ЗМІСТ
| ВСТУП…………………………………………………………………………. | 3 |
| РОЗДІЛ 1. ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА ТА ЇЇ ГОЛОВНІ ПРИЧИНИ............................................................................................................ | 5 |
| 1.1. Аварія на Чорнобильській АЕС…………………………………… | 5 |
| 1.2. Причини аварії на Чорнобильській АЕС……………………….…. | 6 |
| РОЗДІЛ 2. НАСЛІДКИ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС ТА ЇЇ СЬОГОДЕННЯ …………………………………………………..…………...... | 10 |
| 2.1. Безпосередні наслідки ………………………................................. 2.2. Поширення радіації ……………………………………………….. | 10 11 |
| 2.3. Забруднення довкілля………………………………………………. | 12 |
| 2.4. Чорнобиль сьогодні………………………………………………… | 14 |
| ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………... | 17 19 |
ВСТУП
Актуальність роботи. Ядерна енергетика є необхідним джерелом енергії ряду країн світу. 2000 року у світі нараховувалося 438 ядерних діючих реакторів, що забезпечують 16% глобального обсягу енергії. Було запущено шість нових реакторів (Індія, Бразилія, Пакистан, Чехія) і один був призупинений – Чорнобиль. Понад 30 країн використовують ядерну енергію як джерело для виробництва електроенергії.
Чорнобильська катастрофа – екологічна катастрофа, що була спричинена руйнуванням 26 квітня 1986 року четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин.
Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і повністю єдиної думки не існує. Це і становить актуальність дослідження даного питання.
Метою дослідження є дослідження глобальності Чорнобильської катастрофи, з’ясуванні наслідків та необхідності об'єднаних зусиль для її вирішення у сьогоденні.
Для досягнення мети поставлено такі завдання:
1. Показати масштаби та наслідки Чорнобильської катастрофи;
2. Розкрити аварію на Чорнобильській АЕС як техногенну катастрофу та людську трагедію;
3.Проаналізувати позитивні зрушення та показати відлуння аварії в сьогоденні.
Об'єктом дослідження став розвиток катастрофи та її вплив на суспільство у контексті проблеми, породжених Чорнобильською катастрофою.
Предметом дослідження є з’ясування масштабів наслідків катастрофи та подолання
Джерельною базою даної роботи послугувала низка праць і досліджень. Але найважливішим стимулом для вивчення проблеми стала публікація відомою журналісткою А. Ярошинською [1] надзвичайно важливих документів – протоколів засідань оперативної групи політбюро ЦК КПРС (ОГ ПБ) з вивчення причин аварії та організації ліквідації її наслідків.
РОЗДІЛ 1. ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА ТА ЇЇ ГОЛОВНІ ПРИЧИНИ
1.1. Аварія на Чорнобильській АЕС
Чорнобильська АЕС розташована в Україні поблизу міста Прип'ять, за 18 кілометрів від міста Чорнобиль, за 16 кілометрів від білоруського кордону і за 110 кілометрів від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реактора РБМК-1000 (реактор великої потужності канального типу) з електричною потужністю 1000 МВт (теплова потужність 3200 МВт) кожен. Ще два аналогічні реактори будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії України.
Приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, при цьому, як вважається, загинула 1 людина. У різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони розплавилися. Суміш з розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася по підреакторних приміщеннях.
В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 33 роки), стронцію-90 (період напіврозпаду 28 років).
Ситуація погіршувалася в зв'язку з тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні (від горіння запасів графіту) реакції з виділенням тепла, з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року мобілізацією ресурсів усього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
1.2. Причини аварії на Чорнобильській АЕС
Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри достовірності.
Спочатку провину за катастрофу покладали виключно, або майже виключно, на персонал. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. МАГАТЕ у власному звіті 1986 року також в цілому підтримало цю точку зору. Значна частина публікацій у ЗМІ, у тому числі і недавніх, основана саме на цій версії. На ній же основані різні художні і документальні твори.
Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією, полягали в наступному:
1. Проведення експерименту будь-якою ціною, не дивлячись на зміну стану реактора;
2. Вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив б реактор ще до того як він потрапив би в небезпечний режим;
3. Замовчання масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.
Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених в 1986 році, було визнано помилковими.
У сучасному викладі, причини аварії наступні:
Реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
Персонал не був проінформований про небезпеки;
Персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
Відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.
Альтернативні версії. В різний час висувалися різні версії для пояснення причин Чорнобильської аварії. Фахівці пропонували різні гіпотези про те, що призвело до стрибка потужності. Серед причин називалися: так званий «зрив» циркуляційних насосів (порушення їх роботи в результаті кавітації), викликаний перевищенням допустимої витрати води, розрив трубопроводів великого перетину та інші.
Розглядалися також різні сценарії того, як конкретно розвивалися процеси, що привели до руйнування реактора після стрибка потужності, і що відбувалося з паливом після цього. Деякі з версій були спростовані дослідженнями, проведеними в подальші роки, інші залишаються актуальними до цих пір. Хоча серед фахівців існує консенсус з питання про головні причини аварії, деякі деталі до нашого часу залишаються неясними. Були також версії причинами вибуху в яких є локальний землетрус, диверсія тощо.
Помилки операторів. Спочатку стверджувалося, що оператори зробили багато помилок. Зокрема, провиною персоналу вважалося відключення основних систем захисту реактора, продовження роботи після падіння потужності до 30 Мвт і те, що реактор не зупинили, хоча знали, що оперативний запас реактивності менший дозволеного. Стверджувалося, що ці дії були порушенням встановлених інструкцій і процедур і стали головною причиною аварії.
У доповіді МАГАТЕ 1993 року ці висновки були переглянуті. Було визнано, що більшість дій операторів, які раніше вважалися порушеннями, насправді відповідали прийнятим у той час правилам або не справили жодного впливу на розвиток аварії. Зокрема:
тривала робота реактора на потужності нижче 700 МВт не була заборонена, як це раніше стверджувалося;
одночасна робота всіх восьми насосів не була заборонена жодним документом;
відключення системи аварійного охолоджування реактора (САОР) допускалося, за умови проведення необхідних узгоджень. Система була заблокована відповідно до затвердженої програми випробувань, і необхідний дозвіл від Головного інженера станції був отриманий. Це не вплинуло на розвиток аварії — до того моменту, коли САОР могла б спрацювати, активна зона вже була зруйнована;
блокування захисту, що зупиняє реактор в разі зупинки двох турбогенераторів, не лише допускалося, але було обов'язковим при роботі на низькій потужності;
те, що не був включений захист при низькому рівню води в баках-сепараторах, технічно, було порушенням регламенту. Проте це порушення не пов'язане безпосередньо з причинами аварії і, крім того, інший захист (по нижчому рівню) був включений.
Тепер при аналізі дій персоналу основна увага приділяється не конкретним порушенням, а низькій «культурі безпеки». Слід зазначити, що саме це поняття фахівці з ядерної безпеки почали використовувати лише після Чорнобильської аварії. Звинувачення відноситься не лише до операторів, але і до проектувальників реактора, керівництву АЕС і тому подібне.
Експерти вказують на наступні приклади недостатньої уваги до питань безпеки:
1. Після відключення системи аварійного охолоджування реактора (САОР) 25 квітня від диспетчера «Київенерго» було отримано вказівку відкласти зупинку енергоблоку, і реактор декілька годин працював з відключеною САОР. Персонал не мав можливості знов ввімкнути САО (для цього потрібно було вручну відкрити декілька клапанів, а це зайняло б кілька годин), проте з точки зору безпеки, реактор слід було зупинити, не дивлячись на вимогу «Київенерго».
2. 25 квітня протягом декількох годин оперативний запас реактивності (ОЗР), по вимірах, був менший дозволеного (у цих вимірах, можливо, була помилка, про яку персонал знав; реальне значення було в дозволених межах). 26 квітня, безпосередньо перед аварією, ОЗР також був меншим дозволеного. Останнє стало однією з головних причин аварії.
Експерти МАГАТЕ відзначають, що оператори реактора не знали про важливість цього параметра. До аварії вважалося, що обмеження, встановлені в регламенті експлуатації, пов'язані з необхідністю підтримки рівномірного енерговиділення у всій активній зоні. Хоча розробникам реактора було відомо, що при малому запасі реактивності, спрацьовування захисту може приводити до зростання потужності, відповідні зміни так і не були внесені до інструкцій. Крім того, не було засобів для оперативного контролю цього параметра. Значення, що порушують регламент, були набуті з розрахунків, зроблених вже після аварії на підставі параметрів, записаних реєструючою апаратурою;
3. Після падіння потужності персонал відхилився від ухваленої програми і на свій розсуд вирішив не піднімати потужність до наказаних 700 Мвт. За словами А. С. Дятлова це було зроблено за пропозицією начальника зміни блоку Акімова. Дятлов, як керівник випробувань, погодився з пропозицією, оскільки в регламенті, що діяв у той час, не було заборони на роботу на такій потужності, а для випробувань велика потужність була не потрібна. Експерти МАГАТЕ вважають, що будь-яке відхилення від заздалегідь складеної програми випробувань, навіть в рамках регламенту, неприпустиме.
Не дивлячись на те, що в новій доповіді акценти були зміщені і основними причинами аварії названі недоліки реактора, експерти МАГАТЕ вважають, що недостатня кваліфікація персоналу, недостатні знання про особливості реактора, що впливають на безпеку, і необачні дії також були важливими чинниками, що призвели до аварії.
РОЗДІЛ 2. НАСЛІДКИ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС ТА ЇЇ СЬОГОДЕННЯ
2.1 Безпосередні наслідки
З двох приладів для вимірювання радіації на 1000 рентген на годину, що були, один вийшов з ладу, а інший був недоступний через завали. Тому в перші години аварії ніхто точно не знав реальних рівнів радіації в приміщеннях блоку і довкола нього. Неясним був і стан реактора.
У перші години після аварії, багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор, тому було прийнято помилкове рішення забезпечити подачу води в активну зону реактора для її охолоджування. Ці зусилля були даремними, оскільки і трубопроводи і сама активна зона були зруйновані, але вони вимагали ведення робіт в зонах з високою радіацією, які персонал виконував без захисного одягу. Інші дії персоналу станції, такі як гасіння локальних пожеж в приміщеннях станції, заходи, направлені на запобігання можливого вибуху водню, і інше, навпаки, були необхідними. Можливо, вони запобігли ще більш серйозним наслідкам.
Майже одразу до місця аварії, прибули пожежні. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням підполковника Володимира Правіка, який помер 9 травня від гострої променевої хвороби. «Їм не повідомлено про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія була чимось більшим чим звичайна пожежа. Ми не знали, що це реактор. Ніхто не сказав нам».
Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося:
«Ми прибули туди близько 01:45. Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти.
Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами і я вже їх ніколи не побачив знову».
Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і області довкола будівлі, що містила енергоблок №4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані.
Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.
2.2 Поширення радіації
Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен.
Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало б бути, а з Форксмаркської (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема. Підвищення рівня радіації також було зафіксовано у Фінляндії, але страйк державної цивільної служби затримав відповідь і публікацію.
Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних учених вказують на те, що Білорусь отримала близько 60 % радіоактивного забруднення від загальної кількості на СРСР. Проте згідно даних (англ. The Other Report on Chernobyl (TORCH report), які були оприлюдненні в 2006 році половина летких часток приземлилася за межами України, Білорусі і Росії.
2.3 Забруднення довкілля
В результаті аварії з сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн. га земель, довкола АЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів.
Перед аварією в реакторі четвертого блоку знаходилося 180-190 тонн ядерного палива (діоксиду урану). За оцінками, які в даний час вважаються найбільш достовірними, в навколишнє середовище було викинуто від 5 до 30 % від цієї кількості. Деякі дослідники ставлять під сумнів ці дані, посилаючись на наявні фотографії і спостереження очевидців, які показують, що реактор практично порожній. Слід, проте, враховувати, що об'єм 180 тонн діоксиду урану складає лише незначну частину від об'єму реактора. Реактор в основному був заповнений графітом; вважається, що він згорів в перші дні після аварії. Крім того, частина вмісту реактора розплавилася і перемістилася через розломи внизу корпусу реактора за його межі.
Окрім палива, в активній зоні у момент аварії містилися продукти ділення і трансуранові елементи – різні радіоактивні ізотопи, що накопичилися під час роботи реактора. Саме вони становлять найбільшу радіаційну небезпеку. Велика їх частина залишилася усередині реактора, але найбільш леткі речовини були викинуті назовні, у тому числі:
всі інертні гази, що містилися в реакторі;
приблизно 55 % йоду у вигляді суміші пари і твердих часток, а також у складі органічних сполук;
цезій і телур у вигляді аерозолів.
Забрудненню піддалося більше 200000 км2, приблизно 70% на території Білорусі, Росії і України. Радіоактивні речовини поширювалися у вигляді аерозолів, які поступово осідали на поверхню землі.
Інертні гази розсіялися в атмосфері і не вносили вкладу до забруднення прилеглих до станції регіонів. Забруднення було дуже нерівномірним, воно залежало від напряму вітру в перші дні після аварії. Найсильніше постраждали області, в яких в цей час пройшов дощ. Велика частина стронцію і плутонію випала в межах 100 кілометрів від станції, оскільки вони містилися в основному в більших частках. Йод і цезій поширилися на ширшу територію.
З точки зору дії на населення в перші тижні після аварії найбільшу небезпеку становив радіоактивний йод, що має порівняно малий період напіврозпаду (вісім днів) і телур. В даний час (і в найближчі десятиліття) найбільшу небезпеку становлять ізотопи стронцію і цезію з періодом напіврозпаду близько 30 років. Найбільші концентрації цезію-137 виявлені в поверхневому шарі ґрунту, звідки він потрапляє в рослини і гриби. Зараженню також піддаються комахи і тварини, які ними харчуються. Радіоактивні ізотопи плутонію і америцію збережуться в ґрунті протягом сотень, а можливо і тисяч років, проте їх кількість не становить загрози.
У містах основна частина небезпечних речовин накопичувалася на рівних ділянках поверхні: на лугах, дорогах, дахах. Під впливом вітру і дощів, а також в результаті діяльності людей, ступінь забруднення сильно знизився і зараз рівні радіації в більшості місць повернулися до фонових значень.
У сільськогосподарських районах в перші місяці радіоактивні речовини осідали на листі рослин і на траві, тому зараженню піддавалися травоїдні тварини. Потім радіонукліди разом з дощем або опалим листям потрапили в ґрунт, і зараз вони потрапляють в сільськогосподарські рослини, в основному, через коріння. Рівні забруднення в сільськогосподарських районах значно знизилися, проте в деяких регіонах кількість цезію в молоці, ще може перевищувати допустимі значення. Це відноситься, наприклад, до Гомельської і Могильовської областей в Білорусі, Брянській області в Росії, Житомирській і Рівненській області в Україні.
Значному забрудненню піддалися ліси. Через те, що в лісовій екосистемі цезій постійно циркулює, а не виводиться з неї, рівні забруднення лісових продуктів, таких як гриби, ягоди і дичина, залишаються небезпечними. Рівень забруднення річок і більшості озер в даний час низький. Проте в деяких озерах, в яких немає стоку, концентрація цезію у воді і рибі ще протягом десятиліть може становити небезпеку. Забруднення не обмежилося 30-кілометровою зоною. Було відмічено підвищений вміст цезію-137 в лишайнику і м'ясі оленів в арктичних областях Росії, Норвегії, Фінляндії і Швеції.
У 1988 році на території, що піддалася забрудненню, був створений радіаційно-екологічний заповідник. Спостереження показали, що кількість мутацій в рослин і тварин хоча і виросла, але не набагато, і природа успішно справляється з їх наслідками. З іншого боку, зняття антропогенної дії позитивно позначилося на екосистемі заповідника і вплив цього чинника значно перевищив негативні наслідки радіації.
В результаті природа почала відновлюватися швидкими темпами, виросли популяції тварин, збільшилося різноманіття видів рослинності.
2.4. Чорнобиль сьогодні
Ядерне пальне, що залишилося в зруйнованому енергоблоці станції, починає неконтрольовані ланцюгові реакції. З нього пробивається на світло америцій, що у сотні разів небезпечніший стронцію. Одним з чорнобильських могильників, на думку вчених, стає Дніпро. Продовжуються мутації в людей і тварин.
Академік Академії наук України Дмитро Гродзинський, який 17 років займається Чорнобилем та очолив створену при уряді країни Національну комісію з радіаційної безпеки, краще інших знає, чого чекати від Чорнобиля. Він заявив, що якщо раніше каліцтв було – соті частки відсотка, то тепер – 24%. Існування мутацій довго не хотіли визнавати, але вони існують, і це є факт.
Першими потерпілими виявилися тварини, тепер же все частіше народжуються діти із синдромом Дауна, а рак щитовидної залози в дітей виникає в тисячу разів частіше, ніж до аварії, причому не тільки в Україні, але й у Білорусії.
Сьогодні вже немає великого опромінення, але генетична нестабільність продовжується. Це особливо помітно в рослин: їх вивезли в чисті зони, на незаражені землі, але з них виростають то карлики, то гіганти. Мутації пшениці, наприклад, дійшли до 60 відсотків. Академік вказав на суперечність тверджень про нешкідливість сільськогосподарської продукції, що надходить з виробництв, розташованих у зоні навколо реактора. У чорнобильській деревині – серйозні дози америцію. При цьому закриття АЕС зовсім не вирішило всі проблеми, а лише стало початком нових. Демонтаж станції, дезактивація її території триватимуть у кращому випадку 30-40 років. Чорнобильський саркофаг, що закрив зруйнований блок, – ненадійна, тимчасова споруда. У ньому 160-170 тонн ядерного пального і більше кілометра дір і тріщин. Саркофаг робили нашвидкуруч, його заливали бетоном без арматури, він ненадійний з огляду на сейсмічну небезпеку чорнобильської зони.
За словами Дмитра Гродзинського, неодноразово реєструвалося збільшення нейтронних потоків. У зруйнованому реакторі йде розігрів паливних мас. Заново опромінені, вони розпорошуються, із саркофага тече радіаційний пил. У Чорнобильській зоні більше 800 радіаційних сховищ. Їх створили нашвидкуруч відразу ж після аварії, з розрахунком на 5-6 років. А це сотні тисяч кубометрів радіоактивних матеріалів. Тепер з них випливає америцій. Він небезпечніший стронцію - як гарматні ядра страшніші дробу.
У стихійне радіаційне сховище перетворилася ріка Прип’ять – у ній дуже брудний мул. І те ж відбувається з Київським морем. У водах Дніпра стронцій, але ж ними поливають поля. Дніпро розносить рентгени на величезні території.
Академік Гродзинський спростував легенду про те, що чорнобильська радіація продовжує життя (до 124 років у «зоні відчуження» дожила селянка Марія Кулі). За його словами, «старим повезло. Їх кістковий мозок і нервова система мало сприйнятливі до радіації. Чорнобиль ударив по дітях – 50 відсотків з тих, що жили в «зоні» після аварії, отримали психічні відхилення. Чорнобиль сформував суспільство приречених».
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки:
1. Показано масштаби та наслідки Чорнобильської катастрофи. Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до унікальної багатоаспектної екологічної катастрофи, що за своїм масштабом визначена як планетарна. Винятковість катастрофи виявилась також у численності та багатомірності негативних соціальних явищ, які вона спричинила. Виник великий комплекс екологічних, медичних, інформаційних, соціальних, наукових, правових, управлінських, економічних, виробничо-технічних, а також і повсякденних побутово-практичних проблем, що сформували її еколого-соціальний феномен, який дістав в офіційному, науковому, повсюдному мовному вжитку назву наслідків Чорнобильської катастрофи.
Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до радіоактивного забруднення прилеглої території, повітряного середовища, поверхневих та ґрунтових вод.
Радіоактивне забруднення територій, пов’язане з аварією на Чорнобильській АЕС, спричинило вилучення з господарського користування 180 тис. гектарів сільськогосподарських угідь та 157 тис. гектарів лісів.
2. Розкрито аварію на Чорнобильській АЕС як техногенну катастрофу та людську трагедію. У результаті катастрофи на Чорнобильської АЕС було евакуйовано близько 116 тисяч чоловік із Прип'яті, Чорнобиля, більш 70 населених пунктів тридцяти-кілометрової зони, а також за її межами в Поліському районі Київської області. У 1990 і 1991 роках приймалися заходи для подальшого відселення людей із забруднених територій Київської і Житомирської областей, родин з дітьми і вагітними жінками насамперед, особливо з уже названого Поліських і Народичей Житомирської області. Усього за ці роки евакуйовано близько 130 тисяч чоловік, але на радіаційно-забруднених територіях, не вважаючи Києва (хоча він відноситься до зон забруднення), живе близько 1.8 мільйона чоловік, питома вага здорових у даних районах зменшився за ці роки з 50 до 20 відсотків.
Був складений регістр всіх облич, що так чи інакше могли відчути на собі вплив аварії на Чорнобильської АЕС. У нього усього ввійшло понад 660 тисяч чоловік. 660 тисяч чоловік що піддалися опроміненню, величезний матеріальний збиток був понесений країною під час ліквідації аварії.
3. Проаналізовано позитивні зрушення та показано відлуння аварії в сьогоденні. У даний час її масштаби усвідомлюються все повніше і виникає необхідність виконання принципово нових системних заходів: завершення переселення людей із забруднених територій, соціальна та медична допомога населенню, що проживає у забруднених районах, вирішення соціально-психологічних проблем, зменшення дози опромінення населення, забезпечення чистими продуктами харчування, проведення дезактиваційних робіт, створення інформаційних технологій, здійснення радіаційного контролю та радіаційного моніторингу, вирішення проблеми зони відчуження, наукове забезпечення розв'язання чорнобильських проблем, розвиток культури і освіти в потерпілих районах.
Міжнародне співробітництво є однією з основних складових роботи з мінімізації впливу наслідків Чорнобильської катастрофи, яка дає можливість краще вивчити медичні аспекти катастрофи, привернути увагу світового співтовариства до вирішення складних проблем, пов’язаних з аварією. Заклади охорони здоров’я у післяаварійний період беруть участь у багатьох міжнародних проектах щодо вивчення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи на здоров’я людей, запропонованих Міжнародною Лігою Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, ЮНЕСКО, Меморіальним фондом Сасакави, Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Державним департаментом США.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
А. Ярошинская. Чернобыль. Совершенно секретно. – М., 1992. – 250 – 575 с.
Атомна енергетика. Історія і сучасність. М., Наука. 1991.
Губарєв В. С. «Заграва над Прип'яттю», М., 1987.
Ігнатенко Е. І. «Чорнобиль: події й уроки», – М., 1989.
Охорона навколишнього природного середовища в Україні. 1994-1995. – К.: В-во Раєвського, 1997. – 95с.
Радиация. Дозы, эффекты, риск.: Пер. с англ. – М.: Мир, 1990. –79 с.
Чорнобиль. Питання і відповіді. Довідник. М., 1990.
Чернобыльская катастрофа /Под ред. В.Г.Барьяхтара. – К.: Наук. думка, 1995. – 560 с.
http://uk.wikipedia.org.