Фільм К. Нолана «Memento» («Пам’ятай»)
З цікавістю переглянула фільм Крістофера Нолана «Мементо». Культовим фільм робить його заплутаний сюжет, оскільки події минулого часу та теперішнього переплітаються і створюють так звану подорож у часі. Фільм наче рухається в іншому порядку. Спочатку нам показують фінал, а потім поступово рухаються до початку.
Він подається як серія флеш беків. Переключення між об’єктивною та суб’єктивною позицією. Інтенсивні суб’єктивні сцени подані в кольорі і показані з точки зору протагоніста Леонарда. Чорно - білі сцени – це об’єктивна позиція.
Спроба уявити ідею напруження між нашою суб’єктивною точкою зору, нашим суб’єктивним способом отримання життєвого досвіду і нашу віру в об’єктивну реальність за межами сприйняття.
Фільм розповідає історію Леонарда Шелбі, людини із дуже серйозним захворюванням – атероградною амнезією, яка супроводжується втратою пам’яті. Це захворювання розвинулось внаслідок травми, яку головний герой отримав після нападу грабіжника на нього і його дружину, яка загинула від побоїв.
Тепер Леонард пам’ятає лише все те, що було до отримання травми. А щодо нової інформації, то вона зберігається у пам’яті лише протягом 15 хвилин.
Таким чином, Леонард винаходить власну систему запам’ятовування важливої інформації за допомогою нанесення на своє тіло татуювань із відповідним змістом та фотографії.
Розв’язка фільму наступає вкінці, коли ми дізнаємось, що Леонард насправді є вбивцею своєї дружини. Але проблеми з пам’яттю не дозволяють йому це визнати. Він живе, наче в паралельній реальності, яку створює його спотворена свідомість, він придумав собі, як проводитиме розслідування вбивства дружини, як шукає якогось невідомого вбивцю.
Але в своїй свідомості Леонард – розбита особистість яка їздить містами і вбиває людей, адже він кожного разу забуває попередні події, а підказки спотворюють його начеб-то відновлені спогади, що дозволяє йому постійно вбивати, вважаючи, що це одна і та ж людина, яка забрала у нього найдорогоцінніше. На це вказує фінал фільму коли Леонард їде в авто і запевняє себе, що повинен жити у світі, який створює його свідомість. Він створює свою правду за рахунок спотворених спогадів.
Сенс фільму у тому, щоб розкрити феномен пам’яті людини.
Режисер Крістофер Нолан показує глядачеві велику значимість пам’яті у нашому житті. Показує, що без спогадів ми ніхто. Без них ми не змогли б набувати нових навиків, щоб функціонувати в подальшому.
Але головна проблема в тому, що спогади неточні. Наш мозок при запам’ятовуванні інтерпретує факти, а не фіксує. А отже, змінивши минулу інтерпретацію подій у своїй голові можна змінити себе і своє уявлення про реальність.
Весь кінофільм побудований на цій концепції, а також включає ідеалістичну концепцію свідомості. Нам дають факт, ми його інтерпретуємо, а потім нам додають те, що передувало цьому факту, і ми починаємо все переосмислювати.
А піком стає фінальна сцена, яка з одного боку все ставить на свої місця, а з іншого взагалі заплутує. Леонард через власні проблеми з пам’яттю несвідомо стає вбивцею своєї дружини. І весь час після цього перебував у психіатричній клініці з окремою внутрішньою реальністю.
Особисто в мене впродовж усього фільму були двоякі враження. Я змінювала свої здогади щодо персонажів кожного наступного епізоду. І вкінці перегляду виникло певне відчуття напруженості.
Тому раджу переглянути цей фільм, але пам’ятайте, тут не можливо розслабитись за келихом улюбленого напою чи поп-корном.