Доповнення антропологія.
Питання про конфлікти
Щодо способів врегулювання етнічних конфліктів, то тут насамперед йдеться про повну перемогу однієї із сторін, тобто, урегулювання конфлікту з позиції сили, у результаті переможна сторона залишиться ображеною, і ця образа передасться до наступних поколінь, що може призвести до нового конфлікту.
Або ж взаємне виснаження обох сторін, у такому разі за допомогою посередників можна владнати конфлікт, тимчасово задовольнивши вимоги учасників, однак конфлікт може набути латентного характеру.
І, нарешті, можливе взаємне задоволення вимог обох сторін на основі вироблення компромісних рішень. У такому випадку міжетнічний конфлікт може мати латентний характер ще досить тривалий час.
Доповнення 2 про мовні сім’ї
Крео́льські мо́ви — мови, що сформувалися на базі піджинів і стали рідними (першими) для певної спільноти своїх носіїв.
Процес формування піджину (піджинізація) проходить в умовах ситуативно обмежених контактів носіїв мови-джерела з носіями інших не схожих на неї мов. Піджин може стати рідною мовою для деякого етносу, розширюючи при цьому свої комунікативні функції, ускладнюючи структуру, перетворюючись на «нормальну» мову. Процес перетворення піджину на креольську мову називають креолізацією.
Зазвичай піджинізовані мови виникали при контактах речників європейської цивілізації з колонізованими народами, або як лінгва-франка, — в результаті торговельних стосунків. Як правило, ці утворення відрізняються примітивністю і залишаються лише засобами міжетнічного спілкування. Словниковий запас такої мови зазвичай не перевищує 1500 слів. У випадку, якщо піджин буде засвоєний дітьми і стане їх рідною мовою (як це відбувалось, наприклад, з дітьми рабів на плантаціях), він може розвинутись до стану креольської мови.
Креольські мови поширені в Африці, Азії, Америці і Океанії (25-30 млн мовців). Наприклад, на базі англомовних піджинів сформувалися креольські мови джагватаак (Ямайка), сарамакка і джука (Суринам), гаянська креольська мова (Гаяна).
Доповнення 3
З-поміж найбільш поширених в науці версій походження індоєвропейців - анато-лійсько-балканської, степової, центральноєвропейської, перша (враховуючи різні її варіанти та модифікації) має бути відхиленою повністю. Друга також має бути відхи-леною в принципі, але положення про степову зону Східної Європи IV-III (II) тис. до н.е. як центр індоєвропеїзації Балкан, Центральної і Південної Азії є слушним. Остання версія приймається з доданням поправок і кореляцій, зумовлених в першу чергу новими археологічними відкриттями. Найбільш вірогідними репрезентантами індоєвропейської етномовної спільноти є мезолітична спільнота маглемозе (VIII-VII тис. до н.е.) та похідні пізньомезолітично - ранньонеолітичні культури між нижнім Рейном і Дніпром-Доном (VI-V тис. до н.е.).