Ім'я файлу: Абстрактні моделі розвитку міжнародних систем М.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 03.12.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 03.12.2022
скачати
Абстрактні моделі розвитку міжнародних систем М. Каплана
Американський дослідник Мортон Каплан (1921 – 2017) за основу дослідження міжнародних систем взяв загальну теорію систем і системний аналіз. На думку вченого, якщо кількість, тип і поведінка держав з часом змінюються і їх військові здібності, економічні ресурси та інформація також варіюють, то цілком ймовірно, що між цими елементами існує певний взаємозв'язок, завдяки якому можна виділити системи з різними структурами та поведінкою, властиві різним періодам історії. Дійсно, аналіз можливих міжнародних систем припускає вивчення обставин і умов, в яких кожна з них може існувати або трансформуватися в систему іншого типу.
М. Каплан розробив розлогу типологію міжнародних систем, заклавши в її основу два головні критерії: кількість акторів і силову конфігурацію. З урахуванням зазначених критеріїв дослідник виділив шість типів міжнародних систем (з яких реальній історії міжнародної політики відповідають лише два). Це типи: система рівноваги (балансу) сил (balance of power system), в якій тільки головні актори – держави (а саме – великі держави) мають значущий військовий та економічний потенціал; м'яка (гнучка) біполярна система (loose bipolar system), яка включає, крім національних акторів (держав), міжнародні міжурядові організації. Чотири інших типи міжнародних систем, що описані в роботі М. Каплана, є ідеальними моделями, що ніколи не існували в реальності.
Жорстка біполярна система (tight bipolar system) передбачає, що кожен актор, який не належить до жодного з двох її блоків, втрачає помітний вплив або зникає. Для універсальної системи (universal system) важливі владні політичні функції, передані від держав універсальній (глобальній) організації. Така організація має право визначати статус тих чи інших країн, виділяти їм ресурси та стежити за дотриманням узгоджених правил міжнародної поведінки. Ієрархічна система (hierarchical system) виникає з універсальної, приймаючи форму світової держави, щодо якої роль інших країн мінімізована. Нарешті, система одиничного вето (unit veto system) передбачає, що кожен актор (держава чи союз держав) здатний робити ефективний вплив на сукупну міжнародну політику, оскільки має можливість (пов'язану, наприклад, з володінням ядерної зброєю) захистити себе від будь-якої іншої держави або коаліції держав.
Обравши головним об'єктом дослідження причини занепаду систем, М. Каплан виділяє основні нестійкі властивості, характерні для кожної системи: основні правила системи; правила трансформації системи; правила класифікації акторів. Основні правила описують стосунки між акторами, поведінка яких залежить не стільки від індивідуальної волі й особливих цілей кожного, скільки від характеру системи, компонентом якої вони є. Правила трансформації фундуються на законах зміни систем.
Відомо, що в загальній теорії систем акцент зроблений на їх гомеостатичний характер – здатності адаптуватися до змін середовища, тобто здатності до самозбереження. Основою правил класифікації акторів є їх структурні характеристики, зокрема ієрархічне підпорядкування, що також впливає на їх поведінку. Попри абстрактний характер теоретичних викладок М. Каплана до дослідження міжнародних систем, за який його піддавали критиці, розроблений ним підхід наділений певними перевагами методологічного характеру, що дозволило кваліфікувати його як евристичний.