коридор до виходу його на прогулянку на вулицю. Основні завдання фізичної терапії на цьому ступені активності: підготовка хворого до повного самообслуговування, до виходу на прогулянку на вулицю, до дозованої ходьби в тренуючому режимі. На підступені 3А хворому дозволяють виходити в коридор, користуватися загальним туалетом, ходити по коридору (від 50 до 200 м у 2–3 прийоми) повільним кроком (до 70 кроків за 1 хвилину). Фізична терапія на цьому підступені проводять, використовуючи комплекс вправ № 2, але кількість повторень кожної вправи поступово збільшується. Заняття проводяться індивідуально або малогруповим методом з урахуванням індивідуальної реакції кожного хворого на навантаження. При адекватній реакції на навантаження підступеню 3А хворих переводять на режим підступеню 3Б. Їм дозволяють прогулянки по коридору без обмеження відстані і часу, вільний режим в межах відділення, повне самообслуговування, миття під душем. Хворі засвоюють підйом спочатку на проліт сходів, а потім на поверх. Цей вид навантаження вимагає ретельного контролю і здійснюється у присутності фізичного терапевта, який визначає реакцію хворого по пульсу, АТ і самопочуттю. На підступеню Б значно розширюється об'єм тренуючого навантаження. Хворому призначають комплекс № 3. Основні завдання – підготувати хворого до виходу на прогулянку, до дозованої тренувальної ходьби і до повного самообслуговування. Виконання комплексу вправ сприяє щадному тренуванню серцево-судинної системи. Темп виконання вправ повільний з поступовим прискоренням. Загальна тривалість заняття – 20–25 хв. Хворим рекомендується самостійно виконувати комплекс №1 у вигляді ранкової гімнастики або в другій половині дня. При хорошій реакції на навантаження ступеня активності 3Б хворих переводять на рівень навантажень 4А підступеню відповідно до термінів.
Початок ступеня активності 4 знаменується виходом хворого на вулицю. Перша прогулянка проводиться під контролем фізичного терапевта, який вивчає реакцію хворого. Хворий здійснює прогулянку на дистанцію 500–900 м у 1–2 прийоми з темпом ходьби 70, а потім 80 кроків за 1 хв. На ступені активності 4 призначається комплекс №4. Основні завдання комплексу №4 – підготувати хворого до переводу в місцевий санаторій для проходження другого етапу реабілітації або до виписки додому під нагляд дільничного лікаря. На заняттях використовують рухи у великих суглобах кінцівок з поступовим збільшенням амплітуди і зусиллям, а також для м'язів спини і тулуба. Темп виконання вправ середній для рухів, не пов'язаних з вираженим зусиллям, і повільний для рухів, що вимагають зусиль. Тривалість занять до 30– 35 хв. Паузи для відпочинку обов'язкові, особливо після виражених зусиль або рухів, які можуть викликати запаморочення. Тривалість пауз для відпочинку 20–25 % тривалості всього заняття. Особливу увагу слід звертати на самопочуття хворого і його реакцію на навантаження[2,4].
4. Список використаних джерел
1.Пархотик І. Сучасні наукові підходи реабілітації кардіологічних хворих / І. Пархотик. // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2015. – No2. – С. 115–119.
2. Сухан В. С. Лікувальна фізична культура при захворюваннях серцево-судинної системи (методичні рекомендації) / В. С. Сухан, Л. В. Дичка, О. С. Блага. – 2014. – с. 62.
3. Клименко В. І. Актуальні питання організації медичної реабілітації кардіологічних хворих у сучасних умовах / В. І. Клименко, І. М. Денисенко. // Україна. Здоров’я нації. – 2010. – No2. – С. 79–83.
4. Корчинський В. С. Кардіореабілітація: сучасний стан та пріоритети розвитку / В. С. Корчинський. // Вісник вінницького національного медичного університе-ту. – 2015. – No1. – С. 244–247.
5. Коваленко В.М. Проблеми здоров’я і тривалості життя в сучасних умовах. / Коваленко В. М., Корнацький В. М. – 2017. – 298 с.9. Швед М.І. Сучасні стратегії лікування та реабілітації хворих на інфаркт міокарда / Швед М.І., Левицька Л. В. – Київ. – 2013.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Державний заклад «Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка»
ННІ фізичного виховання і спорту
Кафедра фізичної терапії, ерготерапії
Самостійна робота № 1
Тема: «ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПРИ ВАРИКОЗНОМУ РОЗШИРЕННІ ВЕН»
Виконала студентка 1-го курсу магістратури:
Головьошкіна Тетяна
Керівник: Радченко Аліна Володимірівна
м. Лубни – 2022-2023
ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПРИ ВАРИКОЗНОМУ РОЗШИРЕННІ ВЕН
ЗМІСТ
Вступ
Роль фізичної терапії в лікуванні варикозного розширення вен
Методи фізичної терапії
Список використаних джерел
1 Вступ
Варикозне розширення вен – захворювання, яке характеризується зміною форми, будови й функції венозної системи, порушенням венозного кровотоку, прогресуючим протіканням і ускладненнями. Патологія вен має глобальний характер: за різними джерелами 25−50% дорослого населення страждає хронічною венозною недостатністю. У 75% європейців віком 30−70 років діагностують телеангіоектазії та ретикулярні вени, у 25−50 % – варикозні вени, у 10−15 % – важкий варикоз, у 1 % – венозні виразки. Поширеність хвороби переважно серед самої працездатної частини населення, значні трудові й матеріальні витрати, пов’язані з лікуванням і частою інвалідністю хворих, указує на соціальну значущість цієї проблеми, яка вимагає невідкладного вирішення. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок − професійна хвороба вчителів, хірургів, верстатників – усіх, хто тривалий час змушений перебувати у вертикальному статичному положенні. І в нашій країні, і за кордоном з’ясуванням причин і механізмів розвитку варикозного розширення вен, удосконаленню методів діагностики, лікування, профілактики й т. д. займаються центри судинної хірургії та спеціалізовані флебологічні відділення. Останніми десятиріччями у визначення методів профілактики та лікування варикозного розширення вен підключилися й спеціальні реабілітаційні центри спортивної медицини, оскільки це захворювання часто відзначається у видах спорту, де широко застосовуються великі статичні навантаження, зокрема в жіночих видах спорту (важка атлетика, культуризм, армрестлінг й ін.). Прогноз при варикозному розширенні вен сприятливий для життя. Проте втрата або обмеження працездатності в стадії декомпенсації відзначається у 20−50% хворих. Розвитку захворювання сприяють плоскостопість, ожиріння, неправильне харчування. Поштовхом до цього захворювання є сильне навантаження на ноги, зокрема в людей, які страждають надмірною вагою. Сприяють розвитку варикозу й слабкі стінки венозних судин як свідчення того, що мускулатура ніг слабка .
2.Роль фізичної терапії в лікуванні варикозного розширення вен
Роль фізичної терапії в лікуванні, зокрема в профілактиці виникнення варикозного розширення вен загальновизнана. Проте методика застосування терапевтичних вправ й інших форм фізичної терапії все ще розроблена недостатньо. Багато питань є суперечливими й нез’ясованими в тактиці застосування відновних засобів після великих фізичних навантажень у видах спорту, специфіка яких може сприяти виникненню варикозного розширення вен [5; 7]. Первинне варикозне розширення вен – поліетіологічне захворювання. Причинами його вважають слабкість м’язово-еластичних волокон стінок поверхневих вен і вроджену неповноцінність їх клапанного апарату, що передається за спадковістю, токсикоз – інфекційні чинники, ураження нервового апарату вен, що послаблює дію гормонів на мускулатуру венозної стінки в період вагітності. Перераховані чинники безпосередньо не спричиняють розширення вен, а лише призводять до анатомічної та функціональної неповноцінності поверхневої венозної системи, нижніх кінцівок. Розширення просвіту вен відбувається під впливом підвищення внутрішньо-судинного тиску. Якщо нормальна вена реагує на гіпертензію посиленням свого тонусу, то за вродженої або набутої слабкості м’язово-еластичних утворень венозної стінки у відповідь на збільшення внутрішньо-судинного тиску розвивається незворотне збільшення просвіту вени. До постійної або періодичної гіпертензії в поверхневих венах нижніх кінцівок призводять утруднення відтоку крові, скидання крові з глибокої венозної системи в поверхневу, скидання крові з артеріальної системи у венозну по артеріовенозних анастомозах (артеріовенулярним шунтам). У вертикальному положенні людини стінки вен нижніх кінцівок випробовують великий тиск зсередини. Дія цього чинника посилюється тривалими статичними навантаженнями на нижні кінцівки, підвищенням внутрішньочеревного тиску, пов’язаного з підняттям важкості, кашлем, вагітністю. До утруднення відтоку крові призводять також екстравазальні звуження магістральних вен. У вказаних ситуаціях виникає гіпертензія і в поверхневих, і в глибоких венах. Патологічне скидання крові з глибоких у поверхневі вени відіграє важливу роль у розвитку варикозного розширення вен. Лікування варикозної хвороби складається з консервативного лікування, яке направлене на корекцію симптоматики захворювання та хірургічного, яке використовується для корекції клапанної недостатності, тоді як консервативне лікування слугує тільки підтримуючим процесом, а не вирішенням проблематики захворювання. Консервативне лікування включає в себе прийом таблетованих препаратів, тобто використання венотоніків (у вигляді мазей, гелів, таблетованих препаратів), які спрямовані на стимулювання венозного відтоку та покращення мікроциркуляції, що дає змогу знизити вираженість болю та набряк за умови курсового прийому, дотримання дієти, виконання вправ, характерних для даної нозології, носіння компресійного трикотажу (гольф, панчіх, колгот) протягом всього дня та зняттям на ніч. Аналіз сучасної літератури з проблеми фізичної реабілітації хворих при варикозному розширенні вен дозволив визначити етіологію, клінічні симптоми й основні підходи до лікування уражених ділянок від наслідків цього захворювання, а також профілактику можливих ускладнень.
3. Методи фізичної терапії
Основними завданнями фізичної терапії, при варикозному розширенні вен є покращення властивостей циркуляції крові і стану внутрішніх стінок судин,в ідеалі досягнення повного зникнення уражених зон,пристосування пацієнта до його повсякденного життя. Призначають активні вправи для нижніх кінцівок, вправи з опором, загальнорозвиваючі вправи, різновиди ходьби, теренкур, механотерапію, гідрокінезотерапію (елементи плавання кролем на грудях та на спині, брасом з акцентом на роботу нижніх кінцівок з дощечкою в руках, аквааеробіка), бальнеотерапію, працетерапію.
4. Список використаних джерел
1. Венгер І. К. Вибір тактики хірургічного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок, ускладненою трофічною виразкою / І. К. Венгер, Т. В. Романюк, М. В. Чорненький // Клінічна Флебологія. – 2012. – Т. 5, № 1. – С. 48–50.
2. Гавриленко А. В. Эндовазальная коагуляция подкожных вен / А. В. Гавриленко, М. М. Мусаев, П. Е. Вахратьян // Лазерная медицина. – 2011. – Т. 15, вып. 4. – С. 50–55. 3. Мишалов В. Г. Лечение хронической венозной недостаточности нижних конечностей. Часть V. / В. Г. Мишалов, Н. Ю. Литвинова // Серце і судини. – 2011. – № 2 (34). – С. 45–48. 4. Русин В. І. Субфасціальна ендоскопічна диссекція перфорантних вен гомілки та склерооблітерація у лікуванні ускладнених форм варикозної хвороби нижніх кінцівок /В. І. Русин, В. В. Корсак, Ю. А. Левчак, та ін. // Український бальнеологічний журнал. – 2007. – № 2–3. – С. 117–121.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Державний заклад «Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка»
ННІ фізичного виховання і спорту
Кафедра фізичної терапії, ерготерапії
Самостійна робота № 1
Тема: «ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ХВОРИХ НА ІШЕМІЧНУ ХВОРОБУ СЕРЦЯ»
Виконала студентка 1-го курсу магістратури:
Головьошкіна Тетяна
Керівник: Радченко Аліна Володимірівна
м. Лубни – 2022-2023
ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ХВОРИХ НА ІШЕМІЧНУ ХВОРОБУ СЕРЦЯ
ЗМІСТ
1 Вступ
2 Фізична терапія при ІХС
3 Висновки
4 Список використаних джерел
1 Вступ
Ішемічна хвороба серця є найпоширенішим кардіологічним захворюванням і залишається серйозною проблемою сучасної кардіології та медицини загалом. Тому пошук немедикаментозних методів лікування ІХС залишається актуальною темою. У статті показана роль комплексної реабілітації хворих на ішемічну хворобу серця. Ішемічна хвороба серця (ІХС) – це патологічний стан, який характеризується абсолютним порушенням кровопостачанням міокарда, внаслідок ураження коронарних артерій. У структурі смертності населення внаслідок хвороб системи кровообігу (ХСК) перше місце займає ІХС. На сьогодні саме ця патологія на 66,8% (у містах – на 63,9 %, у селах – на 71,1%) визначає рівень смертності від ХСК усього населення і на 54,4% – його працездатної частини. За даними офіційної статистики у 2007 р. поширеність ІХС серед працездатного населення України становила 8754,2 на 100 тис. населення, або 8,7% . Ішемічною хворобою серця страждають не тільки люди похилого, а й люди більш молодого віку, наприклад чоловіки у віці 40 років. Однак частота ішемічної хвороби серця значно збільшується з віком . Відповідно до сучасної класифікації ІХС виділяють такі її клінічні форми: стенокардія (стенокардія напруги, спонтанна стенокардія); інфаркт міокарда (великоосередковий, дрібноосередковий); постінфарктний кардіосклероз; порушення серцевого ритму; серцева недостатність, раптова коронарна смерть.
2. Фізична терапія при ІХС
Фізична терапія хворих на ІХС має свої специфічні особливості, що відрізняють її від реабілітації при інших захворюваннях. Саме ці особливості головним чином пов’язані з самою сутністю ІХС, в основі якої лежить необоротний хронічний процес, яким є атеросклероз коронарних артерій. Реабілітація при ІХС має на меті відновлення стану серцево-судинної системи, зміцнення загального стану організму, а також підготовка організму до майбутньої фізичної активності. Комплексне лікування та профілактика ІХС передбачає масаж, терапевтичні вправи і циклічні види фізичних вправ, таких як, ходьба, теренкур, плавання, повільний біг, дієту, вітамінізацію, нормалізацію сну (прогулянки перед сном, сон в провітреному приміщенні і т.д). 58 Апаратні методики фізіотерапії активно використовуються при ішемічній хворобі серця. Серед них можна виділити наступні методики: лазеротерапія, магнітотерапія, електросон, ДМВ-терапія, електрофорез лікарськими засобами.
3 Висновоки
1. Ішемічна хвороба серця — збірне поняття, являє собою групу захворювань, в основі яких лежить абсолютна або відносна недостатність коронарного кровообігу, тому ішемічна хвороба — це коронарна хвороба серця. ІХС вважається найпоширенішим серед серцево-судинних захворювань.
2. Відповідно до сучасної класифікації ІХС виділяють такі її клінічні форми: стенокардія (стенокардія напруги, спонтанна стенокардія); інфаркт міокарда (великоосередковий, дрібноосередковий); постінфарктний кардіосклероз; порушення серцевого ритму; серцева недостатність, раптова коронарна смерть.
3. Реабілітація при ІХС має на меті відновлення стану серцево-судинної системи, зміцнення загального стану організму, а також підготовка організму до майбутньої фізичної активності. Комплекс лікувальних заходів включає в себе: терапевтичні вправи, ходьбу, теренкур, масаж, плавання, а також магнітотерапію, електросон та інші.
4 Список використаних джерел
1. Амосов Н.М., Бендет Я.А. Физическая активность и сердце. – Киев: Зйоров’я, 1984. – 232 с.
2. Апанасенко Г.Л., Волков В.В., Науменко Р.Г. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. – Киев: Здоров’я, 1987. – 120 с. 3. Быковская Т.Ю. Виды реабилитации: физиотерапия, лечебная физкультура, массаж: учеб. пособие / Т.Ю. Быковская, А.Б. Кабарухин, Л.А. Семененко, Л.В. Козлова, С.А. Козлов, Т.В. Бесараб; под общ. ред. Б.В. Кабарухина. – Ростов н/Д : Феникс, 2010. – 557 с. (Медицина).
4. Дячук Д.Д. Поширеність хвороб системи кровообігу серед дорослого населення, якому надається медична допомога у ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС/ Д.Д. Дячук, Ю.Б. Ященко, І.Ю. Лисенко// Вісник проблем біології і медицини. – 2015. – Вип. 2, том 1 (118). – С. 290 – 294.
5. Ишемическая болезнь сердца. – М.:Медицина,1977. – 360 с.
6. Кардиоваскулярная профилактика: Национальные рекомендации. – М. 2011. – 96 с.
7. Мухін В.М. Фізична реабілітація. - Київ, “Олімпійська література”, 2000. – 274 с.
8. Епідеміологічні аспекти серцево-судинних захворювань [Електронний ресурс]/ UkrsHealth.ru.- Режим доступу до ресурсу: https://ukrshealth.ru/rizne/materiali-dlja-likariv/17312-epidemiologichni-aspektisercevo-sudinnih.html.
9. Ішемічна хвороба серця [Електронний ресурс] /Фармацевтична енциклопедія. – 1999. – Режим доступу: https://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/3382/ishemichna-xvoroba-sercya