Ім'я файлу: Додаткові питання до 1 лекції.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 07.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
5704.doc
Методика вивчення функцій у шкільному курсі математики.doc

1. Коли з’являється філософія? Етимологія слова «філософія».

Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому.

Первісним, істинним значенням (етимоном) слова «філосо́фія» є «любов до мудрості». Термін запозичено з грецької мови; грец. φιλοσοφια «любов до знання; філософія» пов'язане з грец. φιλοσοφοç «освічений, учений», утвореним з основ іменників φιλοç «друг» і σοφια «наука, мудрість».

Введення поняття «філософія» приписується грецькому мислителю Піфагору з Самосу. Як специфічний тип знання поняття «філософія» увів Платон.

2. Чим відрізняється філософське, софійне знання від наукового?

Спільна націленість філософії та науки на пізнання загального спрямована принципово по-різному. Наука «схоплює» загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів та оцінок – і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, «незацікавлене» і «байдуже» знання. Щодо філософії, то вона обов’язково враховує зацікавленість людини у результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як можливе і дійсне, але і як бажане. Таким чином, на відміну від науки філософія завжди є знанням «зацікавленим», «небайдужим», тобто, світоглядним знанням.

Отже, філософське та наукове знання відрізняються тим, що:

1) В науці мислення предметне, у філософії – порівняння, перехід із однієї предметної області в іншу.

2) Наукове мислення здійснюється в межах системи, філософське – підкорене логіці як здоровому глузду.

3) Наукове мислення здійснюється на основі строгих наукових понять, філософське – на базі категорій, які менш чіткі, вони гнучкі і рухливі.

4) Наука відповідає на питання “Як?”, “Чому?”, філософія пов’язана з цілепокладанням і системою цінностей, відповідає на питання “Навіщо?”, “З якою метою?”.

5) Наукове мислення абстраговане від будь-яких проявів відношення людини до світу, філософське ж відображає певні відношення суб’єкта до об’єкта.

3. Який зміст ми вкладаємо в поняття «мудрість»?

Му́дрість (грец. Σοφία) — володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю та інтуїтивним розумінням включно зі здатністю також вживати ці якості. Це — розсудливе та грамотне застосування знання. Великий, глибокий розум, що опирається на життєвий досвід. Здатність знаходити рішення різних проблем, в тому числі життєвих, опираючись на свій і чужий досвід, уникаючи часом безпосередніх логічних операцій і розуміння онтології того що відбувається. Поняття «розум» не є синонімом поняття мудрість. Розумна людина не є обов'язково мудрою, але мудрий вже підрозумовує під собою розумний.

4. Назвіть та проаналізуйте предмет філософії, її завдання та проблематику.

На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі.

Давньогрецький філософ Кратет Фіванський зазначав:

«Філософія важливіша від дихання, бо значно важливіше добре жити, чому навчає філософія, ніж просто жити, що залежить від дихання.»

Німецький філософ 19 століття Георг Вільгельм Фрідріх Гегель так визначав предмет філософії:

Філософія є наукою про причини, або [наукою] про «чому?»

Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, із чим пов'язані особливості її предмету:

  • історична змінність, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;

  • уся історія філософії фактично входить в окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми здатні окреслити «топографію» людськості;

  • філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

Можна сказати, що, предмет філософії визначається як “…світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення”. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина – світ”.

Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.

Філософська проблематика - форма організації і впорядкування історично змінного філософського знання і знання взагалі.

Сучасні філософи наголошують на проблемному характері філософії загалом. Зрештою, філософія і сформувалася як теорія проблеми буття, свідомості, суспільства, культури і людини. Один із найяскравіших представників світової філософії, іспанський мислитель Хосе Ортега-і-Гасет (1883-1955) наголошував на принциповій невичерпності філософської проблематики: "Філософська проблема безмежна не лише за обсягом - адже вона охоплює все без винятку, а й за своєю проблемною інтенсивністю. Це... абсолютна проблема". Усі проблеми можна згрупувати відповідно до основних розділів філософії - проблеми буття, проблеми свідомості (духу), проблеми пізнання, проблеми людини, проблеми історії людства, суспільні проблеми (політика, мораль, мистецтво тощо).

Проблемне поле філософії надзвичайно широке, оскільки вона зорієнтована на пізнання, осмислення будь-якого аспекту відносин людини і світу. Однак усе це має відбуватися із специфічними світоглядними і методологічними цілями. Ними можуть бути зв'язки окремішностей із загальною картиною світу, необхідні людині для орієнтації в ньому, налагодження практичної дії.

Філософські проблеми стосуються не просто природних чи штучно виготовлених (артефакти) об'єктів, а передусім ставлення до них людини. Не світ сам по собі, а світ як оселя людського життя є відправною точкою філософської свідомості. "Що я можу знати?"; "На що можу сподіватися?"; "Що я маю робити?" - у цих запитаннях відображені вічні і вищі інтереси, потреби і надії людини, її розуму і культури. А філософські поняття і проблеми утворюються в точці перетину реального й ідеального, сущого і належного, наявного і бажаного.

"В ім'я чого і як жити?"; "Як зробити життя мудрим і щасливим?"; "Як належить людині розпочати і гідно завершити свій життєвий шлях?" - ці питання не можуть бути вирішені остаточно, адже кожна епоха по-новому ставить їх перед людиною. Філософську тематику безперервно живлять критичний дух допитливості, постійна внутрішня стурбованість особистості, яка відчуває й усвідомлює невідповідність своїх знань і уявлень про світ, природу, людину, культуру, техніку, освіту вимогам часу. Вічний неспокій філософських пошуків спричинює дух занепокоєння, сумнівів, незадоволення, потягу до подолання, спротиву, надії та очікування кращого, досконалішого.

5. Поясніть чим відрізняється предмет філософії від предмету фізики, ботаніки, лісових культур, економіки тощо

Вони відрізняються тим, що на відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур.

6. З якими новими принципами світосприйняття пов’язане виникнення релігійного світогляду?

Виникнення релігії є логічним наслідком еволюції і формування світоглядної свідомості людини, яка вже не задовольняється спостереженням того, що її безпосередньо оточує - земним світом. Вона прагне пізнати глибинну сутність речей, відшукати "начало всіх начал", субстанцію (лат. substantia - сутність), здатну все утворити. Із міфологічних часів таке прагнення зумовлює подвоєння світу на земний, природний (посейбічний) і неземний, надприродний (потойбічний). Саме у надприродному, "нагірному" світові, згідно з релігійними уявленнями, утаємничені найістотніші загадки світу - його творення, джерела розвитку в найрізноманітніших формах, сенс людського існування тощо. Основні постулати релігійного світогляду - ідея божественного першотворення, всесилля вищого начала.

Релігійна форма світогляду, витоки якої коріняться у попередніх формах світосприйняття і світорозуміння, відбиває не просто віру в існування надприродної сфери, яка визначає все суще. Така віра характерна для перших, незрілих форм релігійного світогляду. Розвинута його форма відображає прагнення людини до безпосереднього зв'язку з Абсолютом - Богом. А термін "релігія" означає не лише благочестя, набожність, а і зв'язок, взаємини людини з Богом через вшанування та поклоніння йому, а також між-людське єднання на основі божественних настанов.

Релігійний світогляд - форма суспільної свідомості, згідно з якою світ є породженням вищого понадприродного творця - Бога.

Центральна проблема релігійного світосприйняття - доля людини, можливість її "спасіння", існування в системі "земний (чуттєвий) світ - світ небесний, нагірний (по-надприродний)".

Релігійний світогляд спирається не на знання і логічні наукові аргументи, хоч у сучасних релігійних вченнях, зокрема в неотомізмі, це широко використовується ("принцип гармонії науки і релігії"), а на віру, надприродне (трансцендентне), що обґрунтовується релігійною догматикою. Це забезпечує усталеність релігійно-світоглядних настанов і віровчень, які мають тисячолітню історію. Сприяє релігія і солідарності віруючих: священні ідеали, що відтворюються постійними обрядами, забезпечують певну соборність індивідів. Виконуючи компенсативну терапевтичну (морально -"лікувальну"), комунікативну функції, релігія сприяє безконфліктному зв'язку, певній злагоді, солідарності конфесійних груп, етносів. її ритуали істотно збагачують палітру людського мистецтва (живопис, музика, скульптура, архітектура, література тощо).

7. Проведіть порівняльний аналіз особливостей міфологічного та релігійного типу світогляду.

Міфологія (від грец. mythos - оповідь і logos - слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; усі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф-вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існують у різних народів, у різних частинах світу і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.

У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це міфу характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.

Щодо релігійного світогляду, то це більш зріла форма світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами. А саме, такими: а) у релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо); в) у релігії надприродний світ недоступний органам чуття, а тому - в об'єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнення буття; г) особливістю релігійного світогляду є також його практичність, оскільки віра без справ мертва. А у зв'язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру; д) якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії головним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

8. Назвіть та поясніть особливості філософського знання.

Філософія – це система певних знань про природу, суспільство, людину, процес її мислення, пізнання. Ці знання у порівнянні з природничими мають свої особливості. В чому вони полягають?

1. Філософські знання мають найбільш високий рівень узагальнення, в результаті якого виділяють спільні риси, ознаки, відношення речей і процесів, що мають місце в об’єктивному світі. Процес узагальнення здійснюється шляхом абстрагування – логічного засобу відхилення від того, що не є предметом дослідження на даному етапі пізнання, і концентрації уваги на тому, що є таким предметом.

Людське пізнання, життя людини немислиме без абстракцій. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстагуючої діяльності. Найпростіший акт пізнання – розрізнення двох речей – вже передбачає абстрагуючу діяльність людини якщо необхідно встановити їх відмінність, то ми не беремо до уваги того, що для них є спільним, відхиляємося від того, і навпаки, якщо нам необхідно встановити те, що для них є спільним, то ми подумки відхиляємося від того, що для них є відмінним. Це відхилення від тих чи інших ознак предмета і є ілюстрацією процесу абстрагування.

Філософські знання фіксуються у поняттях, у яких відображається те, що є загальним в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним, відмінним. Філософські поняття є результатом дуже високого рівня абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше.

2. Філософські знання – це знання найбільш загальних проблем буття, а саме: світу, його єдності, людини, її походження, мислення, пізнання, розвитку суспільства тощо. Іншими словами, це знання загального в системі відношення «людина – світ».

3. Філософське знання – це таке знання, яке дає можливість з допомогою свого понятійного апарату адекватно відобразити рух і розвиток – плинність всього існуючого.

Життя – змінне, рухливе. Спокій, що спостерігається у природі, - річ відносна. Лише рух є абсолютною величиною. Бо якщо предмет перебуває в даній системі у спокої, то щодо іншої системи він перебуває в русі. Такий закон природи. Діалектика відображає ці зміни, плинність. Але як? Це непросте запитання. Одна річ – це визнати, що рух, зміна існує. Інша річ, більш складна, - відобразити цей рух, зміну у мисленні. Якщо світ змінюється, рухається, то філософія повинна мати такий понятійний апарат, який давав би адекватне уявлення про такий рух і розвиток.

Філософія, ще з часів Гегеля, має змогу завдяки своїм поняттям дати точне уявлення про рух, зміну, розвиток, взаємоз’взок речей в об’єктивній дійсності. Бо філософські поняття самі є рухливими, плинними; вони вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Скажімо, кількість переходить в якість, а якість переходить в кількість; можливість стає дійсністю, остання ж є основою для нових можливостей; причина переходить у наслідок, наслідок може бути причиною для іншого явища, що зв’язане з ним; зміст визначається формою, але остання може бути змістом для іншого процесу і т. д.

Таким чином, знання, що фіксуються в понятійному апараті філософії дають змогу адекватно відобразити рух, зміни, взаємопереходи речей через власну гнучкість, рухливість.

4. І, нарешті, останнє. Філософське знання становить теоретичну основу світогляду, з допомогою якого людина здатна відобразити цілісну картину світу в його багатоманітності.

9. Яку структуру має філософське знання?

Філософія, виконуючи свою місію, здійснюючи притаманні їй функції, нагромадила значний арсенал специфічного філософського знання, впорядкувала його, надала стрункого структурно-логічного оформлення. Масив цього знання настільки об'ємний і різноманітний, що будь-яка спроба його формалізувати завжди матиме умовний характер.

Отже, філософське знання має таку структуру:

  • онтологія (вчення про першооснову буття, сфери буття і категорії, основне питання: „Що таке світ?” „Як він влаштований?”)

  • гносеологія (теорія пізнання яка досліджує закономірності процесу пізнання, основне питання – „Що означає пізнати?” „Що таке пізнання?”)

  • антропологія (вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури, основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”)

  • аксіологія (вчення про цінності, яке досліджує закономірності побудови сфери цінності, осн. питання „У чому цінність і сенс життя?”)

  • соціальна філософія (вчення про сутність суспільства і його структуру в цілому, у найбільш загальних законах його розвитку, осн. питання „Що є суспільство?”)

  • етика (вивчає морально-цінне відношення до світу , осн. питання „В чому сутність добра і зла?”)

  • естетика (наука про красу, „В чому суть краси і гармонії?”)

  • логіка (наука про мислення, вивчає форми, закони та норми правильного мислення, осн. питання „ Яка природа людського мислення?”)

  • історія філософії (вивчення істор. досягнень філософської думки від античності до сьогодення , осн. питання „ Як розвивається філософська думка?”).

10.Сформулюйте основні проблеми, що їх досліджують онтологія, гносеологія, аксіологія.

1. Онтологія (грец. ontos - єство, logos - вчення) - філософське вчення, яке досліджує сутність буття світу, глибинну основу (субстанцію) всього сущого - постійні (атрибути) і змінні (модуси) властивості світу речей: матерія, рух, розвиток, простір, час, зв'язки, взаємодії, структури тощо. Основне питання: „Що таке світ?” „Як він влаштований?”.

2. Гносеологія (від грец. γνώσις — «пізнання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Вона вивчає проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм. Теорія пізнання тісно зв'язана із епістемологією — теорією знання, його будови, структури, функціонування і розвитку. Основне питання – „Що означає пізнати?” „Що таке пізнання?”.

3. Аксіологія - вчення про цінності. Аксіологія - це специфічна та одна з найважливіших частин філософського знання. Вона аналізує ціннісні орієнтації людини і включає в себе вчення про такі цінності, як свобода особистості, сенс буття і сенс життя, щастя, любов, доля, смерть і безсмертя, краса, добро, моральність в цілому. Вона дають установку на ієрархію цінностей. Специфічні філософські дисципліни - етика і естетика призначені займатися духовним світом людини, є антропологічними та аксіологічного знанням про нього. Основне питання „У чому цінність і сенс життя?”.

11. Яке місце посідає філософія в культурі?

Філософія є теоретичним фундаментом культури й у той же самий час - її найвищим усвідомленим вираженням. Філософія, входить до складу культури, виконує в ній роль невід’ємного елементу який робить націю придатною для створення наукових відкриттів, творів мистецтва, моральних кодексів, що духовно збагачує людство в цілому. Певним типам філософії відповідають і певні типи культури. Філософія культур різних держав і їхніх народів формувалася цілком самостійно.

Отже, культура охоплює все те, що є «ненатурою», «неприродною». Вона — надприродний результат життєдіяльності людини, механізм трансформації її тваринного буття в соціальний стан, набуття власне людських рис, властивостей, ознак.

12.Зв’язок філософії та професійного знання.

Філософію потрібно вивчати з тієї ж причини, з якої людина взагалі думає. Головна цінність філософії в тому, що вона вчить мислити. Що значить думати і як правильно думати, як пов'язати одне з іншим, як гідно жити - відповіді на ці запитання намагаються знайти люди, які звертаються до вивчення філософії або хоча б цікавляться нею. Знаєте, це питання, наприклад, чому люди співають пісні. Або сміються. Це допомагає їм жити, і жити краще. Філософію треба вивчати з тієї ж самої причини. Мислячій людині без філософії не обійтись.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас