Ім'я файлу: реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 24.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Захист інформації в телефонних лініях.doc
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 24.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Захист інформації в телефонних лініях.doc
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ
РЕФЕРАТ
З дисципліни
«Нормативно-правове забезпечення ІБ»
На тему
«Авторське право, право промислової власності і право на засоби індивідуалізації: загальне і відмінності.»
ХАРКІВ 2022
Авторське право
Авторське право є інструментом власності кожної людини, права і ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі.
Авторське право історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині Авторське право поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проєкти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення
Авторські права – це набір суб'єктивних виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.
Об’єкти авторського права
У статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» пропонується перелік об'єктів авторського права. До них належать: літературні письмові твори; усні твори у вигляді виступів, лекцій, промов, проповідей; музичні і музично-драматичні твори, у тому числі хореографічного характеру; аудіовізуальні твори, твори образотворчого мистецтва, архітектури, фотографії і твори прикладного мистецтва, ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, сучасні обробки творів, перекладів, аранжування та інші переробки творів, збірники творів, бази даних, комп'ютерні програми тощо. Перелічені об'єкти підлягають правовій охороні незалежно від їхньої цінності. Не має значення рівень художнього, літературного чи наукового твору. Навіть якщо науковий твір, наприклад дисертаційна робота, не відповідає вимогам, встановленим Вищою атестаційною комісією Кабінету Міністрів України, він охороняється законом як об'єкт інтелектуальної діяльності. Аналогічна ситуація в царині літератури чи мистецтва. Картина, повість, інший твір може подобатися чи не подобатися широкому загалу або окремим фахівцям, але це не позбавляє твір правової охорони. Об'єктами правової охорони є твори, що складаються з окремих елементів. Так, художній фільм поєднує сценарій, режисуру, музику, роботу художника — постановника, оператора тощо. У цьому випадку об'єктом правової охорони є твір в цілому, а також окремі його елементи. Конкретна форма об'єкта правової охорони не має жодного правового значення — це можуть бути письмові і усні твори, ноти, архітектурні елементи, графічні та живописні результати творчої діяльності. Необхідно розмежовувати поняття «право інтелектуальної власності на 2 об'єкт авторського права» і «право власності на річ», яка є уречевленою формою результату інтелектуальної діяльності. Так, об'єктом права інтелектуальної власності є літературний твір, але опублікований твір у вигляді книги є річчю і може належати на праві власності іншим (не автору чи суб'єкту авторського права) особам. Об'єктами правової охорони є як оприлюднені, так і не оприлюднені твори науки, літератури і мистецтва, незалежно від призначення, жанру, обсягу, мети, а також способу відтворення за умови надання їм об'єктивної форми. Частина твору, яка може використовуватися самостійно, включаючи й оригінальну назву твору, розглядається як твір і охороняється в такому самому порядку. Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким не надається правова охорона в галузі авторського права. Зокрема, не є об'єктами авторського права повідомлення, які мають характер новин дня або про поточні події. Такі новини прирівнюються до звичайної прес-інформації і не підлягають правовій охороні. Не користуються авторсько-правовою охороною також твори народної творчості. Наприклад народні пісні, казки тощо не вважаються об'єктами авторського права. Не вважаються об'єктами авторського права офіційні документи, до яких належать закони, укази, інші нормативні акти державних органів. Ці документи можуть бути об'єктом авторського права у разі їх упорядкування у вигляді збірника за тематикою, сферою регулювання тощо. Опубліковані чи оголошені судові рішення також не є об'єктами авторського права. Аналогічний підхід законодавця до державної символіки та офіційних відзнак — прапорів, гербів, орденів. Водночас проекти державних символів та відзнак до їх офіційного затвердження є об'єктами авторського права і права їхніх авторів охороняються відповідно до законодавства. Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» правова охорона не поширюється на ідеї, процедури, методи, процеси, концесії. Відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції не є об'єктами авторського права, оскільки охороняються в межах інших (окремих) інститутів права інтелектуальної власності. Отже, предметом регулювання авторського права є відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури і мистецтва.
Суб’єкти авторського права
Одним з основних учасників відносин в галузі авторського права є 3 творець – автор твору. Автором завжди є фізична особа. Це може бути громадянин України, особа без громадянства або іноземець. Міжнародноправові акти, учасником яких є Україна, та національне законодавство рівною мірою захищають права всіх авторів незалежно від їхнього громадянства. Право на творчість є невід'ємним елементом правоздатності фізичної особи. Конституція України (ст. 54) гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, отож автором може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку і ступеня дієздатності. Фізична особа – творець є первинним суб'єктом авторського права. Але авторські права можуть мати також інші особи – правонаступники. До них належать спадкоємці померлого, особи, яким передано авторські майнові права на підставі договору. Авторське право правонаступників є похідним. За авторами та іншими суб'єктами авторського права визнається авторське право на твори, вперше випущені у світ на території України, на ті, які не випущені, але знаходяться на території України у будь-якій об'єктивній формі. Закон України «Про авторське право і суміжні права» визнає авторське право за авторами та їх правонаступниками на твори, які вперше випущені у світ або знаходяться у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їх авторами є громадяни України або автори мають постійне місце проживання на території України. Твір літератури, науки, мистецтва може бути створений творчою працею однієї або кількох осіб. Якщо твір створений творчою працею однієї особи, то вона і є автором. Правовим наслідком створення твору кількома особами є співавторство. Можливі два види співавторства — роздільне і нероздільне. У разі роздільного співавторства творчий вклад кожного зі співавторів можна виокремити. Так, створення композитором музики до балету, сценаристом — лібрето є роздільним співавторством. Кожен з них має авторське право на створений елемент твору. Водночас музичнохореографічний твір є самостійним цілісним об'єктом авторського права. Якщо працю кожного співавтора не можна виділити, має місце нероздільне співавторство (наприклад літературні твори І. Ільфа і Г. Петрова). Для співавторства необхідні певні умови: по-перше, твір має бути створений творчою працею двох і більше осіб; по-друге, твір має бути самостійним об'єктом авторського права; по-третє, має бути укладена угода про співпрацю над твором. Редагування літературних творів, їх обробка, коригування, надання технічної допомоги щодо звукозапису, відеозапису творів, консультування не є співавторством. 4 Творча праця двох і більше осіб має бути спрямована на досягнення спільного творчого результату. Правовою формою досягнення такого результату є договір про спільну працю над твором. У договорі має бути передбачено порядок використання твору, розподілу винагороди між співавторами та інші умови співпраці. На практиці може виникнути ситуація, коли договір між співавторами не укладений. В такому випадку слід керуватися приписами закону. Так, право опублікування та іншого використання твору належить всім співавторам. Авторський гонорар за використання твору належить всім співавторам у рівних частинах, якщо договором не передбачено інше. У разі виникнення спору між співавторами він є предметом розгляду у справі. Певні особливості мають відносини зі створення об'єктів авторського права творцем, який перебуває в трудових відносинах з юридичною особою — працедавцем. Взаємовідносини творця (групи осіб) з працедавцем регулюються договором. Договір повинен визначити коло службових обов'язків автора, до яких належить створення певного роду творів. У договорі можуть бути передбачені умови щодо виплати винагороди автору за створені об'єкти авторського права. При цьому необхідно розрізняти цивільно-правовий договір на створення об'єкта авторського права і трудову угоду, в якій серед обов'язків працівника передбачена творча діяльність зі створення об'єктів авторського права. Наприклад, працівник на підставі своїх трудових обов'язків створює комп'ютерні програми для використання у виробництві. Майнові авторські права у такому випадку належатимуть юридичній особі — працедавцю. Отже, юридична особа — працедавець буде суб'єктом майнових авторських прав. При цьому особисті немайнові права зберігаються за автором. Суб'єктами авторського права можуть бути інші фізичні та юридичні особи, які є правоволодільцями на підставі закону або договору, зокрема спадкоємці автора, фізичні та юридичні особи, яким він передав свої права за договором і які мають самостійне авторське право на здійснення перекладу, переробки, аранжування твору, а також на винагороду за використання твору в порядку, передбаченому законом. Здійснення таких прав не повинно завдавати шкоди авторським правам самого автора твору. Як правило, за автором зберігаються його немайнові права, оскільки вони безпосередньо пов'язані з особою автора. Водночас деякі з них можуть перейти до правонаступників. Зокрема, правонаступники можуть здійснювати повноваження щодо дотримання права автора на недоторканність твору, порушення інших особистих немайнових прав. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може 5 використати знак охорони авторського права. Автор або особа, яка має авторські права або будь-яку виключну правомочність на твір, для свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будьякий час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Реєстрація здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому виражений твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у реєстрації. Отже, учасниками відносин у сфері здійснення авторських прав можуть бути автори та інші суб'єкти авторських прав, які ці права набули на підставі договору або закону.
Право промислової власності
Промислова власність – юридичний термін, що об'єднує у собі такі об'єкти інтелектуальної власності як: винаходи, корисні моделі, промислові зразки . Термін ПВ об'єднує у собі ті результати інтелектуальної діяльності, які пов'язані із винахідництвом та раціоналізаторською справою і не належать до об'єктів авторського права. Інколи до промислової власності відносять також засоби індивідуалізації, що потребують спеціальної реєстрації, такі як знаки для товарів та послуг або зазначення походження товарів.
Відмінності між правом промислової власності та авторським правом
Право промислової власності разом із авторським правом та суміжними правами утворюють систему права інтелектуальної власності. Однак ці дві підгалузі мають низку істотних відмінностей:
Авторське право та суміжні права захищають зовнішнє вираження творчості, тобто конкретну форму вираження твору. Право промислової власності захищає форму реалізації ідеї. Наприклад, якщо ви винайшли новий спосіб приготування яєчні, і ваш спосіб є патентоздатним, ви зможете отримати патент на цей спосіб. При цьому право промислової власності охоронятиме сам спосіб — ви зможете подати судовий позов до будь-кого, хто використає запатентований вами спосіб, а авторське право охоронятиме текст вашого патенту або текст буклету із описом цього способу — наприклад, якщо спосіб ви розробили у співавторстві з вашим колегою по роботі, але текст буклету писали лише ви самі — авторське право дозволить вам заборонити колезі використовувати написаний вами текст буклету попри те, що він може бути одним із власників патенту.
Більшість об'єктів промислової власності потребують реєстрації у країні, де зацікавлена особа прагне отримати правовий захист, для того, аби особа, якій належать права на ці об'єкти, могла захищати свої інтереси посилаючись на положення національного законодавства. Авторське право не потребує виконання жодних формальностей збоку зацікавленої особи, включно із необхідністю реєстрації для того аби його об'єкти отримали юридичний захист з боку держави. Це, однак, не означає, що об'єкти авторського права можуть реєструватись на добровільних засадах із метою спростити процес доведення авторства у суді.
Незважаючи на наведені вище відмінності, авторське право, суміжні права та право промислової власності оперують спільними термінами (авторство, новизна, заборона несанкціонованого використання і т.і.) і мають спільні механізми реалізації і захисту прав.
Право на засоби індивідуалізації: загальне і відмінності
Засоби індивідуалізації – група об'єктів інтелектуальної власності, які служать для відмінності товарів, послуг, підприємств, організацій та інших об'єктів у сфері господарського обороту. Засоби індивідуалізації прирівняні до результатів інтелектуальної діяльності.
До них відносяться:
знаки для товарів і послуг (торгові марки);
комерційні найменування;
географічні зазначення;
доменне ім'я;
інші позначення.
Поряд з творами літератури, науки і мистецтва і результатами технічної творчості, правом інтелектуальної власності регулюються відносини в сфері використання і охорони спеціальних символів, застосовуваних товаровиробниками для індивідуалізації себе і результатів своєї діяльності. Правова охорона цієї групи спеціальних позначень забезпечується інститутом засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Окремі аспекти індивідуалізації отримують прояв у різних інститутах цивільного права. Так, в речовому праві ще давньоримські юристи ділили речі на індивідуально визначені, тобто ті, для яких є спеціальні ознаки, і родові, що характеризуються загальними ознаками об'єктів відповідного виду або групи. Серед особистих немайнових прав фізичної особи виділяють право особистості на індивідуальність, тобто на збереження своєї мовної, культурної або національної самобутності, право на ім'я, за рахунок якого відбувається індивідуалізація особи в цивільних правовідносинах, її характеристика як носія цивільних прав та обов'язків. В рамках договірного права існують угоди, правовий механізм яких передбачає використання тільки індивідуальних об'єктів (договори оренди, позики, зберігання) і договори, спрямовані на розпорядження родовими речами (договір позики, банківські операції). В інституті авторського права індивідуалізації також надається істотне значення. Одним з основних прав автора є право на індивідуалізацію, що проявляється в можливості власного позначення як творця твору і характеристики результату своєї творчої діяльності. Поступово правом забезпечується правова охорона не тільки індивідуалізованих об'єктів - засоби їх розрізнення також отримують самостійну охорону, не пов'язану і незалежну від правового режиму ідентифікованого об'єкта та правового статусу суб'єкта індивідуалізації. Засоби індивідуалізації стають цінністю для їх власника, а тому вимагають самостійної охорони. Часто вартість засобів індивідуалізації значно перевищує цінність зазначеного об'єкта. Виникає нагальна потреба в забезпеченні захисту прав суб'єкта на засіб індивідуалізації. У законодавстві і в сфері правовій науки застосовуються різні терміни для характеристики засобів розрізнення суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин. У доктрині для системної характеристики комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень вживаються такі терміни, як "розпізнавальні позначення", "засоби індивідуалізації", "комерційні позначення" тощо. З огляду на те, що в науковій літературі для позначення системи правових норм, яка забезпечує охорону комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень, вже протягом тривалого часу застосовується категорія "засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг", її використання доцільно і надалі. Разом з тим, беручи до уваги громіздкість даної категорії для повсякденного застосування, в тому числі на практичному рівні, для системної характеристики позначень, використовуваних товаровиробниками, можливо також застосування скороченого формулювання - "засоби індивідуалізації". У сфері цивільного права можна простежити, принаймні, два аспекти використання терміну "засіб індивідуалізації" - в широкому і у вузькому сенсі. У першому випадку - їм охоплюються будь-які форми реалізації індивідуалізації в рамках цивільних правовідносин (ім'я, псевдонім, індивідуальність фізичної особи, її місце проживання, дата і місце укладення договору). Правова охорона таких об'єктів забезпечується не тільки правом інтелектуальної власності, а також нормами особистих немайнових прав фізичної особи та іншими інститутами цивільного права. При вузькому тлумаченні засоби індивідуалізації представляють собою спеціальні позначення або комбінації позначень, які не вводять в оману споживачів і придатні для ідентифікації юридичних осіб - підприємців, товарів, послуг або походження товарів з географічного місця, де їх характеристики в значній мірі співвідносяться з географічним походженням. На такі засоби поширюється правовий режим інтелектуальної власності, однак наявність особливого функціонального призначення та специфіка суб'єктивних прав зумовлює особливу їх охорону, самостійну щодо об'єктів авторського і патентного права. Як елемент системи охорони права інтелектуальної власності засоби індивідуалізації слід розуміти у вузькому сенсі. На сьогоднішній день не викликає суттєвих заперечень характеристика права інтелектуальної власності як підгалузі цивільного права. Систему права інтелектуальної власності традиційно поділяють на дві складові: авторське право і право промислової власності, приймаючи за основу існуючий на міжнародному рівні розподіл об'єктів інтелектуальної власності на ті, що підпадають під охорону Бернської та Паризької конвенцій. Однак, з огляду на практичне значення, яке отримали засоби індивідуалізації в умовах ринкової економіки, розширення їх видовий чисельності і величину нормативного масиву, присвяченого регулюванню правовідносин, пов'язаних з їх використанням, слід акцентувати увагу на формуванні поряд з авторським і патентним правом, інституту засобів індивідуалізації як самостійної складової права інтелектуальної власності. Інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг охоплює правову охорону трьох об'єктів інтелектуальної власності: комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень. Комерційне найменування є оригінальним позначення юридичної особи, що займається підприємництвом, яке дозволяє індивідуалізувати її серед інших осіб і не вводить споживачів в оману щодо справжнього характеру діяльності особи. Торговою маркою відповідно до ст. 492 ЦК України визнається будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Географічне зазначення можна визначити як назва географічного місця, яке вживається на позначення товару, який має ряд особливих якісних характеристик, обумовлених місцем його походження. Таким чином, якщо комерційне найменування служить засобом індивідуалізації суб'єкта - юридичної особи - підприємця, то торгова марка і географічне зазначення застосовуються для ідентифікації виробленої продукції чи наданих послуг. В останній період намітилася тенденція до розширення кордонів інституту засобів індивідуалізації за рахунок включення в сферу його правової охорони нових об'єктів, що виконують ідентифікуючі функції, комерційних позначень і доменних імен. На відміну від комерційних найменувань, що використовуються для позначення юридичних осіб - підприємців, комерційне позначення є засобом індивідуалізації цілісного майнового комплексу, що належать юридичній особі або фізичній особі - підприємцю. Доменне ім'я є засобом позначення інформаційних ресурсів в мережі Інтернеті. Слід підкреслити, що в даний час тільки формуються правові норми з охорони цих об'єктів у вітчизняному законодавстві. Правова охорона засобів індивідуалізації має свої особливості, зумовлені специфікою об'єкта і функціональним призначенням засобів індивідуалізації, що дозволяють їх відмежувати від результатів творчості, що охороняються авторським і патентним правом. Перш за все, засоби індивідуалізації не є технічними рішеннями і самі по собі не є творчими досягненнями в галузі літератури, науки або мистецтва, а являють собою спеціальні позначення словесного, графічного або іншого характеру, що використовуються для розрізнення суб'єктів цивільних правовідносин, виробленої ними продукції або послуг, що надаються.
Метою використання засобів індивідуалізації є необхідність позначення особи або продукції, а не надання нових корисних властивостей нового продукту, що задовольняють певну суспільну потребу або задоволення майстерних чи інших творчих інтересів суспільства. Не спрямовані кошти індивідуалізації також на відкриття нових або поліпшення існуючих результатів в різних сферах техніки і технології. Метою використання таких позначень є забезпечення ідентифікації суб'єкта-товаровиробника, вироблених їм товарів або наданих послуг, відмежування їх від однорідної діяльності або продукції конкурентів.