2 години по темі: Направленість та види профілактичної діяльності у зв’язку з аддиктивною поведінкою

Світовою й вітчизняною практикою напрацьовано такі підходи до організації профілактичної роботи:

інформаційний, що передбачає надання інформації про психоактивні речовини, наслідки їх уживання. Упродовж багатьох років минулого століття він був основним методом впливу на відмову від наркотиків;

емоційне навчання базується на припущенні, що залежність від наркотиків частіше розвивається в людей, які мають труднощі в розумінні, прийнятті та вираженні власних емоцій;

апелювання до цінностей ґрунтується на теоріях про зміну поведінки й пов’язаний з використанням поведінкової терапії. Проблемна поведінка підлітка розглядається з позиції функціональних проблем, на основі яких розробляються програми життєвих навичок, що фокусуються на підвищенні в підлітків стійкості до різноманітних негативних соціальних впливів.

Підхід виховання протидії наркотику концентрується на розвиткові соціальних навичок (уміння протистояти впливу однолітків, сказати «НІ» на пропозицію спробувати наркотик тощо).Підхід надання альтернативи передбачає створення та розвиток альтернативних програм для молоді, у яких можна реалізувати своє прагнення до ризику, пошуку гострих відчуттів, підвищену поведінкову активність. Підхід впливу однолітків та соціального оточення ґрунтується на тому, що вплив сім’ї й однолітків відіграє важливу роль у житті підлітка, сприяючи чи перешкоджаючи початку вживання наркотиків. Підхід зміцнення здоров’я поєднує особистий вибір та соціальну відповідальність за здоров’я, у якому поняття «зміцнення здоров’я» позначає процес пристосування особистості до навколишнього середовища.

Розрізняють загальну та індивідуальну профілактику адиктивної поведінки. Загальна профілактика — комплекс заходів щодо виявлення причин, які породжують протиправне діяння, і умов, що сприяють здійсненню правопорушень, з подальшим їх усуненням з метою формування вільного від різних проявів залежної поведінки суспільства (впровадження інноваційних методик профілактики адиктивної поведінки з метою формування здорового способу життя учнів та вміння чинити опір негативному тиску однолітків; виявлення серед молоді лідерів, які за принципом «рівний-рівному» могли б інформувати своїх однолітків, проводити з ними семінари, круглі столи, тренінги; проведення навчальних ігор та вправ з метою розвитку у юнаків навичок спілкування, уміння працювати в групі, планувати свій день, тиждень, місяць, рік тощо).

Міністерством освіти і науки України, обласними та районними відділами освіти та науки вживаються певні заходи щодо попередження розповсюдження наркоманії серед неповнолітніх та молоді. У навчальні плани загальноосвітніх закладів вводяться факультативні курси з питань адиктивної поведінки, профілактики алкоголізму й наркоманії, ВІЛ/СНІДу. Розробляються та впроваджуються нові освітні програми й соціально-педагогічні технології, що спрямовані на формування в дітей ціннісного ставлення до свого здоров’я й здорового способу життя.

Серед них найвідомішими є: Національна програма «Сприяння просвітницькій роботі «рівний-рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя», Комплексна програма формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків (за проектом «Діалог»). Національна программа Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України та Програми розвитку ООН/ ЮНЕЙДС «Сприяння просвітницькій роботі «рівний-рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя» реалізується в загальноосвітніх навчальних закладах з 2000 р. Програма включає модулі «Спілкуємось та діємо», «Твоє життя – твій вибір», «Прояви турботу та обачливість», «Знаємо та реалізуємо свої права», які розрахованіна дві вікові групи підлітків (12—14 років та 15—18 років).Специфіка програми в тім, що спеціально підготовлені фахівці навчають підлітків не лише здорового способу життя, а й навичок профілактичної роботи з однолітками. Заняття проходять в інтерактивних формах, з використанням знань та досвіду молодих людей; емоційне включення та рефлексія сприяють інтеріоризації знань, а обговорення життєвих ситуацій, програвання різних соціальних ролей формує зразки відповідальної поведінки.

Під час занять у підлітків формується ставлення до здоров’я як суттєвої цінності особистості, до здорового способу життя як престижного й гідного стилю поведінки. Підлітки засвоюють навички збереження свого здоров’я, відповідальної поведінки, соціальної компетенції в питаннях здорового способу життя; учаться активно захищати свої погляди та переконання, пропагувати здоровий спосіб життя серед однолітків.Цінність програми полягає в тому, що вона спирається на психологічні особливості підліткового віку та враховує підліткове соціокультурне середовище, доступ у яке для дорослих обмежений віком, соціальним статусом, стилем комунікації. Навчання здорового способу життя за методом «рівний-рівному» — це суспільно корисна діяльність молоді, у процесі якої передаються знання, формуються вміння та навички здорового способу життя, що сприяє попередженню поширення в молодіжному середовищі таких негативних явищ, як табакокуріння, алкоголізм, наркоманія, хвороби, що передаються статевим шляхом, ВІЛ.У практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів України з 2000 року також упроваджується Комплексна програма формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків (за проектом «Діалог»), до якої ввійшли авторські програми психолого-педагогічних тренінгів: «Як стати вільним і улюбленим (профілактика куріння та інших форм поведінки залежності в підлітків 12—16 років», «Як бути цілісним і контролювати своє життя» (профілактика алкогольної залежності в підлітків і молоді) — автор Коструб О.П., «Життя без гачка» (профілактика тютюнокуріння та інших форм залежної поведінки), «Як стати творцем свого життя. Я — це Я» (профілактика залежної поведінки, формування позитивної «Я-концепції»); «Підлітковий алкоголізм –дорога в нікуди», Програма валеологічного тренінгу «Скажемо курінню – «Ні!» (автор Сомова І.Г.).Особливістю програм проекту «Діалог» є те, що вони спрямовані на вторинну профілактику, оскільки цільовою групою виступають підлітки, які мають психологічну схильність до залежностей типу куріння, ігроманії, телеманії; і досвід уживання тютюну, алкоголю, наркотиків тощо.Головною метою всіх програм цього проекту є навчання підлітків способів конструктивного розв’язання проблем, звільнення від психологічних залежностей, формування критичного мислення, позитивної «Я-концепції».

Відомий педагог В. А. Сухомлинський зазначав, що тільки тільки разом з батьками спільними зусиллями, вчителі можуть дати дітям велик людське щастя. Саме тому, завдання соціальнго педагога домогти батькам встановити зв’язок з соціально-психологічною службою школи та педагогами.

Таким чином, до завдань педагогічної профілактики можна віднести наступні:

Налагодити тісний зв’язок школи з батьками.

Добиватись впливу органів місцевого самоврядування на батьків, діти яких порушують Статут школи.

Аналізувати стан навчальних досягнень учнів і виявити причини байдужого ставлення батьків до навчання і виховання власних дітей.

Пропагувати педагогічні знання, що зумовлять підвищення педагогічної грамотності батьків.

Допомагати батькам в оволодінні системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома.

Впровадження форм роботи з сім’єю, що сприяє гуманізації взаємовідносин „педагоги – батьки”.

Батьки, вчителі та соціально-психологічна служба повинні стати партнерами, активними співучасниками творчого процесу виховання учнів.

Потреба в соціальних технологіях виникає тоді, коли є необхідність керувати соціальними процесами (латентне поширення наркотизму, профілактичні програми тощо), а також вибирати й використовувати найбільш раціональні з погляду ефективності дії. Соціальна технологія — це стандартизація масової діяльності, що дає можливість оптимізувати співвідношення «ресурси–ефект». Соціальна технологія є сукупністю засобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку це моніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінки соціального об’єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей, визначення алгоритму вирішення соціального завдання. Соціальна технологія дає змогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їх координацією й синхронізацією. Вихідним етапом є соціальне проектування — це формування образу майбутнього об’єкта й обчислення принципової можливості його створення. Соціальна технологія визначає способи досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об’єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.

За спрямованістю діяльності, характером впливу на соціальні системи, зазвичай, виокремлюють чотири типи соціальних технологій:

Технології формування соціальних систем (формуючі технології).

Функціональні технології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів, що задають певні межі соціальних процесів (стримуючі технології).

Технології, спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем (стимулюючі технології).

Технології соціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажаних явищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів (деструктивні технології).

Актуальним завданням є розробка соціальної технології 3 і 4 типу, а саме — соціальної технології профілактики наркотизму з метою оптимізації наявної системи профілактики наркотизму, а також обмеження його епідемічного поширення.

Соціальна технологія, як будь-яка форма науково організованої діяльності, має свою внутрішню структуру, що включає в себе: зміст соціальної технології; її ціль; зміст і організацію технологічної діяльності; засоби й методи досягнення мети; рівень кваліфікації, що визначає, хто саме буде здійснювати реалізацію технології; методи оцінки результатів застосування соціальної технології, а також оцінки її валідності й надійності.

Зміст соціальної технології, зазвичай, задається проблемною ситуацією. Саме проблемна ситуація відповідає на запитання, навіщо розробляється й впроваджується конкретна соціальна технологія. У цьому випадку проблемна ситуація, що задає зміст соціальної технології профілактики наркотизму, полягає в епідемічному поширенні наркотизму серед молоді в Україні й неминуче негативному характері його соціальних наслідків.

Перший етап охоплює процедури оцінки наявної наркотичної ситуації, зокрема, визначення кола соціальних показників наркотизму; маркетинг профілактичної програми (цільові групи профілактики, потреби населення в профілактиці, пріоритетні канали інформації для її проведення, соціальні інститути, які з цією метою необхідно задіяти); пошук ресурсів, які можуть бути задіяні в профілактичній програмі; цільове орієнтування превентивної програми й початок «наскрізного» моніторингу наркотичної ситуації, що триває на всіх етапах технології.Другий етап включає процедури корекції наркотичної ситуації. Діяльність агентів профілактики наркотизму на цьому етапі спрямована на зниження як попиту, так і пропозиції, крім того, повинні бути використані не тільки наявні профілактичні програми, а й сконструйовані свої, засновані на регіональних особливостях.Третій етап зводиться до координації профілактичних впливів: з одного боку, централізоване державне управління, з іншого — громадські ініціативи,найдоцільніше здійснювати координацію превентивної діяльності в рамках єдиного регіонального координаційного центру із профілактики наркотизму.Четвертий етап виконує контрольну функцію стосовно ефективності самої технології профілактики наркотизму.Для побудови програми соціальної технології профілактики наркотизму необхідно використати соціальні показники наркотизму — це такі якісно-кількісні характеристики об’єкта, які відображають міру наближення об’єкта до необхідного нормального стану. Іншими словами, для здійснення профілактики необхідно методично правильно провести оцінку наявної практики й потреб або потреб у конкретному регіоні, причому варто використати як наявні відомості (медичну й кримінальну статистику, дані попередніх досліджень), так і проводити свої спеціальні дослідження.Профілактичні програми не можна ні починати, ні проводити, ні оцінювати без моніторингу показників наркотичної ситуації, а також показників, які досить швидко виникають у процесі реалізації такої програми. Подібний моніторинг здійснюється в Харкові з 1995 р.Оскільки населення є не тільки об’єктом профілактичної роботи, а й її суб’єктом, його необхідно активно залучати до цього процесу. Тому повинен проводитися науково обґрунтований маркетинг профілактичної програми (визначення потреби населення в профілактиці, пріоритетних каналів інформації для її проведення, соціальних інститутів, які необхідно з цією метою задіяти). Визначатися повинні також «мішені» профілактики — соціальні групи, до яких має здійснюватися диференційований методологічний підхід, а саме:

«Потенційні споживачі» наркотиків (зокрема школярі молодших і середніх класів), котрі, з огляду на вік, потребують заходів винятково первинної профілактики.

«Епізодичні й випадкові споживачі» наркотиків. Оскільки цю групу, що вимагає вторинної профілактики, практично неможливо ізолювати від тих, хто втримується від вживання наркотиків, щодо них варто проводити заходи змішаного характеру.

Групи населення, які виконують стосовно потенційних споживачів функції навчання й контролю, тобто в першу чергу батьки, вчителі, лікарі. Цим групам необхідно заповнювати інформаційні порожнечі або замінювати сформовані раніше стереотипи на достовірну інформацію про адиктивні речовини. Ця група також потребує навчання хоча б елементарним навичкам профілактики.

«Регулярні споживачі» з повністю сформованою наркоманією і близькі до них люди (батьки, друзі тощо). Ця група потребує, крім лікувального втручання, заходів реабілітації, ресоціалізації й адаптації.

Важливою частиною оцінки наркотичної ситуації є визначення ресурсів, які можуть бути використані в ході запровадження антинаркотичних профілактичних програм. Необхідно визначати, хто з можливих партнерів і скільки ресурсів може витратити на профілактику наркотизму.

Соціальні впливи, що лежать в основі соціальних технологій, за їхньою спрямованістю можна розділити на кілька складових. Цільове орієнтування забезпечує упорядкування діяльності за рахунок надання їй мети; зміни мети діяльності; зміни форми; зміни масштабів; зміни темпів або зміни інтенсивності діяльності. Безумовно, соціальна технологія є формалізацію діяльності, що припускає існування процедур, які повинні бути виконані суб’єктом, але при цьому формалізація має й змістовне значення, яке для суб’єкта виступає у формі мети діяльності. Мета діяльності має чотири основні значення: як призначення діяльності в деякій соціальній системі; як бажаний або передбачуваний її результат; як проект діяльності, що забезпечує досягнення певного результату; як суб’єктивний зміст діяльності, інтерес, потреба, мотив для конкретного суб’єкта.

Ми можемо виокремити реальні й ідеальні цілі (з огляду на їх досяжність). Ідеальною метою буде повне викорінювання наркотизму, повне утримування населення від вживання адиктивних речовин, тобто повна абстиненція. Така мета, на жаль, є недосяжною. І, оскільки бажаним соціальним станом повне утримання від вживання адиктивних речовин ніяк бути не може, реальною метою соціальної технології профілактики наркотизму буде зниження наркотизму й пов’язаних з ним проблем.

Оскільки мета є бажаним результатом, відображенням належного стану речей і, одночасно, способом діяльності, ми використаємо прийняту у світі класифікацію цілей профілактики наркотизму: зниження пропозиції (supply reduction) і зниження попиту (demand reduction). Ми вважаємо, що превентивна діяльність у рамках соціальної технології профілактики наркотизму повинна реалізовувати обидва типи цілей. Вони взаємодоповнюють одна одну. Зниженням пропозиції повинні займатися законодавчі й правоохоронні органи, у жодному разі не послабляючи заборон. Історія має досить прикладів негативних наслідків легалізації адиктивних речовин, та й соціальна шкода від легальних адиктивних речовин — алкоголю й нікотину — у багато разів перевершує всі негативні наслідки від вживання наркотиків. Разом із тим, повинно відбуватися зниження попиту із залученням усіх доступних методів і агентів, але головним чином мають використовуватися освітні методи, що формують потребу в здоровому способі життя. Значну ефективність, поряд зі шкільними освітніми програмами, у нашій країні й за кордоном показали ЗМІ, особливо при проведенні антинікотинових програм, а останнім часом — і глобальна мережа Інтернет.

Причому варто враховувати, що перекручування й вилучення інформації є найменш успішною тактикою. Крім того, перебудова освіти (на рівні інститутів, університетів, факультетів удосконалення фахівців тощо) необхідна й для поліпшення роботи вже залучених до профілактичної роботи служб як медичного сектора, так і немедичного — юридичного, освітнього тощо.

За групами населення — «мішенями» профілактики:

Методи, які мають своєю «мішенню» потенційних споживачів адиктивних речовин (головним чином — підлітків і молодь).

Методи, які мають своєю «мішенню» наставників — тобто ті групи населення, які виконують стосовно потенційних споживачів функції навчання і контролю, у першу чергу батьків, вчителів, лікарів, просто людей зрілого віку, які мають антинаркотичні установки.

Методи, які мають своєю «мішенню» епізодичних споживачів адиктивних речовин.

Методи, які мають своєю «мішенню» активних споживачів адиктивних речовин із залежністю, що цілком сформувалася, і близьких до них людей (батьків, друзів тощо).

За загальними принципами впливу на соціум:

Конструктивні — спрямовані на формування «таких установок і значеннєвої орієнтації особистості, за яких адиктивні речовини не є цінностями», тобто ті, що посилюють вплив «захисних чинників», їх ще називають чинниками антиризику.

Деструктивні — спрямовані на руйнацію або зміну соціальних установок (спонтанних атитюдів) на споживання адиктивних речовин, тобто ті, що зменшують вплив «чинників ризику».

Освітня профілактика наркотизму

Найпоширенішими у даний час є освітні профілактичні програми (антиалкогольні, антинаркотичні й антинікотинові). Основним місцем їхньої реалізації є школа (або інший навчальний заклад), тому й агентами освітньої профілактики виступають учителі, шкільні психологи, самі учні і їхні батьки, які також залучені до процесу навчання своїх дітей.

Багатий досвід проведення заходів (понад сторіччя) показав, що їх ефективність залежить від того, як подається інформація і які методи використовуються. Так, програми, які акцентують увагу на негативних наслідках наркотизму, виявилися малоефективними, а програми, що роблять акцент на навчанні (адаптивному стилю життя, навичкам спілкування, критичному мисленню, вмінню приймати рішення і протистояти в ситуаціях пропозиції адиктивних речовин тощо) довели свою ефективність.

Програми формування життєвих навичок (Life Skills Training)

Вчені виокремлюють дві основні моделі навчальних програм первинної профілактики — програму досягнення соціально-психологічної компетентності (основна мета — виробити навички ефективного спілкування) і програму навчання життєвим навичкам (основна ціль — виробити навички відповідального прийняття рішень). Ці моделі за різноманітних культурних умов і в різних країнах набувають різних форм, однак вони мають подібні завдання, ними є:

розвиток соціальної і особистісної компетентності;

вироблення навичок самозахисту;

попередження виникнення проблем.

Тренінг соціально-психологічних навичок учителів є одним з обов’язкових компонентів профілактики наркотизму. Існують спеціальні методики, і деякі вчителі потребують попереднього навчання для засвоєння нових методів антинаркотичного викладання і випробування методик діалогічного спілкування з учнями, розвитку навичок обговорення інформації разом з учнями, уміння створювати таку обстановку, яка б надалі сприяла доцільній поведінці дітей, котра б, у свою чергу, зберігалася у різноманітних складних та небезпечних ситуаціях.

VІ.Матеріали методичного забезпечення заняття

Контрольні запитання і завдання

1.Мета профілактики залежної поведінки

2.Завдання залежної поведінки

3.Компоненти системи профілактичних заходів

4.Класифікація профілактики

5.Методи профілактичних заходів

6.Цілі профілактичних заходів

7.Групи населення ,що підлягають профілактичним заходам

8.Принципи профілактичного впливу на соціум

9.Провідні стратегії профілактики

10Соціальні технології профілактики тютюнопаління,наркоманії,токсикоманії та алкогольної залежності

11.Педагогічні технології профілактики тютюнопаління,наркоманії,токсикоманії та алкогольної залежності

12.Психологічні технології профілактики тютюнопаління,наркоманії,токсикоманії та алкогольної залежності
Тести:

Основна мета індивідуальної профілактичної роботи :

вживання вичерпних заходів для запобігання першій спробі вжити наркотики, алкоголь
сприяти повній відмові від них у разі початку немедичного їх вживання
вживання заходів для запобігання спроб вжити багато наркотиків, алкоголю

Для виявлення груп ризику використовують:

спостереження вчителів, соціальних педагогів та психологів,
медичні обстеження учнів;
спеціалізовані групові заняття, рольові ігри, психологічні тренінги;
відвідування місця проживання учнів;
інформацію соціальних служб,
рейди працівників органів внутрішніх справ у місцях концентрації молоді

Загальна профілактика — комплекс заходів щодо:

виявлення причин, які породжують протиправне діяння,
умов, що сприяють здійсненню правопорушень,
формування вільного від різних проявів залежної поведінки суспільства

4.Заходи загальної профілактики:

1-впровадження інноваційних методик профілактики адиктивної поведінки

2-виявлення серед молоді лідерів, які могли б інформувати своїх однолітків,

3-проводення семінарів, круглих столів, тренінгів;

4-проведення навчальних ігор та вправ з метою розвитку у юнаків навичок спілкування,

5- виявлення серед молоді лідерів, які могли б виявляти залежних однолітків

5. За групами населення — «мішенями» методи профілактики діляться:

1-Методи, які мають своєю «мішенню» потенційних споживачів адиктивних речовин

2-Методи, які мають своєю «мішенню» наставників.

3-Методи, які мають своєю «мішенню» епізодичних споживачів адиктивних речовин.

4-Методи, які мають своєю «мішенню» активних споживачів адиктивних речовин

6. Типи соціальних технологій:

1-Технології формування соціальних систем.

2-Функціональні технології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів, що задають певні межі соціальних процесів.

3-Технології, спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем.

4-Технології соціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажаних явищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів .

5-Технології соціальної пасивності

7. Агентами освітньої профілактики виступають:

1-учителі,

2- шкільні психологи,

3- учні і їхні батьки,

4-адміністрація школи

8. За принципами впливу на соціум методи є:

1-Конструктивні.

2-Деструктивні

3-розвиваючі

9 . Основні завдання педагогічної профілактики:

1-Налагодити тісний зв’язок школи з батьками.

2-Добиватись впливу органів місцевого самоврядування на батьків, діти яких є порушниками

3-Пропагувати педагогічні знання, що зумовлять підвищення педагогічної грамотності батьків.

4-Допомагати батькам в оволодінні системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини

5-виявляти категорії благополучних дітей

Чим раніше розпочинається вживання алкоголю,тим …

1.повільніше формується залежність

2.швидше формується залежність із незначним впливом на організм в цілому

3.швидше формується залежність із більш руйнівним характером через не сформованість органів та систем

11.При проходженні другої стадії наркоманії:

1.формується фізична залежність

2.знижується потреба в дозі

3.підвищується потреба в дозі

4.зникають захисні механізми

5.захисні механізми ослаблюються

12.Вимоги раціонального харчування :

1.кількість їжі

2.якість їжі

3.правильний режим харчування

4.прийом їжі в будь-якій обстановці

5.вживання їжі не обмежується

13.Розлади харчової поведінки:

1.булемія

2.анемія

3.анорексія

4.ожиріння

VІІІ. Література:

Андреева Т. И., Красовский К. И. Как сделать эффективными школьные программы профилактики курения. — Киев: УИЦПАН, 2000. — 40 с.
Карпов А. М. Образовательно-воспитательные основы профилактики и психотерапии наркоманий / Государственный комитет Республики Татарстан по делам детей и молодёжи, Министерство здравоохранения Республики Татарстан, Казанская государственная медицинская академия. — Казань: Медицина, 2000. — 36 с.
Максимова H. Ю. Безпека життєдiяльностi : Соцiальнопсихологiчнi аспекти тютнопалiння та наркоманiї / H. Ю. Максимова. – К. : Либiдь, 2006. – 237 с
Малюченко Г. Н. Профилактика наркомании в образовательной среде: проблемно-ориентированный подход. – Саратов, 2001.
Межрегиональная научно-практическая конференция «Профилактика наркомании в подростковой и молодёжной среде» / под ред. Е. А. Алёшина. – Казань, 2000.
Менделевич В.Д. Руководство по аддиктологии. - СПб. "Речь", 2007
Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. В. А. Соболева, И. П. Рущенко. — Харьков: Торсинг, 2000. — 432 с.
Модель подготовки специалиста по профилактике наркоманий в системе высшего профессионального образования / под ред. Л. М. Шипицына. – СПб., 2001.
Нагорна А. М., Беспалько В. В. Профілактика наркоманії серед підлітків. – Кам’янець-Подільський, 2001.
Предупреждение подростковой и юношеской наркомании / Под ред. С. В. Березина, К. С. Лисецкого, И. Б. Орешниковой. — М.: Институт психотерапии, 2000. — 256 с.
Самыкина Н. Ю., Макаров А. В., Коронцевич О. А. Памятка по профилактике наркомании. – Самара, 2001.
Старшенбаум Г.В. Аддиктология: психология и психотерапия зависимостей. – М., 2006. [Електроний ресурс: адреса доступу: http://www.twirpx.com/file/864945/]
Яременко О. О. Tютюн, алкоголь, наркотики в молодіжному середовищi : вживання, залежнiсть, ефективна профiлактика /О. О. Яременко. – Київ : Слово, 2005. – 193

14.Безпалько О.В. Зміст та напрями професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах / Проблеми педагогічних технологій. Випуск 2. – Луцьк, 2002.– 15.с

15.Геппе H. А. Профилактика табакокурения среди детей и подростков / H. А. Геппе . – М. : ГЭОTАР-Медиа, 2008. – 143 с.

16.Капська А.Й., Безпалько О.В, Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально – педагогічної роботи. – К.,2002. – 256 с.

17.Максимова Н.Ю., Толстоухова С.В. Соціально-психологічні аспекти профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. — К., 2000.

14. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

http://psy.vn.ua

http://library.vsmu.edu.ua/

http://helpmedoc.ru

http://www.zelife.ru/ekochel/zdortelo/badhabits/9298-izmir.html

http://www.psyhotherapia.ru/article_play_mania.html

Підготувала: асистент-стажер Ордатій Н.М.

Затверджено на засіданні кафедри, прот.№_ від «__»__ 20 р.